Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря - Екологія - Скачать бесплатно
на небесних тілах будь-які об’єкти із зброєю масового пораження, перш за все з ядерною зброєю. Договір 1967 р. закріпив цю заборону у вигляді писаної норми міжнародного права, поширивши сферу її дії на всі держави. Таким чином, ця норм набула загальновизнаного характеру. Договором 1967 року встановлювався для Місяця та інших небесних тіл режим повної демілітаризації. Договір передбачає, що Місяць та інші небесні тіла використовуються всіма його учасниками виключно в мирних цілях. Відповідно на небесних тілах забороняється створення військових баз, споруд та укріплень, використання та випробування будь-яких типів озброєнь та проведення військових маневрів. Разом з тим допускається використання військового персоналу для наукових досліджень чи будь-яких інших мирних цілей, а також використання будь-якого обладнання, необхідного для мирного дослідження Місяця та інших небесних тіл.
В майбутньому, на випадок досягнення угоди стосовно повної демілітаризації цього космічного простору, а не лише Місяця та інших небесних тіл, в Угоду про принципи діяльності держав з дослідженням космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, буде включено принцип використання цього простору у винятково в мирних цілях. Цей принцип замінить собою принцип часткової демілітаризації космічного простору та повної демілітаризації небесних тіл*.
На даний час такої угоди ще немає, і тому в міжнародних документах говориться про винятково мирне дослідження та використання космічного простору як мети, до якої слід прямувати.
Для досягнення цієї мети необхідно ще домовитись відносно заборони:
вивозу на орбіту навколо Землі, Місяця та інших небесних тіл будь-яких об’єктів військового призначення;
використання космічного простору для (чи під час) військових маневрів, а також з метою випробування будь-яких видів озброєнь (бойових ракет, бойових аерокосмічних пристроїв та ін.).
В останні десятиліття з усією гостротою постала проблема попередження забруднення земного, водного та атмосферного середовища.
Зараз актуальності набули питання, пов’язані із запобіганням шкідливому забрудненню космосу, а також земного середовища внаслідок доставки наземної речовини. Принцип свободи дослідження та використання космічного простору та небесних тіл не дозволяє одним державам діяти на збитки іншим державам. Договір 1967 р. встановлює, що при “дослідженні та використанні космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, держави-учасники Договору здійснюють вивчення та дослідження космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, з певним врахуванням відповідних інтересів всіх інших держав-учасників Угоди. Держави-учасники Угоди здійснюють вивчення та дослідження космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, таким чином, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також несприятливих змін земного середовища, внаслідок доставки позаземної речовини, із цією метою, у випадку необхідності, вживають відповідних заходів” (ст. ІХ). Забруднення космосу можна розглядати як частину більш загальної проблеми експериментів в космосі, з потенційно шкідливими наслідками. Заходи міжнародно-правового характеру покликані запобігти можливості таких шкідливих наслідків. Поняття забруднення космосу охоплює як його засмічення, так і зараження.
На орбітах навколо Землі обертається біля 3 тисяч космічних об’єктів. Більшість з них вже виконали свої завдання і не представляють ніякої наукової цінності. З метою запобігання подібному забрудненню космосу слід визнати бажаним скорочення до мінімуму кількості космічних об’єктів, які втратили наукове та практичне значення, але продовжують рух по орбіті навколо Землі. Такого скорочення можна було б добитися шляхом домовленості стосовно видалення таких “мертвих” об’єктів із космосу. Сюди ж слід віднести і питання про припинення радіопередач з борту космічних об’єктів після виконання ними свого призначення.
Забруднення космосу загрожує не лише ризиком зіткнення (який ще довго буде, вірогідно, мінімальним), але і радіоперешкодами (які вже є нагальною проблемною). Спостереження за космічними об’єктами, які відслужили свою службу, може згодом стати непосильним тягарем для наземних станцій спостереження.
Проблема запобігання забрудненню космосу включає в себе проблему запобігання радіоактивному, біологічному та хімічному забрудненню космосу. Важливе значення в цьому плані має заборона розміщення ядерної зброї в космосі, яка була встановлена в 1967 р. Угодою*.
За умов суворого дотримання державами цієї Угоди небезпека зараження космосу радіоактивними продуктами буде значно зменшена.
Важливого значення набуває питання про розробку конкретних правил, покликаних запобігти чи зменшити шкідливі наслідки можливого зараження земними речовинами космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, а також виключити можливі небажані зміни земного середовища внаслідок доставки позаземної речовини. Перш за все мається на увазі розробка правових норм, які б передбачали стерилізацію міжпланетних літальних апаратів та інші профілактичні заходи по запобіганню зараженню.
