інформаційних систем управління логістикою ;
- надання всіх видів діяльності, які зв’язують ринок послуг з ринком попиту, як взаємозв’язаної ЛС.
Основою економіки будь-якої держави є ринок товарів і послуг або товарний ринок. Об’єктами товарного ринку є товари і послуги, а суб’єктами – виробники і споживачі, продавці і покупці. Товар – це продукт праці, який призначений для продажу і задовольняє певну потребу підприємства або населення. Послуга – це товар, який не має матеріальної форми.
Складовою товарного ринку є ринок засобів виробництва (РЗВ), який складається із засобів праці та предметів праці. Предмети праці – це природна речовина (сировина, матеріали), на яку людина впливає в процесі праці з метою пристосування її для особистого або виробничого споживання. Засоби праці – це сукупність усіх речових елементів, які людина використовує для впливу на предмети праці. Із всіх засобів праці найбільше значення для розвитку виробництва, і відповідно для розвитку суспільства, мають знаряддя праці (обладнання, устаткування, прилади, різні агрегати і апаратура і т.п.). саме знаряддя праці є мірилом розвитку виробничих можливостей людини, розвитку суспільних виробничих сил і відповідно виробничих відносин, при яких здійснюється праця.
РЗВ відповідно до наукових уявлень про його суть передбачає таку суспільну організацію обміну, при якій реалізація продукції здійснюється на основі прямих взаємовідносин виробників із споживачами і торговими посередниками при вільному виборі партнера, що базуються на логістичному підході в умовах конкурентної змагальності продавців у задоволенні замовлень споживачів.
В попередніх темах вже розглядалась взаємодія окремих елементів маркетингу і логістики в процесі організації дистрибутивних мереж збуту вироблених продуктів і, зокрема засобів виробництва. Тут слід наголосити, що вчені і практики останнім часом почали вести мову про маркетингову логістику, принципи її формування, вироблення і реалізацію спільної стратегії для досягнення поставленої мети з допомогою цього економічного механізму.
Концепції логістики і маркетингу базуються на спільності, перш за все, операцій планування. Як відомо, маркетинг – це планування зорієнтоване на попит, на потреби споживача товару чи послуги, а логістика – планування матеріального попиту по наявності, доступності і часу реалізації товару. Логістику у фірмах часто сприймають як другу частину маркетингу. Інтереси між ними настільки сильні і тісно переплетені, що інколи важко буває їх розділити.
Ми вже зазначали, що маркетинг визначає “що треба робити”, а логістика озброює інструментарієм і механізмами реалізації маркетингових досліджень. Припустимо служба маркетингу обґрунтувала необхідність випуску нових видів продукції. Тоді завданням служби логістики буде забезпечити виробництво сировиною, управління запасами, транспортування і ін. все це робиться у розрізі нового виду продукції. Таким чином, логістику можна розглядати як інструмент реалізації стратегії маркетингу.
Використовуючи початковий зміст, що вкладений у поняття “фізичний розподіл” закордонними дослідниками, можна дати йому наступне визначення: “фізичний розподіл – це комплексна логістична активність (операція), яка є складовою частиною процесу дистрибуції, і яка включає в себе всі логістичні операції, що зв’язані з фізичним переміщенням і збереженням ГП в товаропровідних структурах виробників і (або) логістичних посередників”. Фізичний розподіл часто ототожнюється з дистрибуцією, яка займається просуванням ГП від виробників до кінцевих споживачів, організацією продаж, перед і після продажним сервісом. Фізичний розподіл підлягає аналізу, контролю і аудиту з метою встановлення найбільш ефективних каналів розподілу.
Основні канали розподілу в ЛС діляться на: 1. Незалежних гуртових посередників. 2. Збутові організації промислових фірм і підприємств. 3. Агенти, товарні брокери, ділери, комісіонери і інші посередники. 4. Товарні біржі, торгові дома, ярмарки, аукціони, фірмова торгівля і ін.
Основними ринками засобів виробництва виступають: 1. Ринок масової продукції базових галузей промисловості. 2. Ринки масової продукції галузей переробної промисловості. 3. Ринок продукції, що реалізується за індивідуальним замовленням споживачів – це, як правило, ринки унікального обладнання – літаки, кораблі, крупні гідро і електротурбіни, потужні трансформатори і ін.
Питання для самоконтролю
1. Які фактори логістичної концепції господарювання підвищують конкурентноздатність суб’єктів підприємництва?
2. Охарактеризуйте показник ПІК – прибуток на інвестований капітал при визначенні конкурентноздатності окремих видів ГП.
3. Дайте визначення ринку засобів виробництва.
4. Перерахуйте задачі, які вирішуються службою логістики спільно зі службою маркетингу.
5. Що спільного і які відмінності між дистрибуцією і фізичним розподілом ГП?
6. Що таке логістичний канал? Які функції він виконує? Назвіть основні види ринків засобів виробництва.
