Економіка України в період між першою та другою Світовими війнами - Економічні теми - Скачать бесплатно
План
Економічна політика українських урядів доби національно – визвольної революції (1917 – 1919 рр.);
Господарство України в 20-ті роки;
Народне господарство УРСР в 30-ті роки;
Економічний розвиток західноукраїнських земель в 20–30-ті роки.
1. Перша світова війна негативно вплинула на економіку України. Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на 30 – 50 %. В Донбасі не працювало 200 шахт, зупинилися металургійні заводи, мобілізація в армію 4 млн. українців призвела до гострої нестачі робочих рук. 3,5 млн. воювали в російській армії , 500 тис. в австро-угорській змушені були воювали за чужі їм інтереси. Розладнався транспорт, який не встигав вивозити вугілля, залізну руду. Цукрові заводи за браком палива не могли переробляти цукрову сировину. В 1915 році загинуло 72.5 тис. тонн буряків, продукція цукру в Україні зменшилась на 56 %. Скоротилися посівні площі, на 200 млн. пудів в порівняні з 1913 роком знизився валовий збір зерна. Основний тягар війни ліг на плечі селян. Перша Світова війна негативно вплинула на розвиток торгівлі та фінансову систему країни. Знецінився рубль, який був однією із стабільних світових одиниць. Економічна і політична криза на початку 1917 р. призвела до краху російського самодержавства. В березні 1917 р. представники української інтелігенції утворили Центральну Раду, яка ставила за мету домогтися автономії у складі Росії, українізації всіх органів адміністративного, господарського і культурного життя. Економічне життя на Україні завмирало, голод мав місце на Чернігівщині, Петроград забирав з України все, що можна було. Податків ніхто не платив, селянство розорилося. Суд і поліція не функціонували. Центральна Рада не змогла забезпечити стабільність і порядок, організувати економічне життя. Основні принципи своєї економічної політики Центральна Рада обґрунтувала у ІІІ Універсалі (20.11.1917 р.) Найзлободеннішим було аграрне питання. Оголошувалось скасування приватної власності на землі. “Землі поміщицькі й інші землі нетрудових господарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні монастирські, кабінетські та церковні. Вони мали перейти в руки трудящих селян без викупу. Оголошувалось про 8-годиний робочий день, про державний контроль за виробництвом. В ІІІ-му Універсалі декларувалася необхідність рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці. Однак уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в реалізації ІІІ-м Універсалом програми. Вирішенням аграрного питання відкладалося до Українських установчих зборів.
Малоефективною була політика Центральної Ради щодо промисловості та фінансів. Грошей не вистачало навіть на виплати заробітної плати.
Восени 1917 року на арену політичного життя вийшли більшовики. В січні 1918 року був проголошений ІV Універсал, який проголосив УНР вільною суверенною державою, а через 3 дні Центральна Рада переїхала з Києва до Житомира, потім на станцію Сарни Волинської губернії. В березні 1918 року більшовицькі війська ввійшли до Києва. Центральна Рада запросила до Києва війська Австро-Угорщини та Німеччини, які погодились допомогти їй витіснити з України Червону Армію. За цю послугу Україна повинна була продати Австрії та Німеччині частину своїх продовольчих запасів. Найбільш вигідним для німців пунктом договору був той, за яким Україна зобов’язувалася дати їм 60 млн. пудів хліба. Кожний німецький солдат, який ніс службу на Україні, мав право щоденно висилати до Німеччини посилку вагою 12 фунтів. Коли до Києва слідом за більшовицькими ввійшли німецькі війська, голова Центральної Ради Грушевський та голова уряду Голубович закликали український народ до спокою, який з недовір’ям зустрів нових окупантів.
