Значення і напрямки підвищення фінансових результатів виробничої діяльності - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

1. Значення і напрямки підвищення

фінансових результатів виробничої діяльності

Процес виробництва на будь-якому пiдприємствi здійснюється за належної взаємодiї трьох визначальних його чинникiв: персоналу, засобiв працi та предметiв працi. Використовуючи наявнi засоби виробництва, персонал пiдприємства продукує суспiльно корисну продукцiю або надає виробничi та побутовi послуги. Це означає, що з одного боку мають мiсце затрати живої та уречевленої працi, а з iншого - такi фінансово-економічні результати виробництва. Останнi залежать вiд масштабiв застосованих засобiв виробництва, кадрового потенцiалу та рiвня його використання.

Фінансово-економічні результати використання засобів виробництва і робочої сили визначаються ефективністю виробництва.

Ознакою ефективностi може бути необхiднiсть досягнення мети виробничо-господарської дiяльностi пiдприємства з найменшими витратами суспiльної працi або часу.

Ефективнiсть визначається об’єктивно дiючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцiєю багатства i мiрою витрат, необхiдних для його нагромадження та використання суспiльством.

У формалiзованому виразi закон економiї робочого часу, який вiдображає механiзм зниження сукупних витрат на виробництво продукцiї

або надання послуг, має такий вигляд:

Вс = / Вуп + Вжп + Вмп / : Еск → min, (1)

де Вс - сукупнi витрати на виробництво продукцiї протягом життєвого циклу товару;

Вуп - затрати минулої працi на виробництво i споживання товару;

Вжп - затрати живої працi, тобто заробiтна плата всiх працiвникiв, що припадає на даний товар на тiй чи iншiй стадiї його життєвого циклу, прибуток на цiй стадiї;

Вмп - затрати майбутньої працi в процесi споживання товару;

Еск - сумарний корисний ефект товару для споживача за нормальний строк служби.

Сутнiсна характеристика ефективностi виробництва визначається виразом:

Ефективнiсть (продуктивність) = результати : ресурси ( витрати ) (2)

Результати виробництва подiляються на :

-кiнцевий результат процесу виробництва;

-кiнцевий народогосподарський результат роботи пiдприємства або iншої iнтеграцiйної структури, як певної автономної ланки економiки.

Перший вiдбиває матерiалiзований результат процесу виробництва, що вимiрюється обсягом продукцiї в натуральнiй i вартiснiй формах;

другий включає не тiльки кiлькiсть виготовленої продукцiї, а також її споживчу вартiсть . Кiнцевим результатом процесу виробництва за певний перiод часу є чиста продукцiя, тобто новостворена вартiсть, а фінансовим результатом комерцiйної дiяльностi - прибуток.

Прибуток - це частина виручки, що залишається після вiдшкодування всiх витрат на виробничу i комерцiйну діяльність пiдприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету пiдприємницької дiяльностi i береться за головний показник її результативностi ( ефективності ).

Прибуток є основним джерелом фiнансування розвитку пiдприємництва, удосконалення його матерiально-техiчної бази, забезпечення всiх форм iнвестування. Уся дiяльнiсть підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймi стабiлiзацiю його на певному рiвнi.

Залежно вiд формування та розподiлу відокремлюють кiлька видiв прибутку. Насамперед розрiзняють загальний прибуток i прибуток пiсля оподаткування. Загальний прибуток - це весь прибуток пiдприємства, одержаний вiд усiх видiв дiяльностi, до його оподаткування та розподiлу. Такий прибуток iнакше називають балансовим. Прибуток пiсля оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в ропорядження пiдприємтва має поширену у вiтчизнянiй лiтературi назву - чистий прибуток.

У зарубiжнiй економiчнiй теорії та пiдприємництвi загальновживаним є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток - це рiзниця мiж виручкою та виробничими витратами (собiвартiстю продукцiї, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток i так званi невиробничi (адмiнiстративнi, комерцiйнi) витрати.

Операцiйний прибуток = валовий прибуток (3)

- невиробничi витрати

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукцiї за мiнусом змiнних витрат. Вiн включає власне прибуток i постiйнi витрати. Отже, такий прибуток за величиною збiгатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здiйснюватиметься лише за змiнними витратами.

Оцiнка фiнансового - економічного стану пiдприємства здійснюється на пiдставi аналiзу документiв - про фiнансовi результати, рух грошових коштів, власний капiтал i системи розрахункових показникiв.

Фінансові результати пiдприємства вимiрюються двома показниками - прибутком i рентабельнiстю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсiв. Тому для аналiзу його доповнюють показником рентабельностi.

Рентабельнiсть - це вiдносний показник ефективностi роботи пiдприємства, котрий у загальнiй формi обчислюється як вiдношення прибутку до витрат. Рентабельнiсть має кiлька модифiкованих форм залежно від того, який саме прибуток i ресурси використовують у розрахунках

Передусiм відокремлюють рентабельнiсть iнвестованих ресурсiв i рентабельнiсть продукцiї. Рентабельнiсть iнвестованих ресурсiв обчислюється у кiлькох модифiкацiях: рентабельнiсть активiв; рентабельність власного капiталу; рентабельнiсть акцiонерного капiталу.

Рентабельнiсть активiв (Ра) характеризує ефективнiсть використання всього наявного майна пiдприємства та обчислюється за формулою:

Ра = / Пз /ч/: Ка / * 100% , де (4)

Пз/ч/ - чистий прибуток пiдприємства за рiк;

Ка - середня сума активiв за рiчним балансом.

