Ефективність міжнародного співробітництка. Укр. банківська система - Економічна теорія - Скачать бесплатно
План.
1. Банківська система України. Роль фінансово-кредитної системи в підвищенні ефективності суспільного виробництва.
2. Економічна і соціальна ефективність міжнародного співробітництва.
Перелік використаної літератури.
1. Банківська система України.
Роль фінансово-кредитної системи в підвищенні ефективності суспільного виробництва.
Банківська сиcтема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці. Перехід до ринку пов'язаний з реалізацією кредитних відносин. Перебудова грошового обігу і кредиту, максимальне скорочення централізованого фінансування, перехід до горизонтального руху грошових ресурсів на фінансовому ринку.
Кредит - форма руху позикового капіталу, тобто капіталу, пропонованого в позику. Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.
Банківська система України започаткована після прийняття Верховною Радою України у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Вона є дворівневою і складається з Національного банку України та банків різних видів і форм власності.
Національний банк України є центральним банком, який проводить єдину державну грошового-кредитну політику з метою забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Оскільки кредитно-банківська система має життєво важливе значення для економіки країни, вона служить об'єктом ретельного нагляду і регулювання з боку Національного банку України. Нагляд за комерційними банками і регулювання їх діяльності переслідує головним чином дві цілі: забезпечення стійкості і запобігання банкрутству банків; обмеження концентрації капіталу в руках небагатьох банків з метою недопущення монопольного контролю над грошовим ринком. На жаль, друга ціль на сьогодні не досягнута.
Обов'язковими для кожного комерційного банку є наступні економічні нормативи, встановлювані Національним банком України:
- платоспроможність банку;
- показники ліквідності балансу;
- максимальний розмір ризику на одного позичальника;
- розмір обов'язкових резервів, розміщуваних в Нацинальном банку України.
Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, в яку входять кредитні установи, здійснюючі різноманітні банківські олерациі для своїх клієнтів на початках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і привернутий фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому привернуті засоби, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.
Є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :
- прийом депозитів;
- здійснення грошових платежів і розрахунків;
- видача кредитів.
Банківський кредит - в багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дозволяє враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (на відміну від ринку цінних паперів, де терміни і інші умови позик стандартизовані).
Банки створюються на акціонерних або пайових засадах юридичними та фізичними особами. Свої функції банки реалізують через виконання таких операцій, як залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення на депозитні, вкладні рахунки та недепозитне залучення коштів; кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян, вкладання у цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів; касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.
Банки у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.
За станом на 1 червня 2003 року в Україні зареєстровано 180 банків, у тому числі за участю іноземного капіталу 20. Фактично діють 157 банки з загальним обсягом статутного фонду понад 6.514 млрд. гривень. Обсяг статутного фонду у розрахунку на 1 діючий банк складає близько 42 млн. гривень. З січня 1998 року банківська система України перейшла на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку і статистики.
Національний банк оприлюднив основні показники діяльності комерційних банків України на 1 січня 2003 року. Аналіз показників діяльності вказує на вкрай незначну, за світовими стандартами, результативність їх функціонування, а також колосальну диференціацію можливостей різних банківських інститутів. Так, активи всієї системи комерційних банків на початок 2003 року обчислювалися всього 67,8 млрд. грн. (12,7 млрд. дол.), вклади фізичних осіб — 19,1 млрд. грн. (3,6 млрд. дол.), або всього близько 400 грн. на душу населення. Для порівняння: 2000 року капітал найбільших банків світу Citygroup (США), які входили до першої трійки, становив 54,4 млрд. дол., Bank of America Corp. (США) — 40,6 млрд. дол., а величина активів Mizubo Financial Group (Японія) — 1,3 трлн. дол., Deutsche Bank (Німеччина) — 874,7 млрд. дол. На початок 2002 року капітал банківської системи Польщі майже вшестеро перевищував аналогічний показник в Україні.
За оцінками західних фахівців, середній рівень депозитів у «дуже багатих» країнах становить 53% до ВВП, «багатих» — 31%, «бідних» — 20%, «дуже бідних» — 13%. В Україні це співвідношення на початок нинішнього року становить 17,5%. Тобто за цим показником ми перебуваємо десь між «бідними» і «дуже бідними» країнами. Якщо, на думку ряду західних експертів, банки з капіталом менше 50 млн. дол. узагалі небажані на ринку, то в нас на початок 2003-го середня величина капіталу на один діючий банк становила 12 млн. дол.
Позитивним фактом є досить високі темпи зростання кількісних показників діяльності українських комерційних банків. Основні кількісні показники збільшилися на 25-35 %. Водночас у банківській системі України виникла значна концентрація капіталу і банківських операцій.
Нацбанк визнаив десятку найбільших банків України як системоутворюючі банки. Першою десяткою банків України залучено понад половину коштів суб’єктів господарської діяльності й 2/3 вкладів фізичних осіб. Її доходи становлять 56% сукупних доходів системи комерційних банків, а чистий прибуток — 46%. Привертає увагу той факт, що сумарний капітал всієї першої десятки українських банків еквівалентний капіталові п’ятого в рейтингу російських банків.
