Міжнародний кредит - Гроші і кредит - Скачать бесплатно

Міжнародний кредит ¾ це надання позичкових капіталів одних країн іншим у тимчасове користування на засадах повернення, платності та строковості. Кошти для міжнародного кредиту мобілізуються на міжнародному та національних ринках позичкових капіталів. Суб’єктами міжнародного кредиту виступають банки, фірми, держави, міжнародні валютно-кредитні організації. Об’єктом кредитування є передача кредитором товарних і валютних ресурсів у тимчасове розпорядження позичальника.

Міжнародний редит функціонує в різноманітних формах. Залежно від того, хто є кредитором виділяють: фірмовий, банківський, урядовий. З точки зору об’єктів кредитування розрізняють фінансовий і комерційний міжнародний кредит.

Фірмовий (комерційний) кредит означає відстрочку платежу за продані товари в кредит. Кредитором виступає фірма ¾ експортер, а позичальником ¾ імпортер. З позиції позичалника фірмовий кредит є найменш зручним, оскільки сфера функціонування кредиту обмежена, а позичальник попадає у пряму комерційну залежність від кредитора.

Гнучкішою формою кредиту в міжнародних відносинах є банківський кредит, при якому одним із суб’єктів кредитних відносин виступає банк. Міжнародний банківський кредит за формою є фінансовим кредитом.

Фінансовий кредит ¾ це надання кредитів у грошовій (валютній) формі. Фінансові кредити можуть надаватися у валютах країни-кредитора, країни-боржника, а також у третіх валютх або взагалі в декількох валютах, як це буває на європейскому ринку, коли позика розміщується одночасно в кількох країнах. Однією з форм фінансових кредитів є облігаційні позики, які розміщуються іноземними позичальниками на міжнародному та національному ринках позичкового капіталу за допомогою банків. Крім того, міжнародні банки виконують гармонійні функції.

Урядовий редит (міжурядові позики) ¾ різновидність міжнародного кредиту, який надається однією країною іншій в товарній або грошовій формі, в рамках міжурядової угоди. В широкому розумінні до міжурядових позик належать кредити міжнародних валютно-кредитних організацій, які надаються через МВФ, групу МБРР, Європейський Інвестиційний банк та інші фінансово-кредитні інститути.

Для урядового кредиту характерним є те, що суб’єктами кредитних відносин виступають окремі держави, а об’єктом перерозподілу ¾ їх національний доход. Звичайно, урядовий кредит надається на більш пільгових умовах, ніж приватний. Він може бути безпроцентним, пільговим, може надаватись у вигляді субсидій. Найчастіше урядовий кредит є цільовим для опанування конкретних проектів, програм економічного та соціального розвитку. Міжурядові позики виступають у формі інвестиційного кредиту, який використовується для фінансування капітальних вкладень. Він може направлятись на збалансування платежів між країнами.

У міжнародному обороті кредит виконує функцію нагромадження та перерозподілу позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення з метою отримання максимальних прибутків. Міжнародний кредит відіграє важливу роль зокрема:

сприяє інтернаціоналізації виробництва та обміну;

сприяє зміцненню міжнародних економічних зв’язків;

підвищує економічну ефективність зовнішньої торгівлі, стимулює та прискорює ріст світового товарообороту;

забезпечує безперервність міжнародних розрахунків та прискорює обіг коштів у міжнародному обороті;

слугує методом регулювання платіжних балансів;

посилює конкуренцію між країнами, оскільи використовується як знаряддя конкурентної боротьби за ринки збуту.

В Україну залучаються іноземні кредити для розв’язання проблем, що пов’язані з структурної перебудовою економіки, технічним переоснащенням і модернізацією виробничих процесів, а також для проведення конверсії і розвитку експортного потенціалу.

Міжнародні кредити залучаються на основі міжнародних угод, що заключаються між суб’єктами кредитних відносин. Для координації діяльності економічних агентів України з приводу залучення та цільвого використання іноземних кредитів створено Валютно-кредитну раду при Кабінеті міністрів.

