Промисловість м.Гнівані - Розміщення продуктивних сил - Скачать бесплатно
На Поділлі почалося будівництво підприємств харчової промисловості з початком вирощування технічних культур. У 1848 році в селі Селище, в маєтку Г. Щеньовського, виросло невелике напівкустарне підприємство –цукровий завод, продуктивність якого становила 300 центнерів буряку за добу з виходом цукру 3%. Біля нього був збудований спиртозавод, яких приносив великі бариші панові і давав можливість споювати робітничу аристократію.
Гнат Щеньовський часто їздив за кордон , а свої підприємства здавав в оренду панові Ярошинському , якому належала частина міста Гнівань.
Ярошинський наказав переправити по річці Буг устаткування заводу (парові котли, преси, різки, насоси) і, підробивши документи , заволодів заводом.
Таким чином , Гнівань почала швидко зростати, сюди потяглися сотні робітників із навколишніх сіл. У 1871 році завершилося прокладання залізниці Одеса-Київ, яка проходила через Гнівань.
Одна гілка залізниці була підведена до цукрового заводу.
Завод дав першу продукцію восени 1874 року. Виробничий цикл тривав 63 дні, продуктивність становила 625 ц буряків за добу, вихід цукру 5,6%.
Цього ж року був затверджений статус акціонерного товариства ˝ Гнівань ˝, контори якого знаходились у Саратов ,Сімферополі та інші.
У березні 1887 року сталася пожежа, від якої згоріли цукровий та рафінадний заводи. Завдяки тому, що пан Ярошинський завбачливо застрахував рафінадний завод на велику суму, він швидко був відновлений та через кілька місяців пущений в дію.
Продуктивність заводу сягала 100т. рафінаду на добу.
Відбудова цукрового заводу тривала 7 років. У 1894 році завод працював 88 днів, переробляючи 3954 центнери буряків, вихід цукру склав 9,23%.
Важливими були роки відбудови Гнівані після Великої Вітчизняної війни. Але завдяки самовідданій праці людей ставали до ладу підприємства та установили міста. 18 жовтня 1977 року дав першу післявоєнну продукцію цукровий завод, який досяг довоєнного рівня на наступний рік. На заводі було впровадженню 108 раціоналізаторських пропозицій. У 1951 році заводу було присвоєно звання підприємства відмінної якості.
Гніванський цукровий завод перейшов на нові умови планування і економічного стимулювання у вересні 1967 році. В середині 70-х років завод переробляв 2631 ц цукрового буряка, більше ,ніж будь-який завод Вінниччини. Механізація та автоматизація виробничих процесів складала 72,7%.
Сьогодні цей завод демонтовано, устаткування розпилено на металолом, сотні робітників залишилися без роботи.
Така доля спіткала десятки цукрозаводів Вінниччини.
Протягом 1866-1871 рр., за часів прокладання залізниці Київ-Одеса, місто Гнівань починає швидко зростати. Його площа сягнула майже 3000 десятин землі, яку поміщик Ярошинський продовжував роздавати робітникам , що працювали на прокладанні залізничної колії. Для потреб будівництва було широко запроваджено видобуток гніванського граніту. Каменоломні спочатку належали панові Ярошинському, а пізніше – міністерству шляхів сполучення. Для обробітку граніту були відкриті майстерні.
Гніванський граніт відзначався твердістю, дрібнозернистим складом, чорним кольором. За більш пізніх часів із цього граніту споруджено мости на річках Південний Буг, Десна, вимощено дороги в Києві, Одесі, Варшаві, оздоблено станції московського метрополітену[1]. З гніванського граніту – моноліту вирізьблено пам’ятник Миколі І, що зберігся у Києві. Народні майстри – умільці (Радзіковський, Іщук, Собканюк) виготовляли поліровані вироби тонкої художньої роботи: гранітні столи, садові лави, різні оздоби.
Гніванський граніт використовували для будівництва набережної Москви – ріки. В жовтні 1935 року гніванські гранітники відправили в Москву 1000 м2 карнизу і 300 м2 облицювальних плит, зобов’язавшись поставити ще 200 м2 . Всього за 1935 рік було вироблено 118 тис тонн продукції.
На кінець другої п’ятирічки 80% видобутку та обробки граніту здійснювались механічним способом.
Гніванські стахановці В. Іщук, А. Слободянюк, Н. Ковальчук, перевиконували норми у 2 -3 рази.
