Сутність та еволюція менеджменту - Менеджмент - Скачать бесплатно
менеджменті з кінця 50-х pp. минулого століття. Система - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів, що визначають її характер. Усі організації (об'єкти управління) є системами, які складаються з таких елементів: структура, завдання, технологія, люди, цілі, ресурси. Існують закриті (мають фіксовані жорсткі умови, не залежать від оточуючого середовища) та відкриті (взаємодіють із зовнішнім середовищем) системи. Усі організації є відкритими системами.
Окремі великі елементи (частини) систем можуть складати системи, які стосовно першої системи можна називати підсистемами (цехи, відділи тощо). Графічне зображення організації як відкритої системи представлено на рис. 1 А.
Найбільший внесок у розвиток системного підходу належить Честеру Бернарду (розглядав організацію як соціальну систему), Пітеру Друкеру (виключна роль професіоналізму менеджера, велике значення самоуправління, організаційна націленість тощо), Р. Девісу, Л. Ньюмену, Д. Міллеру та іншим дослідникам.
Рис. 1.4. Графічне зображення організації як відкритої системи
В основу ситуаційного підходу (розроблений в 60-х pp. XX ст.) покладено поняття ситуації як конкретного набору обставин, що впливають на організацію протягом певного часу. Він спрямований на підбір прийомів менеджменту для розв'язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.
При цьому менеджер повинен:
* розуміти процес управління, аспекти індивідуальної та групової поведінки, процедури системного аналізу, методи планування, мотивування і контролю, кількісні методи прийняття рішень;
* вміти оцінювати сильні та слабкі сторони використовуваних методик;
* правильно оцінювати фактори, які відіграють найважливішу роль в даній ситуації, і ефект від змінних величин;
* знаходити прийоми менеджменту, які будуть мати найменший негативний ефект. Ситуаційна теорія управління найбільше відображена в роботах Д. Вудворт,
Д. Томпсона, Н. Лоуренса, Д. Лорша, Дж. Гелбрейта, Бернса, Сталкера та інших науковців, я^і заклали підвалини ідеям "дослідження операцій", "моделювання", "організаційної поведінки".
Комп'ютеризація управлінських процесів
У 80-х pp. минулого століття започаткований шостий етап розвитку менеджменту, пов'язаний з інформаційними та комп'ютерними системами. Він характеризується високими темпами розвитку інформаційних технологій. Характерною особливістю використання сучасних засобів обчислювальної техніки є перехід до мережевої обробки даних. Ця технологія забезпечує ефективне колективне використання обчислювальних та інформаційних ресурсів, поліпшення комуїфсацій, процесів обміну інформацією, створює умови для функціонування розподілених систем обробки даних. У межах компанії, фірми чи підприємства функціонують локальні мережі. Вони забезпечують інформаційний обмін між працівниками організації. Регіональні (територіальні) мережі організуються на регіональному або державному рівні й призначені для надання в режимі реального часу інформаційно-обчислювальних ресурсів абонентам, значно віддаленим один від одного. В Україні послуги телекомунікаційних мереж надають інформаційні мережі: ВІККІ, СВІТ (Система віртуальних інформаційних технологій), "Ділова інформація", що підтримують різноманітні бази даних, значна частина яких може використовуватися в маркетинговій діяльності. На сьогодні у світі зареєстровано понад 200 глобальних мереж, з яких 54 створено у США, 16 - в Японії. Найбільш поширена глобальна мережа Інтернет, користувачі якої отримують інформацію з усього світу, мають доступ до звітів різних корпорацій та фірм, можуть користуватися статистичними даними більшості країн світу, регіонів, працювати з бібліотечними фондами та звітами науково-дослідних інститутів тощо. В інформаційних системах маркетингу можна використовувати мережу Кеісот (для держав СНД).
Також на сьогодні підприємство може застосовувати спеціалізоване програмне забезпечення для комп'ютеризованого управління виробничо-господарськими та маркетинговими процесами. Найпоширенішими спеціалізованими програмами є такі: "Marketing Expert I.I" (інструментальний засіб для розробки стратегічного й тактичного планів маркетингу, розв'язання задач з аудиту і планування маркетингу), система "Галактика" (середовище управління бізнесом у промисловості і торгівлі з реалізацією повного ринкового циклу: аналіз ринку, макропланування, бізнес-планування, планування операцій, виконання господарських операцій, відображення дій, що мали місце в бухгалтерському обліку та звітності, аналіз господарської та фінансової діяльності), система автоматизації менеджменту Delo Pro v 1.5 (комплексна програма, призначена .ля управління закупівлями, продажем, автоматизації складського обліку, аналізу руху грошей і товарів), SCALA 5 (програмне забезпечення для управління комерційними підприємствами), система MIRACLE (МІРАКЛ) (інтегрована система бухгалтерського обліку, фінансового аналізу та управління підприємством), "ОФИС 2000" для Windows (пакет програм, призначений для автоматизації роботи підприємства), програма "Project managment" (призначена для бізнес-планування інвестиційних проектів).
