Поточні витрати і ціна продукції підприємства - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

Витрати п-ва та їх класифікація.

Собівартість, її види та структура.

Калькулювання собівартості продукції.

Поняття і види цін.

1. Здійснюючи виробничу діяльність, підприємство виготовляє продукцію або надає послуги населенню і при цьому несе різноманітні види витрат.

Витрати — це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття (вико­ристання) активів або збільшення зобов'язань, що веде до зменшення капіталу (за винятком розподілу між власниками).

Інформація про витрати підприємства є основою для аналізу і прийнят­тя управлінських рішень і тому дуже часто групується за видами діяльності підприємства. Діяльність підприємства поділяють на звичайну діяльність та надзвичайні події. Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок їх проведення. Надзвичайна подія — це подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства та не очікується, що вона повторю­ватиметься періодично або в кожному звітному періоді.

У зв'язку з тим витрати поділяються на витрати звичайної діяльності та надзвичайні витрати. Крім того, витрати поділяються на витрати на про­дукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов'язані з виробництвом про­дукції або з придбанням товарів для реалізації. Вони включаються у виро­бничу собівартість.

Витрати періоду — це витрати, які прямо не пов'язані з виготовленням конкретного товару, а належать до того періоду, в якому вони були зроблені.

Витратами звітного періоду визнається зменшення активів або збіль­шення зобов'язань, що приводить до зменшення власного капіталу за умо­ви, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами періоду одночасно з визнанням до­ходу, для отримання якого вони були зроблені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються в складі ви­трат того періоду, в якому вони були зроблені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, амортизація) між звітними періодами.

Не визнаються витратами звітного періоду:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими ана­логічними договорами на користь комітента, принципала тощо;

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

• погашення одержання позик;

• інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не призво­дять до зменшення власного капіталу;

• витрати, які відображаються зменшенням капіталу відповідно до по­ложень бухобліку.

Класифікація витрат залежно від характеру та видів діяльності

До витрат на збут належать:

• витрати на персонал, що забезпечує збут;

• витрати на рекламу та дослідження ринку;

• витрати на відрядження, пов'язані зі збутом;

• витрати на утримання приміщень та обладнання відділу збуту, скла­дів тощо;

• витрати пакувальних матеріалів та на ремонт тари;

• витрати на транспортування продукції;

• надання знижок покупцям;

• післяпродажне обслуговування клієнтів.

До адміністративних витрат відносять:

загальні корпоративні витрати;

витрати на персонал офісу;

витрати на утримання приміщень та обладнання офісу;

гонорари за професійні послуги;

витрати на зв язок;

амортизація нематеріальних активів;

інші загальногосподарські витрати.

Витрати

Витрати звичайної діяльності Надзвичайні витрати

Витрати операційної Витрати на фінансові Витрати іншої звичайної

діяльності операції діяльності

1.Собівартість реалізо- 1.Відсотки за позиками 1.Собівартість реалізова-

ваної продукції 2.Відсотки за випущеними них фінансових інвести-

2.Адміністративні облігаціями цій

витрати 3.Амортизація дисконту 2.Собівартість реалізова-

3.Витрати на збут за випущеними обліга- них необоротних активів

4.Інші операційні ціями 3.Уцінка необоротних

витрати 4.Витрати на фінансовий активів

лізинг

Інші операційні витрати:

• витрати на дослідження та розробки;

• собівартість реалізованих виробничих запасів;

• витрати на сумнівні (безнадійні) борги;

• витрати на операційну оренду активів;

• витрати від операційних курсових різниць;

• нестачі і втрати від псування цінностей;

• визнані штрафи, пені, неустойки;

• інші витрати операційної діяльності.

Ще один вид класифікації витрат — це витрати за елементами та витрати діяльності. Класифікація витрат за елементами використовується суб'єктами малого підприємництва, а також іншими організаціями, діяльність яких не спрямована на ведення комерційної діяльності. Крім того, така інформація, що формується на кожному рахунку, використовується для заповнення Звіту про фінансові результати суб'єктів малого підприємництва.