Практичне заняття 1.
Тема 5. Функціональний логістичний менеджмент.
Питання для обговорення
1.Зв’язок логістики з основними функціональними сферами бізнесу і іншими сферами народногосподарського комплексу.
Управління замовленнями.
Управління закупівлями
Логістичне адміністрування.
Підтримка логістичного менеджменту.
Стислий виклад теми та методичні вказівки до її вивчення.
При засвоєнні матеріалу цієї теми студентам слід звернути увагу на те, що особливістю логістичного менеджменту є те, що він як по стратегічним, так і по тактичним (оперативним) цілям і задачам зв’язаний зі всіма функціональними областями менеджменту (інвестиційного, інноваційного, виробничого, фінансового, інформаційного, по персоналу) в процесах управління замовленнями і закупівлями матеріальних ресурсів, виробництвом і розподілом готової продукції. Часто буває дуже важко розділити сфери дії логістичного і інших видів менеджменту (особливо виробничого, інвестиційного, фінансового, інформаційного), тому за звичай виділяють основну координаційну і інтегруючу функції логістичного менеджменту на вищих рівнях ієрархії управління у фірмі, органах регіональної і місцевої влади, галузі.
Потужним поштовхом для розвитку логістичного менеджменту стала поява синергетики як науки про процеси нелінійної самоорганізації в природі і суспільстві. Питання самоорганізації тимчасових, просторових, просторово-тимчасових структур вивчаються в рамках міждисциплінарної дисципліни, що отримала назву синергетика1. Закон синергії полягає в тому, що сума властивостей організаційного цілого перевищує «арифметичну» суму властивостей, що є у кожного із тих елементів, які ввійшли в склад цілого елементу зокрема.
Отже, властивості цілого не зводяться до суми властивостей його частин. Термін synergy в перекладі з грецького означає співробітництво, співдружність. Одержаний сумарний ефект носить назву синергічного ефекту. Синергетика, основні положення якої були сформульовані Г. Хагеном, представляє собою евристичний метод дослідження відкритих систем що само організуються, які підлягають кооперативному ефекту, що супроводжується утворенням просторових, тимчасових або функціональних структур.
Синергічний зв’язок – зв’язок в логістичній системі, яка при сумісному функціонуванні незалежних елементів системи забезпечує збільшення загального ефекту до величини більшої, ніж сума ефектів цих же елементів, діючих незалежно, тобто посилює зв’язок елементів системи.
Синергія: - ефект взаємного посилення зв’язків однієї системи з іншою на рівні матеріального потоку.- спільний (корпоративний) ефект взаємодії елементів у системі.
На думку авторів учбового посібника “Основи логістики”, “...логістичний менеджмент на фірмі представляє собою синергію основних управлінських функцій (організації, планування, регулювання, координації, контролю, обліку і аналізу) з елементарними і комплексними логістичними функціями для досягнення цілей логістичної системи [4]. Універсальність подібного визначення логістичного менеджменту дозволяє з успіхом розповсюдити його на всі види підприємницької діяльності і виконання функціональних обов’язків державних установ.
В попередніх темах ми уже відзначали взаємозв’язок логістики з виробництвом, фінансами, маркетингом тому можна вести мову про те, що функціональний рівень системи логістики характеризує групи процесів, що є різнохарактерними по змісту, принципам і методам управління матеріальними потоками. Цей комплекс підсистем включає підсистеми: організація матеріальних потоків у виробництві, управління закупівлями, організація правового і інформаційного забезпечення логістичних рішень, організація збуту продукції.
Кожна з цих підсистем вирішує свої завдання.
Приклад
Задачі, що реалізуються в підсистемах, які забезпечують функціонування і взаємодію елементів логістичного ланцюга.
Підсистема організації роботи складів вирішує завдання визначення числа і виду складів, виконуваних ними функцій, контролю і обліку матеріалів. Підсистема організації роботи транспорту покликана вирішувати завдання визначення типу і кількості транспортних засобів, встановлення транспортних маршрутів і схеми руху, оптимізації вантажних потоків. Підсистема організації функціонування підрозділів логістики покликана вирішувати завдання встановлення сфери діяльності цих підрозділів, виконуваних ними функцій, кадрового забезпечення процесу логістики.
Якщо в сфері матеріального виробництва встановити чіткі межі компетенції логістичного менеджменту по формальним ознакам доволі складно, то у сфері комерційного посередництва це зробити значно простіше, так як практично все комерційне посередництво по суті має логістичний характер (прямо або побічно воно зв’язано з матеріальними, фінансовими, інформаційними і іншими економічними потоками в процесі розподілу і товарного обміну).