Центральна Рада:
відновила право власності на фабрики, заводи, всі види транспорту;
реставрувала право власності на банки;
залишила в силі Універсали про передачу землі селянам, але це не сподобалось німцям;
29.04.1918 року Центральна Рада ухвалила конституцію УНР, але в цей же день німці поставили Гетьманом українського генерала царської армії Скоропадського. Уряд гетьмана прагнув побудувати нову за формою державу із стабільним устроєм, що базувався на засадах приватної власності(очолив його великий поміщик Федір Лизозуб). Великі поміщики стали відновлювати свою власність на землю і майно в Україні. В липні 1918 року уряд розпочав розробку аграрного законодавства, опублікувавши “Проект загальних основ земельної реформи". Передбачалося збільшити кількість земельних власників за рахунок виділення селянам державних, удільних, а також викуплених у великих приватних власників земель. Лісові угіддя (100 десятин) залишалися за власниками і серед селян не ділилися. В промисловості уряд повертав націоналізовані підприємства колишнім власникам. На виробництві обмежувалась свобода профспілок, рівень зарплати визначався власником фабрики. Внаслідок такої політики, восени 1918 р. прокотилися робітничі страйки і селянські заворушення, які призвели до ліквідації держави П.Скоропадського. В грудні 1918 року Гетьманат був повалений Директорією. Директорія, яка являла собою уряд національно-демократичних сил (В.Винниченко, В. Чехівський, Симон Петлюра) прийшла до влади в складний період (загальна розруха, різко скоротився видобуток вугілля, припинила свою діяльність залізорудна та марганцева промисловість, скоротила виробництво машинобудівна промисловість). Українське селянство в боротьбі проти Гетьманату спочатку підтримало Директорію, але коли остання опублікувала 08.01.1919 р. земельний закон, який декларував ліквідацію приватної власності на землю, але не давав відповіді на питання: “коли селяни одержать землю?”. Це обумовило втрату Директорією підтримки селянства. 04.01.1919 р. Директорія визнала українські гроші єдиним законним засобом виплат на території України, які мали більшу купівельну вартість ніж “керенки”, більшовицькі рублі чи “денікінки” (1:4).
В січні 1919 р. більшовицькі війська увійшли в Харків, а 05.02.1919 р. – в Київ.
2-3. Першою політикою більшовиків на Україні була політика “воєнного комунізму”:
була заборонена діяльність банків, проведена конфіскація на користь Рад золота, цінностей;
одержавлення промисловості здійснювала Вища Рада народного господарства Росії, а в Україні були сформовані філії ВРНГ, які не мали ніякої самостійності.
було націоналізоване і оголошено власністю Російської Федерації 9 з 15 великих металургійних заводів України, які виплавляли 80% чавуну і сталі, державною власністю стали 230 великих шахт, суднобудівні заводи Півдня, ряд підприємств Харкова.
була запроваджена продрозверстка (до 01.09.1918 щоденно з України в Росію відправлялось 140 вагонів з продовольством, а з 01.03 – 300, з 01.04. – 400).
З метою вилучення у населення хлібних запасів були створені спеціальні продовольчі загони, в які було мобілізовано 15 тис. робітників з них 2 тис. – членів більшовицької партії. Влітку 1920 р. завдання продрозверстки було покладено на 1-шу кінну армію С. Буденного, але селяни відмовлялися здавати хліб (загальний план 153 млн. пудів було виконано лише на 10%). Райони Південної України (Донецьку, Запорізьку, Катеринославську, Миколаївську та Одеську губернії) Поволжя і Північний Кавказ охопила посуха, наслідком чого став голод. 1921-1923 рр., який охопив 48% населення або біля 10 млн.
В 1921-1922 рр. дефіцит хліба склав 25 млн. пудів, в той час до РСФСР було вивезено 27 млн. пудів, 15 млн. пудів хліба з України було вивезено за кордон. Центральна влада вперше апробувала голод як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. Голод 1921-1923 рр. далеко за приблизними оцінками коштував Україні 1,5-2 млн. жертв. Політика “воєнного комунізму” заборонила товарно-грошові відносини, запровадила картки на продукти харчування, ввела загальну трудову повинність.
В 1921р. на Х з’їзді політика “воєнного комунізму” була замінена новою економічною політикою. Основні заходи НЕПу:
відновлення торгівлі і товарно-грошових відносин;
введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості;
дозвіл приватної торгівлі;
денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам;
введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції);
дозвіл іноземних інвестицій;
відновлення матеріальних стимуляторів виробництва;
розвиток кооперації та оренди;
зменшення державного втручання в економіку;
заміна продрозверстки продподатком.
В 1922-1924 рр. було введено нову грошову одиницю – червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Була введена єдина система податків, створювалися ощадні каси та ощадний банк.
В 1927 р. в Україні обробляли землі більше, ніж у 1913 р. на 10%, а виробництво зерна вже в 1925 р. досягло довоєнного рівня. Сформувалася єдина система кооперації: споживчої, сільськогосподарської, кредитної, виробничої.
Підсумки НЕПУ:
відновлено зруйноване за роки війни господарство;
зросло промислове та с/г виробництво;
пожвавилась торгівля і товарооблік;
була знята соціальна напруга.
Разом з тим, зовнішня торгівля стала виключно держаною монополією, всі великі підприємства залишились у державній власності.
В 1927-1928 рр. мала місце чергова хлібозаготівельна криза і в 1929 році Йосип Сталін заборонив НЕП і запровадив командно-адміністративні методи управління народним господарством.
В 20-х роках була проведена партійна дискусія про те, якими шляхами йти, щоб досягти рівня світового економічного розвитку, в якій перемогла лінія Сталіна, його соратників - прихильників авторитарних форм управління. Була обрана стратегія прискореного розвитку важкої промисловості, основними етапами якого були п’ятирічки.
Основними джерелами індустріалізації були:
націоналізація промисловості;
збiльшення прямих i непрямих податкiв;
використання трудового ентузiазму трудiвникiв i примусової працi полiтв’язнiв;
колективiзацiя сiльського господарства;
конфiскацiя церковного та монастирського майна;
прибутки вiд зовнішньої торгiвлi;
колонiальний визиск поневолених народiв.
Вже перший п’ятирічний план, який передбачав: - реконструкцiю та будiвництво в Українi промислових пiдприємств був несприятливим для неї. В країнi прискореними темпами розвивалися лише тi галузi, що забезпечували паливом та металом промисловість Росiї. Наступнi п’ятирiчки не внесли суттєвих змiн. На вiдмiну вiд розвинених країн свiту, iндустрiалiзацiя здiйснювалася не для задоволення споживчих потреб населення, а навпаки споживання промислової продукцiї населенням обмежувалося. Курс на iндустрiалiзацiю був слабо пiдготовлений. Бракувало коштiв, обладнання, квалiфiкованих кадрiв. Але завдяки ентузiазму простих людей з’явилися 35 промислових гiгантiв вартiстю 100 млн.крб. з них 12 - на Українi: Запорiжсталь, Криворiжсталь, Азовсталь, Днiпроалюмiнiйбуд, Краматорський машинобудiвний завод, ХТЗ.
Реконструйованi Луганський паровозобудiвний, 4 металургiйнi -Макiївський, Днiпродзержинський, Днiпропетровський, Комунарський, Штерiвська ДРЕС, Зуївська ДРЕС, потужнiстю вiдповiдно 157, 150 тисяч КВТ.
Пiдсумки iндустрiалiзацiї.
Питома вага важкої промисловостi в промисловому виробництвi збiльшилася з 68,7% в 1928 роцi до 92,5% у 1938 роцi, а по чисельностi робiтникiв з 43,2% до 83%. Україна зайняла II мiсце в Європi пiсля Нiмеччини по виплавцi чавуну, четверте мiсце в свiтi по видобутку вугiлля. По виробництву машин йшла попереду Францiї, Iталiї наздоганяла Англiю.