17 липня 1941 року до селища увірвалось лихо: Гнівань окупували Німецько – Фашистські загарбники. За роки окупації гніванські підприємства були по-варварськи зруйновані. Вороги вивезли з цукрового заводу та гранітних розробок найцінніше устаткування та обладнання до Німеччини, а те що залишилось знищили.
Фашисти повністю зруйнували господарство артілі « Перше Травня ».
На території гранітних розробок окупанти відкрили табір для військовополонених. У липні 1941 року в ньому ув’язнили 3000 чоловік. [2]
Внаслідок звірячих знущань, голоду, холоду, різних хвороб щоденно помирало 15-20 чоловік. До кінця листопада в таборі залишилося 700 чолок. Нині на цьому страшному місці завдяки старанням міського голови І.І.Шевчука збудовано меморіальний комплекс, біля підніжжя якого постійно полум’яніють живі квіти.
Фашисти знищили під час війни також багато мирних жителів -6370 чоловік.
В окупованому 1941 році у селищі залишилося багато поранених воїнів.
Жителі переховували і доглядали їх, ризикуючи власним життям. В 1943 році за переховування німці розстріляли Д.П.Некрута та його дружину. Під гнітом окупантів Гнівань перебував 973 дні.
Гніванчани зробили все можливе , щоб прискорити перемогу над ворогами. Овіяне духом патріотизму, все населення взяло активну участь у зборі коштів на побудову танкової колони ˝Колгоспник Вінниччини".
Відновлювалося мирне життя. На гранітних розробках уже 10 квітня, 1944 року була відбудована і встановлена в експлуатацію перша, а потім друга дільниці. На вересень продукція розробок досягла 70 % довоєнного рівня, а урядові завдання на 361%. Перед колективами гніванських кар’єрів постало відповідальне завдання – швидкими темпами виконати поставки гранітних матеріалів на відбудову Києва та інших міст Радянського Союзу.
Робітники кар’єруправління вирішили працювати додатково по 2 год. щодня. Дирекцією кар'єру розроблений план підвищення технічної кваліфікації колективу.
Уже в 1944 році відкрили школу ФЗН для підготовки електриків, каменотесів, бурильників, машиністів, штукатурів та робітників інших спеціальностей.[9] Цього ж року всі об’єкти гранітних розробок були відбудовані, а виробничий план валової продукції виконано на 263 %.
За роки четвертої п’ятирічки (1941-45) на гранітних розробках основні виробничі дільниці були оснащені сучасною технікою, ручне буріння було замінено механічним, повністю механізовано вантажні роботи, велику увагу приділено підвищенню якості продукції. Розгорнулося соціалістичне змагання між підприємствами Гніванського і Головинського кар’єруправлінь тресту "Союзграніт". Все це прискорило відбудову підприємства.
В 1949 році рівень довоєнного видобутку граніту був перевершений. На підприємстві виросла велика група передовиків виробництва, які виконували норми на 300%. Це ломщик Тишко Л., каменотес Ситник А., слюсар Ніколаєв Г.
Реконструкція Гніванського кар’єруправління почалося в роки семирічки. Створено нову сировинну базу, збудовано другий сортувально-дробильний завод. На 1970 рік випуск продукції обох заводів сягнув 1 млн.820 кубометрів щебеню і бутового каменю.
В 1991 році вироблялось 2 млн. 180 тис. кубометрів продукції. Ріст виробництва був шаленим, в соціалістичне змагання включилися всі працівники підприємства. За високі трудові досягнення, працівник кар’єру А.І.Бушинський був удостоєний звання Героя соціалістичної праці з врученням ордена Леніна та Золотої зірки "Серп і молот", а також нагороджений орденами "Трудового Червоного Прапора", "Знак Пошани", медаллю "За доблесну працю".
Крім наполегливості в роботі А.І.Бушинський був активним в громадському житті, обирався делегатом партійних та профспілкових з’їздів, обласний і районних партконференцій, до складу місцевих партійних органів, депутатом Гніванської селищної, а потім міської ради.
Нині ВАТ "Гніванській кар’єр”- одне з потужних підприємств області, промислового комплексу нашого краю." Йому-136 років!
Успіх підприємства-це результат високопрофесійної праці гранітників задля України, народу.
