Таблия 4.3.Товарообіг України з прикордонними країнами в 1998 році

5.Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням обємів експорта и імпорта. Більшість розвинутих капіталістичних країн мають додаткове сальдо торгового балансу з значним превищенням експорта над імпортом. В Україні, в силу обєктивних причин перехідного періоду, поки спостеріється зворотня тенденція.

Зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у переважанні екс­порті сировинної групи товарів (майже 70%). у домінантно-монопольній за­лежності від практично одного імпор­тера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призна­чення, незважаючи на скрутний еконо­мічний стан країни. Чималі суми капіталу осідають за рубежем у резуль­таті бартерних операцій, які ще ста­новлять в експорті та імпорті близько 10%, а у внутрішньому обороті - сяга­ють 40%.Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД - 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки а струк­турі виробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не зали­шають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної скла­дової не відповідає потребам стабі­лізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у развинутих країн - 70-80%. Така ситуація тяне небезпеку для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глубокого кризису. Любе небажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства [9].

Товарна структура основною складовою українського експорту, як i ранiше, є чорнi метали. Питома вага цiєї продукцiї в загальному об'ємі товарного експорту склала у поточному роцi 34,9%. Однак структура експорту чорних металiв з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка так званих напiвфабрикатiв -- продукцiї нижнiх передiлiв (заготiвки, сляби тощо). I хоча на цю продукцiю завжди iснує ширший попит, ніж на продукцiю верхнiх передiлiв (виробництво напiвфабрикатiв -- "брудне" виробництво, тому країни з високим рiвнем вимог до екологiї не розвивають його), збiльшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанiя разом iз Мiнпромполiтики i Українським iнститутом чорної металургiї в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегiю реформування вiтчизняної чорної металургiї), експортер напiвфабрикатiв, що не має довгострокових контрактiв, у пiдсумку втрачає в грошах. Крiм чорних металiв, за кордоном постiйним попитом користується продукцiя хiмiчної промисловостi (насамперед, продукти неорганiчної хiмiї i добрива), машини та устаткування, мiнеральнi продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукцiї машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукцiя. Аналогiчна картина спостерігається і в iмпортi товарiв в Україну, головним об'єктом якого є мiнеральнi продукти (42% вiд загального об'єму iмпорту). У свою чергу, серед iмпортованих мiнеральних продуктiв переважають мiнеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% вiд загального об'єму iмпорту). Лiдером iмпорту, як i ранiше, залишається природний газ (22,3% вiд загального об'єму). За енергоносiями слідує продукцiя машинобудування (15,7% вiд загального об'єму). Бартер у зовнiшньоторговельному оборотi питома вага бартеру з року в рiк неухильно скорочується. Якщо в 1994 роцi вiн складав 43%, у 1995 р. -- 31%, у 1996 р. -- 20%, то торiк -- менше 10%. За пiдсумками 9 мiсяцiв ц.р. питома вага бартерних операцiй у загально у обсязi експорту країни склала 7,9%, у загальному об'ємі iмпорту -- 6,3%.[9]

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання українського експорту :

помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

значно ускладнений вихід на світові ринкі для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн позахисту власних ринків;

низька кокурентноспроможність значної частини української промислової продукції;

недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів , а і до споживчих та екологічних характеристик, що примущує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

розрив традиційни виробничих та коопераційних зв’язків з підпрємствами країн СНД та з Східної Європи;

низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метоюіноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів відтичизняного експорту є також такі чинники : низька ефективність вробництва, висока енерго та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничх фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції , машин та устаткування, невиправданне ввезення багатьох споживчих товарів, фактичнк відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

Обсяги експорту, імпорту та сальдо зов­нішньоекономічної діяльності по товарах і послугах у 1994-1998р. наведені в таблиці 2. З приведеного аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого зміцнення економіки України, досягнення майбутнього значного позитивного сальдо зовнішньої торгівлі необхідні докорінна перебудова структури зовнішньої торгівлі , удосконалення всієї системи зов­нішньоекономічної діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку.

6.Шляхи поліпшення структури торгових, економічних і науково-технічних зв’язківУкраїни з розвинутими країнами

Зовнішньоекономічні стосунки спливають з загальної економічної політики держави. Їхня ефективність залежить від успішного розвитку економіки України, зміни в структурі промисловості, впровадження нових технологій, обладнання, тобто того, що підвищує конкурентоспромож­ність товарів на світовому ринку.

