Споживання та заощадження - Макроекономіка - Скачать бесплатно
height="2" src="/img/referat/2826/image005.gif">22000
 20000
 20000 22000 24000 26000 28000 30000
Гранична схильність до споживання становить, таким чином, для цих доходів 85 дол./ 1000 дол. = 0.85. Проте, нахил ліній є відношенням висоти до основи. Тоді ми бачимо, що нахил функції між точками В та С становить 0,85.
Нахил функції споживання, який вимірює зміну у споживанні на кожен долар зміни додаткового доходу, є граничною схильністю до споживання.
2.5.Гранична схильність до заощадження.
Поряд із граничною схильністю до споживання йде її дзеркальне відображення – гранична схильність до заощадження. Гранична схильність до заощадження визначається як частка кожного додаткового долара доходу, що йде на додаткове заощадження.
Чому гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження співвідносяться як дзеркальні двійники? Згадаймо, що доход дорівнює споживанню плюс заощадження. Це означає, що кожен додатковий долар доходу має бути поділений між додатковим споживанням і додатковим заощадженням. Так, якщо гранична схильність до споживання становить 0.85, то гранична схильність до заощадження має дорівнювати 0.15. Якою була б гранична схильність до заощадження, якби гранична схильність до споживання дорівнювала до 0.6 або 0.99? Порівняння стовпців 3 та 5 таблиці № 3 підтверджує, що за кожного рівня доходу сума граничної схильності до споживання та граничної схильності до заощадження має обов’язково дорівнювати точно одиниці, ні більше, ні менше. Завжди та всюди гранична схильність до заощадження дорівнює одиниці мінус граничну схильність до споживання.
2.6.Детермінанти споживання.
Ми починаємо з аналізу основних сил, що впливають на споживчі видатки. Які ж саме фактори в житті суспільства та засобах існування визначають темпи споживчих видатків?
Поточний використовуваний доход. Показано, як тісно споживання йшло за поточним використовуваним доходом протягом 1966-1991 рр. Єдиний період, коли доход та споживання не йшли в тандемі, мав місце під час другої світової війни, коли кількість товарів була обмежена, а подекуди ще й нормована, і людей спонукали заощаджувати, щоб допомогти державі. Спостереження та статистичні розрахунки показують, що поточний обсяг використовуваного доходу – це основний фактор, який визначає обсяг споживання країни.
Доход протягом життєвого циклу. Найпростіша теорія споживання використовує тільки доход поточного року, щоб прогнозувати споживчі видатки. Ретельні дослідження показали, що люди обґрунтовують свої споживчі видатки не тільки через поточний доход, а й через довгострокові тенденції доходу.
Які є приклади? Якщо через погану погоду загине врожай, то фермер використовуватиме попередні заощадження. Через те, що студенти – медики можуть сподіватися на майбутні високі заробітки, вони позичають гроші на споживчі цілі, ще навчаючись у коледжі. У всіх цих випадках індивіди, визначаючи обсяг споживання, виходіть з довгострокового періоду, запитуючи: “Чи цьогорічний доход високий або низький тимчасово? Враховуючи поточні і майбутні доходи скільки можна споживати сьогодні, щоб не улазити у надмірні борги?”
Практика показує, що в цілому споживачі визначають свій обсяг споживання з огляду і на поточний доход і на доход отримуваний в майбутньому. Щоб зрозуміти, як споживання залежить від довгострокових тенденцій в доходах, в аналітичній економіці розвинуті теорія постійного доходу та гіпотези життєвого циклу. Постійний доход – це такий розмір доходу, який може отримувати сім’я, якщо відкинути тимчасові і випадкові впливи – такі як погода або перерваний діловий цикл, або несподівані доходи чи витрати.
Відповідно до теорії постійного доходу, споживання реагує в основному на постійний доход. Цей підхід означає, що споживачі не однаково реагують на всі потрясіння в доходах. Якщо зміни в доході постійні (наприклад, гарантована високооплачувана робота), то споживачі, очевидно, збільшать споживання відповідно до змін у доході. З іншого боку, якщо зміни у доході виключно тимчасові (тимчасові преміальні виплати або хороший урожай), то значна частина приросту доходу, можливо, заощаджуватиметься.
Багатство та інші впливи. Наступний важливий визначник величини споживання – це багатство. Порівняємо двох споживачів, що заробляють по 25000 доларів в рік. Один з них має 100000 доларів заощаджень в банку, тоді як інший зовсім немає заощаджень. Перший може споживати частину багатства, тоді як у другого такої можливості немає. Той факт, що більше багатство веде до вищого споживання, називається ефектом багатства або майна.
Багатство, звичайно не змінюється різко з року в рік. Тому ефект багатства різко спричиняє різкі зміни у споживанні. Проте час од часу трапляються винятки, наприклад, коли після 1929 року стався крах фондової біржі і капіталісти, власники акцій, за одну ніч перетворилися на бідняків, позбулися свого багатства. Багато раніше заможних людей були змушені урізати своє споживання. Так само, коли курси акцій на фондових біржах істотно зросли в середині 80-х років, додавши більш як трильйон доларів до заощаджень людей після 1982 року, споживання, можливо, стимулювалося, бо люди відчували приплив багатства.
Інші фактори також визначаються час од часу як важливі визначники заощадження або споживання. Ряд економістів вважає, що заощадження зменшується в умовах нульової норми доходу на заощадження. Професор Гарварда і голова економічних радників президента Рейгана Мартін Фельдстейн твердив, що розвинута система соціального захисту зменшує особисті заощадження. Оскільки, ми сподіваємося отримувати велику державну пенсію за віком, ми менше заощаджуємо на старість.