Очолює підприємством досвідчений керівник Віктор Онуфрійович Берещук вже 21 рік.
Розпочав свою діяльність з начальника гірничого цеху, згодом став головним інженером, а у 1996 році (у 36-річному віці) очолив гігант гірничої промисловості країни.
1996-97 роки були для підприємства найкритичнішими – виробляли 2,5 млн.м3 нерудний металів в 1985, то в порівняні цим у 1996році-лише 290 м3тис. Не виплачувалися заробітні плати, пенсії, ніхто нічого не будував і наша продукція виявилась нікому не потрібною. Налагодили зв'язок з Молдавією, де італійці відновлювали дороги, і кар’єр успішно працює і до сьогодні з Молдовською залізницею. Добрі виробничі зв’язки з Росією, зокрема з Москвою: підприємство відправляє велику кількість щебеню для житлового будівництва росіян. Гніванський кар’єр весь час у пошуках. Побудовано електродний цех, що випускає сертифіковані електроди для свого виробництва і для реалізації. Будується 100- квартирний житловий будинок, а у Вінниці-36-квартирний де гніванчани зможуть одержати житло. Зараз підприємство випускає крупні фракції щебеню.
У Хмільнику є цех залізобетонних виробів, 2 кар’єри .У свій час було викуплено акції збанкрутілих підприємств там. В цеху переробляється продукція, а вже з Хмільника кар’єр привозить панелі, блоки, інші вироби для будівництва. Вкладаються великі кошти в будівництво православної церкви для гніванчан (на території кар’єру). "Прийшов час збирати каміння," - так говорить Берещук. Відновлюють Шершнянський плодоконсервний завод.
Але головна цінність підприємства –його люди, які завжди підтримують керівника, знають і люблять свою справу. Це начальник дільниці В.Б.Кушнір, машиніст бурової установки Г.В.Вікул, токар М.О.Счастлівцев , заступник директора В.М.Фурман, буровибухівник І.С.Кушнір, головний механік В.М.Футоряк, головний енергетик А.П.Бабієць. Добру славу про себе залишили колишні директори Дятловський М.М., Гайдаєнко В.О. та інші. А Максименко доріс від директора до начальника Главку.(загинув трагічно).
Згідно плану, затвердженого в 1964 році, розпочалося виробництво найбільшого в Європі(площа 46 га). Гніванського заводу "Спецзалізобетон". Устаткування в шпальний цех доставляла Угорщина. Першу продукцію –шпали-завод два у 1970 році. За цей рік на заводі було вироблено 31530 шпал, 4476 напірних труб. Шпали відправлялися на Одеську, Молдавську, Південно-Західну, Придніпровську, Московську залізниці, труби -в Монголію, опори контактної мережі на 26 залізниць.
Найбільшої потужності завод досяг у 1989 році. Було вироблено 217,3 тис. кубометрів збірного залізобетону. Прибуток становив 5 млн.236 тис. карбованців. Але через нестачу матеріалу та устаткування темпи виробництва знизилися. Щоб задовольнити попит на продукцію заводу, потрібно було збільшити його потужність у 3-4 рази. Завод випускає також товари народного споживання :фундаментні блоки, тротуарні плити, бордюри, стовпчики, сітки, кільця для криниць. Передбачено випуск плит для перекриття будівель.
Заглянемо в "сторіночку" з історії об’єднаного заводу залізобетонних конструкцій. Побудований в 1969 році. 30 червня цього ж року підприємство випустило першу шпалу. 8 липня 1970 (Постанова №520 Ради Міністрів УРСР "Про передачу Го33БК з відома Міністерства промисловості будматеріалів УРСР в підпорядкування Міністерства промисловості будматеріалів СРСР) завод було підпорядковано Міністерству промисловості будматеріалів СРСР.
23 лютого 1978 року підприємство перейменовано в Гніванський завод спецзалізобетону. Засновником його є Міністерство транспорту України. Тому в 2003 році завод передано Укрзалізниці які ж напрямки діяльності ВАТ ". Гніванський завод спецзалізобетону”? Насамперед, виробництво спец залізобетонних шпал, напірних вібропресованих труб, залізобетонних безнапірних труб, стояків опор контактної мережі, плит перекриття. Проектна потужність підприємства-223,5тис м3 залізобетонних виробів на рік.
