Основні фонди і виробнича потужність підприємства - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

Поняття, класифікація, облік і оцінка основних фондів (ОФ).

Види і показники зношення ОФ.

Амортизація необоротних активів підприємства.

Показники використання ОФ.

Поняття і розрахунок виробничої потужності і фактори, які на неї впливають.

1. Засоби виробництва, що знаходяться в розпорядженні п-ва і виражені у вартісній формі, складають його виробничі фонди. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні. Головною особливістю ОФ п-ва є специфічний характер перенесення своєї вартості на продукт. ОФ переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Другою особливістю ОФ є те, що вони використовуються у в-ві в незмінній натуральній формі.

ОФ – це засоби праці, які приймають участь у виробничому процесі на протязі багатьох періодів, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. В промисловості ОФ складають приблизно 80%.

За участю у виробничому процесі ОФ поділяються на основні виробничі і основні невиробничі фонди. Основні виробничі фонди – це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяються на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечується належний обсяг і якість продукції – машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва – будівлі, споруди). Проте віднесення об’єктів до активної чи пасивної частини залежить від специфіки галузі. Так, для машинобудування машини і обладнання – активна частина. У нафтодобувній промисловості активною частиною є споруди (наприклад, свердловини).

Основні невиробничі фонди – це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговування працівників.

Облік і оцінка необоротних активів здійснюється в натуральній і вар­тісній грошовій формі.

Оцінка матеріальних необоротних активів в натуральних показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, складання ба­лансів обладнання, для визначення рівня його використання і т. д.

Вихідним документом при цьому є паспорти робочих місць, устатку­вання і підприємств в цілому.

Вартісна оцінка необоротних засобів здійснюється за первісною вар­тістю або переоціненою вартістю.

Первісна вартість — це фактична сума коштів, витрачених на придбан­ня або створення необоротних активів.

До первісної вартості необоротних активів включають такі витрати:

суми (без непрямих податків), що сплачують постачальники активів;

суми, що сплачують підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт;

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв'язку з придбанням прав на об'єкт основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків;

витрати із страхування ризиків, пов’язаних з доставкою основних засобів;

витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включають­ся до первісної вартості необоротних активів, придбаних або створених повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісною вартістю необоротних активів, що віднесені до статутно­го капіталу підприємства, є погоджена засновниками (учасниками) під­приємства їх справедлива вартість.

Справедливою вартістю необоротних активів звичайно є їх ринкова вартість, визначена експертами або фахівцями підприємства.

Наприклад: підприємство А отримало від підприємства Б патент на винахід в обмін на акції підприємства А. Вартість патенту — 10000 грн., номінальна вартість 1 акції — 0,25 грн., ринкова 1 грн. за акцію. Виходячи з цього первісна вар­тість придбаного патенту — 40 000 грн.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює справедливій вартості на дату отримання.

Наприклад, підприємство безоплатно отримало тару, залишкова ва­ртість становить 32 000 грн.

Ринкова вартість тари з урахуванням зносу оцінюється в сумі 11300 грн. Витрати підприємства на перевезення цієї тари 600 грн. Справедлива вартість тари дорівнює:

11 300 грн. + 600 грн. = 11 900 грн.

Після надходження необоротних активів підприємство може мати витрати, пов'язані з їх експлуатацією або поліпшенням їх стану.

Витрати, пов'язані з поліпшенням стану основних засобів, що при­водить до збільшення очікуваних майбутніх економічних вигід, включа­ють до балансової вартості основних засобів. Поліпшення стану основ­них засобів може відбуватися за рахунок:

модифікації з метою продовження терміну експлуатації або збільшен­ня виробничої потужності;

впровадження більш ефективного технологічного процесу;

заміни окремих частин машин або обладнання тощо.

Крім первісної та справедливої вартості необоротних активів, визна­чають ліквідаційну та балансову (залишкову) вартість основних засобів. Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта після закінчення терміну його експлуатації за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією). Балансова вартість – це вартість, за якою ОФ обліковуються на балансі підприємства. На даний час балансовою вважається залишкова вартість ОФ (визначається як різниця між первісною або відновною вартістю ОФ та сумою їх спрацювання за весь період експлуатації).

Початкова (первісна вартість) із врахуванням зношення:

Sп із врах. зношення=Sп-åАморт.відрах.*t (к-сть років використання)

Відновна вартість (вартість на відтворення ОФ у сучасних умовах):

Sв= Sп /(1+ΔП/100)t , ΔП – річний приріст продуктивності праці в країні

Sв із врах. зношення= Sв-∑А* t

Як правило, Sв < Sп.

