[16]

Відносини бюджету з реальним сектором економіки будуються за трьома каналами:

- через податкову систему;

- через грошово-кредитну систему;

- шляхом прямого фінансування з бюджету окремих виробничих галузей.

Бюджет може і повинен стати інструментом підтримки економічного зростання тільки за умови зняття проблеми державного боргу. Міністерство фінансів сумлінно розраховується з Національним банком і тим самим сприяє підтримці стабілізації курсу гривні, розширює можливості банківської системи щодо кредитування реального виробництва. Звичайно, ці кошти можна було б через бюджет використати на підтримку окремих галузей чи виробництв. Але добре відомо, що такий спосіб використання коштів суттєво менш ефективний, ніж через кредитування.

У 2000 році значною мірою завдяки збалансованій бюджетній політиці кредитні ресурси в економіку збільшилися на 61,6%, обсяг пільг і звільнень від оподаткування становив майже 32,8 млрд. гривень. Усе це видатки розвитку, оскільки це за своєю суттю є бюджетною підтримкою реального сектору.

Протягом усього періоду розвитку бюджетної системи України її стан найчастіше характеризувався обмеженістю бюджетних ресурсів. Проте це явище визначається не лише їх номінальною величиною, а перш за все двома факторами:

- обсягом прийнятих рішень щодо потреби у видатках;

- ефективністю використання наявних бюджетних ресурсів.

Питання підвищення ефективності потребує певних глибоких структурних реформ у бюджетній сфері. Одним із таких структурних рішень, яке пропонується у проекті бюджету на 2002 рік, є перехід до програмно-цільового методу в бюджетному процесі.

Якщо коротко сформулювати ідеологію програмно-цільового підходу, то вона полягає у переході від принципу утримання бюджетних установ до принципу отримання відповідною установою конкретних результатів від використання бюджетних коштів. Щоб виміряти й оцінити ці результати, будь-які видатки бюджету при такому підході мають бути затверджені у вигляді бюджетної програми, яка має виконавця, мету і критерії оцінки її виконання. Перехід до такої структури або класифікації усіх видатків державного бюджету і є першим кроком до впровадження програмно-цільового підходу. Має змінитися і роль Міністерства фінансів у напрямі посилення аналітичної складової в його роботі та виробленні пропозицій Кабінету Міністрів щодо середньострокової та короткострокової фінансової політики.

Запровадження програмно-цільового підходу потребує переглянути чинний розподіл функцій між міністерствами, сконцентрувати відповідні функції у тих міністерствах, які відповідають за формування і реалізацію політики в галузях. [17;c.534]

Збалансування бюджету належить до ключових проблем бюд­жетної системи. Згідно із ст.21 3акону України "Про бюджетну систему України", "збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики". Відповідні правові рішення з цього питання не тільки забезпечують чітке й ефективне функціонування бюджетної системи, але й визначають фак­тичні можливості діяльності різних органів влади. В найзагальніших рисах під "збалансуванням" необхідно розуміти забезпечення рівноваги. В свою чергу, термін "бюджетна рівновага" означає, що бюджетні видатки покри­ваються бюджетними доходами. Якщо бюджетні видатки перевищують до­ходи, то це значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьому випадку рівно­ваги немає. Якщо ж доходи вищі від податків, існує профіцит бюджету, або бюджетний надлишок. Однак цього разу можна сказати, що бюджет відзначається відсутністю рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не означає тільки рівновагу в арифметичному розумінні, тобто коли доходи дорівнюють видаткам. Бюджет знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли доходи дорівнюють видаткам, так і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими словами, бюджетної рівноваги немає тільки тоді, коли видатки перевищують доходи, тобто має місце існування бюджетного дефіциту. [18;C.24]

Як ми можемо переконатися функції виконувані державним бюджетом багатогранні і в цій багатофункціональності закладене внутрішнє протиріччя процесу формування бюджету. Спробуємо розкрити це протиріччя.

У силу соціальних і суб'єктивних причин держава ринеться витрачати все більше і більше фінансових засобів. Це у свою чергу викликає необхідність збільшення дохідної частини, що можна збільшити за рахунок нових надходжень у бюджет. Збільшення податкового тягаря призведе до зменшення ефективності виробництва, а отже до скорочення робочих місць і збільшенню безробіття. Зниження рівня виробництва і збільшення безробіття з однієї сторони знизить дохідну частину бюджету, а з іншої сторони збільшить його видаткову частину. У такому разі утворюється замкнуте коло : витрати ростуть, а прибутки зменшуються.

