Державний бюджет України - Макроекономіка - Скачать бесплатно

Зміст

Вступ 2

I. Державний бюджет України 3

II. Бюджетний прогрес 6

2.1. Податки та їх види: 7

III. Видатки державного бюджету і його види 10

3.1. Державний бюджет України передбачає видатки на: 12

IV. Бюджетне фінансування. Форми та методи бюджетного фінансування 18

Висновок 24

Список використаної літератури 25

Вступ

Розвиток суспільне—економічних відносин в Україні під­тверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно вплива­ють на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми за­лежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

I. Державний бюджет України

“Единим хорошим бюджетом є збалансований бюджет”

Адам Сміт, 1776 р.

“Хорошим правилом є те, що бюджет ніколи не повинен бути збалансованим - крім моменту, копи надлишок, що стримує інфляцію, змі­нюється на дефіцит, щоб боротися зі спадом”.

Воррен Сміт, 1955 р.

Адміністративно-командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розжитку усіх регіонів, ство­рення неструктуризованого, неефективного та однобокого народ­ногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в Україні.

З проголошенням незалежності України починається но­вий етап, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень в Україні стало прийняття Закону УРСР" Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах усього наро­ду, а також розробляє і формує незалежну фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює нейтральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація і регулювання цих відно­син здійснюються відповідно до діючого (фінансового правового по­ля) етапу та стану суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розжитку економічних відносин.

Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростан­ня, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики – це досить складний процес.

Розвиток суспільне—економічних відносин в Україні під­тверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно вплива­ють на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми за­лежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Практика розвитку фінансових відносин ще раз підтвер­джує це і вимагає:

- по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного розвитку України на основі єдиної концепції суспільно-економічного розвитку й у контек­сті загальнодержавної фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;

- по-третє, виконання Державного бюджету і Державної програми соціально-економічного розвитку має проходити ж руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;

- по-четверте, підтримки загальних принципів економічного розвитку і, насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно й ефективно впливають на виробництва, виконання показників економіч­ного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та використання емісійних джерел поповнення бюджету;

- по-п'яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держави ж цілому.

Бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходя­чи з нього можна зробити висновок, що вивчення бюджету (про­цесу його формування) є однією з першорядних задачею еконо­мічної науки.

Пояснення цьому лежить у зв'язках бюджетної політики з усіма сторонами економіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов'язаний із податковим законодавством, а та­кож із процесом виробництва: або стимулює його, або натис­кає. З іншого боку, розподіл бюджетних засобів також тісно пов'язаний з виробництвом: фінансові вкладення направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуються соціально-необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона здо­ров'я і т.п.

Як очевидно з усього вищевикладеного бюджет щиро пов'язаний із добробутом країни. І це в черговий раз підкреслює всю актуальність проблеми бюджету і процесу його нормування, і необхідність його вивчення.

II. Бюджетний прогрес

Бюджетний процес - регламентований законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

При формуванні Державного бюджету основною задачею є його збалансованість або говорячи іншими словами якнайближче наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття вит­рат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків над витратами.

Цього стану, на перший погляд, можна досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат;

2. збільшення розміру прибутків.

Державні витрати структурно можна уявити так:

Витрати на соціальні послуги.

Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати адміністративно-управлінські.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні посібники, утворення, охорона здоров'я та ін. У ньому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і всієї державної економічної політики в цілому - стабілізація, зміцнення і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати покликані зм'якшити диференціацію соціальних груп, неминуче властиву ринково­му господарству.

У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей.

Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративне - управлінські ви­трати випивають на структуру попиту.

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витра­ти по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення і удосконалення об'єктів інфраструктури, на закупів­лю озброєння і військове будівництво. Таким чином, держава на­магається задовольнити вимоги різноманітних соціальних груп, зменшити соціальну напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресії витрати державного бюджету на господарські споживання, як правило, ростуть, а під час кон'юнктури - скорочуються.

