Визначення кредитоспроможності позичальника - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

План:

• Вступ.
• Кредитоспроможність, її визначення та суть.
• а) сутність кредитоспроможності.
• б) Національна рейтингова шкала.
• Проведення оцінки кредитоспроможності позичальника.
• а) визначення кредитоспроможності юридичних осіб.
• б) визначення кредитоспроможності фізичних осіб.
• Висновки.
• Література.

Вступ.

Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів.

З економічного погляду кредит – це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Загальноекономічною причиною появи кредитних відносин є товарне виробництво. Основою функціонування кредиту є рух вартості у сфері товарного обміну, в процесі якого виникає розрив у часі між рухом товару і його грошовим еквівалентом, відбувається відокремлення грошової форми вартості від товарної. Якщо рух товарних потоків випереджає грошовий, то підприємства – споживачі товарів із настанням моменту плати за них не завжди мають достатні кошти, що може зупинити нормальний процес відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то на підприємствах нагромаджуються тимчасово вільні кошти.

Таким чином, виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. При цьому виникнення кредитних відносин зумовлюється не самим фактом незбігу в часі відвантаження товару і його оплати, а узгодженням між суб'єктами кредитних відносин умови щодо відстрочки платежу шляхом укладання кредитної угоди. Але оборот товарів є не єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. Нині кредитні відносини виникають за будь-якої економічної чи фінансової операції, що пов'язана із заборгованістю одного з учасників такої операції.

Поряд з об'єктивною основою існують специфічні причини виникнення і функціонування кредитних відносин, що пов'язані з необхідністю забезпечення безперервності процесу відновлення [1].

Що ж стосується фізичних осіб, то потреба у отриманні кредиту частіше за все виникає у молодих людей віком до 35 років, тут виділяють два види кредитування: споживче та інвестиційне. Суть споживчого кредитування полягає у тому, що придбані у такий спосіб товари або послуги використовуються для задоволення власних потреб, а інвестиційного – у тому, що товари або послуги вкладаються у розвиток бізнесу [4].

Для надання кредиту важливе значення має оцінка кредитоспроможності позичальника.

Кредитоспроможність – наявність у потенційного позичальника передумов для отримання кредиту і здатність повернути його. Інакше кажучи – це здатність підприємства у повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїм борговим зобов’язанням [1].

Кредитоспроможність, її визначення та суть.

При наданні кредитів будь-який банк стикається з необхідністю оцінки кредитоспроможності позичальників. Ця процедура є обов'язковою, і її результати істотно впливають як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку в цілому. Для позичальника оцінка кредитоспроможності також важлива, оскільки від її результату залежить в якому обсязі буде наданий кредит і чи буде він наданий взагалі.

Результатом систематично невірно здійснюваної оцінки кредитоспроможності позичальників може служити погіршення якості кредитного портфеля банку, яке, до того ж, тягне за собою ще й необхідність зайвого резервування. У кращому випадку це призведе до погіршення фінансового стана банку, у гіршому - до повного краху.

Рішенням проблеми є розробка і використання обґрунтованої методики, що дозволятиме банку найбільш реально оцінювати кредитоспроможність позичальників. Проте слід зазначити, що не існує ні єдиної методики, ні єдиного підходу до її побудови. Більш того, що говорити про єдність методик і підходів, коли немає навіть єдиного обґрунтованого визначення поняття кредитоспроможності, про що, зокрема, свідчать наведені нижче різноманітні тлумачення поняття кредитоспроможності.

1) «Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями» [7,c.287].

2) «Кредитоспроможність [creditworthiness] - система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни» [8,c.161].

3) «Кредитоспроможність позичальника - це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями» [9,c.183].

4) «Кредитоспроможність (Creditworthiness) - спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг» [10,с.533].

5) «1. Наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його. 2. Спроможність повернути кредит» [11,c.109].

6) «Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями» [12].

Проаналізуємо основні відмінності наведених визначень. Так, у першому, третьому і четвертому визначеннях кредитоспроможність розуміється як «спроможність», у другому як «система умов», в п'ятому як «наявність передумов», а в шостому як «здатність». Очевидно, етимологія терміна «кредитоспроможність» усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про «спроможність».

У першому, третьому і шостому визначеннях мова йде про «позичальника», у другому про «підприємство», у четвертому про «компанію» та «приватну особу», у п'ятому суб'єкт не згадується взагалі. У визначенні поняття кредитоспроможності обов'язково повинний бути суб'єкт і, очевидно, найбільш правильно говорити про «позичальника», тому що позичальниками можуть бути і фізичні і юридичні особи.

