Архив опросов
Ваш пол?
Время - это:
Вы:
Какая из вечных ценностей самая быстротечная:
Самая лучшая халява - это:
У вас за окном сейчас:
я люблю:
Я:

МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Webalta Уровень доверия



Союз образовательных сайтов
Главная / Рефераты / Соціологія / Тероризм


Тероризм - Соціологія - Скачать бесплатно


ПЛАН.

ВСТУП.

Розділ 1. Причини виникнення та розвиток терористичних організацій в минулому.

Поняття терору та теракту

1.2. Еволюція тероризму в минулому.

Розділ 2. Терористичні організації сучасності: нова методика та організаційні структури.

Тактика та психологія терору.

Інфраструктура та економічна база терору.

Типологія терористичних організацій.

Розділ 3. Діяльність терористичних організацій на теренах колишнього . СРСР.

3.1 Тероризм у СНД.

3.2 Чеченський тероризм.

Методи боротьби з тероризмом.

Висновок.

Список використаної літератури.


“Терор-це вбивство,пролиття крові….

Форми терору незліченні і різноманітні як незліченні і різноманітні в своїх проявах гніт і знущання…

Терор - це смертна кара скрізь, в усьому, в усіх закутках".

І. Штейнберг

"Купувати мир у ворога, значить постачати його засобами для нової війни".

Ж. Ж. Руссо.

ВСТУП.

Тероризм , на жаль, став невід’ємною частиною політичних і економічних процесів в світі, і представляє все більш значну загрозу громадській і національній безпеці. Із одиничних проявів він перетворився в масове явище. Будучи різновидом організованої злочинності які занурюються корінням в потужну тіньову економіку, тероризм може поставити під сумнів весь процес подальшого розвитку людства.

АКТУАЛЬНІСТЬ теми дослідження зумовлена необхідністю вивчення і узагальнення ряду важливих і складних подій міжнародного життя, що пов’язані з політикою та економікою, які є першочерговим об’єктом інтересу терористичних організацій сучасності.

Крім того, причиною конфліктів і напруженості між державами стають проблеми національних меншин депортованих народів, біженців тероризму, для якого не існує кордонів, організованої злочинності, контрабандної торгівлі наркотиками та “відмиванням грошей”.

Для окремих індивідів терористична діяльність стає професією.

Терористи добре підготовлені і оснащені, завжди мають фору за часом, в них відсутня бюрократія і вони завжди точно знають, чого хочуть.

Ті, проти кого розв’язана терористична війна, повинні розуміти, що вона йде не на життя, а на смерть.З точки зору терористів, страх перед смертю повинний бути тотальним. Виключення не повинно бути ні для кого . Включаючи старих людей, жінок, дітей. Зрозуміло, терористична війна-це війна на винищення. Але винищення особливого роду. Терор-це війна перш за все на знищення чоловічої гідності. Знищення страхом.

Про масштаби поширення тероризму та інтенсивності його застосування можна судити на підставі статистичних даних, опублікованих спеціальними державними структурами різних країн світу та спеціалізованими виданнями. Так, за даними журналу «International Security Revue», в період 1970-78 рр. зареєстровано 5534 терористичних актів. Говорячи про 1981 р., американський «Journal of defence and diplomacy» повідомляє про 2700 терористичних акти, вчинених 125 терористичними групами, що діяли в різних регіонах світу, але переважно у 50 країнах. Дані за 1985 р. свідчать про збільшення кількості цих актів порівняно з 1981 р. на 15%. За даними ЦРУ США, за період з 1968 по 1980 рр. вчинено 6714 акцій міжнародного тероризму. В одній зі своїх щорічних доповідей ЦРУ змальовує вражаючу картину поширення тероризму: якщо у 1970 р. теракти були вчинені у 48 країнах, то в 1975 — в 57, у 1980 — у 76, а у 1981 — в 91 країні. До 1995 р. тероризм охопив понад 100 країн світу, а кількість терактів з 1968 по 1995 р. наблизилася до 25.000.[1]

У Парижі на території Палацу інвалідів рік тому відкрито меморіал пам’яті жертв тероризму. Звичайно, цей факт, а також те, що у Франції постраждалі від терактів прирівнюються за своїм соціальним статусом до постраждалих від війни, засвідчує передусім велике піклування держави про своїх громадян. Недаремно цю країну вважають колискою Європейської демократії. Одначе згадана подія промовиста і в іншому широкому сенсі . Попри всі здобутки теперішньої цивілізації, ми, виявляється, дожили до того, що доводиться вшановувати не лише героїв боротьби за свободу,чи, скажімо подвижників у царині науки, а й безневинних людей , які загинули від руки сучасних “бомбістів”.

