Фондові біржі, НАФТА - Економічні теми - Скачать бесплатно
План
Фондова біржа. Фондові біржі США, Німеччини, Японії……………...3 стор.
Північно - Американська асоціація НАФТА……………………………9 стор.
Список використаної літератури………………………………………..15 стор.
Фондова біржа. Фондові біржі США, Німеччини, Японії.
Фондові біржі – це спеціалізовані організації, в приміщені яких відбуваються зустрічі працедавців цінних паперів з покупцями. Об’єднуючи професійних учасників ринку цінних паперів в одному приміщені, біржі створюють умови для концентрації попиту та пропозиції і підвищення ліквідності ринку взагалі.
На початку 90-х років у світі налічувалось 200 бірж у більш ніж у 60 країнах. У Північній Америці 15 бірж, у тому числі 5 канадських, у Європі - понад 100, у Центральній та Південній Америці – 20, решта припадає на Африку, Азію та Австралію. Кожна розвинута країна має як мінімум одну біржу.
В міжнародну федерацію фондових бірж, що розміщена в Парижі, входить 31 біржа. Метою Федерації є забезпечення рівних прав для всіх акціонерів та координація структур ринків цінних паперів. Кожного року проводяться наради комітетів цієї організації.
Але біржа – це не тільки спеціальне місце для укладання угод, а й спеціальна система організації торгівлі котра підпорядковується спеціальним правилам і процедурам.
До торгів на біржах звичайно допускаються лише достатньо надійні й високоліквідні цінні папери, що створює можливість безперервного їх обігу. Біржова інформація про курс цінних паперів, про укладені угоди стає доступною для різних верств інвесторів тому біржа є чутливим барометром стану ринку цінних паперів, а отже – стану справ в економіці взагалі.
Відмітну рису біржі становить не комерційний характер її діяльності. Головна мета діяльності біржі – створення сприятливих умов для широкомасштабної та ефективної торгівлі цінними паперами. Прибутки біржі обмежуються сумами, необхідними для її нормального функціонування й розвитку, і не використовуються на виплату дивідендів суб’єктам, що несли свої кошти в статутний фонд біржі.
Головна умова ефективності біржової торгівлі – ліквідність. Ліквідний ринок характеризується малою різницею між ціною продавця та покупця, невеликими коливаннями цін від угоди до угоди та ін. Відхід від цих норм може викликати паніку серед інвесторів. Біржа робить усе можливе, аби підтримувати ліквідність, забезпечуючи стабільність.
Біржі, за винятком Нью – Йорської, Токійської та Лондонської, являють собою порівняно невеликі ринки, що негативно впливає на ліквідність. Ліквідність ринку тим вища, чим більша кількість учасників купівлі - продажу. В цьому відношенні лідирує, на думку деяких дослідників, Японія, де на індивідуальних інвесторів припадає 25% акціонерної властивості та більш ніж половина обігу.
Торгівля на сучасній фондовій біржі будується на таких принципах:
Особиста довіра між брокером та клієнтом ( угоди на біржі укладаються усно й оформляються заднім числом );
Гласність ( публікуються данні про всі угоди і дані про внесення акцій у біржовий список, що надаються емітентам за угодою з біржею незалежно від активності емітента );
Регулювання діяльності біржових фірм, використання адміністрацією біржі й незалежними аудиторами жорстких фінансових, адміністративних, торговельних та бухгалтерських правил.
Сучасні фондові біржі відрізняються одна від одної навіть у межах однієї країни. Це зумовлено тим, що біржі самі встановлюють мінімальні розміри капіталу та стандарти «поведінки» для компанії, що виявили бажання включити свої акції біржовий список. Проте, незважаючи на відмінності в стандартах, принципи функціонування фондових бірж у різних країнах однакові. Дотримування цих принципів сприяє надійності біржі, порядку і, звичайно, приваблює інвесторів. Варто додати, що функціонування Української фондової біржі також базується на вище вказаних принципах, що є гарантом формування надійної біржової системи в Україні.
В сучасних умовах у кожній країні біржі діють як-загально національна ієрархічна система. Вона характеризується взаємо залежностями: за величиною обігів; ціновими; інформаційними; за якістю цінних паперів; за структурою членів бірж.