Інтерфейс логістичного і операційного менеджменту проявляється в проблемі обліку сезонного попиту при виробництві ГП. Повне передбачення (прогноз) такого попиту не завжди можливий, і тому для страхування ризику втрати продаж виробники прагнуть максимізувати обсяг випуску ГП, що приводить до зростання затрат на збереження і підтримку запасів ГП як у виробника, так і в дистрибутивні мережі. Завданням логістичного менеджменту у цьому випадку є оптимізація загальних витрат у виробництві і дистрибуції для створення сезонних запасів ГП. Взаємодія між логістикою і операційним менеджментом прослідковується і у питанні про упакування, яку більшість фірм трактує як логістичну активність не тільки в збуті, але і у виробництві.
Взаємодія логістики з інвестиційним і інноваційним менеджментом визначає сферу взаємних інтересів в технічній і технологічній політиці фірми. Інвестиції в передові виробничі технології, які приводять до змін тривалості виробничого циклу і атрибутів ГП, ставлять перед логістичним менеджментом нові проблеми, що зв’язані з забезпеченням виробництва додатковими МР, варіацію внутрівиробничих логістичних активностей, забезпеченням додаткового логістичного сервісу у збуті і т.д. В той же час інвестиції в складське і вантажопереробне обладнання, транспортні засоби і комунікації, обчислювальну і оргтехніку розширюють можливості логістичного менеджменту для прийняття ефективних рішень.
Взаємодія логістики і фінансового менеджменту проявляється перш за все в обсязі і оборотності оборотного капіталу фірми. Так як значну долю оборотного капіталу складають грошові засоби, що вкладені в запаси МР, ГП, то ефективність логістичних рішень по управлінню запасами (наприклад, зниження їх обсягів у виробництві і дистрибуції) прямо зв’язана з прискоренням оборотності і вивільненням фінансових засобів для інвестування у виробництво або сервіс.
Близькою до фінансового менеджменту є проблема взаємодії логістики з діючою у фірмах системою бухгалтерського обліку і звітності. Та ж проблема спостерігається з управлінням якістю і сервісу в еволюції логістики.
Оскільки сфера державних закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення нормального функціонування і підтримки бюджетних організацій і установ (збройні сили, безпека, міліція, державний апарат, бюджетована частина охорони здоров’я, освіти, культури, соціального забезпечення і ін.) розглядається як логістична система, то логістичний менеджмент є тим інструментом, який дозволяє найбільш ефективно розподіляти і використовувати кошти державного і місцевих бюджетів.
Логістичний менеджмент у виробничих фірмах починається з приймання і обробки замовлення споживачів (покупців) ГП [4, с. 135-48]. Укрупнено, не стосуючись маркетингової стратегії фірми, можна сказати, що задачею логістичного менеджменту є якісне задоволення попиту від приймання замовлення до доставки ГП кінцевому споживачу у відповідності з правилами логістичного міксу (див тему 3). Загальна процедура управління замовленнями включає в себе декілька етапів, утворюючи так званий логістичний цикл замовлення: приймання і попередня обробка інформації про замовлення ; передача ; конфігурування ; визначення джерел виконання замовлення ; планування ; моніторинг виконання і доставки замовлення споживачу.
Основною метою логістичного менеджменту закупівель [4, с. 175-190] є надійне і якісне забезпечення як підприємств матеріального виробництва, так і організацій і установ інших сфер господарського комплексу, необхідними для виконання виробничих і інших функціональних завдань МР. Проте досягнення цієї мети може бути виконано з різними затратами ресурсів, тому перед логістичним менеджментом виникає проблема оптимізації, як в ланцюгу “постачання – виробництво”, так і в повному логістичному ланцюгу (включаючи кінцевого споживача).
Закордонні спеціалісти по логістиці часто розглядають управління закупівлями як “дистрибуцію навпаки”, маючи на увазі, що у обох сферах реалізуються одні і ті ж логістичні активності: процедури замовлень, транспортування, вантажопереробка, управління запасами, складування і ін. Разом з тим, не дивлячись на зовнішню подібність, є принципові відмінності, що зв’язані перш за все з відмінностями у цільових установках управління цими ключовими логістичними операціями при реалізації глобальної мети бізнесу, яка відповідає місії фірми на ринку.
Розробка логістичної стратегії займає центральне місце в логістичному адмініструванні [4, с.452-483] діяльності фірм поряд з корпоративною маркетинговою і виробничими стратегіями і встановленням місії, тобто це той вихідний фундамент, який відповідає на два основних питання: що фірма представляє собою в даний час і куди вона прагне?
Один із етапів розробки логістичної стратегії є розробка логістичного стратегічного плану з визначенням агрегованих показників як в цілому для логістичної системи, так і для окремих рівнів менеджменту. На цьому етапі затверджується організаційна структура ЛС, визначається базова логістична інформаційна система, система оцінки виконання стратегічних задач і моніторингу. Особлива увага тут приділяється зменшенню затрат, мінімізації інвестицій ЛС, покращенню логістичного сервісу.