Формулювання про спроможність позичальника «розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями», очевидно, найбільш відповідає сутності поняття кредитоспроможності, тому що боргові зобов'язання можуть містити і зобов'язання повернення кредиту, і виплати відсотків, і інші зобов'язання позичальника.

У першому визначенні мова йде про спроможність позичальника розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями «повністю і в строк», у другому «в повному обсязі у передбачені терміни», у третьому «повністю і своєчасно», у четвертому «належним чином», у п'ятому такого роду уточнень не міститься, у шостому «в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін». Останнє формулювання, на нашу думку, найбільш точне, тому що в ньому мова йде не просто про «своєчасність», а міститься конкретна вказівка на термін «визначений кредитною угодою».

З урахуванням висновків, отриманих у ході аналізу відмінностей приведених визначень поняття кредитоспроможності, можна стверджувати, що шосте визначення, що міститься в Положенні Національного Банку України «Про кредитування», найбільш точно відбиває сутність поняття кредитоспроможності.

Як відомо, зобов'язання підприємства можуть погашатися різними видами активів. Тобто в ході своєї діяльності частину зобов'язань підприємство може погашати грошовими коштами, а частину іншими активами, наприклад, готовою продукцією, товарами та ін. Спроможність підприємства виконувати свої зобов'язання характеризується його платоспроможністю.

Виникає питання: чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності і, взагалі, який сенс використання поняття кредитоспроможності, якщо існує поняття платоспроможності?

Між кредитоспроможністю і платоспроможністю існує істотна відмінність. Справа в тому, що кредитні зобов'язання позичальника перед банком, на відміну від інших зобов'язань, повинні бути погашені виключно грошовими коштами. Тому для банка, що надає кредит, недостатньо, щоб позичальник був платоспроможний, він повинен бути кредитоспроможний. У зв'язку з цим виникає необхідність використання поняття кредитоспроможності для характеристики спроможності позичальника погашати свої зобов'язання перед банком виключно грошовими коштами.

Ця важлива особливість обумовлює необхідність використання для оцінки кредитоспроможності позичальників терміна «потік грошових коштів». Необхідно підкреслити відмінність значення цього терміна від значення терміна «грошовий потік». Потік грошових коштів слід розуміти як рух виключно грошових коштів, у той час як грошовий потік трактується як рух не тільки грошових коштів, але і їх еквівалентів.

З урахуванням викладеного вище модифікуємо визначення поняття кредитоспроможності, що міститься в Положенні Національного Банку України «Про кредитування», і наведемо його в наступному вигляді: кредитоспроможність - це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами.

Виникає питання: чи усі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком у якості потенційного джерела погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у якості потенційного джерела погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які, як передбачається, будуть носити в майбутньому регулярний, а не випадковий характер.

Мовою бухгалтерського обліку це означає, що в якості потенційного джерела погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів від звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів від надзвичайних подій (див. рис.1.).

Рис. 1

Звичайна діяльність, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» (далі ПСБО 3), це «будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення». Поняття основної діяльності, в свою чергу, визначено в ПСБО 3 як «операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу».

Поняття «надзвичайна подія» визначено в ПСБО 3 як «подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді».

Для того щоб врахувати викладене вище наведемо визначення поняття кредитоспроможності у наступній формі: кредитоспроможність - це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.

Здавалося б, на цьому можна зупинитися і використовувати отримане визначення кредитоспроможності в практичній діяльності. Проте існує ще один важливий момент, не враховуючи який можна одержати парадоксальні результати.

Уявимо собі таку ситуацію. Позичальник «Х» хоче отримати кредит обсягом в 1 гривню. Після ретельного аналізу його діяльності банк робить висновок, що позичальник «Х» спроможний генерувати в ході звичайної діяльності потоки грошових коштів, необхідні для погашення кредитної заборгованості. Іншими словами, позичальник «Х» визнаний кредитоспроможним. Відтепер ні в кого не викликає сумнівів справедливість додавання до назви позичальника «Х» епітета «кредитоспроможний».

Тепер уявимо собі, що ситуація різко змінилася і позичальник «Х» хоче отримати кредит обсягом уже не в 1 гривню, а в 1 000 000 гривень. Після ретельного аналізу його діяльності банк робить висновок, що позичальник «Х» не спроможний генерувати в ході звичайної діяльності потоки грошових коштів, необхідні для погашення кредитної заборгованості. Іншими словами, позичальник «Х» визнаний некредитоспроможним. Тепер до назви позичальника «Х» сміливо додають епітет «некредитоспроможний».