Такий стан, коли витрати державного бюджету перевищують його прибутки називається бюджетним дефіцитом. Для боротьби з даним явищем застосовується ряд методів. Одним із них є державні позики (внутрішній і зовнішній). Вони здійснюються у виді продажі державних цінних паперів, позик у позабюджетних фондів (наприклад у фонду страхування по безробіттю або пенсійному фонді) і одержання кредитів у банків (ця форма фінансування бюджетного дефіциту часто порушується місцевою владою).

Іншим засобом покриття бюджетного дефіциту є додаткова емісія грошей. Проте наслідки такого кроку дуже негативні і загальновідомі: розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для довгострокових інвестицій, розкручується спіраль цін - заробітна плата і заощадження населення знецінюється.

Даний засіб дає ефекти в короткостроковому періоді , надалі все повертається в старе положення тільки в збільшеному стані. Тому метод державних позик є більш ефективним, проте так саме не варто забувати про його хиби.

Головною хибою державних позик є ріст державного боргу, а його припадає виплачувати з відсотками. Говорять, що сьогоднішні державні позики - це завтрашні податки. Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній, а так саме на короткостроковий "до одного року", середньостроковий "від одного року до п'ятьох років" і довгостроковий "понад п'ятьох років". Найбільш важкими є короткострокові борги. По ним незабаром припадає виплачувати основну суму з високими відсотками.

Найбільше кращим засобом регулювання бюджетного дефіциту є маніпулювання дохідною статтею бюджету, при розумної видаткової політики. Ідея полягає в такому : за допомогою податкової системи необхідно створити сприятливі умови для виробничого росту. [19;C.15]

Досліджуючи економічні передумови формування державного боргу, зазначимо, що бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення й зростання державного боргу. Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит. Дефіцит може бути пов'язаний із необхідністю здійснення значних державних вкладень у розвиток економіки. В цьому разі він відображає не кризовий стан суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон'юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва. Дефіцит може відображати кризові явища в економіці, ЇЇ розвал, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку бюджетний дефіцит - явище надзвичайно загрозливе, яке потребує вжиття не лише термінових економічних заходів для стабілізації економіки, фінансового оздоровлення господарства, а й відповідних політичних рішень. Проте в умовах функціонування економіки, що інтегрована в світогосподарські зв'язки, бюджетний дефіцит у допустимих межах може використовуватися. [20;C.14-15]

Державний зовнішній борг України за характером утворення та управління можливо розподілити на три етапи.

Перший етап (1992-1994 роки) характеризується майже хаотичним утворенням державного зовнішнього боргу. Другий етап (1994-1997 роки) характеризується значним зростанням державного зовнішнього боргу, пог.'язаннм з початком освоєння ресурсів від міжнародних фінансових організацій і врегулюванням прострочених боргових зобов'язань України перед Росією, Туркменистаном, та Молдовою, РАТ «Газпром». Третій етап (1997 р. - поточний час) характеризується початком залучення коштів з зовнішніх ринків капіталу на ринкових засадах.

Сума поточної заборгованості України перед МВФ сьогодні складає 1,8 млрд.доларів США. Водночас валові валютні резерви досягли близько 7 млрд.доларів. Основний обсяг державного боргу накопичено до 2000 року, протягом останніх років його рівень стабілізувався на рівні 14.1 - 14.4 млрд.доларів США.

Таблиця 3. Динаміка державного боргу :

Незважаючи на проголошений урядом намір поліпшити протягом 2001-2004рр. структуру державного боргу шляхом збільшення питомої ваги його внутрішньої складової, фактично вона лишається майже незмінною – із значним переважанням зовнішньої складової. З огляду на ці дані доречно нагадати відомий вислів “ Кому уряд винен, тому він і служить”.

Таблиця 4. Структура державного боргу ( у відсотках) : [21;C.59-65]

Щодо витрат державного бюджету України з обслуговування та погашення державного боргу, то вони за період з 1996 по 2002 рік перевищили 53 млрд.грн. Ця сума співставна з розміром усіх видатків держбюджету країни на 2003 рік. Динаміку витрат Державного бюджету України з обслуговування та погашення державного боргу наведено далі.

