Основні фактори розвитку економіки і шляхи соціально-економічного зростання - Екологія - Скачать бесплатно

Людство в процесі свого розвитку наростаючими темпами збільшувало споживання усіх видів природних ресурсів.

В розвитку економіки будь-якої країни є три основні фактори:

1) трудові ресурси (населення);

2) засоби виробництва (знаряддя праці та предмети, сільське господарство, технології, транспорт, будівництво тощо);

3) природні ресурси.

Головним фактором економічного росту держави, безумовно є населення. Велике значення населення, трудових ресурсів як фактору економічного росту спонукає розумно і бережно відноситися до здоров’я людини та гармонійно розвивати її здібності в інтересах її власних і суспільства в цілому. Тому так багато уваги ми приділили вивченню потреб людини.

Другий фактор економічного росту - створені людьми засоби виробництва. Працюючи, люди розвивають виробництво, розширюють його, збільшують багатство суспільства. Від створених людиною засобів виробництва, технічної бази суспільства, прогресу науки і техніки і від вміння все це використовувати залежать темпи економічного росту.

Третій важливий фактор розвитку суспільного виробництва - природні ресурси. Від природних властивостей землі, родючості ґрунту, особливостей клімату, лісової та іншої рослинності, тваринного світу, води рік, озер, морів та океанів, багатств земних надр, чистоти повітря залежать темпи росту виробництва і благополуччя людей. Ступінь доступності природних ресурсів дуже сильно впливає на рівень продуктивності праці. Чим доступніші природні ресурси, тим менші витрати праці, необхідні для виробництва кінцевого продукту, тим вища продуктивність праці. Але історично це інколи приводило до негативного результату, бо відносна легкість задоволення потреб виявляла демобілізуючий вплив на людську енергію - напр. в умовах країн з жарким кліматом.

Ці фактори використовувалися суспільством комплексно завжди. Потреби людей зростали - все більше використовувалося природних ресурсів, але раніше, в основному, безконтрольно, потім - дедалі упорядкованіше, з урахуванням майбутнього впливу на природу.

Сприятливе співвідношення суспільства і природи знаходить своє відображення в розвитку виробничих сил як сукупності робочої сили і засобів виробництва. Але завжди варто розрізняти виробничі сили, які активно беруть участь в виробничому процесі і потенціальні виробничі сили, які включають незайняте працездатне населення і невикористані засоби виробництва, в тому числі і природні ресурси (природно-ресурсний потенціал), що в даний не експлуатуються. Потенційні виробничі сили є передумовою подальшого росту суспільного виробництва.

Існують три шляхи соціально-економічного зростання:

1) нарощування маси ресурсів, що застосовуються в процесі відтворення, без зміни ефективності використання;

2) нарощування маси цих же ресурсів одночасно з підвищенням ефективності їх використання;

3) підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.

Найкращим, звичайно є третій шлях - інтенсивного зростання. Перший - класично екстенсивний є згубним для природи. Нині переважає другий шлях - перехідний - при якому шкода, заподіяна природі, обчислюється мільярдами гривен. Повний перехід на інтенсивний шлях розвитку потребує корінних змін у економічному механізмі в бік розвитку прогресивних відносин на конкурентній основі з урахуванням господарської ємності середовища.

Економіка природокористування: поняття, розділи та завдання

Економіка природокористування - новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, шкоди від забруднення природного середовища, процеси, явища суспільного життя, що викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забруднення всіх сфер Землі.

Базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Економіка природокористування вивчає:

· характер співвідношення позитивних і негативних змін природних умов;

· рівні використання суспільством природного середовища в зв’язку з виробничими відношеннями між людьми за даними конкретних економічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук;

Як самостійна наука економіка природокористування сформувалася в 60-70 роки ХХ століття. Тобто її виникнення співпадає з 4-им періодом розвитку екології як науки - коли відбувся перегляд основних тез, що були вироблені в 2 і 3 періодах (факторіальної екології та екології популяцій).

Одним з принципових моментів під час вирішення завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження й раціонального використання й відтворення природних ресурсів, тобто ресурси повинні розглядатися як єдине ціле в умовах багатостороннього впливу на них людини.

Вдосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою,
під час вирішення якої мають враховуватися можливості навіть далеких від природи галузей (напр., кібернетики), визначатися альтернативні варіанти і передбачатися досягнення ефекту протягом тривалого періоду.

Основними розділами сучасної економіки природокористування є:

1) особливості всіх типів природних ресурсів, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

2) охорона довкілля та транспорт;

3) охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-енергетичних ресурсів;

4) охорона середовища у процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

5) охорона середовища та металургійна промисловість;

6) ресурсозбереження (економічні та соціальні фактори) - альтернативні види енергетики;

7) економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

8) науково-технічний прогрес як основа раціонального природокористування; основи екологічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних і повітряних ресурсів) ;

9) відходи виробництва; вторинна сировина; кадастр вторинних матеріальних ресурсів;

10) управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища ( органи управління, правова основа, закони про охорону природних ресурсів, екологічна експертиза;

11) розміщення виробництва з врахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи; урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні екологічні прогнози.

Основними завданнями економіки природокористування є:

1. Визначення економічного збитку, що наноситься народному господарству в результаті нераціонального природокористування і величини витрат, необхідних для ліквідації його наслідків.

2. Оцінка абсолютної і відносної ефективності природоохоронних затрат і вибір найбільш ефективних варіантів природоохоронної діяльності та використання природних ресурсів.

3. Розробка економічних методів управління природоохоронною діяльністю, матеріального стимулювання охорони навколишнього середовища.

Але всі ці завдання можна вирішити тільки тоді, коли буде дана правильна економічна оцінка природним ресурсам - що теж є завданням економіки природокористування. Слід відмітити, що економічна оцінка природних ресурсів - це дуже складна наукова і практична проблема.

Проблеми раціонального природокористування та основні принципи їх вирішення

Розрізняють три основні проблеми раціонального природокористування:

· Соціально-еколого-економічні принципи природокористування.

· Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування.

· Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств.

1. Соціально-еколого-економічні принципи природокористування

Протягом багатьох століть людство в своїй діяльності виходило з того уявлення, що природні багатства невичерпні і що можна безмежно розширювати свої “зовнішні межі” в ході перетворення природи. І перші зіткнення з зовнішніми межами - тобто з обмеженістю природних ресурсних можливостей - викликали не економне відношення до природних благ, а, навпаки, намагання “ефективного” їх використання - тобто хижацького їх використання. Наслідки такого відношення до природних ресурсів нині зрозумілі всім, хто хоче це розуміти. Отже, щоб уникнути серйозних нинішніх і віддалених негативних наслідків хижацького відношення до природи, необхідний облік таких наслідків, а він можливий тільки на основі знань ресурсних можливостей, лімітів експлуатації природних ресурсів і свідомого управління природокористуванням з урахуванням цих обмежень.

На початку 70-х років були досліджені деякі аспекти аналізу взаємодії виробництва і навколишнього середовища і досліджено вплив забруднення навколишнього середовища і природоохоронної діяльності на національне господарство. В результаті проведених теоретичних і прикладних досліджень сформувалася нова галузь наукових досліджень - економіка навколишнього сердовища. Ці дослідження стали основою для прийняття законів про охорону навколишнього природного середовища з метою створення механізму економіко-екологічного регулювання. Найбільш гострим питанням є поєднання економічних пріорітетів виробництва з екологічною переорієнтацією соціально-економічного розвитку, тому що бідність - це головне джерело деградації навколишнього середовища і гальмо на шляху прогресивного розвитку.

Історична зміна взаємовідношення економічних та екологічних цілей суспільного розвитку:

1. Технологія з економічними, але без екологічних обмежень.

2. Технологія і економіка з екологічними обмеженнями.

3. Охорона середовища з технологічними і економічними обмеженнями.

4. Охорона середовища “екологія” без обмежень.

Отже, сучасне виробництво треба розглядати як складну соціально- еколого-економічну систему.

До недавніх пір питання про економічну ефективність тієї чи іншої нової технології розв’язували, встановлюючи, наскільки зведені затрати на додатково вироблювану продукцію ( Зн ) менші від затрат на таку саму продукцію, вироблену за допомогою інших технологій ( Зі). Чим більша була різниця (Зі - Зн ) > 0, тим ефективнішою вважалася запропонована технологія.

