Електроенергетика України - Розміщення продуктивних сил - Скачать бесплатно

План

Мета роботи.

Постановка проблеми.

Аналіз проблеми.

Пропозиції до розв’язання проблеми.

Обґрунтування пропозицій і вибір альтернатив.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.

Необхідні ресурси і умови.

Висновки.

Мета роботи

Метою даної роботи є проаналізувати стан галузі електроенергетики в Україні в конкурентному середовищі та визначити її конкурентоспроможність, а також її роль в розбудові незалежної України та перспективи всередині країни.

Постановка проблеми

Електроенергетика є базовою галуззю економіки України, від надійного і сталого функціонування якої значною мірою залежать темпи виходу України із скрутного економічного становища та енергетична безпека держави.

Електроенергетична галузь функціонує в особливих умовах. Процес постійного і безперервного в часі збалансування виробництва і споживання електроенергії забезпечується єдиним диспетчерським управлінням об'єднаною енергетичною системою України.

В силу зазначених особливостей шлях електроенергії від виробника до споживача не може відбуватися без проходження стадії оптової купівлі-продажу, що зумовлює необхідність існування оптового ринку[1].

У 1994 році з метою запровадження конкурентних засад в електроенергетиці розпочато структурну перебудову та реформування енергетичної галузі. Реформування здійснювалося за такими напрямами:

реструктуризація галузі;

запровадження конкурентних відносин між виробниками та постачальниками електроенергії;

державне регулювання діяльності суб’єктів природних монополій в електроенергетиці;

створення оптового ринку.

Протягом 1994-1996 років проведено демонополізацію та реорганізацію виробничих енергетичних об’єднань, асоціації ГЕС та підприємств енергетичних мереж, які забезпечували на відповідних територіях виробництво, транспортування, розподіл та реалізацію електроенергії, і створено нову структуру галузі, яка сприяє формуванню конкурентних відносин на оптовому ринку електроенергії.

У результаті реорганізації галузь має таку структуру:

4 енергогенеруючих компанії на базі теплових електростанцій;

1 енергогенеруюча компанія на базі атомних електростанцій;

2 енергогенеруючі компанії на базі гідроелектростанцій;

40 енергопостачальних компаній — власників розподільних мереж, які поставляють електроенергію споживачам.

Частка електроенергії виробленої на різних типах електростанцій становить:

ТЕС – 36,4 млн. кВт

АЕС – 12,8 млн. кВт

ГЕС – 4,7 млн. кВт

Щодо палива, яке українські енергогенеруючі підприємства використовують для виробництва електроенергії та тепла можна зазначити:

АЕС. Ситуація ускладнюється відсутністю у державі власного циклу виробництва ядерного палива. З 1998 року припинено російські поставки тепловиділяючих збірок на компенсаційній основі, тому обсяги виробництва електроенергії на АЕС безпосередньо залежать від політичних рішень щодо погашень заборгованостей перед Росією за поставлене ядерне паливо.

ТЕС (найбільша частка у виробництві електроенергії). Використання низькоякісного (непроектного) палива на багатьох блочних електростанціях спричиняє інтенсивне старіння обладнання ТЕС[2]. Використовуване паливо:

Кам’яне вугілля – частка у виробництві електроенергії та тепла у 2000 – 25,5%

Природний газ – частка у виробництві електроенергії та тепла – 23,1%

Мазут – 1,4%.

Але, не зважаючи ні на що, галузь потребує коштів, інакше вона стане просто небезпечною[3]. Достатньо сказати, що вже цілком вичерпали свій ресурс 98% енергоблоків теплових електростанцій. Зношеність енергомереж країни, за даними Мінтопенерго, призвела до того, що технологічні втрати електроенергії в них складають 20% її транспортованої кількості та постійно зростають: у 1996 р. вони складали трохи більше 12%, а сьогодні в таких областях як Хмельницька, Волинська, Закарпатська, Тернопільська, Херсонська, Одеська доходять до 36—44%. За оцінками експертів, Україна щорічно втрачає в електромережах електроенергію, для виробництва якої необхідно до 10 млрд. кубометрів газу.

