Загальна частина характеристика підприємства - Економіка підприємства - Скачать бесплатно
Загальна частина
Характеристика підприємства
а) Історична довідка про розвиток
підприємства
Будівництво “Коломийського заводу комплектних розподільчих пристроїв” почалося на основі постанови Ради Міністрів СССР №247 від 10.04.74 року .
Згідно наказу N 376 від 30.07.1982 року Міністерства електротехнічної промисловості СРСР Коломийський завод КРП був розподілений на два заводи – завод КРП і завод “Електрооснастка”.
Загальний об’єм капіталовкладень становив – 17985,18 тисяч карбованців .
В тому числі:
на промислове будівництво – 13176 тисяч карбованців;
на основні промислово-виробничі фонди – 9865 тисяч карбованців;
на житлово-громадське будівництво – 4808,68 тисяч карбованців.
У травні 1976 року – заклали фундамент головного корпусу, побутового корпусу , складу хімікатів .
У жовтні 1976 року – заклали фундамент котельні, компресорної, насосної станції, залізничного під’їзного шляху .
У квітні 1976 року - заклали фундамент адміністративного корпусу , столової , площадки під устаткування .
У березні 1994 року у зв’язку з указом президента України від 15 червня 1993 року №210/93 “ Про приватизацію державних підприємств “ завод був приватизований і перейменований у ВАТ “Коломийський завод комплектуючих розподільчих пристроїв”.
Метою діяльності підприємства, як і будь-якого комерційного, є одержання прибутків від господарської діяльності і задоволення загальнодержавних інтересів місцевих органів влади і громадськості, акціонерів товариства і наймати працівників в рамках чинного законодавства.
Основним завданням діяльності підприємства є виготовлення та реалізація продукції високовольтної і низьковольтної апаратури, товарів народного вжитку в тому числі з використання дорогоцінних матеріалів.
КОРОТКА ТЕХНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАВОДУ
- площа території в межах загороджень - 7,9 Га;
- загальна площа критих будівель - 32,8 тис. м2;
- площа головного виробничого корпусу - 24,6 тис. м2;
площа складських приміщень - 2,4 тис. м2.
Характеристика вантажно-підйомних механізмів:
- підвісні кран-балки - 3,2 тон;
- кран-балки - 5,0 тон;
- мостовий кран - 10 тон, 5 тон;
- козловий кран - 15 тон.
На заводі діють наступні виробництва:
- розкрійно штампувальні (розкрій листового і профільного прокату, штампування листових деталей);
- зварювальна (напівавтоматичне зварювання);
- переробка пластмас (пресування і лиття деталей із пластмас);
- механічна обробка (токарні, свердлильні, фрезерні роботи);
- фарбувальне (підготовка і фарбування деталей на конвеєрі 3140 м. в зміну);
- гальванічне (покриття сріблом, нікелем, цинком, хромом);
- шинна дільниця ( виготовлення електропровідників із міді та алюмінію);
- монтажно-складальне (пластинчатий конвеєр для монтажно-складальних робіт);
- випробовувальна дільниця (випробовування виробів напругою 2 кВ, 42 кВ, 95 кВ );
- дільниця товарів народного споживання.
Допоміжні приміщення та виробництва:
- механіко-енергетичний цех;
- ремонтно-інструментальний цех;
- побутові приміщення - 1,3 тис. м2;
- адміністративно-лабораторний корпус - 976 м2;
- котельня (4 котли ДКВР -10) - 0.784 тис. м2;
- компресорна станція - 0,45 тис. м2;
- їдальня на 300 місць - 0,9 тис. м2;
- центральна заводська лабораторія.
 б) Основні техніко-економічні показники
в) Структура підприємства
Відкрите акціонерне товариство “ Коломийський завод комплектних розподільчих пристроїв ” - спеціалізоване підприємство по випуску високовольтної апаратури: комплектних розподільчих пристроїв типу КМ-1М. К30-394 та роз’єднувачів РД3-35, крім того виготовляє товари народного споживання – електричну помпу “Малятко ” і щиток обліку електроенергії; надає послуги і виконує роботи стороннім організаціям, населенню.
Правління ВАТ “ Коломийський завод КРП ” складається з:
1. Голови правління
2. Заступника голови правління по виробництву
3. Заступника голови правління по економіці
4. Заступника голови правління по маркетингу і комерції
5. Головного бухгалтера
Структура підприємства складається з таких підрозділів:
1. Заготівельно-зварювальний цех (ЗЗЦ) - виконує роботи: заготівельно-штампувальні, механічної обробки, гальванічні, пресування і обробка пластмас, зварювальні і фарбувальні.
2. Монтажно-складальний цех (МСЦ) - виконує роботи по монтажу, складанню і упакуванню високовольтної апаратури.
3. Дільниця товарів народного вжитку (ДТНВ) - займається виготовленням товарів і послуг для населення.
