Чистий продукт та його структура - Економічні теми - Скачать бесплатно
Вступ
Мета даної роботи — охарактеризувати і проаналізувати комплекс понять, використовуваних при складанні систем національного обліку, що були створені з метою виміру сукупного виробництва в ринковій економіці. Це необхідно для того, щоб показати, що суспільне рахівництво виконує для економіки в цілому ті ж функції, що і бухгалтерський облік для окремого підприємства, що хазяює суб'єкта. Тобто є складовою частиною функції керування економікою в цілому.
Система національних рахунків робить у загальному тієї ж саме для економіки в цілому: вона дозволяє тримати руку на економічному пульсі країни. Різні показники, що входять у систему національних рахунків, дозволяють нам вимірювати обсяг виробництва в конкретний момент часу і розкривати фактори, що безпосередньо впливають на функціонування економіки. Далі ми зможемо побудувати криву, що характеризує розвиток економіки в довгостроковому періоді: її підйом чи спад відіб'ється на показниках національного доходу. Інформація, що дають нам національні рахунки, є основою для формування і проведення державної політики в області економіки. Рахунки національного доходу дозволяють нам складати таблиці економічного здоров'я суспільства і розумно визначати політику, яка б сприяла поліпшенню цього здоров'я.
Чистий продукт (національний доход) та його структура
Результатом праці мільйонів робітників, селян та інтелігенції є певна сукупність створених матеріальних і духовних благ. Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт (ССП) – товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).
Сукупний суспільний продукт визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товарі і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), внаслідок чого з’являється повторний рахунок. Наприклад, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці – готові вироби. Якщо ССП звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий суспільний продукт. Він менший за ССП на величину вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників а також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.
За своєю натурально-речовою структурою ССП поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.
Фонд заміщення – частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.
Якщо позначити фонд заміщення буквою  , необхідний продукт -  , додатковий -  , то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт ( ) визначається за формулою
 .
Якщо із ССП вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт, або національний доход (НД). Його можна записати формулою
 .
Національний доход – реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Отже, національний доход – це заново створена протягом року вартість, яка показує, що саме додало виробництво у певному році до добробуту суспільства. Національний доход – це чистий зароблений доход (чистий продукт) суспільства.
Національний доход є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини.
Валовий національний продукт (ВНП) – сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених упродовж певного періоду, переважно одного року (без урахування повторного рахунку).
Модифікація ВНП – валовий внутрішній продукт (ВВП). Це сукупна вартість усіх продуктів матеріального и нематеріального виробництва, створених на території країни, незалежно від громадянства їхнього виробника.
ВВП відрізняється від ВНП на суму Ванникових доходів від використання ресурсів певної країни за кордоном без аналогічних доходів, вивезених із країни іноземцями. Іншими словами, при обчисленні ВВП враховують лише продукт, виготовлений всередині країни, і не враховують продукт, створений закордонними філіалами та відділеннями національних фірм.
Головні показники, які характеризують рух ВВП – це чистий внутрішній продукт ЧВП та національній доход.
Якщо ВВП зменшити на суму річних амортизаційних відрахувань, то отримаємо показник чистого національного продукту (ЧНП):
 .
ЧВП допомагає визначити річний обсяг виробництва товарів і послуг, який національна економіка зможе спожити, не скорочуючи виробничі можливості майбутніх періодів.
Коли із ЧНП вирахувати непрямі податки, отримаємо показник національного доходу:
 .
В цей показник не включаються амортизаційні відрахування, непрямі податки, державні субсидії. Національній доход – це чистий продукт суспільства, або новостворена вартість.
Загальноприйнято, що національний доход створюється у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі та громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково).
Національний доход треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами.
Національній доход з погляду витрат праці поділяють на необхідний і додатковий продукт.
Необхідний продукт – частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.
Додатковий продукт - частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо).
На стадії розподілу необхідний і додатковий продукти розпадаються на первинні доходи. Основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, відсоток, рента, дивіденди, орендна плата тощо. Серед цих доходів виділяють трудові й нетрудові. До трудових належать доходи, що створюються працівниками на підприємствах і в галузях і надходять у їх індивідуальне розпорядження у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності й підсобного господарства. До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належать частина прибутку підприємців, відсоток, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін.
Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків громадян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій.
На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім’ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо. Основним джерелом вторинних доходів є податки.
Внаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовують для споживання та нагромадження. Тобто національний доход поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.
Фонд споживання - частина національного доходу, яка використовується на задоволення матеріальних та соціальних потреб суспільства.
Фонд нагромадження – частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва (збільшення речових і особистісних його факторів), будівництва об’єктів соціального та культурно-побутового призначення, а також для створення суспільних резервів і страхових запасів.