Виникає також запитання стосовно міжнародної відповідальності держав за збитки, спричинені в результаті зараження чи забруднення космосу. Така відповідальність має свої специфічні особливості і тому вимагає особливої міжнародно-правової регламентації.
Як було зазначено вище, питання запобігання забрудненню та зараженню космосу охоплюються загальною проблемою запобігання потенційно шкідливим наслідкам експериментів в космосі, яка обговорюється ООН та цілим рядом інших міжнародних організацій. В рамках комітету з дослідження космічного простору (КОСАР) в 1962 році була утворена спеціальна Консультативна група для визначення можливих шкідливих наслідків експериментів в космосі. Ця група підготувала доповідь щодо потенційно шкідливих наслідків експериментів в космосі, який був представлений до розгляду Загальних зборів КОСАР, які відбулися в травні 1964 року у Флоренції. З цього питання Загальними зборами КОСАР була ухвалена спеціальна резолюція.
Велика увага проблемі запобігання потенційно шкідливим наслідкам експериментів в космосі приділяється Організацією Об’єднаних Націй. На необхідність запобігання таким шкідливим наслідкам звернув особливу увагу в 1964 р. Науково-технічний підкомітет Комітету ООН з питань космосу. Рекомендації Науково-технічного підкомітету увійшли в доповідь Комітету ООН по космосу, який був представлений ХХ сесії Генеральної Асамблеї ООН.
В резолюції 2130 (ХV від 20 грудня 1965 р.) Генеральна Асамблея ООН схвалила рекомендації Науково-технічного підкомітету відносно запобігання потенційно шкідливим наслідкам експериментів у космосі. Слід також мати на увазі можливість проведення міжнародних консультацій, які передбачаються Угодою по космосу 1967 року. Обов’язок проведення таких консультацій покладається на державу, яка планує проведення експерименту з потенційно шкідливими наслідками. Угода гласить: “Якщо будь-яка держава – учасник Угоди має підстави вважати, що діяльність чи експеримент, заплановані цією державою-учасником чи громадянами цієї держави-учасника Договору в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, створять потенційно шкідливі перешкоди діяльності інших держав-учасників Угоди у справі мирного дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, то вона повинна провести відповідні міжнародні консультації, перш ніж приступити до такої діяльності чи експерименту” (ст. ІХ). Державам, які не беруть участь у проведенні експерименту, надано право вимагати, на випадок необхідності, проведення таких консультацій. У відповідності з договором “держава-учасник Договору, яка має підстави підозрювати, що діяльність чи експеримент, заплановані іншим учасником Договору в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, може запросити проведення консультації стосовно такої діяльності чи експерименту (ст. ІХ).
Таким чином, у відповідності з Договором міжнародне обговорення експерименту, який планується, з метою запобігання можливим потенційно шкідливим наслідкам може відбутися за вимогою будь-якої держави. Порядок проведення міжнародних консультацій, які передбачені Договором, потребує в подальшому конкретизації.
Космічні ракети розширили межі пізнання людиною Сонячної системи. Наука вже не обмежується вивченням лише навколоземного простору, міжпланетні кораблі вирвались за межі земного тяжіння і розпочали дослідження космосу в районах Місяця, Марса, Венери. Все це стало можливим завдяки розвитку найважливіших областей сучасної науки та техніки, в першу чергу ракетної техніки, радіоелектроніки, ядерної фізики.
Вивчення та дослідження космічного простору повинно відбуватися лише для добробуту людства, в інтересах дружніх стосунків між державами. Такі дії держав, як розміщення на орбітах в космічному просторі об’єктів з ядерною зброєю, яка може бути направленою на території іншої держави несумісні з Уставом ООН, який покладає на держави обов’язок “проявляти терпимість та жити поруч, в мирі один з одним, як добрі сусіди”.
5 серпня 1963 р. з ініціативи СРСР в Москві був підписаний Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі та під водою.
Московська угода полегшує освоєння космічного простору з мирною метою і сприяє забезпеченню безпеки польотів екіпажів космічних кораблів.
На ХVIII сесії Генеральної Асамблеї ООН міністр закордонних справ держав-членів угод заявили, що потрібно заборонити вихід на орбіту об’єктів з ядерною зброєю на борту*. Під “об’єктом” резолюція має на увазі будь-які апарати, придатні” для польотів у космічний простір, такі, як ракети, супутники, космічні кораблі, апарати, здатні нести на собі ядерну зброю чи інші види зброї масового знищення. Під останнім потрібно розуміти хімічну, бактеріологічну, радіоактивну зброю, а також будь-які інші види зброї масового знищення, які можуть бути винайдені в майбутньому.
