Люди не їдять гроші, вони не
вдягаються у золото і не зігріваються сріблом
(Фредерік Бастіа)
Теоретичні моделі попиту на гроші. Теорія попиту на гроші базується на “рівнянні обміну” І. Фішера, яке аргументує пряму взаємозалежність між кількістю необхідних для обігу грошей (Md) і швидкістю їх обігу (V), з одного боку, та абсолютним рівнем цін (P) і реальним обсягом виробництва (y) з іншого. Класичне формулювання цієї теорії має вигляд:
MV = P * y, (1)
де M - кількість грошей, що знаходиться в обігу (пропозиція грошей);
P - рівень цін;
y - реальний валовий внутрішній продукт (ВВП), або реальний обсяг виробництва (Q);
V - швидкість обігу грошей.
Згідно цього рівняння, можна визначити грошову масу, яка необхідна для розміщення та реалізації реального продукту:
Py
M = ———— (2)
V
Однак, грошова маса, як правило, значно менша (ВВП) в індексованих цінах (PY), оскільки швидкість обігу грошей складає декілка оборотів за рік.
M * V
Індекс цін: P = ———— (3)
y
Формула виражає пряму пропорційну залежність цін від кількості грошей в обігу.
Py M 1
Швидкість обігу грошей: V = ———— , або ——— = —— , (4,5) M Py V
Оскільки швидкість обігу грошей (V) обернено пропорційна їх кількості (M), то висока (V) - зменшує потребу в грошах, в їх додатковій емісії.
Якщо виходити з положення, що пропозиція грошей на ринку повинна дорівнювати величині їх попиту, то в такому разі параметр (M) - можна замінити на параметр (Md) - величину попиту на гроші тобто кількість грошей, яку економічні агенти бажають зберегти як частку своїх портфелів активів. Тоді формула попиту прийме вигляд:
P * y
Md = ———— , (6)
V
яка свідчить про те, що кількість грошей, необхідна для забезпечення обігу товарів та послуг, прямо пропорційна реальному обсягові виробництва та обернено пропорційна (V) - швидкості обігу грошей.
Із формули наглядно видно, що величина попиту на гроші залежить від таких трьох чинників:
- від абсолютного рівня цін, оскільки більш високий рівень цін вимагає більше грошей, щоб купити необхідну кількість виробленої продукції;
- рівня реального обсягу виробництва (ВВП). Велике збільшення обсягів ВВП повинно потягнути за собою істотне зростання грошової пропозиції. Коли ж реальні доходи населення збільшуються, збільшується і кількість зроблених ним покупок. Таким чином зростає попит на гроші:
- від швидкості обігу грошей. На перший погляд здається, що зростання швидкості обігу грошей повинно викликати зростання не лише пропозиції грошей, а також і їх попиту. Справді, зростання швидкості обігу грошей вказує на зниження попиту на гроші. Якщо індивідуми прагнутимуть тримати (від англійського to hold money) менше грошей, вони намагатимуться обміняти їх на цінні товари, включаючи і іноземну валюту. Наслідком цього стане падіння обмінного курсу та зростання цін на товари та послуги.
PY
Формула Md = ———— потребує певних коментарів. (7)
V
У рівнянні використовується номінальна грошова маса (M1), що складається із банкнот, чекових вкладів до запитання, подорожних чеків (акредитивів).
Згідно з кількісною теорією швидкість обігу грошей повинна бути стабільною (konstant). Однак на практиці спостерігається зовсім інша картина.
Одним із припущень цієї теорії є положення, що індивідуми потребують гроші виключно для здійснення трансакцій тобто купівлі товарів та послуг. Йдеться про так звані “трансакційні гроші”, які не приносять доходу.
У рівнянні обміну не враховано такого чинника як нагромадження, тезаврація грошей (M2 - M1). У формулі І.Фішера гроші функціонують тільки як засіб обігу і платежу.
Теорія касових залишків. Більш привабливий варіант кількісної теорії відомий під назвою “кембріджського рівняння” або теорії касових залишків. Згідно цієї теорії грошові кошти (касові залишки) поступають і знаходяться безпосередньо у розпорядженні учасників господарського обороту - фізичних та юридичних осіб (капітальні активи). Далі “гроші, що знаходяться в господарстві” поділяються на дві частини: одна частка призначена для задоволення особистого та виробничого споживання, а друга - для заощадження про запас. Попит на гроші визначчається психологічними мотивами.
У варіанті касових залишків враховано вже такі основні функції грошей - засіб обігу платежу і засіб нагромадження.