Важливо відзначити, що структура державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну структуру економіки, національну конкурентноздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків можна уявити такою уявою:

1. Податки (у тому числі акцизні збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки від державної власності, державної торгівлі.

3. Внески в державні фонди соціального страхування, пенсійний, страхування від безробіття.

Головком статтею бюджетних прибутків є податки. Під податком, збором, митом і іншими платежами розуміється обов'язковий внесок у бюджет відповідного рівня або ж позабюджет­ний фонд, здійснювані платниками в порядку і на умовах, визначених законодавчими актами.

2.1. Податки та їх види:

1. Податки на прибутки і майно: прибутковий податок із громадян; податок із прибутку; податок на соціальне страхування і фонд заробітної плати і робочої сили; майнові податки, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податки на переклад прибутку і капіталу за рубіж і ін. Ці податки стягаються з конкретної фізичної особи, їх називають прямими податками.

2. Податки на товари і послуги: податок з обороту, що в даний час замінений податком із додаткової вар­тості; акцизи (податки, прямо що включаються в ціну товару або послуги); податок на спадщину, на доходи з нерухомістю і цінними паперами й ін. Ці податки називаються непрямими. Вони частково або цілком пе­реносяться на ціну товару aбо послуги.

З вище викладеного очевидно, що податки виконують три найважливіші функції:

1. Фінансування державних витрат (фіскальна функція).

2. Підтримки соціальної рівноваги шляхом зміни співвідношення між прибутками окремих соціальних груп з метою згладжування нерівності між ними (соціальна функція).

3. Державного регулювання економіки (регулююча функція).

У минулому й у даний час податки в основному викону­вали фіскальну функцію. Проте в плані останніх десятиліть помітний розвиток одержали соціальна і регулююча функції.

За допомогою податків держава намагається зменшити соціальну напруженість у товаристві, і тим самим запобіг­ти соціальному вибуху. Це досягається гнучкою податковою полі­тикою, наданням усіляких податкових пільг: пільги багатодітним сім'ям, переселенцям через межу на свою історичну батьківщину, студентам і особам збільшуючи свою кваліфікацію. Часто податкові пільги даються дрібним і середнім підприємцям, осо­бливо вперше починаюча самостійна справа, ферма, але ці подат­кові пільги носять не тільки соціальний, але і регулюючий харак­тер.

Регулююча функція податків також широко використовуєть­ся державою. Глобальне зниження податків веде до збільшення чистих прибутків, посиленню стимулу господарської діяльності, росту капіталовкладень, попиту, зайнятості до пожвавлення господарської кон'юнктури, підвищення додатків - звичайний засіб боротьби з перегрівом кон'юнктури. Змінюючи податкові ставки на прибуток, держава може підсилити або зменшити додаткові сти­мули для капіталовкладень, а маневруючи рівнем непрямих по­датків - впливати на фонд споживання ж цілому, на рівень цін.

III. Видатки державного бюджету і його види

Видатки з державного бюджету України — це економічні відносини, які виникають у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

Значна кількість певних видів бюджетних видатків обумов­лена низкою факторів: природою і функціями держави, рів­нем соціально-економічного розвитку країни, адміністратив­но-територіальним устроєм держави, формами надання бюд­жетних коштів тощо. Поєднання цих факторів породжує сис­тему видатків державного бюджету України. Однак соціаль­но-економічний розвиток України останніми роками карди­нально змінив як систему, так і структуру та класифікацію видатків. Командно-адміністративні методи господарювання засвідчили, що бюджет був дуже перевантажений видатками, які пов'язані з економічною функцією держави. Левова частка бюджетних коштів, майже 65-70%, спрямовувалась у галузі матеріального виробництва. Соціальна функція бюджету, що поширена у розвинених країнах, і яка зорієнтована безпосе­редньо на забезпечення благ людини, не має свого фінансо­вого втілення. Тому з реформою системи господарювання в Україні акценти в розподілі бюджетних коштів повинні зміс­титись, насамперед, у бік посилення соціальної функції дер­жави і зміни напрямку та змісту економічної функції.