ХРОНОЛОГІЧНІ РАМКИ даного дослідження обумовлені його тематичною спрямованістю і в основному охоплюють період ХХ століття. Коли тероризм став глобальною проблемою людства, набув нових форм, став використовувати нові методи підривної діяльності. В той же час в деяких моментах ми виходимо за ці хронологічні рамки щоб пояснити причини виникнення тероризму, зрозуміти його ідеологію та суть.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ РАМКИ дослідження охоплюють в основному весь світ, оскільки для терористичних організацій не існує ні кордонів, ні ліній фронту, ні глибокого тилу.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ.

Мета бакалаврської роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати:

­­­- причини виникнення тероризму;

основні форми та методи терористичної діяльності;

ідеологічну та економічну бази тероризму;

причини активізації терористичної діяльності в 90-х роках;

основні заходи провідних країн світу для боротьби з тероризмом;

систематизувати та узагальнити інформацію , та дати необхідні з нашої точки зору рекомендації щодо цієї проблеми.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА.

Теоретико-методологічною базою бакалаврської роботи є принцип історичної об’єктивності та застосування загально-наукових методів дослідження. Крім того, ми використали метод системного аналізу, та порівняльний метод. Це дозволило нам об’єктивно і всебічно розглянути актуальну і важливу проблему сучасності, а також дозволило зробити певні узагальнення.

НАУКОВА НОВИЗНА бакалаврської роботи полягає в тому , що на основі аналізу абсолютно різнопланових джерел розглядається еволюція тероризму як явища в різних регіонах світу , а також особлива увага звертається на ідеологію, або відсутність такої у цій сфері.

ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ бакалаврської роботи полягає в тому, що фактичний матеріал та висновки можуть бути використані при вивченні курсів "міжнародна інформвція", "міжнародні відносини".

АПРОБАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ .

Основні положення нашого дослідження були обговорені на семінарських заняттях з предметів "міжнародна інформація", та "зовнішня політика України"

СТРУКТУРА РОБОТИ відповідає меті та завданням дослідження і складається зі вступу ,3-х розділів , висновків, списку використаних джерел та літератури.

ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА бакалаврської роботи.

Оскільки тема є актуальною, то в останній час з’являється все більше і більше публікацій з даної проблематики, що дозволяє всебічно проаналізувати це явище. Звичайно, що тут є своя специфіка і тому з усього масиву джерел та літератури ми опрацювали різні договори, документи, конституційні та нормативні акти.

Враховуючи специфіку та новизну даної теми переважна більшість літературних джерел належить до періодичних видань. Особливо важливе місце в переліку літератури займають такі періодичні видання, якими володіє бібліотека нашого інституту, це загалом відомі журнали:Підтекст, Політика і час, Международная жизнь; газети:Независимое военное обозрение (НВО),Независимая газета, Зарубежное военное обозрение та ін.

Широке використання в роботі матеріалів поточної періодики зумовлене, між іншим, відсутністю на сьогодні узагальнюючих праць, в тому числі монографічних досліджень, з питань політики тероризму як глобальної проблеми людства.


Розділ 1. Причини виникнення та розвиток терористичних організацій в минулому:

1.1 Поняття терору та теракту;

Проблема формулювання понять «терор» і «тероризм» досі залишається невирішеною. Фахівці з цього питання не мають єдиної думки з приводу їх дефініцій. Деякі фахівці вважають, що терор і тероризм не є поняттями, що пов'язані з чітко визначеними і ясно ідентифікованими подіями. Саме це зумовило той факт, що між поняттями «терор» і «тероризм» не проводять смислового розмежування.

Що до самого слова «терор», то воно запозичене з латині, де terror означає «страх», «жах». Відповідно, такий самий сенс мають похідні від нього англійське слово terror і французьке teurreur. У своєму сучасному значенні слово «терор» з’явилося наприкінці ХVIII ст. Його поняттєве оформлення відноситься до періоду Великої французької революції.[3]

Логічна схема існуючих визначень терору і тероризму є вкрай простою. Вона, як правило, конструюється із суб’єкта терору (тероризму); насильства як способу впливу; об’єкта; мети, що її переслідує суб'єкт. У розширеному варіанті у визначенні з'являються додаткові уточнюючи елементи, і його логічна схема виглядає так: суб'єкт терору (тероризму) використовує насильство (або загрозу його застосування) як спосіб впливу на об'єкт для досягнення поставлених перед собою задач (політичних, соціальних, економічних тощо).

Отже, можна зробити висновок, що терор (тероризм) - це передовсім метод ціледосягнення, принциповою основою якого є застосування (або погроза застосування) насильства.