При екологічному ж підході до економічної ефективності головною умовою розрахунку є включення в нього показника шкоди, спричиненої забрудненням навколишнього середовища, це :

W = å Ві + å Yі .

Тому нерівність набирає такого вигляду :

( Зі + W - Зн ) > 0 .

У цьому випадку навіть відносно дорогий безвідхідний технологічний процес може стати економічно вигіднішим, ніж процес, при якому забруднюється навколишнє середовище. Шкода від забруднення може бути різною, крім того, несприятливі екологічні умови можуть бути причиною плинності кадрів, а це викличе зниження професіонального рівня працівників виробництва і як наслідок - зниження ефективності виробництва, втрату престижності деяких професій, необхідність матеріального стимулювання працівників шкідливих виробництв.

Погіршення якості навколишнього середовища може спричинити міграцію населення з даної місцевості (і мігруватиме, певно, та частина населення, яка мала високий професіональний рівень і хороший заробіток, і яка має гарантію працевлаштування на новому місці - тобто “якість населення” буде погіршуватися як мінімум з двох причин: міграції кращих і захворювання тих, що залишилися).

Отже, щоб приймати альтернативні обґрунтовані з соціально-еколого-економічного погляду рішення, треба вміти правильно оцінювати шкоду від існуючих і прогнозованих антропогенних впливів. При цьому треба пам’ятати, що суспільство однаково зацікавлене як у неспричиненні шкоди природі, так і уникненні зайвих затрат на її збереження.

Треба дотримуватися розумної рівноваги між виробництвом і природою, скорочуючи до мінімуму сумарні екологічні затрати та добиваючись найвищого економічного результату природо захисних заходів від забруднення:

1) природоохоронні затрати на заходи, які запобігають екологічним порушенням (очищення стоків та газо-димових викидів, кондиціювання, збирання, вивезення й захоронення відходів, зменшення акустичного впливу);

2) затрати на ліквідацію впливу екологічних змін на людей і майно, а також на ліквідацію наслідків цих змін (медичне обслуговування, додаткові послуги комунального господарства в зоні екологічного забруднення, компенсація зниження рівня випуску продукції через хвороби працівників, компенсація втрат продукції земельних, лісових та водних угідь, компенсація втрат продукції через вплив забруднення на основні фонди, затрати на евакуацію людей з уражених зон, дезактивація в разі радіоактивного ураження і т п.)

Економічним оптимумом якості природного середовища вважається рівень екологічних порушень, який відповідає мінімуму сумарних екологічних затрат, а він досягається тільки в тому разі, коли обраний вид природоохоронних заходів забезпечує максимум перевищення відвернутих економічних збитків над потрібними для цього природоохоронними затратами. Відвернутий екологічний збиток В дорівнює різниці між розрахунковими величинами збитку до здійснення природоохоронних заходів і залишкового збитку після здійснення цих заходів В = W-Wзал. .

2. Міжгалузевий характер вирішення проблем природокористування

В розробці інтенсивного і одночасно зберігаючого підходу до природокористування найважливішим фактором є орієнтація на кінцеві результати. Для “екстенсивного” напрямку обсяги використання природних ресурсів є найважливішим показником. А між іншим ці ресурси є лиш проміжною ланкою в довгому ланцюзі, що поєднує природу і продукцію, яка надходить до споживача. А споживачу однаково, скільки використовується природних ресурсів, для нього головне, скільки і якої якості надійшло до нього продукції. В цих умовах треба планувати суспільне виробництво не від природних ресурсів та від того, скільки їх можна використати, а навпаки - від споживача до ресурсів. Цей підхід є суттєвою ознакою “інтенсивного типу мислення”.

При такому розгляді питання природокористування виникає необхідність проаналізувати взаємозамінність і доповнюваність факторів виробництва в народному господарстві з позицій кінцевих результатів, можливості економії природних ресурсів при збереженні кінцевого виходу продукту. Природний фактор, жива конкретна праця і виробничі фонди - це фактори виробництва, що склалися історично і доповнюють один одного. Випуск продукції потребує участі всіх цих факторів, але разом з тим в тій чи іншій мірі можливе використання одного фактора замість іншого, тобто діє принцип взаємозамінності факторів виробництва. Наприклад, можна скорочувати сільськогосподарські угіддя, але за рахунок концентрації засобів виробництва і праці на одиниці площі підтримувати на тому ж рівні випуск продукції шляхом підвищення врожайності. Ріст витрат праці і засобів виробництва в “позаприродній” переробній, обробній та інфраструктурній галузях теж має певну еластичність по відношенню до обсягів використання природних ресурсів. Розвиток цих галузей дозволяє більш повно використовувати конкретний природний ресурс чи продукцію, одержану на його основі, комплексно їх обробляти, ліквідувати втрати з причин, викликаних недостатнім розвитком інфраструктури і переробки, що в цілому покращує кінцеві результати.

Тож на основі обліку взаємозамінності факторів виробництва і необхідно визначати реальні потреби в природних ресурсах. Якщо оцінювати природні ресурси і одержувану на їх основі виробничу продукцію як єдиний комплекс, як цілісну природно-продуктову систему, то виявиться, що з позицій кінцевих результатів функціонування цієї системи навантаження на природний фундамент народного господарства можна значно зменшити без зменшення величини споживання кінцевої продукції.

Реалізація такого комплексного підходу до використання природних ресурсів вимагає побудови для кожного природного ресурсу чи групи ресурсів природно-продуктової вертикалі (ланцюжка), що з’єднує первинні природні фактори виробництва з кінцевою продукцією. Дуже часто буває так, що розвиток галузей, які знаходяться далеко від природної сфери, дозволяє суттєво підвищити ефективність природокористування. Отже, удосконалення природокористування є міжгалузевою проблемою, вирішення якої повинно базуватися на урахуванні потенціальних кінцевих результатів альтернативних варіантів, що плануються і передбачають всю сукупність питань - від початкового використання природних ресурсів до споживання кінцевої продукції, одержаної на їх основі.

Стабільний розвиток народного господарства передбачає досягнення ефекту протягом довготривалого періоду. Тому з довготривалих позицій треба аналізувати можливі шляхи економічного росту. З минулої лекції ми знаємо, що прискорення темпів соціального і економічного росту досягається трьома шляхами: екстенсивним, перехідним та інтенсивним.

3.Економічне стимулювання природоохоронної діяльності підприємств

На жаль, слід відмітити, що поки що в світі відсутній цілісний механізм вирішення екологічних проблем. Це пояснюється тим, що, незважаючи на розвиток екологічної кризи ХХ століття, пріоритет належить іншій ідеї - ідеї поступового розвитку суспільства, а також тим, що уряди та населення багатьох країн світу неготові до прийняття ідеї колективної відповідальності людства за збереження біосфери.

Тому склалася така ситуація, що на долю розвинутих країн, в яких проживає всього 1/4 населення світу, припадає 2/3 загального обсягу світових забруднень, причому без врахування забруднення від екологічно брудних підприємств, розташованих на території країн , що розвиваються.

У свій час американський економіст А.Ніз показав, що економічні важелі є значно ефективнішими, ніж адміністративні методи регулювання природокористування та природоохоронної діяльності.

В умовах зламу адміністративно-командної системи і переходу України до ринкової економіки ці положення набувають особливої ваги, їх регламентує розділ 10 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”.

Найважливіші з них:

· лімітування природокористування;

· платність природокористування (нормативи плати і розмірів платежів за використання природних ресурсів, за викиди і скиди забруднюючих речовин);

· фінансування природоохоронних заходів (визначення джерел фінансування);

· матеріальне стимулювання (надання податкових, кредитних та інших пільг за впровадження безвідхідних технологій та природоохоронних заходів).

Згаданий Закон та інші нормативно-правові документи регламентують механізм плати за екологічні порушення.

В умовах повного господарського розрахунку особливо актуальним є поєднання адміністративних методів природоохоронної діяльності господарств і економічних стимулів. Економічне стимулювання здійснюється методами позитивної і негативної мотивації. Конкретні міри економічного стимулювання залежать від рівня об’єкту впливу.