11.06 05:31Как поссорились Спайк Ли и Клинт Иствуд[Film.Ru]
11.06 05:31Хью Грант и "Гейша" Чжан Зийи сыграют у автора "Ноттинг Хилла"[Film.Ru]
11.06 05:31"Призрака в доспехах" снова отправят в бой[Film.Ru]
11.06 05:31Сценаристы "Шрэка" сядут за историю про голубых гномов[Film.Ru]
11.06 00:33Потап и Настя Каменских будут петь по отдельности[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
11.06 00:26Лесбийское кино Голливуда: от истоков до "золотого века" (ФОТО)[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
10.06 21:03Отец Спирс продаст свою дочь бывшему зятю[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
10.06 20:05Женю Малахову обокрали на Кипре[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
10.06 19:25Джей Ло выпустит спортивную одежду, а Аврил Лавин - духи[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
10.06 18:02Памела Андерсон потрясла своей голой грудью посетителей "Оперы"[УКРАИНСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ПОРТАЛ]
Я:
Результат
Архив

Главная / Украинские Рефераты / Правознавство / Поняття цивільного правовідношення


Поняття цивільного правовідношення - Правознавство - Скачать бесплатно


Характерними ознаками правовідносин є такі:

1) Правові відношення виникають, змінюються та припиняють­ся лише на підставі правових норм, які безпосередньо породжують правові відношення і реалізуються через них. Між цими феномена­ми існує причинний зв'язок.

2) Саме у правових відношеннях досягається мета правових норм, проявляється їх реальна сила та ефективність. Інші суспіль­ні відносини опосередковуються іншими (не юридичними) норма­ми, як правило, тому що не потребують правового втручання.

3) Суб'єкти правових відносин взаємно пов'язані між собою юридичними (суб'єктивними) правами та обов'язками. Цей зв'язок по суті і є правовим відношенням, у межах якого праву однієї сто­рони кореспондує обов'язок іншої і навпаки.

4) Правове відношення — це завжди двосторонній зв'язок, то­му що сама норма права має характер надання права та покладен­ня зобов'язання, вона завжди когось уповноважує, а когось зо­бов'язує.

5) Правові відношення мають вольовий характер. По-перше, то­му, що через норми права у них відображується державна воля. По-друге, в силу того, що навіть за наявності правової норми правове відношення не з'являється автоматично і потім функціонувати без волевиявлення його учасників, у всякому разі хоча б одного з них, не може. Необхідний вольовий акт, який породжує це правове яви­ще. Правові відношення, перш ніж з'явитися, проходять через свідомість та волю людей. Лише в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правового відношення.

6) Правові відношення охороняються державою. Інші суспільні відносини такого захисту не мають. Звичайно, не в усіх правових відношеннях держава зацікавлена (наприклад, у правових відношен­нях, що виникають з правопорушень), але її інтерес полягає у тако­му разі в тому, щоб ці соціальні ексцеси належним чином розв'язу­вались, винні особи зазнавали покарання тощо. Тому захист право­порядку та законності означає також охорону правових відносин.

7) Правовідносини відрізняються індивідуалізацією суб'єктів, персоніфікацією прав та обов'язків. Правове відношення є не безо­собовим абстрактним зв'язком, це — завжди конкретне відношен­ня конкретної особи до конкретної особи. Сторони, як правило, ві­домі, можуть бути названими, а їх дії скоординовано. Цього немає в інших суспільних відносинах, не настільки формалізованих та впорядкованих.

8) Правовідносинами можна вважати ті суспільні відносини, що передбачені гіпотезою правової норми, а, крім того, належать до сфери ідеологічних відносин.

З врахуванням зазначених вище ознак правове відношення мо­же бути визначене як врегульоване нормами права вольове суспіль­не відношення, що виражається в конкретному зв'язку між уповно­важеним та зобов'язаним суб'єктами — носіями суб'єктивних юри­дичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності — і забез­печується державою1. Можливе також визначення правовідносин як таких специфічних вольових суспільних відносин, які виника­ють на основі відповідних норм права, учасники яких взаємо­пов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками2.

Спираючись на таке розуміння сутності і загальне визначення поняття правовідносин, у найпростішому варіанті цивільні право­відносини можуть бути визначені як цивільні відносини, врегульо­вані нормами цивільного права.

Водночас можливе і точніше визначення. Наприклад, таке.

Цивільне правовідношення — це правовий зв'язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридичне рівними суб'єктами, які є носіями цивільних прав і обов'язків.