Персонал логістичного менеджменту фірм має постійну потребу в аналізі результатів прийнятих управлінських рішень і системних характеристик. При цьому аналіз проводиться, як правило, по базисним і ключовим логістичним операціям і в цілому для визначення рівня досягнення стратегічних, тактичних і оперативних цілей логістичного менеджменту. Під аналізом результатів управлінських рішень в логістиці в широкому розумінні за звичай приймається розкладання (декомпозиція) об’єкту чи процесу що вивчається на частини з метою економічного, фінансового, технічного і т.п. дослідження цих частин. З позицій логістики перш за все представляє інтерес економічний і фінансовий аналіз-аудит, що приймаються логістичними менеджерами фірм, і які в кінцевому підсумку відображаються на рівні загальних затрат, прибутку, рентабельності і інших результуючих показниках.
В основу логістичного аналізу покладені такі принципи, як науковість, системний підхід, динамічність, виділення пріоритетних напрямів, комплексність повнота і достовірність інформаційної бази і ін. Методи і прийоми що при цьому застосовуються , характерні для загального техніко-економічного аналізу виробничо-господарської діяльності.
Найбільш застосовуваним у логістиці є АВС - аналіз і XYZ-аналіз.
АВС - аналіз є одним із методів раціоналізації, який може використовуватися у всіх функціональних сферах підприємств і фірм. Він дозволяє: а) виділити найбільш суттєві напрями діяльності ; б) спрямувати ділову активність у сферу підвищеної економічної значимості і одночасно знизити затрати в інших сферах за рахунок усунення надлишкових функцій і видів робіт ; в) підвищити ефективність організаційних і управлінських рішень дякуючи їх цільовій орієнтації.
Нераціонально приділяти позиціям, що відіграють незначну роль у виробництві, таку ж увагу що і сировині чи матеріалам першорядної важливості. Це положення, що одержало широке визнання, відоме як принцип Парето. Суть його полягає в тому, що на декілька виробів із всієї сукупності тих, що виробляються, продаються, купуються або зберігаються, приходиться значна частина витрачених або придбаних ресурсів. Стосовно до політики матеріальних запасів останні означають, що на обмежене число поставок приходиться основна маса використовуваних матеріалів.
XYZ – аналіз матеріалів передбачає оцінку їх значимості в залежності від частоти споживання. Якщо розглядати споживання окремих видів матеріалів на протязі тривалого періоду, то можна встановити, що в їх числі є матеріали , які мають постійний і стабільний попит ; матеріали, витрати яких піддаються певним, наприклад сезонним коливанням, і, на кінець, матеріали, витрати яких мають випадковий характер. Тому в границях кожного із класів А, В і С матеріали можуть бути розподілені ще і по степені прогнозованості їх витрат. Для такої класифікації використовуються символи X,Y,Z. В якості показника, що характеризує можливі коливання в споживанні матеріалів, може використовуватись коефіцієнт варіації
 =  . 100 %,  = 
де - стандартне відхилення, яке визначає степінь фактичних витрат матеріалів на протязі аналізованого періоду відносно середньої величини ;
 - середня величина витрат матеріалів ;  - фактичні витрати матеріалів у t-му періоді ; Т – число періодів спостереження.
Процедури контролю в ЛС дуже подібні до контролю параметрів в технічних системах і процесах. Сам процес контролю полягає в постійному або періодичному порівнянні заданих характеристик і параметрів з поточними значеннями цих параметрів. Складність такого порівняння для ЛС полягає в тому, що багато показників і характеристик мають якісний характер, а критерії порівняння є векторними. Розрізняють системи контролю розімкнуті, замкнуті і системи з модифікованим зворотним зв’язком.
Моніторинг в ЛС здійснюється або вручну персоналом менеджменту, консультантами, аудиторами або на основі комп’ютерних програм.
Важливу роль в логістичному адмініструванні відіграють процедури аудиту, під яким розуміють періодичні пробірки стану окремих елементів ЛС (транспортування, складування, зберігання і т.д.) і статусу логістичних операцій. Складовим логістичного адміністрування є і звіт про рівні логістичних затрат. Цей звіт показує співвідношення річних затрат в інтегрованих логістичних активностях: закупівлях і фізичному розподілі, а також рівень логістичного сервісу в заданому періоді часу по зрівнянню з попереднім і відносно конкурентів.
Специфічною рисою інфраструктури товарних ринків в багатьох країнах є органічне поєднання децентралізованих початків і державного управління. закордонний досвід показує, що ринкові відносини тісно взаємозв’язані з державним регулюванням виробництва і товарообігу, які здійснюються економічними і правовими методами в інтересах розвитку національної економіки і світогосподарських зв’язків. Об’єктивна необхідність у державній підтримці покликана , у крайньому разі, двома обставинами. По-перше, тим, що переслідує власні інтереси, логістичні посередники покликані забезпечувати потреби обслуговуваних ними підприємств і організацій, надійність і ефективність наданих послуг. По-друге, органи державного управління покликані координувати інтереси логістичних посередників і обслуговуваних ними підприємств, сприяти забезпеченню взаємовигідних відносин між ними [2, с. 128-138].
