Технологічний процес зварювання легованих сталей - Технічні науки - Скачать бесплатно

Зміст

• Історія розвитку зварювання 3
• Класифікація зварних з`єднань і швів 8
• Зварювання сталей: 9
• Вплив легуючих домішок на зварювання сталей; 9
• Вплив основних елементів на властивості легованих сталей; 9
• Рекомендовані умови та марки електродів для зварювання легованих сталей 14
• Вимоги безпеки праці 16
• Література 24
• Висновок 26
• Рецензія 27

Історія розвитку зварювання.

Зварюванням називається процес отримання нероз'ємного з'єднання матеріалів шляхом місцевого, або загального, нагріву зварювальних кромок деталей до пластичного, або розплавленого, стану.

Зварювання може бути виконано з використанням або без використання механічного стиковання зварювальних деталей.

Міцність зварного з'єднання забезпечується атомними або молекулярними зв'язками. Важливе значення має при цьому взаємна дифузія атомів речовини зварювальних матеріалів.

Сучасна зварювальна техніка распологає великим різновидом способів зварювання. Найбільше розповсюження отримало електродугове зварювання, при якому місцевий нагрів зварювальних кромок здійснюється теплом електричної дуги. Явище електродугового розряду вперше було відкрито у 1802 році російським вченим, професором фізики Пітербуржської медико-хірургічної академії Василієм Владимировичем Петровим. В своїй праці він не тільки описав явище електричної дуги, але й передбачив можливість використання тепла, виділеного дугою, для плавлення металів.

Таким чином В.В. Петров першим вказав на можливість електричного плавління металів. Однак це відкриття не знайшло практичного застосування та розвитку в умовах низького рівня техніки.

У 1882 році талановитий російський винахідник Миколай Миколайович Бенардос розробив і запропонував практичний засіб використання електричної дуги для зварювання металів. По цьому засобу зварювання виконується електричною дугою збудженою між вугільним електродом і виробом. Де кілька пізніше, у 1882 році російський інженер - винахідник Н.Г.Славянов розробив спосіб зварювання за допомогою металевого електрода.

Цей засіб в наш час широко використовується в зварювальному виробництві крім того, М.М.Бенардос і Н.Г.Славянов розробили також основні положення другого способу зварювання: з декількома електродами, в середовищі захисних газів, контактна зварка. В 1929 році інженер - винахідник Д.А. Дульчевський розробив засіб автоматичного дугового зварювання під шаром флюсу.

У 1940 році цей спосіб був ретельно вивчений, розвинений і впроваджений в промисловості та будівництві.

У цьому велика заслуга Інституту імені Е.О. Патона. Інститут розробив теорію автоматичного зварювання, флюси і автомати для зварювальних робіт. Велику роботу провів інститут по широкому впровадженню автоматичного зварювання в промисловості. Ця робота продовжується і в наш час і інститут має тісний зв'язок з багатьма галузями народного господарства в яких використовують зварювальні роботи.

У період Вітчизняної війни і в післявоєнні роки зварювання отримало велике використання в воєнній техніці, виробництві зброї та боєприпасів і у відновлюючих роботах.

Зварювання зайняло важливе місце в різних галузях промисловості і будівництві завдяки своїм перевагам, перед іншими засобами виробництва виробів, наприклад, клепкою, литвом, ковкою і т.д.

Важливою перевагою зварювання була можливість при виробництві виробу вибирати його найбільш раціональну конструкцію і форму. Крім того, зварювання дозволяє економно використовувати метали і значно зменшувати відходи промисловості.

Зварювання знижує працеемність, так як потребує меншого об'єму робіт, ніж при клепці і литті.

Виключаються такі роботи, як розмітнє свердління отворів, складне формування. Особо відчутно зниження працеемності при виробництві крупногабаритних виробів.

Наприклад виробництво кожуха будівельної печі клепкою потребувало біля 170-200 днів. В наш час такий кожух збирають і зварюють за 70-75 днів.

Заміна литих корпусів і станин зварювально-літих формами штампозварених також дає ефективне зниження трудоемкості в заготовчих цехах і при послідуючій обробці. Це в свою чергу, знижує вартість виготовлення багатьох виробів.

