Охорона видового різноманіття організмів - Екологія - Скачать бесплатно

Збереження біосфери неможливе без збереження біологічного різноманіття організмі, які населяють нашу планету (біорізноманіття). У свою чергу, охорона біорізноманіття неможлива без всебічного вивчення видового складу організмів різних регіонів земної кулі, їхніх екологічних та морфофізіологічних особливостей. На підставі результатів цих досліджень розробляють принципи раціонального використання видів. Насамперед потрібно вивчати види, яким загрожує зникнення.

З метою збереження видового різноманіття понад 30 країн світу (у тому числі й республіки колишнього СРСР) приєдналися до розробленої МСОП Всесвітньої стратегії охорони природи, теоретичною базою якої є розуміння того, що кожний вид організмів є необхідним компонентом біосфери.

У 1948 році при МСОП було організовано постійну Комісію по видах рослин і тварин, яким загрожує зникнення. Результатом роботи комісії стало створення Міжнародної Червоної книги, окремі випуски якої почали видавати з 1966 року. Водночас триває робота й по складанню так званих Чорних списків видів, які зникли з лиця Землі, починаючи з 1600 року. Підставою для введення певного виду до Чорного списку є відсутність достовірних його знахідок принаймні протягом останніх 50 років.

Створюються списки видів, які потребують охорони на теренах окремих держав та національні Червоні книги. Так, існує Європейський Червоний список. В Україні перше видання “Червоної книги” вийшло у світ у 1980 році.

“Червона книга” – це державний документ про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та про заходи щодо їхнього збереження й наукового обгрунтованого відтворення. До неї вносять види тварин і рослин, які постійно чи тимчасово (наприклад, перелітні птахи) мешкають у природних умовах на території України або в межах її територіальних вод.

Зниклі види – не виявлені в дикій природі після неодноразових пошуків, проведених у місцях їхнього можливого існування.

Зникаючі види – перебувають під загрозою зникнення, збереження яких малоймовірне, якщо триватиме дія чинників, що негативно впливають на стан їхніх популяцій.

Вразливі види – в недалекому майбутньому можуть бути внесені до категорії зникаючих, якщо не вжити негайних заходів для їхнього збереження.

Рідкісним видам у даний час не загрожує зникнення, хоча внаслідок їхньої незначної популяції або обмеженого ареалу така загроза може виникнути за несприятливих змін середовища існування.

Невизначені і недостатньо відомі види потребують охорони, але відсутність достовірної інформації не дає змоги визначити, до якої з перерахованих вище категорії їх слід віднести.

Відновлені види – види, стан популяцій яких, завдяки вжитим заходам охорони, не викликає стурбованості. Проте вони не підлягають використанню і потребують постійного контролю.

Для кожного із занесених до “Червоної книги України” видів наведені дані про їхнє поширення, особливості будови, функціонування, життєвий цикл, чисельність у природі, вжиті заходи охорони або ті, що плануються, тощо. Нині в Україні потребують охорони близько 600 видів рослин і понад 380 видів тварин.

Природоохоронні території. Відтворення та використання територій, які є національним надбанням, здійснюється згідно із “Законом України про природно-заповідний фонд” (1992 рік). Природно-заповідний фонд України складають ділянки суходолу і водойм, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну тощо цінність для збереження різноманітності ландшафтів, генофонду видів, підтримання екологічного балансу.

Заповідники – це природоохоронні науково-дослідні установи загальнодержавного значення, які створюються з метою збереження у природному стані типових для даної місцевості або унікальних природних комплексів, вивчення природних процесів і явищ, що в них відбуваються, розробки наукових засад охорони природи. На території України заповідники розміщені в усіх природних зонах: мішаних лісів (Поліський), лісостеповий (Канівський, “Розточчя”, “Медобори”) степовий (Чорноморський, Асканія-Нова, Луганський, Український степовий, Дніпропетровсько-Орільський), гір Криму та на його південному узбережжі, в Українських Карпатах.

Особливу категорію становлять біосферні заповідники (Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський), які мають міжнародне значення і створюються з метою збереження у природному стані найтиповіших природних комплексів біосфери та здійснення екологічного моніторингу.

Національні природні парки – природоохоронні, науково-дослідні та культурно-просвітні установи, покликані зберігати цінні природні, а також історико-культурні комплекси та об'єкти. На їхній території за умов дотримання заповідного режиму можливий організований туризм та певні форми відпочинку. В Україні нині існує сім національних природних парків (Карпатський, Шацький, Азово-Сиваський, Вижницький, “Синевір”, “Подільські Товтри”, “Святі гори”.)

Регіональні ландшафтні парки – природоохоронні установи місцевого значення, за статутом близькі до національних парків.

Заказники – природні території, створені з метою збереження і відтворення певних природних комплексів.

Пам’ятники природи – окремі унікальні природні утворення, які мають природоохоронне, наукове, естетичне або пізнавальне значення.

Особливе місце у здійсненні природоохоронних заходів посідають ботанічні сади та зоологічні парки, які створюються для вивчення, збереження, акліматизації та ефективного господарського використання рідкісних й інших видів як місцевої, так і світової фауни та флори. Але головне призначення цих закладів – проведення освітньо-виховної роботи, формування у населення дбайливого ставлення до природи.

До складу природно-заповідного фонду України, крім заповідників і національних природних парків, також входять 259 заказників, 124 пам’ятників природи, 17 ботанічних садів, 6 зоопарків, 24 дендрологічні парки, 87 парків – пам’яток садово-паркового мистецтва. Всього мережа природно-заповідного фонду налічує 6 450 територій та об'єктів загальною площею 1 665 тис. гектарів, що становить 2,8% території України.

Збереження і відтворення природних комплексів та окремих видів організмів неможливе без відповідної правової бази. Природоохоронна діяльність забезпечена основним законом нашої держави – Конституцією України (1997 рік).

Питання охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів регулюються положенням “Закону України про охорону навколишнього середовища” (1991 рік). Ним визначаються загальні принципи забезпечення екологічної безпеки. Їх також регламентують “закон України про тваринний світ” (1993 рік), “Закон України про охорону атмосферного повітря” (1992 рік), “Кодекс України про надра”, “Водний Кодекс України” та “Лісовий кодекс України”.

В Україні організація охорони довкілля та загальне керівництво природоохоронними заходами належить Міністерству охорони навколишнього середовища природного середовища і ядерної безпеки.

Міжнародне співробітництво у галузі охорони природи. Як ви знаєте, збереження і поліпшення стану біосфери неможливе без об'єднання зусиль урядів, громадськості різних країн, створення міжнародних програм у галузі вивчення й охорони довкілля. Серед міжнародних угод, спрямованих на охорону природного середовища, найважливіші: “Конвенція про запобігання забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів” (1975 рік), “Конвенція про оперативне сповіщення у випадку ядерної аварії” (1986 рік), “Конвенція ООН про біологічне різноманіття” (1992 рік).