Питання для самоконтролю
1. Що вивчає наука синергетика?
2. Дайте визначення закону синергії, синергетичному зв’язку.
3. Поясність інтерфейс (взаємозв’язок) логістичного менеджменту з
іншими функціональними видами менеджменту.
4. Охарактеризуйте логістичний менеджмент замовлень споживачів.
5. Охарактеризуйте логістичний менеджмент закупівель.
6. Що розуміють під логістичним адмініструванням, його складові?
7. Наведіть основні напрями державної підтримки логістичного
менеджменту.
Практичне заняття 2.
Тема 6. Інформаційне забезпечення логістичного управління.
Питання для обговорення
1. Інформаційні потоки в логістиці.
2. Інформаційні системи в логістиці.
3. Види логістичних інформаційних систем.
4. Принципи побудови логістичних інформаційних систем.
5. Закордонна практика інформаційного забезпечення управління матеріальними потоками.
Стислий виклад теми та методичні вказівки до її вивчення
В основі процесу управління матеріальними потоками лежить обробка інформації (економічної), тобто сукупності функціонуючих в економічних об’єктах різних відомостей, які можна фіксувати, передавати, перетворювати і використовувати для здійснення таких функцій управління, як планування, облік, економічний аналіз, регулювання і ін. Ця інформація циркулює в логістичних системах. В зв’язку з цим одним із ключових понять логістики є поняття інформаційного потоку.
Інформаційний потік – це сукупність циркулюючих в логістичній системі, між логістичною системою і зовнішнім середовищем повідомлень, що необхідні для управління і контролю за логістичними операціями (активностями). Інформаційний потік може існувати у виді паперових і електронних документів. Іншими словами – це потік повідомлень в мовній, документ ній (паперовій, електронній) і іншій формі, що генерується вихідним матеріальним потоком в ЛС, що розглядається, між ЛЛС або ЛС і зовнішнім середовищем, і який призначений для реалізації управлінських функцій. Ознаки класифікації інформаційних потоків наведені у схемі [4, с.361].
Вимірюється інформаційний потік кількістю обробленої і переданої інформації за одиницю часу. У відповідності з кібернетичною теорією інформації за одиницю кількості інформації прийнята так звана двоїна одиниця – БІТ. При використанні ЕОМ інформація вимірюється байтами. БАЙТ – це частина машинного слова, яка складається, як правило, із 8 біт і використовується як одне ціле при обробці інформації в ЕВМ.
Інформаційні потоки в сукупності (інтегровано) складають інформаційну систему, яка в той же час є значним елементом будь-якої ЛС і є її підсистемою. Ця підсистема забезпечує проходження і обробку інформації в ЛС і при більш детальному розгляді сама розгортається у складну інформаційну систему, що складається із різних підсистем.
Так як і будь-яка інша система логістична інформаційна система (ЛІС) повинна складатися із упорядкованих взаємозв’язаних елементів і володіти деякою сукупністю інтегрованих якостей. Декомпозицію ЛІС на складові елементи можна здійснити по-різному. Найбільш часто ЛІС ділять на дві підсистеми: функціональну і забезпечуючу, див. [2, с.165].
Визначення ЛІС можна сформулювати наступним чином: інформаційна система – це певним чином організована сукупність взаємозв’язаних засобів вичислювальної техніки, персоналу, різних довідників і необхідних засобів програмування, що забезпечує вирішення тих чи інших функціональних задач (в логістиці – задач по управлінню матеріальними потоками).
ЛІС можуть створюватися з метою управління матеріальними потоками на рівні окремого підприємства, фірми, компанії, а можуть сприяти організації логістичних процесів на території регіонів, країн і навіть групи країн.
На рівні окремого підприємства ЛІС, в свою чергу поділяють на три групи: - планові ; - диспозитивні (або диспетчерські) ; - виконавчі (або оперативні).
ЛІС, що входять в різні групи, розрізняються як своїми функціональними, так і забезпечуючи ми підсистемами. Функціональні підсистеми відрізняються складом вирішуваних задач. Забезпечуючі підсистеми можуть відрізнятися всіма своїми елементами, тобто технічним, інформаційним і математичним забезпеченням.
В логістиці також використовуються інформаційні системи із зворотнім зв’язком. Такі системи існують там, де оточуюче середовище сприяє прийняттю рішення, яке здійснює вплив на це середовище, а значить і на подальші рішення.
Об’єктом управління ЛІС є потоки інформації, що зв’язані з постачанням, запасами і розподілом ГП як внутрі, так і поза організацією, фірмою. Інформаційні потоки не є елементарними і неподільними об’єктами, а представляють собою достатньо складну систему з множиною взаємозв’язків як внутрі організації, так і поза її межами. Суб’єктом управління в ЛІС є конкретні структурні підрозділи, особи, що приймають рішення.