Але на основі вищевказаної властивості даного явища сформулювати його визначення є неможливим, оскільки насильство як таке притаманне не лише теророві (тероризмові). але й іншім соціально-політичним явищам. Наприклад, для досягнення певних цілей (політичних, соціальних, економічних тощо) дуже часто використовується війна. Принциповою основою цього метода також є застосування насильства. Тому для того, щоб дати чіткі дефініції терору і тероризму, необхідно окреслити особливості форм насильства, властиві лише їм.

Коли терорист підриває бомбу у багатолюдному торговельному центрі, або коли група озброєних осіб, увірвавшись до мирного міста, вбиває беззбройних мешканців, або коли працівники каральних органів держави катують і розстрілюють арештованих ними людей, насильство, яке здійснюються в усіх цих випадках, залишається без відповіді, цебто таким, що має однобічну спрямованість. Це його головна відзначна особливість.

Насильство подібної форми є неможливим, наприклад, при протистоянні двох армій, коли кожна з протиборчих сторін здійснює насильство і зазнає його водночас, суб'єктом, і об'єктом насильства. (Втім, це не стосується мирних мешканців та військовополонених, які незрідка стають жертвами терористичних акцій воюючих армій).

Таким чином, лише за використання тих форм насильства, які властиві терору чи тероризмові, суб'єкт насильства не може стати об'єктом (і навпаки) в момент здійснення теракту, цебто у даному разі відбувається чітка диференціація на суб'єкт і об'єкт насильства.

Необхідно також враховувати, що терор і тероризм — це методи впливу, способи боротьби, які складаються з окремих елементів, що визначають їх, - терористичних актів. Неможливо сформулювати поняття терору і тероризму, не давши дефініції терактові.

Терористичний акт – це дія, що набуває різноманітних форм насильства (або загрози його застосування), відзначною особливістю яких є те, що об’єкт насильства не може стати суб’єктом в момент здійснення теракту.[23]

Також необхідно акцентувати увагу на тому, що при здійсненні терактів терористи можуть переслідувати як цілі, пов’язані з жертвами теракту, так і цілі, що з ними не пов’язані. Грунтуючись на даній дихотомії цілепокладання, можна сформулювати два основних поняття – «терор» і «тероризм».

Терор – це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є об’єктом даного методу впливу.

Тероризм — це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу.[2]

Терор, як і тероризм, має трьох суб’єктів (своїх носіїв): окремого індивіда, групу (від малої до великої) і державний апарат. При цьому для кожного суб’єкта існує своя міра використання терору або тероризму.

Тероризм

Терор

Індивід

використовується вкрай рідко

використовується вкрай рідко

Група

притаманний повною мірою

використовується вкрай рідко

Держава

притаманний повною мірою

притаманний повною мірою

Еволюція терору в минулому;

Протягом першої половини XX ст. тероризм був розчиненим у кривавому хаосі революцій, громадянських і світових війн. Він став обов'язковим компонентом будь-якого соціально-політичного та/або воєнного протистояння. У своєму ж рафінованому вигляді тероризм знову виникає наприкінці 60-х. Більше того, від цього часу терористичні організації набувають значного впливу і ваги в політиці окремих країн і цілих регіонів.[4]

Особливістю новопосталої ситуації є те, що терористичні групи тісно взаємодіють і навіть мають спеціальні центри для координації дій і навчання терористичної діяльності. Таким чином, до нових якісних параметрів тероризму необхідно внести зростання співробітництва, фінансова та технічна взаємодопомога терористичних організацій.

На підтвердження цього можна навести той факт, що в палестинських таборах по підготовці терористів, які розташовані у Лівані, Сирії, Лівії, проходили підготовку бойовики з Західної Європи, Африки, Латинської Америки, Азії і навіть Північної Америки — члени таких організацій, як: «Чорні пантери», ІRА, «Японська Червона Армія», RАF тощо.

Значна частина терологів вважає, що у 70-ті рр. принаймні двічі відбулися міжнародні зустрічі лідерів тероризму: в Лівані 1972 р. і в Ларнаку на Кіпрі 1977 р., у яких брали участь лідери терористичних груп з ФРН, Японії, Ірану, Туреччини, Північної Ірландії.[20]

Англійський теролог Пол Вілкінсон виділяє 4 типи сучасних терористичних рухів: а) рухи націоналістичних, автономістських чи етнічних меншин; б) ідеологічні групи або таємні товариства, що прагнуть до різних форм «революційної справедливості або соціального визволення»; в) групи емігрантів або вигнанців з сепаратистськими або революційними прагненнями відносно своєї батьківщини; г) транснаціональні банди, що користуються підтримкою деяких країн і діють в ім'я «світової революції».