4. Дільниця внутрішньозаводських перевезень (ДВЗП) - виконує роботи по обслуговуванню основного і допоміжного виробництва по виконанню виробничих завдань.
5. Відділ матеріально-технічного забезпечення (ВМТЗ) і відділ зовнішньої кооперації (ВЗКІК) - здійснює комплексне і своєчасне забезпечення потреб підприємства необхідними матеріалами, сировиною, напівфабрикати і комплектуючими виробами.
6. Відділ зовнішньо - економічних зв’язків і маркетингу (ВЗЕЗІМ) - вивчає ринок, укладає угоди по виконанню замовлень, здійснює реалізацію готової продукції; відділу підпорядкований “салон-магазин”, який здійснює роздрібну торгівлю виробів які виготовляє завод, виконує разові замовлення від населення.
7. Транспортний цех (ТЦ) - здійснює транспортне обслуговування підрозділів підприємства і підприємства в цілому по забезпеченню виконання виробничих завдань ,займається відвантаженням готової продукції.
8. Економічний відділ (ЕВ) - здійснює керівництво роботи з економічного планування, виявлення резервів виробництва, організації економічного аналізу діяльності підприємства, розробка оптових і роздрібних цін на продукцію яка реалізується, займається організацією праці і заробітної плати, підвищення продуктивності праці, правильне використання заробітної плати.
9. Відділ головного конструктора (ВТК) - забезпечення конструкторської підготовки виробництва і підпорядкована експериментальна дільниця - займається виготовленням взірців виробів які пропонуються для основного виробництва.
10. Ремонтно-будівельна дільниця (РБД) - здійснює замовлення на необхідне будівельне обладнання, матеріали, будівельні конструкції і арматуру, виконує всі будівельно-ремонтні роботи по підприємству.
11. Центральна заводська лабораторія (ЦЗЛ) - сприяє впровадженню у виробництво новітньої технології, нового технологічного обладнання, забезпечення підвищення якості і надійності продукції, що випускається, забезпечення контролю за дотриманням технологічної дисципліни.
12. Бюро стандартизації і технологічної документації (БСТД) - забезпечує впровадження стандартизації і уніфікації на підприємстві, організація роботи по впровадженню стандартів, технічних умов і інструкцій, розмноження технологічної документації.
13. Ремонтно-інструментальна дільниця (РІД) - виконує роботи по виготовленню нової і ремонту діючої технологічної оснастки.
14. Енерго - механічний відділ (ЕМВ) - забезпечення підприємства всіма видами енергоресурсів, підтримування діючого обладнання в справному робочому стані, підвищення економічності ремонтного обладнання, розроблення заходів по економії паливно-енергетичних ресурсів, підвищення коефіцієнта корисної дії обладнання.
15. Відділ інструментального господарства (ВІГ) - планування необхідності і виробничої оснастки і інструменту, забезпечення підприємства необхідними інструментами.
16. Дільниця нестандартного обладнання (ДНО) - впровадження у виробництво засобів амортизації і механізації виробничих процесів.
17. Відділ кадрів (ВК) - організація роботи по забезпеченню і підготовці кадрів для підприємства, організація обліку робочого
часу, робітників заводу.
18. Адміністративно-господарський відділ (АГВ) - господарське обслуговування підприємства, утримання в належному стані будівель, приміщень і території підприємства.
19. Їдальня - забезпечення харчування робітників підприємства у відповідності з затвердженими графіком.
20. База відпочинку “Слобода” - організація відпочинку працівників підприємства.
21. Відділ охорони праці (ВОП) - організація роботи по створенню безпечних умов праці, контроль за дотриманням діючого законодавства, інструкції, норми по охороні праці, техніки безпеки, надання робітникам встановлених пільг по умовах праці, підпорядкований медпункт - надання першої медичної допомоги, профілактика професійних захворювань.
22. Гуртожиток - забезпечення нормативних житлових умов для проживання.
23. Житловий масив - виконання робіт по утриманню житлового фонду.
24. Центральна заводська бухгалтерія (ЦЗБ) - організація обліку фінансово-господарської діяльності, здійснення контролю за зберіганням колективної власності, правильним використанням грошових і матеріальних цінностей, дотримання режиму економії на підприємстві.
25. Відділ технічного контролю - попередження випуску продукції, що не відповідає вимогам державних стандартів і технічним умовам, випробування готових виробів перед їх упаковкою, підвищення відповідальності за якістю продукції, що випускається.
26. Відділ охорони заводу - забезпечення зберігання власності підприємства, попередження розкрадання матеріальних цінностей.
27. Відділ головного технолога (ВГТ) - забезпечення впровадження нових прогресивних технологій, удосконалення технологічної підготовки виробництва.
28. Юридична група - забезпечення дотримання законності в діяльності підприємства, захист його правових інтересів, пропагування державного законодавства.
г) Структура бухгалтерії
Бухгалтерський апарат, його структура і функції.