Представники енергопостачальних компаній вважають, що чималу частку в загальних технологічних втратах електроенергії складають так звані «комерційні» втрати — неврахована електроенергія, що була поставлена споживачам. В результаті постійно знижується рентабельність української енергетики. Так, середній показник рентабельності українських обленерго в першому півріччі 2001р. склав майже «мінус» 7% (проти «мінус» 2,3% — за аналогічний період минулого року). Поряд з високими втратами в мережах, енергетики пояснюють свої низькі фінансові результати недостатнім розміром тарифів на передачу електроенергії. На їхню думку, зростаючі втрати електроенергії, що чинять чималий тиск на тарифну політику, можна знизити, зокрема, шляхом удосконалення роботи зі споживачами і заміни приладів обліку. Однак це просто неможливо за нинішнього рівня тарифів.

А ще наші енергетичні біди, очевидно, багато в чому пов’язані з масовим розкраданням енергетичного майна. Це явище набуло надзвичайного характеру і унеможливлює стабільну роботу енергосистеми. Незалежна галузева профспілка енергетиків України навіть звернулася з цього приводу до керівників держави. «Якщо облдержадміністрації не нададуть підтримки енергетикам, третина електромереж в областях не будуть належним чином підготовлені до роботи в осінньо- зимовий період 2001—2002 років, — стверджує профспілка і попереджає, що це «перекреслить надії на стале енергопостачання»[4]. За інформацією представників енергопостачальних компаній, розкрадання майна в електромережах особливо активізуються під час відключень споживачів від електроенергії в осінньо-зимовий період.

Отже, постає питання, як здолати ці проблеми. Адже тут ми стикаємося з нашою постійною проблемою: робити треба дуже багато, а коштів, як завжди, не вистачає.

Так як ця галузь є однією з найважливіших у розвитку та існуванні держави, то питання про те чи варто її розвивати навіть не може ставитись. Отже, таким чином постає питання: яких заходів потрібно вжити для поліпшення ситуації, що склалася. Отож, саме ця проблема і є головною темою моєї роботи.

Аналіз проблеми.

