Роль підприємства (фірми) у ринкових відносинах. Види підприємств - Економічна теорія - Скачать бесплатно

1. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ СУБ'ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

ПОНЯТТЯ ПІДПРИЄМСТВА (ФІРМИ)

Підприємці реалізуються, тобто відтворюються як суб'єкти економічного життя через таку організаційно-економічну ланку, як підприємство. Це заводи і фабрики, банки і універмаги, наукові та дослідні інститути і магазини, шахти і ферми, інші заклади, що є самостійними господарськими суб'єктами, які мають права юридич­ної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Термін «фірма», який недавно увійшов у наше життя, означає ім'я, під яким юридично повноправний господарюючий суб'єкт (одно­осібний чи колективний) веде свої справи. Отже, підприємство і фірма є організаціями, що ведуть господарську діяльність і тому ми ці тер­міни вживатимемо як ідентичні.

Підприємство як основний суб'єкт ринкової економіки має само­стійний баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з назвою фірми, товарний знак.

Як самостійна економічна одиниця підприємство, виходячи із своїх інтересів (одержання прибутків) і виробничих можливостей, визначає, як і для кого виробляти. У зв'язку з цим підприємство ви­конує такі функції:

• організаційну;

• відтворювальну;

• соціальну.

Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, реалізації їх.

Відтворювальна функція підприємства — це інвестування (спрямування) капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає у задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Причини виникнення підприємств вчені пояснюють по-різному. К. Маркс, наприклад, пов'язував утворення фірм з розвитком коопе­рації та поділу праці, заснованих на системі машин. Наш сучасник, лауреат Нобелівської премії з економіки, професор Чиказького уні­верситету Р. Коуз вважає, що поява фірм зумовлена необхідністю трансакційних (ринкових) витрат.

Підприємства визначають ділову активність національної еконо­міки. Вони є головними товаровиробниками, суб'єктами, які здійсню­ють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефектив­ності функціонування підприємства залежать економічний, науко­вий, технічний рівень розвитку країни, добробут усіх верств насе­лення.

Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вона функціонує. З попереднього матеріалу ви вже знаєте, які є види кон­куренції (чиста, монополістична, олігополістична). Вони визначають тип ринку, а отже, і поведінку фірми.

УМОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

Реальним суб'єктом ринкових відносин підприємство неза­лежно від масштабів діяльності, форм організації, структури влас­ності та сфери діяльності може бути за таких умов.

1. Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає йому змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та спо­живачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишають­ся після сплати податків.

2. Стимулом його діяльності є прибуток у процесі кругообороту капіталу.

3. Несе економічну відповідальність за результати господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталом.

Створення подібного середовища означає, що країна живе за за­конами ринкової економіки.

Безперечно, що таких умов у період перехідної економіки підприє­мства України ще не мають. Вони лише створюються. Цей процес складний і охоплює значний період, поки відбудуться трансформаційні процеси у формах власності, структурі та організації виробництва.

2. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ

Формування ринкової структури економіки України призве­де до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціо­нують у розвинених країнах, їх можна класифікувати за різними кри­теріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності.

ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ ЗА ФОРМОЮ ВЛАСНОСТІ

Залежно від основних форм власності (приватна, колектив­на, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств — одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (ак­ціонерне товариство), державне підприємство (рис. 1).

Рис. 1. Види підприємств за формами власності

Одноосібне володіння —підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.

Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність.

Партнерство, або товариство, — форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних влас­ників.

Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромаджен­ня капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно до паїв. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отри­мує пропорційно до його паю.

Товариства, як правило, — це закриті компанії, де зміна влас­ників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, віднос­но невелика.

Розрізняють такі види партнерства:

• повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• змішане (коммандитне) товариство.

Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необме­женою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують не­великі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторсь­ких, медичних тощо).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відпо­відальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при ство­ренні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капітало­містких сферах.

Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципом обмеженої відповідальності, май­нова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зробле­ний учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.