Обчислюючи цей показник, виходять як iз загального, так i з чистого прибутку. Єдиного методичного пiдходу тут не iснує. Тому треба обов’язково зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельностi сукупних активiв може бути дезагрегований якщо пiдприємство здiйснює рiзнi види дiяльностi. У цьому разi поряд iз рентабельнiстю всiх активiв визначається рентабельнiсть за окремими видами дiяльностi.

Рентабельнiсть власного капiталу (Рвк) вiдображає ефективність використання активiв, створених за рахунок власних коштiв:

Рвк = /Пч : Кв / * 100 % , де (5)

Пч - чистий прибуток пiдприємства;

Кв - власний капiтал пiдприємства.

Величина власного капiталу береться за даними балансу пiдприємства

або його звiту про власний капiтал на певну дату.

Рентабельнiсть акцiонерного капiталу (Рак) свiдчить про

верхню межу девiдентiв на акцiї та обчислюється так :

Рак = / Пч : Кст/ * 100%, де (6)

Кст - статутний капiтал (номiнальна вартiсть придбаних акцiй).

Цей показник можна обчисолювати також як рентабельнiсть акціонерного капiталу вiд звичайних акцiй.

Показником фінансово-економічних результатів, крім прибутку, є також рентабельнiсть. Рентабельність - це вiдносний показник, що характеризує рiвень ефективностi (доходності) роботи пiдприємства.

Розрiзняють:

Рентабельнiсть окремих видiв продукцiї ( Рi ):

Рi = / / Ці - Сi /:Сi / * 100 %, де (7)

Цi, Сi - вiдповiдно цiна i повна собiвартiсть i-того виробу,грн.

Рентабельнiсть продукцiї (Рп) характеризує ефективнiсть витрат на її виробництво i збут обчислюється:

Рп = / П реал : С реал / * 100% , де (8)

С реал - повна собiвартiсть реалiзацiї продукцiї.

Рентабельнiсть виробництва, яка може бути загальною (Рв. заг) i розрахунковою ( Рв.розр ). Цi величини обчислюються за формулами:

Рв.заг = / Пбал : / Sсер + Sноз // * 100% (9)

Рв.розр = / Пч : / Sсер + Sноз// * 100% (10)

Границi рентабельностi не встановлюються, а основними факторами пiдвищення рентабельностi можуть бути:

а/ при оцiнцi рентабельностi виробництва:

- рiст прибутку;

- зменшення вартостi основних виробничих фондiв та залишкiв нормованих оборотних засобiв;

б/ при оцiнцi окремих видiв продукцiї:

- зниження собiвартостi виробiв.

Показник ефективностi використання активiв характеризують оборотнiсть фiксованих активiв - (фондовіддача) оборотнiсть всіх активiв, оборотнiсть матеральних ресурсiв.

Оборотнiсть основних засобiв (Ооз) обчислюється як спiввiдношення мiж обсягом реалiзацiї (Вреал) та фiксованими i нематерiальними активами (Афiкс);

Ооз = Вреал : Афiкс (11)

Цей показник показує, скiльки грошових одиниць продукції реалiзовано на одну грошову одиницю основних засобiв /фондовiддачу/.

Оборотнiсть активiв /Оа / обчислюється:

Оа = / Вреал : Азаг / * 100% (12)

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основнi i оборотнi фонди пiдприємства. Сума прибутку і рентабельності виробничої діяльності підприємства залежить від ефективності підприємства.

Ефективнiсть виробництва - це узагальнення i повне від ображення кiнцевих результатiв використання засобiв, предметiв працi i робочої сили на пiдприємствi за певний промiжок часу.

Загальну економiчну ефективнiсть виробництва ще називають загальною продуктивнiстю виробничої системи.

Загальна методологiя визначення економiчної ефективностi полягає у вiдношеннi результату виробництва до затрачених ресурсiв (витрат), тобто одержаного економiчного ефекту до витрат на його досягнення.

Розрiзняють результат самого процесу виробництва, який може виступати у формi чистої продукцiї пiдприємства, прибутку i кiнцевий народногосподарський результат роботи пiдприємства, який, крiм обсягiв виготовленої продукцiї, враховує її споживчу вартiсть, значимiсть для суспiльства.

У фiнансовiй полiтицi пiдприємства важливе мiсце займає розподiл i використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування iнвестицiйних потреб i задоволення економiчних iнтересiв власникiв.

Iз загального прибутку сплачується податок згiдно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку пiдприємств.

Прибуток, що залишився пiсля оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження пiдприємства та використовується згiдно з його статутом i рiшеннями власникiв.

Вiдповiдно до принципових напрямкiв використання цей прибуток можна роздiлити на двi частини:

1/ прибуток, який спрямовується за межi пiдприємства у виглядi виплат

власникам корпоративних прав, персоналу пiдприємства за результатами роботи, на соцiальну пiдтримку тощо;

2/ прибуток, що залишається на пiдприємствi i є фiнансовим джерелом

його розвитку.

Останнiй спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондiв. Резервний фонд є фiнансовим компенсатором можливих вiдхилень

вiд нормального обороту коштiв або джерелом, покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов’язковим для господарських, орендних пiдприємств, кооперативiв.