Зварні з'єднання по міцності як правило не уступають міцності того метала з якого вироблені вироби. Зварювальні конструкції застосовують при виробництві виробів, працюючих при знакоперемінних та динамічних навантажень, при високих температурах і тисках.

Умови праці при зварюванні як по гігієні, так і по безпеці значно покращені чим при клепанні і особливо при литті.

У промисловості і будівництві застосовуються різні засоби зварювання. Найбільше застосування отримала зварювання плавлінням, яка має слідуючі основні різновиди:

Електродугове зварювання, при якому розплавлення метала зварних кромок деталей і електроду (або присадочного матеріалу) проходить за рахунок тепла, видаленого електричною дугою. Електродугове зварювання можливо виконувати в ручну, полуавтоматично і автоматично.

Ручне дугове зварювання виробляється двома засобами:

1) Засобом Бенардоса;

2) Засобом Славянова.

Зварювання засобом Бенардоса виконують слідуючим чином. Зварні кромки виробу приводить к зіткненню. Між неплавлячимся електродом (вугільним, графітовим, або вольфрамовим) і виробом збуджують електричну дугу. Кромки виробу і впроваджуваний в зону дуги присадочний матеріал нагрівають до плавління і отримують ванночку розплавленого металу. Після затвердінні ванночки утворюється зварювальний шов.

Даний засіб використовується, як правило, при зварюванні кольорових металів і їх сплавів, а також наплавці твердих сплавів.

Зварювання засобом Славянова виконують за допомогою плавлячого електроду. Електродна дуга збуджується між металевим електродом і зварними кромками виробу. Це дає можливість металу електроду розплавлятися за рахунок тепла дуги і утворювати міцний суцільнометалевий шов. Утворюється загальна ванна розплавленого металу, яка охолоджується утворюючи зварний шов.

Автоматичне і полуавтоматичне зварювання під флюсом здійснюється шляхом механізації основних рухів, виконуемних зварювальником подача електроду вздовж його осі в зону дуги і переміщення вздовж зварного шва.

При полуавтоматичному зварюванні механізірована подача електрода вздовж його осі в зону дуги, а переміщення електроду вздовж зварного шва виконує зварювальник в ручну.

При автоматичному зварюванні механізовані усі операції, необхідні для процесу зварювання. Розплавлений метал захищен від дії кисню та азоту повітря спеціальним гранулюючим флюсом. Підвищена продуктивність і гарна якість швів забезпечили широке застосування автоматичного і полуавтоматичного зварювання під флюсом.

Електродугове зварювання в середовищі захисних газів виконується за таким принципом. Зона зварювання ізолюється від шкідливої дії кисню, азоту та інших складових частин повітря за допомогою інертних газів. Воно відрізняється тим, що замість флюсу захист розплавленого металу від окислення і азотування виконують струєю захисного газу.

Електрошлаковим зварюванням здійснюють плавління зварювальних кромок і електрода теплом, видаленим струмом при походженні крізь розплавлений шлак. Крім того, шлак захищає розплавлений метал від дії повітря.

Газове зварювання виробляється за рахунок тепла, видаленого полум'ям газової горелки при згоранні газокисневої змесі. Газову зварку, як правило, застосовують для зварювання тонколистового металу, кольорових металів і їх сплавів та чавуну. Велике використання в промисловості і будівництві отримало зварювання тиском.

Електрично-контактне зварювання виробляється за допомогою тепла, видаленого струмом при проходженні крізь зварні кромки виробу. При цьому в місці доторкання кромок виділяється найбільша кількість тепла разогріваючи їх до зварювального стану. Послідуючим стисканням зварювальних кромок завершується зварювання. Газопресове зварювання виконується за допомогою газової горілці, полум'ям яким зварювальні кромки деталей доводять до пластичного стану після чого виконують стискання зварювальних деталей. Таким засобом застосовують при зварюванні труб та стержнів.

Класифікація зварних з`єднань і швів

Нероз’ємне з`єднання, виконане зваркою, називають зварним з`єднанням.