Першочергові цілі цієї політики Укра­їни на сучасному етапі, полягають у виконанні таких завдань:

- забезпечення доступу вітчизняним підриємствам на світові ринки машин і устаткування, технологій та інформацій, капіталів, мінералосировинних ресурсів, транспортних комунікацій. Особливе значення тут має надання політичної, фінансової, інформаційної підтримки у просуванні продукції віт­чизняних підприємств на ринки, що контролюються транснаціональними корпораціями чи захищені протек­ціоністськими бар'єрами зарубіжних держав та їх економічних союзів;

- досягнення сприятливого торго­во-політичного режиму у відносинах з пріоритетними зарубіжними країнами та їх торгово-економічними угрупо­ваннями, організаціями і союзами, зняття наявних і потенційних дискри­мінаційних обмежень. Особливу роль тут відіграє усунення різних торгоао-економічних бар'єрів у відносинах з країнами СНД:

- довгострокове врегулювання ва­лютно-фінансових проблем у взаємо­відносинах з країнами-кредиторами, міжнародними організаціями та борж­никами,

- формування ефективної системи захисту зовнішньоекономічних інтересів України.

Реальна дійсність свідчить, що на світовому ринку конкурують передусім суб'єкти господарювання (фірми, кор­порації тощо), на базі діяльності яких формується економічна стратегія спо­чатку для галузі, а відтак і для країни у цілому. Однак слід зазначити, що цьому процесові властивий двосторонній характер, оскільки стратегія країни у свою чергу дедалі активніше й від­чутніше впливає на прийняття рішень на галузевому та фірмовому рівнях.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання стуктурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу.Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання[8]:

1. Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійноі. агропромислової, хімічної, авіакосмічної, суднобудівної, військовотехнічноі продуктції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних) послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки збуту (після розпаду колишнього СРСРтаРЕВ особливо відбувся різкий спад експорту вітчизняної продукції у країни даного регіону) дасгь змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікаці й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу .

2.Раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб насе­лення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення ії ефективності та ії конкурентоспромож­ності. Вона спрямовується на:

- створення умов що уможливлю­ють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

- оптимізацію промислово-вироб­ничого імпорту;

- зменшення дефіциту торгового балансу;

- зменшення невиробничого (спо­живчого) імпорту (він становить близь­ко 8% від усього імпорту України) зав­дяки розвитку виробництва конкурен­тоспроможних аналогічних товарів в Україні.

3. Підвищення. конкурентноспроможності продукції вітчизняних підпрйємств на світовому ринку. Необ­хідною умовою розширення експорт­ного потенціалу народногосподарсь­кого комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджа­ючим (порівняно з зарубіжним) технікотехнологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку.

4. Залучення іноземних інвестицій і для технологічної модернізації та створення, потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупномасштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз , використовується вкрай неефективно (у формі,прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям), що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного) відтворення. Виходячи із загальнодержавних інтересів .необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення пра­цевлаштування населення.

5. Забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки.В цьому відношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і регулю­вання вивозу стратегічних видів сировини та завезення продукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у зовнішньоекономічній стратегії України має займати визначення напрямів формування науково-технічного і прогресу, структурної перебудови (на макро- і мікро рівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціональних підходів до проб­лем, пов'язаних із занепадом тради­ційних галузей.

Українська економіка має навчитись швидко реагувати на непередбачені зміни у світовому господарстві, аб­сорбувати різного роду "шоки" (ре­сурсні, валютні тощо), виявляти і використовувати можливості (спри­чинені кон'юнктурними змінами на зов­нішніх ринках) по створенню нових плацдармів для товарної експансії. В цьому відношенні особливо повчальним може стати світовий досвід.

У багатьох країнах державна політика тепер спрямовується на формування експорту капіталів із галузей, що занепадають (як засіб згортання цих галузей у даній країні і переміщення у економічно відсталіші регіони). Водночас стимулюється імпорт капіталу у ті високонаукові та високотехнологічні галузі економіки, які поки що не­достатньо розвинені, але мають значніій експортний потенціал.

Важливою ланкою стратегії України е формування і розвиток перспек­тивних нових експортних галузей, що грунтуються на науково-технічній монополії, яка (на відміну від монополії, шо базується на концентрації і цент­ралізації виробництва) за сучасних умов має короткостроковий, нестійкий характер. Реалізація такого напряму вимагає не тільки оперативного поєд­нання фундаментальних і прикладних наукових досягнень з високим тех­нологічним потенціалом, а й здатності до крупномасштабного і швидкого господарського маневру, надзвичайної прагматичності, агресивності у фор­муванні, захопленні і насиченні як національного, так і світового ринку.