Склад витрат за елементами має такий вигляд:

Матеріальні витрати:

витрати сировини і матеріалів

витрати купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів

витрати палива і енергії

витрати тари і тарних матеріалів

витрати будівельних матеріалів

витрати запасних частин

витрати матеріалів сільськогосподарського призначення

витрати товарів

інші матеріальні витрати.

Витрати на оплату праці:

виплати за окладами і тарифами

премії та заохочення

компенсаційні виплати

оплата відпусток

оплата іншого невідпрацьованого часу

інші витрати на оплату праці.

Відрахування на соціальні заходи:

відрахування на пенсійне забезпечення

відрахування на соціальне забезпечення

страхування на випадок безробіття

відрахування на індивідуальне страхування.

Амортизація:

амортизація основних засобів

амортизація інших необоротних матеріальних активів

амортизація нематеріальних активів.

Інші операційні витрати:

за видами витрат

Інші витрати:

за видами витрат

Класифікація витрат діяльності використовується для узагальнення інформації про витрати звичайної діяльності, запобігання надзвичайним подіям і ліквідації їх наслідків.

Склад витрат діяльності має такий вигляд:

Собівартість реалізації:

собівартість реалізованої готової продукції

собівартість реалізованих товарів

собівартість реалізованих робіт і послуг

Загальновиробничі витрати:

за видами витрат

Адміністративні витрати:

за видами витрат

Витрати на збут:

за видами витрат

Інші витрати операційної діяльності:

за видами витрат

Фінансові витрати:

відсотки за кредит

інші фінансові витрати

Витрати від участі в капіталі:

витрати від інвестицій в асоційовані п-ва

витрати від спільної діяльності

витрати від інвестицій у дочірні п-ва

Інші витрати:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій

собівартість реалізованих необоротних активів

собівартість реалізованих майнових комплексів

витрати від неопераційних курсових різниць

уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій

списання необоротних активів

інші витрати звичайної діяльності

виплати страхових сум та списання відшкодувань

перестрахування

Податки на прибутки:

податки на прибуток від звичайної діяльності

податки на прибуток від надзвичайних подій

Надзвичайні витрати:

витрати від стихійного лиха

витрати від техногенних катастроф і аварій

інші надзвичайні витрати

Для обліку витрат застосовують 3 варіанти:

за витратами діяльності

за елементами витрат

поєднання попередніх двох варіантів

2. Витрати на виробництво реалізованої продукції (послуг), виражені у грошовій формі, визначають її собівартість.

В ринкових умовах особливим є те, що поряд з ціною цей комплек­сний показник відображає ефективність виробничо-господарської діяль­ності колективу підприємства (особливо інженерів і робітників), його вмін­ня раціонально поєднувати і використовувати живу і матеріалізовану працю.

Собівартість продукції як сумарна величина витрат є відправним пунктом визначення величини прибутку, тому механізм ЇЇ формування ви­магає детального вивчення.

Виробництво кожного виду продукції (та надання послуг) супрово­джується витратами трудових, матеріальних та енергетичних ресурсів, а також застосовуванням основних засобів (будівель, споруд, устаткуван­ня, тощо).

Собівартість реалізованої продукції складається із:

виробничої собівартості готової продукції, реалізованої протягом звітного періоду;

нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;

понаднормових виробничих витрат.

Виробнича собівартість готової продукції включає:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

розподілені загальновиробничі витрати.

Прямі матеріальні витрати — це вартість сировини, матеріалів, ку­півельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, що підлягають мо­нтажу або додатковій обробці на цьому підприємстві, допоміжних або інших матеріалів, використання яких можна прямо віднести на конкре­тний об'єкт.

