Митно-тарифне регулювання як складова частина зовнішньоторговельної політики держави - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

ЗМІСТ КУРСОВОЇ РОБОТИ

ВСТУП 2

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ 4

МІЖНАРОДНИЙ РЕЖИМ МИТНОЇ ТЕРИТОРІЇ І МИТНИХ КОРДОНІВ 7

ПОНЯТТЯ І ВИДИ МИТА 10

МИТНО-ТАРИФНІ СИСТЕМИ В СУЧАСНОМУ СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ 13

ПРАВО МИТНИХ ПІЛЬГ 15

РЕГУЛЮВАННЯ МИТНОГО ЕКОНОМІЧНОГО РЕЖИМУ 16

КОНТРОЛЬНО-ОПЕРАЦІЙНІ МИТНІ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВ (МІЖНАРОДНИЙ МИТНИЙ ПРОЦЕС) 18

СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ СТАТИСТИКИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ 19

ОРГАНІЗАЦІЯ ВЕДЕННЯ МИТНОЇ СТАТИСТИКИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ 22

ЗМІСТ І ЦІЛІ МИТНОЇ СТАТИСТИКИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ 24

ОСНОВНІ МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОЛОЖЕННЯ МИТНОЇ СТАТИСТИКИ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ 25

Митно-тарифне регулювання 30

ВИСНОВОК 33

ЛІТЕРАТУРА: 34

ВСТУП

Міжнародна торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: “Міжнародна торгівля являє собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах”.[1]Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Структурні зрушення, що відбуваються в економіці країн під впливом НТР, спеціалізація і кооперування промислового виробництва підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючі рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% роста світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном “зовнішня торгівля” розуміється торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття “міжнародна торгівля” вживається й у більш вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й ін.) світові ціни встановлюються в процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.

В інтересах кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою потребою в тих або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника). Спочатку експортні замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату в галузях, що виконують це замовлення. А потім прийдуть у рух вторинні споживчі витрати.

Термін “міжнародна торгівля” має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.[2]

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцеві в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, доллари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка або продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін це шанс одержати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу гривні, більш реальна.[3]

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторговельні платежі і надходження яких здійснюються в одній і тій же іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняної валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тому випадку, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено. Така ситуація можлива за умови, що фірма значною мірою займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторговельних організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА МИТНО-ТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

У Глосарії Ради митного співробітництва, в уніфікованому переліку митних термінів країн Східної Європи митниця визначається як державний орган, через який повинні ввозитися в країну і вивозитися з її території всі імпортовані й експортовані товари, а також поштові відправлення й інші вантажі.

Поняття суверенітету держави передбачає повноту її законодавчої, виконавчої і судової влади на власній території, що виключає будь-яку іноземну владу, а також непідкорення владі іноземних держав у сфері міжнародного спілкування.

Суверенітет держави підтримується в двох аспектах: по-перше, як державний і, по-друге, як економічний. Під економічним суверенітетом розуміють свободу у виборі форм і шляхів розвитку і захисту своєї національної економіки від будь-якого втручання іноземних держав та у виборі форм економічної діяльності, у тому числі й у сфері міжнародного поділу праці.

Відповідно до конституційних основ кожна держава суверенна в здійсненні нею своїх функцій щодо захисту економічного суверенітету в різноманітних сферах, у тому числі таких, як:

* захист національної економіки держави від впливу іноземного капіталу і товарів;

* організація економічної охорони державного кордону з метою втілення в життя зовнішньоекономічної політики держави;

* контроль за експортними й імпортними операціями торговельних підприємств своєї країни й іноземної держави;

* контроль за вантажами, транспортними засобами зовнішньоторговельних об'єднань, пасажирськими і вантажними засобами міжнародного зв'язку та приватних осіб;

* контроль за міжнародними поштовими відправленнями відповідно до міжнародних конвенцій Всесвітнього поштового союзу;

* організація контролю за речами осіб, що переміщуються через державний кордон;

* організація контролю за валютою, валютними цінностями, платіжними документами, грошовими знаками, що переміщуються через державний кордон;

* визначення розмірів стягнення мита і зборів, установлення структури митного тарифу та ухвалення митних правил;