Оскількі нині центр ваги економічних реформ перенесено в регіони і сам розвиток зовнішньоекономічних зв’язків України майже в усьому залежить від ділової активності на місцях то одним з головних стратегічних напрямів роботи на цьому рівні є правове забезпечення й координація зовнішньоекономічної діяльності регіонів, формування регіональних програм її розвитку, створення підприємств з участю українського капіталу за ру­бежем. Першочергове стратегічне зав­дання розвитку цих зв'язків на рівні області має бути спрямоване на формування умов, що сприяють роз­витку експорту продукції, передусім високого ступеня обробки (машино­будування тощо) і надходженню іно­земних інвестицій в економіку регіону.

На рівні підприємства, як головного суб'єкта зовнішньоекономічної діяль­ності України стратегічно визначальним напрямом є максимально можливе на рівні регіонів залучення їх до зов­нішньоекономічних зв'язків. А це обумовлює необхідність підтримки та стимулювання з боку держави тех­нічного переозброєння, а в багатьох випадках і перепрофілювання під­приємств, допомоги в пошуку нових перспективних ринків за рубежем, зняття дискримінаційних обмежень щодо експорту вітчизняної продукції на світових ринках.

Дуже важливу роль у розгортанні зовнішньоекономічної діяльності на ре­гіональному рівні відіграє розробка облдержадміністраціями разом з уп­равліннями митної служби планів, спільних заходів по відкриттю нових митних пунктів (переходів), створення спеціальних фондів розвитку інфра­структури, відкоригуяання режимів оформлення декларацій для низки крупних підприємств тощо. Водночас у зовнішніх зв'язках вітчизняних парт­нерів особливе значення також має вирішення питань щодо страхування експортно-імпортних операцій, надання гарантій зарубіжним інвесторам кредитів для вітчизняних експортерів розвитку інфраструктури, інформа­ційного забезпечення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Резюмуючи, слід підкреслити, що для досягнення успіху у діяльності з зарубіжними партнерами засадничо стратегічне значення має вирішення таких проблем:

- формування прогресивної струк­тури експорту, створення системи його державної підтримки, включаючи фі­нансування, кредитування і страху­вання;

- просування вітчизняних товарів та послуг на зарубіжні ринки при інфор­маційній і фінансовій підтримці дер­жави;

- вдосконалення імпортного тарифу;

- постійний контроль за обгрунто­ваністю цін та напрямами викорис­тання валютних коштів;

- досягнення сприятливого торго­вого режиму у відносинах із зару­біжними країнами та їх торгово-еко­номічними організаціями й союзами, зняття дискримінаційних обмежень на поставки товарів з України;

- врегулювання валютно-фінан­сових проблем з кредиторами та борж­никами України;

- координація і регулювання діяль­ності учасників ЗЕЗ України, контроль за дотриманням з їх боку інтересів держави;

створення умов для залучення іноземних інвестицій і успішної роботи зарубіжних інвесторів.

Cписок використаної літератури.

“Розміщення продуктивних сил” за редакцією В.В. Ковалевського та інших. Київ “Знання” 1998р.

“Розміщення продуктивних сил України” за редакцією Є.П. Качан. Київ “Вища школа” 1997р.

“Формування економічних відносин в умовах ринку” збірник наукових праць під редакцією професора І.Д.Фаріона. Тернопіль 1998.

“Правові аспекти здійснення зовнішньоекономічної діяльності в Україні”. Журнал “Право України” 1998р.

Основи світогосподарських зв’язків: [Учб. посіб. для екон. вузів и фак./ В. Н. Гринева, В. В. Мамонова, В. В. Парамонов ]: Під ред. В. Н. Гриневой, В. В. Парамонова. Х.: Основа, 1993.

Журнал “Провізор” серпень N20, 1998р.

WWW.RADA.KIEV.UA :офіційний сервер Верховної Ради України.

“Проблеми структурної перебудови економіки України” національна академія наук України, Рада по вивченню продуктивних сил України.Київ 1999р.

“ТОРГУЄМО, ЯК I РАHIШЕ, ПЕРЕВАЖHО СИРОВИHОЮ” ВЛАДИСЛАВ МІХАЛЬОВ. Журнал “УКРАїHА-BUSINESS” N48/98. Інтернет.