Сім'я. Функції сім'ї - Філософія - Скачать бесплатно

Один із найважливіших напрямків сучасної демографічної політики — планування сім'ї.

Пошуки оптимальних засобів вирішення цієї проблеми ведуться ще з часів Платона. Але і сьогодні вона належним чином не вирішена бодай теоретично.

Насамперед, з'ясуємо, що таке сім'я. Сім я — це форма спілкування, писав Арістотель у своїй праці "Політика". Є досить багато й інших визначень. Але необхідно звернути увагу передусім на те, що її виникнення і розвиток зумовлені особливостями природи людини. Арістотель писав, що необхідність спонукає з'єднуватись попарно тих, хто не може існувати один без одного, — жінку і чоловіка з метою продовження потомства, і це з'єднання зумовлюється не свідомим рішенням, а залежить від природного прагнення, притаманного й іншим живим істотам і рослинам, залишити після себе іншу подібну собі істоту.

Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства. Сім'я — це така спільність людей, яка спирається на шлюбний союз, на родинні зв'язки, на різноманітні відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, між самими дітьми, між іншими членами сім'ї, які живуть разом і спільно ведуть господарство. Широко відоме визначення Ф.Енгельсом сім'ї як економічної клітини чи осередку суспільства. Спільність господарства, економічна об'єднаність, справді, є важливою складовою сім'ї. Але економічні інтереси і відносини не вичерпують усього багатства сімейних зв'язків і, наважимось стверджувати, в сучасних умовах у розвинутих країнах, коли чоловік і жінка досягають високого рівня економічної незалежності, економічні зв'язки перестають бути провідною стороною життя сім'ї, інакше не було б так багато розлучень. Добре відомі випадки, коли до шлюбу вступають люди, здатні самостійно забезпечити економічну сторону свого життя. Не тільки економічні зв'язки об'єднують людей у сім'ю, принаймні, не в першу чергу вони.

Життя сім'ї — це дуже складні і різноманітні процеси або сторони життя людини: біологічні, економічні, моральні, правові, психологічні, естетичні, релігійні тощо. На цій підставі сім'я здатна виконувати такі свої функції.

1. Сім'я дає змогу створити найоптимальніші умови для відтворення людини: народження дитини, догляду за нею, виховання, навчання. Сім'я здійснює своєрідне накопичення, перерозподіл і передачу наступним поколінням досвіду, знань, навичок найнеобхідніших форм трудової діяльності і взаємодії із навколишнім середовищем, спілкування і співпраці з іншими людьми. Це найдосконаліша форма ведення власного господарства, побуту, відпочинку (з досить чітким розподілом функцій, прав і обов'язків). Сильні і здорові члени сім'ї працюють, малих і немічних доглядають, допомагають їм, підтримують їх матеріально і духовно.

2. Сім'я дає змогу задовольнити значну частину фізичних і духовних потреб людини. Це найбільш надійний духовний притулок особи. Англійці кажуть: "Мій дім — моя фортеця". Сім'я, дім — це те місце, те коло особистісно значимих людей, де кожного з нас чекають, люблять, готові зрозуміти і допомогти, де є однодумці, друзі, де панують взаємоповага, взаємна моральна і правова відповідальність. Це певна сукупність людей, які живуть одне для одного, які віддають своє життя одне одному і життя яких не просто спільне, а значною мірою єдине. Чоловік і дружина живуть одним життям. Діти — це істотна частина життя матері і батька. Життя матері і батька — це істотна частка життя дітей. Причому і матеріального, і економічного, і духовного.

3. Сім'я — це не тільки досконала форма організації спільного життя людей, це також один із найвагоміших вимірів життя особи, у якому вона реалізує дуже важливі особистісні якості. Так, особистість може реалізувати свої потенції і задатки в сфері матеріального виробництва, в науці, мистецтві, підприємливості тощо. Але бути добрим чоловіком чи жінкою, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути хорошим сином, онуком, братом тощо — це теж особистісні якості і важливі складові життя людини. І людина, природно, прагне до цього. Нормальна людина не може жити, не усвідомлюючи себе у таких якостях. А тому сім'я — це не тільки суспільна, а й особистісна цінність. Без сім'ї, сімейного, родинного життя особа не може повною мірою реалізувати свою природу, особистісні якості і не може бути повною мірою щасливою.

Сім'я — історична форма організації життя людей. Її форми і функції змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Сімейні відносини — це складова суспільних відносин, і розвиток сім'ї — одна із найважливіших складових розвитку суспільства, його культури.

