Економічні проблеми в умовах ринкових економічних відносин і регіональні проблеми в перспективах - Економічні теми - Скачать бесплатно

Структура економіки в її широкому розумінні охоплює всі сфери людської діяльності - від макро- до мікроекономічного рівня. Це не тільки галузева макроструктура в моделі міжгалузевого балансу за схемою "затрати - випуск". Вона, безумовно, є найважливішою і основною ланкою, своєрідним ядром загальної структури економіки. До речі, розгорнута економіко-математична модель міжгалузевого балансу в його динамічній будові, що відбиває міжгалузеві потоки, і сьогодні вважається визначним досягненням економічної дмки у справі пізнання кількісних структурних зрушень в економіці. За допомогою такої моделі групою під керівництвом професора В. Леонтєва проведено фундаментальне дослідження довготермінових структурних зрушень в американській економіці . Видатний вклад у розкриття цієї проблеми зроблено російськими і українськими вченими, за якими залишається певний пріоритет у створені та використанні блочної моделі шахматного балансу. Вперше розгорнутий міжгалузеаий баланс за матрицею певних затрат на випуск кінцевих продуктів складено та опубліковано у 20- ті роки статистиками Росії під керівництвом П.. Попова . Перший баланс народного господарства за 1923-1924 рр. було надруковано в 1926 р. . Не можна й не відзначити й розвиток теорії економічних структур академііка В. Нємчиновом і М. Федоренковим.

Масштабні інвестиції покликані не тільки зупинити спад і пожвавити виробництво, але й створити умови для розв"язання іншого, ще складнішого завдання - глибокої структурної перебудови народного господарства . Світовий досвід показує, що ті країни де ринкові реформи не супроводжувалися структурною перебудовою, не змогли вирватися з обіймів злиднів, створити ефективне ринкове господарство і увійти до "клубу" високорозвинутих держав .

На відміну від закритої, коомандної економіки, ринкове господарство має відкритий характер. Отже, внутрішній ринок даної країни входить до системи світових ринків, являючи собою сферу конкурентної боротьби не тільки вітчизняних підприємств, але й зарубіжних фірм, і втому числі - транснаціональних корпорацій. Відповідно, значна частина продукції вітчизняних підприємств реалізуються за кордоном, йде на експорт. Безпосередньою метою структурної перебудови є пріоритетний розвиток тих галузей економіки, тих підприємств, які можуть виробляти продукцію конкурентно спроможну на світових ринках, і в тому числі - на внутрішньому ринку даної країни в умовах низьких митних тарифів, отже - конкуренції імпортних товарів. Природно, що галузі, не здатні виробляти таку продукцію, повинні згортатися, а а їх підприємства - закриватися. Глибока структурна перебудова перехідної економіки є обов"язковою умовою використання переваг міжнародного поділу праці, і в тому числі - науково-технічних досягнень інших, розвинутіших країн. Спроби вписатися до системи міжнародного поділу праці, що не супроводжуються глибокою структурною перебудовою, приречені на провал.

Починаючи ринкові реформи, Українська держава, нібито, прагнула здійснити радикальні структурні зрушення в економіці України на користь випереджаючого розвитку галузей, які працюють на задоволення потреб людини і насичення внутрішнього споживчого ринку, тобто перейти від тоталітарного орієнтованої до соціально орієнтованої економічної структури і відповідного устрою всього суспільства. І це не одна з кардинальних проблем соціально-економічної політики демократичної держави. Проте за минулі роки майже жодного кроку в цьому вирішальному напрямі структурного трансформування економіки зробити не вдалося. Досить навести дані Мінстату України про динаміку пропорцій у співвідношенні виробництва (група "А") і виробництва предметів споживання (група "Б") у фактичних і порівняльних цінах (див. табл. 1.).

