18.06 19:02Николь Кидман расплакалась на УЗИ[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 19:01Джонни Депп прислал фанату свою шляпу[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 18:59Фриске собралась делать искусственное оплодотворение [УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 18:57Новая солистка «Блестящих» ради группы отказалась от секса[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 17:39Кайли Миноуг хочет затмить Мадонну [УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 17:37Юля Савичева дала мастер-класс по танцам в Испании [УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 17:29Будущие фабриканты чуть не стали жертвами мошенников [УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 16:51Джессика Симпсон конфликтует с PETA [УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 16:48Леонардо Ди Каприо приступил к съемкам в фильме «Остров Шаттер»[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
18.06 16:47Дженнифер Анистон и Джон Мейер побывали в Мексике[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
Вы:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Філософія / Закон заперечення заперечення


Закон заперечення заперечення - Філософія - Скачать бесплатно


Закон заперечення заперечення відображає об'єктивний, закономірний зв'язок, спадкоємність між тим, що заперечується і тим, що заперечує. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення елементів старого і утвердження елементів нового, тобто і в новому є старе, але в перетвореній формі, в "знятому" вигляді.

Основою діалектичного заперечення є суперечність. Це єдність протилежностей, момент зв'язку старого і нового, відмова від першого із збереженням того, що необхідне для розвитку другого. "В діалектиці, — писав Енгельс, — заперечувати — не значить просто сказати "ні", або оголосити річ неіснуючою, або "знищити її будь-яким способом". Спосіб діалектичного заперечення має бути таким, щоб давав змогу далі розвиватися, щоб була спадкоємність старого з новим. Чим визначається цей спосіб заперечення? Насамперед, природою процесу. Бо необхідно не лише щось піддати запереченню, а й знову зняти це заперечення, тобто перше заперечення має бути таким, щоб друге заперечення залишалось або стало можливим. Якщо розмолоти ячмінне зерно, то це означає, що здійснено перше заперечення, але при цьому стало неможливим друге. Тому для кожної речі, кожного предмета, як і для будь-яких понять та уявлень, є свій особливий вид заперечення, при якому може відбуватися розвиток. Такий тип заперечення у філософії називають діалектичним. Яскравим прикладом такого заперечення, такого зв'язку старого і нового є вся історія суспільного розвитку. Розвиток суспільства — це підтвердження спадкоємності, поступальності між тим, що було, і тим, що є та що буде.

У природі прикладом такого діалектичного заперечення може бути основний біогенетичний закон всього живого. Цей закон формулюється так: онтогенез (індивідуальний розвиток виду) повторює філогенез (розвиток роду). Живий організм, набуваючи нових властивостей рис під впливом зовнішнього середовища, передає їх у спадок своїм нащадкам, які не є копією предків, але й не є чимось зовсім відмінним від них, вони повторюють їх на вищому ступені розвитку, вищій основі, набуваючи нових рис, передаючи їх у генотип свого роду. Якби те, що було і що пройдено, зовсім втрачалося і не зберігалося в тому, що є сьогодні, то будь-який розвиток був би неможливим.

Діалектичне заперечення здійснюється в різних сферах дійсності і по-різному. Це залежить від природи самого явища і умов його (явища) розвитку. Одна справа заперечення в неживій природі, інша — в живій, ще інша — в мисленні, в суспільному розвитку. В неживій та живій природі процес заперечення здійснюється стихійно, як самозаперечення; у суспільстві, в мисленні — в процесі свідомої діяльності людей. Люди самі визначають, що затримувати при запереченні, а що відкидати, які елементи старого знищити повністю, а які залишити для подальшого розвитку. Отже, форми діалектичного заперечення мають свою специфіку.

Формами діалектичного заперечення є: зближення, злиття, обмеження, скасування, удосконалення, конвергенція, критика, самокритика, реформа, соціальна революція тощо. Розглянемо більш конкретно деякі форми діалектичного заперечення.