Щодо історичних етапів розвитку сім'ї, є, принаймні, дві найбільш загальні точки зору. Більшість фахівців вважають, що на ранніх етапах розвитку суспільства в умовах первіснообщинного ладу серед людей мали місце неупорядковані статеві стосунки. На зміну їм прийшов груповий шлюб, де однією сім'єю жили група чоловіків і група жінок. Пізніше сформувався парний шлюб і, відповідно, виникла парна сім'я.

Тут важливо зазначити, що дослідження історичних форм розвитку сім'ї — це дуже складне питання. Якихось безпосередніх даних про форми сім'ї у прадавні часи немає. Сучасні концепції — лише здогади, спроби реконструювати первіснообщинне суспільство на підставі досліджень форм організації життя племен, що перебувають на рівні розвитку родового суспільства. Певна частина науковців вважають, що вже з самого початку існування виду Homo sapiens сім'я була парною.

Рід спочатку вівся по материнській лінії, а пізніше, з розвитком знарядь праці, технології, виробництва, з розподілом праці між чоловіками і жінками, виникненням приватної власності, появою такої функції сім'ї, як накопичення певних благ, багатства і передача його спадкоємцям, виникає рід по батьківській лінії.

Як відомо, тривалий час взаємовідносини у суспільстві між членами різних спільнот людей визначались їхнім майновим статусом, володінням власністю. У зв'язку з цим і характер внутрісімейних зв'язків значною мірою визначався наявністю приватної власності, матеріальною вигодою. Звідси шлюби "за розрахунками", "любов" за гроші тощо. Із розвитком суспільства, зростанням економічної незалежності чоловіків і жінок такі кон'юнктурні внутрісімейні стосунки поступаються місцем істинно людським, заснованим на коханні, повазі і високих духовних цінностях. Це дає змогу стверджувати, що сім'я прогресує як в економічному, так і в моральному та правовому аспектах. Сім'я все більше перетворюється в інститут гармонійного поєднання чоловіка, жінки і їхніх дітей.

Правда, вона ще не позбавлена багатьох колишніх вад, з'являються й нові. Урбанізація, міграційні процеси, можливість швидкого переміщення як у межах країни, так і за її кордонами, майже повна анонімність особистісного життя людини у місті, радикальні і практично постійні зміни у виробництві внаслідок НТП, вплив масової культури, агресивної реклами, послаблення дії на життя людини релігійних норм, кризові ситуації у розвитку суспільства, висока напруженість особистісного життя — все це не сприяє зміцненню сім'ї. Багато молодих і не тільки молодих людей не витримують таких навантажень. Це призводить до різноманітних зривів, розладу сімейного життя, зрад, розлучень. Але все сказане не заперечує абсолютної цінності сім'ї, відсутності їй альтернатив, та її постійного сходження на більш високий рівень розвитку.

Історичні типи відтворення населення, Закон Мальтуса

Розрізняють три основні історичні типи відтворення населення.

Архаїчний. Притаманний родовому суспільству. Вважається, що кількість народжуваних дітей тут не регулювалась, формувалась стихійно.

2. Традиційний. Притаманний докапіталістичним, аграрним суспільствам, а також тим, які перебували на ранніх стадіях розвитку капіталізму. Кількість народжуваних дітей регулювалася нормами традицій. Кожне нове покоління у сімейному житті дотримувалось традицій батьків і дідів.

3. Сучасний, або раціональний, тип відтворення населення. Складався і домінує в економічно розвинутих країнах. Кількість народжених дітей у сім'ї визначається свідомим і вільним вибором батьків, раціональною нормою.

Звичайно, у сучасному суспільстві можна знайти не тільки раціональний, а й традиційний, і навіть архаїчний типи відтворення населення. Формування домінуючого типу відтворення населення — процес незавершений. Він триває і сьогодні. Стан справ залежить від типу культури, освіти, умов життя конкретних потенційних батьків.

Кожному етапові розвитку суспільства відповідають свої показники не тільки народжуваності, а й тривалості життя людини, зміни кількості населення на земній кулі та його розселення. З часом тривалість життя людини зростає. Так, у родовому суспільстві, як відзначають дослідники, тривалість життя була дуже низькою — близько 32 років. Юнак рідко досягав зрілого віку за життя обох його батьків. У сучасних економічно розвинутих країнах тривалість життя людини в середньому становить близько 70-72 років.