Таблиця 5. Динаміка витрат Державного бюджету України з обслуговування та погашення державного боргу :

Її аналіз свідчить про те що після фінансової та боргової кризи 1998 року, незважаючи на проведені урядом реструктуризації майже всіх складових державного боргу, витрати з його обслуговування та погашення зберігають стійку тенденцію до зростання.Так, у 2002 році вони порівняно з 1999р. зросли на 2.2 млрд.грн. При цьому, починаючи з 2000 року, постійно збільшуються витрати з погашення державного боргу, передусім зовнішніх боргових зобов’язань. ЇЇ аналіз свідчить про те, що після фінансової та боргової кризи 1998 року, незважаючи на проведені урядом реконструктуризації майже всіх складових державного боргу, витрати з його обслуговування та погашення зберігають стійку тенденцію до зростання. Так у 2002 році вони порівняно з 1999 роком зросли на2,2 млрд.грн. При цьому починаючи з 2000 року, постійно збільшуються витрати з погашення державного боргу , передусім – зовнішніх боргових зобов’язань.

Зауважимо, що реструктуризації боргових зобов’язань , проведені протягом 1999 – 2002 років, мали обмежений, тимчасовий вплив на розв’язання боргової проблеми і не привели до зменшення боргового навантаження на економіку країни. Навпаки воно навіть дещо зростає. Так, у 2000 році, відношення витрат з обслуговування та погашення державного боргу до номінального ВВП становило 4,2%, у 2003р. зазначений показник збільшився до 4,9 %. Це може негативно вплинути на перспективи зростання обсягів виробництва та ВВП, а також на платіжний баланс країни. Динаміку темпів зростання витрат із обслуговування державного боргу порівняно із зростанням ВВП відображено в наступній таблиці

Таблиця 6. Порівняльні темпи зростання витратіз обслуговування й погашення державного боргу та зростання ВВП:

Темпи збільшення витрат із обслуговування та погашення державного боргу значно випереджають темпи зростання економіки країни, що свідчить про системні прорахунки урядової фінансової політики щодо продовження фінансування державного бюджету шляхом дорого вартісних внутрішніх та зовнішніх запозичень, а також про подальше зростання боргової проблеми.

Особливе занепокоєння викликає загрозлива динаміка зовнішніх боргових платежів та їх значна питома вага, яка переважає частку платежів із внутрішніх боргових зобов’язань(див табл. 7), що також підтверджує наявність зазначених вище системних прорахунків.

Таблиця 7. Динаміка зовнішніх боргових платежів.

Наведені в таблиці 7 показники свідчать про значну фінансову залежність України від іноземних кредиторів, а також про наявність надзвичайно великих ризиків для державного бюджету вразі значної девальвації гривні щодо іноземних валют, передусім щодо долара США та євро.

Така девальвація гривні щодо євро вже нині відчутно впливає на зростання витрат із обслуговування та погашення зовнішніх боргових зобов’язань, деномінованих в євро. Так якщо у 2002р. гривня девальвувала відносно долара лише на 0.6 %, то відносно євро на 18.5 %. [22;C.4-5]

Я є прихильником реалізації заходів, спрямованих на зменшення державного боргу, і в цьому аспекті підтримую позицію керівництва Національного банку України. Тим більше, можливості щодо дострокового погашення державного боргу вже не перший рік передбачаються у законах України про Державний бюджет України, проте урядом та міністерством фінансів України вони не реалізуються. Водночас, приймаючи рішення щодо дострокового погашення державного боргу, слід, в першу чергу, обрати найефективніший для держави його варіант.

Аналіз структури боргу дає змогу зробити висновок, що наслідком політики здешевлення кредитних ресурсів, яка проводилася в Україні упродовж 2000 року, було зниження вартості залучення позикових коштів на внутрішньому ринку за рахунок облігацій внутрішньої державної позики.

Державний борг України швидко зростає, тому його обслуговування стає окремою вагомою статтею бюджетних витрат. Законом "Про Державний бюджет України на 2002 рік" встановлено граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 12,790 млрд. грн., граничний розмір державного зовнішнього боргу - в сумі, еквівалентній 7,933 млрд. дол. США. [23;C.21] Обслуговування цього боргу й управління ним найближчими роками буде найважливі¬шою статтею витрат державного бюджету.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Дослідивши механізм управління державного боргу, зазначимо, що загрозу економіці становить не стільки державний борг як такий, особливо якщо він не дуже відхиляється за своїми параметрами від узагальнених макроекономічних показників, скільки зростання суми витрат на його обслуговування.