Розвиток управлінської науки в Україні
Управлінська наука розвивалася в межах підходів які планувалися в колишньому радянському союзі, хоча науково пошукові дослідження спрямовувались в решті решт на удосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід в галузі управління все ж таки був накопичений.
Можна виділити 7 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди:
Перший період (жовтень 1917р. - березень 1921р) Розроблялись форми І методи державною централізованого у правління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та Державне регулювання.
Другий період (1921-1928 рр.) Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництвом, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з’явились трести І синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.
Третій період (1929-1945 рр.). Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва: увагу приділяли удосконаленню структур управління, методів підбору і підготовки кадрів, планування і організації виробництва.
Четвертий період (1946-1965 рр.) Характеризується пошуком нових форм функціонування І взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвела до, поглиблення адміністрування.
П'ятий період (1965-1975 рр.). Була здійснена спроба проведення господарської реформи шляхом посилення ропі економічних методів управління. Цей етап довів неефективність реформ, які проводяться в межах адміністративно-командної системи.
Шостий період (1975-1988 рр.) Характеризується зростаючим усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, яка складалась в економіці СРСР. Він довів необхідність радикальної зміни економічних відносин, до корінних економічних реформ.
Сьомий період (1985р і до наших часів). Проведення економічних реформ. Цей період можна поділиш на п'ять під етапів:
а) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілу прибутку.
б) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин,
в) впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи,
г) впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;
д) початок та розвиток ринкових реформ (реалізація цього під етапу здійснюються вже в умовах незалежної національної
економіки України).
Біля витоків української управлінської науки стоїть всесвітньо відомий економіст М. Туган-Барановський. який опублікував низку праць, де розкрив зміст людських інтересів. Задовго до формування школи людських стосунків та поведінських наук (1930- 1950 рр) М. Туган-Барановський сформулював групи потреб, які змушують людей діяти гак, л не інакше. Іншими основами потреби слугують мотивами до дій для досягнення мети. Найважливішим стимулюючим мотивом нагромадження капіталу вчений називав честолюбство. Таким чином, М. Туган-Барановський. а не американський вчений Маслоу започаткував механізм стимулювання людей до діяльності через змістовні теорії на підставі "піраміди потреб".
Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту
Теорія та практика менеджменту демонструють чітко сформовані підходи в управлінні - японська та американську молем
менеджменту. При збігу загальних, стратегічних напрямів боротьби за лідерство існують і особливості в підходах провідних японських та американських компаній до того, як забезпечити свої переваги в економічному суперництві на світовому ринку. Принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська побудована на колективізмі, а американська - на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Всі інші відмінності є похідними від неї.
Необхідно зазначити, що сьогодні відбувається взаємне збагачення систем менеджменту Багато чого і японського досвіду
управління використовується, наприклад, у США та Західній Європі. Відмінності у практиці менеджменту в різних країнах
стають менш очевидними.
Для стороння та реалізації "власної" моделі менеджменту, яка надасть можливості 11 у конкретних умовах економічною розвитку
України для отримання найвищого результату, доцільно:
* вивчати теорію прогресивної управлінської практики вітчизняних підприємств. При цьому особливу увагу слід приділяти культурним і соціально-історичним факторам, що зумовили або вплинули на розвиток ефективних управлінських систем,
* вивчати передову управлінську практику за кордоном. Головне при цьому зрозуміти принципи, покладені в основу систем управління компаніями, ефективність управління якими безсумнівна;
* на основі сказаного вище - створити системи управління конкретним об'єктом.
Туї важливо підкреслити саме створення, а не запозичення; необхідно прагнути до систем, які переважають вже Існуючі за
переліком параметрів, а також систем, що передбачають очікувані зміни у світовому бізнес-середовищі Практика свідчить, що японська промисловість нічого не запозичила у Заходу в цілісному та незмінному вигляді. Все цінне вона переймає, вдосконалює і лише після цього впроваджує.
III. Центральною фігурою сучасного менеджменту є менеджер. Менеджер - це управлінець ринкової орієнтації, який активно
впроваджує ефективні умови господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує
зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудову виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.
Таблиця І 4 Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту
Менеджер - найманий професійний керівник, що не є власником фірми (управлінець, директор, завідувач, адміністратор).
У кінці 60-х рр. минулого століття американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей, що їх виконують менеджери. Вказані десять ролей були об'єднані у три групи (рис.).