Вся робота пов'язана з веденням бухгалтерського обліку на підприємстві, в організаціях і установах, здійснюється бухгалтерським апаратом. Очолює бухгалтерський апарат головний бухгалтер, а на підприємствах і в установах, де посада головного бухгалтера не передбачена, його функції виконує старший бухгалтер. Головний бухгалтер несе безпосередню відповідальність за правильну організацію обліку, достовірність звітних показників.
Найбільш поширена така структура апарату бухгалтерії коли в її складі виділяють групи (сектори, підрозділи) обліку матеріальних цінностей, праці і заробітної плати, затрат на виробництво готової продукції та її реалізації та інші.
Головна бухгалтерія підприємства може мати такі групи (сектори):
- фінансово-розрахункова - здійснює облік коштів у касі і банку, розрахункових і кредитних операцій, а також підзвітних сум. Якщо на підприємстві не відокремлено фінансову службу, ця група забезпечує також фінансове планування, контролює додержання платіжної дисципліни;
- праці і заробітної плати (оплати праці) - здійснюється облік виробітку і розрахунків по заробітній платі з робітниками і службовцями, облік розрахунків з депонентами, фінансовими органами.
по податках, утримання із заробітної плати робітників і службовців, органами соціального забезпечення і соціального страхування, а також складає звітність про використання фонду заробітної плати;
- матеріального обліку - веде облік матеріальних цінностей, придбання і використання їх, здійснює облік розрахунків з постачальниками і підрядчиками, контролює стан складського обліку, бере участь в інвентаризації цих цінностей, складає встановлену звітність;
- виробництва і калькуляції - здійснює облік затрат на виробництво, складає калькуляції собівартості продукції, робіт і послуг, виявляє результати роботи окремих виробничих ділянок і підприємства в цілому, бере участь в інвентаризації незавершеного виробництва, складає звітність про виконання плану виробництва і собівартості продукції;
- готової продукції та її реалізації - обліковує надходження з виробництва готової продукції, її відвантаження і реалізацію, веде розрахунки з покупцями, а також складає звітність про реалізацію продукції;
- зведено-балансова - здійснює облік решти господарських операцій, веде узагальнюючі облікові, складає баланс та інші форми звітності з основної діяльності підприємства, організовує бухгалтерський архів.
Роботу кожної групи (сектору) очолює старший бухгалтер. Головний бухгалтер здійснює загальне керівництво роботою всього бухгалтерського апарату і, як правило, безпосередньо керує роботою фінансово-розрахункової і зведено-балансової груп. Всі інші групи підпорядковуються заступнику головного бухгалтера.
Функції кожного облікового працівника, його обов'язки, відповідальність за ведення обліку і права визначаються службовими характеристиками і посадовими інструкціями.
Головна бухгалтерія тісно взаємозв'язана з усіма виробничими підрозділами, службами й відділами підприємства, які зобов'язані своєчасно подавати їй потрібні для обліку і контролю документи, звітні відомості, а також планові, кошторисні, нормативні та інші дані. Так, від відділу кадрів бухгалтерія дістає відомості про зарахування робітників на роботу, переміщення і звільнення їх; від планового відділу - плани, кошториси, нормативи та ін. У свою чергу бухгалтерія забезпечує оперативні відділи тією обліково-звітною інформацією, яка потрібна для їхньої роботи. Зокрема, планово-виробничому відділу вона подає матеріали для складання виробничо-фінансового плану (звітні калькуляції, відомості про залишки і рух товарно-матеріальних цінностей та ін.)
Разом з відділом постачання і збуту бухгалтерія виявляє непотрібні підприємству матеріальні цінності, неходові, тобто такі, що не мають попиту, вироби, повсякденно контролює операції, пов'язані з реалізацією продукції, вживає заходів щодо прискорення розрахунків з покупцями за відвантажену їм продукцію. Ці заходи сприяють виявленню додаткових резервів зростання ефективності виробництва, здійсненню суворого режиму економії, зміцненню господарського розрахунку, підвищенню рентабельності підприємства.
Робота з документами і нормативними актами, які необхідні для виконання завдання
а) Організація виробничих запасів. Класифікація. Оцінка.
Виробничі запаси – це предмети праці, які беруть участь в одному виробничому процесі і свою вартість переносять на вартість готової продукції повністю.
До виробничих запасів належать матеріали, паливо, запасні частини, насіння та корми, а також МШП.
Для забезпечення безперебійної роботи виробництва на складах підприємства завжди мають бути виробничі запаси в межах норм, передбачених потребою підприємства. У складських приміщеннях підприємства здійснюються операції по збереженню виробничих запасів, що надходять, а також відпуску їх у виробництво. Бухгалтерський облік має забезпечити контроль за залишками, надходженням і витратами виробничих запасів на складі, що є важливою умовою для забезпечення збереження власності підприємства.
Важливою умовою правильної організації обліку виробничих запасів є їх правильне групування.
За призначенням матеріали групуються на:
Сировина і основні матеріали. До них належать предмети праці, що входять до складу вироблюваних продуктів і складають їх основу.