Що ж призвело до того, що той самий банк характеризує кредитоспроможність того самого позичальника діаметрально протилежним чином. Причиною цьому послужила зміна однієї з умов кредитування - обсягу кредиту. Причому, аналогічні приклади можна привести для будь-яких інших умов кредитування - величини відсотків, періодичності нарахування відсотків, періоду кредитування, способу погашення кредиту та ін.

Судження про кредитоспроможність позичальника, що фіксується в тих або інших документах, обов'язково повинно супроводжуватися вказівкою на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.

Таким чином, для характеристики кредитоспроможності позичальника доцільно вживати формулювання подібного роду: «При наступних умовах кредитування:…, кредитоспроможність позичальника оцінюється як …».

З урахуванням викладеного вище визначення поняття кредитоспроможності можна навести у наступному вигляді: кредитоспроможність - це спроможність позичальника при конкретних умовах кредитування в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності. Дане визначення, на наш погляд, достатньо точно відбиває сутність поняття кредитоспроможності.

Варто підкреслити, що використання такого визначення поняття кредитоспроможності має велике значення не тільки з термінологічної, але і з практичної точки зору, тому що визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а, отже, і його результати [3].

Процес аналізу та оцінювання кредитоспроможності клієнта складається з двох етапів:

- оцінювання моральних та етичних якостей позичальника, його репутації та намірів щодо повернення позички;

- прогнозування платоспроможності позичальника на період кредитування.

Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона візьме на себе, встановлюючи кредитні стосунки з цим клієнтом.

Національний банк України в "Положенні про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" розробив методику аналізу фінансового стану позичальника, яка має враховуватися банками обов'язково. Однак наведені в Положенні вимоги є мінімально необхідними, і кожен банк може розробити власний підхід з урахуванням своєї специфіки, основних положень кредитної політики та конкретних економічних умов. Отже, кожен банк має право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки, що підвищують вимоги до показників для адекватної оцінки кредитних ризиків і належного контролю за ними. Крім того, банки самостійно визначають значущість кожного із запропонованих НБУ показників індивідуально для кожної групи позичальників з огляду на галузь економіки, сезонність виробництва, ліквідність балансу, обіговість коштів, становище на ринку.

Критерії оцінювання фінансового стану позичальника та методику їх визначення банк документально фіксує в окремому положенні і вони є невід'ємною частиною його кредитної політики. У методиці потрібно сформувати ґрунтовні та технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності клієнтів-позичальників і методи проведення аналізу. Вибір системи показників і методів залежить передусім від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк (галузеві особливості, категорія позичальників), а також від рівня спеціалізації банку (іпотечний, інвестиційний, торгівельний), видів кредитів (короткострокові, довгострокові), стратегії та політики банку (надійність, ризиковість, агресивність), рівня кваліфікації кредитних працівників, рівня організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку.

У процесі аналізу кредитоспроможності потрібно керуватися тим, що для кредитора пріоритетне значення має спроможність позичальника генерувати грошові потоки. Наприклад, у міжнародній банківській практиці зафіксовано непоодинокі випадки, коли банки охоче кредитують компанії, які за фінансовими звітами є збитковими, але вони генерують потужний грошовий потік. Прикладом можуть бути авіаційні компанії США, які внаслідок великих амортизаційних відрахувань, пов'язаних із високою вартістю літаків, мають фінансовим результатом збитки. Водночас на рахунках цих компаній завжди є кошти, що і робить їх вигідними і надійними позичальниками. У вітчизняній практиці частіше існує зворотна ситуація, коли прибуткове підприємство не може розрахуватися за кредитом, оскільки його фінансовий прибуток перебуває у формі прострочених і сумнівних до повернення боргів. Однак у будь-якому разі аналіз динаміки грошових потоків позичальника дає банку цінну інформацію щодо його спроможності своєчасно повернути борг [5].

Кабінетом Міністрів України була розроблена Національна рейтингова шкала, яка наводиться нижче [6].

Довгострокові кредитні рейтинги (більше 1 року)

Інвестиційні рівні

Спекулятивні рівні

Короткострокові кредитні рейтинги (до 1 року)

Інвестиційні рівні

Спекулятивні рівні

Проведення оцінки кредитоспроможності позичальника.