Розрізняють галузеву, вікову і технологічну структуру ОФ. Галузева структура характеризується співвідношенням питомої ваги ОФ різних галузей до загальної вартості ОФ в промисловості. Вікова структура – це співвідношення різних вікових груп ОФ в їх загальній вартості. Технологічна структура показує співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів.

2. В процесі використання ОФ зношуються. В економіці розрізняють фізичне (матеріальне) і моральне (економічне) зношення. Фізичне зношення – це матеріальне зношення ОФ, в результаті якого вони перестають задовольняти вимоги, які до них ставляться. Воно може наступити в результаті використання, неправильного використання (зберігання) і невикористання. Всі ОФ підлягають ремонту, щоб усунути зношення. Міра фізичного зносу розраховується за показником коефіцієнту фізичного зношення:

αф=Тф/Тн

Тф – фактичний термін служби

Тн – нормативний термін служби

αф=А (сума аморт. відрахувань)/ Sп.

αф= S рем/ Sп.

S рем – вартість ремонту

Крім фізичного зношення, ОФ підлягають моральному зношенню, яке відбувається внаслідок впливу НТП. Є 2 види морального зношення:

1-го роду – спричиняє НТП, що проявляється в підвищенні продуктивності праці в галузях, які виготовляють основні засоби.

2-го роду – це втрата ОФ частини їх вартості в результаті появи сучасніших, більш продуктивних ОФ, кращої організації виробництва. Його можна усунути шляхом модернізації.

Економічним мірилом морального зношення може служити коефіцієнт морального зношення:

αм= (Sп- Sв) /Sп

Коефіцієнт загального зношення:

αз= 1-(1- αф)*(1- αм)

3. Амортизація – це поступове погашення вартості ОФ шляхом перенесення її на вартість виготовленої продукції. Норми амортизації (встановлений розмір амортизаційних відрахувань за певний період часу, виражений в % до їх первісної або переоціненої вартості) використовуються для розрахунку суми амортизаційних відрахувань:

А= (Sп*Нам)/100%

А – сума амортизаційних відрахувань

Нам=(Sп- Sв)/( Sп*Тсл)*100%

Тсл – термін служби

Спрощено норми амортизації розраховуються як величини, обернено пропорційні термінам корисної експлуатації окремих видів необоротних активів.

Всі ОФ в Україні згідно прийнятого “Положення про порядок визначення амортизації і віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства” поділяються на групи:

будівлі, споруди, передавальні пристрої (норма амортизації – 5%)

транспортні засоби, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади, інструменти, інформаційні системи (25%)

інші (15%)

Можуть бути застосовані такі методи амортизації необоротних активів:

1. Прямолінійний.

2. Зменшення балансового залишку (залишкової вартості)

3. Прискореного зменшення балансового залишку (залишкової вар­тості).

4. Суми чисел (кумулятивний).

5. Виробничий.

Прямолінійний метод.

За цим методом річна сума амортизації визначається діленням вар­тості, що амортизується, на очікуваний період використання об'єкта ос­новних засобів.

Річна сума амортизації дорівнює:

(первісна вартість – ліквідаційна вартість)/корисний термін використання.

Наприклад, первісна вартість об'єкта 80 000 грн., термін його ко­рисної експлуатації — 5 років. Очікується, що цей об'єкт основ­них засобів буде мати ліквідаційну вартість 10 000 грн. Річна сума амортизації об'єкта основних засобів дорівнює:

(80000 – 10000)/5 = 14000 грн.

Розподіл амортизаційних відрахувань

Прямолінійний метод має свої переваги та недоліки. Переваги: простота розрахунку, рівномірність розподілу суми амор­тизації між обліковими періодами, забезпечує порівняльність собівартості продукції з доходами від її реалізації.

Недоліки: не враховує моральне зношування, відмінність виробничої потужності об'єкта основних засобів у різні роки його експлуатації, не вра­ховує необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки експлуа­тації об'єкта.

Амортизаційні відрахування за методом зменшення балансового зали­шку визначаються за допомогою фіксованого (постійного) відсотка від за­лишкової вартості об'єкта. Норма амортизації в цьому випадку розрахо­вується так:

t√(ліквідаційна вартість/первісна вартість)

де t — термін корисної експлуатації об'єкта

Якщо розрахункову величину амортизаційних відрахувань віднести до первинної вартості основних фондів, то норми амортизації розподіля­ють за регресивною шкалою.

За даним методом річні амортизаційні відрахування протягом періоду експлуатації постійно зменшуються і в результаті не повністю компенсують амортизовану вартість основних фондів. Тому доволі часто використовується комбінація методів зменше­ного залишку і рівномірної амортизації (здійснюється в другій половині терміну експлуатації основних фондів). Це дозволяє по­вністю амортизувати їх первинну вартість.