Соціальні перетворення відбуваються в усій соціально-економічній та політичній структурі суспільства. Об'єктивною основою соціальних перетворень служать суперечливі процеси розвитку суспільства, необхідність його перетворення. Тому соціальні перетворення одночасно виступають як метод докорінного розв'язання назрілих соціальних суперечностей і як форма діалектичного заперечення старого, віджилого. Будь-яка форма діалектичного заперечення, оскільки в його основі лежать суперечності, є також способом (методом) розв'язання соціальних суперечностей.

Якщо соціальні перетворення порушують саму основу суспільного ладу, то будуть домінуючою формою заперечення, знищення, скасування старого: старих суспільних відносин, норм, законів тощо. Однак цей процес не є повним відкиданням всього того, що є. Залишається те, що необхідне для розвитку нових суспільних відносин:

залишаються продуктивні сили, матеріальна і духовна культура, банки, пошта, телеграф, залізниця і т.д.

Реформа як форма діалектичного заперечення є зміною, перебудовою, котра не порушує основ існуючого і, як правило, здійснює такі перетворення за допомогою законодавчих актів. Ці акти здійснюються в рамках даного суспільства "зверху" з метою збереження того, що є (старого) шляхом його удосконалення, пристосування до нових суспільних умов, через часткове розв'язання соціальних суперечностей. Тому домінуючими формами такого заперечення є зближення, злиття, обмеження, критика, удосконалення того, що є.

Критика як форма заперечення того, що існує і що гальмує розвиток, є специфічною формою утвердження того, що має бути. Вона відіграє важливу роль у розкритті помилок і недоліків, що виникають як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин, та в їх подоланні. Звичайно, об'єктивною основою конструктивної критики є суперечливий характер розвитку суспільства, відмінність суспільних інтересів соціальних груп, партій, рухів, різних громадських об'єднань і т.д.

Уявлення про діалектичне заперечення, про суперечливий зв'язок старого і нового не є єдиним у філософії. Відоме й інше розуміння процесу заперечення, котре характеризується як метафізичне.

Метафізичне заперечення — це відкидання, знищення без збереження корисного, без зв'язку того, що було, з тим, що є. Це заперечення типу "ні" без з'ясування того, що є позитивним. Щось подібне зробив Л.Фейербах з діалектикою Гегеля, коли, не зрозумівши її позитивного філософського значення, просто відкинув її. Мефістофель, персонаж п'єси Гете "Фауст", вважає, що "те, що минуло" і "не було" тотожні між собою. "Минуле, — що це означає? — запитує він, — це всерівно, що його і зовсім не було". Це ілюстрація до метафізичного розуміння минулого — абсолютний розрив його з сучасним. З точки зору діалектичного заперечення таке розуміння є хибним, оскільки виходить з повного відкидання старого, його позитивних елементів. Минуле не зникає безслідно, а "знімається" в сучасному.

Такі приклади є і в нашому сьогоденні. Згадаймо хоча б "червоних охоронців" (хунвейбінів) у Китаї, які під час "культурної революції" знищували твори "буржуазних" письменників, композиторів, художників тому, що вони були представниками "старого світу". В нашій історії теж були спроби з боку так званих "пролеткультівців" (організаторів "пролетарської культури") повністю знищити "буржуазну культуру" і створити свою, "пролетарську". Але створити щось на голому місці, без спадкоємності — неможливо, тим більше, коли мова йде про феномен культури, яка створюється багатьма поколіннями людей протягом століть і є закономірним розвитком всього того цінного, що створило людство у своїй історії.

Таким чином, формами метафізичного заперечення є такі, в котрих неможливим стає подальший розвиток, рух думки через знищення, відкидання, різні форми негативності, нігілізму, критиканства, "критики задля критики" тощо. Такі форми заперечення не дають уявлення про спадкоємність внаслідок повного розриву зв'язків між тим, що було, і тим, що стало.

Ми з'ясували суть діалектичного і метафізичного заперечення. Тепер необхідно розглянути сутність подвійного заперечення, що притаманне даному закону.

Першим цей термін запровадив у філософію Гегель. Він є автором цього важливого закону діалектики, сформулювавши його як закон мислення, пізнання.