Сучасний тероризм не має якогось одного джерела. Він не є чимось штучно витвореним. Він — об'єктивація однієї зі сторін духу нашої доби. Сучасний тероризм - це певним чином усталена ситуація (політична, соціальна, психологічна, технологічна тощо), накладена на певні ідеї та ідеологеми. Сучасний тероризм — це одна з іпостасей духу нашої доби у формі особливого різновиду насильства. Він - точка перетину ситуації та ідеї.[3]

Особливістю сучасного тероризму є те, що він був би неможливим без принципово нових диверсійно-терористичних методів ведення війни, здійснюваних з 1939 по 1945 рр. «Рухом Опору» і тактики виниклих в перебігу другої світової війни спеціальних підрозділів командос.

Якщо ж врахувати особливості форм неоколоніальних війн 1946-1990 рр. в Малайзії, Індокитаї та Південно-Східній Азії, то можна з цілковитою впевністю констатувати: стратегія й тактика малих, ізольованих бойових груп, що завдають точечно-вибіркові удари та уникають прямого зіткнення з сильнішим противником, який спирається на великі армійські угруповання, були в повному обсязі взяті на озброєння екстремістами різних політичних відтінків.

Політичний радикалізм та диверсійно-терористичні методи ведення війни створили передумови виникнення сучасного тероризму. Від цього моменту будь-яка політична сила за сприятливої ситуації і великого бажання могла протистояти насильству з боку таких репресивних державних структур, як армія і поліція.

Вищенаведені методи боротьби перенесені у сферу політичних відносин. знаходять і своїх теоретиків. Одним з них став Хуан Карлос Марігела, який сформулював основні принципи т. зв. міської герильї (від есп. guerrilla — війна), що охопила цілу низку латиноамериканських країн. На його думку, основним завданням герильї є підрив сили й авторитету «злочинного» (з його точки зору) режиму шляхом:

нападів на установи та осіб, що символізують державну владу;

знищення керівництва органів репресивного апарату;

залякування і знищення представників іноземних та транснаціональних фінансових структур.

Марігела відкидав надмірну централізацію та ієрархізацію терористичних організацій, вважаючи, що окремі групи можуть самі планувати й здійснювати операції. Він вважав, що бойова організація повинна складатися з автономних груп, які пов'язані між собою і з центром не так організаційно, як ідеологічно. На його думку, безпосередньо бойовій активності повинен передувати період підготовки: тренування бойовиків і самозабезпечення організації. Останнє передбачало транспортні засоби, зброю, боєприпаси та вибухівку.[2]

Головними передумовами успіху міської герильї Марігела вважав: несподіваність, рішучість, мобільність і повну поінформованість про особливості місця операції та противника, що буквально дослівно відтворює головні принципи діяльності командос. Окрім того, тактика ґерильї, на думку Марігели, може бути лише наступальною, з’єднуючи в собі несподіваність нападу та стрімкість відступу (що знов таки є одним з найголовніших тактичних правил командос).

Існують дві основні причини виникнення терористичних організацій у певній країні чи регіоні:

А) Відсутність хоч якихось ненасильницьких механізмів розв'язання політичних, економічних, соціальних, расових тощо суперечностей між суб'єктами політичних відносин:

В) Принципова відданість однієї із сторін протистояння насильницьким методам, обгрунтованим специфічною ідеологією, у сполученні з низьким рівнем її політичного впливу в суспільстві.

В 1968 р. відбувається своєрідний вибух революційно-терористичної діяльності в усіх регіонах світу. В Перу, Уругваї, Бразилії, Аргентині, ФРН, Італії, Бельгії, Японії, Сирії, Палестині виникають і починають діяти екстремістські терористичні організації. Це стає неначе відгомоном слів Джона Ф. Кеннеді, які він виголосив перед випускниками Військової академії у Вест-Пойнті: «Це тип війни, новий за своєю інтенсивністю і разом з тим традиційний - війна партизанів, повстанців. змовників, убивць; війна засідок, а не битв; інфільтрації, а не агресії; прагнення до перемоги шляхом виснаження та дезорганізації противника замість втягування його у відкриту війну».[15]

Феномен західнонімецької «Фракції Червоної Армії» (RAF) наочно демонструє той факт, що екстремістські терористичні організації виникають не лише як наслідок соціально-економічних чи політичних криз. Незрідка тероризм є і спробою подолання духовної стагнації суспільства.

Як у країні ситого бюргерства та демократичних свобод могла з'явитися РАФ? Що могло змусити людей із цілком благополучними біографіями, у цілком благополучній країні, взятися за зброю, щоб розпочати явно приречену на поразку боротьбу?