В 1989 році завод був найпотужнішим виробником залізобетонних виробів на Україні. Зараз цьому гіганту 37 років. Він не раз оновлював свою продукцію, розширював асортимент. Впродовж 20 років виборював перші та призові місця по Міністерству промисловості будівельних матеріалів колишнього СРСР. Понад 30 чоловік нагороджено орденами та медалями. Але у 2002 році виробництво знизилось.
Одна потужна лінія по виготовленню пустотних плит перекриття потужністю 17 тис. м3 в рік була за демонтована. На ній проводилась реконструкція на лінію по випуску шпал. Причиною невиконання планових завдань була нестача сировини. Було вжито серйозних заходів: переведено транспортний цех на 2-змінну роботу, реалізовано обороти зайвого транспорту, об’єднано електроремонтний цех і цех контрольно - вимірювальних приладів та автоматики і підпорядковано їх службі головного енергетика. Пройшла модернізація, заміна технологічно устарілого обладнання.
І колектив ступив на "тверде". Чим і як живе цей колектив сьогодні? Головою правління відкритого акціонерного товариства (ВАТ)"Гніванський завод спецзалізобетону" є Пиріг Богдан Ярославович. Очолює колектив з 2004 року. З січня по квітень цього року підприємство працювало неритмічно, через відсутність сировини і матеріалів взагалі 48 днів простояло, підвищилися ціни на матеріали й паливо. Результати були плачеві: валовий збиток за 5 місяців склала 374 тис. гривень, план виробництва був виконаний лише на 51,9%.
Однак в травні місяці колективу вдалося стабілізувати ситуацію. Було отримано валовий прибуток в розмірі 496 тис. гривень, прибуток від основної діяльності склав 141тис. гривень, а чистий 8 тис. гривень.
Заборгованості по зарплаті і до Пенсійного фонду немає. Є невеликий борг в бюджет.
З півтора мільйона боргу по податку залишилось 700 тис. гривень.
Завод тримав, образно кажучи, на своїх плечах, піврайону, бо відрахування в бюджет досить солідні. Так, в 2003 році колектив заводу виробив 60 % всіє промислової продукції району, частка відрахувань у зведеному бюджеті України-47%, в тому числі до Державного бюджету-74% коштів, що надійшли від Тиврівського району.
На даний момент на заводі працюють усі цехи, 17 технологічних ліній. Найважливішим залишається виробництво шпал, випускаються панелі, бордюри, товари широкого вжитку. Фізичні особи за готівку можуть придбати необхідні їм вироби. Стимулюється ріст цін, незважаючи на різке подорожчання пального. Всі замовлення "Укрзалізниці" також вдалось виконати сповна. В колективі працює 1050 чоловік, середня заробітна плата за 5 місяців склала майже 580 гриванів. Виплачується вчасно. Команда в директора Пирога Б.Я. досить сильна. Це люди досвідчені, зі значним стажом роботи. Насамперед, головний технолог Є.В.Зубрицький, головний інженер А.Й.Зімбовський, начальник виробничого відділу В.С.Сесь, заступники директора М.О.Ціхановський, Л.І.Стахова, начальник цехів Ю.Я.Шерман, А.О.Кельц, головний механік М.Я.Шутов. В підприємства великі перспективи розширені виробництва.
Створена нова лінія-№7- по випуску шпал, вивчається і розробляється нова технологія по випуску піноблоків. Судові проблеми про банкрутство заводу знято. Авторитет спецзалізобетону зріс.
Все це разом взяте сприяє поліпшенню економічної ситуації в місті, в районі адже збільшується стабільність відрахування до бюджетів, пенсійного фонду тощо.
У 1964 році став до ладу Гніванський шиноремонтний завод, основним видом робіт на якому був ремонт автомобільних шин, виготовлення гумо технічних виробів та 8 найменувань товарів народного споживання. У 1987 році завод відремонтував 270 тисяч шин, дав продукції на суму 5 млн.830 тис. карбованців. Сьогодні завод є одним з найрентабельніших підприємств Гнівані. Протягом 40 років підприємство беззмінно очолює директор Ліснічук П.Ф.
