Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні - Економічна теорія - Скачать бесплатно

юридичної особи. Відсутність підпису не тільки лишає документ вексельної сили, але й сили зобов'язання взагалі.

10. Простий вексель відрізняється від переказного найменуванням «простий вексель», а також відсутністю зазначення платника, тому що по формі простого векселя платником є векселедавець.

Документ, в якому відсутній будь-який із обов'язкових реквізитів, не має сили простого векселя, за виключення таких випадків:

- простий вексель, строк платежу по якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленню;

- якщо відсутнє особливе зазначення, місце складання документа вважається місцем платежу;

- простий вексель, ще не вказує місце його складання, розглядається як підписаний в місці, зазначеному...

11. Недотримання вексельної форми, що вимагається законом, позбавляє документ сили векселя і перетворює його у письмове доручительство, яке регулюється відповідними нормами цивільного права.

Висновки

Отже, розглянувши поняття “вексель”, ми дійшли висновку, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи знаходяться в тяжкому становищі. Ту невелику кількість векселів, яка більш – менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні (НАЕК “Енергоатом”, “Укртелеком”, “Укргазпром”), якщо розібратись, навіть не можна назвати словом “вексель”, тому що по ним неможливо отримати реальних грошей.

Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше — він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє оперативно вирішувати багато складних господарських та фінансових проблем;

по-друге — комерційні банки та комерційні структури вже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів;

по-третє — вексель розглядається урядом України як один з головних засобів проведення взаєморозрахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи;

по-четверте — якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база, яка однак вимагає дуже детального допрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України:

використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;

векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим способом;

сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами;

вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.

На думку більшості учасників фондового ринку в Україні, однією з найсерйозніших проблем являється слобозахищенність вексельних бланків. Сучасні векселі як цінні папери, захищені, якщо так можна сказати, умовно. Елементами захисту вважаються:

- тонка голуба муарова сітка на всьому полі бланку векселя;

- виглядаючий як підкреслення короткий відрізок мікротексту: ”простий вексель”;

- полоса, нанесена жовто–зеленою ультрафіолетовою фарбою (до речі, з гнітючою якістю нанесення) з зазначенням номіналу векселя.

Всі елементи захисту при наявності кольорового ксероксу, ультрафіолетової фарби і відповідного паперу для спритних рук не створюють жодних проблем.

І все ж саме цікаво, що зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р., по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати!

І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу — “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому: в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”.

Приклад. Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк” отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець. Вкладені кошти були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у кількамісячний через арбітражний суд позов.

До речі, абсолютна більшість фальшивих векселів — зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? (про якість вексельних бланків згадувалось раніше).

Ще одна причина, яка гальмує розвиток ліквідного ринку вексельного обігу — це юридична безграмотність керівників та головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу — державних). Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію, використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”, несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з вами і не пропонуйте йому ніяких векселів. Як не гірко признати, але для багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”, “шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”. Іноді на державному підприємстві бухгалтер нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони, консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”.

Не можна обійти увагою ще одну проблему, просто не зрозумілою для нормального здорового глузду. При подачі вексельного позову в арбітраж, позивач повинен заплатити держмито у розмірі 5% від суми вексельної угоди!

На практиці це виглядає приблизно так: Підприємство А купило вексель у підприємства Б номіналом 1 млн. грн. наприклад за 800 тис. грн. (дисконт – 20%). Після настання строку оплати, Б відмовляється оплатити цей вексель. А, після опротестування, подає арбітражний позов і за це змушений заплатити держмито у розмірі 5%, тобто ще 50 тис. грн. Арбітражний суд виніс рішення: Б повинен заплатити за векселем і повернути А суму, оплачену А в якості держмита. Б спокійно сприймає цю новину і кладе рішення суду до своєї шухляди. Виявляється, що Б уже значний час знаходиться на безнадійній картотеці. А починає процедуру банрутства, і тут виявляється, що кілька процентів власності Б належить державі, а значить і процедура банкрутства неможлива.

Отже, неважко здогадатись, що держмито при вексельному позові і сучасна форма процедури банкрутства являються серйозним і основним гальмом розвитку ліквідності українського вексельного ринку.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці суб’єкти вексельного обігу є найменш захищені. На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Це може призвести (і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад — Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн., які ніхто не хотів брати навіть з дисконтом 70%).

Щоб уникнути такої ситуації, можливо варто використати досвід США, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше: запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій векселів, які отримала назву “реєстрація на полиці”. Вона передбачає реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу понад 270 днів Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати безперервні програми випусків векселів один раз. Запровадження такого порядку оформлення векселів значно спростило долю емітента.

По-друге: впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведення “реєстрації на полиці”, звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дає можливість інвесторам постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони бажають придбати.

По-третє: здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів, який має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі, якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов’язані з вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або процентного співвідношення цих величин.