До прямих витрат на оплату праці відносять витрати на виплату ос­новної і додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошо­вих та матеріальних доплат, виплати, передбачені законодавством про працю, інші виплати, витрати, пов'язані з підготовкою та перепідготов­кою кадрів.

Інші прямі витрати включають відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизацію необоротних активів, вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправ­лення браку.

Отже, до складу виробничої собівартості готової продукції включають лише витрати, пов'язані з процесом виробництва, та не включаються адміністративні витрати та витрати на збут.

Загальновиробничими витратами називають витрати, пов’язані з організацією виробництва у цехах та дільницях. До складу загальновиробничих витрат відносять:

• витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями);

• відрахування на соціальні заходи (медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів та дільниць тощо);

• амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільни­чного, лінійного) призначення;

• амортизація нематеріальних активів (цехового, дільничного, лінійно­го) призначення;

• витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, опера­ційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загально-виробничого призначення;

• витрати на вдосконалення технології та організації виробництва;

• витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи з цієї оплати; медичне страхування робітників і загальновиробничого пер­соналу, вартість комунальних послуг, наданих виробничим підрозді­лам, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничи­ми процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

• витрати на охорону праці, техніку безпеки й охорону навколишнього середовища;

• інші витрати,

Порядок розподілу і включення до собівартості загальновиробничих витрат залежить від їх зв'язку з обсягом виробництва.

Постійними вважаються витрати, величина яких суттєво не зміню­ється при зміні обсягу виготовленої продукції.

Змінними вважаються витрати, розмір яких змінюється прямо про­порційно зміні обсягів виробництва.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат вста­новлюється підприємством самостійно.

Віднесення змінних загальновиробничих витрат на собівартість про­дукції здійснюється шляхом використання бази розподілу (заробітної пла­ти, обсягу діяльності, прямих витрат) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються також з вико­ристанням бази розподілу, але при нормальній виробничій потужності. Нормальна виробнича потужність — це очікуваний середній обсяг діяль­ності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємс­тва протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запла­нованого обслуговування виробництва. Величина нормальної виробничої потужності визначається підприємством самостійно.

Застосування бази розподілу при нормальній потужності означає, що постійні загальновиробничі витрати включаються до складу виробничої собівартості продукції в повному обсязі тільки в випадку, коли фактич­ний обсяг виробництва дорівнює або перевищує нормальну потужність.

Якщо фактичний обсяг виробництва нижчий від очікуваного серед­нього рівня виробництва, то до складу виробничої собівартості продукції включається лише частка загальновиробничих витрат. Решта витрат, які називаються нерозподіленими, визнаються витратами звітного періоду, у якому вони виникли і включаються до собівартості реалізованої продукції.

Віднесення нерозподілених постійних загальновиробничих витрат до собівартості реалізованої готової продукції є економічно обгрунтованим, оскільки виробнича собівартість не повинна підлягати різким коливанням, а витрати не знижуватись, а відображатись у тому періоді, коли вони понесені.

Загальновиробничі витрати

Змінні: Постійні

Непрямі витрати на в-во, що Непрямі витрати на в-во, що

змінюються прямо пропорційно залишаються незмінними при

обсягу в-ва зміні обсягів в-ва

Розподіл: пропорційно базі при Розподіл: пропорційно базі при

фактичній потужності звітного нормальній виробничій

періоду потужності

Відносять: на собівартість Розподілені відносяться на

виготовленої продукції собівартість виготовленої

продукції

Нерозподілені відносяться на

собівартість реалізованої

продукції у період їх

виникнення

Таким чином, при визначенні собівартості реалізованої продукції необхідно враховувати виробничу собівартість реалізованої готової продукції і нерозподілені загальновиробничі витрати.

3. Калькулювання — це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції.

Основний принцип підприємницької діяльності — отримання прибутку. Підприємство зобов'язане дотримуватися цього в довготривалому періоді, однак у короткотривалому періоді іноді може його порушувати.