З позицій системного підходу в процесах мікрологістики виділяють три рівні побудови : перший рівень – робоче місце, на якому здійснюється логістична операція з матеріальним потоком. Другий рівень – дільниця, цех, склад, де відбуваються процеси транспортування вантажів, розташовуються робочі місця. Третій рівень – система транспортування і переміщення в цілому, що охоплює ланцюг подій, за початок якої можна прийняти момент відвантаження сировини постачальником.
Аналогічну рівневі систему можна побудувати і в макрологістичних процесах – підприємство – регіон (галузь) – країна.
З допомогою інформаційної логістики і удосконалення на її базі методів планування і управління в компаніях ведучих промислових країн Заходу відбувається в даний час процес, суттю якого є заміна фізичних запасів надійною інформацією про наявність матеріальних ресурсів.
На сучасному етапі розвитку інформаційної логістики в розвинутих країнах ставиться задача: на базі повсюдного впровадження ЕВМ створити інтегровані АСУ і АСПРи і тим самим забезпечують гнучке реагування виробництва на потреби ринку. Мінімізувати витрати і отримати додаткові переваги в конкурентній боротьбі за покупця.
Складність, велика розмірність і наявність великої кількості документів, що використовуються при управлінні матеріальними потоками в ЛС, викликали появу за кордоном концепції “Electronic Data Interchange” - EDI (“електронного обміну даними”). В найбільш загальному трактуванні EDI представляє собою комп’ютерний інформаційний обмін між користувачами з застосуванням стандартного формату даних і який обслуговує сучасні телекомунікаційні технології. Відносно недавнє застосування EDI буквально революціонізувало процедуру управління замовленнями і державними закупівлями в закордонних фірмах.
В останні роки закордоном набула широкого розвитку електронна торгівля. Найбільше це стосується сфери державних закупівель. на базі шести стандартів ЄС країни-учасниці розробили узгоджене законодавство, яке передбачає розвиток електронної комерції, створення електронного уряду з правом електронного підпису [див. 1, № 17 с.18-19 та № 18 с.10-13].
В 2000 р. ВР України був прийнятий Закон України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, проте цей закон не передбачав використання в Україні електронної торгівлі і лише внесені зміни і нова редакція 2003 р. цього закону передбачають використання досвіду країн Західної Європи в організації електронних торгів державних закупівель, що буде сприяти інтеграції України в ЄС.
Питання для самоконтролю
Сформулюйте визначення понять “інформація”, “інформаційна система”.
Дайте визначення поняття “інформаційний потік”. Наведіть приклади інформаційного потоку..
Охарактеризуйте підсистеми. Що входять в склад інформаційних
систем.
4. Назвіть і охарактеризуйте види інформаційних систем.
5. Назвіть об’єкти і суб’єкти логістичних інформаційних систем.
Покажіть, як організація інформаційних потоків впливає на ефективність управління матеріальними потоками.
Що є цінного в закордонній практиці інформаційного забезпечення управління матеріальними потоками?
Практичне заняття 3.
Тема 7. Господарська угода, контракти та державне замовлення в системі логістичного управління рухом матеріалопотоків.
Питання для обговорення
1. Організація господарських зв’язків по поставкам продукції як логістичний процес.
2. Господарська угода на поставку продукції виробничо-технічного призначення.
3. Державне замовлення (закупівлі) та контракти в системі державного регулювання та їх логістичне обслуговування.
Особливості формування контракту на поставку с/г продукції для державних потреб.
5. Нормативні і законодавчі акти, що регламентують забезпечення державних потреб у матеріальних ресурсах.
Стислий виклад теми та методичні вказівки для її вивчення
Для майбутніх адміністративних менеджерів чи менеджерів державної служби дана тема є однією з найважливіших, оскільки отриманий фах передбачає їх участь у процедурах тендерних торгів по державних закупівлях. Ця обставина обумовлює вимогу до набуття знань про формування сучасного ринку державних закупівель як логістичної системи.
Сучасна логістична система державного замовлення (закупівель) і державних контрактів в Україні формується з певними труднощами. З ліквідацією планової системи матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) була зруйнована правова база регулювання товаропотоків, знищена раціональна схема організації вантажопотоків, втрачено управління інформаційними потоками, тобто фактично були зруйновані відлагоджені господарські зв’язки між республіками і регіонами колишнього Союзу. Причому це відбулось раніше, практично миттєво, ніж була створена відповідна ринкова торговельна інфраструктура і особливо це позначилось на ринку засобів виробництва (РЗВ).
Намагання впровадити в економіку України за останні 10 років новий господарський механізм – ринкові відносини – зумовило необхідність суттєвої зміни організації господарських зв’язків. Зокрема, формування РЗВ, розвиток товарно-грошових відносин вимагають орієнтації на врахування інтересів споживачів (покупців) при формуванні господарських зв’язків і в першу чергу відмови від пріоритетного централізованого розподілу матеріальних ресурсів і переходу до переважно гуртової торгівлі засобами виробництва на основі логістичного підходу і розвитку ринкової інфраструктури, де менеджмент, маркетинг і логістика виступають як триєдина функція управління рухом матеріального потоку.
