Економічний аналіз - Економічні теми - Скачать бесплатно

План

Цілі економічного аналізу

Загальнозастосовні методики

Потенційно застосовні методики

1. Цілі екологічного аналізу

Вплив на довколишнє середовище є одним з найпоши­реніших зовнішніх факторів, або екстерналій, у проектах як дер­жавного, так і приватного сектора.

Впливи на довколишнє середовище досить неоднозначні і не завжди легко піддаються звичайному аналізу з позицій витрат і вигід проекту. Екологічний аналіз посідає особливе місце в про­ектному аналізі. Це місце зумовлене двома причинами: 1) недо­статньою вивченістю взаємовідношення між діяльністю людини та довколишнім середовищем; 2) багато ухвалюваних еколо­гічних рішень призводять до незворотних змін у природі.

Масштаб та обсяг необхідної оцінки впливу проекту на до­вколишнє середовище обумовлюються масштабом і обсягом змін у довколишньому середовищі, очікуваних у зв'язку з проектом. Деякі проекти є безпечними для довколишнього середовища. Наприклад, проекти в галузі охорони здоров'я часто приводять до поліпшення довколишнього середовища, особливо, якщо во­ни включають в себе заходи по очищенню води та видаленню твердих відходів. У таких ситуаціях фактори довколишнього се­редовища мають бути взяті до уваги, але робиться це в рамках стандартного процесу підготовки й експертизи і окрема оцінка впливу на довколишнє середовище звичайно не потрібна.

Інші проекти можуть мати негативний вплив на довколишнє середовище тимчасового або минущого характеру. Наприклад, будівництво підземних трубопроводів може справити негатив­ний ефект під час будівництва, але не спричиняється до довго­строкових змін у природному середовищі в місці проходження трубопроводу. Ремонт і реконструкція існуючих споруд також може мати негативний ефект. У таких ситуаціях екологічний аналіз має важливе значення.

Метою екологічного аналізу інвестиційного проекту є нане­сення потенційної шкоди довколишньому середовищу під час здійснення та експлуатації проекту і визначення заходів, необ­хідних для її пом'якшення або запобігання їй.

Найскладнішим завданням економіста чи відповідальної за проект особи є вибір тих екологічних або пов'язаних з природ­ними ресурсами наслідків, які слід включити до аналізу, а також їх кількісний і грошовий вираз. Аналітик повинен розглянути кожну проблему, прийняти рішення, ідентифікувати важливі наслідки і однозначно висловити свої думки.

Визначимо основні принципи проведення екологічного ана­лізу.

Оцінка очевидних екологічних наслідків проекту.

Процедура відбору найбільш суттєвих наслідків базується на оцінці змін у продуктивності ресурсів та має бути відображена у ринкових цінах.

Наприклад, розташування виробництва, пов'язаного з видо­бутком чи переробкою корисних копалин, може змістити ло­кальну систему рибальства вниз за течією ріки або порушити існуючу сільськогосподарську діяльність. При цьому визначити й оцінити зміну виловів чи врожаїв необхідно саме при аналізі проекту. Зміни в кількості та якості води вниз за течією ріки і вплив цього на рослинність або зміна стану прибережних морсь­ких зон є наслідками другого порядку. Наслідки такого роду мо­жуть бути дуже важливими і екологічно, і економічно, але ана­літикові слід почати з оцінки можливих наслідків проекту, що відбуватимуться у рибному та сільському господарствах.

Урахування взаємозалежності вигід та витрат.

Аналітик повинен завжди дивитись і на аспект витрат, і на аспект вигід будь-якої дії та підходити до своїх оцінок найбільш доступним і економічним способом. Цінність удосконаленого очищення промислових стоків має розглядатись як в аспекті без­посередніх витрат (головним чином на будівництво, монтаж, екс­плуатацію, обслуговування та ремонт), так і в аспекті "виключе­них витрат", тобто вигід від зменшення витрат на очищення во­ди нижче за течією або зниження забруднення. Різниця між ви­годами (виключеними витратами) і фактичними витратами є відправною точкою для виміру змін. Якщо ухвалюється рішення досягти зниження забруднення, навіть якщо вигоди не підда­ються прямому виміру, підходом може бути аналіз ефективності витрат.

Оцінка екологічних вигід та витрат у рамках підходу "з проектом" і "без проекту".

Важливо, щоб розглядалися лише додаткові або прирощені вигоди й витрати в результаті реалізації проекту. Безповоротні витрати минулого періоду, тобто витрати, які вже зроблено пря­мо чи непрямо у зв'язку з проектом, і пов'язані з ними вигоди не включаються в грошові потоки проекту. Можливо, слід роз­глянути ряд альтернативних варіантів "з проектом" (скажімо, за шкалою варіацій).

