Екномічні дива ХХ ст. Економічне диво Німеччини - Економічні теми - Скачать бесплатно

перехідних економіках він визначається насамперед структурними чинниками.

Ефективна політика лібералізації цін та торгівлі потребує обов'язкового вжиття заходів жорсткого регулювання грошової маси у поєднанні з інституційною та промисловою політиками. З огляду на значну роль інституційного шоку в трансформаційній кризі найбільших успіхів у економічних реформах досягли країни, де процес приватизації відбувався поступово та цілеспрямовано. Слід зазначити, що "передові" перехідні економіки здійснювали приватизацію банківської системи вже після досягнення грошової стабілізації, розглядаючи, таким чином, інституційні зміни у цьому секторі як впливовий дестабілізуючий чинник.

У країнах, де стратегія економічної трансформації обмежувалася політикою лібералізації, дестабілізуючий вплив був найсильніший. Головною помилкою реформаторiв були сподiвання на спонтанне виникнення ефективної ринкової економiки та iгнорування необхiдностi планомiрної побудови ринкового середовища, в якому могли б діяти властиві ринку стабілізатори. Пріоритетними стали засоби тактичного регулювання. У результатi виникли значні суперечностi мiж окремими стратегічними завданнями: потребою у технологiчному реструктуруванні та приватизацiєю, стимулюванням виробництва i лiбералiзацiєю цiн, стабiлiзацiйними заходами тощо. Нехтування промисловою політикою та сподівання на автоматичне встановлення ефективної промислової структури не принесли позитивних результатів. Вiдбувалися погiршення всього комплексу суспiльно-економiчних вiдносин, а також негативні змiни у демографiчнiй сферi.

Приклад Китаю засвідчив, що для успіху реформ необхідна не стільки негайна приватизація, як диверсифікація власності, встановлення фінансових стимулів для менеджерів та зменшення бар'єрів до ринку новоствореним підприємствам. Як у Китаї, так і в Польщі головний акцент в інституційних реформах робився на створенні нових суб'єктів приватної економічної стратегії, що зумовило їхню ефективність.

Важливим є питання темпу ринкових перетворень. Порівнюючи досвід країн Центральної та Східної Європи можна констатувати, що чим на швидчий темп перетворень зорієнтовано економічну стратегію, тим критичнішою стає її успішність щодо послідовності та узгодженості її елементів. У Польщі, що серед перших розпочала ринкову трансформацію, в останні роки відбувається суттєва зміна економічної політики: зрушення у напрямі прагматичного підходу до макроекономічних показників, зміщення пріоритетів з макро- на мікрорівень. Проте й еволюційний хід економічних реформ, зокрема в Угорщині, мав подвійний ефект. З одного боку, в цій країні не сталося різкого трансформаційного спаду, характерного для "шокової терапії". З іншого - економічна стагнація дещо затягнулася, що змусило навесні 1995р. використати спеціальний стабілізаційний пакет, спрямований на скорочення бюджетного дефіциту, девальвацію, запровадження тимчасових протекціоністських заходів та зниження рівня соціального захисту.

Китайський досвід засвідчив, що еволюційне перетворення командної економіки у ринкову може поєднуватися з високими темпами зростання i відбуватися соцiально прийнятним шляхом, виходячи з особливостей національної специфіки. Значні обсяги суспільної власності, політика вирівнювання доходів та підтримки розподілу за працею дозволили уникнути надмірного разшарування суспільства та сприяли підтримці соціальної злагоди. Отже, у разі активного адміністративного втручання послідовність економічних реформ виявилася критично важливою для ефективності економічної стратегії.

Надто швидкий відхід від адміністративних засобів управління і затягування з їхнім скасуванням загрожують наростанням дестабілізуючих чинників. Тому відкриття економіки Китаю для зовнішньої конкуренції тривало понад 15 років, розширення автономності держпідприємств та поступове формування дієвих приватних економічних суб'єктів - понад 10 років. Відповідна послідовність та тривалість складових перехідної стратегії можлива лише у разі збереження жорсткої державної влади та обмеження демократії, тому запровадження демократичних засад суспільного життя в країні - ще попереду.

Послідовність та наступність китайських реформ дала можливість уникнути інституційного та трансформаційного шоків, що загальмували економічний розвиток країн Центральної та Східної Європи, та зберегти керованість економіки.

Отже, проведений аналіз свiдчить, що у тих перехідних економічних системах, де держава вiдмежовувалася вiд активних дiй в економiцi, загальне погiршення економічної стабільності є значно глибшим. Там, де проводиться послiдовна державна полiтика, незалежно від її спрямування, спостерiгається певна стабiлiзацiя. Водночас питання про стратегічну ефективнiсть здiйснюваних перетворень потребує окремого детального аналiзу. Тому менше, ніж десятирічний досвід перехідних стратегій не надає можливості зробити остаточні висновки.

Сьогодні у більшості перехідних економік спостерігаються посилення макроекономічного контролю держави в економіці та формування послідовної державної економічної стратегії. Необхідність такого зрушення зумовлюється тим, що в умовах нерозвиненого ринку досягнення економічними суб'єктами власних інтересів призводить до ігнорування ряду інтересів, до яких на перехідному етапі входять структурна перебудова та оновлення виробництва. Ця тенденція може набувати негативного і руйнівного для суспільства характеру. Тiльки із становленням у країнi вiдносно розвиненої ринкової системи господарськi суб'єкти починають адекватно реагувати на сигнали ринку, формувати дієві приватні економічні стратегії, з'являється можливiсть застосування традиційних регуляторів економічної стабiлiзацiї. Тому значної ваги набуває потреба ретельної розробки засобiв економічної тактики, що здатнi реалізувати ефективну економічну стратегію держави. Найкориснішим видається максимальне використання матеріального та інституційного потенціалу, що має держава до початку перетворень, замiсть їхньої руйнацiї. Ключове завдання держави, таким чином, полягає у побудові чіткої структури економічної стратегії - від базової мети до стратегічних пріоритетів та засобів економічної тактики. Отже, держава виступає головним реформатором, а державна економічна стратегія має бути визначальною в ієрархічній структурі реалізації економічної влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛIТЕРАТУРИ

1.Ван дер Вее Г. История мировой экономики. 1945-1990. - М. : Наука, 1994. - 413 с.

2.Доморацкая Э.И., Маклаков В.В. Государство и экономика во Франции. - М. : Наука, 1981. - 224 с.

3.Майборода И.Т. Государственные монополии Франции. - К. : Наук. думка, 1973 - 188с.

4.Митяев Д. Социальное рыночное хозяйство: идея, реальность, перспектива // Вопр. экономики. - 1992. - № 2. - С. 67-80.

5.Ойкен В. Основные принципы экономической политики. - М. : Прогресс, 1995. - 496с.

6.Спессо Р. Итальянская экономика с послевоенных лет до наших дней.- М. : Мысль, 1984. - 120 с.

7.Цинн К.Г. Социальное рыночное хозяйство: идея и развитие экономического строя ФРГ. - Минск : Плюсминус, 1994. - 120 с.

8.Экономическое чудо или экономическая загадка? (социальное рыночное хозяйство и его применение. Теория А.Мюллера-Армака, обоснованная теологически и политологически, дополненная предложениями по применению. В кратком изложении Г.Бласко). - К. : Світовид, 1992. - 60 с.

9.Эрхард Л. Благосостояние для всех. - М. : Начала-Пресс, 1991. - 350с.

10. Жаліло Я. А. Економічна стратегія держави у нестабільних ринкових економічних системах: Монографія. – К. : НІСД, 1998. – 144 с.