Протягом останніх років Україна заключила низку міжнародних угод про відкриття кредитних ліній з оремими державами під конкретні проекти і програми. Набула сталого характеру співпраця Національного банку України (головного агента Уряду) з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку. У 1995 році було підписано угоду про кредит “стенд-бай” Україні з боку МВФ, опрацьовано декілька проектів реструктуризації та підтримки фінансового сектору, що реалізуються із Світовим банком починаючи з 1996 року.У 1996 році набула чинності керована НБУ кредитна лінія з ЕБРР на підтримку малого та середнього підприємництва шляхом переуступлення кредитів через ряд комерційних банків.

Розширились також двосторонні зв’язки з центральними банками ряду країн. Підписано угоди про співробітництво з центральними банками Німеччини, Франції, Нідерландії, Китаю, Ірану. Триває співпраця з фінансовими установами США через Агенство міжнародного розвитку США.

Разом з тим зараз спостерігається різке зростання зовнішнього боргу держави та погіршення показників, що характеризують його обслуговування. Це можна пояснити за таких обставин:

по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що призводить до непомірного накопичення боргових зобов’язань перед іноземними кредиторами. Але така політика не завжди підкріплена потенційними фінансовими можливостями (внутрішніми джерелами) погашення зовнішнього боргу;

по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності позичальників. Низький економічний потенціал призвів до того, що кредитний рейтинг нашої країни значно понизився. Сьогодні Україна відноситься до груп країн з високим кредитним ризиком;

в-третє, допускається неефективне використання кредитів економічними агентами країни-позичальника. Допускаються нераціональні схеми визначення потреби в іноземних ресурсах, їх мобілізації та наступному погашенні. В Україні серед економічних агентів панує так званий “економічний романтизм”, внаслідок чого були допущені оптимістичні прогнози розвитку економіки. Тому потенційні можливості були дещо переоцінені і залучено більше кредитів порівняно із реальною можливістю їх обслужити. Зараз наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній борг у деякій мірі за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за рахунок нових кредитів ¾ це ганебна практика. Можна застрягнути у “спіраль відсотків”; звалитися у “боргову яму”.

А тому, головними завданнями органів системи управління зовнішнім боргом полягають у здійсненні системного аналізу та контролю за ефективним використанням іноземних кредитів у відповідності з реальними можливостями країни обслужити свій зовнішній борг. Такий аналіз любої держави розпочинається з вивчення сукупного розміру заборгованості, рівня заборгованості, на душу населення, обсяг нето-заборгованості. При цьому розглядається динаміка, структура за строками, валютою та джерелами утворення зовнішньої заборгованості.

Потім аналізуються відносні показники, тобто абсолютні розміри заборгованості пов’язуються з показниками економічного розвитку країни. Наприклад, порівнюється сума зовнішнього боргу з обсягом ВВП або з обсягом експортних доходів тощо. Аналіз показує, яка частка експортних надходжень направлена на погашення боргу, тобто скільки років орієнтовано понадобиться для погашення зовнішньої заборгованості.

Серед розмаїття показників головним є норма обслуговування боргу. Вона виводиться як відношення суми платежів за обслуження зовнішньої заборгованості (сплата відсотків та погашення капітальної суми боргу) до загального обсягу експорта. Цей показник засвідчує, яка частка валютної виручки вилучається на певний період із економічного обороту країни і не може бути використана ні з метою нагромадження, ні споживання.

При аналізі міжнародної валютної ліквідності в розрахунок приймаються стан і тенденції платіжного балансу, співвідношення валютних резервів та обсягу імпорта і багато інших показників.

10.5. Банківський кредит.

Банківський кредит ¾ позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільвого характеру використання. Він відображає економічні відносини між суб’єктами кредитування: кредитором-банком, який надає кредити і позичальником ¾ суб’єктом кредитнх відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти. Позичальником можуть бути економічні агенти (фізичні та юридичні особи, держава), які відчувають потребу в кредиті. Кредитні відносини між банком і позичальником будуються на підставі кредитних договорів.

Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Банки можуть надавати редити як у національній, так і в іноземній валюті. Залежно від об’єкту кредитування банківський кредит надається безпосередньо тим позичальникам, хто має в цьому потребу на основі індивідуальних кредитних угод. Непрямий банківський кредит надається через посередника. Він може виступати у формі фінансових зобов’язань банка. Прикладом непрямого банківського кредиту може бути і облік векселів, факторингові операції, фондові лперації, гарантійні операції тощо.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу. Банківський кредит також тісно пов’язаний з емісією грошей в обіг.

Банк надає кредити на здійснення заходів, передбачених статутом позичальника, на підставі індивідуальної кредитної угоди з урахуванням кредитного ризику. Діяльність банків у галузі кредитування повинна бути спрямована на проведення єдиної грошово-кредитної політики в країні, зміцнення та стабілізацію національної валюти.

Кредити надаються позичальникам для здійснення заходів, пов’язаних з:

розвитком виробництва та товарообороту;

інвестиційною діяльністю;

приватизацією державного майна;

задоволенням споживчих потреб;

іншими напрямами функціонування господарської діяльності.

Забороняється використання позичальниками кредитів на:

покриття збитків;

формування та збільшення статутного фонду комерційних банків;

придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Кредити, які отримані комерційними банками за рахунок централізованих ресурсів Національного банку України не можуть бути спрямовані на:

конвертування національної валюти у валюту інших держав;

викуп державного майна;

використання в інших напрямах, які не обумовлені кредитною угодою.

У разі отримання централізованих ресурсів Національного банку України комерційні банки не мають права здійснювати операції з продажу власних кредитних ресурсів іншим банкам.

Класифікація банківських кредитів

У банківській практиці існує велике розмаїття кредитів, що надаються юридичним та фізичним особам. Їх можна класифікувати за певними ознаками:

1. За призначенням і характером використання розрізняють позики для фінансування:

інвестиційних проектів;

комерційних контрактів (угод).

2. В залежності від цільового спрямування кредит є виробничий та споживчий. Преважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов¢язані з покращенням житлових умов, на обзаведення підсобного домашнього господарства, на придбання товарів у кредит, а також на начальні потреби.

3. За терміном користування кредити поділяються:

короткострокові ¾ до одного року;

середньострокові ¾ до трьох років;

довгострокові ¾ понад три роки.

Банківські позики можуть використовуватись для формування як обігового так і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для погашення позики, виданих на ці цілі, акумулюються по-різному. Кошти залучені для формування обігового капіталу, звільняються після закінчення процесу його кругообігу, тобто, як правило, після реалізації продукції, і у позичальника з¢являється можливість повернути кредит. Цей кругообіг не перевищує одного року, тому позики, вкладені в обіговий капітал, належить до короткострокових. Якщо позика використовується на придбання обладнання, транспортних засобів та інших видів основних фондів, то кошти для її повернення будуть надходити у процесі тривалого періоду експлуатації, що далеко виходить за межі одного року, тому в цьому випадку потрібен довгостроковий кредит. Необхідно зазначити, що чим довший термін користування позикою, тим більший ризик, тим більша ймовірність того, що виникнуть непердбачені труднощі та клієнт не зможе повернути борг згідно домовленості. Комерційний банк змушений обмежувати кредитну позицію у галузі середньо- і довгострокових операцій, щоб забезпечити необхідну ліквідність балансу. В сучасній структурі кредитних вкладів переважають короткотермінові кредити, що пов¢язане з орієнтацією комерційних банків на одержання прибутку та розміщення коштів у межах коротких періодів за економічної нестабільності в країні.

4. За строками користування кредити розподіляються на:

строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. Характерна особливість строкових кредитів полягає у наявності чітко визначеного порядку їх використання і фіксованого терміну чи термінів погашення.

до запитання ¾ це кредити, що видаються на невизначений термін і які погашаються за першою вимогою кредитора.

просрочені кредити ¾ це кредити за якими термін повернення, встановлений у кредитному договорі, закінчився, а борг ще не повернений кредитору.

відстрочені або пролонговані кредити ¾ це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника банком прийняте рішення про перенесення на пізніший строк повернення боргу (пролонгацію).

5. За характером забезпечення:

забезпечені заставою;

гарантовані;

незабезпечені (бланкові).