Порядок встановлення господарських зв’язків суттєво розрізняється в залежності від того, розподіляється продукція централізовано (на основі державного замовлення чи державних закупівель), чи реалізовується в порядку гуртової торгівлі, тобто на основі логістичних каналів розподілу і логістичного сервісу.
Перехід до ринку супроводжується звуженням планово-адміністративного впливу держави на майнові відносини, отже розширюється свобода вибору партнерів у господарських зв’язках і визначенні змісту договірних зобов’язань. Це стосується насамперед договорів, угод, контрактів, спрямованих на забезпечення потреб юридичних і фізичних осіб у матеріальних, енергетичних, продовольчих ресурсах (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна-бартер, постачання енергії тощо). Отже основою господарського зв’язку можна визнати юридично оформлений договір, угоду. Усі інші зв’язки є діями агентів тіньової (незаконної) господарської діяльності.
Студентам слід мати чітке уявлення про економічну суть і трактування терміну “Договір, Угода”. У Цивільному кодексі України господарський договір як підстава виникнення господарсько-договірного зобов’язання визнається як ділова угода між суб’єктами господарювання про розподіл між ними кореспондентських прав та обов’язків, необхідних для досягнення цілей і про ті умови, яких повинні дотримуватися сторони при виконанні взаємно прийнятих ними зобов’язань [3. с. 24].
У законодавстві та доктрині ряду зарубіжних країн відоме поняття “торговельна угода” [3, с. 24]. У Цивільному кодексі України закріплюється категорія підприємницького договору. Його зміст становлять умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або інших цілей, не пов’язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням [3, с. 25]. Взагалі у господарській практиці застосовується досить значна різноманітність договорів і угод. Так, у розвитку економічних зв’язків та співробітництва українських підприємців із зарубіжними партнерами важливу роль відіграє зовнішньоекономічний договір (контракт).
Узагальнене поняття зовнішньоекономічного договору (контракту) дано в ч. 6 ст.1 Закону Української РСР “Про зовнішньоекономічну діяльність”: під зовнішньоекономічним договором розуміється матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності [3, с. 279].
Основою забезпечення державних потреб у матеріальних ресурсах (державне замовлення) на сучасному етапі згідно чинного законодавства є тендерні торги, через посередництво яких розпорядники державних (бюджетних) коштів різних рівнів на основі конкурсу визначають переможців тендерних торгів по поставкам продукції, виконанню робіт , наданню послуг за державні кошти і укладають з ними договори (контракти) у відповідності з Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.
Окремою сферою господарської діяльності тут виступає контрактація сільськогосподарської продукції і сировини. Формування державних ресурсів с/г продукції, забезпечення населення продовольством, а переробних підприємств сировиною значною мірою залежить від чітко налагодженої системи договірних відносин із закупівель цієї продукції у с/г товаровиробників. Забезпечення потреб у продукції с/г для бюджетної сфери, формування державного резервного та елітного насіннєвого фондів і генетичного фонду у тваринництві здійснюється через державний контракт. Виробники с/г продукції нині самостійно розпоряджаються своєю продукцією, реалізуючи її за державними контрактами та іншими договорами через аграрні біржі, торгові та контрактні доми, заготівельні та посередницькі організації.
Контракти мають багато переваг. Агенти з закупівель мають змогу краще контролювати транспортні засоби. Вартість перевезення можна вважати стабільно та незалежною від коливань ринкової ціни. На додаток, контракти гарантують агенту з закупівель певний рівень сервісного обслуговування та надають йому конкурентні переваги.
Контракти вигідні обом сторонам, але важливо щоб вони включали усі основні елементи перевезення і збереження закуплених ресурсів. Не існує стандартів у написанні контрактів, його форма змінюється в залежності від умов, засобу перевезення, агента з доставки, виду агента з закупівель, товарів,що перевозяться, рівня конкуренції та ін.
За договорами контрактації с/г товаровиробник зобов’язується виробити с/г продукцію та передати її у власність контрактантові (заготівельникові) або зазначеному ним одержувачу, а контрактант зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за обумовленими цінами.
Більш детально умови контрактації викладені у Цивільному кодексі України. Вперше умови контрактації в Україні після 1991 р. регламентувались Декретом КМ України “Про державний контракт і державне замовлення на 1993 р.”, окрім того вони регламентувались Положенням про механізм формування і економічного стимулювання державного замовлення (контракту) на поставку до державних ресурсів с/г продукції та сировини у 1993 р.
