Правова культура суспільства. Правова культура особи. Професійна правова культура - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Правова культура суспільства — це різновид загальної культу­ри, який становить систему цінностей, що досягнуті людством у галузі права і стосується правової реальності даного суспільства.

Система цінностей — це активність суб'єктів права у право­вій сфері, добровільність виконання вимог правових Норм, реаль­ність прав і свобод громадян, ефективність правового регулю­вання, якісні закони, досконала законодавча техніка, розвинута правова наука, юридична освіта, ефективна юридична практи­ка, стабільний правопорядок. Систему цінностей в галузі права, що існують в реальному функціонуванні в суспільстві, назива­ють правовою реальністю, яка у структурному відношенні збіга­ється з поняттям «правова система».

Правова культура відображає такі зрізи правової реальності (правової системи):

- структурно-функціональний;

- аксеологічний (оцінний).

Структурно-функціональний зріз уможливлює розкриття ста­тики (структурного аспекту) і динаміки (функціонального аспе­кту) правової культури. Структурний аспект (статика) правової культури характеризує її склад, внутрішню будову; функціональ­ний (динаміка) — виникнення, розвиток і взаємодію елементів правової культури між собою і з іншими соціальними явищами, насамперед моральною, політичною та іншою культурами.

Аксеологічний (ціннісний) зріз розкриває систему цінностей, створених у ході розвитку суспільства і накопичених людством в галузі права, тобто все те, що належить до правового прогресу.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури. Структура правової культури суспільства включає:

1) культуру правосвідомості — високий рівень правосвідомос­ті, що містить оцінку закону з позицій справедливості, прав людини;

2) культуру правової поведінки — правову активність грома­дян, яка виражається в правомірній поведінці;

3) культуру юридичної практики — ефективну діяльність зако­нодавчих, судових, правозастосовних, правоохоронних органів.

Функції правової культури — це основні напрямки осягнення правових цінностей — вітчизняних і світових.

Основними функціями правової культури є:

1) пізнавальна — засвоєння правової спадщини минулого сьогодення — вітчизняної та іноземної;

2) регулятивна — забезпечення ефективного функціонував всіх елементів правової системи і створення непохитного правопорядку;

3) нормативно-аксеологічна — оцінка поведінки особи, рівня розвитку законодавства, стану законності і правопорядку відповідно до норм права держави і міжнародних стандартів.

Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою. Правова культура в кожен даний момент «присутня» у кожній даній крапці правової реальності, не збігається з нею цілком, але існує в ній як складова частина, здатна виступати у вигляді показника (характеристики) рівня розвитку цієї реальності.

Правова культура особи

Правова культура особи — це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

1) знання законодавства (інтелектуальний зріз). Поінфорваність була і залишається важливим каналом формування юридично зрілої особи;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів {емоційно-психологічний зріз);

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими актами — у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових начал державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне — активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку. Іншими словами, правова культура ocoби – це її позитивна правова свідомість у дії. Вона включає перетворення особою своїх здібностей і соціальних якостей на підставі правового досвіду.

Змістом правової культури особи є:

1) правосвідомість і правове мислення. Правове мислення має стати елементом культури кожної людини;

2) правомірна поведінка;

3) результати правомірної поведінки і правового мислення. Показником правової культури особи є правова активність осо­би як вища форма правомірної поведінки, що припускає:

1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);

2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корис­ну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можли­вої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).

Правова активність — одна із змістовних характеристик осо­би. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагають­ся позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принци­пів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна служ­бова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депута­ти та ін. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочи­ну), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).

Правова культура особи (загальна і спеціальна — професій­на) сприяє виробленню стилю правомірної поведінки, який фор­мується залежно від:

• ступеня засвоєння і вияву цінностей правової культури су­спільства;

• специфіки професійної діяльності;

• індивідуальної неповторності творчості кожної особи.

Культурний стиль правомірної поведінки характеризується сталістю додержання правових принципів у правомірній поведі­нці, специфікою вирішення життєвих проблем, яка виражається в особливостях вибору варіанта правомірної поведінки в межах, визначених правовими нормами.

Професійна правова культура

Правова культура професійної групи, або професійна правова культура, — одна із форм правової культури суспільства, прита­манна тій спільності людей, що професійно займаються юридич­ною діяльністю, яка потребує фахової освіти і практичної підго­товки. Як правило, це культура робочої групи, члени якої є слу­жбовими особами і носіями службової правової культури.

Професійній правовій культурі робочої групи (колективу) та її членам властивий вищий ступінь знання і розуміння правових явищ у відповідних галузях професійної діяльності.