Можливо слід розглянути питання щодо введення обов’язкового попереднього депонування емітентом певних коштів (10 – 20%) для подальшого погашення власних векселів (спеціальний вексельний резерв). З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається найбільш надійним.

Таким чином можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист прав векселедержателя, та підвищення відповідальності векселедавця, і яка повинна включати , насамперед:

- прийняття Закону України “Про вексельний обіг в Україні”;

- внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про банкрутство” щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями, адже недержавне підприємство відповідає за своїми борговими зобов’язаннями всім своїм майном, а підприємство з державною часткою — лише наявними коштами на розрахунковому рахунку, просто злочинна несправедливість;

- внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів за векселями та обов’язкового зменшення 5% розміру держмита за вексельним позовом, яке позивачу можуть не відшкодувати навіть якщо він виграє позов.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що у свою чергу, підірве довіру до векселя, як цінного паперу.

Однак, можна зі впевненістю прогнозувати, що по мірі посилення правового поля, яке б забезпечувало процедуру стягнення боргів за векселями, ліквідність українського вексельного ринку різко зросте, як і кількість векселів з твердими котировками.

Список використаної літератури:

Мороз Ю.М. “Вексельное дело”, Київ, “Наукова думка”, “Лад”, — 1996

Малюк В.М. “Вексель в Україні”, Київ, Асоціація “Український Вексельний Центр”, — 1997

Римарук О.І. “Переводной и простой вексель: практика применения”, Київ, “Логос”, — 1998

Кузнєцова, Н.С. Назарчук І.Р. “Ринок цінних паперів в Україні:правові основи формування та функціонування”, Київ, “Юрінком Інтер”, — 1998

Лисенков, Ю.М., Ляшко В.П. “Вексель в хозяйственном обороте”, К. “Пресс – центр”, — 1994

Миркін Я.М. “Ценные бумаги и фондовый рынок», М. «Перспектива»,—1995

Лисенков Ю.М., Фетюхіна Н.В. “Рынок ценных бумаг: основные термины и понятия”, Київ,— 1996

Каверін Ю.А. та ін. “Вексель: сто вопросов и ответов”, М. “Менатеп-информ”, —1992

Фельдман А.А. “Вексельное обращение: российская и международная практика” М. —1995

Казакова Н.А., Балашова Ю.В. “Составление и применение векселя в торговом обороте” М. —1995

Мелкумов Я.С “Вексель и его использование в хозяйственном обороте”, М. —1995

Іванов Д.Л “Вексель”. М., АТ “Консалтбанкір”,— 1994

Демченко Т.А. “Вексельное право: общие положения”, АТ “Торговый дом”, К.,— 1993

Казарцев С.Д. “Вексель — это валюта”, Л., “Гидрометеоиздат” — 1991

Беляков Н.М «Вексель как важнейшее платежное средство», М. МП «Трансферт», — 1992

Симов’ян С.В. «Вексель и акцептный кредит». Х. «Основа»., — 1993

Кузнєцова О.В. “Ценные бумаги: справочно-методический материал». М. — 1992

Часников А.С. «Ценные бумаги: справочник акционера», М., ПАИМС—1994

Куликов Л.Г. «Кредиты. Инвестиции». — М., ПРИОР 1994

«Вексельное обращение в Украине: сборник нормативно-методических докуметов по вексельному обращению в Украине”, Нікополь —1994

Шарп В.Ф., Александер Г.Д., Бейлі Д.В. “Інвестиції”, М. ИНФРА-М — 1997

Періодична література:

Новоселова Л. «Вексель: проблемы правового регулирования и практического использования», // «Экономика и жизнь», 1995, №17, апрель, с.8

Корнеева О. «Вексель как один из способов преодоления платежного кризиса», // «Экономика Украины», 1995, № 4, с. 48-52

«Вексель гривни мудренее», «Бронежилет для векселя», «Протестуй не протестуй…», // «Бизнес», 1998, №15, 20 апреля, с.28-32

Ковтун И. «Вексельных дел мастера», // «Бизнес», 1995, №9, 7 марта

Рижов В. “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, 1994, № 150-151, 29 вересня

Лянге С. «Второе рождение товарного векселя», // «Коммерсант Украины», 1994, № 38, сентябрь

Витвицкая, «Векселя и сертификаты: можно больше и лучше», // «Экономика и жизнь», 1994, № 47, с.6

Кравченко В. «Нацбанк в роли крестного», // «Бизнес», — 1994, № 8

«Практика введения реестра векселей», // «Экономика и жизнь», —1994, № 43, окт., с 16.

