Малий і середгній бізнес, еволюція понять і проблема визначення - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

Не менш важливою проблемою є пошук інвестиційних ресурсів, інакше процес становлення малих форм підприємництва буде надмірно тривалим. У держави достатніх коштів для цього немає і навряд чи вони будуть, але є державна власність. Представляється доцільним частина її не виставляти на аукціонах на продаж, а здавати малим підприємствам на конкурсній основі в довгострокову оренду (лізинг), при цьому пріоритет повинний належати підприємницьким структурам у регіонах зі сприятливим підприємницьким кліматом.

Залучення коштів приватних інвесторів у малий бізнес і зведення їхніх ризиків до мінімуму можливі тільки при використанні спеціалізованих фондів і відповідного законодавства, що регулює їхня діяльність. Одним з основних джерел залучення коштів у державні і регіональні фонди можуть стати капітали приватних інвесторів, аккумулируемые через облігаційні позики.

Однак облігації під малий бізнес не будуть ліквідними, а отже, і привабливими для часток, особливо іноземних, інвесторів, якщо малі підприємства не одержать податкових пільг. У противному випадку прибутковість (ліквідність) можлива тільки за рахунок побудови фінансових пірамід.

Для оцінки рівня привабливості інвестицій доцільно створити банк даних по підприємствах різних форм свбствен-ности. Основою банку даних покликана служити бізнес-карта, що повинна стати джерелом інформації про наявні можливості й умови інвестування в створення нових підприємницьких структур у кожнім регіоні, про невикористовувані виробничі потужності, об'єкти незавершеного будівництва, про транспортну інфраструктуру, вільних трудових і сировинних ресурсах.

Одним з елементів цілеспрямованої політики в сфері малого підприємництва повинне стати забезпечення її тісного зв'язку з процесом приватизації. У програмі приватизації необхідно врахувати можливості участі малого бізнесу. Доходи від приватизації потрібно направляти не тільки у федеральний фонд підтримки малого підприємництва, але й в аналогічні регіональні фонди, що могли б одержувати приблизно 20°про доход від реалізації регіональної і муніципальної власності. Крім того, як один з варіантів санації великих підприємств, приватизованих чи радикально реорганизуемых через їхнє банкрутство, повинна бути передбачена можливість їхнього перетворення в систему (об'єднання) малих підприємств.

Винятково важливою задачею є створення більш сприятливих умов для залучення іноземного капіталу до участі в процесі приватизації шляхом забезпечення відповідних гарантій і пільг малому підприємництву, включаючи надання права на володіння контрольним пакетом акцій.

Особливо актуальним є створення на прикордонних територіях міжрегіональних міждержавних консалтингових структур (бізнесів-центрів). Доцільність створення подібних структур повинна бути обґрунтована при підготовці відповідних міжурядових угод, таких же, як при формуванні фінансово-промислових груп. Необхідно забезпечити режим найбільшого сприяння для подібних структур. Зокрема, варто подумати про прийняття відповідних нормативних актів, що сприяли б діяльності подібних бізнесів-центрів.

Виробнича й інноваційна інфраструктура малого підприємництва

ельзя забувати і про створення визначених умов для самостійного завоювання ринкових ніш МП. Це особливо важливо, коли мова йде про МП, що діють у сфері високих технологій. Державна підтримка повинна бути орієнтована саме на такі підприємства і фірми, оскільки вони розташовують значним інноваційним потенціалом і мають реальні можливості нарощування обсягів експорту, насамперед нетрадиційного.

Розвитку малого бізнесу може послужити й інтеграція малих підприємств у виробничі мережі більш могутніх економічних структур, причому особливу роль у рішенні цієї проблеми могли б зіграти фінансово-промислові групи. Організаційні форми такої інтеграції найрізноманітніші: лізинг, франчайзинг, довгострокові контакти на постачання комплектуючих під визначені фінансові гарантії і т.д. Перевагою такого варіанта промислової організації є створення гарантованих ринків збуту для малого бізнесу, особливо в тих випадках, коли фінансово-промислові групи здійснюють прорив на експортні ринки.