У межах цієї системи вирізняються біржі – лідери, причому не тільки в національному та регіональному масштабі, а й міжнародному головним критерієм такого вирізнення слугує показник обсягу обігу цінних паперів, за яким явно домінують провідні біржі. Останні концентрують і найпривабливіші цінні папери, і, відповідно, найсильніших учасників торгівлі. В них кращі можливості збирання та обробки інформації, а отже, і прийняття більш обґрунтованих та зважених рішень. На «елітні» ринки орієнтуються у своїх діях слабких учасники, що ведуть свої операції на біржах ( цінова залежність). Концентрація найсильніших учасників торгівлі на великих біржах досягається завдяки ринковому механізму формування цін на місця на різних біржах.
У розвинутих країнах складалось два типи ієрархічних систем фондових бірж: американського типу ( моноцентрична) та німецького (поліцентрична).
Перше з них передбачає існування одного лідера та аутсайдерів. Так, у США найбільша Нью – Йоркська фондова біржа охоплює 90% ринку акцій країн, при цьому існують ще шість менших бірж. У Великій Британії діють 8 фондових бірж, що є філіями Лондонської фондової біржі. У Франції 98% обігу належить Паризькій фондовій біржі, хоч існують ще шість. У деяких розвинутих країнах біржа має свій «полігон» - меншу біржу ( але, як правило, вона більша від інших національних бірж), на якій випробовуються новації й відбувається торгівля акціями молодих підприємств.
Моноцентрична система, що представлена біржею лідером, та її сателітом, діє в США (Нью – Йоркська та Американська фондові біржі), Японії ( Токіо – Осака ), Канаді ( Торонто – Монреаль ), Голландії ( Амстердам – Роттердам ). Поліцентрична система діє в кількох країнах. У Німеччині, наприклад, на чотири великі біржі ( із восьми ) припадає 95% обігу.
Головна мета і головна функція фондових бірж в різних країнах – забезпечення умов ефективного проведення операцій з купівлі – продажу цінних паперів, підтримання високого рівня професіоналізму учасників біржової торгівлі, а також довіри інвесторів. Форми організації та діяльності фондових бірж, а також юридичних та фізичних осіб, що професійно займаються операціями з купівлі – продажу цінних паперів регулюються спеціальним законодавством відповідних країн, оскільки поки що не існує уніфікованої системи регулювання діяльності фондових бірж на світовому рівні.
Більшості країн фондові біржі повинні бути зареєстровані й отримати ліцензію на право своєї діяльності у відповідних органах державної влади. Разом з тим у різних країнах існують певні особливості законодавчого регулювання і державного контролю за операціями з купівлі – продажу цінних паперів, організації й діяльності фондових бірж, а також професійних учасників ринку цінних паперів.
Фондові біржі США. У США діє 7 загальнонаціональних фондових бірж. Найбільшою з них ( в США й у світі в цілому ) є Нью – Йорська фондова біржа ( форма організації – асоціація ). Членами її є фізичні особи, що отримали ліцензію на право здійснення операцій з цінними паперами в Комісії з цінних паперів і бірж. Члени біржі повинні відповідати встановленим кваліфікаційним вимогам. Брокерські компанії й форми мають статус асоційованих членів біржі.
Члени біржі повинні мати на спеціальному рахунку в банку суму, що еквівалентна сумі зобов’язань перед клієнтами, а також помісячно і що квартально подавати Комісії з цінних паперів і бірж фінансовий звіт та звіт про здійснені операції .
В сучасних умовах не існує будь – яких серйозних обмежень для членства іноземних брокерських фірм у біржі.
Комерційні банки не можуть бути членами біржі з 1933р. але численні винятки з цього правила дають змогу банкам вкладати кошти й організовувати випуск та розміщення державних цінних паперів, облігацій, штатів і місцевих органів влади, облігацій Міжнародного банку реконструкції та розвитку, між Американського банку розвитку, а також боргових зобов’язань, що випускаються різними федеральними установами. Крім цього, банкам дозволено виконувати багато функцій брокерів, продаючи й купуючи акції та облігації промислових компаній за рахунок своїх клієнтів.
Американські комерційні банки здійснюють численні трастові операції, пов’язані з управлінням пакетами цінних паперів за дорученням клієнтів. Але їм заборонено тримати акції промислових компаній у своєму портфелі за винятком випадків, коли їх купівля здійснюється для запобігання втратам пов’язаним з неплатоспроможністю їх утримувачів.