Цю загальну схему розподiлу прибутку можна конкретизувати стосовно пiдприємств iз рiзними органiзацiйно-правовими формами. Це стосується насамперед акцiонерних товариств. Як вiдомо, власники акцiй одержують частину корпоративного прибутку у виглядi дивiдендiв /доходiв iнвесторiв на вкладений капiтал/. Щодо акцiонерного пiдприємства дивiденди можна розглядати як плату за залучений вiд продажу акцiй капiтал.

Розподiл прибутку на виплату дивiдендiв та iнвестування фінансовою проблемою, яка iстотно впливає на фiнансову стабiльнiсть i перспективи розвитку пiдприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату

дивiдендiв i високий рiвень таких, збiльшують попит на акцiї та підвищують їхнiй ринковий курс. Водночас, обмежується власне джерело фiнансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку пiдприємства.

Зрозумiло,що низький рiвень дивiдендiв призводить до протилежних наслiдкiв. З урахуванням цих обставин акцiонерне товариство мусить вибирати таку дивiдендну полiтику, яка б вiдповiдала конкретним умовам

його дiяльностi.

Основними варiантами дивiдендної полiтики можуть бути:

1/ виплата постiйного рiвня дивiдендiв протягом кiлькох рокiв;

2/ виплата дивiдендiв зi щорiчним певним зростанням;

3/ спрямування на дивiденди встановленої частки чистого прибутку;

4/ виплата дивiдендiв iз залишку прибутку пiсля фiнансування iнвестицiйних потреб;

5/ виплата дивiдендiв не грошима, а додатковим випуском акцiй.

Кожен з цих варiантiв має свої переваги й недолiки i застосовуються, як правило, не постiйно, а в межах перспективного перiоду з урахуванням економiчної кон’юнктури та фiнансового стану пiдприємства.

Розподiляючи прибуток пiдприємства, величину дивiденду у вiдсотках (d ) визначається за формулою:

d = /Пд : Кст / * 100, (13)

де Пд - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв;

Кст - статутний капiтал ( фонд) пiдприємства.

Абсолютна сума дивiдендiв у розрахунку на одну акцiю (Д/) вiдповiдно

становитиме:

Д = Пд. : Nа, де (14)

Nа- кiльксть акцiй, що формують величину статутного капiталу.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв, визначається вiдповiдно до вибраного варiанта дивiдендної полiтики.

Ефективнiсть виробництва, яка визначає рівень фінансово-економічних результатів і має полiгамнiсть визначення i застосування для аналiтичних оцiнок та управлiнських рiшень. З огляду на це важливим є відокремлювання за окремими ознаками вiдповiдних видiв ефективностi, кожен з яких має певне практичне значення для системи господарювання.

Соцiальна ефективнiсть полягає у скороченнi тривалостi робочого тижня, збiльшеннi кiлькостi нових робочих мiсць i рівнозайнятості людей, полiпшення умов працi та прибутку, стану довкiлля, безпеки життя, тощо. Соцiальнi наслiдки виробництва можуть бути не лише позитивними а й негативними ( безробiття, посилення iнфляцiї ...).

Локальна ( комерцiйна ) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської та iншої дiяльностi пiдприємства, у наслідок якого воно має певний зиск ( дохiд, прибуток ).

Коли ж виробництво продукцiї на даному пiдприємствi потребує додаткових витрат ресурсiв, але її споживання на iншому пiдприємствi зв’язане з меншими експлуатацiйними витратами або iншими позитивними

наслiдками дiяльностi, то кажуть про народно-господарську ефективнiсть, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання вiдповiдних виробiв.

Абсолютна ефективнiсть характеризує загальну або питому ефективність, ефективнiсть дiяльностi пiдприємства за певний промiжок часу.

Порiвняльна ефективнiсть вiдображає наслiдки порiвняння можливих варiантiв господарювання i вибору лiпшого з них; рiвень порівняльної ефективностi вiдображає економiчнi та соцiальнi переваги вибраного варiанта, здійснення господарських рiшень проти iнших можливих варiантiв.

Первинна ефективнiсть - це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслiдок здiйснення виробничо-господарської діяльності пiдприємства, запровадження прибуткових, технiчних, органiзацiйних або економiчних заходiв.

Первинна ефективнiсть майже завжди примножується задяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходiв не лише на даному, а й на iнших пiдприємствах, в iнших сферах дiяльностi. Тодi говорять про так звану мультиплiкацiйну ефективнiсть, яка виявляється здебiльшого в кiлькох специфiчних формах - дифузiйному i резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровiдних можливостях та акселерацiї.

Дифузiйний ефект реалiзується тодi, коли перше господарсько-управлiнське рiшення, нововведення технiчного, органiзацiйного, економічного та соцiального характеру поширюється на iншi галузi, внаслiдок чого вiдбувається його мультиплiкацiя.

Резонансний ефект має мiсце тодi, коли якесь нововведення в новiй галузi активiзує i стимулює розвиток iнших явищ у виробничiй сферi.

Межi мiж окремими формами мультиплiкацiйної ефективностi є досить умовними, рухливими та вiдносними. Дiалектичний взаємозв’язок цих форм полягає в тiм, що всi вони разом формують загальний інтегральний ефект вiд практичної реалiзацiї того чи iншого управлiнського рiшення.

Синергiчна ефективнiсть виражає такий комбiнований вплив сукупностi

тих чи iнших iнновацiй на фiнансово-економiчний стан суб’єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво кожно iнновацiї зокрема, тобто коли кожна iнновацiя посилює вплив усiх iнших.