Визначення кредитоспроможності юридичних осіб. Перш ніж планувати залучення капіталу шляхом одержання банківської позики, фінансові служби підприємства повинні оцінити можливості отримання кредиту. Для цього доцільно провести аналіз відповідності параметрів діяльності підприємства критеріям кредитоспроможності, які вимагаються тим чи іншим банком.

У науково-практичній літературі здебільшого виділяють кількісні та якісні критерії кредитоспроможності. Кількісні критерії пов’язані з оцінкою поточного та перспективного стану позичальника, а якісні виявляються на основі оцінки менеджменту підприємства та його ситуації на ринку факторів виробництва і збуту продукції. Взаємозв’язки між якісними та кількісними параметрами кредитоспроможності підприємства з погляду швейцарських фінансистів наведені на рис. 2.

Рис. 2. Елементи оцінки кредитоспроможності у взаємозв’язку.

У теорії і практиці немає єдності щодо пріоритетності того чи іншого елемента кредитоспроможності.

Вважається, що якісні чинники досить важко оцінити і систематизувати: на це потрібно витратити більше часу і затрат, ніж на оцінку фінансового стану. Зазначені чинники досліджуються за двома напрямами: якість менеджменту та ситуація на ринку фак­торів виробництва і збуту продукції (товарів).

При оцінці рівня менеджменту увага концентрується на пер­сональних і фахових якостях керівництва, а також на організації управління підприємством. Відповідні висновки робляться на ос­нові вивчення інформації, яка характеризує:

наявність і реальність довгострокової стратегії розвитку підприємства;

уміння керівника чітко формулювати стратегічні цілі та концепцію розвитку підприємства;

наявність та функціональну спроможність системи контролінгу;

освіту, досвід та імідж керівництва;

дотримання ділової етики, договірну та платіжну дисциплінну підприємства;

вміння менеджменту вчасно оцінювати підприємницькі ризики та вживати заходів щодо їх нейтралізації;

внутрішній клімат, який склався на підприємстві, та виробничу дисципліну;

рівень розмежування функціональних обов'язків працівників, наявність посадових інструкцій;

* плинність кадрів на ключових посадах.

Банківська практика свідчить, що в результаті суб'єктивних оцінок якість менеджменту систематично завищується .

Оцінюючи ситуацію підприємства на ринку факторів ви­робництва та збуту продукції, використовують результати га­лузевого аналізу, співбесіди з клієнтами позичальника, а також повідомлення засобів масової інформації. Основна увага при цьому концентрується на з'ясуванні таких питань:

* рівень відповідності якості товарів їх цінам і вимогам ринку;

* конкурентоспроможність продукції (на внутрішньому та зовнішньому ринках), конкурентні переваги;

* якість маркетингової політики та концепції збуту продукції; й величина ринкового сегмента, який належить підприємству;

* управління товарним асортиментом (розробка нових видів продукції);

* основні споживачі готової продукції та їх частка в загальному обсязі реалізації;

* наявність замовлення на реалізацію продукції (робіт, послуг);

* залежність виробничо-господарської діяльності підприємства від постачальників сировини і матеріалів;

* рівень зносу основних засобів і необхідність їх оновлення й наявність ефективної системи логістики на підприємстві.

Глибина оцінки якісних критеріїв кредитоспроможності знач­ною мірою залежить від строку, на який видається кредит.

З метою оцінки кількісних критеріїв проводиться аналіз пото­чного та перспективного фінансового стану підприємства. Голо­вне завдання полягає у прогнозуванні майбутньої платоспроможності підприємства. Для цього аналізуються всі можливі фактори, які можуть вплинути на платоспроможність. На практиці використовуються різні моделі аналізу: дискримінантний та регресійний аналіз, комплексна оці­нка на основі розрахунку окремих фінансових показників тощо.

Розглянемо найтиповіший підхід до оцінки фінансового стану підприємств, який застосовується провідними європейськими ба­нками. В основі цього підходу лежить розрахунок таких основ­них блоків показників:

• ліквідності та платоспроможності;

показники, які характеризують структуру капіталу та майна підприємства;

прибутковості та самофінансування (поточні та прогнозні);

оборотності.

Завдяки аналізу робиться висновок про здатність підприємст­ва обслуговувати свої борги. Об'єктивність висновків підвищу­ється в результаті порівняння значень отриманих показників з рекомендованими, середньогалузевими, а також у динаміці.