Резолюція забороняє (п.2) не лише вивід на орбіту навколо Землі будь-яких вищезгаданих об’єктів, але і розміщення такої зброї на небесних тілах та розміщення такої зброї в космічному просторі якимось-небудь іншим чином. Державам відповідно, заборонено запускати об’єкти з ядерною зброєю на борту в напрямку інших небесних тіл чи на орбіту навколо цих тіл.
Резолюція забороняє спроби розміщення такої зброї в космічному просторі якимось-небудь іншим чином, що цілком є вірогідним в умовах бурхливого розвитку науково-технічної думки. Цей захід є дуже актуальним, так як розміщення ядерних зарядів на космічних об’єктах представляє особливу небезпеку для держав, не захищених якимось-небудь стійким та міцним бар’єром від навколоземного космічного простору. При цьому під загрозу була б поставлена безпека не одного, а багатьох суб’єктів. Важливе положення зафіксоване в пункті 2 “в”: “держави повинні утримуватись від пропозиції заохочення чи якої-небудь участі в проведенні вищевказаної діяльності”. Мова йде про непряму участь держав у розміщенні в космічному просторі ядерної зброї: 1) спільна діяльність по запуску космічних об’єктів; 2) передача у власність, у володіння чи розпорядження об’єктів з ядерною зброєю, призначених для розміщення в космічному просторі (чи хоча б засобів доставки в космос ядерної зброї); 3) надання будь-якої іншої допомоги у здійсненні подібних проектів; 4) провокування чи й навіть просте заохочення зазначеної діяльності.
Резолюція ХVIII з’їзду Генеральної Асамблеї ООН має на увазі відмову від виводу мирного часу. Їх метою забезпечення безпеки держав шляхом створення умов, за яких мілітаризація космосу була б відвернута та деякою мірою зменшилась би можливість ядерного нападу із космосу.
Проте дана резолюція не забороняє застосовувати ядерну зброю в умовах війни, нічого не говорить про заборону застосування міжконтинентальних балістичних ракет з ядерними боєголовками. Резолюція не містить заборони застосовувати ракетну зброю однією державою проти іншої через космос.
Нарешті, резолюція не містить заборони вильоту за межі своєї національної території військових літаків, здатних нести зброю масового знищення, а також не містить заборони виходу за межі територіальних вод військовим кораблям, здатним нести зброю масового знищення.
Згідно з угодою про невивід на космічну орбіту об’єктів з ядерною зброєю чи будь-якими іншими видами зброї масового пораження, закріпленою в резолюції Генеральної Асамблеї, ядерні держави повинні утримуватися від наступних дій:
виводити на орбіти в космос об’єкти (ракети, супутники, кораблі) з ядерною зброєю;
виводити на орбіти в космос об’єкти з хімічною, бактеріологічною, радіоактивною та іншою зброєю масового знищення;
розміщувати вищезгадані об’єкти на небесних тілах;
розміщувати вищезгадані об’єкти в космічному просторі;
примушувати інші держави чи інших осіб до здійснення таких дій;
брати участь у здійсненні таких дій.
До вказаної резолюції приєдналися всі держави-члени ООН, які взяли на себе тим самим всі права та обов’язки, за які йшла мова вище.
Новим важливим кроком на шляху до повної ядерної демілітаризації стала Угода про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Місяць, підписана 27 січня 1967 р. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1884 від 17 жовтня 1963 р. йде далі і забороняє розміщувати в космічному просторі будь-які об’єкти з ядерною зброєю на борту*.
Разом з тим резолюція 1884 та Угода по Космосу не забороняють і не повинні тлумачитися як такі, що забороняють вивід в космос мирних супутників чи ракет, які працюють на атомній енергії. Тому неправдою буде вважати, начебто проблема використання ядерної енергії при освоєнні космічного простору розв’язана.
Дослідження космосу, польоти міжпланетних кораблів за межі навколоземного простору потребують витрат величезної кількості енергії. Вона використовується і буде використовуватись у об’ємах, які все збільшуються на подолання сили земного тяжіння, маневрування в польоті та повернення на Землю, а також для забезпечення нормальних життєвих умов всередині космічного корабля, живлення наукових, навігаційних та інших приладів, радіоапаратури та засобів управління корабля.