Використання механізму оцінки неявних вигід і витрат.

Коли ринкові ціни не можуть бути використані прямо, є по­тенційна можливість використати їх опосередковано, застосу­вавши методику "уявного" ринку. При цьому підході ринкові ціни заміщуваних і доповнюючих товарів застосовують для оцінки "товарів" чи "послуг" екологічного характеру, що не ма­ють чіткої ціни. Скажімо, цінність такого неоцінного екологічно­го фактора, як чисте повітря, може впливати на ціну ринкових активів, приміром, житла або землі. Аналіз різниці цін таких ак­тивів у зонах з різною якістю повітря може вказати на неявну ціну екологічного фактора, що не має прямої ціни.

Певна річ, вибір конкретного підходу до виміру залежить від вимірюваного впливу. Втім, існують підходи, що згадуються порівняно часто, наприклад, вимір продуктивнсті та ефектив­ності витрат. І, хоча економісти розробили широкий спектр при­йомів виміру та оцінки, в цьому підручнику робиться наголос на прийомах, які можна вважати поширеними або потенційно за­стосовними щодо екологічних наслідків, пов'язаних з інвес­тиційними проектами.

У таблиці ці прийоми наведено по розділах. Перший набір — загальнозастосовні норми. Вони досить стандартні й прямо­лінійні, засновані або на змінах у фізичному виробництві, або на прямих витратах коштів (приміром, превентивних витратах, ефективності витрат). Альтернативні витрати або втрата доходу є поглядом на економічні витрати, повязані з екологічними наслідками. Ці підходи є потужними інструментами виміру ба­гатьох економічних наслідків інвестиційних проектів.

Вимір та оцінка грошових потоків

Другий набір підходів названо "потенційно застосовним", оскільки ці підходи доречні лише в певних ситуаціях. Вони більш опосередковані й засновані або на "уявних ринках" (при­міром, транспортних витратах, цінах власності, вартості землі), або на витратах на переміщення чи заміну існуючих об'єктів. Рамки застосування обох наборів зазначених підходів ми роз­глянемо пізніше.

Окрім основного завдання ідентифікації екологічних нас­лідків і визначення грошових величин, залишаються ще три важ­ливі концептуальні проблеми: визначення меж аналізу, задания правильного діапазону часу та вибір методу оцінки проекту.

Межі аналізу вимагають визначення того, що саме включати і чого не включати до екологічного аналізу. Ідентифікація зовнішніх факторів приводить до розширення концептуальних і фізичних меж аналізу. Ступінь такого розширення залежить від конкретного проекту. Так, проект гальванічного виробництва пов'язаний з викидом промислових вод, що негативно вплива­ють на водокористування вниз за течією — питну воду, іригацію та рибальство. Екологічний аналіз проекту має включати це во­докористування в рамках концепції "з проектом" і "без проекту".

Інші екологічні впливи проекту можуть бути більш віддале­ними фізично або важчими для ідентифікації. Одним з при­кладів є випадання "кислотних дощів" у наслідок викидів еле­ктростанції. Взаємодія сільськогосподарського розвитку височи­ни з її сходом грунту та стоками, з екосистемами низини й при­бережної зони дає ще один приклад складного й тривалого взаємозв'язку. Не існує загального єдиного правила, де саме про­ходить гранична межа аналізу. Як і при оцінці, найкраще почи­нати з безпосередньо спостережуваних і вимірних наслідків. Інженер проекту, економіст-аналітик і спеціаліст-еколог мають колективно визначити межі аналізу. Можливо, що в майбут­ньому вдасться сформулювати "протоколи" представницьких типів інвестиційних проектів, і кожний такий "протокол" окрес­лить основні види впливів, які слід враховувати в аналізі. Вели­ким вкладом до кожного такого "протоколу" будуть результати післяпроектного аналізу схожих проектів, а також підготовані експертами-екологами анкети й рекомендації.

Визначення підхожих меж у часі є другою основною кон­цептуальною проблемою. Звичайно обирається тимчасовий діа­пазон, що охоплює щонайменш очікуваний корисний життєвий період інвестиції. В інших типах проектів, де вигоди гіпотетично нагромаджуватимуться протягом дуже тривалого часу (напри­клад, гребля і водосховище з очікуваним життєвим циклом у 300 років), обирається такий діапазон часу (скажімо, ЗО чи 50 років), який охопить більшу частину вигід і витрат. При будь-якій ставці дисконтування всякі вигоди чи витрати по 50 роках будуть досить малими при розрахунку NPV. Так, при ставці в 10% більшість витрат і вигід втратять значимість всього через 20 років.