* визначення меж відповідальності за порушення національного законодавства у сфері митних операцій і митних правил;

* організація санітарного контролю відповідно до положень міжнародних санітарних правил Всесвітньої організації охорони здоров'я;

* організація фітосільськогосподарського контролю відповідно до рекомендацій міжнародної Продовольчої і сільськогосподарської комісії Організації Об'єднаних Націй;

* організація фінансового і податкового режиму, включаючи ціни, тарифи і такси;

* організація системи митної інформації й обмін даними національного митного законодавства;

* організація контролю над ліцензійним ввозом і вивозом товарних і матеріальних цінностей;

* здійснення митного контролю за ввозом і вивозом через державний кордон культурних цінностей;

* митний статистичний облік експортно-імпортних операцій.

Для виконання цих функцій державою засновується митниця. Вона є державним органом, що відповідає за забезпечення економічного суверенітету держави і дотримання норм як національного, так і міжнародного права, стягування імпортного й експортного мита, податків і різних зборів, а також здійснення контролю за застосуванням інших законів і правил, що регулюють, серед іншого, питання ввозу, транзиту і вивозу вантажів.

Митні установи здійснюють митний контроль, під яким розуміють заходи, що застосовуються для забезпечення виконання вимог законів і правил, за дотримання яких відповідають митниці.

Служба контролю митних установ - це будь-яка служба, на яку покладено обов'язок здійснювати різні види контролю, яким регулярно піддаються Імпортні, експортні і транзитні вантажі або пасажири, їх багаж, ручна поклажа, валюта і валютні цінності, поштові відправлення при міжнародних перевезеннях тощо .

Види контролю можуть бути різноманітними.

Медико-санітарний контроль здійснюється з метою охорони життя і здоров'я людей.

Ветеринарний контроль являє собою санітарний контроль, здійснюваний стосовно тварин і продуктів тваринного походження з метою захисту життя і здоров'я людей і тварин, а також контроль за предметами або вантажами, що можуть переносити хвороби тварин.

Фітосанітарний контроль спрямований на попередження поширення і переміщення через державний кордон шкідників, а також продуктів рослинного походження.

Контроль за відповідністю технічним стандартам, спрямований на забезпечення відповідності вантажів елементарним вимогам міжнародних або національних стандартів, які встановлені певними законами і правилами.

Контроль за якістю вантажу здійснюється з метою забезпечення їх відповідності мінімальним міжнародним або національним показникам якості, установленим відповідними законами і правилами.

У системі міжнародних відносин держави виступають із позицій національної зовнішньої митної політики, тобто їх конкретні цілеспрямовані дії з охорони свого економічного суверенітету в міжнародній системі набувають першочергового значення, оскільки від них залежить узгодження норм і принципів міжнародного митного права і функціонування міжнародної системи економічних відносин узагалі.

Національна митна політика закріплюється державами в їх митному законодавстві, головна увага в якому приділяється митному кодексу і митному тарифу.

Основні тенденції в здійсненні зовнішньої митної політики в сучасній загальній системі держав визначаються тим, що більшість країн світу (понад 160) за основу побудови національних митних тарифів прийняли єдину міжнародну товарну класифікацію, так звану Брюссельську митну номенклатуру.

Розвиток міжнародного поділу праці, поява дедалі більшої кількості нових товарів та інші чинники обумовили необхідність розроблення деталізованого й уніфікованого зовнішньоторговельного класифікатора.

Розроблення такої системи було завершено Радою митного співробітництва (РМС) за участі 20 інших міжнародних організацій прийняттям у 1983 р. документа під назвою "Гармонізована система опису і кодування товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі".

Тільки за період Токійського раунду переговорів держав-учасниць ГАТТ (1973-1979 pp.) були вироблені й ухвалені такі угоди і домовленості: Угода про зниження ставок митних тарифів, Угода щодо змін у правовій структурі міжнародної торгівлі, Угода щодо антидемпінгу, Угода щодо субсидій і компенсаційного мита, Угода про оцінювання в митних цілях, Угода щодо процедури ліцензування імпорту, Угода щодо технічних бар'єрів у торгівлі, Угода з торгівлі цивільною авіатехнікою, Угода щодо урядових закупок і міжнародних домовленостей з яловичини, міжнародні домовленості щодо молочних продуктів та ін.