Допоміжні матеріали. До них належать матеріали, які або приєднуються до основних матеріалів, щоб надати їм визначені якості, або витрачаються для обслуговування процесу виробництва.
Паливо. Економічно цей вид матеріалів належить до допоміжних матеріалів , але відокремлюється в обліку у зв’язку з його значною роллю у народному господарстві і великою питомою вагою у загальних витратах матеріалів.
Тара. Належать предмети, призначені для пакування продукції: пляшки, ящики, мішки тощо. Тара, призначена для виробничих або господарських потреб, належить до ОЗ або МШП зележно від терміну служби або вартості.
Запасні частини для ремонтів. Окремі запасні частини машин, обладнання, транспотрних засобів, призначені для виконування ремонтів, зміни зношених частин.
Важливою умовою павильної організації обліку матеріалів є розробка номенклатури номерів.
На підприємствах кожна група матеріалів може скалдатися із сотень і тисяч назв, сортів, розмірів.
Для раціонального обліку матеріалів необхідно розробити деталізоване групування матеріалів. З цією метою на підприємствах перелік найменувань окремих видів матеріалів класифікується за визначеною ознакою. Матеріали поділяються на групи. Кожна група на підгрупи. У межах кожної підгрупи матеріали в свою чергу групуються за профілем, маркою, сортом, а потім за розміром, ціною та інше.
За кожною назвою, сортом, розміром матеріалів закріплюється постійний шифр, що має бути проставлений на всіх документах, пов’язаних з обліком матеріалів. Цим шифром користуються також в аналітичному обліку.
Перлік матеріалів, згрупованих за хактерною для них ознакою і відповідним чином зашифрованих із зазначенням одиниці виміру, називається номенклатурою матеріалів.
Необхідними умовами правильної організації обліку виробничих запасів :
правильна орагнізація складського обліку;
наявність інструкції з обліку матеріалів;
правильне групування матеріалів;
розробка номенклатури матеріалів;
розробка норм зносу і норм витрат матеріалів.
Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тара відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю.
Поточний облік матеріалів здійснюєть частіше не за фактичною собівартістю, а за раніше встановленими цінами.
Обліковими цінами можуть бути оптові ціни промисловості, договірні тощо.
Фактична собівартість матеріальних ресурсів визначається виходячи з витрат на їх придбання включаючи оплату процентів за придбання в кредит, націнку, комісійну винагороду, вартість послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і доставку, що здійснюється сторонньою організацією.
б) Документальне оформлення обліку
наявності і руху матеріалів.
Необхідні для виробничо-господарської діяльності матеріали підприємства промисловості одержують по різному:
централізовано за планом постачання на основі договорів, за прямими договорами у порядку децентралізованих закупок;
заготівля сільськогосподарської сировини у виробників (КСП, приватні господарства);
Частина матеріалів (тара, запасні частини тощо) може виготовлятися у своїх допоміжних виробництвах, надходити від ліквідації об'єктів основних засобів або МШП.
Основними документами по приходу матеріалів є платіжні вимоги, товарно-транспортні накладні, прихідні ордери, накладні, прийомні акти тощо.
Матеріали, що надходять на склад, ретельно перевіряють, встановлюють відповідність їх якості, кількості, асортименту, умовам поставок і супровідним документам. Якщо не виявлено розходження, матеріали приймають. При цьому можливі два варіанти оформлення приходу: безпосередньо на документі постачальника або виписуванням прихідного ордеру. У першому випадку на одному примірнику документа (постачальника), який підписує матеріально-відповідальна особа, ставлять штампи прийому, у другому оформляють прихідний ордер.
На матеріали, що надходять без супровідних документів (невідфактуровані поставки), складають акт прийому.
Для оприбуткування матеріалів або виробів свого виробництва і при внутрішній передачі складають накладну. Накладною оформляють також здачу на склад відходів виробництва залишків від ліквідації основних засобів чи МШП.
При одержанні вантажів із залізничної станції експедитор повинен перевірити відповідність кількості місць, що надходять, і знаків маркування на них супровідним документам. Якщо вантаж прибув у справному вагоні без ознак злому, експедитор повинен добитися перевірки маси і стану прибулих матеріалів на вибір.
Якщо при прийманні вантажу будуть встановлені розходження із зазначеними у транспортних документах або виникнуть питання щодо цілісності вантажу (зірвана або пошкоджена пломб ), складають комерційний акт. Цей акт є основою для подання претензій до залізниці або пароплавства про відшкодування збитків.
При обліку надходження матеріалів необхідно оформляти їх прибутковим ордером (у день надходження) у двох примірниках. Складати прийомний акт в разі нестачі матеріалів, що надходять у матеріальний відділ бухгалтерії. Перші примірники прибуткових ордерів, згруповані за номенклатурними номерами, використовують для аналітичного обліку матеріалів на складі, а другі, підібрані до відповідних рахунків постачальників, для обліку заготівлі матеріалів і розрахунків з постачальниками.