Оцінка екологічних наслідків — складне, але варте зусиль завдання. Якщо очікуваний життєвий період цих наслідків мен­ший, ніж "нормальний життєвий цикл проекту", проблеми немає — екологічні наслідки можна включити до стандартного фінан­сового аналізу. Так, проект рисових плантацій з очікуваним 25-річним періодом життя включає будівництво дороги на почат­ковій стадії. Це будівництво призводить до підвищення ерозії грунту та осаду мулу в іригаційному каналі вниз за течією. Че­рез п'ять років насипи дороги стабілізуються, ерозія припи­няється, і витрати на очищення дна каналу більше не потрібні. Тут екологічні наслідки включено до нормального аналізу про­екту.

Втім, якщо очікується, що екологічні наслідки триватимуть довше життєвого циклу фінансованого проекту, ми починаємо усвідомлювати, що діапазон часу слід розширити для їх охо­плення. Наприклад, проектується розвиток нового порту, в яко­му передбачено поглиблення дна, і очікується, що ця операція зруйнує усталені місця розмноження риби й пов'язане з цим ри­бальство. Очікувана тривалість проекту порту — 25 років. Од­нак, оскільки рибальство вже ніколи не буде відновлено, втрата виловів після 25 років також має бути занесена до аналізу.

Існує два шляхи продовження діапазону часу. Один полягає в продовженні потоку коштів за межі нормального періоду про­екту на додаткову кількість років. Це здійснимо, коли передба­чувані зовнішні фактори мають чітко визначений життєвий період (скажімо, вирубаному хвойному лісу може знадобитися на відновлення 70 років). Другий шлях — додання капіталізо­ваної вартості чистих вигід (або витрат) до нормального кінця періоду проекту. Цей шлях передбачає, що екологічні наслідки (у вигляді вигід чи витрат) триватимуть до нескінченності. По суті, другий шлях — це своєрідна форма екологічної утилі­заційної вартості проекту, яка, певніш за все, буде негативною, але може виражатися й позитивним числом. Так само, як і виз­начення меж аналізу, задания потенційного діапазону часу ма­ють вирішувати спільно кілька спеціалістів.

І, нарешті, є такі екологічні наслідки, які практично немож­ливо виразити кількісно, а іноді навіть важко ідентифікувати. Це, скажімо, естетичні, соціально-культурні та історичні факти, а також міркування типу генетичного різноманіття й генетичного фонду. Такі фактори можуть мати велику вагу, але вони непросто вкладаються у звичайний фінансовий аналіз.

Наступним кроком після вибору відповідних меж аналізу та діапазону часу є вибір методики оцінки проекту. Звичайно, за­стосовуються відомі показники ефективності проекту — NPV, IRR, BCR.

Методики розрахунку цих показників вимагають поперед­нього вибору ставки дисконту. Визначення підхожої ставки дис­конту для проектів розвитку є політичним рішенням і як таке виходить за рамки проекту. В будь-якому разі важливими фак­торами при виборі ставки дисконту є альтернативна вартість капіталу, вимоги донора або кредитної організації, ринкова вартість капіталу та існуючі погляди на співвідношення спожи­вання та інвестування в приватному й державному секторах.

Стандартним підходом міжнародних організацій є застосу­вання для всіх проектів розрахунків ВНР зі ставкою дисконту від 10 до 12%. Методики екологічних вимірів сумісні з цим підходом. Утім, можуть бути випадки, коли слід проводити по­дальшу оцінку виправданості проекту, виходячи з NPV і BCR.

3.2. Загальнозастосовні методики

Сучасна практика пропонує декілька прийомів оцінки, які здебільшого застосовуються щодо інвестиційних проектів. Вибір придатного прийому залежить від кількох факторів, що включа­ють оцінюваний наслідок, наявність даних, ресурси часу та кош­тів. Використання цих прийомів традиційне. Їх завдання поля­гає у визначенні економічних наслідків проекту і правильній оцінці їх вигід та витрат в аналізі проекту.

В усіх поданих тут методиках для визначення вартісних по­казників використовують ринкові ціни. Неявним припущенням є те, що ці ціни відображають економічний дефіцит і з огляду на це є цінами економічної ефективності. Якщо в ринкових цінах є викривлення, треба вводити відповідні поправки.

Нижче коротко охарактеризовано кожну з методик і наве­дено приклади. Виклад сфокусовано на порівняно простих прийомах, які найлегше застосовувати при тих обсягах даних та об­меженнях у часі, що звичайно є супутніми аналізу будь-якого інвестиційного проекту.