Процес вимiрювання очiкуваного чи досягнутого рiвня ефективності дiяльностi пiдприємства методологiчно пов’язаний передусiм iз визначенням належного критерiю i формування вiдповiдної системи показникiв.

Критерiй - це головна вiдмiтна ознака й визначальна мiра вірогідності, пiзнання сутi ефективностi виробництва, вiдповiдно до якого здiйснюється

кiлькiсна оцiнка, рiвна цiй ефективностi. Правильно формувальний критерiй має якнайповнiше характеризувати суть ефективностi, як економічний критерiй i бути єдиним для всiх ланок суспiльного виробництва чи господарської дiяльностi.

Суть проблеми пiдвищення фінансово-економічних результатів виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсiв - трудових, матерiальних i фінансових - досягти максимально можливого збiльшення виробництва. Виходячи з цього, єдиним мiкроекономiчним критерiєм ефективностi виробництва стає зростання продуктивностi суспiльної працiї. Кiлькiсна визначенiсть i змiст критерiю вiдображається в конкретних показниках ефективностi виробничо-господарської та iншої дiяльностi суб’єктiв господарювання.

Система показникiв ефективностi виробництва, що її побудовано на пiдставi зазначених принципiв має включати кiлька груп:

1/ узагальнюючi показники ефективностi виробництва;

2/ показники ефективностi використання працi;

3/ показники ефективностi використання виробничих фондiв;

4/ показники ефективностi використання фiнансових коштiв.

Кожна з цих груп включає певну кiлькiсть конкретних абсолютних чи вiдносних показникiв, що вказують на ефективнiсть використання окремих видiв ресурсiв.

Для всебiчної оцiнки рiвня i динамiки абсолютної економiї ефективності виробництва, результатiв виробничо-господарської та комерцiйної діяльності пiдприємства поряд iз наведеними основними, варто використовувати також i специфiчнi показники, що вiдбивають ступiнь використання кадрового потенцiалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видiв матерiальних ресурсiв тощо.

Конкретнi види ефективностi можуть відокремлюватися не лише за рiзноманiтнiстю результатiв дiяльностi, а й залежно вiд того, якi ресурси беруться для розрахункiв. Застосовуванi ресурси - це сукупнiсть живої та уречевленої працi, а споживанi - це поточнi витрати на виробництво продукцiї. У зв’язку з цим у практицi господарювання варто відокремлювати ефективнiсть застосовуваних i спожитих ресурсiв, як специфiчнi форми прояву загальної ефективностi виробництва. У даному разi йдеться про ресурснi та витратнi пiдходи до визначення ефективностi iз застосуванням вiдповiдних типiв показникiв. Узагальнюючий показник ефективностi застосовуваних ресурсiв підприємства можна розрахувати, користуючись формулою:

Езр= Vчп (Чп + (Фос + Фоб ) knвп ) (15) , де

Езр - ефективнiсть застосовуваних ресурсiв, тобто рiвень продуктивності суспiльної працi;

Vчп - обсяг чистої продукцiї пiдприємства;

Чп - чисельнiсть працiвникiв пiдприємства;

Фос - середньорiчний обсяг основних фондiв за вiдновною вартiстю;

Фоб - вартiсть оборотних фондiв пiдприємства;

knвп - коефiцiєнт повних витрат працi, що визначається на мiкрорiвнi, як вiдношення чисельностi працiвникiв у сферi матерiального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рiк нацiонального доходу i застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах працi в середньорiчну чисельнiсть працiвникiв.

Узагальнюючим показником ефективностi споживаних ресурсiв може бути показник витрат на одиницю товарної продукцiї, що характеризує рiвень поточних витрат на виробництво i збут виробiв.

До собiвартостi продукцiї споживанi ресурси включають у виглядi оплати працi, амортизацiйних вiдрахувань i матерiальних витрат.

З-помiж узагальнюючих показникiв ефективностi виробництва того чи іншого первинного суб’єкта господарювання, відокремлюють насамперед вiдносний рiвень задоволення потреб ринку. Вiн визначається як вiдношення очiкуваного та фактичного обсягу продажу товарiв суб’єктом господарювання до виявленого попиту споживачiв.

До важливих узагальнюючих показникiв ефективностi виробництва належить також частка приросту продукцiї за рахунок iнтенсифiкацiї виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигiднiшим економічно i соцiально є не екстенсивний, а саме iнтенсивний розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукцiї за рахунок інтенсифікації виробництва здiйснюється за формулою:

Чiнт=100 ( 1 - ΔРз / Δ Vв ) , (16) де

Чiнт - частка приросту обсягу продукцiї, зумовлена iнтенсифiкацiєю виробництва;

ΔРз - прирiст застосування ресурсiв за певний перiод, %;

ΔVв - прирiст обсягу виробництва продукцiї за той самий перiод , %.

Народногосподарський ефект використання одиницi продукцiї, як узагальнюючий показник ефективностi того чи iншого виробництва обчислюється як прирiст загального ефекту за вiдрахуванням вартостi придбаної продукцiї виробничо-технiчного призначення.

Неухильне зростання соцiальної ефективностi є кiнцевою метою багатоаспектної дiяльностi пiдприємств. Рiвень економiчної результативностi дiяльностi суб’єктiв господарювання служить матерiально-фiнансовою базою для розв’язання як економічних, так і соцiальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному пiдприємству треба постiйно оцiнювати ефективнiсть своєї дiяльностi.