Приклад - Ульріке Майнгоф. Дочка заможних, доброзвичайних батьків, випускниця філософського факультету Марбурзького університету. Деякий час її називають «найблискучою журналисткою Західної Німеччини». Громадське визнання. Професійний авторитет. Добробут. Творча самореалізація. Респектабельні салони. І раптом - РАФ: життя поза законом, щоденний ризик, кров, смерть. Більше, ніж дивний поворот долі. Але її доля — це типовий приклад долі значної частини терористів світу.

Начебто всі умови для «хорошого життя» створені. Але того, заради чого варто було б жити, нема. Разом з тим, приходить розуміння, що життя дано не просто так, а для чогось. Інакше воно стає непотрібним і навіть нестерпним. З'являється думка про самогубство.

Втім, духовна порожнеча на тлі соціального, економічного і політичного благополуччя не завжди виливається в самогубство. На думку відомого психолога Робсрта Джея Ліфтона, «люди найбільш готові до вбивства, коли вони знаходяться у смисловому вакуумі».

Альтернативою самогубству може стати насильство, спрямоване проти того середовища, яке породжує духовну (смислову) порожнечу, яка активує суїцидальні імпульси.

Статистика твердить, що самогубство посідає друге місце серед причин смертності в студентів. Притому на одне самогубство припадає 15 невдалих спроб. Найголовнішим є те, що 85% студентів, що намагалися заподіяти собі смерть, робили це з причин втрати сенсу життя, 93% з них були фізично і психічно здорові і не мали жодних соціальних, матеріальних чи комунікативних проблем. Та сама холодна статистика свідчить, що терористичні організації щонайрізноманітніших політичних напрямків на 40-50% складаються зі студентів (молодих людей у віці від 17 до 26 років)тих хто ще не обтяжені соціально-політичним конформізмом. [14]

Для молоді кінця 60-х рр. боротьба з суспільним status quo наповнює життя смислом, допомагаючи перебороти екзистенційний вакуум. Засвоївши ідеї критичної теорії «пізньокапіталістичного суспільства Добробуту» Герберта Маркузе, студенти багатьох країн Західної Європи (і не лише Європи) виходять на барикади. Європу лихоманять масові заворушення. В містах відбуваються справжні битви між екзальтованою молоддю та поліцією. (3) Але все це є лише прологом до вибуху європейського тероризму. Від теоретичної констатації незадовільного стану речей та від масових маніфестацій радикальне студентство переходить до терористичної діяльності.

«На відміну від путчизму, тероризм зовсім не ставить за мету негайне здійснення революції, - заявляв ідеолог РАФ Хорст Малер. — Він створює насамперед умови для політичної роботи. Що ж стосується партизанської війни, то вона повинна стати школою політичної практики, революційних кадрів...»

Ульріке Майнгоф конкретизує його думку: «Правильність збройного опору, на даний момент, залежить від того. чи є він можливий. А чи можливий він, покаже лише практика».

Практика показала, що він можливий. Очевидному, але прихованому контролю над особистістю з боку держави бойовики РАФ протиставляють насильство. Для них бомба в громадському місці - це єдиний засіб проти екзистенційного ступору мас.

2 квітня 1968 р. запалали охоплені полум'ям два найбільших супермаркети Західного Берліну. Рафівці заявляють, що мета їхніх акцій — «протест проти суспільства споживання, яке обдурює свідомість мас, проти всезагальної байдужості до війни у В'єтнамі».[16]

Суспіьний резонанс у зв'язку з цими терактами дозволяє Майнгоф зробити висновок: «Боротьба можлива, можлива тут і тепер».

Андреас Баадер готує напад на американський склад зброї, але операція зривається через те, що поліція випадково заарештовує його на вулиці. Потрапивши до в'язниці «Моабіт». Баадер користується всіма благами «м'якого» режиму ув'язнення і невдовзі (14 травня 1970 р.) бойовики РАФ на чолі з Майнгоф відбивають його в охоронців у міській бібліотеці, відвідування якої йому були дозволені.

29 вересня 1970 р. РАФ здійснює пограбування трьох західнонімецьких банків. Згодом проводиться напад на провінційну мерію з метою захоплення бланків для фальшивих документів і наскок на казарми з метою заволодіння зброєю.

З 1970 по 1972 рр. РАФ проводить бл. 555 терористичних акцій: вибухи і підпали банків, видавництв і магазинів, напади на військові склади, казарми і командні пункти бундесверу та НАТО.

На початок 70-х рр. РАФ нараховує у своїх рядах 30 активних членів, які були поділені на три групи. У Західному Берліні вони мали конспіративні квартири, транспорт, запаси зброї і боєприпасів, а також фінансовий резерв «на революційні цілі».