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоби дотримуватися цих правил ведення господарської діяльності? Інструментом для цього є калькуляція.

Калькуляцію можна визначити як класифікування, реєстрацію і відповід­ний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне каль­кулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом ви­робництва:

- прямі матеріали;

- пряма заробітна плата;

- інші прямі затрати;

- накладні загальновиробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

- згідно із замовленнями (проектами);

- згідно з процесами;

- на основі виробничої діяльності

Об'єктами обліку при калькулюванні витрат згідно із замовленнями є певні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окре­мий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за яким здійснюється групування первинних документів (та за­трат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартість замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом певного періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих раху­нках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його ви­конання. Якщо замовлення налічує багато виробів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) вико­ристовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва.

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною си­ровиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому пе­реділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металу­ргійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції. Об'єктами калькуляції є напівфабрикати кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

Попередільний метод передбачає два варіанти обліку виробничих затрат:

— напівфабрикатний, за яким визначають фактичну собівартість на­півфабрикатів кожного переділу;

— без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здій­снюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають. Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової про­дукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу (транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліко­вують за так званими „центрами виробничої діяльності”, а потім розподі­ляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розрахову­ють величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни.

За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кіль­кість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Розглянемо приклад калькуляції витрат на одиницю продукції (проду­кту А і продукту Б). Нам відомо, яка частина основних затрат пов'язана з виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподі­ляються на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визна­чають за рахунок ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць (у даному разі 100 одиниць продукту Б).

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції

Система обліку і калькулювання за змінними витратами грунтується на розподілі всіх затрат на змінні та постійні і передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробни­чої собівартості продукції належать прямі матеріали, пряма заробітна пла­тня і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюють також залишок готової продукції.

Постійні загальновиробничі затрати не включають у собівартість про­дукції, а зараховують до витрат періоду. Вони підлягають обліку окремо і їх списують на фінансові результати звітного періоду. Контроль постій­них витрат здійснюють за центрами відповідальності через бюджетування, виявлення і аналіз відхилень від бюджету (кошторису).

На практиці може бути доволі складно розділити постійні і змінні затрати. Часто буває так, що затрати не є ні повністю постійними, ні по­вністю змінними, й інколи потрібен детальний аналіз для того, щоб вста­новити цю різницю стосовно характеру діяльності підприємства.

Постійні затрати не залишаються незмінними на всіх рівнях обсягу виробництва. Настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва потребує додаткового обладнання, а можливо, й розширення ви­робничих площ. Тому деякі затрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду або для певного асортименту продукції.

Калькуляція собівартості за змінними витратами є необхідним допо­вненням калькуляції повних витрат. Використовують її в управлінському обліку для планування, контролю, прийняття управлінських рішень про виготовлення нових видів продукції, ціноутворення, планування прибут­ку, рішень типу „виготовляти чи купувати?" та ін.

4. Ціна як економічна категорія завжди посідала особливе місце у виро­бничій діяльності підприємства. Очевидним є те, що в ринкових умовах в ціні перетинаються економічні інтереси виробників і споживачів.

Ринкове ціноутворення — це процес встановлення цін на товари та по­слуги, які реалізують на ринку.

Ціна — грошовий вираз вартості товару. Вона відображає його спо­живчу корисність в конкретних ринкових умовах.

Ринкова ціна забезпечує динамічну рівновагу між попитом та пропо­зицією, між суспільною вартістю товару і її грошовим виразом.

Встановлення ціни на доцільному рівні, а також прогнозування ди­наміки цін світового ринку неможливо без врахування основних ціноутворюючих факторів. Їх можна виділити в три групи.

1. Фактори, що впливають на обсяг пропозиції товару:

1.1. Рівень поточних витрат на виготовлення товару.

1.2. Науково-технічний прогрес.

1.3. Ступінь монополізації пропозиції товару.

1.4. Цінова політика виробника товару.