У зв'язку з переходом економіки України на ринкові засади господарювання у бюджеті держави з'явились нові на­прямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно - адміністративної системи. Так, низку видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економіч­ні фонди у державному бюджеті України та місцевих бюдже­тах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних коштів, а саме — соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньо­економічна діяльність, національна оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна космічна програ­ма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а кількісна — загальний обсяг. Ці дві Ознаки можуть бути у протиріччі. Так, наприклад, потреби держави, що ви­значаються якісною ознакою, часто перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення відпо­відних потреб держави. Це призводить до негативних наслід­ків, а саме — до недофінансування видатків, передбачених законом про державний бюджет, зростання зовнішнього та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету та інфляції.

Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому потреби суспільства не відповідають обсягам наданих коштів. Видатки бюджету у повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє соці­альне призначення.

За соціальним призначенням видатки державного бюджету України поділяються на: соціальний захист населення; фінан­сування соціально-культурних закладів, установ; фінансуван­ня науки, народного господарства і державних капітальних вкладень; фінансування національної оборони; правоохорон­ної діяльності та .забезпечення безпеки держави; утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади; фінансу­вання зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціаль­ним захистом населення; видатки з обслуговування держав­ного зовнішнього та внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визна­чається спрямованістю бюджетної політики. Останніми ро­ками найбільша частка видатків припадає на соціально-куль­турні заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального захисту гро­мадян з невеликим рівнем доходів.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених законом про державний бюд­жет. Кошти республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автоном­ної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені законами України.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів із соціаль­ного захисту населення та інших, що не належать до видатків

розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної діяльності, зокрема, фінансування капі­тальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови народного господарст­ва, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтво­ренням.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінан­сування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних джерел.

3.1. Державний бюджет України передбачає видатки на:

— фінансування загальнодержавних централізованих програм підтримання та підвищення життєвого рівня населення, захо­дів щодо соціального захисту;

— фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що має загальнодержавне значення;

— фінансування виробничого і невиробничого будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних програм;

— національну оборону;

— охорону навколишнього природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової вла­ди та прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітич­ної діяльності;

— трансферти, що передаються з державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катас­трофи, виплату допомог з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення до­даткових робочих місць;

— утворення державних матеріальних і фінансових резер­вів;

обслуговування внутрішнього та зовнішнього державних боргів та їх повернення;

— інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно до законів України.

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів видатків державного бюджету України для фінан­сування невідкладних витрат у народному господарстві, соці­ально-культурних та інших заходів, що не могли бути перед­бачені під час затвердження державного бюджету України.

У державному бюджеті України понад передбачені видатки утворюється оборотна касова готівка сумою не більше двох відсотків від загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на по­криття тимчасових касових розривів і повинна бути поновле­на у тому ж році до обсягів, встановлених під час затверджен­ня державного бюджету України.

З республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються видатки на:

— фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної полі­тики, соціального забезпечення і соціального захисту населен­ня, що підпорядковані органам державної влади та управлін­ня Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Се­вастополя, а також соціально-культурних заходів згідно з пок­ладеними на ці органи влади функціями;

— утримання органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів державної влади і самоврядування;

— фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохо­ронних заходів;

— інші заходи, що фінансуються відповідно до законодав­ства України з республіканського бюджету Автономної Рес­публіки Крим та місцевих бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, місцевих, міських, (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) і районних бюджетах ут­ворюються резервні фонди уряду Автономної Республіки Крим, виконавчих органів обласних, міських (міст Києва і Севастополя та міст обласного підпорядкування) районних рад народних депутатів сумою не більше одного відсотка від обсягу видатків кожного з відповідних бюджетів для фінан­сування невідкладних заходів, які не могли бути передбачені під час затвердження зазначених бюджетів.

