Облік зносу - Бухгалтерський облік, оподаткування - Скачать бесплатно

ЗМІСТ

ЗМІСТ

Вступ

1 Характеристика необоротних активів, їх зміст та класифікація.

1.1 Основні засоби.

1.2 Нематеріальні активи.

1.3 Інші необоротні активи

2 Облік зносу(амортизації) основних засобів

3 Облік зносу(амортизації) нематеріальних активів

Висновок

Використана література

ВСТУП

Ефективність роботи промислового підприємства залежить, як відомо, від багатьох факторів: попиту на продукцію, що випускається, її конкурентоспроможності, технічного рівня виробництва, його відповідності сучасним вимогам, кваліфікації виробничого і управлінського персоналу тощо.

Поряд з цим, проблема стратегії управління активами підприємства займає одне з першорядних місць в його діяльності.

Активи підприємства – це економічні ресурси підприємства у формі сукупних матеріальних цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Управління активами включає:

формування та управління фінансово-експлуатаційними потребами в обігових коштах;

управління дебіторською заборгованістю;

стратегію фінансування поточних активів;

управління джерелами формування оборотного капіталу;

управління необоротними активами;

управління фінансуванням необоротних активів;

управління грошовими коштами і короткостроковими фінансовими вкладеннями.

Сформовані на первісному етапі діяльності підприємства необоротні активи вимагають постійного управління ними. Частина функцій цього управління покладається на бухгалтерський облік.

Мета даної курсової роботи розкрити сутність необоротних активів їх класифікація та ефективність управління ними, розкрити принципи обліку та розрахунку зносу (амортизації) необоротних активів.
1 ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ, ЇХ ЗМІСТ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ

Необоротні активи – сукупність майнових цінностей підприємства, які неодноразово беруть участь у процесі господарської діяльності та поступово переносять свою вартість на продукцію.

Необоротні (або фіксовані) активи менш ліквідні, ніж оборотні (поточні), призначені для використання протягом тривалого періоду часу. Вони важко реалізуються, тому що необхідний певний час та додаткові витрати.

Необоротні активи включають в себе:

1. Нематеріальні активи - придбані права користування природними ресурсами, майном і об’єктами інтелектуальної власності.

2. Основні засоби являють собою засоби праці, що багаторазово використовуються в господарському процесі, не змінюючи при цьому свою матеріально-натуральну форму.

3. Інші необоротні активи, до яких належать:

— незавершене будівництво;

— довгострокові фінансові інвестиції, інші фінансові інвестиції;

— довгострокова фінансова заборгованість;

— відстрочені податкові кредити;

— інші необоротні активи.

У міжнародній практиці необоротні активи, їх ще називають внеоборотні, являють собою засоби, що:

мають термін корисної служби більше одного року;

використовуються в діяльності підприємства;

не підлягають перепродажеві покупцям.

У цю групу не включається земля, призначена для продажу та будинки, що більше не використовуються у процесі виробництва.

Принципи оцінки необоротних активів підприємства в Україні і міжнародній практиці відображені в стандартах бухгалтерського обліку. Стандарти бухгалтерського обліку - це нормативно-правові акти, що визначають принципи і методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності.

1.1 Основні засоби

Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).

До основних засобів належать власні та отримані на умовах фінансового лізингу об’єкти та орендовані цілісні майнові комплекси, а також інші необоротні матеріальні активи.

Життєвий цикл основних засобів складається з наступних етапів:

надходження - участь у виробничому процесі - переміщення усере­дині підприємства - ремонт - здача в оренду – інвентаризація - вибуття.

Вартість основних фондів (за винятком земельних ділянок) частинами, по мірі їхнього зносу, переноситься на вартість продукції (послуги) і відшкодовується в процесі її реалізації. Цей процес називається амортизацією. Грошові суми, що відповідають зношуванню основних засобів, накопичуються в амортизаційному фонді. Амортизаційний фонд, або грошовий фонд відшкодування, знаходиться в постійному русі.

Особливості відтворення основних фондів визначаються низкою характерних ознак, до яких відносяться: поступовий перенос вартості основних фондів на вартість виготовленої продукції; рух споживчої вартості і вартості; оборот вартості фондів; часткове відтворення вартості в готовій продукції та її нагромадження в грошовій формі; поновлення основних фондів у матеріально-натуральній формі через більш-менш тривалі періоди часу, що створює можливість маневрування засобами амортизаційного фонду (рис. 1).

Рис 1. Оборот основних фондів

Основні засоби в Україні можна згрупувати за їх функціо­нальним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом.