Перегорнемо сторінку історії. Спочатку це було два заводи: Шиноремонтний з проектною потужністю 80 тис. штук ремонту автомашин в рік та авторемонтний – з проектною потужністю ремонту в 1000 штук в рік автомашин ГАЗ – 51 та їх агрегатів. За сорок років свого існування підприємство зазнало ряд організаційно – структурних змін. Так в 1975 році ліквідоване авторемонтне виробництво. Була проведена велика реконструкція заводу, спрямована на збільшення потужності шиноремонтного виробництва до 285 штук ремонту автомобільних шин на рік, а також по збільшенню потужності виробництва гумотехнічних виробів.
З 31 грудня 1992 року підприємство працювало в умовах оренди з наступним викупом з 1 січня 1994 року було викуплено трудовим колективом. Тож сьогодні – це колективне підприємство (КП). За останні 4 роки воно стабільно працює нарощуючи темпи. Створено дільницю по переробці крихти гумової з відходів виробництва обсягом до 2тис. тон в рік (як додаткова сировина для власного виробництва).
Проведено модернізацію нового обладнання, за рахунок чого досягнутого зниження собівартості випуску продукції, підвищено продуктивність праці. Впроваджено сучасні технології приготування гумової суміші, які значно здешевлюють продукцію та експорт і забезпечують 12 % рентабельності виробництва.
В 2004 році завод відсвяткував свій 40 – річний ювілей і заявив про себе на повний голос. Про нього почули не лише на Вінниччині, а й по всій Україні. Три роки підряд міжнародний організаційний комітет „Європейський Союз – 21 століття ” відзначає цей завод у номінації „Підприємство 21 століття ”, а директора – «Керівник 21 століття».
Чотири десятиліття працівники тільки й займались, що реконструкцією, оновлення основних фондів, запровадженням передових технологій. Робили це власними руками і не зупиняли процеси відновлення шин.
Створені цехи підготовки й вулканізації з’єднали галерею з підвісним конвеєром, запустили в дію котельну, проклали під’їздну залізничну колію. Цех гумотехнічних виробів з підсобного став основою виробництва. Очолює підприємство старійшина директорського корпусу Вінниччини Ліснічук П.Ф.
З 42 літ роботи на заводі – 35 з них –він директором.
Сьогодні завод в основному відправляє свою продукцію за кордон. В Німеччину експортується 90% продукції. У співпраці з зарубіжними партнерами чітко налагоджується схема обміну: завод їм продукцію, а звідти йде високоякісна сировина для виробництва, причому значно дешевша, ніж у нас. Колектив роботою забезпечений. Партнери акуратно, з німецькою точністю розраховуються за нею. Шиноремонтний завод –єдине в районі підприємство, яке сплачує дивіденди своїм співвласникам, серед яких чимало мешканців району. Заробітна плата працівників зростає щорічно на 20-30%. Якщо в 2003 році вона складала 784 гривні, то в 2004- 836-872 гривні. Прибуток розподіляється правильно. Задовольняється соціально-побутові умови працюючих. Проведенено реконструкцію побутових приміщень.
В 2005 році введено в експлуатацію медичний пункт. За кошти заводу працюють три медики. В одному з лікарських закладів Вінниці проводиться лікування працівників за кошти заводу.
Бо люди-це золотий фонд.
Адже підприємство-колективне, і люди-його опора. Це заступник директора М.М.Соколюк, головний технолог П.Л.Серпутько, начальник енергомеханічного відділу А.І.Пращук. На заводі шанують бувших працівників, нині пенсіонерів, запрошують на урочистості, вручають премії. Їх 130 чоловік. Гордість заводу є робітничі династії: Комарчуків, Пращурів, Серпутьков, Муратових, Гордійчуків, Трохимцуків, Бондарчуків, Дубових, Андрійкових, Кудирків, Лавренчуків, Гусаків, Зінченків.
Незважаючи на всі негаразди, завод залишився на "плаву", освоїв нові види продукції. Західноєвропейські фірми "Е.К.Н.Плацен" та "ВІН а Ве" сприяють реалізації гумотехнічних виробів на 18 млн. гривень щорічно. Це гарантія збереженню робочих мість і високих заробітних плат 872 гривні.
Завойовано надійні позиції на світовому ринку. Вдосконалюється власне виробництво, проваджується комп’ютерна техніка, зазнає змін структура управління, здійснюється реконструкція виробничих площ, йдуть маркетингові дослідження.
В людей незмінне бажання –працювати творчо. Це допомогло вийти на світовій ринок.
Своєю невтомною працею вони творять не лише власне благополуччя, а й закладають фундамент майбутнього України.