Сьогодні нетарифні бар'єри являють собою найефективнішу зброю дискримінації і блокування доступу до ринків збуту. Вони містять у собі велику кількість протекціоністських прийомів (за підрахунками ЮНКТАД, понад 800): починаючи від урядових субсидій, кількісних обмежень, уведення санітарних і технічних норм і закінчуючи навмисним ускладненням адміністративних процедур. Іншим різновидом немитних бар'єрів є так звані угоди про упорядкування вільної торгівлі.

МІЖНАРОДНІ МИТНІ ІНСТИТУТИ.

Зростання обсягів зовнішньоекономічних зв'язків, їх ускладнення, постійність і посилення взаємозалежності викликають необхідність створення міжнародних митних інститутів. Основні з них такі:

1) міжнародний режим митної території і митних кордонів;

2) мито;

3) митний тариф;

4) загальна система преференцій і, генеральна система торговельних преференцій;

5) митні пільги;

6) митний контроль держав і служб спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй у здійсненні міжнародного митного співробітництва.

МІЖНАРОДНИЙ РЕЖИМ МИТНОЇ ТЕРИТОРІЇ І МИТНИХ КОРДОНІВ

Існують різні види митних територій: національна державна митна територія (вона може містити в собі території штучних островів, усіляких споруд і установок, створюваних в економічній зоні, де та або інша держава має виключну юрисдикцію щодо митної справи); єдина митна територія, утворена державами на основі договору про створення митного союзу; митна територія вільної митної зони; митна територія економічної зони та ін.

Митна територія може збігатися і не збігатися з державною територією. Останнє має місце, коли в державі є вільні гавані, вільні митні зони, зони порто-франко та ін.

Під вільною гаванню розуміють території порту разом із водними басейнами, набережними і невеликі суміжні ділянки землі з розташованими на них фабриками, майстернями і складами. Територія вільної гавані не входить до митної території даної держави, тому в межах такої гавані дозволяється вільний ввіз і вивіз іноземних товарів без стягування з них мита і митних зборів.

Складування і зберігання таких товарів на приписних митних складах жодним терміном не обмежуються. Дозволяються також оброблення, переупаковування цих товарів, а також деякі інші операції.

З товарів, ввезених з вільної гавані в межі митної території даної держави або якоїсь іншої митної території, стягується мито на загальних підставах.

Аналогічний режим поширюється і на зони порто-франко (тобто порт, місто, область). Вони також виокремлюються з загальної митної території, і в їхніх межах дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних товарів.

Таким чином, порто-франко, на відміну від вільної гавані, - це не тільки територія порту з прилеглими до нього невеликими ділянками, а ще й місто, і навіть ціла область.

У районах порто-франко дозволяється вільний, безмитний ввіз і вивіз іноземних товарів державам будь-якого регіону світу, при цьому як внутрішньоконтинентальним, так і прибережним.

Правовий стан і межа району порто-франко визначаються актом держави, влада якої поширюється на цей район, або міжнародною угодою. Правовий же стан вільної гавані регламентується тільки національним законодавством.

Митний кордон - межа, що відокремлює митну територію від навколишніх територій і акваторій морів. Імпортні й експортні товари пропускаються через митний кордон лише при виконанні положень митного законодавства даної країни або країн, зокрема при сплаті мита.

Митний кордон звичайно збігається з державним, але іноді може проходити і в межах країни (за наявності в ній вільних міст, гаваней, портів і зон) або виходити за межі державного кордону (у разі митного союзу даної країни з іншою країною). Включаючи торговельний, валютний, податковий та інші кордони, він фактично є економічним кордоном.

Митний кордон складається з ряду митних пунктів, у яких здійснюється фактичний контроль над ввозом і вивозом товарів, валюти, валютних цінностей і міжнародних поштових відправлень, а також різноманітні митні операції.

Розміщення пунктів митного контролю встановлює держава - суб'єкт міжнародного митного права.

Вільна митна зона. На відміну від вільної гавані на території вільної зони дозволяється лише складування товарів із метою їх огляду і перевірки, але категорично забороняється їх зберігання, оброблення, переупаковування або проведення будь-яких інших операцій із товарами.