Темпи зростання населення у родовому суспільстві — зовсім незначні. У рабовласницькому — дещо вищі. У феодальному — ще вищі. У капіталістичному суспільстві зростання населення стає надзвичайно інтенсивним, в окремих регіонах спостерігається перенаселення (Китай, Індія, країни середньоазіатського регіону). В цілому картина зростання народонаселення на Землі має такий вигляд:

на початку нашої ери на земній кулі було 230 млн. чол.;

на кінець першого тисячоліття н.е. — 275 млн. чол.;

у 1850 p. — 1 млрд. чол.;

у 1900 р. — 1,6 млрд. чол.;

у 1930 р. — 2 млрд. чол.;

у 1976 р. — 4 млрд. чол.;

у 1987 р. — 5 млрд. чол.;

у 2000 р. очікується 6 млрд. чол.;

у 2025 р. очікується 8 млрд. чол. Як бачимо, з 1850 по 1930 pp. тобто за 80 років кількість населення подвоїлась. З 1930 по 1976 pp., тобто за 46 років, кількість населення ще раз подвоїлась. Наступне подвоєння передбачається демографами протягом 25 років, тобто до 2000 року. Були навіть прогнози, що на кінець другого тисячоліття населення Землі становитиме 12 млрд. чол. Але у кінці XX ст. темпи зростання населення знизилися.

Враховуючи, що ресурси Землі обмежені, а в багатьох регіонах виникає перенаселення, постає запитання: "Як ставитися до зростання населення?" Наука не може дати на нього однозначної відповіді.

Було б помилково думати, що це питання не цікавило філософів у минулому. Ще у XVIII ст. відомий англійський економіст і священик Томас Мальтус (1766-1833 pp.) у своїй праці "Досвід про закон народонаселення..." (1798) змалював драматичну ситуацію, що пізніше дістала назву демографічної проблеми. Досліджуючи взаємовідносини між людиною і природою, він відкрив "вічний закон", за яким народонаселення завжди зростає у геометричній прогресії, а виробництво продуктів харчування — в арифметичній, внаслідок чого виникає "абсолютне перенаселення". Цей процес фатально невідворотний, і ніякі благодійні заходи не можуть допомогти страждаючому людству. Будь-яка допомога не тільки не знімає причини перенаселення, навпаки, поглиблює катастрофічні наслідки.

К.Маркс, Ф.Енгельс, В.І.Ленін, А.Печчеї та ін., на відміну від багатьох послідовників ідей Т.Мальтуса, піддавали вчення Мальтуса нищівній критиці. Науковою підставою для критики вважалась "необґрунтованість" висновків Мальтуса щодо обмеженості виробництва. Класики марксизму, а за ними і їхні послідовники, вважали, що обмеженість виробництва засобів, необхідних для життя людства, є не універсальною і не абсолютною, а лише конкретно-історичною, характерною для капіталістичного суспільства. Зміна способу виробництва з необхідністю призведе до зростання продуктивності праці, ефективності суспільного виробництва і подолання зазначеної кризи.

Справді, із вченням Т.Мальтуса дуже важко погодитись. Стихійні лиха, катастрофи, війни, епідемії, голодомори та інші біди — все це, за Мальтусом, природні регулятори зростання народонаселення. Такі явища, на його думку, не тільки не загострюють, а, навпаки, зменшують суперечності між людиною і природою, між зростанням народонаселення і виробництвом засобів до життя людини.

Разом з тим і відкинути або спростувати вчення Мальтуса сьогодні неможливо. Чому? Мальтус у своїх міркуваннях спирається на факти. Але чи мав він право переносити закономірності розвитку людства, характерні в минулому, на майбутнє? Це запитання залишається відкритим і досі.

За оцінками сучасних вчених, Земля може забезпечити необхідними для життя ресурсами 60 млрд. чоловік. Однак, проблем тут не бракує. Вони виникають уже на рівні вибору методик для розрахунків. Це, по-перше. По-друге, такий рівень продуктивності виробництва можливий за умов повного використання можливостей сучасних технологій, високого рівня співпраці різних країн, певного управління цим процесом з боку одного уряду чи громадського центру. Іншими словами, можливість забезпечити засобами життя 60 млрд. чоловік є. Але вона абстрактна. У зв'язку з цим уряди багатьох країн, громадські організації, позаурядові наукові центри напружено працюють над пошуками шляхів гармонізації взаємовідносин між людиною, суспільством і природою.