Показники ліквідності та платоспроможності. Аналіз лікві­дності підприємства ґрунтується на зіставленні відображених у балансі поточних платіжних зобов'язань підприємства та поточ­них активів. У теорії і практиці можна зустріти значну кількість показників ліквідності (алгоритми розрахунку найпоширеніших з них наведено в табл. 1).

Показник абсолютної ліквідності характеризує платоспромо­жність підприємства на дату складання балансу і показує, яку ча­стину короткострокових зобов'язань воно має можливість пога­сити негайно. Висновки щодо майбутньої платоспроможності позичальника на основі аналізу цього показника робити недоцільно. Однак при оцінці кредитоспроможності підприємства банк звер­тає увагу на потенційну платоспроможність позичальника. Саме тому рівень інформаційного навантаження показника ліквідності першого ступеня для банку є досить низьким. Надто високе зна­чення цього показника негативно впливає на рентабельність під­приємства, оскільки залучений капітал вкладається в неробочі активи, якими є грошові кошти та їх еквіваленти. Оптимальною вважається ситуація, коли показник абсолютної ліквідності зна­ходиться на рівні 0,2. З метою забезпечення стабільної поточної платоспроможності підприємства можуть формувати резерви лі­квідності (наприклад, поточні фінансові інвестиції) чи вдаватися до залучення контокорентних кредитів (овердрафту)[1].

Табл. 1

Показники, які характеризують структуру капіталу та майна позичальника, наведені в табл. 2 Структура капіталу підприємства досить докладно характеризується під час розгляду вертикального правила фінансування. Висновки щодо задовільності показників структури капіталу та майна робляться на основі їх зіставлення із середньогалузевими значеннями.

Табл. 2

У деяких методичних рекомендаціях можна зустріти аргумен­тацію, згідно з якою випереджальне зростання кредиторської за­боргованості порівняно з дебіторською свідчить про погіршення фінансового стану підприємства. На практиці цей висновок не завжди підтверджується, що слід враховувати при прийнятті від­повідних рішень.

Висновки щодо раціональності формування структури майни підприємства слід робити, враховуючи рівень дотримання правил фінансування, а також середньогалузевий рівень відповідних по­казників. Зважаючи на викривлену структуру формування активів вітчизняних підприємств, а також невідповідність балансової та реальної вартості майна, за орієнтир доцільно брати показники відповідних галузей в економічно розвинутих країнах. Напри­клад, середньогалузеве значення показника, який характеризує частку основних засобів у структурі активів західноєвропейських підприємств, становить: по хімічній промисловості — близько 20 %; харчовій — 35; текстильній — 25; оптовій торгівлі — 15; роздрібній торгівлі — 20 %.

Показники прибутковості та самофінансування. Здатність підприємства виконувати свої зобов'язання значною мірою зале­жить від рівня його прибутковості та самофінансування. Саме тому в процесі оцінки кредитоспроможності (особливо при наданні довгострокових кредитів) аналізують фактично досягнуті та прогнозні показники рентабельності, прибутку. Ці показники дають змогу дати відповідь на два запитання:

• яку частку інвестицій, інших грошових видатків підприємство може фінансувати за рахунок результатів своєї діяльності;

• чи зможе підприємство виконати свої зобов'язання у майбутньому за рахунок внутрішніх фінансових джерел.

Окрім звітних даних у процесі аналізу вивчаються планові показники фінансових результатів, прогноз руху грошових коштів, фінансовий план тощо.

У теорії і практиці можна зустріти велику кількість абсолютних і відносних показників прибутковості та самофінансування. До аб­солютних належать: чистий прибуток; прибуток до оподаткування; прибуток від операційної діяльності. Більшість з відносних показників ґрунтується на концепції рентабельності: рентабельність власного капіталу; рентабельність інвестицій; рентабельність активів; рентабельність основних засобів; рентабельність виробництва певного виду про­дукції тощо.

Зрозуміло, що, оцінюючи кредитоспроможність позичальника, кредитні експерти підбирають свій каталог показників, які, на їхню думку, дозволяють дійти найоб'єктивніших висновків про потенційну здатність підприємства виконувати свої зобов'язання за рахунок внутрішніх фінансових джерел. У табл. 3 наведено найпоширеніші із згаданих показників.

Табл. 3

Показники оборотності. Ця група показників характеризує ефективність управління грошовими потоками підприємства, в т. ч. оборотними активами, кредиторською, дебіторською забор­гованістю тощо. Алгоритми розрахунку основних показників обо­ротності наведені в табл.4.

Табл. 4