Вільна митна зона створюється на основі угоди, що передбачає скасування імпортного мита та інших торговельних обмежень щодо обміну товарами усередині об'єднання. Кожна держава-учасник зберігає право установлювати свій зовнішній митний тариф (див.: Морське право: Офіційний текст Конвенції ООН з морського права ООН, 1982).

Держава може також: 1) відповідно до положення ст. 33 Конвенції з морського права 1982 р. оголосити поза межами своїх територіальних вод спеціальну митну зону, що є суміжною, тобто зону, у котрій митні установи даної держави здійснюють функції митного контролю, - уживають заходів щодо попередження ввозу контрабанди і стягують увізне мито; 2) відповідно до статей 127 і 128 зазначеної Конвенції встановити безмитну зону. Ці зони створюються з метою забезпечення зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря. Права держави в такій митній зоні визначаються національними законами, міжнародними договорами й угодами.

Зона вільної торгівлі. Відповідно до ст. XXIV ГАТТ під цією зоною розуміють групу з двох або кількох митних територій, у яких скасовано мито й інші обмежувальні заходи регулювання торгівлі товарами з цих територій.

Якщо товар, імпортований на територію зони вільної торгівлі за преференційною ставкою мита, реекспортується на територію іншої країни, остання повинна стягувати мито, що дорівнює різниці між сплаченим митом і більш високим митом, яке було б сплачене, якби товар вивозився безпосередньо з її території.

Отже, установлюється режим митного оподаткування тільки на переміщення товарів.

Так, наприклад, у рамках Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) створена зона вільної торгівлі промисловими товарами, тобто режим цієї зони не поширюється навіть на сільськогосподарську продукцію.

Незважаючи на розбіжності в назвах (зона вільної торгівлі, або підприємництва, експортно-промислова зона, вільні зовнішньоторговельні зони, технологічні парки, "технополіси" та ін.), за функціональним призначенням їх можна звести до двох основних типів. До першого типу належать відокремлені території, призначені для зберігання, сортування, упаковування і перевалювання товарів без їх додаткового оброблення, до другого типу - промислово-технічні зони, які створюються для виробничої діяльності. Вільні економічні зони (ВЕЗ) можуть бути анклавного типу або інтегровані в національну економіку.

У ЄАВТ скасовані всі мита і кількісні обмеження на промислові товари.

Митний союз створюється шляхом укладення державами багатостороннього договору. Генеральна угода про тарифи і торгівлю визначає митний союз як заміну "кількох митних територій однією при повному скасуванні мита усередині даного союзу і створення єдиного зовнішнього митного бар'єру" (п. 8, ст. XXIV ГАТТ).

Митний союз можливий у тому разі, якщо угода про вільну торгівлю доповнюється єдиною зовнішньоторговельною політикою його учасників відносно третіх країн. Водночас повністю зберігається економічний суверенітет держав у питаннях економічної і валютної політики.

Митний союз передбачає встановлення єдиного зовнішнього митного тарифу, єдиних митних правил і організацію єдиної митної адміністрації. Він може передбачати умови про порядок, критерії розподілу між членами союзу отриманих митних доходів і, виключає можливість застосування державою - учасницею даного союзу будь-яких обмежувальних правил міжнародної торгівлі на своїй митній території.

У ряді зон вільної торгівлі в складі митної території утворюються митні округи, що мають міжнародне значення.

Безмитні зони встановлюються для зручності транзиту товарів державам, що не мають виходу до моря (статті 127, 128 Конвенції ООН з морського права 1982 p.). Транзитний рух є основою створення безмитних зон.

У травні 1987 р. ЄАВТ і ЄЕС підписали дві конвенції - про спрощення формальностей у торгівлі товарами і про єдину процедуру транзиту (обидві конвенції набрали чинності з 1 січня 1988 p.). Конвенція про єдину процедуру транзиту передбачає введення єдиного адміністративного документа, дія якого поширюється на митну територію 18 західноєвропейських держав - членів ЄАВТ і ЄЕС.

