Праця, кадри та соціальний розвиток колективу - Економічна теорія - Скачать бесплатно

План

Показники зростання продуктивності праці.

Наукова організація праці, її завдання і напрямки.

Нормування праці.

Планування чисельності працюючих.

1. Продуктивність праці (ПП) – це показник, що характеризує її ефективність і показує здатність працівників випускати певну кількість продукції за одиницю часу.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого розрахунку та пофакторним методам.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці.

Відношенням обсягу планового рівня випуску продукції в тис. грн. до середньо облікової чисельності планового рівня.

Якщо обсяг виготовленої продукції буде не в грн., а фіз. одиницях: відношення певного рівня до cor планового рівня.

фіз.

Пофакторний метод – це розрахунок приросту ПП через економію чисельності працівників під впливом різних факторів. Розрахунок планового рівня ПП здійснюється в декілька етапів:

І. Обчислення економії робочої сили під впливом техніко-економічних факторів розраховують по таких факторах:

Підвищення технічного рівня виробництва:

Е тех. рів. =

Економію робочої сили під впливом цього фактору визначають по формулі:

К – коефіцієнт часу

Kr = ділення кількості місяців заходу в плановому році на 12.

Наприклад: Т1 до впровадження – 5 год.

Т2 після впровадження – 4 год.

N – обсяг продукції в фізичних одиницях – 100 тис. вир.

Т – ефективний фонд часу робітника в рік – 1700.

Квн – виконання норми – 1,1

Кr, якщо впровадження заходу в 1 липня (0,5)

Визначте економію робітників за рахунок підвищення технічного рівня виробництва:

Е тех.рів. =

Структурні зрушення у виробництві:

Зміна числа робітників за рахунок структурних зрушень у виробничій програмі знаходимо по формулі:

Е стр. зр. =

Тб – трудомісткість 1 млн. в грн. продукції в базовому і в плановому році в нормо-годинах.

Qпл – обсяг продукції в плановому році.

Зменшення чисельності робітників за рахунок питомої ваги кооперованих поставок розраховують по формулі:

Е кооп. пост. = Чб

Чб – чисельність базову.

Задача 1.

Кооп. пост. в пл. році – 35%;

в баз. році – 30%.

Чб – 130 чоловік.

Визначити Е кооп. пост.

Е кооп. пост. =

Вдосконалення в уп-ні ф-ї виробництва і праці.

Економія чис. працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом визначається, як різниця суми чисельності промислово-виробничого персоналу базового року і чисельності планового року:

Еч.п.зар.вн.=ЧСб -ЧСпл.

Наприклад:

чисельність в базовому році – 120 чол.

в плановому році – розрахована по нормативах – 112 чол.

Е = 120 – 112 = 8.

Е чис. робочих в результаті покращення робочого часу можна визначити різницею суми робочих днів планового року і суми робочих днів базового року.

Е роб.час. = Ч ПВП х ППробітника

На чисельність промислово-виробничого персоналу і на питому вагу робітників в промислово-виробничому персоналі.

Наприклад:

1 роб. в плановому році працював – 234 дні

в базовому році - 231 день.

Ч всіх роб. – 140 чол.

ПП1 роб. – 0,8

чоловіка

Зміна обсягу виробництва:

Відносне зменшення чисельності працівників при збільшенні обсягу виробництва визначають по формулі:

Е обс. вир. = Чб (ΔQ – Δун.пост.)/100

Наприклад:

Ч ум. пост. роб – 28 чол.

ΔQ – 7%

Δум. пост. – 2%

Е = 28 (7-2)/100 = 1,4 чол.

Загальну суму економії чисельності робітників знаходять сумою економії по кожному фактору.

2. Наукова організація праці (НОП)

Праця на будь-якому підприємства повинна бути організована з наукової точки зору.

Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на досягненні науки і техніки, передовому досвіді і дозволяє найкращим чином об’єднувати в єдиному процесі виробництва техніку і людей, забезпечувати ефективне використання ресурсів та збереження здоров’я працівників.

НОП має вирішувати 3 основні завдання:

економічне – це ефективне використання ресурсів і ріст ПП.