Зварні з’єднання та шви класифікують за слідуючими основними ознаками:

Вид з`єднання – стикові, кутові, таврові та нахлесточні;

Положенню:

Нижне ``у човник``

нижнє кутове

нижнє стикове

горизонтальне, вертикальне, напівпотолочне та стельове;

Конфігурація:

Пряма

Колова

Вертикальна

Горизонтальна

По довжині:

Невід’ємні

Переривчасті

По виду зварки

Засобу утримання розплавленого металу шву

Кількості накладуємих шарів

Застосовуемого для зварювання металу

Розташування зварюємих деталей відносно одна одної

Діючому на шов зусиллю

Об`єму наплавлюємого металу

Формі зварювальних конструкцій

Формі підготавлюємих кромок під зварку

Зварювання сталей.

Вплив легуючих домішок на зварювання сталей.

З метою визначення технологічної зварюваності й оцінкою придатності сталі до виготовлення зварних конструкцій різноманітного призначення використовують декілька показників зварюваності: стійкість металу шву проти появи холодних тріщин;стійкість сталі проти утворення околошовних тріщин; стійкість проти корозії; міцність зносостійкість та ін.

Сталлю – називають сплав заліза з вуглецем, у якому вміст вуглецю не перевищує 2%. Окрім вуглецю сталі ще можуть вміщати невелику кількість марганцю, кремнію, сірки та фосфору.

Вплив основних елементів на властивості вуглецевих сталей.

По вмісту вуглецю сталі поділяють на:

Низько вуглецеві – від 0,05% до 0,25%;

Середньо вуглецеві – від 0,25% до 0,6%;

Високо вуглецеві – більше 0,6%.

По кількості вмісту легуючих домішок та їх виду сталі поділяють на:

Низьколеговані – від 0,3 до 2,5%( 15ХНСД(НЛ-2), 15ХГС, 25ХГС та ін.);

Леговані – від 2,5 до 10%( 12М, 12ХМ, 15ХМ та ін.);

Високолеговані – від 10 до 55%( Х18Н9 та ін.).

Хромовані – від 4 до 14% хрому( Х6СМ, 4Х9С2, Х5МФ та ін.)

Високомарганцеві – від 11 до 16% марганцю(Г13Л);

Інструментальні – ( Р18, Р9, ХВГ, 9ХВГ).

Зі збільшенням вмісту вуглецю збільшується поріг міцності, твердість та хрупкість при одночасному зменшенні відносного збільшення та ударної в`язкості. Вміст вуглецю у звичайних конструкційних сталях приблизно 0,25% не заважає зварюванню сталей. При більшому вмісті вуглецю зварюємність сталей погіршується, та як у зонах термічного впливу з`являються закалочні структури, які приводять до тріщин. Збільшення вмісту вуглецю у присадовому металі приводить до пористості шву.

Марганець – вміст у сталі 0,3 – 0,8%. При вмісту у вказаних межах марганець не погіршує зварювання сталей. При зварюванні середномарганцевих сталей з вмістом 1,8 – 2,5% виникає можливість появи тріщин у зв`язку із тим, що марганець сприяє закалюванню сталей.

Кремній – міститься у низько- та середньо вуглецевій сталі у межах 0,02 – 0,35%. У вказаних межах він не виявляє ускладнень при зварюванні. При вмісті кремнію у спеціальних сталях від 0,8 до 1,5% зварювання ускладнюється високою рідинотекучесттю кременистої сталі та виникнення важко плавких оксидів кремнію.

Ванадій у легованих сталях міститься у межах 0,2 – 1,5%. Створює сталі високу міцність, збільшує його в`язкість та гнучкість. Він сприяє закалюванню металу, що погіршує зварювання. Під час зварювання ванадій дуже активно окислюється та вигоряє.

Вольфрам у легованих сталях міститься у межах 0,8-18%. Вольфрам збільшує твердість сталі та теплостійкість, уповільнює процес зварювання, так як сильно окислюється.

