Громадянське суспільство і держава. Політична система суспільства і держава - Історія, теорія держави і права - Скачать бесплатно

Слід відрізняти поняття «суспільство» і «громадянське суспіль­ство», «держава» і «суспільство».

Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удоскона­ленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійсню­ються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.

Що таке суспільство?

Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створю­ється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільними інте­ресами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у теа­трі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система.

Суспільство — це система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інте­ресах за допомогою соціальних норм (у тому числі — юридич­них).

До кожного суспільства треба підходити конкретно-історич­но. У кожному суспільстві є своя система відносин:

— економічних, форми власності, виробництво, розподіл, об­мін та ін.;

— соціальних: відносини між різними групами населення;

— політичних: ставлення груп населення до політичної вла­ди, участь громадян та їх об'єднань у політиці;

— ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду — демократичний, тоталітарний.

У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілку­вання: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Сус­пільство — складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класови­ми, національними відносинами.

Основними елементами, що визначають суспільство, є влас­ність, праця, сім'я.

Громадянське суспільство — система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що до­бровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкурен­ції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, по­кликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільст­вом, тобто суспільством із достатньо розвинутими економічни­ми, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.

Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і Америки припадає на XVI—XVII ст.ст.

Можна виділити три етапи становлення громадянського суспіль­ства, кожний із яких супроводжувався істотними змінами еко­номічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда і суспільства, культури народу і нації, пере­творюваннями суспільної ідеології:

І (XVI—XVII ст.ст.): процес визрівання передумов (економіч­них, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільст­ва, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної вла­ди правом;

II (кінець XVII — кінець XIX ст.ст.): формування громадян­ського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємниц­тва і приватної ініціативи.

Формальна рівність відкриває можливості для прояву індиві­дуальності: з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе індивідуальним членом суспільства. Він кон­ституційне наділений певним комплексом прав, свобод і водно­час несе відповідальність перед суспільством. Держава все біль­ше віддаляється від виконання функцій власника. Розвиваються правові механізми, що стримують політичну владу, підкоряють Ті закону. Відбувається становлення представницької демокра­тії — постійно діючих представницьких загальнонаціональних установ парламентського типу зі суворо позначеними повнова­женнями затверджувати податки і приймати закони;

Ш (рубіж XIX — XX ст.ст.): розвиток постіндустріального суспільства з машинним виробництвом, фабричною організаці­єю праці, загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами прак­тично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму;

розширення і поглиблення рівноправності людей.

Сформувалися три підходи до співвідношення громадянсь­кого суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство — збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство — різні соціальні сис­теми, первинною (провідною) є держава, що контролює грома­дянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство — різні соціальні сис­теми, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Ознаки (риси) громадянського суспільства — у його співвідно­шенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) не включає державу, розвивається самостійно — без без­посереднього втручання держави;

3) складається із суб'єктів — вільних і рівноправних грома­дян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні ін­тереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від по­рушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі пра­вового акта;

8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справед­ливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.

Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешко­джати йому.

У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізова­ної держави має виражатися в тому, що вона:

— служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

— є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

— встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

— не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадсь­кої безпеки;

— надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціаль­ної безпеки громадян;

— виступає знаряддям соціального компромісу громадянсь­кого суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різни­ми соціальними групами;

— юридичне забезпечує можливості громадянина бути влас­ником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпо­рації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

— має межі регулювання відносин у суспільстві, які визнача­ються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для за­доволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільст­вом можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:

• суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;

вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудо­вої діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологіч­но і політичне;

• суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);

• суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільст­вом;

• суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави.

Громадянське суспільство ґрунтується на багатоманітності форм і видів власності. Кожна з них покликана: (1) забезпечити добро­бут усіх; (2) відкрити економічний простір для збільшення влас­ності на основі більшої інтенсивності праці, здібностей, творчої ініціативи і підприємливості. Співвідношення праці і різномані­тних форм власності в, громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний сус­пільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» — один із показників сформова­ного в ній громадянського суспільства.

