Види законів. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

З метою ефективного використання виникаючої безлічі за­конів, що виникають, необхідно однозначне розуміння їх видів, загальних і специфічних ознак, співвідношення між собою. Є два офіційні засоби встановлення класифікації законів:

1. Конституційний, коли в конституціях закріплюється пере­лік основних нормативно-правових актів. Наприклад, у Кон­ституції Австрії є розділ II «Законодавча влада федерації», у Конституції ФРН — розділ VII «Законодавство федерації», у Конституції Російської Федерації — низка статей (15, 76, 90, 105, 108, 115 та ін.), у Конституції України — частини статей і статті (85, 91, 92, 106, п. 4 розділ XV та ін.).

2. Видання спеціального закону про правові акти з наведен­ням у ньому їх переліку і нормативних характеристик, зазначен­ням способів забезпечення з метою правильного співвідношен­ня між собою. Наприклад, в Італії діють «Загальні положення про Закон» (1942 р.), у яких перелічено джерела права: закон, регламент, корпоративна норма, норма-звичай, а також встано­влено межі регулювання кожним актом. У Болгарії діє Закон «Про нормативні акти» (1973 p.). Цікаво, що в Росії раніше фе­дерального був ухвалений закон про нормативно-правові акти в Якутії (Саха). В Україні підготовлено проекти законів «Про нор­мативно-правові акти», а також «Про закони і законодавчу діяль­ність», які регулюватимуть процес організації законопроектних робіт, визначатимуть порядок підготовки, експертизи, узгод­ження, ухвалення, тлумачення і дії нормативно-правових актів.

За значенням і місцем у системі законодавства закони можна поділити наступним чином:

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, пра­ва і свободи громадян.

Вони бувають двох видів:

• кодифіковані — становлять єдиний писаний основний за­кон (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). їх ще називають моноконституційними актами. Правда, Конституцію Франції 1958 p., яка є кодифікованою, не можна назвати моноконституційним актом, оскільки до Основного за­кону 1958 p. рішенням Конституційної ради прирівняні такі акти, як Декларація прав людини і громадянина 1789 p. і преамбула Конституції 1946 p.;

• некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Бри­танія, Швеція, Канада), предметом регулювання яких є особли­вий рід суспільних відносин, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. У Канаді — це конституційні акти 1867-1987 pp.:

Конституційний акт 1982 p.; Хартія про права і Білль про права, ухвалені у ряді провінцій; Акт про Верховний суд, Антидискри-мінаційний акт та ін. Основний конституційний документ Ка­нади говорить: «Ми хочемо мати конституцію, у принципі схо­жу на конституцію Великої Британії». А у Великої Британії не­має єдиної писаної конституції, а є група конституційних законів (статутів) —Акт про парламент 1911 р.. Акт про міністрів Коро­ни 1937 р.. Акт про місцеве врядування 1972 р. та ін., які діють разом із судовими прецедентами і конституційними звичаями, іменованими конституційними угодами. Тому англійську кон­ституцію називають конституцією змішаного типу.

2. Конституційні закони —

• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як прави­ло, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організа­ція і проведення референдуму, організація і діяльність парламе­нту, президента, конституційного суду і т. ін.);

• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції (див., наприклад, розділ XIII Конституції України).

Закон, яким вносяться зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвалення якого передбачено чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

На жаль, у Конституції України чітко не зазначений блок суспільних відносин, який регулюється конституційним зако­ном. З аналізу Конституції України можна дійти висновку, що конституційним законом слід регулювати ухвалення великого Державного Герба і Державного Гімну України, опис державних символів (ст. 20), внесення змін до Конституції (ст. 155), рішен­ня про усунення Президента України з поста в порядку імпіч­менту (ст. 111) і низку інших.

У Конституції Росії чітко визначений блок федеральних кон­ституційних законів. До них віднесені закони, що регламенту­ють надзвичайний стан (ст. 56), зміну статусу суб'єкта Федерації (ст. 66), опис і порядок використання Державного прапора, гер­ба і гімну Росії (ст. 70), референдум (ст. 87), введення на терито­рії Російської Федерації або в окремих її місцевостях надзвичай­ного стану (ст. 88), порядок діяльності уряду Російської Федера­ції (ст. 114), встановлення судової системи Росії (ст. 118) та ін. (усього 15).

Конституційний закон відрізняється від інших законів таки­ми ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання — особлива сфера;

в) порядком ухвалення — особлива процедура.