Оиінка змін Д-™ оцінки впливу проекту на довкілля на-продиктивності лежить визначити екологічні наслідки про­екту. Наслідки для якості довколишнього середовища або підтримання відновлюваних ресурсів відобра­жаються у змінах продуктивності порушених систем, і ці зміни, в свою чергу, використовуються для присвоєння величин. Ба­гато прийомів оцінки засновано на фактичних ринкових цінах при визначенні кінцевих величин. Порушеними можуть бути як природні, так і антропогенні системи. До природних систем від­носять рибальство, сільське господарство та лісівництво. Наслід­ками для антропогенних систем є впливи на будівлі, матеріали й вироб-ництва у промисловому та побутовому секторах.

Стан довколишнього середовища і природних ресурсів роз­глядаються як фактори виробництва. Зміни цих факторів спри­чиняються до змін продуктивності і/або виробничих витрат, що можуть, у свою чергу, впливати на зміни цін та обсягів ви­робництва, які можна спостерігати і вимірювати. Саме подвій­ний характер цих методик робить їх привабливими: фізичні змі­ни загального обсягу виробництва легко помітити й виміряти, а використання ринкових цін дає змогу уникнути складних про­блем оцінки, пов'язаних з позаринковими екологічними впли­вами.

Можливі дві ситуації:

1. Якщо збільшення (або зменшення) виробництва певного товару є недостатнім порівняно з загальним обсягом даного то­вару на ринку, а зміна факторів виробництва також незначна щодо обсягу ринку цих факторів, то можна припустити, що ціни на продукцію та фактори виробництва залишаться постійними. Таке припущення є найпростішим, бо воно не вимагає припу­щень щодо напряму й величини зміни цін. Це базове припущен­ня для "малого проекту". Для деяких проектів такий підхід ча­сткової рівноваги є реалістичним припущенням і неявно вико­ристовується в більшості викладених тут методик.

2. Проте іноді зміна обсягу випуску певного товару може позначитись як на його ціні, так і на факторах виробництва. У такому разі потрібна інформація про форму кривих попиту та пропозиції, а відтак — відповідне коригування.

До розгляду пропонуються три набори прийомів, у кожному з котрих використовуються ринкові ціни для оцінки зміни ви­робництва певних товарів та послуг. Перший набір має справу із зміною продуктивності й вартості продукції, другий — з втратою доходу, третій — з альтернативною вартістю різних дій.

Оцінка змін продуктивності є прямим продовженням тра­диційного аналізу вигід та витрат. Фізичні зміни виробництва оцінюються з використанням ринкових цін вхідних і вихідних позицій (або, за наявності викривлень, правильно скоригованих ринкових цін). Одержані грошові величини, у свою чергу, вво­дять у фінансовий аналіз проекту. Цей підхід безпосередньо за­снований на неокласичній економіці добробуту та її визначенні загального добробуту. Вигоди й витрати від виконуваної дії приймаються до уваги незалежно від того, де вони відбуваються, у проекті чи поза ним.

Для використання цього прийому необхідно:

1) ідентифікувати вплив проекту на продуктивність як у са­мому проекті, так і поза ним. Наслідки в самому проекті звичай­но є бажаними результатами проекту і, як такі, включаються в будь-який аналіз проекту. Наслідки поза проектом, як позитивні, так і негативні, тривалий час вважалися зовнішніми екологіч­ними і/або економічними факторами і часто-густо ігнорувалися;

2) відстежувати і вимірювати наслідки для продуктивності "з проектом" і "без проекту". Навіть розглядаючи альтернативні проекти, слід зберігати варіант "без проекту". Причина проста:

ми повинні мати можливість охарактеризувати зміни у зв'язку з проектом порівняно з існуючим становищем. Так, проект сіль­ськогосподарського розвитку на височині призводить до ерозії грунту та шкоди вниз за течією для рисових полів з іригацією. Екологічна "вартість" проекту — це не повна шкода, завдана роз­ташованим нижче полям, а лише додатковий негативний ефект відкладень у зв'язку з проектом. Аналіз "з проектом" і "без про­екту" дає змогу виявити додаткову ерозію, заподіяну проектом;

3) зробити передбачення щодо графіка у часі змін продук­тивності, "правильних" застосовних цін і будь-яких очікуваних змін відносних цін у часі.

За приклад може слугувати такий підхід, коли зміни вироб­ництва кормових трав та інших кормів у результаті проекту збе­реження грунтів оцінюються, виходячи з вартості молока й гною, що їх виробляє велика рогата худоба. Проекти також ма­ють екологічні наслідки, які можна оцінити, застосовуючи цей підхід. Ці проекти відносяться до сільського господарства, лісів­ництва, рибальства та інших галузей.