Широке поширення мережі бізнесів-інкубаторів і інших інноваційних структур - інша умова успішного розвитку малого бізнесу в Росії. Ідея створення технопарковых і інкубаційних структур одержала заслужене визнання в усьому світі. Їхня важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу, удосконалюванні структури виробництва, підвищенні рівня зайнятості і добробуту населення була в останні роки неодноразово підтверджена світовою практикою. Саме тому в Росії через незрілість підприємництва і падіння інноваційних стимулів варто приділити особлива увага розробці законодавчих актів, що регламентують діяльність технопарків, а також розробці національної програми в області інноваційної політики з урахуванням конверсії.

У відповідності зі своїми задачами технопарки здійснюють експертизу і добір інноваційних пропозицій, науково-технічних проектів і програм, спрямованих на створення і впровадження нової техніки і наукомістких технологій, а також оцінку рисковости цих пропозицій, сприяють у проведенні науково-дослідних робіт і передачі їхніх результатів у виробництво. Крім того, вони надають малим інноваційним підприємствам виробничі площі, устаткування для виконання науково-дослідних робіт, пропонують юридичні, фінансові, маркетингові, господарські й інші послуги, сприяння в правовому і комерційному захисті інтелектуальної власності.

Створення технопарків вимагає участі не одного, а декількох регіонів у рамках міжрегіональних економічних асоціацій. На жаль, реальних практичних кроків у цьому плані не починається, справа обмежується поки обговореннями. Не викликає сумнівів, що зусиллями одних лише підприємницьких, наукових і аналітичних кіл проблему не вирішити, потрібна активна робота відповідних виконавчих і представницьких структур суб'єктів Російської Федерації, міжрегіональних економічних асоціацій.

Для розвитку виробничої й інноваційної інфраструктури малого бізнесу необхідні відповідна кадрова база, високоефективні форми добору і підготовки підприємців і державного службовців із застосуванням сучасних тренинго-вых методів, використанням кооперативних і командних форм організації бізнесу.

Важливим інструментом підтримки малого підприємництва можуть стати територіально-виробничі зони (ТПЗ). Вони формуються на базі підприємств оборонних галузей промисловості з метою розміщення на їхніх площах малих підприємств, для чого пропонуються незавантажені виробничі потужності.

Головним координатором роботи в зоні є координаційна рада ТПЗ, що діє на суспільних початках. Основними задачами координаційної ради є забезпечення умов для ефективного використання незавантажених потужностей, збереження робочих місць шляхом координації і контролю виробничої діяльності російських і іноземних юридичних і фізичних осіб на підприємствах оборонного комплексу.

Невеликий досвід функціонування ТПЗ накопичений у Нижегородській області. Однак поширення його і на інші підприємства оборонних галузей промисловості вимагає спеціального аналізу.

Бізнес - влада: механізм взаємодії

Для того щоб між бізнесом і владними структурами установилися партнерські відносини, необхідна чітка схема їхнього співробітництва. На наш погляд, вона повинна базуватися на прийнятті закону "Про регулювання лобістської діяльності у федеральних органах державної влади".

Очевидно, чим органичнее вписується підприємець у нову економічну систему, тим частіше він схильний прибігати до "цивілізованого" лобіюванню через сприятливе для нього зміна нормативних актів органами влади. І, навпаки, чим сутужніше даному керівнику здійснювати свої функції в нових умовах, тим характернее для нього прагнення лобіювати "по-советски" -за допомогою прямого "вибивання" коштів для його підприємства.

Важливим фактором, що впливає на лобістську діяльність, є розмір керованого підприємства. Найбільше активно діють великі підприємства. Для середніх підприємств лобіювання виступає, скоріше, епізодом, а тисячі дрібних підприємств або зовсім не виявляють активності в цій сфері, або діють в основному на місцевому і регіональному рівнях. Правда, необхідно відзначити той факт, що багато малих і середніх підприємств намагаються відстоювати свої інтереси колективним образом - за допомогою політичних дій різних підприємницьких об'єднань.

Дуже специфічно здійснюється в Росії лобіювання в інтересах підприємців, що діють у невиробничій сфері: торгівлі, фінансах, сервісі і т.д. Тут зосереджені зусилля більшості ділових людей "нової хвилі", що цілком закономірно, з огляду на особливо високу оборотність капіталів у даній сфері. У зв'язку з цим експерти застерігають, що в міру лібералізації економіки у вищих державних керівників можуть виникати і чисто суб'єктивні інтереси, що збігаються з інтересами великих торгово-фінансових груп.