У республіканському бюджеті Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних, сільських бюд­жетах утворюється оборотна касова готівка. Оборотна касова

готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових розривів і повинна бути поновлена у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження відповідного бюджету.

Розмежування видів видатків між бюджетами, що входять до складу бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, здійснюється відповідно Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськи­ми (міст Києва і Севастополя) радами.

Створення принципово нового механізму бюджетного фі­нансування науки, удосконалення державної системи підго­товки і перепідготовки кадрів для народного господарства, використання пільгового податкового режиму у реалізації но­вих видів продукції й інші бюджетні заходи покликані стиму­лювати наукові відкриття і нові технічні досягнення, скоро­чувати строки впровадження їх у виробництво, а в кінцевому підсумку — слугувати каталізатором прискорення науково-технічного прогресу.

Видатки у повному і усесторонньому обсязі характеризу­ються функціональною структурою, до якої долучаються: міжнародна діяльність; фундаментальні дослідження та спри­яння науково-технічному прогресові; правоохоронна діяль­ність та забезпечення безпеки держави; державне управління; промисловість та енергетика; будівництво; сільське господар­ство, лісове господарство, рибальство і мисливство; транс­порт, дорожнє господарство, зв7язокг телекомунікації й інфор­матика; інші послуги, пов'язані з економічною діяльністю.

У невиробничій сфері видатки державного бюджету, згідно з бюджетною класифікацією, поділяються за галузями і ви­дами суспільної діяльності. Це видатки на: освіту; охорону здоров'я; соціальний захист і соціальне забезпечення; жит­лово-комунальне господарство; культуру і мистецтво; засоби масової інформації; фізичну культуру і спорт; державне уп­равління; судову владу.

Функціональний поділ видатків дозволяє виявити пропор­ції в розподілі бюджетних коштів І, змінюючи їх, добиватись необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного ви­робництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямова­ності усього суспільного розвитку потребує на сьогодні біль­ше коштів спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її росту.

Щодо установ і організацій бюджетної сфери можна виріз­нити такі витрати:

— оплата праці працівників бюджетних установ;

— придбання предметів постачання та матеріалів:

— видатки на відрядження;

— оплата послуг з утримання бюджетних установ;

— оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

— інші.

До недавнього часу найбільше видатків з бюджету спрямо­вувалося до народного господарства. За умов переходу на ринкові умови господарювання система витрачання бюджетних коштів на народне господарство повинна зазнати сут­тєвих змін. Бюджетні асигнування покликані забезпечити вирішення найважливіших і масштабніших державних зав­дань: фінансування пріоритетних заходів, пов'язаних з при­скоренням розвитку основних галузей економіки, створення фінансових можливостей для удосконалення виробничої та соціальної інфраструктури. Правда, ще деякий час цільові бюджетні дотації збережуться. Однак обсяг бюджетних видат­ків та їхня структура зазнають суттєвих змін.

Зменшення обсягу бюджетного фінансування витрат у на­родному господарстві пояснюється тим, що до мінімуму зво­диться участь держави у виробничих інвестиціях за рахунок скорочення централізованих капітальних вкладень; послідов­но виконується програма приватизації державної власності та скорочується сфера державної економіки.

Тенденція до зменшення бюджетних видатків на народне господарство не може закінчитися повною відмовою від бюд­жетного фінансування цих витрат. А за умов ринку теж залиша­ться такі видатки, які потребують обов'язкового залучення дер­жавних коштів, оскільки, по-перше, триває функціонування дер­жавного сектора економіки, який потребує розробки державних інвестиційних програм, згідно з якими і здійснюється бюджетне фінансування капітальних витрат. По-друге, для стабілізації економіки та розвитку підприємництва потрібна фінансова до­помога держави у вигляді бюджетних субсидій, субвенцій.