Наприклад, припустимо, на підприємстві встановлено певного типу обладнання вартістю 100 тис. грн. Списання проводяться в роз­мірі 20% від балансового залишку. Щорічні амортизаційні відра­хування виглядають так:

За три роки списано 48,8 тис. грн., тобто 18,8 тис. грн. — прибу­ток, прихований у витратах виробництва, який повністю звільне­ний від оподаткування і перерахований в амортизаційний фонд. Кошти з амортизаційного фонду можуть бути використані для інве­стицій.

Метод прискореного зменшення балансового залишку.

Згідно з цим методом річна сума амортизації визначається як добуток балансового залишку об'єкта на початок звітного періоду та норми аморти­зації, яка обчислюється із терміну корисного використання об'єкта і по­двоюється. Ліквідаційна вартість об'єкта в такому разі не береться до уваги.

У попередньому прикладі річна норма амортизації обладнання ста­новила 20%, отже, подвійна норма дорівнюватиме 40%.

Зробимо розрахунок амортизації для кожного року корисної аморти­зації обладнання в таблиці.

Суму амортизації останнього року розраховують у такий спосіб, щоб балансовий залишок об'єкта наприкінці періоду його експлуатації був не менший, ніж його ліквідаційна вартість.

Метод суми чисел (комплексний) також характеризується по­стійним зменшенням річних амортизаційних відрахувань. На від­міну від методу зменшення балансового залишку він забезпечує повне відшкодування балансової вартості основних фондів. Річна норма амортизації за цим методом визначається діленням кіль­кості років, що залишились до кінцевого використання об'єктів основ­них засобів, на суму чисел від одиниці до числа, яке дорівнює встановле­ній тривалості використання цього виду основних засобів.

Наприклад, припустимо, що придбаний верстат служить 6 років. Розглянемо ряд послідовних чисел терміну служб: 1, 2, 3, 4, 5, 6. Підрахуємо суму чисел —21. Числа послідовного ряду в зворотно­му порядку діляться на їх загальну суму, тобто в перший рік до­зволяється списувати 6/21 від первинної вартості, в другий 5/21; в третій 4/21 і т.д.

Формула для визначення норми амортизації за методом сум року t має загальний вигляд:

(2 (Тн – t + 1))/(Тн(Тн + 1))

Тн — корисний термін використання об'єкта, років;

t— рік, для якого визначається норма амортизації.

Виробничий метод. У цьому випадку нарахування амортизації здійснюється залежно від виробітку об'єкта за увесь період екс­плуатації у відповідних одиницях виміру (кількість виготовленої продукції, відпрацьовані години, величина пробігу тощо). Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу про­дукції за звітний період та виробничої ставки амортизації.

Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням частини вар­тості об'єкта, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, по­слуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням цього об'єкта.

Виробнича ставка амортизації (Ва) = (ПВ – ЛВ)/обсяг випуску продукції за певний період часу

Сума амортизаційних відрахувань за певний період часу = обсяг випуску х Ва

Наприклад: первісна вартість об'єкта основних засобів 100 000 грн. Ліквідаційна вартість — 10 000 грн. Загальний обсяг виготовленої продукції 150 000 одиниць. У квітні виготовлено 12 000 од. Розмір амортизаційних відрахувань визначається: Ва = (1000000 – 10000)/150000 = 0,6 (грн./год); Аквітень = 12000 х 0,6) = 7200 грн.

Прискорена амортизація забезпечує, по-перше, прискорене відновлення об’єктів основних засобів; по-друге, є гарантією про­ти втрат від морального зношування основних засобів, викликаних шви­дшим заміщенням їх вартості.

Прискорена амортизація забезпечує списання до двох третин вартості основних засобів в першій половині терміну їх служби. У випадку вибуття та заміни основних фондів до завершення корисного терміну їх експлуа­тації прискорена амортизація забезпечує зменшення втрат через недоамортизовану величину вартості більшою мірою, ніж рівномірний метод амортизації.

Приклад розрахунку величини амортизаційних відрахувань за лі­нійним методом та за методом спадного балансового залишку. Вихідні дані прикладу:

початкова вартість основних фондів — 400 тис. грн.

норма лінійної амортизації — 12,5 %, що становить половину норми за методом спадного балансового залишку.

За методом лінійного списання:

період експлуатації об'єкта 8 років (100:12,5) щорічні списання;

400 тис: 8 років = 50 тис. грн.

За методом спадного балансового залишку:

суми амортизаційних відрахувань:

1-й рік — 100 тис. грн.