Споживання і нагромадження національного доходу
Вагоме значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу. Між цими двома величинами постійно існує суперечність, яка може перерости в конфлікт. Так, з одного боку, надмірний фонд споживання не дає змоги здійснювати розширене відтворення, тобто будувати нові заводи, фабрики, електростанції, впроваджувати нову техніку і технологію, розвивати науку, освіту тощо. З іншого боку, надмірне нагромадження частки створеного національного доходу стримує споживання населення, зростання його особистих доходів. Це, у свою чергу, підриває стимули до праці, формує тип економіки, не спрямованої на задоволення потреб та інтересів населення, тобто витратну економіку. За показником “якості життя” Україна в 1995 р. посідала 89-те місце у світі, в 1998 – 157-ме місце. За рівнем розвитку (розраховується, виходячи з рівня життя, його тривалості, освіти) Україна, за даними ООН, посідала в 1997 р. 95-те місце у світі (в 1994 р. – 45-те місце).
В Україні за 1961-1989 рр. норма нагромадження скоротилася з 29,3 до 17,9 %, а за час економічної кризи – до 9 % національного доходу. В нинішніх умовах необхідно підняти норму нагромадження до 25-26 %. Нижньою межею є норма нагромадження у 20%.
Основне джерело нагромадження – додатковий продукт. Він використовується для розширеного виробництва, будівництва об’єктів соціального (шкіл, лікарень тощо), культурного призначення, а також для створення страхових запасів та суспільних резервів.
Для розширеного виробництва потрібно виготовити не лише таку кількість засобів виробництва, яка буде використана на відновлення зношених упродовж року засобів і предметів праці (або фонд заміщення), а й певний надлишок для будівництва нових фабрик, заводів та ін. Оскільки на збудовані нові фабрики й заводи, нові шахти тощо необхідно залучати додаткову кількість працівників, то з фонду нагромадження виділяють частину коштів для виробництва додаткових предметів споживання.
За рахунок фонду нагромадження здійснюється виробниче і невиробниче нагромадження. Виробниче нагромадження використовується для будівництва нових заводів, електростанцій, залізниць, оснащення діючих підприємств новою технікою та ін.
Невиробниче нагромадження здійснюється для спорудження житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров’я, культури. Воно передбачає також виробництво додаткових предметів споживання для працівників, які трудитимуться у цій сфері, й витрати на їх підготовку та перекваліфікацію.
Найважливіший елемент фонду нагромадження – виробниче нагромадження. Тому його норма – найвагоміша частка валового (сукупного) нагромадження, в структурі якого провідна роль належить амортизаційному фонду.
В Україні в 90-х роках відбувалося катастрофічне зменшення частки амортизації – з 10-12 % до 3-4 %. Тому не здійснювалося навіть просте відтворення основних фондів, а показник їх зношування перевищував показник їх введення. Фізичне зношування основних фондів, їх спрацьованість у промисловості України в середині 90-х років становила майже 65 %, а моральне – до 95 %.
Надзвичайно важливе значення для досягнення оптимальної норми нагромадження має зниження матеріаломісткості, енергомісткості, проведення державою активної амортизаційної політики тощо.
Сучасним методом прискорення науково-технічного розвитку, оптимізації фонду нагромадження є широке використання лізингу.
Лізинг – довготермінова оренда машин і устаткування, транспортних засобів тощо, яка передбачає можливість їх викупу орендатором.
На оптимізацію фонду споживання та фонду нагромадження істотно впливає процес інтенсифікації суспільного виробництва. Ще одним важливим фактором радикальної зміни у співвідношенні цих фондів є проведення активної структурної політики. Уряд насамперед повинен з’ясувати економічну доцільність існування деяких базових галузей промисловості у теперішніх обсягах і обрати найперспективніші наукомісткі та високотехнологічні галузі.
Основними критеріями вибору цих галузей є: експортний потенціал або можливість його нарощування; прискорений розвиток цих галузей, який сприяє підвищенню конкурентноздатності більшості галузей промисловості (їх модернізації, підвищенню ефективності); можливість заміни імпорту.
До найперспективніших галузей в Україні належать електроніка, машинобудування, чорна металургія, кораблебудування, трубопровідний транспорт, аерокосмічні ракети й апарати, сільське господарство, харчова і текстильна промисловість, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища. Їх передусім повинна фінансово підтримувати держава, постачати ресурсами, вони мають користуватися податковими, кредитними пільгами тощо. Але в Україні у 1990-2000 рр. питома вага чорної металургії в галузевій структурі промислового виробництва зросла з 11 до 27 %, тоді як легкої промисловості скоротилася з 10,8 до приблизно 1,6 %.
Певну роль у поліпшенні структури фонду нагромадження відіграє зменшення частки військових витрат, скорочення витрат на утримання державного апарату та ін. Однак а Україні в 90-х роках частка витрат на утримання уряду зростала.