2. Фактори, що впливають на обсяги попиту:

2.1. Корисність товару.

2.2. Науково-технічний прогрес.

2.3. Фінансові можливості покупців товару.

2.4. Зміна цін споріднених товарів.

2.5. Ступінь монополізації попиту.

2.6. Рівень конкуренції на даному сегменті ринку.

3. Фактори зовнішнього впливу (щодо покупців і продавців):

3.1. Фаза економічного циклу в економіці країни.

3.2. Інфляція.

3.3. Короткочасні коливання попиту і пропозиції.

3.4. Заходи державного регулювання і контролю цін.

3.5. Спосіб збуту товару.

У практиці роботи підприємств застосовують цілий ряд видів цін. Однак домінують договірні ціни, що змінюються залежно від попиту і про­позиції на певну продукцію (послуги).

У загальному плані в умовах сьогодення структура ринкових складові договірних цін визначається такими складовими:

1. Собівартість виробу, що містить всі без винятку витрати на створення, виробництво і реалізацію.

2. Прибуток, величина якого визначається ринковою ситуацією (по­питом і пропозицією).

3. Податок на додану вартість (ПДВ), величина якого у відсотках ви­значається від оподатковуваного обороту.

4. Акцизний збір, непрямий податок лише на високорентабельні та монопольні товари (перелік таких товарів та ставки цього збору передба­чені відповідними постановами).

Перелічені складові формують „ціну підприємства". За такими ціна­ми підприємства реалізують свою продукцію безпосередньо споживачам або ж посередницьким організаціям (гуртовим базам).

5. Гуртові організації в ціну продукції включають надбавку за величи­ною, яка відповідає усім додатковим витратам, що пов'язані з організаці­єю гуртової реалізації продукції. Сюди входить орендна плата за примі­щення офісу бази, оплата праці її працівників, витрати на освітлення, опалення, охорону, а також належні кошти на розвиток гуртової органі­зації (прибуток) і відповідний податок на додану вартість.

У результаті формується відпускна „ціна гуртова". Вона застосовується для гуртової реалізації продукції торговельній мережі.

6. Для покриття витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції безпосередньо в магазинах, торговельні структури включають в гуртову ціну чергову надбавку, що відповідає витратам, аналогічним як в гуртових (посередницьких) організаціях, включаючи і наступний ПДВ.

Ціна з усіма надбавками називається роздрібною, вона встановлюється на вітрині магазину. За цією ціною здійснюється продаж виробів окремим споживачам дрібними партіями або поштучно.

В ринковій системі, при наявності конкуренції, взаємодії попиту і про­позиції виявляється „компромісна" ціна продукції — це така кількість гро­шей, яку ще хоче заплатити споживач (покупець) і за яку ще може прода­ти виробник. У практиці таку ціну називають врівноваженою, тобто такою, що відображає вартість продукції в конкретних умовах. В практиці роботи підприємств застосовують численні різновидності цін, зокрема:

Ціна договірна — встановлюється за домовленістю між вироб­ником (продавцем) і споживачем (покупцем) продукції.

Ціна вільна — формується підприємством-виробником (виконавцем робіт, послуг) самостійно.

Ціна лімітна — вона визначається на початкових етапах створення (проектування) нової продукції і використовується для техніко-економічних обчислень, обгрунтування доцільності її виробництва, вста­новлення договірних або прейскурантних цін.

Ціна прейскурантна — ціна, що вноситься до спеціальних збірників — прейскурантів, які є офіційними документами. Вони підтверджують рі­вень цін та умови їх використання. Такі ціни належать до регульова­них і використовуються тоді, коли виробник (як правило, держава) посідає монопольне становище на ринку, а продукція має особливо важливе значення для економіки країни.

Ціна регульована — її рівень регулює держава. Вона може коливатися в установлених межах, в тому її відмінність від фіксованої ціни, яка не підлягає зміні.