2-й рік — 75 тис. грн.

3-й рік — 56 тис. грн.

4-й рік — 42 тис. грн.

5-й рік — 32 тис. грн.

6-й рік – 24 тис. грн.

7-й рік — 18 тис. грн.

8-й рік — 13 тис. грн.

Разом — 360 тис. грн.

Тут розрахунки проведені без врахування дисконтування в часі. Якщо враховувати дисконтування, то результати будуть істотно відрізнятися.

Однак на цьому прикладі бачимо, що за методом прискореної амор­тизації в перші роки списується більша частина вартості об'єкта, ніж та, що фактично фізично зношена, це дає можливість швидше акумулювати кошти для забезпечення повного відновлення основних засобів.

4. Показники використання ОФ поділяються на:

загальні:

фондовіддача, яка показує, скільки продукції припадає на 1 грн ОФ:

Фв=Q/S

S – середньорічна вартість ОФ; S=(1/2Sп+S2+S3+…+S12+1/2Sк.р.)/12

Sп – вартість ОФ на 1.01

S2 – вартість на 1.02

S12 – вартість на 1.12

Sк.р. – вартість на 31.12

фондоємність:

Фє=1/Фв

фондоозброєність:

Фоз=S/Ч

Ч – чисельність працівників

часткові: це показники екстенсивного, інтенсивного та інтегрального використання і коефіцієнт змінності роботи.

Коефіцієнт екстенсивного використання розраховується для групи обладнання і для робочого місця.

Для обладнання:

Кекс=Фд/Фн

Кекс=tф/tн

tф – фактично витрачений час для виготовлення одиниці продукції

tн – нормативний час

Фн=(Фк-ВС)*S*tзм

Фн – номінальний фонд роботи

Фк – календарний фонд роботи

ВС – вихідні і святкові дні

tзм – тривалість зміни

Фд=Фн(1-(%вт/100%))

%вт – відсоток втрат часу

Коефіцієнт екстенсивного використання на робочому місці:

n

Кекс=(Σ tшт*Ni)/Фд

i=1

tшт – витрати часу за нормами (норма часу)

Коефіцієнт інтенсивного використання:

Кінт=(Σtмаш*Ni)/(Σtшт*Ni)

tмаш – машинний час

Коефіцієнт інтегрального використання:

Кінтегр= Кекс * Кінт

Коефіцієнт змінності роботи (показує, скільки змін працює обладнання на певному п-ві):

Кзм=Фд/Фд1

Фд1 – дійсний фонд при однозмінній роботі

5. Виробнича потужність – це максимально можливий випуск продукції в розрізі номенклатури і асортименту за певний період часу при повному завантаженні обладнання та із врахуванням прогресивної технології, передової організації праці і в-ва. Вона характеризує максимально можливий випуск продукції при заданих певних технічних умовах. Виробнича програма характеризує міру освоєння виробничої потужності. Виробнича потужність визначається в натуральних одиницях вимірювання. У вартісних одиницях вона визначається тоді, коли є широкий асортимент продукції.

На виробничу потужність впливають:

наявна кількість обладнання

його продуктивність

режим роботи п-ва

технологія в-ва

структура ОФ

освітній і культурний рівень людей

Виробнича потужність п-ва визначається виробничою потужністю ведучого цеху (де зосереджена найбільша питома вага обладнання, ОФ, і який має найбільшу долю трудомісткості виготовлення продукції); виробнича потужність цеху визначається виробничою потужністю ведучої дільниці, а виробнича потужність дільниці – виробничою потужністю ведучої групи обладнання.

Виробнича потужність верстата або обладнання розраховується:

ВП=Фд/Тшт

ВП=((365*24)/tпл)*q

tпл – час плавки

q – кількість, яка виплавляється за 1 плавку

Виробнича потужність є величиною динамічною: виробнича потужність вхідна, виробнича потужність вихідна, виробнича потужність середня:

ВПвих=ВПвх+ВПвв-ВПвив

ВПвв – виробнича потужність введена

ВПвив – виробнича потужність виведена

ВПср= ВПвх+ВПвв*(К/12)-ВПвив*((12-К)/12)

К – кількість місяців використання потужності

Основними шляхами покращення використання виробничої потужності є:

повне використання у в-ві машин, верстатів, обладнання;

ріст коефіцієнту змінності роботи;

ліквідація простоїв обладнання;

скорочення термінів освоєння нових виробничих потужностей;

скорочення термінів перебування обладнання в ремонті;

економічне стимулювання кращого використання обладнання

Прогресивнішою є така структура ОФ, в якої більш ефективна виробнича потужність.