У своїй боротьбі з РАФ західнонімецький уряд вдавався до щонайрадикальніших заходів. Восени 1973 р. у Бонні перед журналістами демонструє свої можливості новий спецпідрозділ по боротьбі з тероризмом «ГСГ-9». Невдовзі він проводить низку блискучих операцій, в результаті яких багато бойовиків РАФ знищуються, а її керівництво - Андреас Баадер, І'удрун Енслін, Хорст Малер, Ульріке Майнгоф — потрапляє до в'язниці — фортеці «Штаммгайм».

Але з арештом лідерів діяльність РАФ не припинилася. «Друге покоління» бойовиків продовжує діяти. До того ж Баадер з в'язниці надіслав своїм сподвижникам інструкцію, одним з пунктів якої була рекомендація захоплювати і винищувати «сильних світу цього».

Так після підпалів, пограбувань і вибухів розпочинається новий етап в діяльності РАФ — замахи.

З 555 терактів в суді прокуратурі вдалося довести причетність «несамовитої трійці» (Баадер – Майнгоф – Енслін) до 5 вбивств, 55 замахів на вбивство і 6 вибухів. Але на думку фахівців, «трійця» зорганізувала близько 100 замахів, причому 39 з них закінчилося загибеллю жертв.[2]

Свій життєвий шлях творці РАФ закінчили в стінах «Штаммгайм». За «нез’ясованих» обставин гинуть Баадер, Енслін та Распе. Малер дивом виживає, отримавши чотири удари ножем у груди. В офіційному повідомленні говорилося, що всі вони покінчи життя самогубством. Дещо пізніше те саме відбувається і з Ульріке Майнгоф.

«Епідемії» самогубств у рядах засуджених терористів властиві не лише західнонімецьким в'язницям. Це явище є дуже поширеним в усіх країнах світу. Державна влада ніколи не гребувала методами терору.

Розділ 2. Терористичні організації сучасності: нова методика та організаційні структури:

2.1. Тактика та психологія терору;

Тероризм з'являється, коли суспільство переживає глибоку кризу, у першу чергу - кризу ідеології і державно-правової системи. У такому суспільстві з'являються різноманітні опозиційні групи - політичні, соціальні, національні, релігійні - для яких стає сумнівною законність існуючої влади і всієї її системи керування. Якщо такі групи приходять до висновку, що не можуть домогтися своїх цілей законним шляхом, вони можуть спробувати досягти бажаного через насильство, тобто тероризм. При цьому моральним виправданням вбивств опозиція буде, зрозуміло, вважати скроні важливість і чистоту своїх цілей.[22]

На ранніх стадіях тероризм, як у випадку "Народної волі" або захоплення бойовиками "Тупак Амару" японського посольства в Перу, частіше усього робить своїм об'єктом безпосередніх щирих або уявлюваних винуватців своїх "бід" - політичних лідерів або представників влади.

Проте, як показує останній перуанський "експеримент", такий тероризм сьогодні мало ефективний: і охорона навкруги посилюється, і чим скінчиться справа, у тому числі для самих терористів - незрозуміло, у всякому разі, шанси домогтися цілі невеликі.

Одночасно терористи швидко усвідомлять ряд особливостей нашого часу:

- влада сильно залежить від виборів і, отже, від суспільної думки;

- є потужні до "адресата" терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів терору через ЗМІ суспільній думці - і тільки через нього як через передавальний механізм - лідерам країн. І, нарешті, - пред'явлення через ті ж ЗМІ товариству і лідерам мотивів терору й розумів його припинення.

Головна умова такого терору - бурхлива реакція ЗМІ. Сучасний терор має поле бою телеекран, і не дарма в таких акціях терористи, насамперед, потребують не викуп, а тележурналістів. Ціль - вплив на суспільство, щоб уже воно пред'явило ультиматум своїм лідерам.

Типовий приклад такої технології - Будьоновськ. Об'єкт атаки - лікарня, пологовий будинок. Добре оплачена істерика в ЗМІ, особливо - НТВ. Мигтючі на телеекрані заручники, що розповідають про "добрих до них терористах". Заяви про те, що Басаєва можна зрозуміти, оскільки "уся сім'я його загинула під російськими бомбами", і узагалі він "борець за свободу свого народу". Шок усієї країни, і Черномирдін, що капітулює перед вимогами терористів.