Існує безліч подібних прийомів, і всі вони мають спільну ри­су — проект, спрямований на одну конкретну мету, спричиняє незумисні шкідливі наслідки для іншої продукуючої системи. Величину цих незумисних "витрат" можна оцінити за допомогою простого підходу, заснованого на зміні продуктивності.

Підхід, заснований на оцінці втрати доходу, подібний до підходу з погляду зміни продуктивності. У цьому випадку про­дуктивність людей використовується як міра екологічних наслідків шляхом дослідження або втрати їх доходів, або медич­них витрат унаслідок екологічної шкоди, або одержання вигід від запобігання негативним екологічним наслідкам. Ця методи­ка, яку називають також методикою "людського капіталу" або "недоодержаного заробітку", пов'язана з великою етичною про­блемою оцінки людського життя. Ми воліємо уникати грошової оцінки життя людини як такого, а також психологічних витрат в разі хвороби чи смерті. Проте величину втраченого доходу й медичних витрат унаслідок зміни якості довколишнього середо­вища можна оцінити.

У своїй найпростішій формі цей підхід досліджує потік втрат доходу і витрат на охорону здоров'я в результаті негатив­них екологічних наслідків (скажімо, забруднення води й повітря або підвищеного шуму). Більшість погодиться, що головні "вит­рати" на триденний грип визначити досить легко. Це недоодержана заробітна плата, медичні витрати. Коли ж хвороба триває тижні, місяці або роки, а то й спричиняється до смерті, оцінити втрати значно важче.

Загалом, простіше оцінити екологічний ефект з використан­ням методики втрати доходу, коли хвороба порівняно нетрива­ла, дискретна і не має довгострокових негативних наслідків. З хронічною захворюваністю справи стоять складніше. Деякі про­екти можуть з цілковитою на те підставою використовувати цей підхід. Візьмемо за приклад проект системи міського водопоста­чання, який знижує число розладів шлунка. Причинно-наслідко-вий зв'язок забрудненої води і розладу шлунка легко просте­жується, а саме захворювання звичайно не загрожує життю.

Нижче наведено деякі загальні рекомендації щодо вибору проектів, де може застосовуватися методика втраченого доходу:

1) можна виявити прямий причинно-наслідковий зв'язок. Етіологія захворювання повинна легко встановлюватися;

2) захворювання має бути нетривалим, не загрозливим для життя і без значних довгострокових наслідків;

3) має бути відома точна економічна величина доходу і вит­рат на охорону здоров'я. Проблеми виникають за наявності без­робітних та фермерів, які працюють на власне споживання.

Деякі види пов'язаних з екологією захворювань досить важ­ко піддаються оцінці. Тому треба обережно використовувати ме­тодику втраченого доходу щодо проектів, в яких:

1) етіологію напевне не з'ясовано (приміром, смертність, рівень викидів окисів сірки);

2) велика кількість джерел забруднення утруднює з'ясуван­ня причинно-наслідкових зв'язків. Як приклад часто називають якість повітря та води. Скажімо, кислотні дощі вважають вели­кою екологічною проблемою, але дуже важко приписати зміну кількості кислотних осадів тільки показаннями приладів, вста­новлених на якійсь великій тепловій електростанції, що працює на вугіллі. Тут може бути безліч невідомих величин, а в системі — надто багато "шуму" для виявлення шуканого зв'язку. В та­кому разі найкраще використати методику ефективності витрат, про яку йтиметься нижче;

3) захворювання є хронічним або призводить до неповної інвалідності. Тоді проблема кількісної оцінки ускладнюється ас­пектами виміру. Скажімо, коли людина працює не на повний по­тенціал, а зовні видається здоровою. Такий стан звичайно спри­чиняється недоїданням або хронічним зараженням паразитами.

Застосовуючи методику втраченого доходу, аналітик пови­нен чітко простежити причинно-наслідковий зв'язок і чисті вит­рати добробуту. Підхожими кандидатами можуть бути вигоди від проектів поліпшення водопостачання або видалення відходів. Аналітикові слід ретельно визначити чисте підвищення продук­тивності праці робітників чи їхніх заробітків (або ж зниження захворюваності), а також чисту соціальну вартість економії вит­рат на медичне обслуговування. Скажімо, коли попит на медич­не обслуговування дорівнює пропозиції, економія витрат на ме­дичне обслуговування менша, ніж фактично виключені медичні витрати. Якщо ліки й лікувальні заклади не використовуються повністю, їх треба передати у використання іншим, а коли йде­ться про нові заклади, то їх недоцільно будувати взагалі. Якщо ж попит на медичне обслуговування перевищує пропозицію, як це буває в багатьох країнах, що розвиваються, то повну вартість заощаджених витрат на медичне обслуговування слід вважати за вигоду.