Один із таких шляхів збереження оптимальних взаємовідносин між людиною і природою — "обмеження зростання споживання" людини (для країн з високим рівнем розвитку виробництва і споживання), формування нових якостей у людей, нової системи поведінки людей. Автор цієї концепції — італійський вчений, підприємець і громадський діяч Ауреліо Печчеї, Президент Римського клубу — міжнародної громадської організації, що поставила за мету сприяти поглибленню розуміння особливостей розвитку людства в епоху науково-технічної революції. Римський клуб було засновано ще в 1968 р. До його складу входять вчені понад 30 країн світу.

Ця організація звернула увагу на те, що криза у взаємовідносинах між людьми і природою з часом поглиблюється. Її бачать і розуміють усі, але на світовому рівні ніхто не несе за неї відповідальності. Названі проблеми вимагають колективного міжнародного вирішення, проте кожна держава зосереджує увагу лише на своїх проблемах. Як бути?

Щоб спрямувати розвиток суспільства в оптимальне русло, Печчеї визначив 6 провідних завдань-цілей:

1. Зовнішні межі. Продуктивні можливості Землі — не безмежні, їх необхідно берегти, раціонально використовувати. Завдання орієнтує людство на бережливе ставлення до природи, її ресурсів.

2. Внутрішні межі. Орієнтація на внутрішні можливості людини (розумові, фізичні, психічні). Необхідно завантажувати людину збалансовано, а не виснажувати її надзавданнями.

3. Культурна спадкоємність. Необхідно рятувати культурні цінності народів як основу їхнього життя. Подальший розвиток народів можливий лише через перетворення загальнолюдських надбань у принцип світового економічного порядку і стратегії розвитку.

4. Об'єднання міжнародних зусиль у вирішенні міжнародних проблем. (Для цього необхідно створити відповідні міжнародні структури).

5. Людське житло. Оптимально розселити людей по земній кулі.

6. Виробнича система. Людство має бути зорієнтоване на створення вивіреної у масштабах цивілізіції єдиної економічної системи.

Важко заперечити доцільність поставлених А.Печчеї завдань-цілей. Але і досягти їх непросто. Разом з тим, події у світі останніх років, розбудова ринкової економіки у країнах, що утворились на терені колишнього соціалістичного табору, є вагомим кроком на шляху створення єдиної економічної системи у масштабах цивілізації. Але треба сказати прямо, що ми не маємо і, мабуть, ніколи не будемо мати абсолюних гарантій чи підстав стверджувати, що людство знайшло надійні засоби запобігти стихійним лихам, неврожаю, голодоморам, війнам, перенаселенню, епідеміям тощо. Всі ці біди, мабуть, будуть завжди висіти над людським життям, як дамоклів меч, і вимагати від суспільства повної напруги сил, розуму, організованості, духовних і матеріальних ресурсів, щоб запобігти чи бути здатним запобігти нещастю.

Що необхідно зробити, аби народонаселення відтворювалося і кількісно, і якісно? Найперше, необхідно знайти гуманні шляхи регулювання кількості народжуваних дітей у сім'ї, такі методи, які давали б можливість зберегти здоров'я і жінок, і чоловіків.

Сказане свідчить, що здійснення оптимальної демографічної політики сьогодні істотно відрізняється від традиційних уявлень про достатність природних механізмів регулювання народжуваності. Стало абсолютно очевидним, що демографічний контроль і розумне регулювання народонаселення мають бути науково обгрунтованими. Це вимагає від суспільства гігантської організаційної і виховної роботи, поступової і послідовної зміни стереотипів поведінки в системі правових, виробничих, сімейно-шлюбних відносин. Екологія людини, забезпечення умов для відтворення генетично, фізично і духовно здорової людини — завдання надзвичайно важливе, не менш важливе, ніж забезпечення умов для збереження навколишнього середовища.

Звичайно, "розумність" людини дає певні підстави сподіватись, що люди знайдуть надійні засоби вирішення демографічних проблем. Але, залишаючись реалістами, ми мусимо визнати, що абстрактна розумність — дуже слабкий механізм. Він може спрацювати лише на основі скрупульозного і всебічного вивчення конкретних соціальних і культурних механізмів кожної країни, кожного регіону, конкретних історичних та етнічних традицій, у межах яких належить здійснювати розумне регулювання відтворення населення (темпів, структури, якості). У цьому напрямку необхідно об'єднати зусилля філософів, психологів, екологів, медичних працівників, демографів, культурологів, соціологів, економістів, правознавців, інших фахівців із зусиллями урядовців і парламентаріїв, сформувати особливу демографічну свідомість, яка має стати справжньою основою вирішення цієї складної і гострої проблеми.