При цьому, зрозуміло, ЗМІ старанно обходять мовчанням, що:

- що демонструються, тільки що звільнені з рук терористів, люди відчувають "синдром заручника", коли заручники через якийсь час починають почувати себе більш прив'язаними до терористів, чим до рятувальників;

- "синдром заручника" звичайно відчувають тільки 20% заручників, тобто добір персонажів для репортажу ведеться цілеспрямовано й в інтересах терористів, що однозначно говорити про ті, на кого в даному випадку працюють ЗМІ;

- Басаєв ще до "загибелі всієї сім'ї під бомбами" сотнями розстрілював беззбройних біженців в Абхазії, а його "загибла сім'я" спокійно загоряє на Кіпрі;

- Будьоновськ обраний тому, що там проходити магістральний газопровід, за

безпеку якого Газпром-Черномирдін дасть що завгодно.

Таким чином, у порівнянні з минулим століттям з'являється цілком новий елемент тероризму - ЗМІ - як би спеціальний передавальний механізм ("ретранслятор") між терористами й адресатами терору.[18]

Частка в терорі потребує для терориста внутрішнього самооправдування, хоча б спочатку. Завдання - утягнути велику масу людей, для яких або цілі терору настільки високі, що виправдують будь-які засоби, або настільки нерозбірливі в засобах, що готові реалізувати будь-яку мерзотність.

Через "підняті мотиви" звичайно втягують молодь, що, у силу розумової і моральної нестиглості, легко "клює" на радикальні національні, соціальні або релігійні ідеї. Утягують її частіше усього через тоталітарні (тобто цілком переважну волю людей і підпорядковуючі їх тільки волі "вчителя"), релігійні або ідеологічні секти типу "Аум Синріці" або "Червоних бригад".

Тривале перебування членів терористичних груп у конспіративній обстановці при інтенсивному терористичному тренуванні, що включає і спеціальні (головні до зомбуванню) технології психологічного опрацювання, призводить до появи специфічного середовища, що, за аналогією з карним середовищем, можна назвати тероросферою з особливим типом свідомості людей, що складають це середовище.

Це, по-перше, примітивне, чорно-біле, але релігійно-фанатичне світосприйняття, яке практично ніколи не має кінцеві цілі і результати терору. По-друге - відчуття своєї переваги над "простими смертними", що відміняє або зменшує перебірливість у засобах терору. По-третє - мала чутливість у відношенні своїх і чужих страждань, при високій готовності вбивати і вмирати, і високої терористичної тренованості.[19]

На відміну від простих кримінальників, тероросфера неодмінно бере собі за ціль розуміння і захист якихось ідеалів або інтересів ("Свободу Україні! ") і мовби бере на себе зобов'язання втілити їх у життя. Для формулювання і заяви суспільству цих ідеалів у кожної ТС є група "інтелектуалів-теоретиків" - первинний ідеологічний центр, навколо котрого й організуються бойові терористичні формування.

Одночасно опозиційним групам населення дають зрозуміти, що в обмін на зобов'язання, узяті на себе ТС, ці групи теж повинні взяти на себе зобов'язання підтримки терористів. Виникає своєрідна кругова порука, що дозволяє лідерам тероросфери жадати від зазначених груп фінансування, постачання, переховування, постачання рекрутів і т.п. Цим у терор прямо або побічно втягуються великі групи населення, що створюють його соціальну базу й затруднюють створення в суспільстві опори тероризму.

Така терорсфера, що складається з ідеологічного центру, бойових формувань і соціальної бази - уже достатньо ефективний інструмент у руках тих, хто її контролює. Але це ще не та загроза, яку визнають однією з головних проблем сучасності.

2.2 ІНФРАСТРУКТУРА І ЕКОНОМІЧНА БАЗА ТЕРОРУ

У міру нарощування своїх сил і можливостей терорсередовище майже завжди як-небуть дистанціюється від свого початкового ідеологічного центру і починає жити самостійно або напівсамостійно. При цьому ідеологічний центр, як правило, легалізується у виді партії, а керування терором бере на себе бойовий штаб. Наприклад, ірландська ІРА давно вже практично незалежна від свого політичного крила - партії Шинн Фейн.[21]

Наявність дистанції між легальним політичним і терористичним крилом організації розширює можливу соціальну базу - ті, кому не до вподоби насильство терористів, можуть примкнутися до "мирного" політичного крила. Але справжня самостійність терорсередовища з'являється, коли за рахунок початкової фінансової підтримки прихильників і спонсорів створена система базування і тренувань і забезпечене самофінансування.