психологічне – це підвищення працездатності людини без шкоди її здоров’ю.

соціальне – праця повинна бути задоволенням.

Основні напрямки НОП:

- вдосконалення нормування праці, її нормального матеріального стимулювання;

покращення умов праці;

підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

зміцнення трудової дисципліни.

3. Процес праці на підприємстві відбувається в просторі і в часі, регламентація праці в часі здійснюється через:

норму виробітку Нв

часу Нч

чисельності Нчис

обслуговування Нобсл.

Норма виробітку (Нв) – це кількість продукції, яка повинна бути виготовлена за 1-цю часу.

Нв=одиниць

Визначається відношення змінного часу (Тзм) до норми часу на виріб (Нч).

Норма часу (Нч) – це час, який затрачається на одиницю виробу.

Нч складається:

час оперативної роботи tоп;

час підготовчо-заключної роботи tпз;

час обслуговування робочого місця – tобс;

перерви – tп.

Нr = tоп + tпз + tобс. + tп

tосн – час основної роботи;

tдоп – час допоміжної роботи;

tтх – час технічного обслуговування

tорг – час організаційного обслуговування.

tосб = tтех + tорг.

Нчхв.

Це відношення змінного часу (Тзм) до норми виробітку (Нв).

Зміна норми часу (Нч) впливає на зміну норми виробітку і навпаки, якщо норма виробітку збільшується, то норма часу зменшується.

Зміни в Нч приймемо за х;

а в Нв – за у.

(Нr)

Наприклад: Нч зменшилась на 20%, на скільки збільшиться Нв.

Задача

Н: Визначити нову норму виробітку (Нв), якщо існуюча була 60 деталей, але норма часу зменшилась на 20% та встановити Нч.

Нb = 60 од. + 15 = 75

(хв.)

4. На основі встановлених норм праці визначають необхідну чисельність працівників під-в.

Загальна чисельність працівників підприємств складається з чисельності промислово-виробничого персоналу та непромислового персоналу.

Розрахунок планової чисельності промислово-виробничого персоналу проводять по формулі:

Чпвп = Чпвп (б) х

Іq – індекс росту продуктивності праці.

Чпвн визначається чисельністю пвп базового року х на індекс росту ПП на запланований індекс.

Іпп – індекс запланованого росту ПП.

Наприклад:

Чпвп – 132 чол.

(б)

Іq – 1,03

ІПП – 1,07

Чпвп = 132 чол.

Планова чисельність основних робітників визначають 3-ма методами:

1) за трудомісткістю. Для цього необхідно знати час на обробку 1-ї деталі (tq), кількість деталей (n), ефективний час роботи робітника (Теф) та коефіцієнт викон. норм (Квн) або (%).

Наприклад: tq – 2,2 год.

Всього треба зробити – 100 тис. шт.

Т еф. = 1762 год.

rop. = чол.

Квн – 105% (1,05)

2) за нормами обслуговування:

rop. =

n – кількість устаткування.

Зм- кількість змін

Кос – коефіцієнт облікового складу

Нобс – норма обслуговування.

Наприклад: rop. = чол.

за нормами виробітку

Для цього необхідно знати:

планову кількість виробів, ефективний фонд часу роботи робітника в рік, коефіцієнт або виконання норми виробітку, норму виробітку годинну в натур. чи фізичних одиницях (Нв).

rp. =

Планову чисельність допоміжних робітників визначають так само, як і чисельність основних робітників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування.

Якщо такі норми не встановлені, то тоді обчислюють: добутком кількості робочих місць (Пр), к-сті змін (Зм), коефіцієнтом обслуговування (Кобс) та к-сті основних робітників на 1 роб. місце (Но (1 р.м.)).

Чд.р. = пр.· Зм · Кобс · Но (1р.м.)

Кількість доп. роб. можна визначити у процентному співвідношенні від основних робітників (15-20%).

Чисельність к-в, спец. і службовців визначають на основі затвердженого на під-ві штатного розпису, в якому встановлюють к-сть працівників і з кожних встановлених груп згідно діючих нормативів.