Для вдосконалення структури фонду споживання важливе значення має підвищення якості продукції, скорочення витрат на її зберігання та споживання, розширення її асортименту тощо. Розв’язати цю проблему за рахунок імпорту продовольчих та інших груп товарів неможливо, оскільки це гальмує національне виробництво й Україна може повністю перетворитися на ринок збуту іноземних товарів. Важливим напрямом вдосконалення фонду споживання в Україні є скорочення суспільних фондів споживання за рахунок окремих пільг, надмірно високих пенсій для державних службовців тощо. В Україні налічується майже 18 млн. пільговиків.
Висновки
Діюча система національних рахунків як міжнародний стандарт складається з двох рівнів:
- зведені рахунки, що характеризують рух ВВП, національного доходу НД, фінансування капіталовкладень, операції з іншими країнами;
- конкретизовані рахунки, що показують міжгалузеві зв’язки, рух доходів, розподіл і кінцеве споживання їх.
Система національних рахунків включає головні показники, які характеризують рух ВВП: чистій внутрішній продукт ЧВП, національний доход НД.
ЧВП визначається як різниця між ВВП та річними амортизаційними відрахуваннями. Він показує, яку величину виробництво реально додало до добробуту суспільства.
Національний доход – це чистій продукт суспільства, або новостворена вартість. Кількісно його можна визначити як різницю між ЧВП і непрямими податками. Національний доход поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.
Що є джерелом національного доходу? Відповідь на це запитання здається дуже простою – праця людини. Загалом така відповідь правильна, але вимагає певних уточнень, оскільки, наприклад, в такому разі можна запитати, що створюють поліцейський, чиновник, служитель культу, вчитель, учений, які теж займаються певним видом праці. Тому не дивно, що вже впродовж кількох століть ведеться дискусія щодо джерел національного доходу. Так, в Україні при обчисленні цього показника досі не враховується внесок працівників сфери нематеріального виробництва у його створення. Це зменшує показники економічної могутності країни порівняно з економічним потенціалом інших держав.
Загальноприйняте, що національний доход створюється у промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі та громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково).
Національний доход образно ще називають “національним пирогом”, який треба розподілити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. На стадії розподілу необхідний і додатковий продукти розпадаються на первинні доходи (заробітна плата, прибуток, відсоток, рента, дивіденди, орендна плата тощо).
Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні, або похідні, доходи (пенсії, стипендії, допомога багатодітним сім’ям, платня військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів тощо). Основним джерелом вторинних доходів є податки.
Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними (видимими) та неофіційними (невидимими) каналами. У першому випадку це відбувається через механізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії (переважно крупні) офіційно повідомляють про те, що ціни на певну групу товарів та послуг зростуть на стільки-то відсотків. Це має місце у розвинутих країнах світу.
У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового зниження життєвого рівня населення. Так діяла у застійні часи командно-адміністративна система. Такий метод певною мірою використовується і в Україні, особливо після впровадження гривні. Проте наймасшабніше неофіційний перерозподіл національного доходу здійснюється в умовах існування тіньової економіки.
Тіньова економіка – сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухилення від сплати податків, виробництво і збут заборонених видів продукції та надання заборонених послуг.
За оцінками західних учених, тіньова економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15 % ВНП. В Україні ця частка перевищувала 50 % сукупного обсягу ВВП (у 1990 р. – до 54 %), що є критичною межею і загрожує національній безпеці.
На сучасному етапі до таких незаконних видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон (за межі України вивезено до 40 млрд. дол., товарів на суму майже 5 млрд. дол.), а також незаконні валютні операції всередині країни, істотне завищення цін на експортовану та заниження на імпортовану продукцію, масове розкрадання державного майна в процесі роздержавлення і приватизації, шахрайська діяльність багатьох трастових та інвестиційних компаній, випуск та реалізація неврахованої продукції, корупція, наркобізнес тощо. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.
Внаслідок розподілу та перерозподілу національного доходу утворюються кінцеві доходи, які використовують для споживання та нагромадження.
Нагромадження є необхідною умовою розширеного відтворення всіх елементів економічної системі: технологічного способу виробництва (в єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин), відносин власності та господарського механізму. Матеріальна основа такого відтворення – виробництво зростаючого обсягу матеріальних благ та послуг.
Національний доход, що використовується на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму втрат (наприклад, від стихійного лиха). Використаний національний доход може різнитися також на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу.
Вагоме значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення економічної системи має оптимальне співвідношення між споживанням і нагромадженням національного доходу. Також необхідно зменшувати долю тіньової економіки.
Список використаних джерел
1. Башнянин Г. І. Політична економія / Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. – Київ: Ніка-Центр “Ельга”, 2000. – 528 с.
2. Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 656 с. – (Альма-матер).
3. Основи економічної теорії: Підручник / А. А. Чухно, П. С. Єщенко, Г. Н. Климко та ін.; За ред. А. А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с.: іл.
4. Райзберг Б. А. Основы экономики: Учеб. пособие. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 408 с. – (Серия «Высшее образование»).
|