Якщо кредити надаються під заставу, то вони називаються забезпеченими або ломбардними, а якщо без застави майна ¾ незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. Кредити, що видаються кредитором під гарантію (поруку) третьої особи, називаються гарантовані. Формою гарантії може бути: аваль банку, банківський акцепт, страховий поліс, фінанси чи майно третьої особи.

6. За характером повернення:

одноразове повернення позики. За цим методом заборгованість повинна повністю погашатись на дату, вказану у кредитному договорі, або достроково за заявою позичальника; на вимогу кредитора ¾ з попереднім повідомленням позичальника.

поступове повернення кредиту рівномірними внесками, або його ще називають “амортизаційне”.

За поступового повернення кредиту передбачається рівномірне часткове погашення боргу, пов¢язане із надходженням грошової виручки від реалізації продукції (виконання робіт або надання послуг) та інших доходів. Одночасно з останнім внеском суму кредиту погашають. Кожен внесок містить виплату основної суми боргу і відсотку. У кредитному договорі може бути зазначений умовний термін погашення кредиту, проте його конкретні строки встановлюються на підставі фактичної позикової заборгованості, специфіки діяльності позичальника та його позицій на ринку.

поступове повернення кредиту періодичними внесками (“повітряна куля”); погашення періодичними внесками передбачає погашення рівними внесками частин основного боргу протягом періоду кредитування і значної частини боргу ¾ після закінчення терміну дії кредитної угоди.

7. За характером і способом оплати відсотків виділяють кредити з:

фіксованою ставкою відсотку характерні для стабільної економіки. Кредитам, які надаються на дуже короткий термін ¾ не більше 2-3 місяців, частіше притаманна фіксована ставка відсотку з можливістю збільшення її розміру у випадку пролонгації позики.

плаваючою ставкою відсотку надаються особливо в умовах інфляції з метою зменшення ризику недоотримання прибутку або уникнення збитків при наданні позик на тривалий період.

дисконтні позики ¾ за яких виплата відсотків здійснюється у момент надання позики. Така схема виплати застосовується до особливо ризикованих кредиторів.

Ставки відсотку за кредит складаються з двох частин: базової ставки і надбавки (маржі банку), яка, власне, і є предметом договору між позичальником і кредитором. В США для орієнтиру використовуються ставку “прайм-рейт” (prime-rate) ¾ ставку по незабезпеченим кредитам першокласним позичальникам, ставки для решти позичальників визначаються у вигляді надбавок до цієї ставки. Економічні труднощі, які переслідували у 30-90-х роках країни Заходу, призвели свого часу до різких коливань ставок на грошових ринках. Так, у США ставка прайм-рейт зросла на початку 80-хроків до 20% річних. Наприкінці 1990 року вона впала до 10%. Різкі коливання ставок відсотку негативно вплинули на готовність банків видавати середньо- та довгострокові кредити.

На міжнародному ринку позичкових капіталів базовою ставкою найчастіше вважається ЛІБОР ¾ ставка по короткострокових кредитах, на лондонському грошово-кредитному ринку, хоча загалом “ціна” міжнародного кредиту базується на ставках відсотку країн ¾ провідних кредиторів. Маржа може коливатися від 0,1 до 2% річних і залежить від рівня ризиковості кредитної операції для банку.

8. В залежності від кількості кредиторів розрізняють:

кредити, які надаються одним банком;

консорціальні кредити, що надаються консорціумом банків (нулом), у якому один із банків бере на себе роль менеджера, збирає з банків ¾ учасників потрібну клієнту суму ресурсів, укладає з ними кредитну угоду, надає позику та розподіляє відсотки, отримуючи певну винагороду. Консорціальні кредити можуть надаватися позичальнику такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у банку-менеджера з подальшим наданням кредитів суб¢єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумі операції.

паралельні кредити надаються одному клієнту кількома банками на однакових завчасно погоджених договірних умовах.

У Положенні Національного банку України “Про порядок формування і розміри страхового фонду комерційних банків” за ступенем ризику кредити розподіляються на: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні та безнадійні, що підлягають списанню.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості складу ознак класифікації видів кредиту. Наведені вище ознаки є неповними. крім того в літературі та нормативних актах має місце змішування понять “види кредиту” та “форми кредиту”, з чим не можна погодитися.