Відносини малого бізнесу з владними структурами всіх рівнів сьогодні добре описуються відомої в біології моделлю "хижак - жертва". Якщо опитування двох-трирічної давнини показали визначену збалансованість прав і обов'язків підприємців і держави, то тепер близько 80% підприємців не одержують ніякої допомоги ні від центральних, ні від місцевих органів влади. На питання до підприємців: " чиЗгодні ви з тим, що зараз неможливо вирішити більшість господарських проблем без хабарів чиновникам?" - позитивна відповідь дали 70,8% опитаних.

Розвиток малого підприємництва - важлива політична проблема. Мабуть, ніким у Росії вже не оспаривается істина, що стабільність у суспільстві залежить від того, чи розташовує воно могутнім середнім класом. Однак дотепер ця політика залишається декларативної. Необхідна цілісна системна методологія розвитку малого підприємництва. Справа зовсім не в бюджеті і навіть не в податках. Справа у волі, у правах, у відносинах держави до малого бізнесу.

А. КОЛІСНИКІВ, директор програми "Малий бізнес" АНХ,

Л. КОЛЕСНИКОВА, кандидат технічних наук, зам. директора програми "Малий бізнес" АНХ

МАЛИЙ І СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС: ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТЬ І ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ

(Толковыи словлрь жнваго великорусскАГО мови ВлАДи<«1рА даля. 1882, толп. тре1н, с. 388)

До питання про термінологію

За минулі кілька років у печатці, спеціалізованої, у тому числі наукової, літературі і просто в колах фахівців, ділових людей міцно узвичаїлися такі кліше, як "малий і середній бізнес", "малі і середні підприємства (МСП)", "підприємства малого і середнього бізнесу", "малий бізнес як сектор эконо мики", "підприємці малого бізнесу", "підприємництво і малий бізнес". Не стосуючись поки економічного змісту, що коштує за цими поняттями, зробимо трохи коротких зауважень щодо самої термінології і її адекватності як органіці російської мови - одного із самих багатих надбань російської культури, так і міжнародної ділової термінології в цій області.

Насамперед підкреслимо, що питання термінології не є просто абстрактною науковий чи чисто філологічною проблемою. Ігнорування того глибинного змісту на рівні підсвідомості, що ховається часом за зовні необразливими словесними кліше, на якомусь етапі може принести відповідний, але несподіваний, не завжди бажаний і справедливий результат. З Іншого боку, з огляду на, що при всіх протиріччях розвитку реформ Росія йде по шляху інтеграції у світове економічне співтовариство, варто вчасно звертати увагу на питання ділової термінології. Особливо це важливо при введенні нових термінів, що відображають нові для реформируемой економіки Росії явища.

Можна відзначити, що перераховані вище кліше, а також деякі інші обороти, не настільки широко уживані, як, наприклад, "малі форми господарювання (МФХ)" не тільки не містять у собі яких-небудь значеннєвих протиріч з погляду чистоти російської мови, але і мають зовсім визначені аналоги в діловій англійській мові: "small business", "small businesses", "small and medium enterprises (SMEs)", "small business sector", "small business-owners", "entrepreneurship and small business".

Разом з тим з чиєїсь легкої руки в професійній лексиці фахівців міцно зміцнюються і такі "неологізми", як "малий підприємець" чи "малий сектор економіки", іноді навіть переповзаючи з окремих сторінок дисертацій і наукових статей у нормативно-правові акти і документи державної важливості. Міцно затвердився в офіційних документах оборот "мале підприємництво" також може бути візьмуть під сумнів у відношенні адекватності свого використання, тим більше що він почав застосовуватися тільки в Росії.

Щодо таких словесних комбінацій можна відзначити наступне.

По-перше, підприємництво (кожне) - надзвичайно багатогранна й інтегральна, по суті, сфера людської діяльності, що граничить у своїх різних проявах з мистецтвом, наукою, спортом, грою, часом з мистецтвом військової стратегії і... - цей перелік можна було б продовжити. Причому треба помітити, що існує "велике мистецтво" і просте "мистецтво", але ні "малого мистецтва", інакше це вже не мистецтво, а погана художня самодіяльність. Існує "великий спорт" і просто "спорт", але ні "малого спорту", інакше це вже не спорт, а фізкультура. Є "великі вчені" і просто "учені", але не існує "малих учених", чи це вже не вчені, а юні члени кружка технічної творчості. Відповідно неправомірно, на наш погляд, говорити про "малих підприємців" і/чи "малому підприємництві", оскільки поняття "підприємництво" і "малий бізнес" взаємозалежні, але не еквівалентні. При цьому власник малого чи бізнесу власник (чи співзасновник) малої фірми, керуючий своєю справою, -завжди підприємець, але не всяке підприємництво - малий бізнес.