Нині з'являються нові види митних територій, що мають на меті усунення кордонів і різноманітних бар'єрів між державами Співтовариства. Відповідно до Шенгенської конвенції, підписаної Францією, ФРН і країнами Бенілюксу, з 1 січня 1991 р. фактично ліквідуються кордони між цими країнами, які залишаться лише на географічних картах. Усередині так званого "шенгенського простору" не буде ні прикордонників, ні митників. Шенгенська конвенція передбачає єдиний підхід до вирішення цілого комплексу проблем: боротьба з нелегальною імміграцією, злочинністю; надання політичного притулку; порядок видачі віз тощо.

Зона вільного підприємництва створюється для надання пільгових економічних умов розвитку виробництва товарів і послуг у рамках обмежених територій, міст, морських і авіаційних портів, прикордонних станцій.

Митний контроль на зовнішніх і внутрішніх кордонах такої зони здійснюється державою.

Продукція, що надходить на територію зони вільного підприємництва через кордон, у тому числі і для перероблення, складання і наступного реекспорту, звільняється від митного оподаткування.

ПОНЯТТЯ І ВИДИ МИТА

Мито являє собою вид державних грошових зборів, стягнутих з імпорту, експорту і транзиту товарів, торговельно-промислового прибутку, майна, цінностей та інших предметів, що пропускаються через митний кордон країни під контролем митних служб, а також із різних міжнародних поштових операцій. Раніше мито застосовувалося, як правило, лише у фіскальних цілях, тобто як джерело прибутків для державної скарбниці. Нині воно використовується також як інструмент митної політики держави.

Серед економічних функцій мита можна виділити такі: протекціоністська - для захисту національного виробництва від припливу в країну іноземних товарів; преференційна - для стимулювання імпорту товарів із певних країн і районів; статистична - для більш точного урахування зовнішньоторговельного обороту; зрівняльна - для вирівнювання цін на імпортні товари, товари місцевого виробництва тощо.

За способом обчислення мито поділяється на адвалорне, яке обчислюється у відсотках до ціни оподатковуваного товару; специфічне - стягнуте у твердій ставці за одиницю виміру товару: тонни, метра, штуки або якоїсь іншої одиниці виміру; змішаного типу, за якого до основної ставки мита, установленої за одиницю товару, додають мито, обчислене у відсотках до ціни. Наприклад, мито з ціни товару (тобто адвалорне) встановлене в Єдиному митному тарифі Європейського економічного співтовариства.

За об'єктом стягнення найбільш поширені у міждержавних відносинах є такі види мита.

"Ввізне", або "імпортне", мито стягується митними органами країни ввозу а товарів іноземного виробництва на прикордонних митних пунктах або під час відпускання цих товарів із митних складів, розташованих усередині країни. Це найпоширеніший вид мита, до того ж історично він виник раніше всіх інших видів мита. Таке мито стягується за ввіз для реалізації товарів на митну територію держави або на єдину митну територію держав (наприклад єдину митну територію митного союзу).

У разі стягування ввізного мита не з товарів, а з інших предметів вони регламентуються митним законодавством країни-одержувача. Термін "митне законодавство" означає сукупність чинних правових норм, що регулюють порядок увозу, вивозу і транзиту вантажів, багажу і ручної поклажі, поштових відправлень, валюти й інших платіжних засобів і валютних цінностей, стягнення мита і зборів, а також інші розпорядження, що стосуються митних питань.

Фіскальне мито - один із різновидів увізного мита. Як правило, його ставки досить низькі. Установлюється це мито тільки на споживчі товари, що на даній митній території не виробляються (наприклад, апельсини, кава, вина та ін.).

"Вивізне", або "експортне", мито стягується митними органами держави з товарів національного виробництва або з метою монополії на виробництво чи збут якогось товару, або з метою збереження національних ресурсів, із тим щоб скоротити їх вивіз до певної межі. Проте стягнення експортного мита підвищує ціну експортованих товарів, знижує конкурентоспроможність оподатковуваних ними товарів на міжнародному ринку. Тому ряд країн, що раніше стягували такий вид мита, сьогодні відмовилися від нього (наприклад Індія, Арабська Республіка Єгипет та ін.).

Транзитне мито стягується за перевезення товарів іноземного виробництва через митну територію країни. Митні тарифи більшості держав не передбачають стягнення ні ввізного, ні транзитного мита.