Одним з основних питань вибору оптимальної енергетичної установки є питома вага генератора, тобто його вага на одиницю енергії, яка виробляється. Жоден із генераторів, які працюють на “класичному паливі” – вугіллі, мазуті, нафті, бензині і т.д., не може бути застосований для забезпечення енергією космічних кораблів, так як необхідний запас палива складе величезну вагу. Лише застосування ядерної енергії може дати великий виграш у порівнянні з органічним паливом. Лише атомна енергія може бути застосована для забезпечення успішних довготривалих польотів в космос. Крім того, лише за допомогою ядерних установок може бути вирішена задача забезпечення космічного корабля в польоті енергією. Проблема забезпечення енергією може вирішуватися за допомогою створення портативних атомних міні-електростанцій, а також за допомогою установок для перетворення енергії радіоактивних ізотопів в електричну.
За допомогою штучних супутників та атомної енергії людина не лише вперше “торкнулася” космосу, але і зробила відкриття фундаментального характеру наукового значення.
Сучасна науково-технічна революція дає можливість мирного використання атомної енергії в космічному просторі з великою користю для людства. Сюди відносять: запобігання лихам, пов’язаним з ураганами, смерчами, паводками, засухами; регулювання погоди; здійснення наддалекого зв’язку; міжпланетна навігація та багато чого іншого.
Заборона розміщувати ядерну зброю в космосі – гарний початок. Проте не можна зупинятися на цьому, потрібно добитися повної заборони використання космосу з військовою метою.
Передача на Землю систематичної інформації стосовно природного середовища за допомогою космічних засобів може принести значну вигоду сільському господарству, гідрології, географії і т.д. Космічні прилади можуть використовуватись для визначення температури і стану поверхні, передбачати чи вчасно виявляти землетруси, паводки, бурі і т.д. Експериментальні роботи по вивченню природного середовища з космосу проводяться в даний час в США та в ряді інших країн.
Ще в 1952 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, в якій проголошувалось, що “право народів вільно використовувати та експлуатувати свої природні багатства та ресурси є невід’ємним елементом їхнього суверенітету та відповідає меті та принципам Уставу ООН. Та ж резолюція закликала “всі держави утримуватися від прямих чи непрямих, скерованих на перешкоду суверенітету держави над своїми природними ресурсами”.
І надалі Генеральна Асамблея ООН в своїх резолюціях неодноразово підтверджувала суверенні права держав на свої природні ресурси.
В резолюції 1803 (ХVIII, прийнятій у 1962 р. говориться: “Розвідка та експлуатація таких ресурсів, розпорядження ними... повинні відбуватися у відповідності з правилами та умовами, які народи та нації за своїм вільно прийнятим рішенням вважають необхідними та бажаними. Невід’ємний суверенітет держав над своїми природними ресурсами повинен включати їх суверенне право розпоряджатися інформацією стосовно цих ресурсів”.
Проблема охорони навколишнього середовища включає два питання. З одного боку, це задача консервації, т.б., збереження природних ресурсів в існуючому вигляді, а з іншої сторони, це раціональне природокористування. Очевидно, що такі чинники, як розвиток техніки, ріст населення, розвиток транспорту та ряд інших роблять консервацію природи в цілому практично нездійсненною. Відповідно, мова може йти про консервацію, стосовно окремих територій, районів, ландшафтів чи певних форм органічного життя. Що стосується раціонального природокористування, то воно тісно пов’язане з прогресом людського суспільства в широкому значенні.
Космічна діяльність потенційно може значно вплинути на обидва аспекти охорони природи, значно допомогти. Космічна техніка надає унікальні можливості не для фрагментарного, а для глобального збору об’єктивних даних про стан природних ресурсів. Крім того, вона вже зараз може суттєво збільшити можливості спрямованого впливу на навколишнє середовище з метою отримання оптимального результату.
Необхідно також відмітити, що багато технічних рішень біологічних та екологічних проблем, призначених для забезпечення тривалих космічних польотів, фактично цілком застосовані для розв’язання цілком земних проблем охорони навколишнього середовища.
Можливість використання з метою охорони природи Землі такого потужного засобу, як космічна техніка, давно привернула до себе увагу. Яка б не була великою цінність нових даних стосовно космосу для розвитку науки, питання використання космосу для розв’язування чисто земних проблем завжди отримували позитивний відгук у світовій громадськості.