Нікель – у низьковуглецевих сталях міститься у межах 0,2-0,3%, у конструкційних 1-5%, та легованих 8-5%. Нікель у сталях збільшує пластичні та міцності якості, зварюємність не погіршує.

Молібден – міститься у сталі у межах 0,15-0,8%. При зварюванні сприяє появі тріщин та активно вигоряє та окислюється. Сприяє зменшенню кришталевих зерен.

Титан, ніобій – міститься у високолегованих хромованих та хромонікелевих сталях ( 0,5 – 1,0 ), при зварюванні з`єднуються із вуглецем, створюючи перепони до появи карбіді хрому. Цим титан та ніобій покращують зварюваність сталей. При зварюванні нержавіючих сталей ніобій сприяє появі гарячих тріщин.

Мідь – у сталях міститься у межах 0,3 -0,8%. Мідь покращує зварюємність сталей, збільшуючи їх міцність, пластичність та корозійну стійкість.

Хром – міститься у звичайних сталях до 0,3%, низьколегованих – до 0,9%, у конструкційних – 0,7 – 3,5%, хромчастих – 12 – 18%, хромоникельованих – 9 – 35%. Хром зменшує зварюємність сталей тому, що окислюючись, він утворює тугоплавкі окисли Cr2O2.

Середньо та високолеговані сталі для отримання відмінних зварних швів потребують специфічних технологічних мір

Зварювання цих сталей ускладнює слідуючі фактори:

Вигоряння під час зварювання із розпеченої вани металу легуючих домішок та вуглецю.

Перегрів зварюємого металу ( за рахунок малої теплопровідності).

Висока схильність металу до створення закалочних структур.

Суттєві деформації та напруги, зв`язані із тепловим впливом дуги, а також з більшим , ніж у мало вуглецевих сталей, коефіцієнтом лінійного розширення.

При зварюванні низьколегованих сталей рекомендують слідуючи режими.

Рекомендовані режими зварювання для високолегованих сталей.

Зварювання легованих сталей проходить обов`язково у загартованому стані. Загартованість перевіряють за допомогою магніту ( загартована сталь не магнітить ). Сталі із високим вмістом марганцю відносять до аустенітних, ці сталі мають великі показники зносостійкості.

Високолеговані сталі та сплави вручну зварюють також, як і звичайні конструкційні сталі. Поряд із тим є декілька специфічних особливостей, головні з яких:

Найчастіше за все використання електродів з основним покриттям;

Зварювання на постійному струмі оборотної полярності;

Зварювання короткою дугою без поперечних коливань;

Зварювання відносно короткими електродами на невеликих струмах;

Зварювання у декілька шарів із великим інтервалом часу, проміж накладенням шарів ( для деяких низьколегованих сталей ( 15ХСНД та ін.)).

Для отримання шву з підвищеною міцністю та зносостійкістю потрібно зварний шов проковувати у гарячому стані. При цьому потрібно метал шву інтенсивно охолоджувати холодною водою ( загартовувати ). Режими зварювання високолегованих сталей та сплавів аустенітними електродами призначають з таким розрахунком, щоб відношення сили струму до діаметру електроду не перевищувало 25 – 30 А/мм. При зварюванні аустенітними електродами у вертикальному або стельовому положенні силу струму зменшують на 10 – 30% відносно нижнього положення. Електроди перед зварюванням для виключення появи пор у металі шву потрібно прокалювати при температурі 250 – 400*С в продовж 1 – 1,5г.

Рекомендовані умови та марки електродів для зварювання легованих сталей.

1. Низьколеговані сталі. До цих сталей відносять найбільш розповсюдженні сталі марок 15ХСНД(НЛ-2), та деякі інші. Електродугове зварювання цих сталей виконують електродами марок УОНІ—13/45, УОНІ-13/55, К5, постійним струмом оберненої полярності. Для виробів товщиною більш 15мм. після зварювання потрібен високотемпературний відпуск ( 550-650С).