Правова культура юриста вбачається в критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Професійна культура юриста припускає:

1) знання законодавства і можливостей юридичної науки;

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності зако­нів і підзаконних актів;

3) уміння користуватися правовим інструментарієм — законами та іншими правовими актами в повсякденній діяльності, вдаватися до використання всіх досягнень юридичної науки і практики при прийнятті і оформленні рішень.

Професіоналізм і справедливість торжествують у юридичній практиці лише тоді, коли юрист як служитель закону чесно виконує свій морально-правовий обов’язок, постійно підвищує свою майстерність, опановує досягнення теоретичної та практичної юриспруденції.

Разом з тим кожна юридична професія має свою специфіку, що обумовлює й особливості правової культури різних її представників (суддів, прокурорських працівників, співробітників органів внутрішніх справ, юрисконсультів, адвокатів і т.д.). Причому рівень професійної культури, наприклад співробітників міліції, є різним. Відмінності спостерігаються в правовій культурі рядового і начальницького складу, офіцерів різних підрозділів міліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, державної автомобільної інспекції, охорони, спеціальної міліції. Професійна культура працівників автомобільної інспекції відрі­зняється від аналогічної культури співробітників підрозділу кри­мінальної міліції і т.д. Тут проявляється загальна закономірність: рівень професійної культури співробітників міліції, як правило, тим вище, чим ближче вони до діяльності, здійснюваної у сфері права. Правова культура повинна характеризуватися більшою зрілістю і професіоналізмом.

Виділяючи три види правової культури, слід пам'ятати, що в реальному житті вони тісно взаємозалежні: правова культура як соціальне явище єдина; правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його членів (особи, групи); вона с умовою, формою і результатом культурно-правової діяльності громадян та їх професійних груп.

Структура правової культури суспільства

Правова культура складається із низки взаємозалежних еле­ментів.

1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян —

виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розумін­ня) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосо­вувати в практичній діяльності набуті правові знання, викорис­товувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтере­сів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.

Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадя­нин професійним юристом, працівником правотворчої або правозастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.

Професіонал-юрист повинен досконало знати правові роз­порядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум пра­вових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді по­винен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відпо­відальність, для комерсантів — цивільно-правова відповідаль­ність.

Існує такий феномен правової культури, як презумпція знан­ня закону, що означає припущення (умовність) про знання осо­бою закону, яке прийняте з метою нормального функціонуван­ня всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою пра­вової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.

2. Стан юридичної практики:

а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства — вира­жається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридич­них текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процеду­рних законодавчих питань. Усе це разом узяте — показник рів­ня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозастосовноі практики — виражається як робота правозастосовних, су­дових, правоохоронних та інших органів, що є показником правореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.

Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики явля­ють собою специфічне провадження, відповідним чином орга­нізоване і сплановане, її суб'єкти — юристи-професіонали. Їх діяльність — показник рівня правозастосовної культури.

3. Режим законності і правопорядку — стан фактичної впоряд­кованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додер­жання — основа режиму законності та правопорядку.

Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.

Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ

Професійна правосвідомість співробітників органів внутрі­шніх справ містить у собі структурні елементи, властиві всім громадянам (правову психологію, правову ідеологію, правову поведінку), а так само функціонує в єдності і взаємодії з полі­тичним, естетичним, етичним та іншими видами свідомості су­спільства. Однак специфіка виконуваних завдань, прав і обов'я­зків накладає своєрідний відбиток на правосвідомість і правову культуру співробітників органів внутрішніх справ у цілому. Якість і ефективність виконання співробітниками органів внутрішніх справ своєї роботи створює імідж галузевої підсистеми держав­ного управління і впливає на правосвідомість і правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня їх професійної свідомості і професійної культури залежить поведінка населення відповідно до права і забезпечення особистої безпеки кожної людини.

Правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ ві­дображає правову реальність крізь призму належного, з позицій сформованих у суспільстві принципів і норм права. Робиться це в поняттях прав і обов'язків відповідно до посадового станови­ща. Їх правосвідомість ціннісна, причому оцінці піддається не стільки саме право, скільки правові вчинки на предмет їх відпо­відності законослухняності, правомірності.