Сучасна концепція громадянського суспільства виходить із того, що воно є передумовою соціальної правової держави (див. главу «Соціальна правова держава»). Діалектика взаємовідносин громадянського суспільства і держави е складною і суперечливою, оскільки між ними відбувається своєрідний поділ організаційно-управлінської праці. Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної вла­ди. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії полі­тичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає дер­жаву до узурпації його прав, у результаті чого відбувається пере­розподіл функцій держави і громадянського суспільства. У тако­му разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді супе­речливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спря­мованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.

Держава повинна орієнтуватися в першу чергу на інтереси громадянського суспільства. Конфронтація інтересів держави і громадянського суспільства є показником неефективності дер­жавного управління і самого механізму держави.

Політична система суспільства і держава

Держава — не тільки результат розвитку суспільства, а й чин­ник формування політичної системи суспільства.

Політична система суспільства — упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють (або протидіють) у суспільстві з метою завоювання, утри­мання або участі у політичній владі; це механізм організації і функціонування політичної влади.

Держава хоча й найважливіша, але не одна лише політична організація в суспільстві. До складу політичної системи суспіль­ства входять такі недержавні громадські об'єднання, як партії, професійні спілки, жіночі організації, громадські рухи (наприк­лад, Народний рух в Україні), інститути громадської думки та ін.

Елементи політичної системи суспільства:

• суб'єкти політики — держава, політичні партії, політичні рухи, громадські об'єднання та ін.;

• політичні норми і принципи;

• політичні відносини;

• політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;

• зв'язки між названими елементами.

Взаємодія елементів (компонентів) політичної системи суспіль­ства дозволяє виділити п'ять підсистем її функціонування.

1. Інституціональна — суб'єктний склад (народ, соціальні вер­стви, політичні партії, громадські організації та інші об'єднання громадян, трудові колективи, держава та ін.).

2. Нормативна (регулятивна) — система політичних (а також правових) норм і принципів, що регулюють відносини між наро­дами, соціальними групами, партіями, політичними лідерами.

3. Функціональна — політичні відносини, політичний про­цес, політичний режим, оскільки через них формується, зміню­ється, здійснюється політика.

4. Ідеологічна — політична ідеологія, свідомість, погляди, культура, можливість громадянина оцінити політичне буття і обрати варіант поведінки.

5. Комунікативна — інтегративні (об'єднуючі) зв'язки всіх підсистем функціонування політичної системи суспільства в ці­лому.

Кожна із самостійних частин — ланок політичної системи суспільства має власну структуру, свої принципи організації та діяльності, самостійність у вирішенні питань, що належать до їх внутрішніх і зовнішніх справ.

Зазначені елементи і частини об'єднуються в єдину політич­ну систему категорією «політична влада».

Особливе місце в політичній системі суспільства належить державі, оскільки вона є головним засобом досягнення цілей, що постають перед суспільством, концентрує в собі різноманіт­тя політичних інтересів, надає усталеність політичній системі за допомогою впорядкування її діяльності.

Ознаки держави, що відрізняють її від громадських об'єд­нань:

1) у кожній політичній системі суспільства може існувати лише одна держава, а громадських об'єднань — багато;

2) держава — організація всього населення, а громадські об'­єднання — частини населення;

3) лише держава є одноособовою повновладною організацією в масштабі всієї країни, здатною захистити основні права і свобо­ди всіх осіб, що перебувають на її території;

4) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат, який займається управлінням громадськими справами;

5) лише держава має у своєму розпорядженні спеціальні уста­нови та заклади примусового характеру і має монопольне право застосовувати примус на своїй території; громадські об'єднання позбавлені цих ознак;

6) лише держава має монопольне право видавати юридичні нор­ми, обов'язкові для всього населення, і забезпечувати їхню реа­лізацію. Громадські об'єднання приймають програми, статути, поточні рішення, що мають внутрішньо організаційне значення;

7) лише держава має монопольне право встановлювати і стягу­вати податки, формувати загальнонаціональний бюджет;

8) лише держава є офіційною особою (представником усього народу) всередині країни і на міжнародній арені — суверенною організацією. Громадським організаціям такі якості і функції не властиві. Вони вирішують локальні за своїм змістом та обсягом завдання у суворо визначеній сфері громадського життя.