З'ясування властивостей і характеру цивільного правовідношен­ня належить до найскладніших питань теорії цивільного права.

Водночас значна частина аспектів цієї проблеми (наприклад, кваліфікація правовідносин як вольових, ідеологічних відносин, встановлення співвідношення їх з реальними, виробничими відно­синами, визначення можливості впливу права на суспільні відно­сини тощо) не тільки належить до сфери приватного (цивільного) права, а й має загальнотеоретичний характер.

Це дозволяє не розглядати їх детально у курсі цивільного пра­ва, а обмежитися відсиланням до спеціальних праць (О.С. Йоффе, Р.Й. Халфіна) і характеристикою лише специфічних ознак та особ­ливостей цивільних правовідносин.

Головні ознаки цивільного правовідношення можуть бути виве­дені вже з самого його визначення.

До них, зокрема, належать:

1) Особливості суб'єктного складу. Учасники цивільних право­відносин у цих відносинах виступають як юридичне рівні суб'єк­ти, що в організаційно-правовому і майновому сенсі відокремлені один від одного.

2) Цивільні правовідносини — це правовий зв'язок, що виникає з приводу нематеріальних і матеріальних благ, які становлять інте­рес для окремої (приватної) особи.

3) Відносини сторін врегульовані на засадах ініціативи учас­ників, на їх вільний розсуд, що грунтується на уповноважувальному характері норм цивільного законодавства. Це знаходить відображення у тому, що головною підставою виникнення пра­вового зв'язку між суб'єктами цивільних відносин є їх договір, який до того ж може виступати як норма цивільного законо­давства.

4) Учасники цього виду правовідносин виступають як носії ци­вільних прав і обов'язків.

5) Захист суб'єктивних прав і спонукання до виконання суб'єк­тивних обов'язків здійснюється за допомогою специфічних заходів впливу і у спеціальному (як правило, позовному) порядку.

6) Підстави виникнення, припинення і трансформацій цивіль­них правовідносин грунтовно відрізняються від юридичних фак­тів в інших галузях права за видами, змістом І характером право­вих наслідків. Зокрема, цивільні права і обов'язки виникають (припиняються, змінюються тощо) не тільки з підстав, передбаче­них актами цивільного законодавства, а й внаслідок дій суб'єктів цивільних відносин, які на підґрунті загальних засад цивільного права (законодавства) породжують відповідні цивільні права і обов'язки.

Цивільне правове відношення є складною правовою категорі­єю, що складається з трьох обов'язкових елементів: 1) суб'єктів, 2) об'єктів; 3) змісту.

Загальна характеристика суб'єктів і об'єктів цивільних правовідносин

Суб'єкти цивільних правовідносин

Суб'єктами цивільного правовідношення є його учасники, які також іменуються особами.

У кожному правовідношенні беруть участь не менше двох суб'єктів. У іншому разі цивільні відносини як стосунки між осо­бами, відсутні, а отже, не може бути і правовідношення.

Учасники правовідношення можуть мати права. Тоді вони на­зиваються уповноваженими (іноді — управомоченими) особами (у зобов'язаннях їх Іменують також кредиторами). Наприклад, влас­ник майна є уповноваженою особою, оскільки вже саме право власності як юридична категорія може бути визначене як сукуп­ність цивільних прав певної особи з володіння, користування, роз­поряджання, управління тощо цим майном.

Учасники правовідношення, на яких покладено обов'язки, на­зиваються зобов'язаними особами (у зобов'язаннях вони іменують­ся "боржники" або "дебітори"). Наприклад, той, хто заподіяв шко­ду, завжди є зобов'язаною особою, оскільки зміст зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, складають право потерпі­лого на її відшкодування і обов'язок порушника відшкодувати за­подіяну шкоду.

У більшості випадків учасники цивільних правовідносин одно­часно мають і права, і обов'язки, тобто виступають і як зобов'яза­ні, і як уповноважені особи. Наприклад, у договорі купівлі-прода-жу продавець зобов'язаний передати продану річ, але має право на отримання її вартості. Покупець, у свою чергу, має право вимага­ти передачі йому купленої речі, але зобов'язаний сплатити її ціну.

Як уповноваженою, так і зобов'язаною стороною може бути од­на особа або декілька осіб.

Стаття 2 ЦК визначає коло суб'єктів цивільних відносин та дає їх законодавчу характеристику (аналогічної норми ЦК 1963 р. не містив).