Перший рядок десятки зайняв Приватбанк. Досить сказати, що на його частку припадає десята частина загальних активів усіх комерційних банків України, восьма частина загального обсягу доходів, чверть усього чистого прибутку. З групою “Приват” пов’язані імена Павло Лазаренко і Сергій Тигипко. Цій групі належать контрольні пакети багатььох великих промислових підприємств України, встановлено контроль над “Укрнафтою”. В Чернігові “Привату” належить 95,5% акцій "Чернігівнафтапродукту". Під контроль групи потрапила ціла низка інформаційних ресурсів Дніпропетровську, Харкова, Київа.
Другий рядок відведений “Авалю”. Засновник і керівник банку Федір Шпиг у 1998 році став народним депутатом, хоча не втратив належності до групи й позицій лідера. "Аваль" стала однією з найбільших структур в українській банківській системі, успішно конкуруючи з "Приватбанком". Основну увагу "Аваль" приділяє харчовій промисловості. Останнім часом намітилися тісні стосунки з "Укрзалізницею", інтереси до металургійної галузі.
Трійку призерів замикає Промінвестбанк. Середовище "Укрпромінвесту" передусім пов’язане з іменем народного депутата Петра Порошенка. Очолюваний ним концерн "Укрпромінвест", 98% акцій якого належать офшорній компанії "Агропродімпекс Корпорейшн", контролює значну частиною ринку солодощів України. Корпорація Roshen, яка об’єднує кондфабрики Петра Порошенка, виготовляє близько 30% усіх вітчизняних солодощів. Відомі інтереси в автомобільній галузі. "Під Порошенком" є й низка медіа-проектів.
На трійку лідерів припадає майже третина всіх активів системи комерційних банків України, зобов’язань і кредитного портфеля.
Ощадбанк та Укрексімбанк, обидва державні, посіли відповідно четверте та п’яте місця.
Навряд чи сьогодні в Україні знайдеться людина або організація, повністю задоволені роботою вітчизняної банківської системи. Оцінки експертів переважно негативні, називається багато вад, в тому числі говориться про те, що спектр та обсяги кредитних послуг залишаються досить обмеженими, а потреби економіки в кредитній підтримці — незадоволеними.
Навіть побіжний погляд на наведені параметри та пропорції, що склалися в системі комерційних банків України, дозволяє дійти висновку, що в цій сфері є безліч проблем.
Нормальному розвитку вітчизняної банківської системи перешкоджають численні об’єктивні й суб’єктивні чинники. Серед перших — дуже низькі доходи переважної більшості населення України, так і не відновлена повною мірою довіра населення до комерційних банків, відсутність належної системи гарантування банківських вкладів, значна питома вага збиткових підприємств, колосальна (за світовими мірками) частка наявного грошового обігу. З урахуванням цього можна говорити, що в Україні майже немає відносно стабільних джерел надходження ресурсів у комерційні банки.
До розряду суб’єктивних чинників, слід зарахувати вузькість асортименту пропонованих послуг, наявність проблемних кредитів, відсутність кредитних історій, проблеми, пов’язані з ліквідністю застав.
Комерційні банки здебільшого так і не повернулися обличчям до реального сектора економіки України, що значною мірою зумовлено як їхньою неготовністю надавати великі й довгострокові кредити, так і нестійкістю функціонування виробничих підприємств, відсутністю реальних структурних перетворень у вітчизняній економіці, а отже — високими кредитними ризиками.
Спостерігається значна концентрація кредитних ризиків в обмеженого кола позичальників. Недосконалою залишається і структура кредитів, наданих суб’єктам господарської діяльності. У результаті кошти йдуть переважно не на інвестиційні потреби госпсуб’єктів, а на поточне споживання. Звідси й невисокий економічний ефект від такої кредитної політики. Дуже незначною в загальній кредитній масі українських комерційних банків (усього 7%) залишається частка кредитів фізичним особам.
Банківська система досі практично не має необхідних технологій і досвіду ефективного проектного фінансування або інвестиційного посередництва. Різні гілки влади час від часу намагаються спростити доступ до банківської таємниці.
Банки гостро відчувають недосконалість, а в окремих випадках — відсутність належної нормативно-правової бази. Першочерговим практичним кроком мало б стати прийняття нових редакцій законів «Про банки та банківську діяльність», «Про кредит». Тепрішня законодавча база, що стосується банківської сфери, має більше фіскальний, ніж стимулюючий характер. Вона не спонукає банки до розширення своєї діяльності, вбиває в корені всі нові починання та ідеї. Тому важливо звернути увагу насамперед на потреби банків, на те, як ефективно забезпечити їхню діяльність, щоб могло добре працювати господарство і виробництво. Адже банки - «кровоносні судини» економічного організму. Життєздатність і процвітання економіки не може бути без добре налагодженої банківської системи.