За функціональним призначенням розрізняють:

виробничі - основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побуто­вих потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.

У залежності від призначення, з урахуванням натурально-речовинних ознак основні засоби підрозділяються:

1. будинки

2. спорудження

3. передатні пристрої

4. машини й устаткування

5. транспортні засоби

6. інструменти, виробничий інвентар, господарчий інвентар

7. робітник і продуктивна худоба

Інші основні засоби

За приналежністю основні засоби бувають: власним і орендованими, у тому числі з правом викупу. Перші належать підприємству і числяться на його балансі; другі отримані від інших підприємств і організацій у тимчасове користування за плату.

За призначенням - виробничі і невиробничі (основні засоби об'єктів житлово-комунальної і соціально-культурної сфери).

До виробничих основних засобів відносяться: будинки і спорудження виробничого призначення, передатні пристрої, верстати, машини, устаткування, транспортні засоби, засоби обчислювальної техніки, інструмент, виробничий і господарський інвентар, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг). Вони знаходяться у виробничих (цехах, ділянках) і функціональних (відділах, службах) підрозділах підприємства і закріплені за ними.

Невиробничі - це основні засоби, призначені для соціально-побутового обслуговування членів трудового колективу підприємства. До них відносяться: житлові будинки, що числяться на балансі підприємства, об'єкти побутового обслуговування (лазні, перукарні, пральні та ін.), соціального (поліклініка, будинок відпочинку, табір праці і відпочинку, їдальня та ін.) і культурного (будинок культури, бібліотека та ін.) призначення.

Нематеріальні активи

Нематеріальні активи представляють вкладення коштів підприємства (його витрати) у нематеріальні об'єкти, що використовуються протягом довгострокового періоду в господарській діяльності та приносять прибуток.

Активи приймаються до обліку в якості нематеріальних при одночасному виконанні наступних умов:

а) відсутність матеріально-речовинної (фізичної) структури.

б) можливість ідентифікації (виділення, відділення) організацією від іншого майна;

в) використання у виробництві продукції, при виконанні робіт або наданні послуг або для управлінських потреб організації;

г) використання протягом тривалого часу, тобто терміну корисного використання, тривалістю понад 12 місяців або звичайний операційний цикл, якщо він перевищує 12 місяців;

д) організацією не передбачається наступний перепродаж даного майна;

е) здатність приносити організації економічні вигоди (дохід) у майбутньому;

ж) наявність належно оформлених документів, що підтверджують існування самого активу і виключного права в організації на результати інтелектуальної діяльності (патенти, свідчення, інші охоронні документи, договір придбання патенту, товарного знаку і т.п.).

До нематеріальних активів відносяться права користування земельними ділянками, природними ресурсами, патенти, ліцензії, "ноу-хау", програмне забезпечення, авторські права, монопольні права і привілеї (включаючи права на винаходи, патент, ліцензію на визначені види діяльності, промислові зразки, моделі, використання художньо-конструкторських рішень), організаційні витрати (включаючи плату за державну реєстрацію підприємства, брокерське місце і т. ін.), торговельні марки, товарні і фірмові знаки, ціна фірми.

За характером застосування нематеріальні активи схожі на основні засоби. Вони використовуються тривалий період, приносять прибуток, і з часом велика частина з них втрачає свою вартість. Особливістю нематеріальних активів є відсутність матеріально-речової структури, складність визначення вартості, невизначеність при виявленні прибутку від їхнього застосування. Оцінка нематеріальних активів відбувається за узгодженням сторін при їхньому внеску в статутний капітал на основі цін світового або внутрішнього ринку. У вартість нематеріальних активів входять покупна ціна, витрати, зв'язані з придбанням і приведенням у стан готовності цих активів. Вартість нематеріальних активів включається в собівартість продукції шляхом нарахування зносу.

Виділяють 4 види нематеріальних активів:

· об'єкти інтелектуальної власності;

· права користування природними ресурсами;

· відкладені витрати;

· ціна фірми.

Об'єкти інтелектуальної власності розділяють на два види: регульовані патентним правом (об'єкти промислової власності) і регульовані авторським правом.

Права користування природними ресурсами складають право користування земельною ділянкою, надрами і право на геологічну та іншу інформацію про надра.

Відкладені витрати - організаційні витрати і витрати на науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки.

Ціна фірми - різниця між вартістю фірми як єдиного цілісного майнового-фінансового комплексу, що має визначену репутацію, і балансовою вартістю майна цієї фірми.

1.3 Інші необоротні активи

Незавершене виробництво – це вартість незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандарта­ми) обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інші фінансові інвестиції.