Учасниками цивільних відносин (а, отже, і цивільних право­відносин) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава Ук­раїна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іно­земні держави та інші суб'єкти публічного права. Таким чином, у ЦК розрізняються два види суб'єктів цивільних відносин: особи приватного права і особи публічного права. У зв'язку з цим вар­то звернути увагу на те, що на відміну від фізичних та юридич­них осіб держава Україна, Автономна Республіка Крим, терито­ріальні громади, іноземні держави тощо у ЦК не іменуються осо­бами, хоча й визнаються учасниками цивільних відносин. Це пов'язано з тим, що вони є суб'єктами не приватного (цивільно­го), а публічного права. Участь у цивільних відносинах не є для них головним призначенням, вона зумовлена лише певною ситу­ацією.

Отже, суб'єктами приватного (цивільного) права — учасниками Цивільних правовідносин можуть бути: 1) фізичні особи — грома­дяни України, а також іноземці і особи без громадянства, які ко­ристуються однаковими з громадянами України майновими та осо­бистими немайновими правами за винятками, встановленими у за­коні; 2) юридичні особи — вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизня­ні з іноземними Інвестиціями тощо; 3) суб'єкти публічного права — Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні гро­мади, іноземні держави та інші.

Необхідною умовою участі особи у цивільних правовідносинах є наявність у неї цивільної правосуб'єктності, тобто соціально-пра­вової можливості (здатності) бути учасником цивільних відносин

Цивільну правосуб'єктність зазвичай визначають як соціально-правову можливість (здатність) особи бути учасником цивільного правового відношення.

Правосуб'єктність є природним правом особи. Тому, з точки зо­ру приватного (цивільного) права, вона є правовою можливістю Але, з іншого боку, вона не може бути реалізована поза суспільс­твом (соціумом) і тому визнається соціальною можливістю.

Отже, природною передумовою правосуб'єктності є природне право; її соціальна передумова — Існування суспільства; юридична — норми цивільного права; формально-юридична — норми, закріпле­ні в актах цивільного законодавства.

Елементами правосуб'єктності є: правоздатність та дієздатність.

Цивільна правоздатність — це здатність особи мати цивільні права і обов'язки.

У ЦК загальне визначення правоздатності відсутнє, однак міс­тяться окремі визначення правоздатності фізичних (ст.25) і юри­дичних (ст.91) осіб, які фактично тотожні.

Цивільна дієздатність — це здатність особи своїми діями набу­вати для себе цивільні права і створювати цивільні обов'язки.

Дієздатність у ЦК визначена лише стосовно фізичних осіб. Та­кий підхід тут є виправданим, оскільки щодо юридичних осіб ці два поняття завжди існують нерозривно. Тому наявність право­здатності у організації означає, що вона володіє і дієздатністю. У зв'язку з цим Іноді вживається термін "праводієздатність юридич­ної особи".

Поняття дієздатності фізичної особи охоплює її можливості здійснювати широке коло дій з юридичними наслідками. Тому в складі дієздатності фізичної особи доцільно розрізняти: 1) правочиноздатність — здатність здійснювати правомірні дії, спрямовані на встановлення цивільних прав та обов'язків; 2) деліктоздатність — здатність особи нести відповідальність за вчинене цивільне право­порушення; 3) трансдієздатність — здатність особи бути представ­ником і тим, кого представляють, тобто її здатність своїми діями створювати для інших суб'єктів права і обов'язки та здатність бра­ти на себе права І обов'язки, що виникають внаслідок дій інших осіб; 4) бізнесдієздатність — здатність займатися підприємницькою діяльністю; 5) тестаментоздатність — здатність особи залишати за­повіт і бути спадкоємцем; 6) сімейна дієздатність — здатність вис­тупати як самостійний учасник сімейних відносин та вчиняти у цій сфері дії з правовими наслідками.

Щодо юридичної особи, то оскільки її правосуб'єктність охоп­лює і правоздатність, і дієздатність, стосовно неї можна вести мо­ву про різні види правосуб'єктності (диференціацію правосуб'єкт­ності). Щоб не вдаватися до надто складних словесних конструк­цій, правосуб'єктність у таких випадках доцільно позначати скорочено — "здатність", маючи на увазі, що йдеться про здатність юри­дичної особи бути суб'єктом певних цивільних відносин.

Відповідно можна розрізняти такі види правосуб'єктності юри­дичної особи: 1) правочиноздатність; 2) деліктоздатність; 3) транс-дієздатність; 4) бізнесдієздатність.