Важливим моментом обчислення чисельності робітників на підприємстві є правильне встановлення корисного, ефективного фонду часу одного робітника в рік. Цей фонд визначають шляхом складання балансу робочого часу. Баланс складається:

календарний фонд часу;

номінальний фонд часу;

ефективний фонд часу, який визначається в днях і годинах.

Через цей фонд часу та календарний фонд часу з врахуванням кількості змін визначають пл. коефіцієнт змінності:

Кзм = зн

Тном = Ткап – (tсв + tв)

Теф = Тном – tзм

Планування капітального вкладення

та капітального будівництва

План

Інвестиції, їх види і характеристика.

Поняття виробничих інвестицій (кап. вкладень), їх склад.

Структура капітальних вкладень.

Планування капітальних вкладень, джерела їх фінансування.

Поняття капітального будівництва, способи здійснення будівельно-вантажних робіт.

Планування капітального будівництва.

Оцінка економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку.

1. Значну частину фінансових коштів підприємств становлять інвестиції.

Інвестиція – це довгострокове вкладення грошових коштів (капіталу) у підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.

Юридичні і фізичні особи (підприємства), що здійснюють вкладення капіталу (інвестування) називаються інвесторами.

Всі інвестиції поділяються на зовнішні та внутрішні, тобто іноземні та вітчизняні.

Вітчизняні (внутрішні):

реальні (виробничі);

фінансові.

Реальні – це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі н/г з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів.

Реальні інвестиції називають виробничими, так як вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають капіталовкладеннями.

Фінансові – це використання капіталу для придбання облігацій, акцій, інших цінних паперів, що випускаються державою або підприємствами.

В умовах ринкової економіки найбільш поширеними видами фінансових інвестицій є купівля акцій. З метою одержання доходу у вигляді дивідендів.

2. Капітальні вкладення – це кошти, які направляються на розширене відтворення основних фондів, та збільшення об’єктів соціальної інфраструктури.

До складу капіталовкладень входять:

вартість будівельно-вантажних робіт (підготовка території під забудову, будівництво будівель і зведення споруд та монтаж обладнання);

вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентаря, які входять до складу основних фондів;

витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на тех. догляд, на підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів і інші витрати, які пов’язані з підготовкою до будівництва та експлуатації суб’єкта.

3. В залежності від кваліфікаційних ознак та напрямків використання капітальних вкладень розрізняють таку структуру:

галузеву;

територіальну;

технологічну;

відтворювальну (за формами власності);

Галузева структура характеризує розподіл кап. вкладень по галузях і видах виробництв.

Територіальна структура – це співвідношення між складовими частинами: 1) затрати на будівництво; 2) на монтажні роботи; 3) на вартість обладнання машин і механізмів; 4) інші матеріальні затрати.

Поширеною тенденцією в динаміці цієї структури є поступове збільшення частки витрат на устаткування, інструменти та інвестиції.

Відтворювальна структура – це співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переозброєння на підприємствах.

Структура капітальних затрат за формами власності свідчить про значне переваження державних інвестицій над приватними.

Поки що, вона є домінуючою, але з ростом, акціонуванням державних підприємств має зростати частка приватного капіталу і загальному його обсязі.

4. Планування капітальних вкладень проходить в два етапи:

проводять обчислення обсягу виробничих інституцій на розрахований період;

визначають джерела фінансування капіталовкладень;

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:

а) ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю і це не виключає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві;

Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього, врахування його монтажу та транспортування.

ОФ = Зпр + Зч + Зт.

б) попит на продукцію є зростаючим тому що є сенс нарощувати обсяг виробництва з метою збільшення приросту прибутку.

В цьому випадку необхідно проводити розширене відтворення і збільшення виробничих потужностей шляхом реконструкції, розширення, технічного переозброєння і нове будівництво. При цьому складається проект.

Проект складається з розділів:

зведені техніко-економічні показники;

заходи по окремих напрямках технічного, технологічного та організаційного х-ру;

потребу в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння або реконструкції.

в) попит на продукцію підприємства різко змінюється. Втрачена конкурентоспроможність, тоді підприємство проводить модернізацію виробництва, або організовує виробництво нової продукції.

В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-економічної бази підприємства.