Джерелами пiдвищення ефективностi: зростання продуктивностi праці i зниження зарплатомiсткостi продукцiї, зниження фондомiсткостi та матерiаломiсткостi виробництва, а також рацiональне використання природнiх ресурсiв. Активне використання цих джерел, пiдвищення ефективностi виробництва передбачає здйснення комплексу заходiв, якi за змiстом характеризують основнi напрямки розвитку та вдосконалення виробничо-комерцiйної дiяльностi суб’єктiв господарювання. Визначальними напрямами є:

1/ прискорення науково-технiчного та органiзацiйного прогресу;

2/ пiдвищення якостi та конкурентноспроможностi продукцiї;

3/ усебiчний розвиток та вдосконалення зовнiшньоекономiчної дiяльностi суб’єктiв господарювання.

Напрямки реалiзацiї внутрiшнiх i зовнiшнiх чинникiв пiдвищення фінансово-економічних результатів дiяльностi пiдприємств та органiзацiй не однаковi за мiрою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників i вiдповiдних спецiалiстiв суб’єктiв пiдприємницької чи iнших видiв дiяльностi важливим є детальне знання масштабiв дiї, форм контролю та використання найбiльш iстотних внутрiшнiх i зовнiшнiх чинникiв ефективностi на рiзних рiвнях управлiння дiяльнiстю трудових колективiв. Той чи iнший суб’ект господарювання може i мусить постiйно контролювати процес використання внутрiшнiх чинникiв через розробку та послiдовну реалiзацiю власної програми пiдвищення ефективностi дiяльностi, а також урахувати вплив на неї зовнiшнiх чинникiв.

У зв’язку з цим виникає необхiднiсть конкретизацiї напрямкiв дії та використання головних внутрiшнiх i зовнiшнiх чинникiв пiдвищення фінансово-економічних результатів дiяльностi суб’єктiв господарювання.

1. Технологiя. Технологiчнi нововведення, особливосучаснi форми автоматизації iнформацiї технологiй справляють найiстотнiший вплив на рiвень i динамiку ефективностi виробництва продукцiї. За принципом ланцюгової реакцiї вони спричиняють суттєвi змiни в технологiчному рiвнi та продуктивностi технологiчного обслуговування, методах i формах органiзацiї трудових процесiв, пiдготовцi та квалiфiкацiї кадрiв тощо.

2. Устаткування належить провiдне мiсце в програмi пiдвищення ефективності передусім виробничої, а також iншої дiяльностi суб’єктiв господарювання.

Продуктивнiсть дiючого устаткування залежить не тiльки вiд його технічного рiвня, а й вiд належної органiзацiї ремонтно-технiчного обслуговування оптимальних строкiв експлуатацiї, змiнностi роботи, завантаження в часi тощо.

3. Матерiали та енергiя позитивно впливають на рiвень ефективностi

дiяльностi, якщо розв’язуються проблеми ресурсозабезпечення , зниження матерiаломiсткостi та енергоємностi продукцiї, рацiоналiзується управлiння запасами матерiальних ресурсiв i джерелами постачання.

4. Вироби. Самi продукти працi,їхня якiстьi зовнiшнiй вигляд також є

важливим чинником ефективностi дiяльностi суб’єктiв господарювання. Рiвень останньої має корелювати з корисною вартiстю, тобто цiною, яку покупець готовий заплатити за вирiб вiдповiдної якостi. Проте для досягнення високої ефективностi господарювання самої тiльки корисностi товару недостатньо. Пропоновані пiдприємством для реалiзацiї продукти працi мають з’явитися на ринку в потрiбному мiсцi, у потрiбний час i за добре обмiркованою цiною. У зв’язку з цим суб’єкт дiяльностi має стежити за тим, щоб не виникло будь-яких органiзацiйних та економiчних перешкод мiж виробництвом продукцiї та окремими стадiями маркетингових дослiджень.

5. Працiвники. Основним джерелом i визначальним чинником зростання ефективностi дiяльностi є працiвники - керiвники, менеджери, спецiалiсти, робiтники. Дiловi якостi працiвникiв, пiдвищення продуктивностi їхньої праці багато в чому зумовлюється дiйовим мотивацiйним механiзмом на пiдприємствi, пiдтриманням сприятливого соцiального мiкроклiмату в трудовому колективi.

6. Органiзацiя i системи. Єднiсть трудового колективу, рацiональне делегування вiдповiдальностi, належнi напрями керування характеризують

добру органiзацiю дiяльностi пiдприємства, що забезпечує необхiдну спеціалізацію та координацiю управлiнських процесiв, а отже вищий рiвень ефективностi будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективнсотi господарювання має бути динамiчню та гнучкою, перiодично реформуватися вiдповiдно до завдань, що постають за змiни ситуації на ринку.

7. Методика роботи. За переважанням трудомiстких процесiв досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності дiяльностi пiдприємства. Постiйне вдосконалення методiв працi, передбачає систематичний аналiз стану робочих мiсць та їхню атетсацiю, підвищення квалiфiкацiї кадрiв, узагальнення та використання нагромадженого на iнших пiдприємствах позитивного досвiду.

8. Стиль управлiння, що поєднує професiйну компетентнiсть, діловитість i високу етику взаємовiдносин мiж людьми, практично впливає на всi напрямки дiяльностi пiдприємства. Вiд нього залежить, у якiй мiрi враховуватимуться зовнiшнi чинники зростання ефективностi дiяльностi на пiдприємствi. Вiдтак належний стиль управлiння як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим чинником пiдвищення ефективностi дiяльностi будь якого пiдприємства, кожної пiдприємницької структури.