Аналізуючи нинішню структуру енергетики, отримаємо як незаперечний факт, що вона не оптимальна. Як відомо, середній брутто ККД конденсаційних теплових електростанцій становить 34-38%. Якщо врахувати витрати електроенергії на власні потреби ТЕС (робота насосів, подріблення вугілля та інші), то нетто-ККД можна оцінити на рівні 30-34 %. Якщо ж врахувати ще й витрати на трансформацію і передачу електроенергії, які подекуди сягають 16 % і більше (а за нормативами мають бути в межах 6-8 %), то для окремих віддалених споживачів ТЕС працюють з ККД 22-26 %. Решта енергії первинного носія розсіюється в наколишнє середовище. Зовсім інша ситуація з використанням енергоносіїв спостерігається при когенерації - комбінованому виробництві електричної і теплової енергії. У цьому випадку брутто - ККД становить 75 -85 %. Якщо врахувати, що такі енергооб`єкти, у тому числі й ТЕЦ, як правило, не передають виробленої ними електричної енергії на далекі відстані, то їх нетто-ККД можна оцінювати на рівні 74-84 %, тобто у 3-3,5 рази вищий, ніж для великих конденсаційних ТЕС і ДРЕС. Перевага ДРЕС перед ТЕЦ у тому, що це електростанції надзвичайно великої потужності, де завдяки концентрації виробництва досягаються низькі експлуатаційні витрати, а в кінцевому результаті і нижчі тарифи не електроенергію. В більшості випадків тарифи на електроенергію, вироблену ТЕЦ, не можуть конкурувати з тарифами на електроенергію від ДРЕС. Однак зі зростанням цін на паливо, ця ситуація буде змінюватись на користь ТЕЦ. Енергетики в Західній Європі дотримуються думки, що частка електроенергії, виробленої ТЕЦ, повинна в загальному балансі становити близько 50 %. В Україні ж ця частка не перевищує 7 %[5]. Наведене свідчить, що структуру енергокомплексу України необхідно змінювати, збільшуючи частку ТЕЦ, а також інших заходів децентралізації електроенергетики, а тому будівництво електростанцій великої потужності має бути припиненим. Це стосується і АЕС, де ККД використання вилученої в реакторах енергії нижчий, ніж на конденсаційних ТЕС. Для реалізації цього напряму структурної перебудови енергокомплексу можна передбачати модернізацію (реконструкцію) відносно невеликих ТЕС на ТЕЦ там, де це можливо, а також застосування когенераційних надбудов на котельних, а також в енергомістких технологічних процесах різних виробництв, зокрема металургійних, хімічних, виробництва будівельних матеріалів і конструкцій. Переваги комунальної і децентралізованої енергетики окрім наведених вище полягають ще й у тому, що на спорудження енергооб`єктів потрібні менші капітальні вкладення. Дуже важливо, що вони менші не тільки в абсолютних одиницях, а й у відносних.
Оптимальне співвідношення часток централізованої і комунальної (децентралізованої) енергетики має визначатись на підставі аналізу поточних техніко-економічних показників роботи енергооб`єктів і, зрозуміло, що воно не буде стабільним в часі. Особливої уваги потребує при цьому питання розміщення об`єктів комунальної і децентралізованої енергетики. У цьому випадку необхідно враховувати, що найбільші втрати виробленої електроенергії мають цілі регіони, віддалені від ДРЕС та АЕС на значні відстані (Крим, Одеська, Рівненська, Волинська, Житомирська області, південні частини Херсонської, Запорізької та Донецької областей), а на всій території України це переважно села, до яких прокладені ЛЕП відносно невисокої напруги (6 кВ, 10 кВ). За розрахунками фахівців США передача електроенергії напругою 11 кВ на відстань більше 5 км за діючих тарифів є збитковою через високі питомі і абсолютні втрати електроенергії. Із цього напрошується висновок, що для сіл та інших віддалених енергоспоживачів ефективне вирішення проблеми енергозабезпечення також вимагає створення власних електрогенеруючих об`єктів. У цьому випадку, маючи на увазі охопленість національною енергосистемою 97 % території України, можна вважати доцільним, щоб власні електрогенеруючі потужності були під`єднані до мережі і розраховані на покриття лише пікового навантаження, коли втрати енергії в мережі найбільші. Окрім поступового нарощування власних генеруючих потужностей, це дозволить "акумулювати" в електромережі оперативні надлишки генерованої енергії. Дані Світової енергетичної конференції щодо ресурсів енергоносіїв свідчать, що для забезпечення сучасних потреб в паливі та енергоносіях їх достатньо на такі терміни: нафта - 30 років; природний газ - 50-60 років; вугілля - 500-600 років; пального для АЕС на повільних (теплових) нейтронах - близько 11-25 років (за деякими даними 120 років), на швидких - 800-1000 років. Якщо врахувати незамкнутість паливно-ядерного циклу в Україні та небезпечність АЕС, а особливо на швидких нейтронах, яких Україна ще не має і невідомо, коли зможе розробити та впровадити, то найперспективнішим із освоєних енергоносіїв в енергетиці на майбутнє можна визначати лише вугілля. Навіть якби ми змогли найближчим часом вирішити проблеми поставок нафти та газу з інших, окрім Росії, країн, то й тоді з огляду на швидку вичерпність цих носіїв стратегію розвитку енергетики на довготривалу перспективу необхідно пов`язувати насамперед з вугіллям, якого в Україні є достатньо для забезпечення цих потреб, але структура вугледобування та техніка його використання в енергетиці потребує корінної модернізації. Особливої уваги потребує вирішення проблем запобігання забрудненню довкілля сірчаним ангідридом, оксидами азоту, пилом, що досить успішно вирішено в промислових країнах світу. З огляду на останнє необхідно використати їх досвід, а також знайти в нинішній скруті шляхи залучення іноземних інвесторів до модернізації паливно-енергетичного комплексу, пов`язаного з видобуванням та використання вугілля.