Поняття, за Гегелем, є єдністю буття і сутності. Сутність — перше заперечення буття. Поняття — друге заперечення або заперечення заперечення. Буття — це те, що є, що існує; сутність — це "зняте", розкрите буття, тому воно є його першим запереченням. Поняття — синтез того й іншого буття і сутності, тому воно є другим запереченням або запереченням заперечення. Гегель ілюструє даний закон ще запереченням категорії "одиничного", а категорія "загального" є другим запереченням категорії "особливого". "При абстрагуванні, — підкреслює Гегель, — має місце заперечення заперечення".

Кажуть, що Гегель оперував цими поняттями тільки щодо логіки, процесу мислення. Справді, Гегель використовував поняття заперечення заперечення насамперед як категорії діалектичної логіки. Однак це зовсім не означає, що він не говорив про них як про закони, не розумів їхнього значення в об'єктивному світі, хоча й був філософом-ідеалістом. Гегель у своїй праці "Наука логіки" (вчення про поняття) неодноразово підкреслював, що уявлення про суперечності, про тотожність, про заперечення тощо "встановлюються як абсолютні закони мислення". Тому у філософа заперечення заперечення, суперечність, перехід кількості у якість — це не лише принципи, як стверджують деякі наші філософи, а й закони мислення, закони діалектичної логіки.

Для ілюстрації заперечення заперечення Енгельс наводить простий приклад з ячмінним зерном. Його можна розмолоти, розварити й т.ін. І це, безумовно, є запереченням, але не є розвитком. Однак, коли для цього зерна будуть створені необхідні умови і воно попаде на сприятливий грунт, то під впливом тепла та вологи з ним відбудуться своєрідні зміни, і зерно як таке припиняє своє існування і піддається самозапереченню: на його місці з'являється рослина, що заперечує зерно. Далі рослина розвивається, цвіте, запилюється і нарешті знову з'являються ячмінні зерна. Як тільки вони дозріють, стебло відмирає і в свою чергу підлягає новому запереченню, котре є вже другим запереченям. Це відбулося в результаті заперечення заперечення. Безумовно, в органічному світі, у суспільстві процес заперечення заперечення відбувається не в такій простій формі, оскільки мова йде про якісно відмінні сфери об'єктивної дійсності, які цей закон модифікують. Однак це надзвичайно загальний і тому надзвичайно широко діючий закон розвитку природи, історії та мислення.

Які ж особливості закону заперечення заперечення? Вони випливають із сутністних, суперечливих елементів зв'язку старого і нового, їхньої спадкоємності.

Як відбувається розвиток? По прямій (висхідній) чи по кривій? Це запитання має не риторичний, а суттєвий зміст. Бо якби не було зв'язку старого і нового в процесі розвитку, не було спадкоємності, а старе знищувалося б повністю, то розвиток можна було б графічно зобразити як пряму (висхідну) лінію, де нове відмінне від старого, а старе не повторяється в новому. Однак справа саме і полягає в тому, що в новому зберігається старе, його елементи, вони повторюються в новому, хоча, звичайно, і на вищій основі. Згадаймо приклад з ячмінним зерном, про який ішла мова вище. З одного зерна, на стадії подвійного заперечення стало багато зерен. Отже, повторюваність рис, елементів старого на вищій основі і є особливістю закону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша особливість закону заперечення заперечення. Оскільки має місце повторюваність старого на вищій основі, то виявляється, що розвиток іде не по прямій, а начебто по спіралі, наближаючись з кожним циклом до старого, оскільки є повторюваність, і віддаляючись від нового, оскільки це нове.

Закон заперечення заперечення — це закон великого масштабу. Він виявляється в повному своєму обсязі лише в тому разі, коли відбувається повний цикл розвитку (наприклад, зерно — стебло — нові зерна), коли мають місце три ступені в процесі розвитку (Гегелівська "тріада": теза — антитеза — синтез) або заперечення заперечення. Отже, особливостями даного закону є те, що він здійснює свої "оберти", коли є певний цикл.

І, нарешті, останнє. Закон заперечення заперечення дає теоретичне уявлення про поступальний характер розвитку. І це теж є важливою особливістю даного закону діалектики.

Закону заперечення заперечення випала непроста історична доля. Він був, як уже сказано вище, сформульований Гегелем як закон мислення, закон діалектичної логіки, однак відразу ж був сприйнятий неприязно.

