Основні напрями, за якими розвиваються безвідходні технології.
Європейською економічною комісією сформульовано визначення поняття"безвідходна технологія". Безвідходна технологія – це практичне застосування знань, методів і коштів для того, щоб забезпечити в межах людських потреб якнайраціональніше використання природних ресурсів і енергії та захист навколишнього середовища. Під маловідходною технологією розуміють спосіб виробництва продукції, за якого частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує санітарних норм. У широкому розумінні поняття "безвідходна технологія" охоплює й сферу споживання. Ця технологія передбачає, щоб виготовлені вироби служили довго, легко могли бути відновлені (відремонтовані), а після закінчення терміну служби поверталися в антропогенний ресурсний цикл після відповідної переробки або знешкоджувалися та захоронялися як неутилізовувані відходи.
За законом розвитку довкілля будь-яка природна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий – це висновок із законів термодинаміки. Із цього закону випливає наслідок: абсолютно безвідходне виробництво неможливе. Тому поняття безвідходна технологія є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку техніки на певному історичному етапі. У 1976 р. в Дрездені на Міжнародному симпозіумі з маловідходних та безвідходних технологій було виділено чотири основні напрями, за якими розвиваються безвідходні технології:
розроблення різних видів безстічних технологічних схем і водооборотних циклів;
створення і впровадження систем перероблення відходів виробництва та їх споживання як вторинних матеріальних ресурсів;
розроблення і впровадження принципово нових процесів добування речовин зі зменшеним обсягом відходів;
створення територіально- виробничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини та відходів у середині комплексу, включаючи комплексну переробку сировини.
До вищеназваних чотирьох напрямів варто додати п’ятий: раціональне використання енергоресурсів та енергозбереження.
Оцінка природних ресурсів
Одним з дійових засобів впливу на політику природокористування є плата за природні ресурси. Розміри такої плати визначають за допомогою економіної оцінки, в основу якої покладено диференційну ренту. Розрізняють шість видів платежів за ресурси:
платежі за право користування природними ресурсами;
плата за відтворення та охорону природних ресурсів;
рентні платежі за експлуатацію природних ресурсів, що мають певні переваги на ринку;
штрафні платежі за понаднормоване використання природних ресурсів;
компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинені їхнім використанням;
плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва.
Нормативи платежів диференціюються залежно від тиру грунтів, виду сільськогосподарських угідь тощо.
Вартісна оцінка природних ресурсів грунтується на їх представленні як елемента національного багатства, що використовується у виробництві. Її кількісне визначення грунтується на двох показниках: витрати на підготовку та використання; прибуток виробництва, одержаний у результаті використання ресурсу. Перший показник Ц1 передбачає, що чим ближче до поверхні землі сировина, тим менші затрати на її видобуток і тим менша її ціна. Другий показник Ц2 орієнтований на споживчу вартість ресурсу і, отже, дає змогу врахувати якість ресурсу, світові ціни, напрям використання, дифіцитність тощо. Реальна вартість оцінки Ц знаходиться в інтервалі Ц1<Ц< Ц2.
Регіональна оцінка грунтів враховує вид землекористування, властивості грунту, забезпеченність водою, транспортом та енергією. Ресурси лісу оцінюються як витрати на ведення та відновлення лісового господарства. Сума цих витрат залежить від типу лісу і видів деревини. Лісовідновлення передбачає підготовку ділянок, посадку сіянців та догляд за молодим лісом. Тривалість процесу лісовідновлення для хвойних порід становить 80-100, для листяних – 20-30 років.
Оцінка води залежить від її дифіцитності. За умов нестачі води її оцінка грунтується на принципах рентних платежів. При цьому враховуються витрати на підготовку і очищення води та її постачання споживачеві. Вартість води диференціюється за басейнами рік і коливається в широких межах. Атмосферне повітря за відсутності дифіциту поки що лишається безкоштовним.
Найпростіший спосіб оцінки родовищ корисних копалин полягає в підрахунку витрат на видобуток усієї маси копалин. Оцінку родовищ можна здійснювати також через диференційну ренту.
|