Пропозиції до розв’язання проблеми.

Як ми бачимо, основні проблеми дуже звичні для нашого часу і стану нашої економіки вцілому: нестача фінансування, зношування виробничих потужностей і т.д. Отож щодо конкретних пропозицій до вирішення проблем я можу запропонувати наступні кроки:

Оновити матеріально-технічну базу для виробництва та транспорту електроенергії за кошти отримані внаслідок повних розрахунків за вже спожиту електроенергію приватизації Обленерго

Забезпечити необхідну правову базу для розвитку електроенергетичної галузі України з боку Верховної ради України та Міністерства ПЕКу;

Забезпечити належний рівень менеджменту та маркетингу на підприємствах задіяних в генерації електроенергії шляхом впровадження програм з підготовки нових висококваліфікованих кадрів та програм по підвищенню кваліфікаціїіснуючих працівників;

Змінити в разі необхідності форму власності (корпоратизація і приватизація). Перші кроки уже зроблено (6 “ОблЕнерго”);

Забезпечити сприятливий інвестиційний клімат для стратегічних інвесторів;

Підтримувати міжнародне співробітництво в енергетичній сфері із сусідніми державами.

Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив.

На мою думку, всі ці заходи є необхідними та очевидними для належного розвитку енергетики України. Отож короткі обгрунтування наведених пропозицій:

Оновлення матеріально-технічної бази є запорукою підвищення технологічної ефективності на будь якому підприємстві. Адже застаріле обладнання не дозволяє нарощувати необхідні темпи виробництва та має менший ККД порівнянно з новим обладнанням.

Створення необхідної правової бази є дуже важливою ланкою на шляху до розвитку.

Забезпечення менеджменту і маркетингу підприємства на високому рівні є однією з головних вимог для нормального його функціонування. Багато наших підприємств страждають від того, що їх керівництво абсолютно не розуміється на сучасній ринковій економіці. Часто трапляється, що уповноваженою особою від держави на підприємство призначається людина, абсолютно незнайома з ринковою економікою (сучасним менеджментом та маркетингом). Тому вирішення цієї проблеми є життєво необхідним для підвищення ефективності діяльності підприємств.

Форма власності також відіграє немалу роль в діяльності підприємства. І те, що ефективність діяльності приватного підприємства є на порядок вищою за ефективність державного підприємства, визнано як загальний факт. І хоча держава ніколи не відмовиться від контролю над такою стратегічно важливою галуззю як енергетична, все ж на мою думку навіть часткова приватизація принесе багато користі. До речі кроки по приватизації Обленерго вже зроблено.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Для досягнення бажаних результатів необхідно поєднання зусиль на всіх рівнях. Так на сьогоднішній день в Україні діють такі структури: Оптовий Ринок Електроенергії (ОРЕ), Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ), ОблЕнерго, незалежні транспортувальники електроенергії, підгалузеві об’єднання. Сьогодні реформування відносин власності – одна з головних умов активізації виробництва та транспортування електроенергії на етапі ринкових перетворень. Тому першочерговими заходами державної політики повинно бути завершення приватизації державних підприємств, концентрація та зосередження акцій у ефективних власників і стратегічних інвесторів. Вказані перетворення слід робити лише за умови економічної доцільності, підвищення конкурентноздатності і ефективності виробництва.

Аналізуючи діяльність урядових та інших владних структур в напрямі перебудови паливно-енергетичного комплексу з метою розв`язання проблеми енергозабезпечення України з урахуванням викладеної стратегії, тобто завдань сталого еколого-економічного розвитку необхідно констатувати, що ця діяльність в цілому є незадовільною як в окремих напрямах, так і в цілому. На перший погляд, велика кількість державних рішень мала б сприяти позитивному розв`язанню проблеми. Насправді ж можемо засвідчити переважно неефективну діяльність у потрібному напрямі. Значною мірою на традиційних підходах складено Національну енергетичну програму, методом "стартування" підготовлено Комплексну державну програму енергозбереження та значною мірою Програму державної програми нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. Більшість з цих програми фінансово не забезпечені і реально не виконуються.