9. Державна економiчна i соцiальна полiтика iстотно впливає на ефективнiсть суспiльного виробництва. Основнимиїї елементами є:

а/ практична дiяльнiсть владних структур;

б/ рiзноманiтнi види законодавства;

в/ фiнансовi iнструменти;

г/ економiчнi правила та нормативи;

д/ ринкова виробнича i соцiальна iнфраструктури;

е/ макроекономiчнi структурнi змiни;

є/ програми приватизацiї державних пiдприємств;

ж/комерцiалiзацiя органiзцiйних структур невиробничої сфери.

10 . Iнституцiональнi механiзми. Для безперервного пiдвищення

ефективностi дiяльностi всiх суб"єктiв господарювання держава має створити вiдповiднi передумови, що забезпечуватимуть постiйне функцiонування на нацiональному, регiональному чи галузевому рiвнях спецiальних iнституцiональних механiзмiв - органiзацiй. Їхню дiяльнiсть треба зосередити на:

1/ розв’язаннi ключових проблем пiдвищення ефективностi рiзних виробничо-господарських систем та економiки країни в цiлому;

2/ практичнiй реалiзацiї стратегiї i тактики розвитку нацiональної економіки на всiх рiвнях управлiння. Нинi у свiтi функцiонує понад 150 мiжнародних нацiональних i регiональних центрiв з продуктивностi та управлiння.

11. Iнфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективностi дiяльностi підприємств є достатнiй рiвень розвитку мережi рiзноманiтних iнституцiй ринкової або виробничо-господарської iнфраструктури. Нинi всi пiдприємницькi структури користуються послугами iнновацiйних фондiв i комерцiйних банкiв, бiрж та iнших iнститутiв ринкової iнфраструктури.

Безпосереднiй вплив на на результативнiсть дiяльностi пiдприємств справляє належний розвиток виробничої iнфраструктури. Вирiшальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементiв економiки має наявнiсть широкої мережi установ соцiальної iнфраструктури.

12. Структурнi змiни в суспiльствi також впливають на показники ефективностi на рiзних рiвнях господарювання.

Найважливiшими є структурнi змiни економiчного i соцiального характеру. Головнi з них вiдбуваються в таких сферах:

а/ технологiях, науковi дослiдження та розробки, супроводжуванi революцiйними проривами в багатьох галузях знань;

б/ склад та технiчний рiвень основних фондiв;

в/ масштаби виробицтва та дiяльностi;

г/ моделi зайнятостi населення в рiзних виробничих i невиробничих галузях;

д/ склад персоналу за ознаками статi, освiченостi, квалiфiкацiї тощо.

Лише вмiле використання всiєї системи перелiчених чинникiв може забезпечити достатнi темпи зростаня ефективностi виробництва. При цьому обов’язковiсть урахування зовнiшнiх чинникiв не є такою жорсткою, як чинникiв внутрiшнiх.

За умов переходу економiки України до ринкових вiдносин, суттєвого розширення прав пiдприємств у галузi фiнансово-економiчної дiяльностi значно зростає роль своєчасного та якiсного аналiзу фiнансового стану пiдприємств, оцiнки iхньої ліквідності платоспроможностi i фiнансової стiйкостi та пошуку шляхiв пiдвищення та

змiцнення фiнансової стабiльностi.

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцiнка фiнансового стану пiдприємств за виникнення рiзноманiтних форм власностi, оскiльки кожний власник не повинен нехтувати потенцiйними можливостями збiльшення прибутку фiрми, якi можна виявити тiльки на пiдставi своєчасного i об’єктивного аналiзу фiнансового стану пiдприємств.

Систематичний аналiз фiнансового стану пiдприємства, його платоспроможності, лiквiдностi та фiнансової стiйкостi необхiдний ще й тому, що дохiднiсь будь-якого пiдприємства, розмiр його прибутку багато в чому залежать вiд його платоспроможностi. Ураховують фiнансовий стан пiдприємства i банки, розглядаючи режим його кредитування та диференцiацiю вiдсоткових ставок.

Фiнансовий стан пiдприємства залежить вiд результатiв його виробничої, комерцiйної та фiнансово-господарської дiяльностi. Тому на нього впливають усi цi види дiяльностi пiдприємства. Передусiм на фiнансовому станi підприємства позитивно позначаються безперебiйний випуск i реалiзацiя високоякiсної продукцiї.

Як правило, що вищi показники обсягу виробництва i реалiзацiї продукцiї, робiт, послуг i нижча їх собiвартiсть, то вища прибутковiсть пiдприємства, що позитивно впливає на його фiнансовий стан.

Неритмiчнiсть виробничих процесiв, погiршення якостi продукцiї, труднощi з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштiв на рахунки пiдприємства, в результатi чого погiршується його платоспроможнiсть.

Iснує i зворотнiй зв’язок, оскiльки брак коштiв може призвести до перебоїв у забезпеченнi матерiальними ресурсами, а отже у виробничому процесi.

Метою оцiнки фiнансового стану пiдприємства є пошук резервiв пiдвищення рентабельності виробництва i змiцнення комерцiйного розрахунку як основи стабільної роботи пiдприємства i виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та iншими установами.

Неефективнiсть використання фiнансових ресурсiв призводить до низької платоспроможностi пiдприємства i як наслiдок, до можливих перебоїв у постачання, виробництвi i реалiзацiї продукції до невиконання плану продукцiї, зниження рентабельностi пiдприємства, до загрози економічних санкцiй.