Як правило, конституційний закон ухвалюється кваліфікова­ною більшістю голосів (в Україні - 2/3, у Росії - 3/4).

3. Звичайні закони — регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кіль­кістю і рухлива група законів, які приймаються простою більші­стю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичай­них законів:

а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

— кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивіль­ний кодекс та ін.);

— поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться вдію окремі закони, ратифікуються між­народні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвердженні, підтриманні сис­теми норм, що містяться в інших окремих законах і міжнарод­них договорах, які регулюють найважливіші відносини і потре­бують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». До цієї групи законів можна віднести закони про правові акти з наведенням у ньому їх переліку і нормативних характеристик.

Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і між­народними договорами, що потребують ратифікації.

Види законів за строком дії:

1) постійні — закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (напри­клад, закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2001 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалю­ються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окре­мих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони при­пиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану при­пиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів за суб'єктами законотворчості:

— ухвалені громадянським суспільством (народом) у резуль­таті референдуму;

— ухвалені законодавчим органом держави. Види законів за межами дії:

— закони України;

— закони Автономної Республіки Крим. Види законів за структурною формою:

— кодифіковані;

— некодифіковані.

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи за­конів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

Види законів за галузевою ознакою:

— конституційно-правові;

— цивільно-правові;

— адміністративно-правові тощо.

Є ще й міжгалузеві (комплексні) — про охорону здоров'я, освіту та ін.

Види законів за сферами суспільного життя:

— закони в галузі регулювання економіки;

— закони в галузі регулювання політики;

— закони в галузі регулювання соціальної сфери;

— закони в галузі регулювання військової сфери та ін. (див. Закон України «Про закони і законодавчу діяльність» —

після його ухвалення).

Серед основних напрямків розвитку законодавства України

можна виділити такі:

— розроблення нових законів, необхідність яких випливає з Конституції України;

— приведення поточних законів у відповідність до Основного

Закону;

— адаптація поточних законів до норм європейського і між­народного права.

Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави

Саме поняття конституції в перекладі з латині означає вста­новлення, заснування, устрій. У Давньому Римі так іменували окремі акти імператорської влади.

Поява конституцій як основних законів держави пов'язана з розвитком буржуазних відносин, утвердженням у влади бур­жуазії, формуванням громадянського суспільства, виникненням буржуазної держави. Виключність конституції як правового до­кумента полягає насамперед у тому, що у своїх кращих істо­ричних зразках вона є актом не стільки держави, скільки гро­мадянського суспільства. Саме породжені громадянським сус­пільством конституції і сьогодні є зразком для конституційної законотворчості молодих держав.

Перші акти конституційного типу були ухвалені в Англії, проте в ній відсутня конституція в звичайному розумінні цього слова: цілісний основний закон, який регулює як найважливіші сторони внутрішньої організації держави, суспільного устрою, так і права і свободи громадян. Якщо сучасна Велика Британія має некодифіковану конституцію, яку складають численні не пов'я­зані між собою акти, ухвалені з XIII по XX ст., то першою коди­фікованою конституцією (що становить єдиний основний закон із внутрішньою структурою) можна назвати Конституцію США 1787 p., яка діє й сьогодні. В Європі першими писаними кон­ституціями були конституції Польщі та Франції 1791 р. В Укра­їні була розроблена, але не стала чинною Конституція Пилипа Орлика 1710 p.

Конституція України відповідно до її ст. 160 набрала чинності з дня її ухвалення Верховною Радою України — 28 липня 1996 р, Моментом вступу в дію Конституції України є оголошення ре­зультатів голосування за проект Конституції України в цілому на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави, який має вищу юридичну чинність, через який (відпо­відно до багатовікового досвіду і прагнень народу) затверджу­ються основи суспільного і державного ладу і механізми їх дії, спрямовані на зміцнення держави і забезпечення прав і свобод громадян.

Основні загальносоціальні ознаки (властивості) конституції:

1. Конституція має основний, установчий характер, закріп­лює основи суспільно-економічного ладу держави, її форму прав­ління, форму національно-територіального устрою, організацію і систему державної влади і місцевого самоврядування, встанов­лює принципи їх функціонування, визначає основні права, сво­боди і обов'язки людини і громадянина, створює політико-правові умови формування структур громадянського суспільства, встановлює принципи законності та правопорядку.

