У США, Канаді та країнах Західної Європи давно утвердилася соціальна система медичного страхування. На відміну від державної, її фінансування здійснюється на тристоронній основі — за рахунок бюджетних надходжень, внесків роботодавців і самих працівників. При цьому люди з низьким рівнем доходів, соціальне незахищені страхових внесків не сплачують (Австрія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Франція, Японія). Одні із основних принципів соціальної системи медстрахування — соціальна солідарність: здоровий платить за хворого, молодий — за старого, багатий — за бідного.
Нас з вами вже довго переконують у тому, що, наприклад, у США всі за медпослуги платять. Підтекст зрозумілий — якщо ми з вами не можемо платити, то і лікуємося відповідно. Мовляв, нічого нарікати на невисокий рівень безплатної медицини.
Але насправді цей підтекст, як-то кажуть — від лукавого.
Річ у тім, що у тих же США з 1965 року діють програми державного фінансування медичного забезпечення: «Medicare» — для пенсіонерів: «Мadicaid» — для безробітних.
Медична програма «Мadicaid» надає право на пільгову медичну допомогу з профілактики, лікування гострих захворювань, а також на довготривалі медичні послуги для бідних прошарків населення з прибутками нижче офіційної «межі бідності».
Ця програма фінансується як за рахунок держбюджету США, так і за рахунок бюджетів окремих штатів. Причому, держава доплачує штатам від 50 до 83 відсотків їхніх витрат на цю програму. Бідніші регіони отримують більшу фінансову допомогу з держбюджету.
Загалом, програма «Мadicaid» охоплює майже 50 млн. осіб! Стільки ж, скільки проживає в Україні.
Національна програма обов'язкового соціального страхування літніх людей та інвалідів «Medicare» передбачає медичне страхування як на випадок стаціонарного лікування, так і компенсацію за амбулаторне лікування та візиту до лікаря.
Ця програма — найбільша у США. Федеральний уряд залучив до неї майже 13 відсотків населення. Тобто, програмою охоплені практично всі літні люди віком від 65 років, а також окремі категорії інвалідів і хворі з нирковою недостатністю.
Програма фінансується з податку на заробітну плату і за рахунок держбюджету.
Звичайно, більш поширене у США приватне медичне страхування. Але, як бачимо, навіть за повного панування у США ліберальної економічної доктрини, держава давно й активно турбується про ту частину громадян своєї країни, які з тих чи інших причин не можуть самостійно оплачувати медичні послуги.
Загалом фінансування охорони здоров'я у США здійснюється за рахунок федеральних і регіональних податків, страхових внесків і особистих виплат громадян. Витрати на охорону здоров'я щороку збільшуються приблизно на 10 відсотків від суми видатків, асигнованих попереднього року.
Звичайно, у кожної медалі — свій зворотний бік. Якщо наша безплатна медицина має тенденцію до формалізації медичної допомоги, яка дуже часто зводиться лише до виписки лікарняного, то платна медицина тяжіє до збільшення обсягів непотрібних лікарських процедур (мовляв, усе оплатять страхові компанії). Тому і в США не аплодують своїй системі охорони здоров'я. Адже витрати на медицину неухильно зростають, але адекватної витратам підвищення якості медичної допомоги і забезпечення нею всього населення країни не відбувається. Але ми зараз не про ці проблеми.
Головне — в іншому. Мораль у тому, що навіть там, де панує доволі жорстка ринкова модель економіки, держава не ухиляється від свого обов'язку — надавати допомогу тим громадянам, які ЇЇ потребують.
А що ж у нас? Медичне страхування в Україні отримало «право на життя» ще десять років тому.
Що ж до державного медичного страхування, то вже десятий рік у нас лише доводять, що в Україні, ще не визріли економічні умови для його впровадження. Давайте почекаємо, коли запрацюють на повну потужність всі промислові підприємства, кажуть нам. Але, гадаємо, що проблема в іншому. Просто у нас ніхто по-справжньому не зацікавлений у якнайскорішому впровадженні медичного страхування. Дуже хотілося б почути думку з цього приводу керівників Міністерства охорона здоров'я України.
|