В разі надходження вантажу на склад без документів відділ постачання виписує наказ складу на прийом вантажу без документів.
Комірник здає накази до бухгалтерії разом з прибутковими ордерами.
Для одержання матеріалів від місцевого постачальника покупець повинен видати експедитору (або представнику відділу постачання) доручення, зареєстроване у журналі обліку виданих довіреностей. Тут треба налагодити суворий контроль за своєчасним оприбуткуванням матеріалів та повернення невикористаних довіреностей.
При дрібних купівлях матеріалів готівкою (наприклад, канцелярських товарів) підзвітна особа зобов'язана здати матеріали на склад, а комірник на рахунку постачальника повинен поставити відмітку про дату і номер прибуткового ордеру і підпис.
Якщо встановлена невідповідність матеріалів, що надходять, їх асортименту, якості й кількості, вказаним у супровідних документах, матеріали приймає комісія, яка складає Акт про прийом матеріалів (форма М 7) у двох примірниках з обов'язковою участю завідуючого складом і представника постачальника, а у випадку відсутності його представника незацікавленої організації.
Перший примірник акта з доданими до нього документами (рахунок фактура, накладна тощо) передають до бухгалтерії для обліку руху матеріалів, другий відділу постачання для направлення претензійного листа постачальнику. Прибутковий ордер при наявності прийомного акта не складають.
в) Облік матеріалів на складі.
Складський облік - це сортовий , кількісний , оперативно-технічний облік. Облік на складі здійснюється за допомогою карток формою №М-17. Картки складського обліку відкриваються в бухгалтерії і віддаються під розписку матеріально-відповідальним особам. Факт видачі фіксується в реєстрі, де вказується дата видачі, кількість карток, підпис одержувача і реєстраційні номери карток. Записи в цих картках (в кількісному виразі ) ведуть матеріально-відповідальні особи.
Складський облік матеріалів є важливим фактором контролю за зберіганням матеріальних цінностей підприємства .
Номенклатура матеріалу :
Перші три цифри номенклатури означають номер рахунку і субрахунку , наступні дві - номер групи , а інші порядковий номер матеріальних цінностей у групі .
За номенклатурним номером здійснюють аналітичний облік матеріалів . Завідуючим складом щоденно записуються до складської картотеки всі операції надходження і витрат матеріалів. Після кожного запису визначається залишок матеріалів даного номенклатурного номеру.
Періодично матеріально-відповідальна особа складу повинна складати реєстри документів і здавати їх до бухгалтерії для подальшої обробки. Якщо складський облік ведеться за допомогою ЕОМ, то машина сама співставляє одержаний залишок за нормою запису і може готувати дані для подальшого замовлення матеріальних цінностей.
Суть аналітичного обліку матеріалів полягає в тому, що на окремий вид матеріалів відкривається номенклатурний номер , а він і є аналітичним рахунком. Дані аналітичного обліку узагальнюються в оборотних відомостях . Введення ЕОМ для обліку матеріалів дає можливість організувати облік не дублюючи багато разів кількісних і якісних даних.
При реєстрації даних в складському обліку використовують тверді облікові ціни. Щоб звірити дані складського і аналітичного обліку потрібно періодично складати оцінку облікових цін і кількісних залишків за формами складського обліку на визначену дату і співставляти загальні одержані суми із сумою залишків за обліковими цінами з вартістю аналітичного обліку. Такий метод організації бухгалтерського обліку називається сальдовим або оперативно-технічним.
Для правильної організації обліку матеріалів на підприємствах треба мати складські приміщення з відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками) , вимірювальними приладами (міри, ваги). Розміщення матеріалів повинно бути за секціями складів, а в середині їх за окремими групами і типами, сортами і розмірами матеріалів (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках тощо) з метою забезпечення можливості швидкого їх прийняття, видачі і перевірки наявності. У місцях зберігання на кожному виді матеріалу прикріплюють ярлик з вказівкою даних про знаходження відповідного матеріалу.
Важливе має встановлення осіб, відповідальних за прийняття і відвантаження матеріальних цінностей (завідуючих складами, комірників, експедиторів та ін.), за зберігання довірених їм матеріальних цінностей, правильне і своєчасне оформлення відповідних операцій щодо обліку матеріалів, а також виявлення списку посадових осіб, яким надано право підписувати документи на отримання і видачу із складів матеріалів, дати дозвіл (пропуск) на вивезення з підприємства матеріальних цінностей.
Матеріально відповідальні особи (завідуючі складами, комірники) повинні своєчасно повідомляти відділ постачання про всі випадки змін фактичних запасів кожного виду матеріалів відносно встановлених планових норм.
ж) Інвентаризація виробничих запасів
Інвентаризація - це перелік, перерахування, зважування, вимірювання виробничих запасів, що знаходяться в місцях зберігання співставлення з даними бухгалтерського обліку.