Значні бюджетні кошти щороку спрямовуються на фінан­сування соціально-культурних заходів. Вони дозволяють дер­жаві розвивати систему освіти, культури, задовольняти міні­мальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здій­снювати соціальний захист громадян, підвищувати рівень їхнього соціального забезпечення.

IV. Бюджетне фінансування. Форми та методи бюджетного фінансування

Бюджетне фінансування — це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету. Основна суть бюджетного фі­нансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між дер­жавою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, уста­новами всіх форм власності та фізичними особами, — з іншо­го, з точки зору спрямування та використання грошових кош­тів централізованого фонду на розширене відтворення, під­вищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забез­печення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що зако­номірно для країн перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також до­даткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюд­жетне фінансування останніх чотирьох років, то можна пере­конатись, що в цілому видатки були недофінансувань від 20 до ЗО відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основ­ними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінан­сове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з дохо­дами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відпо­відності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми заплано­ваних видатків.

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механіз­му бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визна­чення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити ви­датки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтрим­ку їхнього економічного становища щодо комунальної влас­ності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого само­врядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюд­жетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функ­цій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджет­ного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямо­вуються державою на економічні та соціальні потреби країни.

Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що є основним методом забезпечення прогресивних зру­шень в економічній структурі. Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і забезпечується роз­виток нових галузей виробництва.

Система бюджетного фінансування вміщує в собі прин­ципи, форми та методи надання бюджетних асигнувань суб'єктам господарювання.

Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюєть­ся на основі таких принципів: плановості; цільового спряму­вання коштів: безповоротності та безвідплатності; ефектив­ного використання коштів; оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел: додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їхнім використанням.

Принцип плановості означає, що витрати з державного бюд­жету визначаються законом про державний бюджет Украї­ни на кожний рік. Обсяг витрат та цільове спрямування кош­тів місцевих бюджетів ухвалюються рішенням сесій відпо­відних місцевих рад народних депутатів. Витрати з децент­ралізованих фондів грошових коштів відображаються у фі­нансових планах і кошторисах витрат установ, балансах дохо­дів і витрат підприємств, об'єднань, міністерств і відомств.

Принцип цільового спрямування коштів полягає у тому, що кошти плануються, відпускаються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

Принцип безповоротності та безвідплатності фінансування державних витрат — це надання коштів без прямого їх відш­кодування (непряме ж відшкодування полягає в матеріально­му прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфери, перспективна підготовка кадрів для суспільства тощо).

Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільне необхідного результату за мінімальних витрат фінансових ресурсів. Практичне здійснення цього принципу супроводжується вдосконаленням форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяль­ністю, розробкою додаткових важелів і стимулів, спрямованих на скорочення витрат та інтенсифікацію виробництва.

Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел полягає у тому, що під час визначення обсягу фінан­сування як держава, так і вищестоящі органи враховують наявність власних коштів, можливості одержання банківсько­го кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування. Цей принцип здійснюється як за по­криття поточних витрат, так і за фінансування капітальних вкладень.

Принцип здійснення постійного контролю наявний за усіх виробничих, господарських і фінансових операцій у фінансу­ванні державних витрат. Контроль виконання дає можливість викрити недоліки й помилки у фінансовій діяльності, вжити заходів до їх усунення, а також надає зустрічну інформацію для перспективного й поточного планування державних ви­трат як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час визначення їхнього обсягу.

Україна, як незалежна держава, має державний бюджет, завдяки якому здійснюється фінансування усіх загальнодер­жавних видатків, а згідно з бюджетним устроєм і адмініст­ративно-територіальним поділом до складу бюджетної систе­ми входять місцеві бюджети, за допомогою яких здійснюється фінансування видатків місцевого значення. Порядок та умови надання і використання коштів затверджується Верховною Радою України.