Треба зазначити, що уживаний тут вислів "втрата доходу (заробітку)" стосується пов'язаної із здоров'ям захворюваності або смертності. Це також втрата добробуту внаслідок зовнішніх факторів, а не фізичного самопочуття.

Підхід альтернативної вартості грунтується на тих заса­дах, що альтернативну вартість неринкового або такого, що не має ціни, ресурсу (приміром, збереження землі для національ­ного парку замість вирубки на деревину) можна оцінити, засто­сувавши недоодержаний доход від інших видів використання ре­сурсу. Отже, цей підхід вимірює те, від чого доводиться відмов­лятися з метою збереження; він не вимірює вигоди від землі, збереженої для інших (часто неоцінних) видів користування. Таким чином, методика альтернативної вартості є мірою "витрат на збереження", а ця інформація, в свою чергу, використовується для оцінки варіантів, наявних у особи, яка приймає рішення. В багатьох випадках ця "вартість збереження" виявлялася низь­кою, тож приймалося рішення зберегти або законсервувати ре­сурси.

Відомим прикладом застосування цього підходу було дослід­ження проекту каньйону Хеллз у США. Плановане будівництво греблі в каньйоні для монтажу ГЕС безповоротно змінило б уні­кальну ділянку незайманої природи.

Замість того, щоб спробувати оцінити каньйон в його при­родному вигляді, аналітики провели аналіз вигід і витрат як са­мого гідроенергетичного проекту, так і найдешевшої альтерна­тиви. До аналізу було включено вигоди від зниження збитків унаслідок повеней у разі будівництва греблі. Аналіз чутливості провели за різними параметрами, і коли результати було подано на розгляд відповідальним особам, від будівництва греблі відмо­вились. Альтернативну вартість збереження, тобто додаткові ви­трати на одержання електроенергії із згаданого альтернативного джерела, було визнано вартою того, щоб зберегти унікальний каньйон.

Хоча підхід і можна вважати номінальне вартісним, він фак­тично використовується для оцінки вигід від збереження (які важко прямо оцінити) у вигляді додаткової вартості вироб­ництва, необхідної для забезпечення збереження довколишнього середовища. Він може стати у великій пригоді для оцінки унікальних природних ресурсів, вигоди від яких важко точно визначити або виразити в грошовій формі. Цей підхід може за­стосовуватися для заповідників чи заказників, генетичного різноманіття (генофондів), культурних або історичних місць, ма­льовничих куточків природи. Підхід є порівняно простим і од­нозначним, та надає цінну інформацію відповідальним особам та громадськості.

Цей підхід цілком може бути використаний при оцінці рішень на місцях по великих проектах створення інфраструкту­ри або промислових підприємств. Будівництво й розвиток нових портів, аеропортів чи шосейних доріг часто пов'язане з викори­станням відкритих неосвоєних просторів. У тих випадках, коли існують альтернативні варіанти вибору місцевості, підходи з по­зиції альтернативної вартості уточнюють додаткову вартість збе­реження природи.

Рішення щодо вибору технології як правило позначаються на екології та стосуються вужчих економічних критеріїв. Охо­лоджувальні водойми або градирні, підземні або надземні спору­ди, підземний гараж або відкрита стоянка — все це приклади на­явності варіантів альтернативних вирішень одного завдання. Оцінка альтернативної вартості дає змогу визначити, скільки ко­штуватиме дорожчий, але екологічно кращий варіант.

Аналіз ефективності витрат Кількісна оцінка витрат має за мету визна чити, чи виправдовують очікувані вигоди від- повідні витрати. З огляду на обмежені кошти,

недостатні дані або нерозуміння зв'язку між екологічною шкодою та здоров'ям і добробутом людей іноді спочатку формулюють мету, а вже потім аналізують різні шляхи її досягнення. І навпаки, в разі, коли коштів на певну програму вистачає, відповідальна особа вирішує, який саме шлях їх вико­ристання найбільш ефективний. Або ж можна розглянути кілька цілей, визначити різницю у витратах для їх досягнення, а потім вирішити, яке завдання видається найдоцільнішим з ураху­ванням витрат. Усі ці підходи є різновидами аналізу ефектив­ності витрат. Головна різниця між ефективністю витрат та ін­шими методиками полягає в тому, що тут навіть не роблять спроби виміряти вигоди. Натомість зосереджуються виключно на досягненні поставленої мети. Ціла низка інвестиційних про­ектів могла б скористатися цим підходом для оцінки альтерна­тивних шляхів досягнення своїх цілей.

