Стратегічне управління - Менеджмент - Скачать бесплатно

Сутність та необхідність стратегічного управління.

Стратегічне управління базується на вивченні відносин, які можна охарактеризувати за допомогою системи «середовище -організація». Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління розглядає організацію як відкриту систему, котра постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього сере­довища: іншими організаціями, банками, організаціями, що на­лежать до соціально-політичних та економічних інституцій дер­жави, місцевих органів тощо і дає змогу організаціям підтри­мувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

Концепції існування та розвитку організацій у зовнішньо­му середовищі використовують різні підходи та моделі, сфор­мовані на базі різних теорій управління. Ще на початку XX сторіччя у перших працях з менеджмен­ту зазначалось, що планування є інструментом, який допома­гає у прийнятті управлінських рішень. Його мета - забезпе­чення нововведень та змін в достатньому обсязі, щоб адекват­но реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Планування - необхідна передумова успішної реалізації будь-якого ділового починання організації. Як загальна функ­ція управління, планування є процесом підготовки на перс­пективу рішень про те, що, ким, як, коли повинно бути зроб­лено.

Сучасне розуміння розвитку економіки, передбачення май­бутнього організації можна охарактеризувати чотирма основ­ними етапами. Залежно від розвитку ринку комерційній діяль­ності фірм відповідає певна теорія управління організацією.

Товарна орієнтація ринку характеризується прагненням до покращення якості товарів без серйозного врахуван­ня потреб, смаків, бажань покупців. Теорією управлін­ня фірмою за таких умов є бюджетний контроль, що базується на внесенні поправок в обсяг і структуру до­ходів - витрат виробництва та збуту залежно від поточ­ної ситуації на ринку. В основі концепції бюджетного контролю лежить уявлення про загальну незмінність ос­новних умов і закономірностей на ринку. Коректування діяльності здійснюється лише час від часу, якщо назрі­ла необхідність.

Збутова орієнтація характеризується забезпеченням ма-ксимізації збуту за допомогою реклами та інших методів впливу на покупця з метою примусити його здійснити покупку. При такій орієнтації використовується довго­строкове планування, що грунтується на уявленні про мо­жливість прогнозувати забезпечення довгострокового приросту основних показників діяльності фірми. Про­цес планування передбачав визначення довгострокових змін обсягу продаж, рівня витрат, продуктивності праці та інших показників згідно з набутим досвідом та існу­ючими тенденціями, що зберігатимуться досить трива­лий час. Довгострокове планування пристосовує вироб­ничу діяльність до змін на ринку, які мають відбитись на комерційній активності фірми на найближчі 2-10 років.

Ринкова орієнтація діяльності фірм передбачає відбір товарів найвищої якості, що користуються найбільшим попитом і забезпечують максимум продаж саме цих товарів. У таких випадках використовується стратегі­чне планування.

Стратегічне планування вносить суттєві корективи в мето­ди управління, відкидаючи можливість керування діяльністю фірми виходячи з екстраполяції минулих тенденцій. Виникає необхідність вносити стратегічні корективи в поставлені за­вдання згідно зі змінами на ринку і аж до можливості прогно­зування виходу на ринок інших товарів. Ця управлінська кон­цепція робить акцент на умови ринку, особливо на умови кон­куренції та збуту, як на критерій управління. Ця концепція вже наближається до маркетингу, але в ній ринкові умови врахову­ються лише як фактори випадкових відхилень від виробленої стратегії, а стратегічний план прилаштовується до таких змін, але не передбачає заходів, що спроможні активно впливати на ситуацію ринку.

Періодичне коригування запланованої стратегії не може ви­рішити завдання відповідно до умов ринку виробничо-збутової діяльності фірми. Провідні сучасні фірми використовують систему стратегіч­ного управління, яка лежить в основі концепції маркетингу. Маркетинг розуміють як цілісну систему організації та управ­ління діяльністю підприємством, яка забезпечує максимальний збут її продукції, досягнення значної активності виробничої діяльності та розширення ролі ринку. Суть маркетингу можна сформулювати так: «Виробляти те, що безумовно знаходить збут, а не намагатися нав'язати покупцю те, що вироблено». Основна мета маркетингу конкретної організації (фірми) - за­безпечення максимальної рентабельності її функціонування, що може бути досягнуто лише в разі відповідності продукції фірми ринковим вимогам.