Сучасні монетаристи відхиляють формування грошового попиту на основі таких мотивів: трансакційного, спекулятивного та мотиву обережності. Нині викликає сумнів концепція Дж. Кейнса на гроші, як ліквідний актив, що забезпечує спекулятивне відхилення від втрати капіталу в момент низької норми позичкового процента. Напевно, процентна ставка все таки впливає на попит грошей, викликаний спекулятивним мотивлм, але лише у наслідок того, що норма процента видає себе за альтернативну вартість заощадження грошей. І ще одне. Сучасна теорія попиту на гроші враховує наявність інфляції,
У зв¢язку з цим слід підкреслити, що попит на гроші як на одну із форм багатства формується на основі “портфельного” підходу. Такий підхід є одним з можливих варіантів вибору між вигодою, що може отримати їхній власник від вартості грошей при “трансакційному” використанні (тобто у функції засобу обігу або платежу) та грошей у функції нагромадження. Одна справа , коли йдеться про гроші як найбільш ліквідного ресурсу (M1), й інша, коли відбувається нагромадження (тезаврація) грошей (M2-M1). Так звані “трансакційні гроші” (М1) не приносять доходу. Додаткові параметри (М2-М1) мають властивість до самозростання. Величина приросту залежить від альтернативної ціни грошей - норми процента, що визначається поза сферою обігу. Для монетаристів, на думку П.Самуельсона, співвідношення між М1 і М2, темпи їх зростання, виступають головними складовими при аналізі сукупного попиту.
Тому глибшим за змістом вважається “кембріджське рівняння” грошового обігу:
М = к * PY (8)
Новим показником у цій формулі є коефіцієнт (к), або як його ще називають - коефіцієнтом заощадження. Цей коефіцієнт визначає частку (Py), яку індивідуми бажають тримати у вигляді грошей (касових залишків).
Як бачимо, у “кембріджському рівнянні” порівняно з “рівнянням обміну” відсутній показник (V), який характеризує швидкість обігу грошей. Його замінено на коефіцієнт (К), який за своїм характером дії і величині відповідає коефіцієнту (V). Його значення можна записати у вигляді 1/V. Обидва показники покликані виявляти реальну потребу в грошах. Наприклад, якщо Py = 500 млрд. Доларів, (К) - 1/5, то
М = 500 : 5 = 100 млрд. доларів.
Виходить, що для реалізації ВВП при відповідному рівні цін, знадобиться грошова маса у п¢ять разів менша, ніж (Py).
Якщо порівняти обидві формули то значення (V i K) збігаються, але показник (К) передбачає більш обширну гаму чинників, які визначають попит на касові залишки.
Одним із чинників, що визначає величину касових залишків, є норма процента (r). Коефіцієнт (К) характеризує обернено пропорційну функцію норми процента: коли норма процента зростає, величина (К) зменшується, і навпаки. Існує й інша залежність: при зростанні норми процента ( r ) обіг грошей (V) прискорюється.
Якщо порівняти (V i K до r ), то можна встановити, що зазначені показники взаємопов¢язані. Цей зв¢язок характеризується обернено пропорційною залежністю. У цьому випадку рівняння І.Фішера
1
 MV = Py , де V = (9)
K
1
 або К = може бути представлене як рівняння:
V
1
 М = Py (10)
К
тобто індентичне кембріджському рівнянню: Md = K * Py
Цей висновок має принципове значення щодо осягнення логіки розвитку теорії касових залишків.
Що нового внесли сонетаристи в теорію касових залишків? Перш за все - пропозиція грошей (емісія) відбувається екзогенно (автономно), а тому (М) визначає (Р). На погляд монетаристів гроші нав¢язуються господарству, відбувається їх насильне розміщення (покриття державних видатків, замовлень) за рахунок продажу державних цінних паперів та додаткової емісії грошей. Саме ці маніпуляції спричиняють “шоки і провали” в економіці.
При екзогенному збільшенні пропозиції грошей економічні агенти приходять до висновку, що частина портфеля активів, яку вони тримають у грошовій формі, є надмірною. У зв¢язку з цим можна передбачити, що прагнучи максималізувати корисність багатства, його власники віддають перевагу заміщенню грошей іншими активами. Прикладом може бути теоретична модель “заміщення багатства” М.Фрідмана, де власник грошей, вирішуючи питання про формування касових залишків, намагається забезпечити собі максимальну вигоду через альтернативний вибір між різними формами багатства, до числа яких належить і грошовий компонент (Md).
Теоретична модель ефекту заміщення багатства має такий вигляд:
Md
 = r (rB,rc,P,h,y), де (11)
P
Md
 - сума реальних касових залишків;
P
rB irc - очікувана норма доходу від касових залишків у формі грошових депозитів і цінних паперів;
Р - очікувана динаміка цін;
h - доля занятих у національному доході;
y - національний доход у незмінних цінах.
Набір альтернативних касовим залишкам форм зберігання багатства порівняно з тим, що представлено формулою можна розширити.
Математичний вираз моделі попиту на гроші (касові залишки) у М.Фрідмена в кінцевому підсумку зводиться до конкретної функціональної залежності змінних:
Md = f(y,x) , де (12)
f - функція змінних (y,x);
y - реальне ВВП, або національний доход;
x - вищеназвані чинники разом взяті;
Md - попит на гроші в реальному обчисленні - номінальна грошова маса, утворена з урахуванням бажання економічних агентів тримати активи в грошовій формі, поділена на рівень цін.
Хоча список можливих аргументів функції попиту на гроші відомий, встановлення конкретного вигляду цієї функції за умови певних обмежень і припущень як щодо рівняння в цілому, так і щодо окремих коефіцієнтів, котрі бувають стохастичними (випадковими) - є надзвичайно складною макроекономічною проблемою.
|