Державне замовлення спочатку регламентувалось Тимчасовим положенням про порядок формування та розміщення обсягів поставок продукції (робіт, послуг) для виконання державних контрактів і державного замовлення на 1993 р. Див. список літератури [4]. Далі був Указ Президента України “Про державний контракт і державне замовлення на 1994 р.”, а з 1996 р. державне замовлення регламентувалось Законом України “Про поставки продукції для державних потреб”. Оскільки цей закон не мав ефективного ринкового механізму його реалізації на початку 2000 р. ВР України був прийнятий новий Закон України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”. Нова редакція цього закону у зв’язку з прийнятими змінами зроблена у 2003 р. Механізмом реалізації цього закону встановлено, застосовувані у ЄС тендерні торги, що сприятиме інтеграції України у європейське співтовариство.
Питання для самоконтролю
Дайте характеристику особливостей формування господарських зв’язків в сучасних умовах.
2. Що таке господарська угода, договір і що означає їх пролонгація?
3. Який загальний порядок укладання господарської договору?
Що представляє собою державний контракт? Де він застосовується?
Що являє собою державне замовлення? державні закупівлі? Які принципи їх формування?
Суть системи контрактації та механізму формування державного замовлення на поставку с/г продукції для державних потреб.
Назвіть основні нормативні та законодавчі акти, що регламентують поставку матеріальних ресурсів для державних потреб.
Практичне заняття 4.
Тема 8. Нормативна система логістичного управління потоками матеріальних ресурсів.
Питання для обговорення
Значення нормування витрат МР для ефективності логістичного обслуговування їх руху.
Система прогресивних норм і нормативів витрат МР.
Методи та різновиди розрахунку норм витрат МР.
Використання вторинних матеріальних ресурсів.
Поняття про автоматизовану систему норм витрат МР.
Стислий виклад теми та методичні вказівки до її вивчення
За роки трансформації української економіки нормативний метод управління рухом матеріальних ресурсів практично не досліджується, не дивлячись на впровадження у виробництво нових технологій норми витрат матеріальних ресурсів на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг для цих технологій практично не розробляються, а використовуються старі, що розроблені і затверджені ще у колишньому союзі. Разом з тим студентам слід знати, що методи ведення господарської діяльності, що склалися у сфері матеріального виробництва України в умовах ринкових відносин вимагають наукового, раціонального нормування витрат МР. Цього вимагає і логістична концепція управління потоками МТР, яка впроваджується в переважній частині базових галузей народногосподарського комплексу України.
Норми витрат є важливішою умовою раціонального використання МТР, знаряддям ефективного впливу на економію сировини, матеріалів, палива і енергії. Нормування – це процес встановлення планової, технологічно-обгрунтованої міри виробничого споживання МР. Воно передбачає глибокі знання економічної суті, ролі і значення різних видів норм і нормативів в плануванні виробництва та його МТЗ. Нормування використання МР на одиницю виробленої продукції включає до себе розробку норм їх споживання у виробництві при випуску продукції, корегування діючих норм, затвердження і доведення норм до виробничих дільниць і бригад.
Норми і нормативи, що постійно перебувають у динаміці, потрібні для визначення народногосподарської пропорційності при розподілі суспільної праці й засобів виробництва в умовах зміни структури потреб, тобто вони є тим механізмом, який сприяє реалізації логістичної концепції управління рухом МР (правило 7- R). Норми і нормативи виступають тут, з одного боку, як регулятор в оцінці кількості засобів виробництва для здійснення оптимальної народногосподарської пропорційності, а з іншого – у вигляді вихідної бази вирішення завдань найбільш повного задоволення суспільних потреб при найменших витратах живої і уречевленої праці.
Традиційне визначення норм витрат – це максимально допустима кількість сировини, матеріалів, палива і енергії на виробництво одиниці продукції (роботи) встановленої якості в конкретних організаційно-технічних умовах виробництва.
Норма витрат – це не облікований показник витрат ресурсів, а орієнтир на передовий вітчизняний і світовий досвід організації виробництва, досягнення НТП в частині раціонального використання сировини, матеріалів, палива та енергії. Тому норми витрат, що відбивають суспільно-необхідні витрати ресурсів, називаються прогресивними.
Прогресивні норми повинні безперервно удосконалюватися і змінюватися з урахуванням досягнень НТП, організаційно-технічних і соціально-економічних факторів. Впровадження прогресивних норм витрат МР забезпечує скорочення витрат сировини і матеріалів на одиницю випущеної продукції (робіт, послуг), а також зниження їх собівартості, що і передбачає логістичний підхід до управління рухом МР.
Для реального обрахування матеріальних затрат національною статистикою пропонується 10 укрупнених груп норм і нормативів [див. 3 с. 101-102]. Ці норми і нормативи розроблені ще в колишньому Союзі і після 1991 р. офіційно не переглядались.
Норми витрат сировини і матеріалів у виробництві розрізняють за такими основними ознаками: за ступенем деталізації об’єкта нормування ; за ступенем укрупнення
|