Довгострокова дебіторська заборгованість - заборго­ваність фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

Відстрочені податкові активи - сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.

Інші необоротні активи - необоротні активи, які не можуть бути включені до вищенаведених необоротних активів.

2 ОБЛІК ЗНОСУ(АМОРТИЗАЦІЇ) ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

Поява П(С)БО №7 “Основні засоби” остаточно провели межу між податковим та бухгалтерським обліком основних засобів. У цьому розділі зупинимося на обліку амортизації основних засобів у бухгалтерському обліку відповідно до умов П(С)БО №7, а також основні принципи, що передбачені ст..8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до П(С)БО №7, знос необоротних активів – сума амортизації об’єкту необоротних активів з початку їх корисного використання.

Амортизація – це систематичний розподіл амортизуємої вартості незворотних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Визначення амортизуємої вартості запишемо у вигляді формули:

АВ = ПВ – ЛВ

АВ – амортизуєма вартість;

ПВ - первинна або переоцінена вартість;

ЛВ – ліквідаційна вартість;

Первинна вартість визнається П(С)БО №7 як історична або фактична собівартість об’єкту основних засобів, а переоцінена вартість – як його вартість після переоцінки.

Ліквідаційна вартість – це та сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від вибуття (реалізації, ліквідації) основних засобів при закінчені строку їх корисного використання мінус витрати, що пов’язані з вибуттям.

Ліквідаційна вартість визначається у момент отримання об’єкту основних засобів. Якщо визначити її неможливо або важко, або якщо вона незначна, тоді її прирівнюють до нуля. Відповідно до формули у цьому випадку первинна (переоцінена) вартість об’єкту буде рівна його амортизуємої вартості.

Отже об’єктом амортизації є основні засоби, крім землі.

Нарахування амортизації робиться протягом строку їх корисного використання (експлуатації) об’єкта, що встановлюється наданим підприємством при визнанні наданого об’єкта активом (при зарахуванні на баланс), та зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови та консервування.

При визначені строку корисного використання (експлуатації) треба враховувати:

очікуєме використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

очікуємий фізичний та моральний знос;

правові або інші обмеження відносно строку використання об’єкта та інші фактори;

Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів можна передивитися у випадку зміни очікуємих економічних вигод від його використання.

Відповідно до П(С)БО №7 амортизація основних засобів нараховується з використанням наступних методів:

прямолінійного (прямолінійного списання);

зменшення залишкової вартості;

прискореного зменшення залишкової вартості;

кумулятивного (суми кількості років);

виробничого (метод суми одиниць продукції).

Наведені методи нарахування амортизації можна умовно поділити на два види:

методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний);

метод амортизації, який базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єкта основних засобів (виробничий).

Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів різними методами на умовному прикладі ( і при умові незмінності первісно визначених облікових оцінок).

Підприємство “АБВ” придбало виробниче обладнання:

первісна вартість – 20 000 грн.;

ліквідаційна вартість – 2000 грн.;

очікуємий строк корисного використання обладнання – 5 років.

Очікуємий обсяг виробництва продукції, що буде виготовлена з використанням придбаного обладнання – 14 400 одиниць.

Прямолінійний метод амортизації основних засобів.

При використанні прямолінійного методу вартість об’єкту основних засобів списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації.

Річна сума амортизації визначається діленням амортизуємої вартості на очікуємий строк використання об’єкту основних засобів:

А = АВ / Т

А – сума амортизаційних відрахувань, грн.;

АВ – амортизуєма вартість об’єкту, грн.;

Т - очікуємий строк використання об’єкту.

За рік це складає (20 000 – 2000) / 5 = 3600 грн.

Сума нарахованої амортизації також може бути розрахована множенням амортизуємої вартості основних засобів на норму амортизації.

А = АВ * Н

Н – норма амортизації.

Річна норма амортизації по цьому методу є величина, зворотна очікуємому строку корисного використання основних засобів у відсотках:

1 / 5 * 100 % = 20 %.

Звідси річна сума амортизації рівна: ( 20 000 – 2000) * 20 % = 3600грн.

Ця сума амортизації буде включатися щорічно (з року у рік), протягом строку корисного використання об’єкту, у склад витрат підприємства та відображатися у Звіті про фінансові результати. На цю ж суму рівномірно (з року у рік) буде збільшуватися накопичена амортизація (знос) та відповідно зменшуватися залишкова вартість об’єкту основних засобів, що відображаються у Балансі (табл. 2.1)

Таблиця 2.1 Нарахування амортизації основних засобів прямолінійним методом, грн.