Наскільки важливі впливи інших чинників, крім поточного доходу, на споживання? Безсумнівно, що постійний доход, багатство, соціальні фактори та сподівання впливають на розмір заощадження. Проте з року в рік найважливішим визначником змін у споживанні є фактичний використовуваний доход.
Національна функція споживання. Розглянувши детермінанти споживання, можна дійти висновку, що розмір використовуваного доходу є головним визначником величини національного споживання. Озброєні цим, ми можемо зобразити щорічні статистичні дані щодо споживання та використовуваного доходу на графіку № 4. Розсіяна діаграма показує дані за період 1966-1991рр., а кожна точка репрезентує розмір споживання та доходу за певний рік.
4000
 3500
3000
2500
2000
1500
1000
500 1000 1500 2000 2500 3000 3500 4000
Лінію, яку проведено через ці розсіяні точки, позначено СС та названо “емпіричною функцією споживання”. Ця емпірична функція показує, наскільки тісно іде споживання за використовуваним доходом протягом останньої чверті століття. Спеціалісти з історії народного господарства, до речі, відзначають, що тісний зв’язок між використовуваним доходом та споживанням прослідковується і в ХІХ ст. Цей взаємозв’язок - що споживачі завжди заощаджують 7% використовуваного доходу – одна з найтриваліших емпіричних закономірностей макроекономіки.
2.7.Сукупне споживання та заощадження.
Уявіть, що є економіка, де кількість населення і рівень валового внутрішнього продукту упродовж певного часу незмінні. Кожна людина у такій економіці пройшла б через життєвий цикл заощадження і витрачання набутого, показаний на малюнку № 1. Хоча економіка, як єдине ціле, не заощаджувала. І будь-який момент заощадження людей, що працюють, точно “погашалися” б витратами заощаджень пенсіонерів. Та якби населення зростало, молодших за віком було б більше, ніж старих, стане в цілому заощаджувати більше, ніж витрачали зібраного, а економіка мала б чисті заощадження. Отже, величина сукупного споживання частково залежить від поділу населення за віком. Вона також залежить від таких характеристик економіки, як середній вік виходу на пенсію, та від наявності чи відсутності в країні програми соціального забезпечення. Такий досить дивний підтекст цієї теорії вказує на плідність її аналітичного підходу.
Окремі економісти стверджують, що такі демографічні фактори допомагають пояснити чому норми заощаджень домогосподарств у Японії значно вищі, ніж у Сполучених Штатах. Оскільки, відсоток людей похилого віку в Японії швидко зростає, деякі економісти сподіваються, що норма заощаджень у Японії на кінець століття почне знижуватися.
ІІІ. Висновок.
Припустимо: інвестиційні видатки постійно знижуються. Як ми бачимо, зменшення видатків може призводити до поступового спадання обсягів виробництва і рівня зайнятості.
Припустимо, уряд хоче “компенсувати” зниження сукупного попиту, вдавшись до зменшення податків так, щоб доход залишався на рівні певної зайнятості. Оскільки споживчі видатки реагують лише поступово на зміну доходу спричинену спочатку скороченням інвестицій, а також зниженням податків. Творці економічної політики, які часом хочуть стабілізувати валовий внутрішній продукт, мають знати схему саморегулювання величини споживчих видатків, аби не “переграти”. Проблема може ускладнитися далі тим, що політики часто реагують на зміни обставин також з відставанням.
У короткостроковому плані споживання не повністю відреагує на зміни доходу. Отож, слід неабияк знизити податки для досягнення даної зміни споживчих видатків, яка б “компенсувала” скорочення інвестицій. Та з часом, споживчі видатки повністю відреагують на зміни доходу в особистому розпорядженні, а зниження податків, яке початково було цілком достатнє для компенсації скорочення інвестицій видатків має проводитися через таке зниження податків, дія якого виявляється сильнішою на першому етапі і поступово слабне впродовж довгострокового періоду. Різниця між зниженням податків у короткостроковому та у довгостроковому плані визначається співвідношенням величини податкових мультиплікаторів короткострокового та довгострокового планів.
Висновок такий: успішно “робити” економічну політику і розуміти поведінку економіки можна лише тоді, коли особлива увага звертається на процес формування сподівань та не збувається що вони частково залежать від того як усвідомлюються дії, тих, хто “робить” політику.
Перші емпіричні дослідження споживання показали: середня величина схильності до споживання знижувалася з підвищенням доходу. На противагу, повоєнні дослідження виявили порівняно постійну середню величину схильності до споживання – приблизно 0.92.
Впродовж життя люди хочуть підтримувати досить рівномірний рівень споживання. Їхня споживча поведінка орієнтована на можливості споживати, враховуючи довгостроковий період, тобто на постійний доход, або доход за весь період життя плюс багатство. З таким поглядом поточний доход – це лише один із чинників, що визначають величину споживчих видатків. Багатство і сподіваний доход також відіграють свою роль.
Схильність людини до споживання з доходу в особистому розпорядженні та з багатства залежить від її віку. Це означає: заощаджуватимуть багато (мало) коли доходи високі (низькі) порівняно із середнім доходом за весь період життя і навпаки.
Список використаної літератури
Базидевич В.Д., Баласт рик Л.О. Макроекономіка. Опорний конспект лекцій. – к.: Четверта хвиля, 1997.
Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії.- К.: Основи, 1994.
Крачило М.П. Основи економічної теорії.- К., 1997.
Радіонова І.Ф. Макроекономіка та економічна політика: Підручник.- К.: Таксон, 1996.
Савченко А., Пухтаєвич Г. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. (Державне регулювання ринкової економіки.) “Економіка України”, 1.1993.
Самюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка: Переклад з англ..- К.: Основи, 1995.
Степан Панчишин Макроекономіка К.: Либідь, 2000.
|