По-друге, з погляду міжнародної ділової термінології поняття "мале підприємництво" також не має аналогів і є, як видно, сугубо вітчизняним варіантом перекладу терміна "small business".

Щодо ж такого обороту, як "малий сектор економіки", можна тільки розлучити руками, задавши собі й употребляющим цьому терміну питання: "У якому змісті малий?"

Чи досяжна універсальність визначення малого і середнього бізнесу?

В останні 10-15 років малі і середні підприємства стали залучати до себе усе більш пильна увага як дослідників, учених-економістів, так і політиків у різних країнах. Усе більш широке визнання одержує здатність підприємств малого і середнього бізнесу вносити істотний вклад у рішення проблем зайнятості і підвищення конкурентноздатності цілих галузей^. У зв'язку з цим підсилюється інтерес як до вивчення малих фірм, особливостей керування малим бізнесом, так і до аналізу тенденцій зміни стану даного сектора економіки і формується потреба у відповідній інформації.

В даний час є вже ряд прикладів великомасштабних досліджень по різних аспектах розвитку МСГР. З'являються такі дослідження й у Росії^, а також в інших країнах Східної Європи^. Однак отримані дані носять досить фрагментарний характер. Багато в чому це порозумівається відсутністю єдиного підходу до визначення малого і середнього підприємства.

Окремі спроби як закордонних^ так і вітчизняних дослідників виробити єдине чи узагальнене визначення, очевидно, заздалегідь приречені на провал. У силу різноманіття задач, для рішення яких може знадобитися формальне визначення малого і/чи середнього підприємства, дифференцированности об'єктивних зовнішніх умов завжди будуть з'являтися варіації на цю тему, що відповідають конкретним умовам і специфічним задачам. Про практичну нездійсненність такого роду задачі говориться в ряді робіт^, при цьому підкреслюється, що для різних цілей можуть використовуватися (що і робиться) різні визначення.

Відзначимо також, що для рішення одних задач необхідно строге чи формальне визначення, для рішення інших - досить наявності загальних погоджених підходів до розуміння змісту, що коштує за тим чи іншим поняттям.

З огляду на реальний досвід і практику розвитку МСП у світі й у Росії, можна виділити наступні проблемні області, що вимагають використання формального визначення розміру чи підприємства неформального погодженого підходу (табл. 1).

Таблиця 1

Проблемні області і використання формального/неформального підходу до визначення малого і/чи середнього підприємства

/. Статистичні спостереження і зіставлення діяльності малих і середніх підприємств. Можна виділити різні рівні такого аналізу:

- межфирменный (порівняльний аналіз самого широкого спектра, наприклад, зіставлення стилів менеджменту, продуктивності й інших аспектів діяльності фірм самих різних галузей, регіонів);

- внутрішньогалузевий (порівняльний аналіз діяльності МСП однієї і тієї ж галузі);

- міжгалузевий (зіставлення діяльності МСП різних галузей - мікрорівень, а також сопостав.ление галузевих секторів МСП - макрорівень аналізу);

- міжрегіональний і міжнародний (порівняльний аналіз діяльності як фірм - мікрорівень, так і секторів МСП - макрорівень - різних регіонів і країн).

2. Розробка державних програм підтримки малих підприємств. Можна виділити місцевий, регіональний, федеральний (національний) і міждержавний рівні значимості таких програм.

3. Оподатковування, включаючи місцевий і федеральний рівні.

4. Утворення (навчання):

- бізнес-утворення (орієнтація переважно на мікрорівень - на керування малою фірмою);

- економічне утворення (орієнтація в більшому ступені на макроекономічні аспекти МСП як сектора економіки - макрорівень).

5 •Дослідження: вивчення підприємств малого і середнього бізнесу, стилів менеджменту, особливостей маркетингу й інших аспектів керування (мікрорівень); вивчення МСП як сектора економіки і процесів керування розвитком цього сектора (макрорівень).