Антидемпінгове мито. Ним оподатковуються імпортні товари за наявності доказів, що їх поставки здійснюються за допомогою так званого демпінгу (тобто за заниженими цінами) і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країни ввозу.

Це антидемпінгове мито стягується поряд із звичайним митом у розмірі різниці між демпінговою ціною товару і ціною аналогічного товару на світовому ринку. Такий вид мита стягується державою незалежно від того, оподатковується цей товар митом за національним законодавством чи значиться в списку безмитних товарів.

Перші єдині антидемпінгові правила були сформульовані і закріплені в положеннях Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. VI і Примітка до неї).

Пізніше ці правила лягли в основу як національного митного законодавства окремих держав, так і норм міжнародного митного права.

У 1967 р. на Женевській конференції ГАТТ ("Кеннеді-раунд") було прийнято міжнародний антидемпінговий кодекс ГАТТ, а в 1968 р. на його основі - Єдиний звід антидемпінгових правил ЄЕС, що набрав чинності з 1 січня 1980 р. Правила передбачають можливість стягнення країнами - членами Співтовариства антидемпінгового мита із будь-яких товарів, імпортованих на територію країн - членів митного союзу ЄЕС із третіх країн, за наявності доказу, що їх поставки в країни - члени "Загального ринку" здійснюються шляхом так званого демпінгу і завдають або загрожують завдати шкоди національному виробництву країн Співтовариства.

Відповідно до Єдиного зводу антидемпінгових правил Європейського економічного співтовариства під демпінгом розуміють "поставку" у "Загальний ринок" товарів за ціною, нижчою від "нормальної". Під "нормальною" ціною звичайно розуміють ціну, що сплачується за аналогічні товари в країні експорту або походження. Якщо продаж аналогічних товарів на ринку країни експорту чи походження відсутній або неможливо зробити правильне порівняння, то "нормальною" ціною визнається ціна аналогічних товарів, експортованих у будь-яку третю країну. Якщо і в такий спосіб не можна встановити "нормальну" ціну, то нею вважається ціна, обчислена шляхом додавання витрат виробництва і "розумного" розміру прибутку.

Якщо при захисті від демпінгу Антидемпінговий кодекс ГАТТ передбачає можливість використання захисних заходів окремими країнами, то Правила ЄЕС передбачають застосування відповідних заходів одночасно на всій загальній митній території країн-членів, причому на основі рішень органів ЄЕС.

Компенсаційне мито стягується у разі:

* увозу на митну територію тієї або іншої країни товарів або інших предметів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних чи безпосередньо конкуруючих товарів або перешкоджає організації і розширенню виробництва подібних товарів;

* вивозу з митної території тієї або іншої держави товарів, при виробництві або експорті котрих прямо чи побічно використовувалися субсидії, якщо такий увіз завдає або загрожує завдати шкоди загальнодержавним інтересам.

Ставка компенсаційного мита, як правило, не перевищує виявленого розміру субсидій.

Спеціальне мито стягується:

* як захисний захід, якщо товар увозиться на митну територію тієї або іншої держави в таких обсягах або на таких умовах, що завдають або загрожують завдати шкоди вітчизняним виробникам подібних або безпосередньо конкуруючих товарів;','

* як захід попередження учасників зовнішньоекономічних зв'язків, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі, а також як запобіжний захід недобросовісної конкуренції у випадках, зазначених у національному митному законодавстві.

Ставка спеціального мита встановлюється в кожному окремому випадку.

"Сезонне", або "тимчасове", мито стягується з ввозу або вивозу окремих товарів і предметів протягом певного періоду (звичайно він не перевищує трьох-чотирьох місяців). Цей вид мита забезпечує захист внутрішнього ринку держави в сезонний період, наприклад у сезон збору місцевого врожаю.

"Протекціоністське" мито встановлюються державою (або групою держав) для захисту національної промисловості і сільського господарства від конкуруючих імпортних товарів іноземного походження.

Проте відповідно до принципів Підсумкового акта першої Конференції ЮНКТАД право на стягнення протекціоністських ставок митного оподаткування було надано лише країнам, що розвиваються.