Хромокремніемарганцеві сталі марок ( 15ХГС, 25ХГС, 30ХГС, 35ХГС) відносять до низьколегованих конструкційних сталей підвищеної міцності. Рекомендовані електроди для зварювання: ВІАМ-25, ВІАМ – 100, ВІАМ – 101, ЦЛ – 18, ЦЛ – 19, ЦЛ – 18М, УОНІ – 13/55, УОНІ – 13/65, К7 та аустенітові електроди ВІАМ – НЖ – 1, УОНІ – 13/нж.

Як що вироби виготовляють аустенітовими електродами, то термічна обробка не потрібна.

2. Середньолеговані сталі. Сталі 12М, 12ХМ, 15ХМ, 20ХМ використовують для виготовлення деталей, які працюють в умовах високих температур та тиску до 300ат. Ці сталі мають схильність до утворення тріщин у місцях термічного впливу, тому потребують попереднього підігріву до 200 – 300оС. Для зварювання сталей 20М, 12МХ, 20МХЛ застосовують електроди марок ЦЛ – 6, ЦЛ – 14. Режими зварювання – звичайні. Для сталей15М, 20М, та 15ХМ застосовують електроди марок ЦУ – 2М, ЦУ – 2ХМ, ЦМ – 2ХМ на постійному струмі оборотної полярності.

3. Високолеговані сталі. До цих сталей відносять сталі типуХ18Н9, Х25Н12, Х25Н20. При зварюванні потрібно пам`ятати, що ці сталі мають незначну струмо- та теплопровідність, що веде до ускладнень під час зварювання, тому потрібно дуже чітко виконувати усі режими зварювання. Його ведуть електродами марок ЦЛ – 2, ЦЛ – 4, ЦЛ – 8, ЦТ – 7А, ЦТ – 12А, НИИ – 48, УОНІ – 13/нж, НТУ – 3, ЦЛ – 11, ЦТ – 1. Зварювання проводять на постійному струмі оборотної полярності. Для зняття напруги після зварювання відпускають при температурі(650С).

4. Хромовані сталі. Це сталі марок Х6СМ, 4Х9С2, Х5М, Х5МФ, 1Х13(ЕЖ – 1) та ін. з вмістом хрому 4 – 14% відносять до мартенситного класу, ( використання конструкцій підвищеної міцності у агресивному середовищі), сталі Х28, 1Х17Ю5 та ін. з вмістом хрому 18 – 30% відносять до феритного класу, ( ці сталі добре опираються окисленню при високих температурах). Електроди для зварювання НЗЛ, НИИ – 48, ЦТ – 1, ЦТ – 2, НТУ – 3. Зварювання потрібно проводити з попереднім підігрівом до температури 200 – 400*С, на постійному струмі оборотної полярності. Після зварювання вироби охолоджують на тихому повітрі до температури 150 – 200*С, а потім підігрівають у печі до 720 – 750*С, з послідуючим тихим відпуском.

5. Високомарганцеві сталі. Г13Л із вмістом марганцю 11 – 16%, відносять до сталей аустенітного класу, мають високу зносостійкість. Для зварювання використовують електроди трьох типів:

Нікелевомарганцеві ( Ni – 4 – 4.5%, Mn – 11 – 13%, C – 0.6 -1.0), з покриттям основного типу;

Нержавіючі, марок УОНІ – 13/нж, ЦЛ – 2, ЦЛ – 11, ЦТ – 1 та ін.;

Маловуглецеві сталі ОЗН – 250, ОЗН – 350, з покриттям з вмістом до 60 – 65% ферохрому.

Зварювання проводять на постійному струмі оборотної полярності.

6. Інструментальні сталі. Р18, Р9, та їх замінники ХВГ, 9ХВГ,

використовують для виготовлення ріжучого інструменту

Основні вимоги безпеки праці при ручному дуговому зварюванні.

При виконанні збіркових і зварювальних робіт існують слідуючі основні засоби безпеки для здоров’я робітників: враження електричним струмом, враження проміннями дуги очей і відкритих поверхонь шкіри, ушиби і порізи за час підготовки виробу к зварюванню і за час зварювання, отруюється шкідливими газами і пилу, опіки від розбризкування електродного розплавленого металу і шлаку.

Враження електричним струмом.