Слід зважити й на те, що комерційні банки є головними постачальниками коштів для інвестиційних компаній та брокерських фірм.
Ринок цінних паперів і діяльність фондових бірж у США досить детально контролюються. Водночас з метою залучення іноземних інвесторів у 90-х роках діяльність фондових бірж було значно лібералізована. Це дає можливість збільшить обсяг обігу цінних паперів і кількість угод на фондових біржах, а відтак і питому вагу США на світовому фондовому ринку.
Німецькі фондові біржі. В Німеччині налічується вісім фондових бірж, котрі об’єднані у Федерацію німецьких фондових бірж. Найбільша з них – Франкфуртська фондова біржа, на яку припадає понад 50% усього обігу цінних паперів. Членами її є комерційні банки, а також курс – маклери та вільні маклери (фізичні особи), які отримали ліцензію на право здійснення операцій з цінними паперами на біржі в Міністерстві економіки. Курс маклери та вільні маклери не мають права здійснювати операції з цінними паперами за дорученням широких верств інвесторів ( що не є членами фондової біржі ). Кількість членів біржі не обмежена.
В Німеччині банки мають право на здійснення всіх видів операцій з цінними паперами. Брокерських компаній та фірм в Німеччині немає. Вважається що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою відповідає потребам та інтересам клієнтів.
Регулювання та контроль за діяльністю фондових бірж покладено на уряди земель. Поточна діяльність фондових бірж контролюється державними біржовими комісарами, які призначаються урядами земель.
Таким чином, головна особливість фондових бірж Німеччини полягає, по-перше, в безпосередній участі банків у біржовій торгівлі, по-друге, в полі центричності самої системи фондових бірж. Монополія банків на ринку цінних паперів дає їм можливість, використовуючи свої міжнародні зв’язки, ефективно діяти на міжнародному фондовому ринку.
Біржова торгівля в Японії. Своєрідне фондове середовище сформувалось у Японії. Тут діють вісім фондових бірж. Найбільша з них – Токійська, на частку якої припадає понад 80% біржового обігу цінних паперів. Токійська біржа – це асоціація брокерських компаній, тобто акціонерних товариств, що отримали ліцензію на право здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Міністерстві фінансів Японії.
Законом про цінні папери і біржі Японії передбачається можливість членства в біржі іноземних юридичних осіб. Проте остаточне розв’язання питання про прийняття іноземної юридичної особи в члени біржі залишається в компетенції самої біржі. Іноземні брокерські компанії та фірми, що бажають здійснювати операції на японському ринку цінних паперів, повинні відкрити відділення в Японії та отримати ліцензію на проведення професійної діяльності з цінними паперами в Міністерстві фінансів Японії. При цьому встановлено обмеження щодо кількості службовців, зайнятих у відділені іноземної брокерської компанії. Крім того, керівник відділення іноземної брокерської компаній в Японії має бути громадянином Японії.
Північно – Американська асоціація НАФТА.
Наприкінці 80-х років починається серія консультацій та переговорів з приводу поглиблення та юридичного оформлення інтеграційних зв’язків між Мексикою і США. Звичайно ж Канада не могла залишатися осторонь мексикансько-американського зближення: вона приєднується до переговорного процесу, який завершився у вересні 1992 р. підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі – North American Free Trade Agreement (NAFTA). Згідно з цієї угоди, з січня 1994 року розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 році.
Специфічність НАФТА визначається низкою характеристик, котрі певною мірою відрізняють її як від західно – європейської, так і від інших моделей міжнародної економічної інтеграції.
По-перше, Північно –американська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві – це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою воно об’єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни.
По-друге, країни, що об’єднались в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади. Власне, це не є винятковим явищем: у Західній півкулі подібний приклад демонструє МЕРКОСУР, до якого поряд з такими велетнями Латинської Америки, як Бразилія та Аргентина, входять Уругвай і Парагвай, котрі значно поступаються їм в економічному розвитку.
По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США – світовий лідер з науково-технічним потенціалом та конкурентноспроможною економікою. Основні торговельні та інвестиційні канали в межах угруповання спрямовані переважно зі США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади і Мексики припадає на торгівлю зі США. Що до канадсько-мексиканських торгівельних та інвестиційних зв’язків, то до останнього часу вони залишалися надто слабкими.
По-четверте, угода має широко масштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами – інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.
По - п’яте країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів – Західної Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв’язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв’язків.
На відміну від Європейського Союзу, що піднявся на найвищий інтеграційний щабель, НАФТА не має досконалої структури національних органів регулювання тристоронніх відносин, що на даний час цілком улаштовує Канаду і Мексику, які вбачають в ній загрозу політичній та економічній незалежності. Зрештою, зона вільної торгівлі – це перший етап у міжнародній економічній інтеграції, і йому притаманні свої інституційні механізми.
Особливість угоди про НАФТА полягає також у тому, що вперше у світовій практиці в системі світових господарських зв’язків інтеграційне угруповання об’єднало найбільш високо розвинуті країни сучасності з однією з країн, що розвивається, яка ледь піднялась до рівня «нових індустріальних середніх держав».
Головними стимулами інтегрування є спільні економічні інтереси, що разом із принципами взаємовигідних відносин складають фундамент угоди. Цілі угоди полягають в тому, щоб позбутися перешкод у торгівлі, створити умови для справедливої конкуренції, збільшити доцільність інвестування, спільно захищати права інтелектуальної власності, запровадити ефективний механізм співпраці та розв’язання суперечностей, а також розвивати тристороннє, регіональне та багатостороннє кооперування.
Спільний для трьох сторін інтерес полягає в тому, об’єднаними зусиллями протистояти посиленню впливу західноєвропейського інтеграційного об’єднання в особі ЄС. НАФТА має протистояти також могутньому економічному піднесенню Азійсько – Тихоокеанського регіону, який, на думку багатьох дослідників, досить серйозно претендує на роль світового центру в ХХІ ст.. США дійшли висновку, що їхньої одноосібної присутності в цьому регіоні вже недостатньо, щоб адекватно реагувати на можливі зміни у розстановці світових економічних сил або, принаймні, підтримувати рівновагу між ними.
Кожна із трьох країн учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і, звісно, кожна з них плекає надію за допомогою вільної торгівлі реалізувати ці інтереси.
США прагнуть насамперед посилити могутність північноамериканського «центру» і його вплив на світове господарство, розширити безмитний ринок реалізації продукції власних товаровиробників, зміцнити позиції національного капіталу ТНК в економіці Мексики та Канади, збільшити доступ до мексиканських та канадських економічних ресурсів, через Мексику поширити вплив на всю Латинську Америку. Канада сподівається позбавитися протекціоністських обмежень з боку законодавства США і в такий спосіб підвищити конкурентоспроможність товарів своїх виробників на ринках США; суттєво збільшити товарооборот із Мексикою, який раніше був незначним; через США і Мексику вийти на ринки країн Латиноамериканського регіону; через активізацію зв’язків у межах об’єднання пожвавити економічну ситуацію в країні, підвищити темпи економічного зростання, розширити межі зайнятості. Канада розглядає НАФТА як «символ подальшої лібералізації торгівлі й торговельного законодавства».
Свої інтереси в НАФТА вбачає і Мексика, яка поставила метою за допомогою вільної торгівлі, отримати доступ до досягнень науково – технічного прогресу для створення потужних засад модернізації національної економіки. Інтегруючись до найбільшої у світі зони вільної торгівлі, Мексика розраховує на вигідні умови експорту своєї продукції на ринках США і Канади; особливі надії пов’язуються із залученням додаткових інвестицій, новітніх технологій в національне виробництво, що має забезпечити значне збільшення кількості робочих місць, підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.
Учасники НАФТА проголосили своєю головною метою створення не спільного ринку західноєвропейського зразка, а зони вільної торгівлі яка дала можливість кожній країні – інтегранту без перешкод і обмежень розвивати економічні відносини з іншими державами та регіонами.
Виходячи з угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі намічені поетапне, протягом 15 років, скасування митних тарифів, а також не тарифних обмежень у взаємній торгівлі; забезпечення високого рівня захисту інтелектуальної власності; розробка спільної програми боротьби із забрудненням довкілля.