Разом з тим, незважаючи на неможливість вироблення єдиного універсального визначення для всіх перерахованих вище і виникаючих нових задач, у ЄС уже протягом ряду років робляться спроби

А. Колісників, Л. Колесникова

використання єдиного визначення для рішення задачі статистичних спостережень за феноменом МСП.

Більш того, для рішення задачі формування єдиної системи статистичних спостережень і забезпечення можливості проведення аналізу на міжрегіональному і міжнародному рівнях у даний час ведеться робота над дворічним проектом по виробленню єдиної системи статистичних спостережень за розвитком МСГР. У той же час у кожній країні - члені ЄС паралельно існують свої національні підходи до визначення МСП, що іноді також варіюються в залежності від конкретних задач.

Сутність проблеми визначення розміру підприємства

Р. Бруксбэнк виділяє й аналізує наступні три складові проблеми визначення розміру підприємства^.

Що є розмір підприємства^ У різний час різними авторами пропонувалися такі варіанти розкриття поняття розміру підприємства (організації), як, наприклад, "масштабність операцій" ("the scale of operations"), чи "межі організації (організаційної структури) і її відповідальності (задач)" ("the scope of an organisation and its responsibilities"). Найбільше часто в дослідницьких цілях використовували показники "число зайнятих", "вартість активів" чи "річний оборот" ("обсяг продажів") і ін. Унаслідок розмаїтості підходів, до того ж варіюються за числовим значенням тих чи інших показників, що беруть участь в обговоренні проблем далеко не завжди мали і мають на увазі те саме, уживаючи поняття малого і середнього бізнесу.

Як варто вимірювати розмір підприємства? Навіть якщо як відповідь на питання: "Що є розмір підприємства?" вибираються ті чи інші критерії виміру розміру (що навряд чи є дійсно відповіддю на поставлене питання!), те використання різних чисельних параметрів як границі зміни обраних критеріїв неминуче обумовлює проблему порівнянності на різних рівнях порівняльного аналізу. Однак у залежності від обраного критерію та сама компанія може бути одночасно віднесена до великих, середніх чи малих підприємств, так, наприклад, рекламна фірма з величезним оборотом, відносно середнім масштабом операцій і з невеликим числом співробітників. Те, що вважається "середнім" для однієї чи галузі одного сегмента ринку, може бути віднесене до "малого" чи "великому" в іншому контексті. Порівняємо, наприклад, оборот фірм у музичній індустрії, бізнесі-утворенні й у промисловості, будівництві, чи поняття "масштабність операцій" для Росії і Люксембургу.

Де проходить лінія розділу? Навіть після рішення питань: "Що є розмір?" і "Як його варто вимірювати?" - усе ще буде залишатися невирішеним питання: "Де проходить лінія, що розділяє малі, середні і великі фірми?". К. Грэй і Дж. Стэнуорт роблять наступний висновок з цього приводу: "Ніяке універсальне визначення малого підприємства не зможе бути достатнім для всіх задач. Мийник вікон, незалежний магазин із двома працівниками, фермер з 300-ми акрами землі, одним найманим робітником і чи трактором яким-небудь іншим устаткуванням, швейна фабрика з 50-ю співробітниками - усі вони зіштовхуються з загальними проблемами, відмінними від проблем транснаціональних корпорацій. Необхідно не стільки мати для всіх задач універсальне визначення, що точно відокремлює мале підприємство від великого, скільки зробити корисні узагальнення про малі і великі підприємства"^.

ИЭ РАНЕЙ

МАЛИЙ БІЗНЕС І ПРОБЛЕМИ ДІЛОВОЇ ЕТИКИ: НАДІЇ І РЕАЛЬНІСТЬ

Порушувати питання про етику ділових взаємин, будемо відверті, многим здається передчасним в умовах кризового стану економіки і засилля фінансових проблем, на тлі масових неплатежів, затримок заробітної плати, що росте безробіття. Справді, до чого ці "виховні" розмови? Знижуйте податки, дайте інвестиційні кредити, стежите за виконанням законів - от і усе, що потрібно. А етика визріє сама собою, поступово, як продукт "нормальних" господарських умов. Так говорять ті, хто приречений жити сьогоднішнім днем, і ті, хто сподівається, що "нормальні" (ідеальні) умови коли-небудь наступлять.