Також одним з найважливіших аспектів функціонування ринку є забезпечення збалансованого державного регулювання. В Україні функції державного регулювання в електроенергетиці здійснює НКРЕ (національна комісія регулювання електроенергетики), утворена Указом Президента України в 1994 році. Основними завданнями НКРЕ є ліцензування господарської діяльності з виробництва, передачі та постачання електроенергії, формування цінової та тарифної політики в електроенергетиці, участь у формуванні і забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування оптового ринку. Але ще досі не прийнято закон “Про основні засади функціонування оптового ринку електроенергії України”, хоча сам оптовий ринок започатковано у 1996 році з метою:

оптимізації формування на основі конкуренції виробників електроенергії її оптової ціни, яка б забезпечувала відшкодування витрат виробників та стимулювала роботу галузі;

погодинної оптимізації балансу виробництва електроенергії та її споживання;

створення економічної системи, що забезпечило б фінансову стабільність галузі та заінтересованість у ній потенційних інвесторів.

Правовою базою функціонування оптового ринку став Закон України "Про електроенергетику". Цим Законом встановлено, що купівля та продаж всієї виробленої на електростанціях електроенергії здійснюється через оптовий ринок; фукціонування інших оптових ринків в Україні забороняється; обов’язковою умовою для учасників оптового ринку є купівля та продаж всієї виробленої енергії лише на оптовому ринку і відповідна заборона її прямої купівлі постачальниками електроенергії від енергогенеруючих компаній теплових, атомних станцій та гідроелектростанцій.

Створення оптового ринку дозволяє вирішити ряд принципово важливих завдань підготовки вітчизняної електроенергетики до роботи в умовах ринкової економіки. Внаслідок цього колишня адміністративна система управління галуззю, що базувалася на восьми регіональних монопольних структурах, замінена ринковою конкурентною системою виробництва, передачі і поставки електроенергії.

Зважаючи на особливі умови функціонування об’єднаної енергетичної системи, договором, на підставі якого створено оптовий ринок, запроваджено спеціальний порядок розрахунків з використанням єдиного розподільчого рахунку оптового постачальника електроенергії. Цей порядок мав гарантувати задоволення фінансових інтересів усіх учасників оптового ринку, оскільки кожен з них отримував належну йому частку коштів, яка покриває їх витрати з провадження діяльності на оптовому ринку. Але криза неплатежів, існування бартерних, давальницьких та інших схем розрахунків не дозволили повною мірою запровадити запропоновану договором модель організації оптового ринку.

Функції оптового постачальника електроенергії здійснює ДП “Енергоринок”. Відповідно до договору, на підставі якого створено оптовий ринок, ДП “Енергоринок” виконує також функції розпорядника коштів та розпорядника системи розрахунків оптового ринку.

Внесення зазначених змін до Закону України “Про електроенергетику” повинно значною мірою сприяти зміцненню платіжної дисципліни на оптовому ринку та вдосконаленню відносин між його учасниками.

Як можна помітити запропоновані мною пропозиції торкаються саме участі держави в розвитку даної галузі. Нічого дивного в цьому немає, адже зараз саме держава є власником більшості енергогенеруючих підприємств. Тому й за наслідки всіх змін, негативних та позитивних, відповідальність несе держава.

Для реалізації намічених цілей має бути забезпечена чітка координація дій органів законодавчої та виконавчої влади за безпосередньої участі суб’єктів господарювання.

На жаль лише деякі підприємства України можуть і хочуть робити кроки вперед. Так в даний момент реалізуються два проекти із залученням іноземних інвестицій: проекти реабілітації Зміївської ТЕС та Старобешівської ТЕС. Також н асьогоднішній день реалізуються декілька проектів реабілітації діючих та будівництва нових електростанцій: проект реабілітації ГЕС та управління в системі, який підтримується позикою Світового банку в обсязі 114 млн. і передбачає реабілітацію 8 ГЕС Дніпрповського каскаду. Провадиться будівництво нових ядерних енергоблоків – №2 Хмельницької АЕС та №4 Рівненської АЕС. Готовність цих енергоблоків 90%. І незважаючи на це вартість проекту завершення будівництва становить близько $1,5млрд.