Перелічені напрями діяльності дещо розширюють традиційні уявлення про початковий етап інтеграційного процесу в «класичному» його визначені. Угода дає можливість практичного розв’язання важливих питань не лише торгівлі, а й усього взаємного співробітництва, зокрема:
У митній сфері: згідно з угодою, країни - інтегранти зробили суттєвий крок до скасування митних обмежень – США на 84% і Канада на 79% мексиканського експорту (за винятком нафтопродуктів); Мексика ліквідувала митні обмеження на 43% товарів із США і на 41%товарів із Канади. Через 15 років такі обмеження будуть узагалі ліквідовані;
В інвестиційній сфері: запроваджений інвестиційний механізм не передбачає будь-яких обмежень у діяльності іноземних інвесторів; при цьому гарантується конвертованість національної валюти і можливість переказів коштів за кордон;
У виробничий сфері: угодою передбачено створення режиму найбільшого сприяння місцевим режимам; зі сфери дії угоди вилучені галузі, які у відповідності з Конституцією перебувають у виключній компетенції держави;
Невиробничий сфері: запроваджено режим найбільшого сприяння у взаємовідносинах між державами – інтегрантами;
У фінансовій сфері: вся система розрахунків залишається під контролем держав;під дію угоди про НАФТА не підпадають політика грошового обігу та обміну валют, а також діяльність із соціального страхування та капітального будівництва.
Для розвивання спірних питань узгоджено механізм дії інституцій трьох рівнів – міжурядові консультації, комісія з вільної торгівлі, арбітраж.
Функціонування такого потужного об’єднання як НАФТА, за умови збереження ним характеру відкритого економічного угруповання зберігає і навіть обіцяє для розвитку торговельних відносин із третіми країнами. Щоправда, зазначене суттєве зменшення митних обмежень усередині угруповання ставить експортерів із цих країн у заздалегідь невигідні умови.
Як зазначалося, особливість НАФТА полягає в тому, що це угруповання об’єднує країни з різним економічним та науково – технічним потенціалом: двох світових гігантів – членів «великої сімки» та одну з країн, яка належить до «третього світу».
Тому цілком виправдано, що Мексика в ході переговорів з приводу утворення зони вільної торгівлі добилась визнання різниці у рівнях розвитку мексиканської економіки порівняно з американською та канадською і таким чином отримала можливість протягом 15 років на пільгових умовах співпрацювати з членами НАФТА. Мексиці надано безмитний режим експорту до США і Канади легкових автомобілів власного виробництва, до того ж значно послаблено режим митного оподаткування мексиканського експорту сільськогосподарської продукції.
І все ж зазначимо, що посилення північноамериканської орієнтації не загрожує Мексиці самообмеженням зоною вільної торгівлі. Скоріше відбуватиметься розширення торгівельних відносин з іншими країнами і регіонами. Мексиканським політикам імпонує відкритий характер Північноамериканської зони вільної торгівлі, і вони при будь – якій нагоді підкреслюють це. До того ж, зазначені преференції, якими Мексика буде користуватись протягом усього «випробувального періоду», забезпечать їй добрі перспективи адаптації до нових умов співробітництва з північноамериканськими партнерами.
Підсумки перших п’яти років функціонування НАФТА були досить неоднозначними для учасників тристоронньої угоди. В цілому мало що змінилося в розстановці сил на континенті. США, як і раніше, посідають провідні позиції в усіх сферах міждержавних економічних відносин і залишаються центром тяжіння як для Мексики, так і для Канади.
Експерти вважають , що від участі в НАФТА найбільше виграла Мексика, яка більшою мірою поліпшила, порівняно зі США й Канадою, становище в таких сферах, як добробут, реальний ВНП, реальні витрати, робочий час, реальна зарплата, капітальні інвестиції, імпорт, експорт. Певних зрушень країни – інтегранти добилися в розв’язані проблем зайнятості, інфляції, промислового виробництва, зовнішньої торгівлі.
Найбільш помітними були зміни, що відбулися в торгівлі, але вони характеризуються переважно за схемою «Мексика – США», «США – Канада».
Список використаної літератури:
Ю.Г.Козак. Міжнародна економіка., Центр навчальної літератури., видавництво «Артек». – Київ -2002.
А.С. Філіпенко, Світова економіка. Підручник – Київ. Либідь-2000.
А.С. Філіпенко, Економіка зарубіжних країн. Видавництво «Либідь». – 1998.
Т.М. Циганкова. Міжнародна торгівля. Київ – 2001.
Ю.Г. Козак. Економіка зарубіжних країн. – Київ.: ЦУЛ.-2003.
Ю.Г. Козак Міжнародні організації. Київ.: ЦУЛ -2003.
|