Окрім екології, аналіз ефективності витрат може застосову­ватись і до інших видів соціальних програм, приміром, до охо­рони здоров'я або народонаселення. У таких випадках найпрак-тичніше підходити до проблеми шляхом аналізу різних способів досягнення мети.

В аналізі ефективності витрат першим етапом є формулю­вання мети. Скажімо, в екології цією метою може бути певна якість довколишнього повітря, максимальна опірність хворобо-творчому агенту в воді або вимоги до викидів промислового об'єкта. У таких випадках дуже важливо сформулювати точні вимоги. Відповідальна особа може оцінити компроміси між різними вимогами та витратами на їх досягнення. Стандартним економічним підходом для таких рішень є узгодження гранич­них витрат з граничними вигодами. Втім, коли вигоди важко або неможливо виміряти, такий підхід стає чисто концептуальним.

У багатьох випадках сама технологія може диктувати існу­ючі альтернативи. Коли вимоги стають дуже жорсткими, зали­шається тільки кілька альтернативних стратегій, які дають змо­гу досягти певного рівня зниження забруднення за певну ціну. Аналіз прирощених (додаткових) витрат на застосування однієї технології замість іншої може чітко вказати на найдоцільнішу стратегію. За наявності багатьох альтернатив це зробити важче.

В окремих випадках, формулюючи вимоги, можна викорис­тати прийоми оптимізації, придатні для кількох цілей, напри­клад, лінійне програмування. Ці прийоми дають змогу врахува­ти як вихідний рівень віддачі від проекту, так і екологічні мірку­вання та витрати, пов'язані з кожною з альтернатив.

Коли завдання або вимогу сформульовано, аналіз ефектив­ності витрат проводиться через розгляд різних шляхів вирішен­ня цього завдання, наприклад, за допомогою аналізу капітальних і поточних витрат на відмінні технології контролю. В інших про­ектах увага приділяється різним процедурам управління. Кожен проект має свої альтернативи і відповідний підхід. Аналітики по­винні забезпечити розгляд широкого кола альтернатив, але ос­новне завдання не змінюється. Воно полягає у визначенні най­менш дорогого варіанта, придатного для досягнення поставленої мети.

Хоча аналіз ефективності витрат видається доволі прямо­лінійним економічним (та інженерним) підходом, на практиці він пов'язаний із значним обсягом ретельної аналітичної роботи. Однією з головних причин цього є те, що часто-густо різні аль­тернативи приводять до різних рівнів кінцевого контролю. Так, якщо "цільовою" вимогою є зниження викидів до 100 частин на мільйон (ч.н.м.) за наявності трьох технологічних варіантів А, Б, В, результатом аналізу може бути наступна інформація:

Порівняльна оцінка альтернативних проектів

Варіант А — єдиний, що задовольняє поставлену вимогу Варіант Б набагато дешевший, але явно не задовольняє цю ви­могу. Варіант В ставить проблему: він обходиться удвічі дешев­ше варіанта А, а вимогу перевищує незначно. Який варіант кра­щий? Чисто нормативний підхід може вимагати прийняти А, хоча В дає змогу заощадити 25 млн доларів. Чи виправдовує не­велике підвищення рівня викидів відмову від економії 25 міль­йонів? Аналіз ефективності витрат має подати ці варіанти відпо­відальній за рішення особі, а для прийняття рішення важливі і екологічні, і економічні міркування. Вибір залежить від потен­ційної небезпеки вищого рівня викидів і готовності (можливо­сті) суспільства заплатити дорожче за додержання певних вимог.

При відборі альтернативних проектів належить також врахо­вувати реальну платоспроможність суспільства. Оскільки аналіз ефективності витрат не покликаний оцінювати вигоди від досяг­нення мети чи задоволення вимог, то навіть найефективніший (і найдешевший) варіант може виявитися суспільству не по ки­шені. Це не виправдовує повної відмови від проекту, але підка­зує, що вимоги, можливо, доведеться пом'якшити. У багатьох подібних випадках аналіз ефективності витрат буде корисний. При цьому можна використати досвід інших країн. Оскільки 100-відсоткове виключення забруднень у принципі є недосяж­ним, витрати на контроль не повинні перевищувати загальні ви­годи проекту. Нижче наведені окремі рекомендації:

1. Визначити допустимий рівень забруднення ряду країн, як промислове розвинених, так і таких, що розвиваються. Який рівень рекомендує Всесвітня організація охорони здоров'я?

2. Оцінити серйозність екологічних наслідків, які треба включити під час розглядання проекту. Чи загрожують вони життю (наприклад, отруєння ртуттю), здоров'ю (пил та аерозолі) чи просто викликають подразнення (рівні шуму)?