Залежно від умов комерційної діяльності кожна фірма ви­користовує відповідну теорію управління. Найпрогресивнішою є теорія стратегічного управління. Світова практика бізнесу показує, що більшість організа­цій, які досягли значних результатів в бізнесі, завдячує саме впровадженню системи стратегічного управління.

Будь-яка модель управління організацією базується на відповідній концепції. Концепція управління – це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування ор­ганізації, механізми взаємодії суб'єкта та об'єкта управління, характер взаємовідносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також необхідний ступінь урахування впли­ву зовнішнього середовища на розвиток організації.

Згідно з концепцією стратегічного управління аналіз зовні­шнього та внутрішнього середовища - необхідний елемент визначення місії та цілей організації. Стратегії в цьому випад­ку виступають як інструменти досягнення цілей, а для успіш­ної реалізації обраного стратегічного набору необхідно, щоб організація функціонувала відповідно до вибраної концепції управління.

Стратегічне управління - це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий та інтегральний підходи до діяльності організації, що дає можливість встановлювати цілі розвитку, порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом) орга­нізації та приводити їх у відповідність шляхом розробки та ре­алізації системи стратегій («стратегічного набору»). Концепція стратегічного управління лежить в основі стра­тегічного мислення і знаходить вираз у характерних рисах її застосування .

Характерні риси системи стратегічного управління певної організації залежать від взаємодії таких чинників:

галузевої приналежності;

розмірів організації (залежно від галузевих особливостей);

типу виробництва, рівня спеціалізації, концентрації та

кооперації;

характерних рис виробничого потенціалу;

наявності (відсутності) науково-технічного потенціалу;

рівня управління;

рівня кваліфікації персоналу тощо.

Переваги стратегічного підходу до управління

Різні підходи до побудови системи стратегічного управ­ління потребують чіткого уявлення про переваги цього явища в діяльності окремих підприємств. Американський фа­хівець І. Ансофф, наприклад, розглядає такі варіанти побу­дови стратегічного управління: «управління за допомогою вибору стратегічних позицій», «управління ранжируванням стратегічних задач», «управління на основі врахування «слабких сигналів», «управління в умовах стратегічних несподіванок».

Реалізація концепції стратегічного управління організаці­єю можлива лише тоді, коли організація є стратегічно орієнто­ваною. Стратегічно орієнтована організація - це така організація, в якій персонал має стратегічне мислення, застосову­ється система стратегічного планування, що дає змогу розроб­ляти та використовувати інтегровану систему стратегічних пла­нів, і поточна, повсякденна діяльність, підпорядкована досяг­ненню поставлених стратегічних цілей.

До переваг стратегічно орієнтованих організацій відносять:

Зменшення до мінімуму негативних наслідків змін, що відбуваються, атакож факторів «невизначеності майбут­нього».

Можливість враховувати об'єктивні (зовнішні та внутрі­шні) фактори, що формують зміни, зосередитись на ви­вченні цих факторів; сформувати відповідні інформаційні банки.

Можливість отримати необхідну базу для прийняття стра­тегічних і тактичних рішень.

Полегшити роботу по забезпеченню довго- та коротко­строкової ефективності та прибутковості.

Можливість зробити організацію більш керованою, оскільки за наявності системи стратегічних планів є змога порівнювати досягнуті результати з поставлени­ми цілями, конкретизованими у вигляді планових за­вдань.

Можливість встановлення системи стимулювання для розвитку гнучкості та пристосованості організації та окремих її підсистем до змін.

Забезпечення динамічності змін через прискорення прак­тичних дій щодо реалізації стратегічних планів на основі відповідної системи регулювання, контролю та аналізу.

Створення виробничого потенціалу та системи зовніш­ніх зв'язків, що є сприйнятливими до змін і дають мож­ливість досягти майбутніх цілей.