Залучення інвесторів сприяло б і підвищенню ефективності виробництв, оскільки ті напевно б принесли досвід роботи в ринкових умовах, якого не мають наші керівники. Ну і звичайно це дало б значну фінансову підтримку.

Вже, як відомо, приватизовано 6 з 27 Обленерго і це приносить свої плоди. Вже те, що за рахунок цього було поповнено бюджет, мало значну віддачу. Хоча тут думки розділяються чи пішла приватизація Обленерго на користь державі чи ні.

Необхідні ресурси та умови

Необхідними ресурсами та умовами для впровадження запропонованих пропозицій і розвитку галузі електроенергетики в цілому можна вважати:

Створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення коштів, які підуть на розвиток галузі;

Контроль за галуззю з боку антимонопольного комітету, адже виробництво електроенергії є природною монополією;

Забезпечення розв’язання екологічних проблем;

Забезпечення вчасних розрахунків за вже спожиту енергію;

Фінансування енергетики, як через безпосереднє фінансування, так і шляхом акумуляції ресурсів та коштів;

Створення належної правової бази;

Розвиток зовнішньо-економічних зв’язків. Забезпечення виходу України на світовий енергетичний ринок.

Висновки

Незадовільний фінансовий стан підприємств є сьогодні основним фактором, що заважає стабілізації роботи галузі. Галузь на сьогоднішній день неспроможна самостійно вийти з кризового стану. З цією метою слід ініціювати заходи по формуванню такої політики в податковій, бюджетній, фінансово-кредитній, антимонопольній, амортизаційній сферах, яка б забезпечила прискорений розвитокелектроенергетичної галузі.

Здійснення реформ в електроенергетиці слід розпочинати лише тоді, коли є впевненість у тому, що нова система взаємин дозволить досягти значних переваг, порівняно з наявною.

Реформи в електроенергетиці — складний і надзвичайно делікатний процес, який потребує уважного, кваліфікованого підходу, великих фінансових та інтелектуальних вкладень протягом усього періоду реформування.

Електроенергетика — інфраструктурна галузь, і від того, як вона функціонуватиме, залежать не лише економічні показники, від цього залежить життя і здоров’я населення країни, можливості суспільства нормально жити та працювати.

Останнім часом зроблено досить багато для реформування галузі електроенергетики. Деякі заходи вже дали свої результати, а деякі – ще ні. Тому перед державою стоїть ще ціла низка проблем, які вона має вирішувати як самостійно, так і з залученням неурядових організацій.

Література:

С.Мурга. Еволюція розрахунків в електроенергетиці України. // Економіст, 2000, №10.

Д.Толмачов. Роль і перспектива окремих енергоносіїв в Україні. // Економіст, 2000, №7-8.

Б.Коробко. Концепція стратегії довгострокового розвитку паливно-енергетичного комплексу України.

В.Княжанський. Ціна протистояння поки що 6,7 мільярда гривень комунальних боргів. Хто заплатить?. // День, № 186, (13.10.2001).

В.Лір. Енергетична ефективність економіки України. // Економіст, 2000, №9.

Динаміка виробництва найважливіших видів промислової продукції. // Економіст, 2001, №10.

[1] С.Мурга. Еволюція розрахунків в електроенергетиці України. // Економіст, 2000, №10, с. 56.

[2] Д.Толмачов. Роль і перспектива окремих енергоносіїв в Україні. // Економіст, 2000, №7-8, с. 39.

[3] Б.Коробко. Концепція стратегії довгострокового розвитку паливно-енергетичного комплексу України. / www.kar.net/~res-ua

[4] В.Княжанський. Ціна протистояння поки що 6,7 мільярда гривень комунальних боргів. Хто заплатить?. // День, № 186, (13.10.2001)

[5] Б.Коробко. Концепція стратегії довгострокового розвитку паливно-енергетичного комплексу України. / www.kar.net/~res-ua.