Частка партнерства у ринковій економіці відносно невелика, але має ряд переваг перед одноосібними володіннями, що виявляються у зростанні фінансових можливостей фірми внаслідок об'єднання капіталів; зменшенні ризику банкрутства і створенні довіри у банків для отримання кредиту; вдосконаленні управління в результаті роз­поділу управлінських функцій між партнерами. Недоліками цієї фор­ми організації є можливі розходження в поглядах, інтересах парт­нерів, що ускладнює процес управління.

Корпорація (акціонерне товариство) — провідна форма сучас­ного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи на те, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього про­дукту їм належить провідна роль.

Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (дольових) засадах засобів своїх членів (акціонерів) і належить до товариств з обмеженою відповідальністю, оскільки кож­ний акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіта­лом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній ка­пітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від партнерств (товариств).

Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні осо­би, які купують або розподіляють акції між собою. Той, хто акуму­лює більшу кількість акцій, які мають право голосу, на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, оби­рає керівні та контролюючі органи (раду директорів, правління, ре­візійну комісію тощо).

На практиці ж рішення приймає невелика група акціонерів, які володіють контрольним пакетом акцій. Останній становить не 50 від­сотків + 1 акція, що голосують, а набагато менше. Це зумовлено тим, що у великих акціонерних товариствах акції «розпорошені» серед багатьох власників, які володіють мізерним пакетом. Подібні влас­ники не беруть участі у зборах або укладають трастові угоди на уп­равління акціями, які їм належать, з банками, страховими компанія­ми, соціальними фондами, членами яких вони є, або спеціально для цього утворюваними трастовими компаніями, які дістали назву інституціо­нальних інвесторів. Розглянемо структуру акціонерного това­риства на прикладі Львівського концерну «Електрон», утвореного в червні 1992 р. Воно об'єднує понад 50 тис. акціонерів, велику кількість філій, дочірніх та спільних підприємств (рис. 2).

Рис. 2. Структура акціонерного товариства концерну «Електрон»

Акціонерне підприємство «Електрон» є фірмою-виробником з розгалуженою сферою діяльності, що здійснюється різноманітними підприємствами (дочірніми, спільними, орендними).

Вищим органом управління концерну є загальні збори акціонерів.

Для практичних функцій управління підприємством загальні збо­ри призначають відповідні інституції: президента, правління, ревізій­ну комісію, вчену раду, раду директорів, апарат управління.

Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які вис­тупають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компа­нією, а компанії, акціями яких володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компа­нією по відношенню до компанії, що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Такий механізм називають системою участі

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути вироб­нича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяль­ність тощо. Як показує світовий досвід, холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільчим циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовими компаніями. Недолік їх поля­гає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.

Державні підприємства засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний і комунальний. Відповідно функ­ціонують і два види підприємств.

Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодер­жавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-терито­ріальних одиниць влади, які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.

Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засо­би виробництва. Це залежить від конкретних історичних, кон'юнк­турних, геополітичних та інших умов кожної країни. Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, широко доступну для населення або капі­таломістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і науко­вого потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислове ' розвинених країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, і спостерігається тенденція до скорочення їхньої чисельності.

З метою глибокого реформування державного сектора економіки України, частка якого у виробництві промислової продукції стано­вить дещо менше ніж 52 відсотки, передбачено здійснити структур­не розмежування державного сектора на дві підгрупи.

До першої групи ввійдуть підприємства, яким буде надано ста­тус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебуватимуть у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать такі підприємства: що ви­пускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національ­ну безпеку; потребують високої мобілізаційної готовності; виробля­ють особливо екологонебезпечну продукцію; здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубо­проводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика, ви­робництво лікеро-горілчаних виробів).

Власністю казенних підприємств, їхнім управлінням будуть роз­поряджатися міністерства і відомства. Такі права їм передасть уряд.

До другої групи державних підприємств належатимуть ті, які обов'язково мають корпоратизуватися на таких засадах, щоб не мен­ше ніж 51 відсоток акцій належало державі. Так створюватиметься група нових для нашої країни підприємств — державних акціонер­них товариств.