Про постановку проблеми

Про наявність у господарській діяльності сучасної Росії "ненормативних" явищ відомо всім і кожному. Але наскільки вони поширені? І якщо це дійсно "норма життя", те чи сприймаються вони як порушення етичних норм самими суб'єктами господарювання? У яких межах можливо змінити дану ситуацію? І чи вправі ми сподіватися на появу інших норм - не у віддаленому "світлому майбутньому", а в сьогоднішніх, далеко не ідеальних умовах? Такий коло питань, що ми задавали собі, приступаючи до даної роботи.

Є як мінімум одна важлива причина, що обмежує наші аналітичні можливості. Ми найчастіше просто не знаємо, чтб відбувається, випробуючи гостру недостачу надійної первинної інформації про стан і динамік господарського середовища (особливо це стосується справ у регіонах і за межами великих міст). У цих умовах наші представлення ґрунтуються на часом оманних побутових чи спостереженнях є плодами впливу засобів масової інформації, що тяжіють до крайностей чи ідеалізації, навпроти, тотального очорнення (чого стбят, наприклад, багаторазові вказівки на суцільну криминогенность російського бізнесу).

Тому спробуємо звернутися до емпіричних даних. У лютому 1996 р. у Москві відбувся 1-й Усеросійський з'їзд представників малих підприємств. Соціологічна служба з'їзду при особистій участі автора провела стандартизоване опитування його учасників'. Усього опитано 1517 респондентів, з яких 887 (58,4%) назвали себе представниками власне малого бізнесу. Інші представляють великі і середні підприємства (14,1%), федеральні і регіональні органи державного керування (12,7°о) і громадські організації, зайняті підтримкою малого бізнесу (8,4%). У даній статті ми залишимо осторонь велику частину отриманих результатів опитування, концентруючи увагу на блоці проблем, присвячених діловій етиці.

Насамперед дуже коротко про загальне поняття ділової етики. Вона являє собою найважливіший елемент економічної культури - сукупність знань і навичок, норм і цінностей, вироблюваних, що накопичуються і відтворених у процесі господарської діяльності. Ділову етику утворять на основі ідеального поводження і загальнозначущих правил, що обмежують підприємців у їхніх господарських діях. Аналізувати ділову етику - значить намагатися прочертити і зіставити як мінімум дві границі. Перша границя проходить між господарськими практиками - звичайними (широко розповсюдженими) і тими, котрі не сприймаються як повсякденні і звичні. Друга ж границя пролягає між етичними оцінками цих практик - тим часом, чтб оцінюється господарниками як норма, гідне поводження, і тим, що вважається аномалією, непристойністю.

Тепер про методичну сторону справи. Усі, що ввійшли в цікавлячий нас анкетний блок питання відносяться до нормативного рівня ділової культури. Вони націлені на з'ясування окремих сторін формування ділових відносин, зв'язаних з виходом за чисто економічні рамки і порушенням етичних норм. Мова йде про тр важливі аспекти ц відносин, кожн із який утворить сьогодні один з найбільш складних і гострих проблем на шляху формування нової етики бізнесу:

- виконання партнерами взаємних ділових зобов'язань;

застосування силових методів у ділових відносинах;

Серед представників МП, про які головним чином і піде далі мова, традиційна більшість складають чоловіка (82,7%). ^/ мають вище утворення, у тому числі кожен восьмий - учений ступінь. Розподіл за віком статистично нормальне. Більш ^/ знаходяться в активному середньому віці - від 30 до 50 років. Практично всі учасники опитування займають керівні посади на своїх підприємствах. Дев'ять з десяти - не новачки в малому бізнесі, мають досвід роботи три роки і більш. Підприємці представляють всі основні групи галузей, серед яких виділяються: виробництво - 41,2%; торгівля і послуги -39,1; наука, інформація і навчання - 18,0; будівництво - 14,3%. Дуже широка географія учасників опитування. Тільки 22,7% респондентів - москвичі, із С.-Петербурга - 10,7%. Інші досить рівномірно представляють основні регіони Росії. Зрозуміло, опитування учасників з'їзду не може бути репрезентативний у строгому змісті слова, але ми вправі говорити про те, що були розглянуті думки дуже широких підприємницьких шарів.