Метод прямолінійного списання, як правило використовується по відношенню до об’єктів основних засобів, стан яких залежить виключно від строку корисного використання та на них не діє вплив інших факторів. До таких основних засобів відносять будови, споруди, меблі та інші.

Характеризуючи метод прямолінійного списання, не можна не відмітити його переваги у простоті розрахунків та рівномірності розподілу сум амортизації між обліковими періодами, простоті, точності розрахунків. Його використання особливо доцільно, коли ступінь експлуатації об’єкта основних засобів у кожному звітному періоді залишається незмінною. Він передбачає практично рівномірний спад економічної корисності об’єкту із року у рік.

Але ж недоліком такого методу є те, що при його використанні не враховується моральний знос, а також не робиться реальна оцінка виробничої потужності основних засобів у різні роки експлуатації. Практика показує, що знос машин збільшується у перші роки їх експлуатації, потім величина зносу стабілізується, а у останні роки експлуатації знос машин знову зростає. Що до морального зносу машин, то він також нерівномірний. Застосування наданого методу не завжди забезпечує повне перенесення вартості основних засобів на знов створений продукт, в результаті чого створюється недоамортизація основних засобів, що є прямим збитком підприємства.

Метод зменшення залишкової вартості.

Сутність наданого методу складається у визначенні річної суми амортизації об’єкту основних засобів виходячи з основної вартості такого об’єкту на початок звітного року. Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом перемноження остаточної вартості об’єкту основних засобів на норму річної амортизації.

А = ЗВ * НА

ЗВ – залишкова вартість об’єкту основних засобів.

Норму річної амортизації підприємство визначає самостійно по наступній формулі:

Н – строк корисного використання об’єкту основних засобів, років;

ЛВ – ліквідаційна вартість об’єкту основних засобів, що визначається підприємством самостійно, грн.;

ПВ – первісна вартість об’єкту основних засобів, грн.

Використання методу зменшення залишкової вартості при нарахуванні амортизації передбачає наявність ліквідаційної вартості амортизуємого об’єкту основних засобів. В протилежному випадку об’єкт основних засобів буде повністю “замортизован” протягом одного року. Це виходить з формули розрахунку нормі амортизації.

Зазначимо, що відповідно до П(С)БО №7 базою для нарахування амортизації при використанні наданого методу є залишкова вартість на початок звітного року або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації. З цього слідує, що, починаючи з дати вводу в експлуатацію об’єкту основних засобів до кінця звітного року, у якому був введений такий об’єкт, базою для нарахування амортизації буде його первісна вартість. Іншими словами, якщо об’єкт основних засобів був введений в експлуатацію у вересні, то починаючи з жовтня по лютий (включно) сума амортизаційних відрахувань буде визначатися шляхом множення первісної вартості об’єкту на норму амортизації. Починаючи з березня наступного звітного року, сума амортизації об’єкту основних засобів буде визначатися шляхом множення залишкової вартості такого об’єкту на норму амортизації.

При використанні наданого методу нарахування амортизації можлива ситуація, при якій остаточна вартість об’єкту наприкінці запланованого строку експлуатації не буде рівна ліквідаційній вартості. Такі розходження будуть виникати у випадку, якщо об’єкт основних засобів був введений в експлуатацію у середині звітного періоду. Але ж це не повинно стати причиною сумнівів, так як нарахування амортизації було не з початку звітного року, а з середини, та по усім правилам математики така різниця повинна була виникнути. У зв’язку з цим підприємство може прийняти рішення про зміну строку амортизації та до амортизувати залишкову частину вартості або вважати залишкову вартість об’єкту ліквідаційною вартістю.

Таблиця 2.2 Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості

Цей метод є різновидом методу зменшення залишкової вартості.

При такому методі річна сума амортизації визначається виходячи з залишкової вартості об’єкту на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації по введеним протягом року об’єктам та подвоєння річної норми амортизації, що розраховується виходячи зі строку корисного використання об’єкту.

Норма амортизації у наданому випадку розраховується аналогічно нормі амортизації при застосуванні прямолінійного методу нарахування амортизації, тобто використовується подвоєна ставка амортизаційних відрахувань, що розрахована методом прямолінійного списання.

При цьому норму амортизації при використанні прямолінійного методу можна розрахувати так:

НА = А / АВ

Переробивши надану формулу, отримаємо норму амортизації для наданого методу:

НА = 2 * (А / АВ) = 2 * ( АВ / Т) / АВ = 2 / Т

Наданий метод нарахування амортизації, а саме при розраховані норми річної амортизації, не передбачає обов’язкової наявності ліквідаційної вартості об’єкту основних засобів. При цьому виконується правило, при якому сума амортизації останнього року розраховується таким чином, щоб залишкова вартість об’єкту наприкінці періоду його експлуатації була не менше, ніж його ліквідаційна вартість.