Порівнюючи види дієздатності фізичних осіб і правосуб'єктнос­ті юридичних осіб, спостерігаємо у відмінностях між ними прояв різниці між загальним цивільно-правовим статусом фізичної і юри­дичної особи, що знайшло відображення у ст.91 ЦК. Юридична особа може мати такі ж права і обов'язки, як і особа фізична, за ви­нятком тих, які за своєю природою можуть належати лише люди­ні Проявом таких природних властивостей людини є здатність спадкувати і бути учасником сімейних відносин.

Стосовно суб'єктів публічного права, також недоцільно розріз­няти їх правоздатність чи дієздатність, оскільки ці поняття тут вис­тупають як єдине ціле, а, отже, йдеться про цивільну правосуб'єкт-ність вказаних суб'єктів.

Конкретний склад учасників цивільного правового відношення не є незмінним і може змінюватися внаслідок правонаступництва.

Об'єкти цивільних правовідносин

Визначення об'єкта як одного з елементів структури правовід­носин є дискусійним питанням.

Так, В.Г Вердніков об'єктом правового відношення визначає те благо, на яке спрямовані суб'єктивне право та відповідний йому обов'язок з метою задоволення інтересу уповноваженої особи1. Ю.К. Толстой зазначає, що об'єктом правовідносин є те фактичне відношення, на яке впливає правове відношення2. Р.О Халфіна вважає, що Існує багато правових відносин, які не мають визначе­ного об'єкта. На цій підставі вона робить висновок, що об'єкт не є обов'язковим елементом структури правового відношення, хоча й має значення для виникнення і розвитку багатьох правових відно­син та їх структури3.

Найдоцільніше об'єктом правового відношення вважати все те, з приводу чого ці відносини виникають. Тобто це ті матеріальні і нематеріальні блага — явища та предмети оточуючого світу, що ма­ють здатність задовольняти Інтереси учасників правових відносин. Саме завдяки об'єкту правових відносин вони пов'язуються із сис­темою реальних, життєвих відносин, матеріальних та духовних цін­ностей суспільства.

Питання про об'єкт має неоднакове значення у різних правовід­носинах. У тих правовідносинах, де головним є юридичний обов'язок активного характеру (правовідносини активного типу), питання про об'єкт у багатьох випадках не має самостійного значення. Наприклад, у цивільно-правових зобов'язаннях об'єктом є результат дій зобов'язаної особи, який є невід'ємним від самої по­ведінки. Таким чином, питання про об'єкт поєднується з питанням про матеріальний зміст правових відносин — з характеристикою ті­єї фактичної поведінки, що формується шляхом виконання юри­дичного обов'язку.

Особливого значення це питання набуває у тих правовідноси­нах, де об'єкт виступає у вигляді такого матеріального або немате­ріального блага, яке можна відокремити від поведінки. Загалом це - зв'язки пасивного типу, тобто такі, в яких суб'єктивне право (право на "свої" активні дії) має головне значення. У цих випадках визначення об'єкта правовідносин має велике значення, тому що від цього залежить встановлення законом правового режиму зазна­чених прав, визначення особливостей їх захисту тощо.

З наведених міркувань об'єкт цивільного правового відношення не можна трактувати лише як поведінку його учасників. Такий під­хід звужує характеристику цього елемента правовідношення, загос­трює увагу лише на предметі впливу правових норм. Тому правиль­нішим видається визначення об'єкта через вказівку на ті блага, що становлять Інтерес для суб'єктів цивільного права, які вступають заради цих благ у певні цивільні відносини.

Отже, об'єктом цивільного правовідношення є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого це правовідношення виникає.

Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (в то­му числі послуги), результати дій, інтелектуальної, творчої діяль­ності, інформація, особисті немайнові блага.

Речі, в тому числі гроші і цінні папери, а також майнові права в сукупності називають інакше майном. Продукти творчої діяль­ності в сукупності з особистими немайновими правами іноді іме­нують "ідеальними благами"1.

Детальніше мова про суб'єкти та об'єкти цивільних правовідно­син піде у спеціальних главах підручника.



Назад
 


Новые поступления

Украинский Зеленый Портал Рефератик создан с целью поуляризации украинской культуры и облегчения поиска учебных материалов для украинских школьников, а также студентов и аспирантов украинских ВУЗов. Все материалы, опубликованные на сайте взяты из открытых источников. Однако, следует помнить, что тексты, опубликованных работ в первую очередь принадлежат их авторам. Используя материалы, размещенные на сайте, пожалуйста, давайте ссылку на название публикации и ее автора.

281311062 (руководитель проекта)
401699789 (заказ работ)
© il.lusion,2007г.
Карта сайта
  
  
 
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов Союз образовательных сайтов