В 1927 роцi ХV з’їздом бiльшовицької партiї було взято курс на колективiзацiю сiльського господарства. В груднi 1929 року було запропоновано провести "суцiльну колективiзацiю" i встановленi ii термiни: в Центрально-Чорноземних областях i районах Степової України вона повинна була завершитись до осенi 1931 р. на Лiвобережнiй Українi - до весни 1932 року, а в iнших районах до 1933 року. Але українськi партiйнi вождi зменшили термiни колективiзацiї на 1-1,5 року.
Селяни не бажали вiддавати свою власнiсть у колгоспи i вiдповiдали антиколгоспними виступами, якi жорстоко придушувалися.
У 1928-1932 роках на Українi було винищено майже половину поголiв’я худоби. В ходi колективiзацiї сталінізм розпочав наступ на заможних селян (куркулiв). На 1.06.1930 року було розкуркулена 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8% їхньої загальної кiлькостi. Було конфiсковано i передано в колгоспи худоби, реманенту, будiвель на суму 90 - 95 млн. крб. Всього за роки колективiзацiї було з України експропрiйовано майже 200 тис. селянських господарств, що становило 1,5 млн. осiб, 800 тисяч заслали на Пiвнiч i в Сибiр, де українцi масово помирали або жили в нелюдських умовах. На їхнiх кiстках виникли Кузбас, Караганда, Печора, Колима.
1932-1933 рр. - голодомор, причиною якого була спроба заставити непокiрнi села i селян пiти в колгоспи. Iснували i об’єктивні причини голоду - посуха 1932 - 1933 рр., а також реорганiзацiя с/г виробництва, що призвело до зменшення продукцiї. Члени Мiжнародної комiсiї i розслiдування голоду в Українi, яка працювала в 1988-1990рр. визнали, що харчiв в Українi вистачало, врожай зерна 1932 р. перевищував врожай 1931 року, але держава систематично конфiсковувала бiльшу їх частину. В 1932 роцi Сталiн пiдняв план заготiвлi зерна на 44%. За вказiвкою Молотова, коли хлiба не було, забирали сухарi, картоплю, сало, солiння, тобто всi запаси їжi :
селянам заборонялося продавати хлiб;
їм не дозволялося найматися самостiйно на роботу на промисловi пiдприємства;
шляхи, якi вели до мiста були блокованi.
Загалом же, за пiдрахунками дослiдникiв вiд голоду 1932-1933 рокiв на Українi загинуло майже 10 млн. чоловiк.
4. Пiсля розпаду Австро-Угорської iмперiї i поразки нацiонально - визвольної боротьби захiдноукраїнськi землi були подiленi мiж Польщею, Румунiєю та Чехословаччиною i продовжували залишатися аграрно-сировинним придатком, ринком збуту джерелом сировини й дешевої робочої сили для iноземних держав. Польський уряд подiлив свою країну на двi територiї Польщу "А" i Польщу "Б". До першої входили польськi, а до другої - захiдноукраїнськi землi. 80% металообробної, електротехнiчної, текстильної, хiмiчної, паперової промисловостi зосереджувалось у Польщi - А, а промислове будiвництво у Польщi - Б свiдомо гальмувалося. В галицьких землях 85% пiдприємств були дрiбними, продуктивнi сили розвивалися вiдповiдно до iнтересiв польської економiки. Переважали тi галузi, що давали високi прибутки без значних капiталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова. 80% населення краю займалося с/г виробництвом.
Тут вже в першi повоєннi роки було створено широку мережу споживчих, закупівельно - збутових, кредитних, виробничих кооперативiв.
Вiдсталими районами Румунiї були Буковина i деякi повiти Бессарабiї. Промисловiсть залишалася напiвкустарною. Найбільшу питому вагу в економіці становила харчова промисловість. Слабо розвивалася промисловість Закарпаття, в якому в 1926 році налічувалося всього 92 підприємства, які були напівкустарними, дрібними. Гальмувався розвиток сільського господарства, мав місце масовий селянський рух за кордон.
Отже, як і в попередній період, у міжвоєнний час Україна залишалася територіально роз’єднаною, а її економіка розвивалася за принципами, які мало узгоджувалися з українськими інтересами.
|
