Ремонтне і енергетичне обслуговування виробництва. Організація виробничих процесів - Економіка підприємства - Скачать бесплатно
Ремонтне обслуговування підприємства
Машини та устаткування складаються з багатьох конструктивних елементів, які в процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, які ще придатні для дальшого використання.
Ремонт – це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.
На практиці застосовують три форми організації ремонтно – профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт та модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування – персонал ремонтно – механічного цеху.
Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово – запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.
Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації.
Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється в залежності від фактичної потреби в них після об`єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.
Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.
На відчизняних підприємствах є більш поширеною система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці., їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні і капітальні.
Поточний ремонт здійснюється за гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та іншіх засобів праці. У процесі поточного ремонту змінюються та відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.
Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталів та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання та випробування під навантаженням.
Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції.
У системі ПЗР регламентація ремонтних робіт здійснюється за допомогою кількох нормативів. Головними з них є:
Ремонтний цикл – проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;
Міжремонтний період – проміжок часу роботи устаткування чи іншого засобу праці між двома суміжними (черговими) ремонтами;
Структура ремонтного циклу – перелік і послідовність планових ремонтів, процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;
Категорія складності ремонту – показник, який відзначає трудомісткість планового ремонту того чи того виду технологічного устаткування проти трудомісткості ремонту еталонної фізичної одиниці.
Енергетичне господарство
Удосконалення техніко – технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об`єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскількі енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес ії виробництва збігається з процесом споживання, будь–які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства.
До складу енергетичного господарства за звичай входять такі окремі його види:
Енергосилове – знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;
Теплосилове – котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;
Газове – газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;
Пічне – нагрівальні та термічні печі;
Слабкострумове – власна телефонна станція, різні види зв`язку (в тім числі диспетчерського та селекторного);
Енергоремонтне – технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.
Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик підприємства. Безпосереднє виконання функції енергозабезпечення підприємства покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковується головному механіку.
В основу експлуатації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансу здійснюється з метою: по – перше, визначення потреби в паливі та енергії з урахуванням допустимих витрат у внутрішніх мережах (витратна частина балансу); по – друге, обгрунтування засобів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).
Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства й контролю використання енергоресурсів. Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних та оперативних заходів для об`єктивно необхідної економії паливно – енергетичних ресурсів.
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ.
Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, рітмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.
Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній дільниці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях.
Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови до його автоматизації, внаслідок чого поліпшується використання ресурсів, підвищується якість продукції, зменьшується ії собівартість.
Рівень внутрішньозаводської спеціалізації істотно залежить від конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Уніфікація – це зведення продукції, методів ії виробництва, або їхніх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація дає змогу зменшити номенклатуру деталей і вузлів, розумно обмежити різноманітність методів виробництва, типи й марки устаткування, маршрути виготовлення деталей тощо.
Додержання принципу спеціалізації істотно впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.
Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв`язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв`язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються. Це відповідає умові:
П1 П2 Пn
-------- = -------- = . . .-------
В1*М1 В2*М2 Вn*Мn
де n – кількість технологічно взаємозв`язаних підрозділів.
П, В, М – у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць. Порушення цього принципу призводить до виникнення “вузьких місць” або неповного завантаження окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їхньої трудомісткості в різних підрозділах тощо. Виникнення диспропорцій – закономірний результат розвитку виробництва та його функціонування в динамічному середовищі. Проте їх потрібно передбачати і планомірно мінімізувати.
Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, сумішенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багатоінструментальною обробкою заготівок, сумішенням часу виконання основних і допоміжних операцій.
Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотніх переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскількі це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, склади, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, котрі вони обслуговують.
Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах – хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку діференціацію, повністю ліквідувати перерви не можливо як з технологічних, та к і з організаційних причин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через сінхронізацію операцій , застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнювати безперервністю роботи устаткування й робітників.
Принцип рітмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючі рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.
Принцмп автоматичності передбачає економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого поцесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах з особливо тяжкими та шкідливими умовами праці. Автоматизуються не тількі виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.
Принцип гнучкості означає, що виробничій процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно – технічних умов зв`язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або зії модифікацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової продукції в короткий термін із меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів науково – технічного прогресу, коли об`єкти виробництва часто змінюються. Гнучке виробництво часто адаптується до змін коньюнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість виробничого процесу досягається універсиалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із ЧПК, гнучких виробничих систем.
Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаціїних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулювання виробництва, планово – запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та низка інших заходів.
Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов`язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючі виробничій процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно - технічні рішення вибирати за кітерієм економічної ефективності.
|