Стiйка дiяльнiсть пiдприємства залежить як вiд внутрiшнiх можливостей ефективно використовувати всi наявнi в його розпорядження ресурси, так i від зовнiшнiх умов, до яких належать податкова та кредитна полiтика держави, ринкова кон’юнктура.

Ефективнiсть дiяльностi пiдприємства багато в чому залежатиме вiд того, наскiльки швидко i правильно воно орiєнтуватиметься у ринкових вiдносинах, наскiльки точно i безпомилково вибиратиме собi дiлових партнерiв. Аналiз фiнансового стану набуває при цьому особливої важливостi i необхiдностi. Умовою життєдiяльностi пiдприємства й основою його розвитку в конкурентному ринку є стабiльнiсть. На неї впливають рiзнi причини - як внутрiшнi, так зовнiшнi: виробництво дешевої продукцiї та надання послуг, якi мають попит, мiцне становище підприємства на ринку; високий рiвень матерiально-технiчної оснащеностi виробництва i застосування передових технологiй; налагодженiсть економiчних зв’язкiв iз партнерами; ритмiчнiсть кругообiгу засобiв; ефективнiсть господарських i фiнансових операцiй; незначний ступiнь ризику в процесi здiйснення виробничої i фiнансової дiяльностi тощо.

Таке розмаїття причин, зумовлює рiзнi аспекти стiйкостi пiдприємства, зокрема загальний, цiновий, фiнансовий.

Внутрiшня стiйкiсть пiдприємства вiдображає такий стан його трудового потенцiалу, матерiально-речової i вартiсної (грошової) структур виробництва i таку його динамiку, при якiй забезпечуються стабiльно високi натурально-речовi i фiнансовi результати функцiонування пiдприємства.

Загальна стiйкiсть пiдприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалiзацiї ( своєчасної оплати за поставлену продукцiю, наданi послуги, виконанi роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов’язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працiвниками тощо. Водночас для розвитку пiдприємства, необхiдно щоб після здiйснення всiх розрахункiв i всiх зобов’язань у нього залишився такий розмiр прибутку, який дав би змогу розвивати виробництво, виводити його на конкурентноздатний рiвень, здiйснювати соцiально-культурнi програми для своїх працiвникiв, забезпечувати посилення стимулiв для їхньої високоефективної працi.

Загальна стiйкiсть пiдприємства передбачає насамперед рух його грошових потокiв, який забезпечує постiйне перевищення доходiв над витратами.

Саме така ситуацiя виражає змiст фiнансової стiйкостi пiдприємства.

Фiнансова стiйкiсть вiдображає такий стан його фiнансових ресурсiв i такий ступінь їхнього використання, при якому пiдприємство вiльно маневруючи грошовими засобами здатне забезпечити безперебiйний процес виробництва i реалiзацiї продукцiї, а також затрати на його розширення й оновлення.

Фiнансовi ресурси можуть бути в необхiдному обсязi сформованi тiльки за умови ефективної роботи пiдприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку.

За рахунок прибутку в ринковiй економiцi пiдприємство створює фiнансову базу як для самофiнансування поточної дiяльностi, так i для здiйснення розширеного вiдтворення. Використовуючи прибуток, пiдприємство може не лише погасити свої зобов’язання перед бюджетом, банками та iншими пiдприємствами i органiзацiями, а й iнвестувати засоби в нове будiвництво, реконструкцiю чи модернізацію наявного устаткування або замiну його прогресивнiшим. При цьому для досягнення

i пiдтримання фiнансової стiйкостi важлиий не тiльки абсолютний обсяг прибутку, а й його рiвень щодо вкладеного капiталу пiдприємства або затрат, тобто рентабельнiсть.

Величина i динамiка рентабельностi характеризує ступiнь дiлової активності пiдприємства та його фiнансове благополуччя.

У пiдприємства, що має низький рiвень фiнансової стiйкостi, спостерiгається спад дiлової активностi, рентабельностi i вiддачi наявних активiв. Збитковiсть фінансово-господарської дiяльностi свiдчить про те, що будь-яке збиткове пiдприємство перебуває перед загрозою банкрутства.

Однак це не означає, що будь-яке збиткове пiдприємство негайно збанкрутує. Збитковiсть може бути тимчасовою i не виключено, що керiвництво i менеджери пiдприємства знайдуть ефективнi рiшення i виведуть пiдприємство з фiнансової кризи.

Для функцiонування i розвитку в умовах внутрiшнього i зовнiшнього

середовища, якi iстотно змiнюються, пiдприємство повинно володiти гнучкою структурою фiнансових ресурсiв i при необхiдностi мати можливiсть залучати позичковi кошти, тобто бути кредитоспроможними.

Кредитоспроможним є пiдприємство, що має передумови для одержання кредитних ресурсiв i здатне своєчасно повернути одержану позику з виплатою належних вiдсоткiв за рахунок прибутку та iнших фiнансових ресурсiв.

Збiльшення обсягу прибутку i позитивна динамiка рентабельності сприятливо впливають на фiнансовий стан пiдприємства, пiдвищують його фiнансову стiйкiсть i кредитоспроможнiсть.

Результатом екномiчного процесу є певний дохід: валовий, чистий, кiнцевий тощо.