Виплати процентів за позиками посідають одне з перших місць серед витрат державних бюджетів. Так, наприклад, у США на виплату процентів за державним боргом у 1995 році було виділено у федеральному бюджеті 232,175 млрд. доларів. Це четверта за розміром (після асигнувань на соціальне забезпечення, медичне обслуговування і національну оборону) стаття витрат у федеральному бюджеті США. [24;C.30]

Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в ширшому розумінні — всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання узгоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, а й з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також із довгостроковим поліпшенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

Уряди усіх рівнів при управлінні боргом ставлять завдання досягнення оптимальної структури боргу з точки зору вартості й строків погашення облігаційних сертифікатів, а також прагнуть дотримуватися "золотого правила" державних фінансів: збільшення довгострокових позик при скороченні питомої ваги короткострокових позик.

Обслуговування боргу - це комплекс заходів із погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Обслуговуванням внутрішнього боргу займаються звичайно емісійні банки країн, які виступають фінансовими агентами казначейства або Міністерства фінансів.

Мінімізація поточної вартості обслуговування боргу передбачає, що дохідність якісно однорідних зобов'язань не повинна значно відрізнятися. Якщо якийсь цінний папір забезпечує відносну економію для бюджету, потрібно розширювати його емісію, наприклад шляхом дорозміщення, і, навпаки, вилучати з обігу невигідні випуски. Це правило має поширюватися як на внутрішні, так і на зовнішні облігації.

Окрім чисто фінансових цілей, управління внутрішнім боргом має на меті також забезпечення економічного зростання, стимулювання інвестиційного процесу, протидіяння переливу капіталів за кордон. Якщо внутрішній державний борг становить надто великий процент відносно ВВП, то цілком зрозумілий значний негативний вплив цього боргу на динаміку економічного розвитку країни.

Управління державним боргом передбачає ефективне використання коштів запозичення, пошук коштів для виплати боргу, нейтралізацію негативних наслідків державного боргу.

Методами управління державним боргом є конверсія, рефінансування або консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики.

У ряді країн до управління державним боргом належать і спроби обмежити його зростання шляхом встановлення ліміту. В США до Першої світової війни Конгрес приймав рішення про кожен додатковий випуск і розміщення облігацій позики. У 1917 році здійснено перехід до практики встановлення його ліміту.[25;c.148]

Важливою є сфера управління державним боргом, пов'язана з визначенням умов і випуском нових позик. При визначенні умов емісії позик, головними з яких є рівень дохідності цінних паперів для кредиторів, строк дії позик, спосіб виплати доходів, держава має керуватися не лише інтересами досягнення максимальної фінансової ефективності позик, а й враховувати реальну кон'юнктуру на фінансовому ринку. Успіх нових позик може бути забезпечений лише за умов правильного визначення реального стану економіки, стану грошового обігу, рівня дохідності й терміну чиннірс позик, пільг, які надаються кредиторам, а також багатьох інших факторів. Операції з управління державним боргом у низці країн із розвинутими ринковими відносинами тісно пов'язані з касовим виконанням бюджету і здійснюються зазвичай емісійними банками. Ці банки беруть участь у випуску позик, виплаті процентів за ними, а також проводять оплату облігацій, які підлягають викупу. Часто суми процентів, що сплачуються за державним боргом, перевищують і суми його чистого приросту.

Управління внутрішнім державним боргом у країнах із розвинутим ринком тісно пов'язане з операціями центральних банків із проведення відповідної монетарної політики. Як відомо, інструментами й засобами здійснення грошової політики в цих країнах є так звані обов'язкові резервні виплати, маніпулювання центрального банку дисконтною ставкою та операції центрального банку на відкритому ринку. [26;С.21]

На кінець хотілось би зробити декілька висновків, а саме підсумувати чим обумовлена боргова криза в Україні:

- Слабе законодавче та нормативне поле, неоптимальна організаційна структура управління державним боргом.

- Неузгодженість фіскальної та монетарної політики.

- Неузгодженість фіскальної політики в частині регулювання бюджетним дефіцитом та політики управління державним боргом.

- Майже повна відсутність аналізу використання залучених з зовнішніх джерел коштів. [21;С.65]

ВИСНОВКИ:

1. Проаналізувавши динаміку зведеного бюджету України, можна зробити висновок, що він постійно зростає.

2. В Україні гостро постає проблема дефіциту бюджету.

3. Залучення кредитів Центрального банку, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

3. Основну масу зовнішнього боргу було накопичено до 1999 року. Останні 5 років ця сума коливається в межах 75-77 млрд. гривень.

ВИСНОВОК

Закінчуючи нашу курсову роботу ми б хотіли зробити декілька висновків пов’язаних як з бюджетом, так і з державним боргом, вказати основні проблеми в Україні стосовно цих питань.

На нашу думку основною проблемою є відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства, що викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найнегативніший вплив мають:

- постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

- відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

- послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до