Травма з’являється при замиканні електричного ланцюга зварювального апарату через тіло людини. Причинами являються: недостатня електрична ізоляція апаратів і живлючих проводів, поганий стан спецодягу і взуття зварювальника, вологість і тіснота приміщення і інші фактори.

В умовах зварювальному виробництві електротравми відбуваються при руху струму по одній з трьох шляхів: рука - тіло - рука; рука - тіло - нога; дві руки - тіло - дві ноги. При руху струму по третьому шляху опір ланцюгу найбільший, звідси, степінь травматизму найменша. Найбільша сильна дія струму буде при руху його по першому шляху. В залежності від величини електричного струму, проходящого через тіло людини (при частоті 50 Гц), визивають слідуючі травми: при 0,6 - 1,5 мА легке тремтіння рук; 5 – 7 мА - судороги і сильні болі в пальцях і кистях рук; 20 - 25 мА параліч рук, затруджене дихання 50 - 80 мА - параліч дихання; 90 - 100 мА - параліч дихання, при вздовж З с - параліч серця; 3000 м А і за вздовж більш 0,1с параліч дихання і серця руйнування тканей тіла. Смертельним треба вважати величину струму 0,1 А. Збільшення частоти електричного струму більш 500 Гц дія струму суттєво знижується.

Опір організму людини.

Електричний опір різних частин тіла людини різноманітне і найбільший опір має суха шкіра, її поверхневий роговий шар, в якому нема кровоносних сосудів, а також кісна ткань: значно менший опір мають кров і спино - мозкова рідина. Опір залежить від зовнішніх умов: воно понижає при підвищенні температури, вологості, загазованості приміщення. Опір залежить від стану кожних покровів при наявності пошкоджень шкіри (зсадин, царапин) опір тіла зменшується. При напрузі вище 100 В відбувається пробій поверхневого рогового шару шкіри, що також веде к зменшенню опору тіла. Опір людини, знаходячегося під дією електричного струму, залежить від щільності контактів, площини дотику з струмоведучими поверхнями і шляхи електричного струму. При визначенні умов електробезпеки обчислюють величину опору, рівну 1000 - 2000 Ом в залежність від напруги.

Безпечною напругою вважають 12 В, а при праці в сухих, отеплювальних приміщеннях з вентиляцією - 36 В.

Захист від враження електричним струмом.

Для захисту зварника від враження електричним струмом необхідно надійно заземляти корпус. Джерела живлення дуги, і зварювальний вироб: не використовувати контур заземлення в якості зварювального привода: гарно ізолювати рукоятку електродотримача; працювати в сухому і міцному спецодязі і рукавиці (чоботи не повинні мати в підошві металевих цвяхів або шпильок; припиняти працю при дощу і сильному снігопаді; не виконувати ремонт обладнання і апаратури (повинен виконувати електрик) при праці в середині ємностей використовувати резинову ковдру і переносну лампу напругою не більш 12В.

Заземлення.

Захисне заземлення представляє з себе з'єднання металевим дротом частин електричного пристрою (наприклад корпуса зварювального трансформатора) з землею.

Заземлення потрібно для захисту від враження електричним струмом при доторканні до металевих частин електричних пристроїв (корпуса джерел живлення, шафи управління і інші які знаходяться під напругою в результаті пошкодження електричної ізоляції. Земля в аварійному режимі праці електроприладдя використовується в якості провідника в ланцюгу замикання.

При правильному заземленні електроприладів виникають паралельні електричні вітки: одна з малим опором (3—4 Ом), а друга, в котру входять людина або група людей з великим опором (2000 Ом).

По цьому практично струм не пройде через тіло людини у випадку доторкання його з корпусом джерела живлення, випадково опинившогося під напругою.

Вмикання в працю незаземлених джерел живлення дуги забороняється. Заземлення виконується різно, в залежності від напруги і системи електрозабезпечення з глухозаземленою нейтраллю або з ізольовану нейтраллю.

Надання допомоги потерпілому від електричного струму.