Інвентаризація є одним із засобів контролю за збереженням матеріальних цінностей і роботою матеріально-відповідальних осіб.
Інвентаризація також використовується для виявлення фактичних затрат на виробництво продукції та надання послуг, або коли інші дані не можуть бути одержані.
Обов`язковим є проведення інвентаризації при зміні матеріально-відповідальних осіб.
У процесі інвентаризації визначається фактична наявність цінностей, відхилення і причини відхилень.
Інвентаризаційні описи і акти разом з висновками робочої комісії здаються до бухгалтерії для виведення кінцевих результатів і складають при цьому порівнювальну відомість. У цій відомості послідовно використовують такі розрахункові процедури: взаємний залік лишків і нестач внаслідок пересортиці і розрахунок природної нестачі.
Якщо вартість нестач буде вища від вартості лишків, то різниця має бути віднесена на вищих матеріально-відповідальних осіб.
Коли вартість нестач коштує дешевше лишків, що їх перекривають, то різниця буде віднесена на зменшення собівартості продукції.
Лишки матеріальних цінностей , що не зараховані , як пересортиця оприбутковуються і їх вартість відноситься на зменшення собівартості продукції.
Недостачі списуються в межах норм природного убутку на собівартість продукції, робіт, послуг. Списується матеріально- відповідальною особою за роздрібними цінами.
За рішенням інвентаризаційної комісії вартість нестач може бути віднесена на інших винних осіб, фізичних або юридичних осіб шляхом висунення до них претензій через суд чи арбітраж, якщо вони не погоджуються сплатити віднесену на їх рахунок заборгованість за повернення заподіяної матеріальної шкоди.
Фактичні залишки, виявлені інвентаризацією, переносять до складського обліку у облікові записи бухгалтерії.
Вступ
ОХОРОНА ПРАЦІ - це система законодавчих актів, соціально-економічних, організаційно - технічних, лікувально - профілактичних і гігієнічних заходів та засобів, що забезпечують безпеку, працездатність людини та збереження здоров'я в процесі праці.
Науково - технічний прогрес призводить до повної зміни характеру та засобів трудової діяльності.
Науково - технічний прогрес створює для людини багато різних благ: зменшує фізичне навантаження, робить працю людини цікавою, різноманітною, інтелектуальною, розвиває творчі здібності людини. Широке впровадження комп'ютерної техніки дуже підвищує продуктивність праці.
На кожному підприємстві у встановленому порядку повинні здійснюватися широкомасштабні заходи, спрямовані на поліпшення здоров'я людей. Суворе додержання вимог гігієни та фізіології праці ї не тільки особистою справою кожної окремої людини , але й колективу тому, що порушення принципів гігієни позначається не тільки на здоров’ї порушника але й на здоров’ї інших членів колективу .
Вимоги до організації приміщень.
Розширення використання комп'ютерної технології повинно супроводжуватись прагненням поліпшити обстановку на робочому місці, яка створюватиме благотворні умови для співпраці користувачів ЕОМ та сприятиме збереженню високої працездатності.
Робочі місця з ЕОМ повинні , як правило , розміщуватись в окремих приміщеннях .
Приміщення , які призначені для роботи з ЕОМ повинні мати змішане освітлення .
Площа на якій розташовується одне робоче місце з ЕОМ повинно становити не менше як 6,0 м2 , об'єм приміщення не менше як 500 м3.
Поверхня підлоги повинна бути рівною без вибоїн, не слизькою, зручною для очищення та вологого прибирання, мати антистатичні властивості .
Забороняється застосовувати для оздоблення інтер’єру полімерні матеріали, що виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини .
Освітлення робочого місця та робочого приміщення.
Природне освітлення повинно здійснюватися у вигляді бічного освітлення. Вікна обов'язково повинні розташовуватися з одного боку приміщень і необхідна наявність сонцезахисних засобів, що знижують перепади яскравостей між природним освітленням та свічення екрану ЕОМ .
Освітлення у приміщеннях з ЕОМ має бути змішаним. Найкраще, щоб орієнтація світлових отворів приміщень з ЕОМ була на північ .
Розташувати робоче місце, обладнане ЕОМ, необхідно таким чином, щоб в поле зору не потрапляли вікна або освітлювальні прилади .
Коли штучне освітлення змішується з природним рекомендується використовувати лампи за спектральним складом близькі до сонячного світла.
Треба використовувати плівки з металізованим покриттям або жалюзі з вертикальними полями, що регулюються.
Штучне освітлення у приміщеннях з ЕОМ здійснюється у вигляді комбінованої системи освітлення з використанням люмінесцентних джерел світла у світильниках загального освітлення, які розташовують у рівномірному порядку над робочими місцями .
Відношення яскравості екрана ЕОМ до яскравості оточуючих його поверхонь не повинно перевищувати у робочій зоні 3:1.
Пульсація люмінесцентних ламп не повинна перевищувати 10 % .