Реалізація зазначених принципів дає змогу побудувати обгрунтовану послідовність дій щодо реалізації концеп­ції та формування системи стратегічного управління.

Вітчизняним організаціям останні кілька років критичну си­туацію створюють динаміка ринку, що важко прогнозується, без­ліч нових директивних рішень і законодавчих актів, танучі вну­трішні ресурси і зростання агресивності зовнішнього середови­ща, особливо у фінансовій сфері. В цих умовах велике значення відводиться вдалому застосовуванню в практику підприємств Ідей і технологій стратегічного управління розвитком.

Для досягнення успіху необхідне не тільки знання теорети­чних засад стратегічного управління. Закордонні конкуренти використовують ті ж самі фундаментальні методи і підходи, що й українські керівники, але, навідміну від українських, до­сягають більших успіхів за рахунок ретельності, дисципліно­ваності, з якою вони розробляють і реалізують стратегії.

Перевагами стратегічного мислення, що має першорядне значення, і усвідомленого стратегічного управління (протиле­жність вільної імпровізації, інтуїції або бездіяльності) є:

забезпечення спрямованості всієї організації на ключо­вий аспект стратегії: «що ми намагаємося робити і чого домагаємося?»;

необхідність менеджерів більш чітко реагувати на зміни, що з'являються, нові можливості і загрозливі тенденції;

можливість для менеджерів оцінювати альтернативні ва­ріанти капітальних вкладень і розширення персоналу, тобто розумно перенести ресурси в стратегічно обґрун­товані і високоефективні проекти;

можливість об'єднати рішення керівників усіх рівнів управління, пов'язаних зі стратегією;

створення середовища, що сприяє активному керівницт­ву і протидіє тенденціям, які можуть привести лише до пасивного реагування на зміну ситуації.

П'ята перевага, що полягає в заохоченні активного управ­ління, а не в простому реагуванні на зовнішні чинники, приво­дить до того, що новаторські стратегії можуть стати ключем до поліпшення результатів діяльності компанії в довгостроко­вому плані. З історії бізнесу відомо, що високих результатів домагалися звичайно компанії Ініціативніші, а не ті, які прос­то реагували на умови, що змінилися, або захищалися. Дося­гаючи успіху, компанії роблять стратегічні наступи для забез­печення своєї конкурентної переваги, а потім використовують свою частку ринку, щоб досягти фінансових успіхів.

Щоб визначити стратегію, необхідно вивчити внутрішній стан фірми і зовнішні чинники. Тільки чітко уявляючи поло­ження своєї компанії на ринку, враховуючи його особливості, менеджер може краще визначити стратегію, що сприятиме до­сягненню намічених цілей і фінансових результатів. Чому? То­му що неправильна оцінка ситуації підвищує ризик невірної розробки стратегічних дій.

Стратегія компанії, як правило, складається з:

1) продуманих цілеспрямованих дій;

2) реакції на непередбачений розвиток подій і на конкурен­тну боротьбу, що посилюється.

Обставини постійно змінюються, будь то важливе відкрит­тя в області технології, успішне забезпечення конкурентом ри­нку новим товаром, нова державна регламентація і політика, розширення інтересів покупців у тій чи іншій галузі тощо. Завжди залишається певна міра невпевненості у майбутньому, і менеджер не може передбачити всі стратегічні дії заздалегідь і слідувати цим наміченим маршрутом, не вносячи змін.

Далекоглядний розробник стратегії більше орієнтований на зміни зовнішнього середовища, ніж на вивчення внутрішніх проблем фірми. Добре продумана стратегія зазвичай живе кілька років, ви­магаючи лише незначних змін для пристосування до нових умов.

2. Сутність досконалої, монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Конкуренція (від лат. сoncurere - зіштовхуюсь) - економіч­ний процес взаємодії, взаємозв'язку і боротьби між підпри­ємствами, що виступають на ринку з метою забезпечення кра­щих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різно­манітних потреб покупців і одержання найбільшого прибутку. Конкуренція є головною рушійною силою ринку, а сама про­дукція є знаряддям конкурентної боротьби.