Формуватиметься ще одна група підприємств з часткою держав­ної участі в статутному капіталі, меншою ніж 50 відсотків. Управлін­ня цією групою підприємств здійснюватиметься за участю представ­ників державних органів у наглядових радах.

Підприємства з часткою державної власності в статутних фондах працюватимуть на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектора економіки дасть можливість, з одного боку, підвищити ефективність управління народним господарством, а з іншого — створювати ринкове сере­довище.

ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РОЗМІРОМ

Розрізняють підприємства малі, середні та великі.

Малими вважають підприємства з певною кількістю працюю­чих. Так, у США до цієї категорії належать підприємства, на яких зайнято до 500, у Японії — до 300 чол. Українським законодавством до малих підприємств віднесено підприємства з кількістю зайнятих 15-200 чол. залежно від галузі або виду діяльності.

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Сутність і значення малих підприємств у ринковій економіці схематично подано на рис. 3.

Рис. 3. Сутність і значення малих підприємств

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють по­слабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотків валового національного продукту. Особ­ливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'я­зану з безробіттям.

У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній пе­ребудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Малих підприємств в Україні ще небагато. За експертними оцін­ками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотків всього зай­нятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприєм­ствами, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.

Триває процес розвитку селянських (фермерських) госпо­дарств, яких на початок жовтня 1998 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуванні знаходилося 1 млн га сільськогосподарсь­ких угідь, в тому числі 0,9 млн га ріллі.

Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України, з тими позитивними функціями, які вони вико­нують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів у значних кількостях. Вони здатні швид­ко реагувати на кон'юнктуру ринку завдяки оснащеності сучасною технікою і технологією, можливості впровадження нових ідей у ви­робництво. Це надає їм певних переваг як перед малими, так і перед великими підприємствами. Ці переваги полягають у тому, що малим підприємствам не завжди вистачає коштів для застосування науко­во-технічних досягнень, а великим — мобільності для переналаго­дження виробництва. Заміна і оновлення основних фондів у великих обсягах може призвести до значного падіння норми рентабельності, особливо на початковому етапі випуску нової продукції.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабіль­ного асортименту. Це значно зменшує витрати на виробництво такої продукції, дає змогу знижувати ціни на неї та робити її доступною для масового споживача.

Переваги великих підприємств полягають і в тому, що вони ак­тивно формують ринок, створюючи нові види товарів і послуг. Такі підприємства здійснюють великомасштабне фінансування у розроб­ку науково-технічних проектів.

Аргументом на користь великих підприємств є і те, як показує світовий досвід, що на них зосереджено виробництво найновіших наукомістких галузей, які спеціалізуються на виготовленні персональ­них комп'ютерів, роботів, електронних виробів тощо. Все це означає, що в перехідний період до ринкових відносин дрібнити великі підприємства не завжди доцільно. Критерієм трансформації вели­ких підприємств має бути тільки соціально-економічна ефективність.

Отже, перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих, середніх і малих підприємств.

ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ ЗА СФЕРОЮ ДІЯЛЬНОСТІ

Підприємства класифікують також за сферою, видом гос­подарської діяльності. Зумовлено це тим, що існує суспільний поділ праці, відповідно до якого утворюються підприємства сільськогос­подарські, промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торго­вельні, наукові, сфери обслуговування.

Підприємства різних сфер господарювання відрізняються між со­бою не тільки структурою і умовами виробництва, а й тим, що вони виробляють. У промисловості, наприклад, створюються як засоби виробництва (верстати, вантажні автомобілі, трактори тощо), так і предмети споживання (взуття, одяг, продукти харчування). Молоко, зерно, м'ясо, вовна, соняшник, цукровий буряк — предмети вироб­ництва сільського господарства. Банки збирають вільні кошти і на­дають їх у кредит. Торговельні та фінансові біржі сприяють приско­ренню обороту капіталу, поєднуючи виробників і покупців. Виходя­чи з цього підприємства різних галузей можна згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі, страхові.

Волинські Реферати

Всі права збережено

[email protected]

www.referaty.com.ua