Оптимальна освітленість робочих приміщень для роботи з ЕОМ 300-500 лк .
Захист від статичної електрики. Розрахунок захисного заземлення.
Для захисту від статичної електрики та для запобігання створенню значної напруженості поля у приміщеннях з ЕОМ використовують нейтралізатори та зволожувачі повітря .
Підлога повинна мати антистатичні покриття .
Всі ЕОМ повинні бути заземлені.
Згідно з санітарно - гігієнічними нормами напруженості електричного поля, які є допустимими, повинен проводитися захист від статичної електрики .
Ці рівні не повинні перевищувати 20 КВ протягом години.
РОЗРАХУНОК ЗАХИСНОГО ЗАЗЕМЛЕННЯ .
Для захисного заземлення використовують заземлювачі з труб. Це декілька металічних труб Æ 25 - 50 мм, довжиною 2 - 3 м, які забивають в землю на відстані 4 - 6 м одна від одної і з'єднують між собою металічною трубою. Остання проходить в цех і з’єднується з внутрішнім контуром. Розрахунок зводиться до визначення необхідної кількості труб заземлювача і довжини металічної труби, яка з'єднує вертикальні заземлювачі .
Розрахунок:
1. Визначення опору одного заземлювача .
Оз = Р/Л * 0,366( Lg2Л/Д + ½ Lg((4T + Л)/(4T - Л)))
P - питомий опiр грунту ( 10 000 - 30 000 Ом * см )
Л - довжина заземлювача ( 2 - 3 м )
Д - дiаметр труб ( 25 - 50 мм )
Т - відстань від поверхні до середини заземлювача ( 1,6-2,3 м )
2. Визначення довжини з’єднювальної труби в м.
Лт = 1,05 * А* Н
А – відстань між трубами;
Н – кількість труб.
Виробниче середовище .
На функціональному стані людини негативно позначається висока температура повітря. Оптимальні та припустимі мікрокліматичні параметри у приміщеннях повинні враховувати специфіку технологічного процесу при використанні комп'ютера .
При відчутному нагріванні поверхонь (більше 45 градусів) контактуючих з людиною слід передбачити засоби охолодження або ізоляції поверхонь .
Оскільки всі електронні блоки мають вбудовані вентилятори, для забезпечення сталих температурних режимів їх функціонування, необхідно приділити особливу увагу шляхом відводу повітря, щоб виключити перегрівання або протяг.
Шляхом встановлення кондиціонерів необхідно надати можливість індивідуального регулювання роздачі повітря в окремих приміщеннях.
Техніка безпеки при роботі з персональним комп'ютером .
1. Перевірка напруги в мережі.
Перед тим, як перший раз включити комп'ютер необхідно перевірити чи відповідає напруга в мережі тій напрузі, на яку розрахований комп'ютер .
При необхідності треба встановити перемикач напруги на комп'ютері в правильне положення .
2. Стабілізація напруги .
Найкраще підключати комп'ютери через стабілізатори, тому що в багатьох населених пунктах напруга в електромережі може сильно коливатись. Для комп'ютера ці зміни напруги є дуже шкідливі і небажані, особливо різкі пониження напруги .
Для надійного захисту від неприємностей, які зв'язані з нестабільністю електроживлення, застосовують пристрої неперервного живлення (MPS), котрі не тільки забезпечують строго постійну напругу живлення , але і дають можливість роботи комп'ютерів при повному відключенні електроживлення на протязі від 5 хвилин, до декількох годин. Це залежить від потужності пристрою. Протягом цього часу можна повністю закінчити всі роботи на комп'ютері, щоб при його відключенні не було втрати інформації .
3. Включення комп'ютера .
Щоб включити комп'ютер потрібно :
- перед ввімкненням ПК необхідно перевірити правильність установки перемикача напругу на системному блоці та напругу в мережі;
- ввімкнути допоміжні пристрої, які підключені до ПК;
- ввімкнути монітор;
- ввімкнути системний блок.
Після включення комп'ютера на екрані з'являється інформація про хід роботи програм перевірки і початкового завантаження комп'ютера.
4. Виключення комп'ютера.
Щоб виключити комп'ютер з операційною системою MS DOS потрібно:
- закінчити працюючі програми;
- завантажити програму PARK.EXE;
- вимкнути системний блок;
- вимкнути допоміжні пристрої підключені до ПК;
- вимкнути монітор.
Щоб виключити ПК з операційною системою WINDOWS потрібно:
- закінчити працюючі програми;
- вибрати пункт меню “Завершення роботи” – “Вимкнути ПК”;
- діждатись повідомлення “Тепер живлення ПК можна вимкнути”;
- вимкнути системний блок;
- вимкнути допоміжні пристрої підключені до ПК;
- вимкнути монітор.
Системний блок комп'ютера:
- повинен розміщуватися на стійкому місці і не піддаватися поштовхам і вібрації;
- всі кабелі, що з'єднують системний блок комп'ютера з другими пристроями , необхідно вставляти і виймати тільки при виключенні комп'ютера .