У практиці міжнародних митних відносин зустрічаються й інші види мита, такі як кумулятивне, каральне, заборонне, наступальне, охоронне, лісове, заступницьке, зрівняльне та ін., але вони не набули значного поширення.

До одного й того самого виду мита можуть застосовуватися різні ставки, які прямо встановлюються в митному тарифі. Залежно від розміру митні ставки поділяються на:

* "генеральні", або "максимальні". Ці ставки є найвищими тарифними ставками, стягнутими тією або іншою країною відповідно до її митного тарифу. Такий вид ставок мита застосовується державою до товарів, які вивозяться з країн, Із якими дана держава не має договорів, укладених на основі режиму найбільшого сприяння;

* "мінімальні" - пільгові ставки мита, установлені державами на основі укладених ними торговельних договорів або в односторонньому порядку стосовно всіх товарів або окремих груп товарів як поступка іншій договірній стороні.

Мінімальні ставки мита застосовуються до товарів (якщо не передбачається їх безмитний увіз), котрі походять <або ввозяться з країн, що застосовують до держав увозу режим найбільшого сприяння у митному оподаткуванні;

"конвенційні", установлені для товарів, що походять із країн, які уклали між собою угоду про стягнення цих більш пільгових митних ставок, а також із країн, на котрі такі угоди поширюються згідно з принципом найбільшого сприяння.

Цей вид мита застосовується державою з метою розширення торговельних відносин з іншими країнами. Сьогодні він широко застосовується країнами - членами Європейського союзу і Європейської асоціації вільної торгівлі;

"преференційні". Ці ставки мита є найбільш пільговими. Вони рекомендуються однією державою (або групою держав) у формі знижок із митного тарифу і не поширюються на треті країни. Так, преференційні митні тарифні ставки в США становлять у середньому 10% від ставки мита, установленому згідно з режимом найбільшого сприяння, у Японії вони більш ніж на 10%, а в ЄЕС на 13% нижчі середнього рівня мита для третіх країн.

Важливим інструментом зовнішньоекономічної політики ЄЕС є преференційні угоди. Створено цілу систему таких угод, особливістю яких є те, що поступки в них даються на невзаємній основі (III Ломейска конвенція про торговельно-економічні відносини ЄЕС із 66 державами Африки, басейнів Карибського моря і Тихого океану; угоди про співробітництво з 7 країнами, що розвиваються, Південного і Південно-Східного Середземномор'я, а також із Югославією).

Із західноєвропейськими державами - учасниками ЕАСТ ЄЕС уклало угоду про створення зони вільної торгівлі промисловими товарами. Преференційні угоди різного роду на основі взаємності укладені також із Туреччиною, Кіпром, Мальтою й Ізраїлем. На основі цих угод у ЄЕС утворилася зона преференційної торгівлі, що охоплює країни Західної Європи, Середземномор'я і більшої частини Африканського континенту.

МИТНО-ТАРИФНІ СИСТЕМИ В СУЧАСНОМУ СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

"Тариф" - слово арабського походження, що означає перелік або реєстр. Митний тариф - це систематизований перелік товарів, оподатковуваних митом. Іншими словами, митний тариф являє собою перелік ставок мита, які стягуються при проходженні товарів через митний кордон держави, що установила цей митний тариф, або групи держав, що об'єднали свої державні митні території в єдину територію митного союзу на основі укладеного ними міжнародного договору.

У цьому разі вони приймають єдиний митний тариф, що діє на всій території. Такі єдині митні тарифи прийняті, наприклад, Європейським економічним співтовариством.

Митний тариф містить деталізовані назви товарів, які оподатковуються увізним, вивізним або транзитним митом, із зазначенням способу оподаткування, ставки мита, коефіцієнта надбавок і знижок, а також найменування товарів, заборонених до ввозу і вивозу або транзиту.

Митні тарифи бувають двох видів: прості і складні.

Прості митні тарифи базуються на одній ставці мита для кожного товару незалежно від країни походження цього товару. Вони не передбачають пільгового або дискримінаційного мита і відносно мало поширені (Мексика, Болівія, Панама).

Складні митні тарифи ґрунтуються на двох, трьох і більше ставок мита. Кожна митна ставка застосовується до товарів певних країн або групи країн.