Бюджетні кошти витрачаються лише за цільовим при­значенням і в межах, затверджених відповідним правовим актом — законом про державний бюджет чи рішенням місце­вої ради народних депутатів. У правові акти про бюджет не можуть долучатися статті видатків, які не передбачені чинним законодавством.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фі­нансування: кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним підприємствам; державні до­тації.

Кошторисне фінансування — забезпечення державними грошовими коштами установ і організацій соціально-культур­ної сфери, оборони, органів державного управління.

Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі Фінансових документів — кошторисів. Так фінан­сується майже вся невиробнича так звана бюджетна сфера. Установи й організації, які діють у цій сфері, є бюджетними установами.

До бюджетної сфери належать соціально-культурні заходи й установи, фундаментальні дослідження, національна оборо­на, правоохоронна діяльність і органи безпеки, судова система і органи прокуратури України, утримання законодавчої і виконавчої влади держави.

Державне фінансування інвестицій. Відповідно до бюджет­ної класифікації видатків фінансування будівництва об'єдна­но в одну групу разом з архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об'єкти економічного і соціального роз­витку України за ринкових умов.

За наявності різних форм власності і різних організаційно-правових структур, об'єднань підприємств і організацій правове регулювання фінансування інвестицій в умовах ринку є складним.

Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку на відміну від планової системи має свої особливості: воно не є сталим, держава також втручається в процес фінан­сово-кредитного забезпечення капітальних вкладень держав­них підприємств.

Поряд з державними, в основному бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансу­вання як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних ус­танов.

Позики з бюджету державним підприємствам — це фінан­сова підтримка державних та інших підприємств, у яких по­над 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну по­зику надає Міністерство фінансів на договірних засадах.

Умовами договору мають бути передбачені зобов'язання сторін щодо обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов дого­вору, а також обсяги і порядок сплати процентів за вико­ристання бюджетних позик.

Державні дотації. Це форма бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових підпри­ємств, організації! і установ, які надають послуги або вироб­ляють необхідні товари, витрати на виробництво яких пере­вищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економіч­ними умовами, із змінами яких міняються як форми бюджет­ного фінансування, так і їхнє застосування. Нині, при пере­ході до ринкових відносин, визріла потреба в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати однаковий підхід, а перспективи роз­витку кожної із форм повинні пов'язуватись з тими цілями, яким вони слугують.

Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. За­гальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому.

Спеціальні пов'язані з особливими умовами господарюван­ня, згідно із завданнями економічної політики держави на відповідному етапі розвитку.

Форми бюджетного фінансування, які обумовлені загаль­ними цілями, у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки, їхнє удосконалення, з одного боку, повинно провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого — у напрямку запровадження нових умов надання бюджетних коштів.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансу­вання:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Держав­ного казначейства, відкритих в установах банків за відпо­відними балансовими рахунками, з яких органами Державно­го казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єк­там діяльності;

2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних ра­хунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпоряд­ників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що від­повідно до бюджетного розпису фінансові органи перерахо­вують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

Висновок

Розвиток суспільне—економічних відносин в Україні під­тверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Основу фінансової політики становить бюджетна політика, яка пов'язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних фондів. Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно-економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва негативно вплива­ють на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо пов'язані із Державною програмою соціально-економічного розвитку України на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми за­лежить від її фінансового забезпечення. У ньому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України мають своє особливе місце, роль і призначення в системі суспільно-економічних відносин.

Список використаної літератури

1. "Мікроекономіка і макроекономіка" за загальною редакцією Е.Будаговської. Київ "Основи", 1998 р.

2. "Основи економічної теорії: політ економічний аспект" за редакцією Г.Н. Климка, В.П.Нестороненка. Київ - Вища школа — знання”, 1997р.

3. “Макроекономіка за редакцією А.Г. Савченка” Київ "Либідь", 1995.

4. "Фінанси України" , №9, 10 за 1996р. №8-11 за 1998р.

5. "Економіка України", журнал 1999-2001 р.

6. Закон України "Про Державний бюджет".