бажано поставити в такому місці , щоб
Недопустимо ставити на системний блок матричний принтер - вібрації, які виникають при його роботі можуть пошкодити комп'ютер .
В приміщенні де стоять комп'ютери не можна курити .
Раз в декілька місяців необхідно відкривати системний блок комп'ютера і видаляти пилососом бруд і пил .
Монітор:
- повинен бути розміщений на стійкому місці під прямим кутом зору на відстані 40-50 см до очей користувача;
- зображення повинно бути максимально чітким, не сильно яскравим і контрастним;
- регулярно протирати від пилу м’якою ганчіркою при вимкненому ПК;
- забороняється торкатися до екрану і титульного боку ввімкненого монітору.
Клавіатура:
- не ставити на клавіатуру сторонні речі;
- не працювати з вологими руками;
- після роботи вставляти клавіатуру в нішу стола;
- натискати на клавіші не докладаючи сильних зусиль.
г) Оцінка матеріальних цінностей
Оцінка матеріальних цінностей безпосередньо пов’язана з визначенням собівартості продукції. У бухгалтерському обліку оцінка матеріальних цінностей можлива: за купівельними цінами, фактичною собівартістю купівлі, яка визначається як середня зважена; за ринковими цінами, що склалися на дату складання звітного балансу; за обліковими цінами з визначенням відхилень останніх від фактичної собівартості купівель.
Фактична собівартість матеріальних цінностей складається із заготівельної собівартості товарно-матеріальних цінностей. що надійшли на підприємство, Тобто їх фактурної вартості (сплаченої постачальникові при купівлі), й транспортно-заготівельних витрат. До складу транспортно-заготівельних витрат включають витрати по транспортуванню, комісійні й командировочні, природний убуток у дорозі, витрати по страхуванню вантажів і транспортних засобів, якщо вони мали місце по оформленню товарних і платіжних документів, й інші витрати, пов’язані із заготівлею та придбанням матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство, тобто їх фактурної вартості (сплаченої постачальникові при купівлі) й транспортно-заготівельних витрат.
У зв’язку з тим, що транспортно-заготівельні витрати змінюються залежно від партії вантажів, виду використовуваного транспорту, способу навантаження, зміни географії постачальників та інших факторів, змінюється також і фактурна вартість. Тому на практиці фактична заготівельна собівартість матеріальних цінностей визначається як середня зважена величина.
Купівельними цінами можуть бути: прейскурантні або договірні, прейскурантні зі скидкою або накидкою. До купівельних цін можна віднести й фактурні ціни, тобто вартість матеріальних цінностей, що випливає з рахунку фактури постачальника. Фактурні ціни визначаються за прейскурантом або договором із включенням різних націнок, скидок. вартості допоміжних послуг, транспортних витрат. Фактурна вартість одержуваних матеріальних цінностей буде різною залежно від методики включення до неї залізничного тарифу.
Облікові ціни визначаються або як середня зважена величина фактичної заготівельної собівартості за тривалий минулий період, або як планово-заготівельна собівартість, що визначається на основі прейскурантних (договірних) цін і планованої величини транспортно-заготівельних витрат.
д) Оцінка матеріальних цінностей за міжнародними стандартами
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають значну свободу у виборі методики оцінки матеріальних цінностей, тобто вони не обмежуються рекомендаціями з вибору мінімальної оцінки з двох можливих. За міжнародними стандартами бухгалтерського обліку використовуються такі види оцінки:
а) первісна вартість являє собою грошовий вираз ціни придбання конкретного предмету;
б) відновлена вартість являє собою суму коштів, яку потрібно було б виплачувати на даний момент за необхідності заміни предмета іншим таким же;
в) чиста вартість реалізації — це ціна продажу за відрахуванням торговельних витрат у розумних межах прибутку. Цей метод дозволяє визначити упущену вигоду у випадках, коли предмет не буде реалізований на сторону;
г) приведена вартість — дисконтована величина майбутніх надходжень коштів, яку, як передбачається, може принести реалізація даного предмета у процесі звичайної комерційної операції.
В міжнародній практиці користуються спеціальними термінами, що характеризують методи оцінки матеріальних цінностей в активі балансу.
Метод Fifo — це метод, за яким матеріальні цінності оцінюються за ціною придбання (заготівельна собівартість), якщо вона менша від ціни продажу. Різниця відображує можливий прибуток. Ціна придбання визначається як середня зважена величина з усіх партій закуплених матеріальних цінностей або за вартістю першої придбаної одиниці товару. Fifo — це метод оцінки за первісною вартістю.
Метод Lifo — це метод оцінки за відновленою вартістю (вартістю останніх за часом закупок), тобто коли матеріальні цінності оцінюються за ціною реалізації, якщо вона менша від ціни придбання (заготівельної собівартості). Різниця відображує прихований збиток підприємства.
|