Таблиця 1

Співвідношення груп галузей "А" і "Б" у структурі промислової продукції України

У фактичних цінах частка виробництва засобів виробництва не тільки не зменшилась, а навпаки - зросла до 76,1%, а частка виробництва предметів споживання - впала до 23,9%, тобто тенденція є прямо протилежною тій, якої прагнули. Розрахунки за порівняльними цінами дали збільшення випуску предметів споживання в 1994 р. лише на 2,8% пункта, при відповідному зменшенні частки виробництва засобів виробництва. Але такі, вкрай незначні, структурні зміни не справили відчутного впливу на стан внутрішнього споживчого ринку, за рахунок власних товаровиробників. Його насиченість формується переважно за рахунок імпорту, який витісняє з ринку вітчизняні товари. Таким чином, поки що переорієнтвція промислової структури в соціальному напрямі не відбулася.

Діюча макроструктура трансформується досить повільно і далеко не в кращу сторону. Про це свідчать також тенденції структурних змін у вирішальних агрегованих сферах господарської діяльності (див. табл. 2).

Таблиця 2

Зміни в агрегованій структурі економіки України за 5 років її реформування (у фактичних цінах)

%

Характерно, що - при тенденції до спаду промислового виробництва (за 5 років - біліше, ніж на половину) - у 1992р. питома вага промисловості у ВСП не тільки не зменшилась, а навпаки - підвищилася (+6,4%); тим часом у 1994р. (порівняльно з даними 1990р.) вона дещо скоротилася (-1,7%). Частка ж промисловості в НД виявилася відповідно, на 7,5% і на 1,1% вищою. Все це - діяння виключно цінового фактора.

Гіперінфляційний шок спрацював на структурну деформацію повною мірою, бо, скажімо, сфера сільського господарства (при спаді виробництва лише на 1/3) стабільно утримувала свою питому вагу лише перші 2 роки, а потім, з початком цінової лібералізації, пішло обвальне падіння її частки у ВСП на 8,1%, а в НД - на 14,2% (у 1994р.). При цьому сама аграрна сфера (на відміну від промислової), при меншій частці у ВСП, переважає власну частку в НД. В умовах панування монополізму та гіперінфляції оптові ціни промисловості зростали швидшими темпами, ніж аграрні ціни, що, власне, і призвело до такого перекосу між двома вирішальними сферами суспільного виробництва.

Те саме стосується і будівництва, де обсяги інвестицій скоротилися до критичної межі, інвестиційна та інноваційна діяльність "заморожені" (в 1994р. валовий продукт будівництва скоротився (проти обсягів 1990р.) на 68%, а НД - на 59%), а його частка в галузевій народногосподарській структурі має тенденцію до стійкого зростання.

Перевезення вантажів транспортними засобами істотно зменшилися, системи транспорту катастрофічно старіють, а питома вага цієї галкзі у ВСП і в НД, внаслідок бурхливого зростання тарифів, збільшилася майже вдвічі. За рахунок підвищення цін і розширення імпорту товарів відповідно зростає частка сфери обігу. Надто низькою залишається питома вага сфери особистих споживчих послуг.

Промисловість, залишаючи за собою провідну роль у структуроутворюючому процесі в українській економіці, одночасно зберігає тенденцію до подальшого спаду виробництва, з внутрішньою деформацією своєї галузі структури. За розрахунками аналітиків, у 1995р. фактичне падіння промислового виробництва вже сягає 2/3 від рівня 1990р. . Певні ознаки стабілізації та пожвавлення - за рахунок передових підприємств - окремих промислових галузей, які використовують економічні можливості (металургійна і хімічна промисловість, електроенергетика, деревообробна промисловість, виробництво будівельних матеріалів), аж ніяк не змінюють негативних тенденцій до спаду промислового виробництва і цього подорожчання, що не сприяє піднесенню його конкурентноспроможності навіть на своєму, внутрішньому ринку. Іноземні конкуренти з успіхом витісняють з нього вітчизняних товаровиробників, часто ставлячи їх на межу повного банкрутства. Водночас держава зовсім не захищає їх законодавчо навіть від не порядної конкуренції чужоземців.