Вже у 1958 році на ХІІІ сесії Генеральної Асамблеї ООН була прийнята резолюція 1348 (ХІІІ), в якій відзначалося, що “найновіші досягнення у космічному просторі додали новий вимір в існуванні людини і відкрили нові можливості для збільшення її пізнань та покращення її життя”*. Разом з тим, активне використання космічної техніки для потреб охорони природи, по суті, лише починається. У зв’язку із підготовкою до Конференції ООН по навколишньому середовищу Комітет ООН по використанню космічного простору в мирних цілях звернув увагу на два документи, підготовлених Секретаріатом ООН для розгляду в Комітеті. Один з цих документів розглядає питання використання супутників для обстеження Землі. В іншому документі розглядався пункт про роль супутників для обстеження Землі у вивченні середовища, яке оточує людину. Можна очікувати, що і в майбутньому головна роль в організації міжнародного співробітництва в області використання космічної техніки для розв’язання проблем охорони довкілля буде належати Комітету ООН з питань використання космічного простору в мирних цілях, оскільки у відповідності з резолюцією 1721 (ХVI) Генеральної Асамблеї ООН Комітет є “центром міжнародного співробітництва при дослідженні та використанні космічного простору з мирною метою”. Це, зрозуміло, не виключає можливості використання інших організаційних форм для вирішення завдань спеціального характеру. Вже зараз Комітет ООН з питань космосу підтримує зв’язок з відповідними спеціалізованими закладами ООН – з МЕС, ЮНЕСКО та ФАО, а також з ІКАО, ВОЗ, ІНКО, МАГАТЕ та рядом інших організацій. Не виключено, що по мірі розвитку технічних можливостей використання космічної техніки для охорони навколишнього середовища існуючі міждержавні рамки співробітництва виявляться затісними. Проте, не можна допустити, аби при організації співробітництва держав в новій області космічної діяльності ігнорувались інститути, які склалися.
Якою не є великою специфіка діяльності, пов’язаної з охороною навколишнього середовища на Землі, вона лишається приватною областю в загальному комплексі питань космічної діяльності, де специфічні проблеми та методи їх вирішення не заперечують, а пропонують збереження загальних принципів та норм співробітництва держав. Таким же чином і охорона навколишнього середовища з використанням засобів космічної техніки при всій її могутності та масштабності лишається одним із технічних засобів, використання якого не повинно наносити збитків загальній практиці.
І сама космічна діяльність, і міжнародна охорона довкілля є перш за все областями міжнародного співробітництва і регулюються як принципами та нормами загального міжнародного права, так і, відповідно, міжнародного космічного права та нової галузі міжнародного права, яка стосується регулювання співробітництва держав з охорони навколишнього середовища.
Стосунки між державами в процесі співробітництва в галузі використання космічної техніки з метою охорони навколишнього середовища повинні будуватися на засадах суверенної рівності та взаємної вигоди. Це положення знайшло своє відбиття в основному міжнародному правовому акті космічного права – Договорі про принципи державної діяльності з дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, від 27 січня 1967 р. Договір встановлює основне правило, згідно з яким космічна діяльність повинна проводитись “з необхідним врахуванням відповідних інтересів всіх інших держав – учасників Договору”*.
Природні ресурси прийнято ділити на національні (т.б. ресурси, нерозривно пов’язані з державною територією) та міжнародні (ресурси відкритого моря, Антарктики, космосу, прикордонних рік та озер і т.д.).
Абсолютно очевидно, що наведена загальна норма, яка міститься в Договорі, застосована і до тих випадків, коли космічна техніка використовується для охорони навколишнього середовища по відношенню до міжнародних природних ресурсів, на перший план виходить вимога безумовної поваги суверенітету відповідних держав, як того вимагає загальновизнаний в міжнародному праві принцип суверенітету держави над своїми природними ресурсами.
Іноді доводиться зустрічатись із спрощеним розумінням суверенітету над природними ресурсами як правом розпоряджатися розробкою даного природного ресурсу. Слід відзначити, що в це поняття необхідно включати і право на використання інформації про який-небудь ресурс. Як відмічає юрист-міжнародник В.І.Сапожніков “насправді держава, як суверен, володіє юридично необмеженим колом прав стосовно природних багатств на своїй території”.
Слід визнати, що проведення чіткої межі між національними та міжнародними природними ресурсами при такому глобальному характері досліджень, який є типовим для використання космічної техніки, може представляти доволі складну технічну задачу. Проте, об’єктивні труднощі в цій галузі, які існують, не повинні служити гальмом для відповідного юридичного, перш за все міжнародно-правового, врегулювання проблем, які виникають у зв’язку з цим, бо інакше може виникнути ще більша кількість вже не технічних, а політичних ускладнень.
Найбільш бажаною формою врегулювання проблем, які виникають у зв’язку з охороною навколишнього середовища як стосовно національних природних ресурсів, так і міжнародних, безумовно, є міжнародна угода. Навряд чи потрібно казати про те, яке велике значення мала Угода про космос для закладання основ міжнародного правопорядку в області космічної діяльності. І все ж необхідно визнати, що така важлива сфера космічної діяльності, як охорона навколишнього середовища на Землі в цілому ще не отримала адекватного юридичного врегулювання. Початок спеціальному врегулюванню проблем використання засобів космічної техніки з метою охорони навколишнього середовища був покладений з прийняттям резолюції 2600 (ХХІV) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1969 р.