Менеджери приймають рішення, аналізують інформацію та використовують канали комунікацій (зв'язку). Вони планують
організовують, мотивують, контролюють, регулюють діяльність організації загалом та її складових (рис. ).
Спеціалісти в галузі менеджменту вказують на чотири групи якостей менеджера, що характеризують його в сучасних умовах: Професійно-ділові: високий професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї; здатність приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них; прагнення до професійного зростання; підприємливість: авторитетність; здатність розумно ризикувати; здатність до інновацій; здатність здійснювати антикризове управління тощо. Адміністративні, організаційні: оперативність; уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль; уміння змінювати стиль управлінське діяльності залежно від ситуації; уміння розробляти довгострокові програми й організовувати їх реалізацію; уміння стимулювати викликати ініціативу; послідовність у своїх діях; уміння доводити справу до кінця; інтернальність (усвідомлення, що під теб залежить успіх справи); внутрішній контроль; уміння формувати єдину команду; уміння використовувати знання підлеглим знання меж своєї влади; здібність делегувати повноваження; уміння організовувати час тощо.
Соціально-психологічні: психологічна компетентність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертність та інтерактивність; уміння керувати конфліктами; уміння зрозуміло висловлювати свої думки І публічно виступати; інтелектуальність; уміння оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, уміння створювати психологічний комфорт; емоційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.
Моральні: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність: порядність; почуття обов’язку громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.
Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє друга ключова фігура підприємець. Підприємець це власник капіталу, що знаходиться в обороті й приносить дохід. Ним може бути ділова людина, у якої немає підлеглих, або власник, який не займає жодної посади в організації, але є утримувачем її акцій, або членом правління. Менеджер обов'язком займає постійну посаду і в його підпорядкуванні знаходяться люди, а підприємець - суб'єкт власності, утримувач і розпорядник об'єктів власності. Підприємець — це людина такого типу, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, примноження багатства, зміни в організації; регулює процес створення чого-небудь нового, яке має цінність; приймає на себе фінансову; моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та особисте задоволення досягненнями.
Таблиця 1.5. Десять управлінських ролей менеджера за Мінцбергом
Відмінності між менеджером та підприємцем полягають в тому, що менеджер є найманою робочою силою, залученою на певні умовах для здійснення управлінської діяльності. Він зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів, приймає рішення та докладає всіх зусиль для його виконання. Менеджер залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у нагромадженні та накопиченні фондів. Він використовує ту організаційну структуру управління, яка склалась і мас ієрархічну природу. За свою роботу отримує заробітну плату Підприємець противагу менеджеру, започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора. засновника, і використовує свої або позичені фінансові кошти та інші ресурси. Він зорієнтований на пошук нових можливостей, ризикує, п може замінити ідею, яка виявилась нежиттєздатною; залучає ресурси для досягнення встановленої мети виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тощо. Підприємець виступає власником або розпорядником ресурсів І майна органи віддає перевагу горизонтальним організаційним структурам управління, які спираються на неформальні зв'язки. Отже, основні відмінності між менеджером та підприємцем полягають у їх формальному статусі, виробіничо-господарської орієнтації, шляхах здійснення задуманого, залученні ресурсів, у сфері матеріальних інтересів м відношенні до побудови організації. Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає у тому, що підприємець генерує ідею (паприк створення аптеки), впроваджує її за власні або позичені кошти у життя (засновує підприємство з роздрібненої реалізації лікарських засобів, фінансує увесь цей процес) та наймає менеджера для керівної роботи, а останній - здійснює управління організацією, яку створив підприємець.
У певній мірі ролі менеджера і підприємця можуть перекликатись. Менеджер може відкріпи свою справу І стати підприємство. Але підприємець, який не має відповідної спеціальної освіти, не може очолювати організацію у галу я фармації Ролі менеджера та підприємця можуть співпадати тільки тимчасово, тобто через певний час функції працівника конкретизуються і він за відповідну позицію в організації. Щодо тривалого суміщення ролей "підприємець-менеджер", ти ці можливо тільки в умовах невеликих фармацевтичних підприємств. Соціально-етичні аспекти менеджменту
Лауреат Нобелівської премії Фрідман підкреслював, що роль бізнесу у суспільстві полягає у використанні енергії підприємців, менеджерів, інших працівників, а також ресурсів у діяльності, яка направлена на збільшення прибутку, за у виконання правил гри (законодавчих актів, чесного слова тощо) та участі у відкритій конкурентній боротьбі без обману шахрайства. Крім здійснення безпосередньої виробничо-господарської діяльності, перед підприємцями та менеджерами постають проблеми соціальної відповідальності та соціальної етики. Кожна організація використовує у своїй діяльності матеріал фінансові та трудові ресурси держави і тому несе відповідальність перед суспільством. Саме з ціп причини вона повинна спрямовувати частину своїх доходів та зусиль на благо і вдосконалення суспільства (різноманітними соціальними шляхами) У менеджменті виділяють два види відповідальності - юридичну та соціальну.