Задля справедливості слід визнати, що НБУ останнім часом активізував діяльність з реформування банківської системи. У цьому плані заслуговують на увагу такі новації у сфері кредитування, як дозвіл банкам кредитувати фізичних осіб в іноземній валюті; скасування вимог про надання споживчого кредиту після розгляду кредитним комітетом банків і про цільове використання такого кредиту.
2. Економічна і соціальна ефективність міжнародного співробітництва.
У сучасних умовах економічна замкнутість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відособленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично не можлива. Тенденція дедалі більшої взаємозалежності національних економік, підвищення ролі зовнішніх факторів у процесі відтворення в тій чи іншій країні стала загальною.
Виробляти всі види товарів, так само як і створювати і удосконалювати всі типи чинників виробництва, у сучасному світі не під силу жодній, навіть найбагатшій, країні. Міжнародна економіка є тим механізмом, який може забезпечити досягнення цих цілей на користь всіх країн.
В даний час жодна держава в світі не може успішно розвиватися без міжнародної співпраці і інтеграції в світову економіку. Причому простежується пряма пропорційна залежність між ступенем інтеграції в світове господарство і рівнем розвитку внутрішньої економіки. Як правило, чим більш інтегрована країна в світовий економічний простір, тим вищий рівень розвитку її внутрішньої економіки, і навпаки.
У світовому господарстві зовнішньоекономічні зв'язки є важливим екзогенним чинником, який робить значний вплив на динаміку і стійкість розвитку національної економіки, формування її структури, ефективність функціонування.
Для багатьох країн світу динамічний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків став каталізатором внутрішнього економічного зростання. Зокрема, для нових індустріальних країн зовнішньоекономічні зв'язки стали основним структуроутворюючим чинником у процесі формування в них динамічної моделі стійкого економічного розвитку.
Важливими елементами системи господарських відносин між різними країнами є міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, вивіз капіталу і міжнародний кредит, світова торгівля, міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Особливу роль виконують зовнішньоекономічні зв'язки в глобальних інтеграційних процесах. Для сучасного етапу розвитку світових господарських зв'язків характерні динамізм, лібералізація, диверсифікація форм і видів зовнішньоекономічної діяльності.
Однією з важливих тенденцій в розвитку світових господарських зв'язків є диверсифікація форм співпраці. Крім традиційних форм зовнішньоекономічних зв'язків — зовнішньої торгівлі і інвестиційної співпраці — останніми роками активно розвиваються науково-технічна співпраця, промислова кооперація, валютно-фінансове, военно-техническое співпраця, туризм і ін.
Отже, роль міжнародного співробітництва і інтеграції у ринкову економіку, яку безперечно можна називати світовою, було б дуже важко переоцінити. З цієї точки зору потрібне не просто співробітництво, а є нагально необхідною інтеграція у світову економіку. Але потрібно враховувати не тільки те, що можна отримати. Співробітництво має на увазі не тільки “брати”. Питання, наскільки Україна може бути у співробітництві та й у світовому господарстві бути рівноправним партнером. Тому насьогодні масштаби участі України у світовому кооперативному співробітництві досить незначні. Серед інших причин, що справді в деякій мірі мали місце, називається відсутність глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України. Відсутність цієї зацікавленості цілком виправдана саме з економічної точки зору. Конкурентоспроможність товару (послуги) на світовому ринку визначається рівнем витрат на виробництво. Саме ці витрати по усім пунктам в Україні більше світових – матеріальні витрати, капітальні вкладення, податки і т.д. Є думка, що наша робоча сила дешева. Насправді ніхто не зможе працювати за зарплатню, наприклад, китайської швачки.
Розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва України. Котрий може дати позитивня соціальні і економічні результати, можливий у таких формах:
запозичення досвіду та знань а також підготовка й підвищення кваліфікації національних кадрів за кордоном;
взаємодія у створенні, розширенні та забезпеченні нормальної діяльності навчальних закладів, науково-дослідних та консультативних центрів, у тому числі спільних;
співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємств та інших об’єктів виробничого призначення та соціальної інфрастуктури;
обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими і проектними матеріалами, сприяння їх використанню;
співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.
З одного боку, характер і рівень розвитку внутрішньодержавної спеціалізації безпосередньо впливають на визначення міжнародного профілю економіки країни, обумовлюють ступінь її участі у спеціалізації виробництва у світовому масштабі. Це стосується країн, що виробляють не тільки сировинні матеріали, а й сучасну складну у технічному відношенні продукцію.
З іншого боку, входження у систему тісних світогосподарськиз зв’язків суттєво модифікує в країні процес відтворення, збільшує загальний обсяг виробництва і його ресурсний потенціал, надає можливості прилучитися до останніх надбань світової науки й техніки.
Перелік використаної літератури:
1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.
2. Ковальчук Т.Т., Коваль М.М. “Ліквідність комерційного банку.” Київ: Знання, 1996.
3. Киреев А.П. “Международная экономика.” Учебное пособие Москва, 1997
4. Ніколенко Ю.В. “Основи економічної теорії”, Київ: Либідь, 1998
|