В цій резолюції Генеральною Асамблеєю була відзначена невідкладна “потреба в більш повному визнанні навколишнього середовища, яке оточує нас”, і визнавалось, що “космічна техніка може істотним чином сприяти такому пізнанню”. Одночасно Генеральна Асамблея ООН звернулась до Комітету з використання космічного простору в мирних цілях з проханням “продовжувати свої дослідження при вивченні земних ресурсів з метою забезпечення того, щоб при отриманні практичних вигод від цієї нової техніки вони надавалися в розпорядження як розвинутих, так і країн, які розвиваються”.
Сучасна розробка принципів та норм використання космічної техніки з метою охорони довкілля (в широкому значенні) на основі загальних та спеціальних принципів, норм міжнародного права, із залученням там, де справа стосується національних природних ресурсів, відповідного національного законодавства може посприяти значною мірою розвитку співробітництва держав в цій важливій галузі космічної діяльності і тим самим сприяти підвищенню ефективності застосування засобів космічної техніки для охорони навколишнього середовища. Для розуміння проблем правового регулювання охорони навколишнього середовища слід утворити триєдину сукупність цього поняття: людина, жива природа, нежива природа. В рамках загальної проблеми охорони навколишнього середовища ми можемо виділити три сфери діяльності.
До першої групи слід віднести проблеми, найбільш тісно пов’язані з діяльністю людини по освоєнню природи, а також ті проблеми покращення життя людини, які видається можливим вирішити з використанням знань, накоплених в процесі освоєння космосу. Сюди, наприклад, входять проблеми, пов’язані з урбанізацією, транспортними потоками, зв’язками, медициною і т.д.*
До другої групи можна віднести проблеми використання космічної техніки з метою розвитку лісоводства, сільського господарства, врахування популяцій тварин та птахів, оцінки рибних ресурсів, а в перспективі – оцінки поголів’я найбільш великих тварин, таких, як кити і т.д.
Використання космічної техніки в інтересах охорони навколишнього середовища може дати безпрецедентну за цільністю картину існуючого положення та динаміки природних процесів, які відбуваються. А чим ширшу картину ми бачимо перед очима, тим більша вірогідність прийняття оптимального рішення, т.б., зростає можливість свідомого впливу на процеси в навколишньому середовищі.
Розділ ІІІ. Міжнародне співробітництво в області
ядерної безпеки.
Застосування ядерної енергії в промислових умовах – новий феномен в міжнародних стосунках, народжених бурхливим розвитком науки і техніки. Застосування ядерної енергії може принести людям як великі блага, так і незчисленні лиха. Не кажучи про військове її застосування, смертоносну дію, якої вже випробувало на собі людство, ядерна енергія може стати джерелом забруднення навколишнього середовища, погіршення стану запасів живих ресурсів. До проблеми очищення людства від ядерного забруднення слід віднести і повну заборону випробувань ядерної зброї, і запобігання її подальшому поширенню і заборона розробки нових видів ядерних озброєнь. Стосовно ж діяльності держав у Світовому океані, повітряному просторі, на поверхні грунту та під землею, це – нерозміщення у цих сферах зброї масового знищення, обмеження створення нових ракетних систем та інших видів озброєнь.
Продовжуючи справу забезпечення ядерної безпеки людства, започатковану Московським договором 1963 р., Договором про непоширення ядерної зброї 1968 р., Договором про нерозміщення на дні морів та океанів та в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р., а також рядом інших договорів, необхідно розробити такі форми міжнародно-правового регулювання застосування ядерної енергії, які б в найбільш повній формі забезпечували інтереси всіх народів. Це – надзвичайно важлива задача, яка зараз стоїть перед юристами-міжнародниками всіх країн в першу чергу перед вченими великих світових наддержав.
Забезпечення ядерної безпеки може йти різними напрямками. Одним з них повна заборона випробувань ядерної зброї всіма державами у всіх середовищах. Де б не проводились ці випробування, найбільша частина небезпечного забруднення припадає, як правило, на повітряний та водний простори. Ще в 1975 р. Радянським Союзом був запропонований ХХХ сесії Генеральної Асамблеї ООН проект Договору про повну та загальну заборону випробувань ядерної зброї.* Опір його ратифікації вчинили деякі світові капіталістичні держави.