Економісти розрізняють чотири види конкуренції (або конкурентні структури):

> чиста (або досконала) конкуренція;

> олігополія;

> монополістична (або недосконала) конкуренція;

> монополія.

Чиста (або досконала) конкуренція відзначається присут­ністю на ринку великої групи продавців, які протистоять вели­кій групі покупців, причому жодна з цих груп не має достат­ньої сили, щоб вплинути на ціни. Товари мають чітко визначе­ні характеристики, повністю взаємозамінні і продаються за ці­нами, які визначаються тільки співвідношенням між попитом і пропозицією.

Така ситуація зустрічається на промислових ринках уніфіко­ваних товарів типу сировинних харчових продуктів і мінераль­ної сировини, а також металів. Ринки такого типу звичайно є організованими, як, наприклад, Лондонська біржа металів.

За чистої конкуренції детермінантою є гра попиту та про­позиції. Для фірми важливими змінними є ціна та пропонова­на кількість. Функція попиту описується при цьому оберне­ною залежністю типу:

P = f ( 1 / Q ), де P - ціна ринку (залежна змінна), Q - кількість товару (незалежна змінна).

Єдина короткострокова для фірми лінія поведінки з метою поліпшення свого положення - це або зміна об'єму поставок, або зміна об'єму виробництва. У довгостроковій перспективі фірмі треба позбавитись анонімності чистої конкуренції дво­ма способами:

> диференціювати свої товари і тим самим зменшити сту­пінь їх залежності або створити додаткові витрати для покупців при переході на інший товар. Такого результа­ту можна досягти, наприклад, здійснюючи строгий ко­нтроль якості, який супроводжується політикою укріп­лення іміджу марки;

> організувати ланцюг за етапами технологічного циклу, яка забезпечує захист від коливань попиту сировинного товару та тим самим створює додану вартість.

Олігополія - це ситуація, коли число конкурентів мале або декілька фірм дом інують на ринку, створюючи сильну взаємо­залежність. На таких ринках кожна фірма добре знайома з ді­ючими силами і маневри будь-якого конкурента відчуваються іншими фірмами.

Взаємозалежність між конкурентами тим сильніша, чим мен­ше диференційовані їх товари. Таку недиференційовану оліго-полію можна протиставити диференційованій олігополії, коли товари, на думку покупця, мають важливі відмінні властивості. Ситуація олігополії частіше за все зустрічається на ринках това­ру в стадії їх зрілості, коли первинний попит не розширюється.

Монополістична (або недосконала) конкуренція займає се­реднє положення між чистою конкуренцією та монополією. Конкуренти багаточисельні, і їх сили зрівноважені. Однак їх товари диференційовані, тобто, з точки зору покупця, вони ма­ють відмінні якості, які сприймаються всім ринком.

Монополія - це така конкурентна ситуація, коли на ринку домінує єдиний виробник, який протистоїть великому числу покупців. Монополія є граничним випадком, протилежним чи­стій конкуренції. Протягом короткого часу то вар та кого вироб­ника не має в своїй категорії прямих конкурентів. Це монопо­лія новатора. Подібна ситуація спостерігається у фазі життє­вого циіклу, що відповідає введенню товару на ринок у секто­рах, які народжуються і характеризуються технічними іннова­ціями.

Якщо монополія існує, фірмі починають загрожувати інші фірми, які зацікавлені зростаючим потенціалом ринку та ви­сокими прибутками. Отже, важливим фактором стає тривалість монополії. Внаслідок швидкого розповсюдження технологіч­них нововведень монополії стають все ефїмернішими.

Частіше зустрічаються випадки державної монополії, ло­гіка яких відрізняється від логіки приватних фірм. Це вже ло­гіка не прибутку, а суспільного блага.

Список літератури

1.Немцов В.Д., Довгань Л.Є. Стратегічний менеджмент: Навч. Посібник. – К.: ЕксОб, 2001.

2.Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1991.

3.Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебн. Пособие. – М., 1997.

4.Фишер Ст., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. – М.: Дело, 1993.

5.Азов Г.П. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. – М.: Прогресс, 1997.