Ми дякуємо за організацію опитування В.А.Губернаторова (Торгово-промислова палата), В.Н.Лащинского (соціологічна служба "Кассандра)", А.Ю.Чолу ренко (Російський незалежний інститут соціальних і національних проблем), а також за допомогу в його проведенні співробітників сектора економічної соціології Інституту економіки РАНЕЙ.

- взаємини з владними структурами і проблема корупції.

По кожному з трьох аспектів було задано два парних питання. Перше питання припускає загальну оцінку реальної ситуації, другий переводить ту ж оцінку в ценностно-нормативную площину, показуючи межі можливостей зміни ситуації в реально сформованих умовах з погляду самих агентів, що хазяюють. Завдання полягає у визначенні ступеня поширеності зазначених (негативних, "аномальних") явищ і того, якою мірою ці явища сприймаються сьогодні як норму господарського життя. (З'ясовувати ідеальні представлення респондентів у даному конкретному випадку недоцільно, оскільки відповідь заздалегідь відома: усі висловляться за викорінювання негативних явищ^.) Розглянемо тепер отримані дані.

Про порушення ділових зобов'язань

Багато говориться про відсутність ділової обов'язковості в нових російських предпр.инимателей, про постійні зриви постачань, невиконанні умов укладених договорів. Часом за ними ховається хитре шахрайство, часом - елементарна неорганізованість. Позначаються, звичайно, і обставини, незалежні від волі порушників. Наскільки розповсюдженими ці явища здаються самим підприємцям?

Зіштовхуватися з порушенням ділових зобов'язань, на жаль, приходиться абсолютній більшості представників малого бізнесу (більш V,p), більш половини (52,0%) з який вважають це нерідким явищем, а, на думку 41,2% керівників, такі порушення відбуваються часто (див. табл. 1). Цікаво, що представлені оцінки з точністю до 1-2% збігаються з результатами, отриманими в нашому опитуванні керівників недержавних господарських структур у 1993 р. Ситуація, зважаючи на все, істотно не міняється в кращу сторону, а в гіршу їй мінятися особливо нікуди^.

' Запропонований питальний блок занадто компактний, щоб претендувати на повну характеристику процесів, що відбуваються. Прояснення картини має потребу в більш розгорнутому і детальному інструментарії, що включає прямі і непрямі питання, індикативні і контрольні параметри, реальні і модельні ситуації. Однак і в запропонованому мінімальному варіанті можна одержати фрагменти концентрованого знання про стан справ у цікавлячій нас області.

" У дослідженні 1993 р. була також зафіксована розбіжність оцінок, викликане "асиметрією приписування" ненормативних учинків. Більшість підприємців скаржаться на необов'язковість ділових партнерів. Коли ж задається питання, як часто підприємці самі порушують (зрозуміло, під тиском об'єктивних обставин) дані ними зобов'язання, картина виходить чи ледве не зворотна - число порушників виявляється мінімальним (Радаев В. Про деякі риси нормативного поводження нових російських підприємців. - Світова економіка і міжнародні відносини, 1994, № 4. с. 35-36).

74

Малий бізнес і проблеми ділової етики

Таблиця

Частота зіткнень керівників малих підприємств із ненормативними господарськими діями (у %)

Представники інших сполучених з малим бізнесом структур оцінюють ситуацію трохи більш критично. Так, майже половина керівників середніх і великих підприємств (48,7%) вважають порушення ділових зобов'язань частим явищем. А з погляду працівників органів державного керування і громадських організацій (так чи інакше зв'язаних з малим бізнесом), ситуація виглядає ще гірше.

Виявлено трохи слабких, але значимих зв'язків з оцінками економічної ситуації і персональних даних підприємців (тут і далі згадуються тільки статистично значимі зв'язки, по Пирсону, р < 0,01). Вага фінансового положення власного підприємства і чекання швидких банкрутств у сфері малого бізнесу прямо погоджуються керівниками малих підприємств із частим недотриманням ділових договорів, що суцільно і поруч різко підриває фінансові позиції підприємств.

Виявляється зв'язок з досвідом малого підприємництва (чим триваліше цей досвід, тим він сумніше). У галузевому розрізі більш часто на зриви договорів указують керівники, зайняті фінансовою діяльністю і консалтингом. В основних сферах діяльності (промисловість і сільське господарство, будівництво і транспорт, торгівля) оцінки більш помірні, але для більшості опитаних фактів порушення зобов'язань аж ніяк не рідкі.

