Харчова промисловість України, проблеми і перспективи спирто-горілчаної галузі - Розміщення продуктивних сил - Скачать бесплатно

з правоохоронними органами по точках роздрібної торгівлі і захищають пляшку й етикетку. Але як показує досвід, таких мір недостатньо і вони малоефективні. Наявність нелегального ринку гальмує збут продукції легальних виробників в Україні, оскільки значну частину українських споживачів поки більше цікавить вартість, ніж якість.

IV. Що треба зробити?

Головною причиною обвалу ринку стало збільшення ставки акцизного збору 1 липня 2000 року на 50% (з 11 до 16 грн.). При цьому було загублено близько 10% обсягу виробництва алкогольної продукції. Звичайно підвищення акцизу продовжиться, оскільки в Україні він значно нижче, ніж в Європі. Але від того, якими методами будуть підвищуватися акцизні ставки, багато в чому залежить подальший розвиток ринку алкогольної продукції. В українських умовах таке підвищення повинне бути дуже плавним і планомірним.

Підвищувати акцизи на спирт необхідно тільки з одночасним жорстким контролем за виготовленням і реалізацією підакцизних товарів. Проте, на жаль, люди, що зобов'язані виконувати контролюючі функції, незацікавлені в цьому через їхній надзвичайно низькі зарплати. Хоча одним з можливих рішень проблеми могла б стати заборона торгівлі горілкою та іншими лікеро-горілчаними виробами на оптових ринках, однак на сьогоднішній день воно навряд чи було б дійсно ефективним і корисним.

Тих мір, яких вдається держава для наведення порядку на ринку, явно недостатньо. Введення і наступне скасування мінімальних цін на алкогольну продукцію - яскравий приклад. Адже в ідеалі після введення мінімальних цін передбачалося, що сегмент нелегальної горілки зникне. Але цього не відбулося, і навіть більш - спостерігається збільшення даного сегмента. Голограми, мінімальні ціни, контроль акцизних марок - кожна з цих мір окремо має позитивні сторони, але кожна живе власним окремим життям. А для врегулювання ринку необхідний комплекс мір, кожна з який доповнює і підтримує іншу.

Вже давно напрошувалося створення організації, яка б захищала інтереси учасників ринку алкоголю від свавілля чиновників та бюрократії від утисків з боку фіскальних і силових органів держави, працювала для створення прозорих, однакових для всіх правил поведінки шляхом ініціювання змін у діюче правове поле. Такою організацією стала недавно створена Асоціація сприяння обороту і виробництву алкоголю і тютюнової продукції (СОПАТ). Основна мета цієї організації - допомогти державі розробити такі правила гри, які б влаштовували і держава, і легальних учасників ринку. І одним з , на мою думку найкорисніших напрямів діяльності Асоціації, стало ініціанування створення Координаційної ради при Кабміні. До якої повинні входити професійні, галузеві і громадські організації, при якії повинен знаходитися аналітичний центр, який би займався аналізом ринків, прогнозом наслідків прийнятих рішень, що регулюють ринки алкоголю і тютюну. Саме тут має відбуватися те, чого не вистачало попереднім діям державних органів щодо регулювання ринку алкоголю – аналіз та прогноз наслідків прийнятих рішень. Адже зараз ніхто всерйоз не вивчає ринки ані алкоголю, ані тютюну. Звичайно існують такі організації, як Укрспирт, Укртютюн,Українська корпорація по виноградарству і виноробній промисловості “Укрвинпром”, вони мають інформацію, проте в цілому вона не аналізується.

Щодо сировинної проблеми, то як вже зазначалося основною проблемою українських виноградників є відсутність елітних, стійких до несприятливих кліматичних умов сортів винограду. Адже українська селекція винограду була орієнтована на виведення нових сортів, у результаті чого більшість нинішніх виноградників виявилися залежними від кліматичних умов.

Тому, на мій погляд, основним вирішення цієї проблеми для українських виробників, є створення власної сировинної бази. Що вони і роблять. У нинішньому році в Україні було закладено близько 200 га винограду більш стійких французьких сортів. Крім цього, закладені «італійські» і «іспанські» виноградники. Виробники приступили до самостійного формування сировинної бази, щоб максимально захистити себе від кліматичних «капризів» уже протягом найближчих декількох років. До реалізації комплексної програми «Виноградники» приступила ЗАТ «Коктебель», інвестують у розвиток виноградників «Алеф-Виналь», «Винний Будинок Логос» щорічно закладає близько 200 га нових виноградників.

Щодо сировинної проблеми у пивоварінні, то вона на сьогоднішній день залишається такою ж гострою. Можливим виходом могло б бути створення заводами своїх власних солодовень, аби не сплачувати таке високе ввізне мито на солод. Проте звичайно одним з найкращих виходів, було б зниження державою ставки ввізного мита, або введення квоти на безмитний ввіз хмелю, яку Верховна Рада так і не затвердила цього року.

Було б доцільно розробити єдиний закон, який би дозволяв щорічно вводити квоту на увіз невистачаючого обсягу хмелю доти, поки в Україні не буде цілком відновлена власна сировинна база.