Розрахунок необхідного капіталовкладення проводять, як і в перших ситуаціях, але враховують значні розміри затрат на модернізацію та диверсифікацію виробництва.

Джерела фінансування для відшкодування матеріальних затрат є:

власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, а також доходи від реалізації цінних паперів (ЦП);

довгострокові кредити банку;

залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

засоби державного бюджету (центральне капіталовкладення).

5. Капітальне будівництво – це процес створення нових або техніко-покращених або реконструкція та розширення діючих об’єктів та виробничої і соціальної інфраструктури підприємства.

Капітальне будівництво характеризується:

тривалий цикл складності споруджуваних об’єктів;

великими затратами трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.

Складається капітальне будівництво:

спорудження будівель і об’єктів виробничого і невиробничого значення;

монтаж устаткування;

проектно-пошукові та інші роботи;

капітальний ремонт обладнання і споруд.

Підприємства, для яких створ. основні фонди, які здійснюють для цього певні капітальні вкладення називаються забудовниками.

Для управління господарською діяльністю по капіталовкладенню у забудовника створюють спеціальний апарат.

Керівництво будівництвом нових підприємств здійснює дирекція новоутвореного підприємства, а на діючих підставах створюються відділи нач. будівництва.

Капітальне будівництво здійснюється такими методами:

підрядний;

господарський.

Підрядник – це коли передбачає виконання будівельно-монтажних робіт постійно діючими спеціальними організаціями, на основі підрядних договорів.

При господарському способі – будівництво ведеться самим забудовником, роботи на об’єктах будівництва ведуться поряд з основною виробничою діяльністю, власними силами і засобами.

6. Планування капіталовкладень, його обсягів ведеться в такій послідовності:

складають баланс виробничих потужностей підприємств;

оцінюють можливий приріст виробничих потужностей, за рахунок проведення технічного переоснащення реконструкції та розширення;

визначають необхідні обсяги на будівництво (нове).

При будь-якому способі ведення будівельно-монтажних робіт визначається кошторисна вартість будівництва, вона і є ціною за спорудження об’єкта і розраховується згідно із встановленими цінами, тарифами, розцінками на будівельно-кошторисні роботи.

7. Економічна ефективність виробничих інвестицій визначається за допомогою показників її абсолютної і порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективність капіталовкладень показує загальну величину їх віддачі і визначається співвідношенням величини економічного ефекту з величиною самих затрат.

Абсолютну величину інвестицій можна оцінити за допомогою таких показників:

1) коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат – це відношення приросту прибутку підприємства до капітальних затрат (реконструкцію технічного переобладнання).

Ер=, де ΔП – приб. підприємства (приріст); К1 – капітальні затрати

За рік: Ер=, де П – прибуток підприємства; К – капітальні застрати.

2) термін окупності – визначається, як обернений показник економічної ефективності:

Ток =

Ток =

розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень (Ер) повинен порівнюватися із нормативним, який встановлюється міністерством країни на певний період.

На Україні прийнято нормативний коефіцієнт економічної ефективності – 0,15,

якщо Ен > Ер Ен = 0,15

якщо Ен < Ер, то капіталовкладення вважають недоцільними, то тоді вирішують про доцільність, якщо Ен < Ер, то доцільно.

Розрахунок порівняльної ефективності капіталовкладень проводять тоді, коли треба вибрати кращий із можливих проектів. Показником порівняльної ефективності капітальних вкладень є мінімум приведених затрат.

Приведені затрати – це собівартість випуску продукції в іншому порядку + порівняльний нормативний коефіцієнт х на капіталовкладення “і” порядку.

З прив. = Сі + Ен х Кі.

Сі – собівартість випуску продукції в “і-му” порядку;

Ен – порівняльний нормативний коефіцієнт;

Кі – капіталовкладення в “і-му” порядку.

Приведені затрати можуть визначатись і в розрахунку на 1-цю продукції.

Той проект називаються найкращим з економічної точки зору, де приведені затрати є мінімальними.

Розрахунковий термін окупності додаткових капіталовкладень розраховують:

Ток = ; де К2 – К1 – капітальні вкладення; С1 – С2 – собівартість;