Чим вище освітньо-кваліфікаційний рівень керівників малих підприємств (наявність інститутського диплома, ученого ступеня), тим частіше з'являються негативні оцінки. Більш утворені керівники хворобливіше сприймають порушення господарських норм. Члени підприємницьких об'єднань і асоціацій зіштовхуються з порушеннями зобов'язань ледве рідше. І цю, нехай дуже слабку залежність хочеться прийняти як підбадьорюючу тенденцію. Бути може, у перспективі саме інституціональні методи допоможуть виховати більш відповідальне відношення до ділових зобов'язань.

Отже, недотримання ділових зобов'язань вважається звичайною справою. Але чи розцінюється воно як норма? Бути може, керівники болісно реагують на порушення і намагаються змінити ситуацію? Чи проблема нерозв'язна і сприймається господарниками як неминуче зло, "витрати професії"? Було поставлене питання: " чиМожливе сьогодні успішна господарська діяльність без порушення ділових зобов'язань у будь-яких случити-

В. Радаев

ях?^ Відповідь такий. Тільки 11,0% керівників вважають, що не можна уникнути таких зривів. Без малого ^/ц упевнені, що це можливо (52,1%) чи принаймні "можливо з працею" (36,9%) (див. табл. 2). Причому оцінки підприємців збігаються з думками керівників більш великих господарських структур і більш оптимістичні, ніж оцінки представників управлінських органів і суспільних об'єднань (біля половини останніх схильні вважати, що це можливо з працею).

Таблиця 2

Оцінка можливостей успішної господарської діяльності в нинішніх російських умовах при принциповому недопущенні ненормативних дій (в/а)

Багато хто, таким чином, виявляються в ситуації нормативного роздвоєння і змушені надходити не так, як можна було б у принципі діяти навіть у нинішніх, далеко не ідеальних умовах. Що означає цю розбіжність реального і можливого? Чи просто оптимізм у відношенні майбутнього, вираження надії на кращу долю? Чи в більшому ступені неприйняття сьогодення - відмовлення приймати порушення як норму, розлад між етичними представленнями і практичними діями. Судячи з усієї маси відповідей, мова йде, скоріше, про ступінь оптимістичності загального настроя у відношенні перспективи. Ті, хто вважає за можливе уникнути зривів ділових зобов'язань, прогнозують зростання виробництва, чисельності зайнятих і навіть масштабів інвестицій у секторі малого підприємництва. Вони також у цілому краще оцінюють фінансове положення своїх підприємств і рідше побоюються банкрутств. "Нормативний" оптимізм виявляється зв'язаний з економічним оптимізмом, що почасти породжується більш стійким фінансовим положенням підприємства. Оптимистичнее також із приводу можливості уникати порушень висловлюються молоді керівники, "старі" рідше розраховують на серйозні зміни.

У цілому необов'язковість у виконанні договорів є однієї з найбільш гострих проблем у сьогоднішніх ділових відносинах. При цьому прийнято апелювати до зовнішніх об'єктивних обставин (якісь завжди знайдуться), коли людина сам порушує

* Указівка на дію "у будь-яких випадках" переводить питання в ценностно-нормативную площину, знімаючи полегшуючу посилання на "об'єктивні обставини".

______________________________________Малий бізнес і проблеми ділової етики

узяті зобов'язання. Іншим же в подібних випадках часто приписуються негативні ділові чи моральні якості (неорганізованість, неохайність).

Про вимагання і погрози

Звернемося до другої сторони "звичайного ненормативного" поводження - застосуванню силових дій, вимагань і погроз у ділових взаєминах. Відомо, що в опитуваннях суспільної думки злочинність протягом останніх п'яти років досить стійко ставиться російським населенням на друге місце серед найбільш гострих проблем (перше місце займає ріст цін). Для російського бізнесу організоване насильство також перетворилося в хворобливу проблему. Тільки за 1994 р. було убито 94 (!) керівника великих комерційних фірм. По окремим даним, близько 70% комерційних підприємств змушені платити силовим угрупованням^

По нашим даної, понад '/^ керівників малих підприємств (26,2°о) заявляють, що випадки силових вимагань і погроз часті, ще більш половини (57,1%) вважають це нерідким явищем і тільки 16,7°про опитані говорять, що подібні явища в малому бізнесі відсутні (див. табл. 1). У 1993 р. V^ керівників заявили,