Особливості правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ формуються в період навчання і становлять різнобічну підго­товку. Це:

1) загальна правова підготовка — одержання фундаменталь­них правових знань;

2) спеціальна правова підготовка — навчання майбутній про­фесії (оперативно-розшукова підготовка, підготовка слідчого та ін.);

3) загальна фізична підготовка;

4) бойова підготовка, в тому числі володіння табельною зброєю;

5) оволодіння засобами зв'язку;

6) уміння керувати транспортними засобами та ін. Для правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ особливого значення набуває ставлення до злочинності і заходів боротьби з нею. До особливостей їх правосвідомості у цій сфері слід віднести:

1) осуд посягань на охоронювані законом цінності і розумін­ня об'єктивної необхідності вести з ними боротьбу;

2) суворе і неухильне додержання законності, недопустимість порушення правових норм і принципів;

3) більш високий рівень оцінки права і забезпечуваного їм правопорядку і законності, ніж у інших законослухняних грома­дян;

4) негативну реакцію на злочинність, неприйняття її, пере­конаність у необхідності активної боротьби з нею;

5) збіг їх оцінки добра і зла з загальнодержавними правови­ми цінностями; превалювання інтересів, що ведуть до мети від­повідно до чинного законодавства;

6) більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушен­ня порівняно з іншими законослухняними громадянами: орієн­тація на жорсткість покарання;

7) більш високу оцінку власної діяльності і діяльності свого відомства, ніж інших;

8) недооцінку процесуальних гарантій порівняно з іншими, в тому числі матеріальними;

9) наявність елементів правового нігілізму, що спричиняє обрання варіанта правомірної поведінки не за переконанням, а внаслідок страху покарання, побоювання настання небажаних наслідків та ін.

Як бачимо, правосвідомості співробітників органів внутріш­ніх справ притаманні позитивні і негативні тенденції з превалю­ванням перших.

В узагальненому вигляді належну правосвідомість співробіт­ників органів внутрішніх справ можна зобразити так:

1) переконаний у необхідності забезпечувати права і свободи громадян;

2) засуджує протиправну поведінку;

3) усвідомлює об'єктивну необхідність вести боротьбу з правопорушеннями і додержуватися правопорядку;

4) переконаний у необхідності додержуватися законності під час виконання службових обов'язків.

Усі ці якості правосвідомості дають можливість співробітникам органів внутрішніх справ правильно орієнтуватися в складній ситуації та оперативно обирати варіант дій.

Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ припускає глибоке знання системи права і законодавства. переконаність у необхідності їх додержання, уміння користати ся всією сукупністю правових засобів під час виконання служ­бових обов'язків у межах компетенції, встановленої законом та іншими правовими актами. Правова культура співробітників органів внутрішніх справ убачається також у критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явиш з по­гляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.

Співробітник органу внутрішніх справ — це особа, покли­кана стати вище своїх звичок, бажань: він повинен робити свою справу так, як цього вимагають найвищі інтереси суспільства Правопорушники — часто особи сильні, цілеспрямовані, вести двобій з якими не просто. Нерідко робота над розкриттям і роз­слідуванням злочинів — сутичка між особистостями, характе­рами.

Людина формується як особистість у процесі соціальної прак­тики. Юридична освіта — перший крок до утвердження себе як особистості в галузі реалізації права. Юридична освіта повинна забезпечити знання і розуміння мови і технічної майстерності, необхідних для практикуючого співробітника органу внутрішніх справ, включаючи розуміння правових і етичних обов'язків, прав і основних свобод людини, визнаних законодавством країни і міжнародним правом.

Слід звернути увагу на систему деонтологічних вимог (грец. деон — належне), які висуваються до випускника — майбутньо­го співробітника органу внутрішніх справ у галузі культури:

— морально-етична (засвоєння гуманістичних принципів мо­ралі, уміння ними керуватися на практиці);

— політична (знання політичної стратегії та тактики держа­ви, провідних політичних партій і рухів, уміння користуватися інструментарієм політичної діяльності і бути політичне актив­ним);

— психологічна (знання психічного складу особи, уміння користуватися психодіагностикою у ході вирішення юридичної справи);

— естетична (виражається в службовому етикеті, мові спіл­кування, зовнішньому вигляді юриста, естетичному вигляді офо­рмлюваних ним документах та ін.).

Вони доповнюють його правову культуру і створюють кодекс його професійної поведінки, стрижнем якої є внутрішнє веління службового обов'язку.

Правова культура співробітників органів внутрішніх справ визначається не тільки науковими знаннями про сутність, хара­ктер і взаємодію правових явиш взагалі, механізм правового ре­гулювання, правове полі держави, його окремі напрямки. Вона передбачає й критичне творче осмислення правових норм, зако­нів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократично­го і морального змісту.

До культури співробітника органу внутрішніх справ належить знання державної мови України, особливостей етичної культу­ри і національних традицій того регіону, де він здійснює профе­сійну діяльність.

Виключне значення має проблема подолання правового ні­гілізму співробітника органу внутрішніх справ, його некомпе­тентності, низького професіоналізму, невміння розібратися в конкретних життєвих ситуаціях, дати їм правильну юридичну оцінку, в результаті чого з'являються незаконні і необгрунто­вані рішення.

Професійно-правова культура співробітників органів внутрі­шніх справ повинна бути вищою за правову культуру інших гро­мадян.