Такі тарифи з різним рівнем митних ставок дозволяють державі проводити різну митну політику стосовно тих або інших країн, домагатися від них різноманітних поступок або надавати пільги, прив'язуючи їх цим до свого ринку.

Складні митні тарифи, у свою чергу, поділяються на два види: автономні й автономно-конвенційні.

Автономні митні тарифи закріплюють як високі ставки мита (максимальні, або генеральні), так і низькі (мінімальні; преференційні).

Всі ці ставки митного оподаткування встановлюються державами самостійно, без будь-якого зв'язку з торговельними зобов'язаннями перед третьою країною.

Автономно-конвенційні митні тарифи містять одну або кілька автономних ставок мита і одну або ряд ставок конвенційного мита, які установлюються на основі торговельних угод, укладених даною державою з іншими країнами як на двосторонній, так і на багатосторонній договірній основі.

Ці тарифи дозволяють державі здійснювати диференційовану митну політику, у тому числі й у межах міжнародних митних союзів (наприклад, ЄЕС, ЮДЕАК, ЭКОВАС та ін.). В основу митних тарифних ставок покладено принцип, згідно з котрим товар оподатковується тим більшим митом, чим вищий ступінь його промислової обробки.

Митний тариф багатьох держав світу здебільшого визначається на основі двох ставок мита. Одна з них визначає рівень пільгових митних тарифів, що застосовуються державою до товарів тих країн, із якими є торговельні угоди і які користуються режимом найбільшого сприяння в митному оподаткуванні. Друга ставка закріплює максимальний рівень мита, що застосовується до товарів, які імпортуються з країн, із котрими не укладені такі двосторонні торговельні угоди.

Таким чином, на відміну від автономного тарифу, конвенційний тариф містить перелік ставок мита, що встановлюються в торговельних договорах або угодах між державами для окремих товарів, увезених із митної території однієї договірної держави на митну територію іншої договірної держави.

Класифікація мита у митних тарифах різних країн неоднакова.

У деяких країнах спочатку митний тариф будувався за принципом, коли мито встановлювалося за найменуванням товарів, розміщених в алфавітному порядку. Від такого принципу класифікації країни надалі відмовилися і стали застосовувати порядок групування, при якому товари об'єднувалися або за ознакою походження (продукти тваринного та рослинного походження, мінерали), або за ступенем обробки товарів (сировина, напівфабрикати, готові вироби).

Загалом на сьогодні єдності в класифікації митних тарифів і визначенні тарифних ставок не існує. Митні тарифи відрізняються один від одного як числом оподатковуваних товарів, деталізацією позицій, так і способами стягування мита.

З метою здійснення контролю над державами щодо митного оподаткування і недопущення ними випадків підвищення тарифів без їх попереднього опублікування в 1889 р. у Брюсселі було укладено багатосторонній договір, який ухвалив Конвенцію про заснування міжнародного союзу з публікації митних тарифів. До завдань цього Союзу входить, зокрема, уніфікація національних митних тарифів і, національного митного законодавства держав-членів. Союз був ініціатором розроблення і прийняття проекту спеціального договору про класифікацію номенклатури товарів і митних тарифів.

Пізніше в основу класифікації товарів було покладено угоду 13 країн, підписану ними в квітні 1951 р. у Брюсселі про введення єдиної класифікаційної системи для митних тарифів, так званої Брюссельської митної номенклатури (БМН), що набула чинності в 1955 р. із доповненнями і змінами 1959 1965 і 1972 р.

В основу побудови БМН було покладено сукупність таких ознак товарів: походження; вид матеріалу, з якого він виготовлений; призначення; хімічний склад. При утворенні груп товарів було використано принцип ступеня їх обробки.

З 1970 р. у Раді митного співробітництва почалося розроблення нової номенклатури товарів у міжнародній торгівлі - Гармонізованої системи опису і кодування товарів. Ця система покликана забезпечити більш просту порівнянність із Міжнародною стандартною товарною класифікацією Організації Об'єднаних Націй.

У червні 1983 р. Рада прийняла Гармонізовану систему назв і кодифікації товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі, і текст Конвенції, що регулює правові аспекти застосування цієї системи на практиці. Вона містить 1240 позицій, закодованих у шести