Починаючи з 50-х років, Гнівань стає об’єктом інтенсивного будівництва нових підприємств та житлових кварталів.
Гніванський державний молокозавод введений в дію 31 травня 1969 року. Він входив до Вінницького виробничого об’єднання. Потужність заводу –більше 40 тонн продукції за добу, лінія розливу –3тис. пляшок за годину. Молоко на завод доставлялося колгоспами в радіусі 45 км.
Колгосп "Перше Травня" станом на 1985 рік мав 1536 га орної землі, 12 автомашин, 24 трактори, 7 зернових і 2 бурякозбиральних комбайни. В колгоспі працювало 245 колгоспників, рентабельність сільгосппідприємств становила 14 %. Не зважаючи на бідність родючих ґрунтів (позитивний гумус супіщаних грантів становить 8 % замість 36%), валовий збір зернових на цей рік становмв19680 центнерів. Урожайність складала 18,5 центнерів з гектара.
У 1991 році, після введення в дію Земельного кодексу України, колгоспні землі було розпайовано працівникам у власність.
Однак більшість працівників СВК "Гнівань", утвореного на базі колгоспу "Перше травня" передали земельні паї в оренду своєму підприємству, отримуючи за землю плату коштами чи сільгосппродукцією.
Крім названих підприємств у Гнівані працюють: хлібоприймальне підприємство, на території якого збудовані млин та круп’яний завод, два асфальтних заводи, автотранспортне підприємство АТП- 10565, геологорозвідувальна партія, ряд кооперативів, будівельна організація КП "Вінницяспецбудмонтаж".
Нині місту Гнівані 377 років. 11 грудня 1981 року рішенням Верховної Ради УРСР йому було присвоєно статус міста.
Територія міста становить майже 4 тис. га, на якій постійно та тимчасово проживає близько 15 тис. жителів. Органом місцевого самоврядування є Гніванська міська рада, до складу якої входить 32 округи міста Гнівані та підпорядкованого села Гриженці.
Волевиявленням населення обрано 32 депутати. Міським головою переважною більшістю голосів обраний Шевчук І.І., який працює вже 4е скликання.
Виконавчу владу представляє виконавчий комітет в складі 13 чоловік виконкому.
Промислові підприємства виробляють збірний залізобетон, підшипники, гумотехнічні вироби, відновлюються автомобільні шини, випускають щебеневу продукцію різних фракцій.
В місті розвинута мережа приватних підприємств торгівлі, транспортного обслуговування та сфери побуту.
Міська рада одним з приорітетних напрямів своєї роботи вбачає соціальний захист населення, особливо малозабезпечених його категорій. Тільки в 2003 році матеріальна допомога надана 400- м сім’ям на суму 32,6 тис. гривні. Протягом останніх трьох років одноразова грошова допомога виділена 1117 сім’ям.
Міська рада фінансово підтримує Раду ветеранів війни. Спілку інвалідів війни, територіальний центр управління праці та соціального захисту населення Тиврівської райдержадміністрації.
В м. Гнівані створено всі передумови для успішної співпраці на благо покращення життєвого рівня територіальної громади. Саме завдяки старанням міського голови І.І. Шевчука протягом останніх трьох років перевиконувався міський бюджет.
Завдяки цьому додатково направлялися кошти на поліпшення соціально – економічного розвитку міста. Здійснену грошову оцінку земель міста.
Багато питань вирішується також за рахунок дольової участі промислових підприємств міста.
З такими трудолюбивими гніванчанами і під мудрим керівником жити Гнівані і процвітати ще довгі роки.
Список використаних джерел
1. П.А. Андрєєв, Илюстрированый путеводитель по Юго – Западным железным дорогам, К – 1899г.
2. Вінницький облдерж архів.
3. Вінниця, Історичний нарис.
4. ВРЕ, 1930р, Том 17.
5. Газета «Маяк», 24 грудня 1987р.
6. Григор’єв, Наше Поділля, Історичний нарис, К – 1918.
7. М.Л. Гуревич, До історії фінансової групи Ярошинського.
8. Історія міст і сіл Вінницької області, К – 1972.
9. Матеріали Тиврівського районного архіву.
10. Є. Соцінський, Нариси історії Поділля.
[1] П.Н. Андрєєв «Иллюстрированный путеводитель по Юго – Западной Железной дороге» К. 1899.
|