В першу чергу потрібно відокремити струмоведучій дріт від потерпілого:

це робиться перерубанням провода гострим інструментом с ізольованою рукояткою або відбрасування проводу від потерпілого сухою дошкою. В найкращому випадку (якщо є можливість) треба зразу вимикнути рубильник або запобіжники. Той хто надає допомогу повинен забезпечити себе від попадання в електричний ланцюг, використовуватися для цього ізоляційними матеріалами (сухої дошки, гумова ковдра, скло, пластмас).

Якщо потерпілий знаходиться на висоті, повинні бути прийняти міри, які виключають падіння після його від’єднують від проводу. Потерпілому бути приток свіжого повітря, повний спокій. При відсутності дихання і пульсу необхідно почати штучне дихання. В усіх випадках при ураженні електричним струмом необхідно викликати лікаря.

Враження електричним струмом електрозварника може викликати клінічну смерть. Стан клінічної смерті продовжується від 4 до 12 хв. За цей час людина може бути повернена к життю в результаті сказання медичної допомоги (реанімації), непрямого масажу серця або штучного дихання.

Слідує мати в виду, що констатувати смерть може тільки лікарі. По цьому оказувати допомогу потерпілому треба неперервно до прибуття лікаря.

Штучне дихання.

Потерпілого укладають на живіт. Треба забезпечити приток свіжого повітря, розтягнути пояс, ворітник і інші частини одягу, затруднюючі дихання і кровообіг, а також витягнути язик, котрий при паралічу западає у гортань і перетинає дихальні шляхи. Одна людина, розташовується у голови, задержує пальцями язик носовим платком, а дві інші роблять штучне дихання — переміщенням ліктей потерпілого від нижчих ребер до рівня маківки голови.

Лікті повинні переміщуватись паралельно землі, необхідно виконувати легке натискання ліктями на середину ребер. Число рухів дорівнює числу власних глибоких вдихань.

В теперішній час широке розповсюдження отримав засіб штучного дихання "рот в рот". В цьому випадку оказуючий допомогу вдуває повітря безпосередньо у рот потерпілому. Потерпілий лежить на спині, під лопатками підкладен м'який валик (одяг), голова закинута назад. Оказуючи допомогу глибокий вдох , щільно ( скрізь марлю, платок) прижимає свій рот к роту потерпілому і з силою вдуває повітря. При цьому ніс потерпілого повинен бути зажат. Після вдування рот і ніс потерпілого звільнюють для вільного вироку повітря. Вдування виконувати кожні 5—6 с.

Цей засіб більш еффектен, ніж ручний, так як при кожному вдуванні в легені потерпілого повітря надходять в 3 - 4 рази більше.

Враження зору.

Спектр променевої енергії, виделенної зварювальною дугою, складається з інфракрасних, світлових і ультріфиолетових променів. Інтенсивність випромінювання збільшується з підвищенням струму дуги. При зварюванні на постійному струмі інтенсивність вище порівняно зі зварюванням на змінному струмі. Різні засоби зварювання, поступове зменшення інтенсивності випромінювання дуги можливо розповсюдження у такій послідовності і в вугличевому газі, покритими електродами, вольфрамовим електродом в аргоні і плазменно - дугова.

Яскравість видимої частини спектра достигає 6000 кД /см2; що в тисячу раз перевищує допустиму дозу для людського зору.

Ультрафіолетове проміння викликає захворювання слизової оболонки і інколи оболонки очей, називаєма електроофтальмією, і опік відкритої шкіри зварювальника. Електроофтальмія починається після 5 — 8г. після опромінення очей. Вона супроводжується біллю очей. Очі закриваються, їх важко підняти, з'являється слізотечення, яке супроводжується головною біллю.

Практика виготовлення зварних виробів у цехах показують, що електрофтальмія частіше спостерігається у підсобних працівників і збірників, чим у зварювальників.

Максимальна допустима тривалість ультрафіолетового опромінення очей, без отримання для очей болів і шкоду, при зварюванні покритими електродами, шланговому зварювані в вуглецевому газі і зварювання вольфрамовим електродом в аргоні при струмі на дузі 200 А ( пост. струм зворотньою полярністю) складає на відстані 1 м відповідно 6; 13 й 45 с; на відстані ЗО м -1,6; 3,3 і 11, 1 г. електрофтальмія вилікування в тривалості 2 -3 днів цинковими краплями або краплями "Альбуцид", промиванням слабким чаєм, холодним компресом.