Іншим напрямком стосовно забезпечення ядерної безпеки у світі може бути заборона розміщення на морському дні ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення, а також повна заборона випробувань такої зброї у повітрі, втілити цей напрямок в життя покликані Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів та в його надрах зброї масового знищення 1971 р., Договір про заборону ядерних випробувань в атмосфері 1962 р. і т.д. Зараз постало питання, аби зробити ці договори універсальними, а потім перейти по мірі можливості до вирішення питання повної ядерної демілітаризації всіх життєво важливих біосфер.
Задачі ядерної безпеки, безумовно, служить і створення безядерних зон, які будуть включати не лише атмосфери чи надра, а й все навколишнє середовище. Велике значення в справі запобігання радіоактивному забрудненню Світового океану відіграє суворе дотримання міжнародних норм та правил по захороненню відповідних відходів у Світовому океані відіграватиме точне дотримання правил експлуатації суден з ядерними установками. Схоже, в недалекому майбутньому значна частина цивільного флоту буде обладнання ядерними силовими установками. Технічний розвиток йде саме в цьому напрямку, і з цим не можна не рахуватись. При правильності експлуатації ядерних суден, суворому дотриманні всіх правил безпеки ядерні судна не представляють значної небезпеки. Проте, такі судна, в свою чергу повинні бути захищеними від застосування зброї, якихось-небудь насильницьких дій.
Атомна енергія, яка широко застосовується на атомних електростанціях, знайшла своє застосування і на морському транспорті. Найбільший ефект атомні установки дають на потужних арктичних криголамах. Швидке поширення ядерної енергетики на кораблях та судах пояснюється великими перевагами, якими характерні ядерні силові установки по відношенню до звичайних двигунів. Найважливіші з цих переваг:
можливість отримувати велику кількість теплової енергії при затраті мізерної кількості ядерного палива;
генерування теплової енергії без споживання кисню повітря чи будь-якого іншого окисника.
Будівництво ядерних суден ставить на повістку дня питання про забезпечення їхньої технічної безпеки та режим плавання.* Правовий режим цих суден та деякі питання експлуатації регламентуються Женевською (1958 р.), Лондонською (1960 та 1974 рр.) і частково Брюссельською (1962 р.) Конвенціями, а також двосторонніми угодами держав.
Поняття ядерного судна сформульовано в деяких міжнародно-правових актах. Пункт “і” Правила 2 глава 1 Конвенції по охороні людського життя на морі 1974 р. визначає ядерне судно як судно, обладнане ядерною силовою установкою. Таке ж визначення ядерного судна міститься в аналогічній конвенції 1960 р. в п.1, ст.І Брюссельської конвенції про відповідальність операторів ядерних суден від 25 травня 1962 р.
В національному законодавстві ряду країн дані схожі визначення. Югославське законодавство під атомним судном має на увазі таке судно, яке працює на атомній енергії. В законі про ядерну енергію Іспанії від 29 квітня 1964 р. ядерне судно визначається як судно, що працює на ядерному пальному.
В даний час безпеку ядерних суден регламентуються наступні документи: Міжнародні конвенції по охороні людського життя на морі 1960 та 1974 рр. Попередні правила класифікації ядерних суден, Англійський _______, 1965 р. Тимчасові правила проектування, класифікації та будівництва атомних суден, Норвезький Верітас, 1960 р.
Керівництво класифікації атомних суден. Американське бюро судноплавства, 1962 р.
Учасники Міжнародної конференції в Лондоні (представники понад 50 країн) обсудили та зафіксували деякі принципи та норми експлуатації ядерних суден.
В Заключному акті Конференції з питань охорони людського життя на морі 1960 р. записано, що Конференція детально вивчила нові проблеми, які з’явилися в зв’язку з впровадженням ядерних силових установок на торгових суднах, і, беручи до уваги небезпеку, властиву ядерним суднам визнала важливість досягнення міжнародної угоди з даного питання. З врахуванням технічного прогресу в цій галузі, який, імовірно, буде мати місце в цій галузі в майбутньому, Конференція включила в текст Конвенції лише незначну кількість правил, які трактують загальні положення та принципи, що стосуються ядерних суден.
Особливості, що відрізняють ядерні судна від звичайних, відбиті в гл. VII Конвенції. При цьому на ядерні судна (грузові та пасажирські) поширюються всі приписи обох Конвенцій 1960 та 1974 рр., а також ряд спеціальних правил, викликаних особливостями ядерного судна. Ці правила стосуються двох моментів:
порядку та характеру огляду. Огляд повинен проводитися не рідше, ніж раз на рік;
свідоцтва про безпеку. Свідоцтва можуть бути двох типів, а саме: “Свідоцтво про безпеку ядерного грузового судна” та “Свідоцтво про безпеку ядерного пасажирського судна”.