Таблиця 2.3 Нарахування амортизації метод прискореного зменшення залишкової вартості, грн.

Виробничий метод амортизації основних засобів.

Для окремих видів основних засобів нарахування амортизації робиться на основі сумарної виробітки об’єкту за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (одиницях виготовленої продукції, відпрацьованих годин, кілометрах пробігу тощо).

Місячна сума амортизації розраховується співвідношенням амортизуємої вартості об’єктів основних засобів та очікуємого об’єму продукції (робіт, послуг) за весь рік корисного використання такого об’єкту основних засобів. Як відмічалося раніше, амортизуємою вартістю об’єкту основних засобів є первинна вартість, зменшена на його ліквідаційну вартість.

Таким чином, норму амортизації по цьому методу можна розрахувати по формулі:

Н = АВ / ОД

ОД – розрахунковий об’єм діяльності (виробництва).

Нарахування амортизації за весь період експлуатації характеризується даними, що наведені у таблиці 2.4.

Таблиця 2.4 Нарахування амортизації виробничим методом, грн.

У нашому прикладі очікуємий об’єм продукції з використанням обладнання складає по рокам, од.: 1 рік – 2600; 2 рік – 3100; 3 рік – 3500; 4 рік – 3000; 5 рік – 2200; Усього 14 400.

Виробнича норма амортизації на одиницю продукції:

(20 000 – 2000) / 14400 = 1.25 грн./од.

Відзначимо, що при використанні виробничого методу сума амортизації, яка визнається витратами звітного періоду, та балансова вартість об’єкту при використанні цього методу змінюється у зрівнянні з попереднім періодом прямо пропорційно об’єму виробленої продукції (робіт, послуг).

В основі цього методу лежить припущення, що фактично отриманий прибуток від експлуатації відповідного нематеріального активу у кожному звітному періоді пов’язаний з випуском одиниць продукції, вироблених з його участю у цих звітних періодах. Існує точка зору, що на такий вид обладнання, як верстат, амортизація повинна нараховуватися в облікових цінах пропорційно одиницям виробленої на ньому продукції у кожному звітному періоді (на основі первісно визначеного загального випуску продукції), а не просто пропорційно часу с початку експлуатації (як передбачає прямолінійний метод). При цьому стверджується, більшість виробничих активів приймають участь у створені прибутку (та відповідно зношуються) лише тоді, коли вони використовуються у виробництві.

Метод нарахування зносу пропорційно випуску продукції також дуже простий, раціональний та систематичний. Краще за все його використовувати тому випадку, коли відносно активу, на який нараховується знос, можна визначити фактичний об’єм виробленої продукції. Його використання також доцільно, коли економічна користь того чи іншого необоротного активу зменшується у зв’язку з експлуатацією його у виробництві, а не у зв’язку з впливом на нього часу. Цей метод забезпечує також відповідність суми амортизації, яка визнається витратами поточного періоду, отриманням прибутку, у випадку, якщо використання відповідного необоротного активу у різні періоди неоднакові. Але, не дивлячись на плюси, цей метод у закордонній практиці не знайшов широкого застосування, оскільки дуже складно визначити фактичний об’єм продукції, виробленої з використанням того чи іншого необоротного активу.

Кумулятивний метод.

Річна сума амортизації за цим методом визначається як перемноження амортизуємої вартості та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишилися до кінця очікуємого строку служби об’єкту основних засобів, на суму чисел років його корисного використання.

Сума чисел років – це результат суми порядкових номерів тих років, протягом яких функціонує об’єкт.

У нашому прикладі сума чисел років корисної експлуатації обладнання рівна 15 (1+2+3+4+5).

Річна норма амортизації визначається як співвідношення залишеного строку служби ( на початок звітного періоду) та суми чисел років.

У нашому прикладі ця норма встановить:

У 1-й рік експлуатації – 5/15

У 2-й рік експлуатації – 4/15

У 3-й рік експлуатації – 3/15

У 4-й рік експлуатації – 2/15

У 5-й рік експлуатації – 1/15

Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань норму амортизації відповідного року помножаємо на різницю між первинною вартістю об’єкту та його ліквідаційною вартістю, тобто на амортизуєму вартість.

А = НА * (ПВ – ЛВ)

Нарахування амортизації характеризується даними таблиці 2.5