Інфрачервоні промені можуть визвати пошкодження очей тільки при тривалою дією. Це пошкодження називається катарактой хришталика і може привести к місцевому або загальному втрачення зору. Ознак це захворювання у зварювальника зустрічают рідко.

Захист органів зору.

Електрозварники працюють зі світлофільтрами, котра затримують і утримують випромінювання дуги.

В заводских умовах зварювальними працюють в ізольованних кабінах. При праці на відкритому повітрі зварник повинен огородити місце (щитами, ширмами і т.п.), враховуючи що шкидливі випромінювання дуги розповсюдження на 15 - ЗО м і більше.

Стіни і стелю зварювального приміщення повинні бути пофарбованні матовою фарбою темних відтінків, виключаючи відображення променів дуги.

Отруєння шкідливими пилом і газами.

Отруєння можливе при сильному забруднені повітря зварювальної пилі з окислів і з'єднань марганцю, вуглецю, азоту, хлору, фтору і інші. По сутності нормативам запиленості преміщення не повинне перевищувати 10 мг/м3 і повітря, емністтю Мг2 не більш 0,3 мг/м , парів свинця не більш 0,1 мг/ м ,СОз не більш ЗО мг/ м3, N0 не більш 5 мг/ м3 і т.п.

Кількість окислів і шкідливого пилу при дуговому зварюванні утворюються від 10до150сна1кг розплавлених електродів.

Ознаками отруєння звичайно являються: головокружіння, головні болі, нудота, блювота, слабкість, дихання і інші. Отруєні речовини могуть також відкладаються у тканинах організму людини і викликати хронічні захворювання.

Мірами по боротьбі з забрудненням повітря виконують внедрення нових марок покритих електродів і порошків з найменшими токсичними властивостями; приточно - витяжна вентиляція; пристрій пересувних відсосів;

приплив свіжого повітря від повітря провід скрізь електротримач або шлем;

користування рєсператорів з хімічним фільтром, а інколи і протигазом.

Опіки.

При зварюванні електродний метал і шлак розбрискується: гарячі бризки можуть попасти на незахищену ділянку шкіра зварювальника або викликати тління та прогарання одягу, а тем самим опіки. Для захисту від зварювальників забезпечивають спец одяг, взуття, рукавицями і головний убор. При праці поруч з легкоспалахуючими матеріалами може з’явитися пожар. Небезпечність пожежи особливо слідує уникати при праці будівництві. Якщо зварювальні роботи проводяться на зверху, то необхідно апаратури і любі легкозаймисті матеріали захищати від падаючих зверху іскор.

Потребується також особа забеспечующа при зварюванні у тих випадках, коли коло місця виконання робіт розміщуються дерев'яні ліса або маються відходи у вигляді стружки, пісок і т.д.

Інколи для виконання зварювальних робіт потребується обов'язкове дозволення пожежної охорони. У місцях зварювальних робіт повинна знаходитися вода, ящик з піском, щит з інструментом і вогнегасник.

Синці, порізи при збірці і зварюванні виробів.

Загальними причинами механічних травм на виробництві при збір очно-зварювальних робіт можуть бути: відсутність приспособлення для транспортування і збірки тяжких виробів; невправні транспортні засоби (возики, крани); несправний і неперевірений такелаж (канати, ланцюги, троси, захвати) несправний інструмент (кувалди, молотки, зубила, ключи і т.д.) незнання і несоблюдіння персоналом загальних правил по такелажним роботам.

При збірково—зварювальних роботах частіше за все спостерігаються травми у виді ушибів і ранення рук (від невмілого користування з інструментом і виробами, від падіння збираємих виробів).

Вірно оснащене робоче місце зварник повинен повністю обезпечити работаючий від усяких механічних пошкоджень. При складанні технології збірки і зварювання необхідно самому добре обкуркувати всі проектируємі операції з точки зору безпеки праці.

Література