Деталіізований галузевий аналіз структурних змін у промисловості лише підтверджує висновок про те, що при тенденції до випереджаючих темпів спаду виробництва, а також зростання собівартості та оптових цін продукції галузі важкої промисловості продовжують залишатися "лідерами" як у загально промисловій, так і в народногосподарській. Наприклад, паливна промисловість скоротила обсяг виробництва продукції більше як удвічі, а оптові ціни на паливо зростли щороку ( за "ланцюговим" індексом) такими темпами : у 1991р. - в 1.7 раза, в 1992 - у 2,37 , а в 1993р. - в 53,5, а в 1994р. - в 11 разів. У результаті (як не парадоксально, але факт) питома вага цієї галузі в промисловій структурі стала вдвічі вищою проти рівня 1990р.. Анологічною є ситуація і по чорній металургії : виробництво в галузі скоротилося за ці самі роки на 57%, а оптові ціни щороку підвищувалися ( порівняно з попереднім роком), відповідно, в 3, 14, 55, 56 раза. При цьому в структурі промислового виробництва чорна металургія - як найбільш енергомістка галузь - вийшла на перше місце, подвоївши свою питому вагу. Зміни в структурі виробництва валової промислової продукції розкриваються в таблиці 1.3.

Таблиця 3

Зміни в структурі промисловості за вартістю продукції

Поряд з паливною промисловістю та чорною металургією, за рахунок падіння того самого цінового фактора, точніше - інфляційного буму, в 3,6 раза підвищено питому вагу в промисловій структурі електроенергетики, хоча електроенергія при цьому (як на виробничі, так і на побутові цілі) перетворилася на дефіцитний і дорогий товар. Безумовно тут спраццював фактор подорожчання імпорту енергоносіїв, зокрема - нафти і газу. До речі, ці продукти перетворилися на об"єкт небувалого збагачення корумпованих елементів і міжнародних спекулянтів. На реекспортні нафти і нафтоподуктів вони стали мільйонерами, залишивши переважну частку капіталу на рахунках закордонних банків, одночасно ще й енергетично паралізувавши розвиток національного товаровиробництва і можливість його нормального побутового енергоспоживання країни.

Досить стабільними залишаються місця в структурі промисловості лісової, деревообробної та целюлозно-паперової, скляної та фарфорофаянсової, хімічної та нафтохімічної промисловості будівельних матеріалів. І це теж за умов спаду виробництва і зростання цін, які стали не доступними для основної маси споживачів. Проте існує різкий спад виробництва в галузях машинобудування, які є найважливішими носіями НТП і технологічного переозброєння всього народного господарства. Неконкурентноспроможність власного машинобудування заганяє вітчизняних товаровиробників у глухий кут, зумовлює потребу у величезних валютних затратах на імпорт техніки і технології.

Можна навести чимало яскравих прикладів масової закупівлі, наприклад, сільськогосподарської техніки у закордонних фірм за іноземні кредити під державну гарантію. До речі, такі фірми мають досить необхідних прихильників серед приречених до цього посадових осіб. Відома американська фірма "Джон Дір" має намір продавати Україні (під гарантію держави) 1000 зернозбиральних комбайнів. Тим часом вітчизняна конструкція конкурентноспроможного комбайна Дніпропетровського машинобудівного комплексу і Херсонського комбайнового заводу на власне виробництво чомусь не ставить. Інакше кажучи, за таких ринкових умов сільськогосподарське машинобудування, як і машинобудування для переробної промисловості, ставиться на межу загибелі.

Як показує таблиця 1.3, у загальнопромисловій структурі питома вага сфери машинобудування металообробки вже знизилася з 20,7 до 16%, тобто майже удвічі. Країну поставлено перед дилемою : або йти в пряму, надто дорогу, залежність від дкржавних технологій, на що немає належних коштів, або повертатися до примтивних технологій минулого. Як перший, так і другий шляхи для України не тільки не придатні, але й згубні, оскільки приведуть її економіку до повної деградації та занепаду. Треба йти єдино правильним шляхом оновлення, нарощування і структиризації національного машинобудівного комплексу, використовуючи новітні науково-технічні досягнення, - з тим, щоб освоювати