Юридична відповідальність - це виконання конкретних державних законодавчих актів, інструкцій, норм тощо які визначають, що організація може робити, а що ні.
Соціальна відповідальність - це добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації. Визнання підприємцями та менеджерами соціальної відповідальності і відповідне їх реагування мас свої переваги і недоліки. Соціальна відповідальність забезпечує такі переваги:
* забезпечує довгострокові перспективи; 4 змінює потреби суспільства;
* допомагає розв'язувати соціальні проблеми, в тому числі і своїх працівників;
* формує норми моралі в організації;
* створює доброзичливі відносини між підприємцями (менеджерами) та іншими членами суспільства.
Недоліками є:
* порушення принципу максимізації прибутку;
* зростання собівартості за рахунок збільшення витрат на соціальні потреби;
* неможливість забезпечення високого рівня підзвітності суспільству:
* невміле задоволення соціальних потреб, тобто непрофесіоналізм;
* застосування соціальної відповідальності тільки для рекламних цілей. Підприємці та менеджери повинні вибирати таї варіант соціальної відповідальності,
який забезпечує переваги і сприяє усуненню чи послабленню недоліків.
Соціальна відповідальність є похідною тих особистих цінностей, які випливають із етики менеджерів та підлеглих працівників. Суспільство, будь-яка організація чи група працівників визначає свою етику поведінки. Під етичною поведінки слід розуміти сукупність вчинків та дій людей, які відповідають тим нормам моралі, свідомості чи порядку, що склалися суспільстві, або до яких воно прямує.
В процесі підприємницької діяльності зустрічаються випадки відхилення від суспільних норм, що, власне, і є неетичною поведінкою. Причинами неетичної діяльності можуть бути:
* конкурентна боротьба;
* бажання мати великі прибутки;
Ф невміле стимулювання керівників за етичну поведінку;
* зменшення значення етики у суспільстві;
* бажання досягнути цілі та виконати місію організації будь-якою ціною;
* неетична поведінка партнерів (суміжників, засновників, постачальників тощо);
* виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищ в організації; » невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва в організації;
* занадто складна система розроблення та прийняття рішень в організації тощо. Сучасний менеджмент пропонує такі заходи забезпечення етичної поведінки:
І. Запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації. Наприклад, етичними нормативами забороняються хабарі, подарунки, порушення законів, не закот виплати політичним організаціям, необґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації тощо. Західний спеціаліст Тім Граут-Сміт підкреслює, що інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, сі ворсин високоморального клімату у бізнесі. У розвинених країнах ці підходи сьогодні переважають. Так, великі корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє середовище, створюють механізм "екологічної безпеки". Особливо це стосується хімічних, фармацевтичних, нафтопереробних та інших підприємств зі шкідливим виробництвом. Деякі компанії піл впливом норм етичної поведінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації робочої сипи в країнах, що розвиваються.
2. Впровадження комітетів з етики, основне завдання яких оцінювати повсякденну практику з позиції етики і етичної поведінки. На невеликих підприємствах цю функцію може виконувати спеціаліст з етики бізнесу.
3. Проведення соціальних ревізій, призначення яких оцінювати вплив соціальних факторів на організацію
4 Організація навчання етичній поведінці керівників і підлеглих.
5. Постійне інформування працівників про випадки високо етичної поведінки через пресу, радіо, телебачення тощо.
6. Проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки.
ІV. Однією і головних рис кожної організації е розподіл праці всередині її. Поділ управлінської праці буває двох типів:
горизонтальний і вертикальний.
Горизонтальний поділ праці передбачає призначення керівників для управління окремими підрозділами організації, що виконують конкретні завдання.
Діяльність, спрямована на координування роботи (дій) окремих підрозділів організації для досягнення її цілі, становить сутність управління і мас назву вертикального поділу праці.
Саме вертикальний поділ праці зумовлює створення рівнів управління. Американський соціолог Парсон виділяє три рівні управління.
* технічний;
* управлінський;
* Інституційний
Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників):
* керівники низової ланки (операційні управлінці);
* керівники середньої ланки;
* керівники вищої ланки (рис. 1.6).
Рис. І.6. Графічне зображення рівнів управління.
Форма піраміди демонструє взаємозалежність рівнів управління за чисельності управлінців.
У габл. 1.6 наведена характеристика представників трьох рівнів управління та визначено основні функції, які вони виконують.
З табл. 1 6 видно, що на кожному рівні управління відповідні посадові особи виконують певні функції, загалом забезпечуючи функціонування даного рівня управління з конкретною віддачею.
|