Основними джерелами підвищеної небезпеки на ядерному судні є ядерна силова установка та місця зберігання радіоактивних речовин (палива, відходів). Проте небезпечне, неконтрольоване виділення іонізуючого випромінювання може відбутися і у випадку аварії, викликаної виходом з ладу пристроїв, які не мають стосунку до ядерної силової установки (наприклад, рульового керування, навігаційних приладів і т.д.). Дуже небезпечні на ядерному судні пожежі та інші аварії.*
Здійснення проектів ядерних установок поставлено під контроль держави. Державний контроль поширюється не лише на державні, але і не приватні ядерні судна. Держава не повинна дозволяти експлуатацію неконтрольованих та технічно недосконалих ядерних установок; у випадку схвалення технічно недосконалих ядерних установок; у випадку схвалення технічно недосконалих проектів ядерних установок держава повинна нести міжнародно-правову відповідальність за завдання шкоди в результаті експлуатації цих установок. Реакторна установка повинна бути сконструйована так, аби вона запобігала неконтрольованій ланцюговій реакції при всіх експлуатаційних та аварійних умовах, в тому випадку і у випадку затоплення судна.
Поряд з іншими заходами Рекомендації Конвенції вказують на необхідність передбачити пристрої, які передбачають при пожежі всередині чи ззовні реакторної установки захист цілісності загороджень, систем чи пристроїв, передбачених для безпеки вимкнення реакторної установки та збереження її в безпечному стані, можливість у випадку аварії видалення реактора.
Небезпека можливого радіоактивного забруднення водних шляхів, харчових та водних ресурсів послужила для ряду держав підставою для заборони заходу атомних суден в їхні порти. В зв’язку з цим Конвенцією передбачається обов’язок адміністрації, яка відповідає за експлуатацію судна, вжити найсуворіших заходів проти радіаційної чи іншої небезпеки, яка загрожує екіпажу, пасажирам та населенню, водним шляхом, продовольчим чи водним ресурсам” (Правило в гл. VIII Конвенції 1974 р.).
Відходи, які утворюються в результаті роботи ядерної установки, можуть бути в твердому, рідкому чи газоподібному стані і містити радіоактивні речовини. Особи чи органи, які відповідають за експлуатація судна, зобов’язані вжити необхідних заходів для захисту навколишнього середовища від їхньої шкідливої дії.
Сучасне міжнародне право забороняє небезпечне забруднення моря радіоактивними відходами. Міжнародна конвенція з питань охорони людського життя на морі (1974 р.) вважає неодмінною умовою експлуатації ядерного судна “відсутність надмірної радіаційної чи іншої ядерної небезпеки, яка загрожує пасажирам екіпажу, населенню, водним шляхам, продовольчим чи водним ресурсам”.
12 листопада 1965 р. у Франції прийнятий закон №65-956 про цивільну відповідальність операторів ядерних суден.* Таким чином, мова йде перш за все про цивільно-правову відповідальність оператора ядерного судна. До ядерного судна застосовуються всі норми, які стосуються суден із звичайними двигунами. Крім того, використання ядерних суден регламентується також рядом міжнародних положень та норм, які стосуються лише цієї категорії суден. Іспанським законом про атомну енергію 1964 р. регулюються правові питання допуску іноземних ядерних суден в територіальні та внутрішні морські води Іспанії (гл. ХІ). В ст. 70 закону встановлено, що прохід ядерних суден через іспанські територіальні води повинен бути винятково “мирним проходом”. Для допуску ядерного судна в іспанські води необхідно виконати ряд умов. Уряд країни, під прапором якої плаває судно, повинен здійснити такі дії:
Направити іспанським властям повідомлення про безпеку ядерної енергетичної установки судна.
Здійснювати надійний захист від іонізуючої радіації осіб на борту чи поблизу судна під час його стоянки чи проходу через іспанські територіальні води.
Забезпечувати відповідне фінансове покриття відповідальної сторони на випадок можливого ядерного інциденту (ст.71).
Іспанські власті можуть відмовити в заході до гаваней ядерних суден, якщо заходи, вжиті власниками цих суден, є недостатніми.
В законі про прибережні води Югославії говориться, що іноземне атомне торгове судно, яке направляється в югославські порти, відкриті для заходу іноземних суден, зобов’язане надати державному секретарю у справах транспорту і зв’язку юридично заповнену копію документів для визначення того, чи не може це судно становити
|