3. Оцінити вплив найменш витратного варіанта контролю на фінансову віддачу проекту. Якщо вибір позбавляє проект рен­табельності, треба переглянути рішення — ухвалити проект або виключити екологічні наслідки. Можливо, варто знизити вимо­ги або відмовитися від проекту. Чи можна винести уроки з досвіду інших країн з подібними проблемами?

4. Визначити можливість компромісного рішення, яке звело б до мінімуму екологічну шкоду і водночас дозволило здійснити цей або альтернативний проект.

Отже, ефективність витрат — знаряддя сильне, але вимагає обережності. Надмірно жорсткі вимоги можуть обернутися вит­ратами, що зроблять проект неможливим, а це розкіш, яку не ко­жен може собі дозволити. Якщо цей вид аналізу застосовувати розумно, можна забезпечити екологічний захист за помірною ціною, не згортаючи при цьому діяльності по розвитку.

Оцінка превентивних витрат Мінімальні вимоги окремих осіб до якості довколишнього середовища можна оцінити з їх готовності витратитися на зниження шкід­ливих впливів на них самих чи на екологію. Цей підхід відомий як методика "превентивних витрат" або "ви­трат на зниження". Він дає мінімальну оцінку, виходячи з двох факторів: фактичні витрати можуть бути обмежені доходами, і навіть після превентивних витрат споживач матиме вигоду. При ;і тому, що методика ефективності витрат вивчає прямі витрати на | задоволення певних вимог, підхід превентивних витрат | досліджує фактичні витрати задля визначення тієї ваги, якої | люди надають певним екологічним наслідкам.

Теоретично вважається, що раціональна людина витрача­ється на зниження наслідків, якщо:

N > NN+E

або

(N-NN) = Е

де N — вихідний рівень можливої шкоди, NN — знижений рівень можливої шкоди, Е — витрати на зниження.

Попит на зниження екологічної шкоди можна розглядати як сурогат вимоги повного захисту довколишнього середовища. Ін­шими словами, готовність витрачатися на зниження негативних екологічних наслідків можна розглядати як мінімальну оцінку людиною вигід від певного рівня якості довколишнього середо­вища.

Очевидно, що люди витрачатимуть свої власні ресурси лише тоді, коли їхня суб'єктивна оцінка вигід, принаймні, не нижча витрат. Тим самим, спостережуваний розподіл ресурсів дає опо­середковану міру вигід, як вони сприймаються людиною. Втім, готовність людини витрачатися обмежена її можливостями до­ходу чи багатства. Таким чином, ця міра визначає лише нижню межу одержуваних вигід.

Припущення, закладені у застосуванні цього виду аналізу, наступні:

1) існують точні дані про величину витрат на зниження;

2) з цими витратами не пов'язані вторинні вигоди. Деякі проекти також пов'язані з екологічними наслідками, які можна оцінити, використовуючи цей підхід. Так, у проектах осушування грунтів у західних регіонах України придатна для застосування методика превентивних витрат як частина аналізу вигід і витрат проекту. Проекти мають на меті створення дрена­жу для сільськогосподарських угідь, щоб уникнути затоплення і пов'язаної з цим шкоди. Вартість шкоди для предметів домаш­нього господарства в традиційно затоплюваних зонах має бути виключена з вихідної оцінки проекту, оскільки у населення зви­чайно є час для того, щоб ужити заходів щодо запобігання шко­ди цим предметам. Проте населення має справжні витрати як че­рез шкоду від затоплення, так і на згадані превентивні заходи. Отже добровільні витрати населення можна використати як мінімальну оцінку суб'єктивної цінності для населення вигід від запобігання затопленню в даній місцевості.

Ще одним прикладом застосування зазначеної методики є проект міського водопостачання. З'ясовується, скільки люди те­пер платять за користування питною водою з альтернативних джерел, аби уникнути впливу патогенних організмів. Скажімо, в Херсоні такими альтернативними джерелами є приватні криниці й фільтри, кип'ятіння використовуваної води і навіть придбання води в пляшках. Їх вибір часто залежить від доходів, а отже, можливості заплатити, але він дає реальну картину готовності різних груп споживачів платити за питну воду. Загальна сума, правильно визначена по всьому населенню з урахуванням чи­сельності й розподілу доходу, може виявитися чималою, тож такі дані стануть у пригоді при оцінці соціальних вигід від поліпшеної системи міського водопостачання.

Такий аналіз придатний для застосування і щодо інших ко­мунальних послуг, скажімо, електропостачання або вивезення побутових відходів. У всіх таких випадках аналітик має змогу дослідити, яким чином нині можна придбати товари й послуги, що