Карпенко И. «НДС —ЦБ», // «Бизнес», № 35, — 1998, 31 августа с 20-21

«В Украине отсутствует база для создания вексельного рынка», // «Фондовый рынок», — 1998,№ 26, 10 июля, с 5

“Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, — 1994,№ 35-36, с 3

“Сума векселя не обмежується”, “ // “Урядовий кур’єр”, — 1995, 1 серпня

Сохар О. “Обойдемся без денег?”, // “Финансовая Украина”,—1995,№ 37, с.4

Петухов И. «Неплатежи — можно ли решить проблему?», // «Рынок ценных бумаг», — 1996, № 3, с. 44

Нормативно-правова база обігу веселів

Укази Президента України:

“Про розширення сфери обігу векселів”, від 26 07.1995, № 658/95

“Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України”, від 14.09.1994. № 530-94

“Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”, від 27.01.1995, № 84/95

Закони та постанови Верховної Ради України:

“Про цінні папери і фондову біржу”. 27,03,1991, № 1202/12

“Про застосування векселів у господарському обороті”, 17,06,1992, № 2470/ХІІ

“Про заставу”, 02,10,1992, № 2654-ХІ

“Про нотаріат”, 02,09,1993, № 3452-12

“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”,23,09,1994, № 185/94

“Про оподаткування прибутку підприємства”, 28,12,1994, № 335/94

Декрети, постанови Кабінету Міністрів України і

Національного банку України

“Про затвердження правил виготовлення і використання вексельних бланків”, 10,09,1992. № 528

“Про затвердження плану заходів щодо створення організаційно-правових умов для застосування веселів у господарському обороті”, 01.03.1994, № 117-р

“Про термін вчинення протесту про неоплату векселя, випущеного відповідно до Указу Президента України “ від 14.09.1994, № 530

“Про протест та неоплату векселів”, від 21.11.1995, № 711-р

“Про проведення заліку взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності і оформлення заборгованості векселями” від 01.12.1995, № 960

“Положення про переказний та простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР”, від 07.08.1937, № 104/1341

“Роз’яснення до питань, пов’язаних з використанням векселів у господарському обороті”, від 13,09,1994, № 15010/48

“Щодо протесту про несплату векселів”, від 13,09,94, № 22017/149-954

“Щодо нормативних актів, якими необхідно керуватись при проведенні операцій з векселями”, від 13,09,94. № 22017/276

“Про строки оформлення простроченої заборгованості векселями”, від 20,07,95 № 22017/582

Накази, листи та роз’яснення Міністерства Фінансів України “Про бухгалтерський облік вексельного обігу”, від 12.08.92. № 18-4116

“Щодо вексельної позовної давності за несплаченими відсотками”, від 26.09.95. № 31014/956

“Про проведення заліку взаємної заборгованості”, від 04.12.95. № 22017/940-5855

“Про порядок проведення банками операцій з векселями”, від 25.02.93.
№ 22001/85

“Про зміни у кредитних відносинах з комерційними банками”, від 13.09.94

“Про розрахунок економічних нормативів”, від 13.12.94. № 13005/600

“Роз’яснення до питань, пов’язаних з використанням векселів у господарському обороті”, від 13.09.94. № 15010/48

“Положення про систему розрахунків по виконанню державного контракту і державного замовлення”, від 16.06.93. № 04-106

Додатки

Додаток 1

Сруктура операцій з векселями комерційних банків

Додаток 2

[1] Р.Р.Агарков. Учение о ценных бумагах.-Р.:БЕК, 1994г., стр.177

[2] Відомості Верховної Ради України, 1991 р., №38, ст. 508.

[3] Мороз Ю.Н. Вексельное дело. – К.: Наукова думка, Лад, 1996. – стр.19

[4] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[5] Там же

[6] Закон і бізнес, № 19, 1994 р.

[7] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[8] Там же

[9] Арбітражний процес, № 5, 1993 р.

[10] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[11] Там же

[12] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[13] Закон і бізнес, № 25, 1995 р.

[14] Там же

[15] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[16] Там же

[17] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[18] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[19] Там же

[20] Вісник НБУ, № 9, 1997 р.

[21] Відомості Верховної Ради України, 1991 р., №38, ст. 508.

[22] Вісник НБУ, 1997 р., №9.

[23] Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 35, ст. 516.

[24] Вісник НБУ, 1997 р., № 9.

[25] Вісник НБУ, 1997 р., № 9.

[26] Бізнес, №7 (162), 1996 р.

[27] Закони України, том 8, 1996 р., стор. 24.ст. 383.

[28] Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №39,

[29] Бюлетень законодавства і юридичної практики 6' 1994 р.

[30] Вісник НБУ, 1997 р., №9.

[31] Там же

[32] Вісник НБУ, 1997 р., №9.

[33] Там же

[34] Там же

[35] Постанови уряду, 1995 р., №12.

[36] Вісник НБУ,1997р.,№9.

[37] Там же.

[38] Вісник НБУ,1997р.,№9.

[39] Там же.

[40] Там же.

[41] Відомості Верховної Ради України, 1991 р., №24, ст. 272.

[42] Бюлетень законодавства і юридичної практики 4' 1997.

[43] Відомості Верховної Ради України 1991 р., №25, ст. 281.

[44] Вісник НБУ 1997 р., №9.

[45] Там же.

[46] Там же.

[47] Там же.

[48] Вісник НБУ 1997 р., №9.