2. Конституція має всеосяжний об'єкт регламентації та впливу. Так, Конституція України 1996 р. якісно відрізняється від попе­редньої Конституції УРСР обсягом регулювання широкого кола суспільних відносин — політичних, соціальних, духовно-куль­турних, закріпленням нового статусу особи і громадянина, сус­пільства і держави, органів державної влади і самоврядування, принципів роботи державного апарату та ін. Конституційні но­рми є вихідними (первинними), засадними началами для діяль­ності державних органів і посадових осіб, політичних партій, громадських організацій і громадян.

3. Конституція має народний характер: виражає інтереси громадянського суспільства (народу) і повинна служити йому. Вона є насамперед конституцією громадянського суспільства, а не лише держави.

4. Конституція має гуманістичний характер: розглядає права людини як найважливішу цінність безпосередньо для самої лю­дини. У ній втілено світові стандарти прав людини, встановлено межі втручання держави у приватне життя громадянина, механі­зми забезпечення його прав і свобод. До основи визначення прав і свобод людини і громадянина в Конституції покладено понят­тя людської гідності.

Цінно, що Конституція України встановила непорушність гуманістичного принципу в майбутньому: при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинного законодавства не допуска­ється звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ст. 22);

5. Конституція має реальний характер: фіксує фактично існу­ючу систему суспільних відносин, правопорядок, які склалися на момент її ухвалення.

6. Конституція має прогностичний характер: містить знач­ний потенціал розвитку основних інститутів громадянського су­спільства, демократичних інститутів публічної влади. В основу перспективної концепції Конституції України покладено досяг­нення вітчизняної та світової конституційно-правової думки і практики, наприклад, побудова демократичної, соціальної, пра­вової держави. Конституція є своєрідним політико-юридичним путівником, компасом суспільних відносин.

7. Конституція має найстабільніший характер порівняно з іншими законами.

Юридичні ознаки (властивості) конституції як основного за­кону:

1. Конституція є актом найвищої юридичної сили (верховний акт). На її основі мають прийматися закони та інші норматив­но-правові акти, а також укладатися та ратифікуватися міжна­родні договори.

2. Конституція становить базу для поточного законодавства і формування правової системи держави. Поточне законодавство розвиває положення конституції. Як юридична база законодав­ства конституція — серцевина всього правового простору краї­ни, виток формування її правової системи, орієнтир її вдосконалення. Її верховенство в національній правовій системі поля­гає у визначенні взаємозв'язку і узгодженості напрямків розвит­ку правової культури, юридичної практики й інших ланок пра­вової системи, стимулюванні гармонізації галузей права і систе­матизації законодавства.

3. Конституція містить норми прямої дії, які відповідають ос­новним стандартам сучасного міжнародного права і не потребу­ють будь-яких додаткових законів і постанов для їх застосуван­ня. Пряма дія конституції властива не лише Конституції Украї­ни, але й Конституції Автономної Республіки Крим (ухвалена в 1998 p., набрала чинності в 1999 p.), норми якої є нормами пря­мої дії в межах її території. Пряма дія Конституції служить гаран­том охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина.

Так, Конституція України гарантує громадянам право звер­татися до судових органів країни для захисту своїх інтересів (ст. 8), а також до відповідних міжнародних організацій. Для реалізації ст. 55 Конституції України, яка гарантує право на оскарження в суді дій будь-яких посадових і службових осіб без обмежень, не потрібно звертатися до спеціального закону.

4. Конституційні норми мають вищий ступінь нормативної концентрації та ціннісної орієнтації, ніж суміщена дія конститу­ційних і поточних норм. Конституційні норми не розчиняються в комплексі останніх, а мають визначальне значення в норматив­ній регламентації суспільних відносин.

5. Конституція має особливу процедуру ухвалення і зміни. Для Конституції України вона визначена в розділі XVIII (2/3 квалі­фікованої більшості).

6. Конституція має складний дворівневий механізм власної ре­алізації: а) рівень реалізації конституції в цілому; б) рівень реа­лізації її конкретних норм.

Суворе і точне дотримання конституції — найвища норма поведінки всіх громадян, громадських об'єднань, комерційних організацій, державних органів і посадових осіб.

Саме конституція, конституційні норми, а також зміни та допо­внення, що вносяться до них, складають теоретичну конституцію країни (наказує те, що має бути). Вона може як збігатися, так й розбігатися з фактичною конституцією або конституцією у мате­ріальному сенсі (те, як є насправді).