Щодо фальсифікату, то поки що вітчизняний сумлінний виробник, аби захиститися від підробок, покладає найбільші надії на всілякі голограми, термополіграфію тощо. Наразі це подекуди спрацьовує, але фахівці вважають, що "гонка озброєнь" між виробниками і фальсифікаторами щодо запровадження і підробки щораз нових засобів захисту себе практично вичерпала, адже подекуди захист у структурі собівартості споживчих товарів займає до 30%. Не дають ефекту і заходи з інформування покупця - йому просто набридає розбиратися у тонкощах систем захисту. Значно простіше відмовитися від купівлі товарів зі скомпрометованою торговою маркою. Втім, сьогодні існують способи, що можуть досить надійно захистити товар від підробки, принаймні у перший час. Так досить ефективним і недорогим вважається краплеструменеве маркування товару. Приміром, у Білорусі запровадження такої технології на лікеро-горілчаному виробництві захищало продукцію від підробок майже півтора року. В Україні сьогодні краплеструменеве маркування запровадило підприємство "Таврія" з Нової Каховки, що виготовляє коньяк.

Найбільш ефективним, практично стовідсотковим захистом продукції є створення мережі фірмових магазинів, а також реалізація товару виключно через офіційних дистриб'юторів. Наприклад, у Німеччині за десятки років становлення ринку було створено сталу систему "виробник-великогуртовий продавець-реалізатор", що фактично унеможливлює появу на ринку підробок. Кожен безпосередній реалізатор або дрібногуртовий продавець впевнений, що на складі фірми-гуртовика вони отримають тiльки справжній товар. Так само і покупець впевнений, що у "своєму" магазині він ніколи не отримає підробку.

Лише рівномірний розподіл відповідальності, насамперед у торгівлі, здатний забезпечити перемогу в боротьбі з фальсифікаторами. Насамперед торгівець як гуртовий, так і роздрібний, має усвідомлювати, що за фальсифікат відповідає не лище покупець (своїм здоров`ям) і виробник (втраченими прибутками й репутацією), а й він сам - безпосередньо своїм бізнесом.

Одним з найбільш дієвих способів боротьби з фальсифікатами, на мою думку, є становлення галузевих громадських організацій виробників, імпортерів та торгiвців на кшталт давніх ремісничих цехів або купецьких гільдій (приклад - ліга "Гордість України"). Метою цих угруповань є зокрема й боротьба з підробками. Утримання лабораторій та моніторинг ринку обходиться значно дешевше, якщо робити це гуртом. До того ж у законі "Про захист від недобросовісної конкуренції" є посилання на "правила, торгові та інші чесні звичаї у підприємницькій діяльності". Норми цих "кодексів честі" після їх затвердження Торгово-промисловою палатою та Антимонопольним комітетом набувають юридичної сили, що дозволяє використовувати їх для судового переслідування у тому числі й фальсифікаторів продукції.

На сьогодні вже затверджено кодекси професійної етики асоціації "Граніти України" та союзу "Хіміки України". Фахівці цих та подібних організацій впевнені у тому, що з їх розвитком та вдосконаленням інфраструктури ринку боротися з фальсифікаторами стане значно легше - їх "душитимуть" у вузькому галузевому колі.

Висновок.

Отже можна зробити висновок, що головною проблемою галузі напоїв є нестійке та недосконале державне регулювання цієї галузі. І вже як наслідок цього з'являються проблеми великого тіньового ринку, фінансові схеми, не тільки невирішення, а й загострення сировинної проблеми.

Одним з найбільш вдалих та доречних вирішень цієї проблеми на мою думку є створення та сприяння розвитку таких організацій як Товариство захисту споживачів, та СОПАТ, яке по суті є товариством захисту виробників. Вони мають створити відчутну допомогу державі, у функції контролю за ринком, тобто боротьбі з фальсифікатами, контраюандою. А Координаційна Рада при Кабміні своєю діяльністю має запобігати виходу неподуманим законам, які тільки шкодять галузі.

Використана література

Шрамко Е. Заспиртованные деньги //Компаньон, 2000, №11 (163).

Сахно А. Two beer or not to beer // Компаньон, 2000, №19 (171).

Почепцова А. Качественый скачок //Компаньон, 2001, №12 (216).

Шилова Л. На два фронта //Компаньон, 2001, №34 (238).

Сивовлас К. Мутный спирт //Компаньон, 2001, №12 (216).

Серов. В. …Только в профиль // Бизнес, 2001, № 31 (446).

Дикаленко М. …И выпьем за его принятие // Бизнес, 2001, № 26 (441).

Дикаленко М., Итекли куда надо каналы // Бизнес, 2001, № 22 (437).

Дикаленко М., Денисенков В. 1у.е. = 0,5 л // Бизнес, 2001, № №27 (442).

Серов В., Талов И. Была бы шея, а уж закон сыщем // Бизнес, 2001, № 40 (455).

Денисенков В. Виновники'2001.// Бизнес, 2001, № 42 (457).

Серов В. Губят пиво не люди.// Бизнес, 2001, №24 (439).

Серов В. За-кон-ьяк.// Бизнес, 2001, № 30 (445).

Серов В. На четверых? // Бизнес, 2001, № 36 (451).

Серов В. О хмельном. // Бизнес,2001, № 14 (429).

Базаров Н. Подвиг в сиропе. // Бизнес, 2001, №26 (441).

Лазаренко Л., Сидорчук С. Виробництво росте, а хмари над ним густішають.// Галицькі Контракти, 2001, № 25.

Следзь С., Следзь Н. Алкоринок: оптова ліцензія дорожчає в 30 разів. // Галицькі Контракти, 1999, № 22.

Сидорчук С. Є шанс перемогти фальсифікаторівю// Галицькі Контракти, 2000, № 05.

В. Лиськов. Харчова промисловість у системі АПК.// Економіка України,2000, №1.

В. Лиськов. Основні напрями системного трансформування харчової промисловості України.// Економіка України, 1999, №2.