Головний засіб самофінансування - кримінальна діяльність. Наявність високоорганізованої й оснащеної військової сили забезпечує терорсередовищу становище бути "поза конкуренцією" у будь-якій зоні організованої злочинності. Тим більше, що карне середовище не має ні такого "ідейного" заряду, ні, як правило, штабів такого інтелектуального рівня.[10]

У результаті терорсередовище витискує, а частіше - включає у свої структури "звичайну" організовану і неорганізовану злочинність, нарощуючи тим свої можливості і беручи під свій контроль ключові сфери кримінального бізнесу. Сьогодні головне джерело фінансування тероризму - не внески прихильників або допомога "терористичних держав" (хоча і те, і інше мають місце), а контроль наркобізнесу, рекету, проституції, торгівлі зброєю, контрабанди, грального бізнесу і т. д.

Наприклад, основне джерело фінансування перуанського руху "Сендеро луміносо" і ліванської "Хезболлах" - наркобізнес, а цейлонских "Тигрів звільнення Таміл Ісламу" - наркотики й угоди "зброя - дорогоцінні камені".

Такий " економічно сформований" тероризм спроможний уже до серйозної самостійної діяльності, і не тільки в масштабах "своєї" країни. Проте сьогодні розгортання такої діяльності можливо лише за наявності структур для "відмивання" грошей - у вигляді контрольованих банків, фірм, виробничих підприємств. Саме терорсередовище створює такий економічний сектор, іменований нині "сірою економікою".

"Відмивання" частіше усього проводитися в кризових зонах світу, де ослаблений державний контроль. З цієї причини Росія зараз входить в число найбільш "стерильних". [13]

Результати можна спостерігати, наприклад, в Італії, де операція по боротьбі з корупцією "Чисті руки" сходить нанівець через об'єднану протидію терористів і чиновників, які продалися.

***

2.3 Типологія терористичних організацій.

Захоплення "чорної" і "сірої" економік із їхніми багатомільярдними оборотами й арміями організованої злочинності перетворює лідерів терору в хазяїв потужної економіко-політико-військової сили. Ця "сфера терористичних послуг" не може залишатися незатребуваною, у тому числі і "легальними гравцями" - державами. Але через незаконність такого використання і неприйняття його громадською думкою проводити його можна тільки у виді таємних операцій під керуванням спецслужб.

Так, наприклад, спецслужбами Великобританії був у свій час організований басмацький терор у радянській Середній Азії. Інший приклад - американський "ірангейт", де ЦРУ на гроші, виручені від продажів зброї "ворогу" - Ірану, фінансувало терор "контрас" у Нікарагуа.

Таким же чином організовували війну моджахедів проти уряду Афганістану, куди 3 млрд. доларів уклали США, ще стільки ж - інші країни, у т.ч. ісламські, і 10 млрд. - колумбійські наркоділки. Гульбеддин Хекматиар - не тільки опора тамтешнього терорсередовища, але і король наркобізнесу. І, незважаючи на те, що третина попадаючого в США героїну, йде з Афганістану, ЦРУ фінансувало Хекматіара приблизно до 1994 р., коли зробило нову ставку - на терористів "Талібана".

Залишки бойовиків-терористів (8-15 тис.чол.) після відходу СРСР з Афганістану сьогодні стали однією з опор розвитку тероризму в Північній Африці, Боснії, на Близькому Сході, у Чечні, Таджикистані і. . . самих США. Те, що відбувалося і відбувається в Боснії, показує, у свою чергу, що США планомірно створюють ісламську тероросферу в Європі, щоб перешкоджати надмірній самостійності останньої. [23]

Вмикання тероризму в гру спецслужб потребує визначеного "узаконювання" з погляду "ідейної" частини терорсередовища. Оскільки її первинний ідеологічний центр для цього, як правило, не здається через свої переконання й амбіції, то впроваджується або створюється в керівництві терорсередовища новий ідеологічний центр, спроможний реалізувати цілі спецслужб.

Яскравим прикладом «нового типу війни» у Латинській Америці може стати терористична діяльність уругвайського «Руху за національне визволення», або, як його ще називають, «руху тупамарос».

Виник тупамарос як радикальна, активна суспільно-політична організація, але репресії з боку держави каналізували діяльність руху в терористичне річище. Захопивши зброю в одному зі стрілецьких клубів (такий зачин є практично стандартним для будь-якої терористичної організації), тупамарос здійснюють серію нападів на банки, магазини, склади, вантажівки, гральні доми (що, знову такі, притаманне майже кожній терористичній групі), «експропріюючи експропріаторів» і віддаючи захоплене незаможним прошаркам населення.

Намагаючись заробити авторитет, тупамарос демонструє свою силу (теж характерна особливість всіх терористичних організацій), але старається уникнути кровопролиття. Здійснюючи ідею «другої влади», рух організовує «народні в'язниці» та

назад |  1  | вперед


Назад


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 © il.lusion,2007г.
Карта сайта