За новими стандартами iз дiяльнстю пiдприємства як сукупнiстю звичайної (операційної, фiнансової, iнвестицiйної) i надзвичайної дiяльностi з точки зору формування й розподiлу доходiв можна розрізняти певнi складовi економiчнi процеси:

1/ формування чистого доходу вiд основної дiяльностi;

2/ формування валового прибутку (збитку ) вiд основної дiяльностi;

3/ формування прибутку ( збитку ) вiд операцiйної дiяльностi;

4/ формування прибутку ( збитку ) вiд звичайної дiяльностi до оподаткування ;

5/ формування прибутку ( збитку ) вiд звичайної діяльності (після оподаткування);

6/ формування чистого прибутку ( збитку ) вiд дiяльностi пiдприємства;

7/ формування чистої продукцiї основної дiяльностi;

8/ розподiл валового прибутку вiд основної дiяльностi;

9/ розподiл чистої продукцiї основної дiяльностi;

10/ розподiл чистого прибутку вiд основної дiяльностi;

11/ розподiл чистого прибутку вiд дiяльностi пiдприємства;

12/ спрямування нерозподiленого чистого прибутку вiд дiяльностi пiдприємства;

13/ спрямування нерозподiленого чистого прибутку вiд дiяльностi пiдприємства.

Кожному з цих процесiв вiдповiдають певнi валова продукцiя, матерiальнi затрати чиста продукцiя, кiнцева продукцiя.

Уточнення та обгрунтування основних понять пов’язаних iз вивченням кінцевих результатiв будь-якого iз зазначених процесiв, як економiчного процесу, визначається за схемою:

валовий продукт → кiнцевий продукт → продуктивність → ефективнiсть → результативнiсть економiчного процесу. (17)

Функцiонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштiв, який здiйснюється у виглядi витрат ресурсiв i одержання доходiв, їхнього розподiлу i використання.

При цьому визначаються джерела коштiв, напрямки та форми фiнансування, оптимiзується структура капiталу, проводяться розрахунки з постачальниками матерiально-технiчних ресурсiв, покупцями продукцiї, державними органами / сплата податкiв /, персоналом пiдприємства тощо. Усi цi грошовi вiдносини становлять змiст фiнансової дiяльностi.

Основнi завдання фiнансової дiяльностi такi: вибiр оптимальних форм фiнансування, напрямки використання фiнансових ресурсiв з метою забезпечення стабiльно високої прибутковостi.

Вiдповiдно до джерел коштiв фiнансування подiляється на внутрішнє i зовнiшнє. Внутрiшнє фiнансування здiйснюється за рахунок коштiв одержаних вiд дiяльностi самого пiдприємства: прибуток, амортизацiйнi вiдрахування, виручка вiд продажу чи здавання в оренду майна. Зовнiшнє фiнансування використовує кошти, не пов’язанi з дiяльнiстю пiдпримєства: внески власникiв у статутний капiтал / безпосередньо чи у формi купiвлi акцiй/, кредит, зобов’язання боржникiв, державнi субсидiї тощо.

Розрiзняють також фiнансування за рахунок власних i залучених коштiв. До залучених коштiв належать тi, якi треба повернути, тобто кредит або iншi боргові зобов’язання. Решта коштiв виступає як власний капiтал. При цьому кожна фiрма, що намагається ефективно господарювати, об’єктивно повинна забезпечувати оптимальне / економiчно доцільне / спiввiдношення власного і залученого капiталу.

Важливою формою фiнансування є кредит - платне надання грошей або iнших цiнностей у борг на певний час. Залучення кредитних коштiв розширює фiнансовi можливостi пiдприємтва, але одночасно створює ризик, пов’язаний iз необхiднiстю повернення боргiв у майбутньому i сплати вiдсоткiв за користування позиченими коштами. Вiдтак нинi широко застосовуються кредити в негрошових формах: товарний кредит, оренда та його рiзновид - лiзинг.

Товарний кредит - це короткостроковий кредит, який одне пiдприємство надає iншому в товарнiй формi через вiдстрочку платежу за поставлену продукцiю. За товарний кредит боржник може оформляти свої зобов’язання у виглядi векселя - документа, який дає право його власнику на зазначену у векселi суму в установлений термiн. Товарний кредит застосовується переважно як засiб розширення сфери ринку та збiльшення обсягу продажу продукцiї.

Оптимальною формою довгострокового кредиту є оренда - договiрне строкове платне володiння i користування майном. Орендодавець надає в розпорядження орендаря певне майно на обумовлений термiн за прийнятну для обох сторiн орендну плату.

Поширеним у свiтовiй практицi є лiзинг, коли орендодавець - лiзингова компанiя / лiзингодавець / купує об’єкти оренди / передусiм устаткування / у пiдприємств-виробникiв i передає їх у оренду на певних умовах. По закiнченнi термiну оренди її об’єкти / залежно вiд умов договору / або повертаються лiзингодвцю або орендуються на новий термiн чи викупаються орендарем.

Техніко-економічна характеристика

“ВАТ Коломийська друкарня ім. Шухевича”

Вiдповiдно до наказу регiонального вiддiлення Фонду державного майна України по Iвано-Франкiвськiй областi вiд 28.04.1995 року вiдбулося перетворення державного пiдприємства "Коломийська друкарня iм. Шухевича" у вiдкрите акцiонерне товариство.

Управлiння друкарнею здiйснюється адмiнiстрацiєю на чолi з головою правлiння. Керiвництво виробничо-господарською дiяльнiстю проводиться вiддiлами технiчного та експлуатацiйного забезпечення i адмiнiстративно-господарською групою.

Фiнансова звiтнiсть пiдприємства