Фейербах взагалі його відкинув разом з гегелівською діалектикою. Дюрінг відносив даний закон до "гегелівських фокусів", "гри слів" — заперечення заперечення. Маркс і Енгельс надали цьому закону статусу загальності, тобто поширили його на об'єктивну дійсність як закон розвитку всього сутнього, а не лише закон діалектичної логіки, суб'єктивної діалектики, як у Гегеля. Такої ж точки зору дотримувався і Ленін. Однак пізніше почалося замовчування, ігнорування цього важливого закону діалектики, а якщо про нього і згадували, то лише як про пережиток "гегелівської схоластики". Але вже в першій половині п'ятдесятих років з'являються праці, в котрих закон заперечення заперечення характеризується як основний всезагальний закон діалектики нарівні з законом єдності та боротьби протилежностей й законом взаємного переходу кількісних змін у якісні. Однак і до цього часу з приводу сутності цього закону в нашій філософській літературі залишились різні тлумачення. В чому їхня суть, з яких проблем даного закону відбувається дискусія між філософами?

Є три різні точки зору на закон заперечення заперечення.

1. Закон заперечення заперечення — основний закон діалектики, і тому він має характер всезагальності, тобто діє у різних сферах дійсності. 2. Так, це закон діалектики. Але він не має статусу всезагаль-ного, бо є речі, у розвитку яких важко уявити друге заперечення, або даний закон не є всезагальним, оскільки він проявляється лише в процесах розвитку по висхідній лінії (прогрес), і не охоплює руху по нисхідній лінії (регрес). 3. Даний закон може бути тільки законом суб'єктивної діалектики, діалектичної логіки, як у Гегеля.

Перша точка зору є, на наш погляд, найбільш обгрунтованою. Друга точка зору потребує пояснень.

1. Закон не має статусу всезагального, бо є речі, в розвитку яких не можна уявити повторного заперечення. При цьому посилаються на такі приклади: нежива природа (висхідний момент) — жива (перше заперечення) і знову нежива (як повторне заперечення). Або: природа (висхідний момент) — людина (перше заперечення) і знову природа (як заперечення заперечення). Виходить, що оскільки існує жива природа, вона ніколи не стане неживою; оскільки людина з'явилася на світі, вона ніколи не може зникнути. Така постановка питання недіалектична, і тому не може вважатись обгрунтованою. Насправді те, що виникає, що має початок, уже своїм виникненням передбачає свій кінець. Якщо жива істота народилась, то вона обов'язково помре — такий закон природи. Заперечення життя, по суті, закладене в самому житті, так що життя завжди сприймається у співвідношенні зі своїм антиподом, що в ньому міститься в зародку, — смертю. Діалектика розуміння життя саме до цього і зводиться. Все виникає і зникає. Вічною є лише матерія.

2. Прибічники обмеженого тлумачення сутності закону заперечення заперечення вважають, що даний закон діє лише в процесах прогресивного розвитку, а оскільки прогресивний розвиток не є всезагальним, то і закон запереченння заперечення не може бути таким. Однак справа полягає в тому, що розвиток — це складний, суперечливий процес. У ньому є і висхідна, і нисхідна лінії, і прогрес, і регрес. Відкидати регрес як форму розвитку або уявляти останній лише як прогрес (рух по висхідній лінії) — це рівнозначно твердженню, що розвиток може бути лише у формі кількісних змін, хоч безперечним є те, що розвиток відбувається і в іншій формі — у формі якісних змін. Нелогічно виключати регрес з розвитку. Бо регрес — це теж форма розвитку, хоч і за нисхідною лінією.

Закон заперечення заперечення, як і інші закони діалектики, є законом будь-якого розвитку, будь-якого руху взагалі і не лише за прогресивною висхідною лінією, а й за нисхідною, регресивною.

Безпідставною є третя точка зору на закон заперечення заперечення, яка обмежує його дію лише сферою пізнання, діалектичної логіки. Справді, даний закон є законом суб'єктивної діалектики як логіки. Але він має .відношення до дійсності, взятий звідти і є законом об'єктивної діалектики, що панує в усій природі.



Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 (руководитель проекта)
401699789 (заказ работ)
© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов