Будівельні суміші в Україні - Розміщення продуктивних сил - Скачать бесплатно

Зміст

Вступ 3

I. Літературний огляд 4

1.1. Сучасний стан ринку будівельних сумішей 4

1.2. Формування споживчих властивостей будівельних сумішей 15

1.2.1. Сировина 15

1.2.2. Технологія виробництва 27

1.3. Класифікація асортименту будівельних сумішей 33

Висновки 39

Список літератури 41

Додатки 43

Вступ

“Країна, яка будується — розвивається,” — вислів Рузвельта стосувався післявоєнної Німеччини та України, економіка якої, на жаль, ніяк не може виборсатися з глибин економічної кризи. Та попри усі негаразди, будівельна промисловість в нашій країні розвивається — це значить, що країна будується. Існуючі заводи не в змозі забезпечити потреби населення у високоякісних та зручних у використанні будівельних сумішах.

Будівельні суміші та матеріали — основа промислового і житлового будівництва. Від рівня їхнього виробництва залежать темпи і якість будівельних робіт.

До будівельних сумішей відносяться різні природні і штучні матеріали, застосовувані для спорудження, обладнання і ремонту промислових гідротехнічних, житлових, адміністративних і культурно-побутових будинків і споруджень.

Це в значній мірі визначає актуальність теми даної роботи.

Метою даної роботи є дослідження споживчих властивостей будівельних сумішей, аналіз ринку та класифікації асортименту будівельних сумішей технології їхніх продаж і вироблення рекомендацій, покликаних стимулювати збут та підвищення якості даної продукції.

Для досягнення поставленої мети необхідно дослідити значення будівельних сумішей, технологію їх виробництва, розглянути процес формування споживчих властивостей даної продукції.

Літературний огляд

Сучасний стан ринку будівельних сумішей

За останні п'ять років вітчизняний ринок будівельних сумішей (СБС) пройшов шлях від ознайомлення з імпортом до започаткування сучасного виробництва. Будівельники вже встигли оцінити переваги новітніх технологій - дехто навіть потроху забуває про незручності в роботі з досі такими традиційними алебастром та цементно-пісковими сумішами. Сфера застосування СБС досить широка, адже це - клеї для різноманітної плитки, каменю, мозаїки; розчини для штукатурних, бетонних, малярних робіт; шпаклівки; маси для наливної підлоги.

В країні існує два типи виробників будівельних сумішей. Перших умовно називатимемо “пострадянськими”: вони працюють декілька десятків років і виробляють продукцію зразку початку ХХ століття на обладнані, яке було вироблено приблизно у той самий час. В них дуже великий спад виробництва порівнюючи з “попередніми часами”, і взагалі дуже велика купа проблем.

Другі нехай умовно називаються “європейськими”: ці з’явились на світ не так вже й давно (або з нуля або на базі вже існуючого “пострадянського” виробництва, до якого прийшов інвестор); використовують вони нові технології і виробляють вони або принципово новий для країни товар, або «звичний», але європейської якості. Отже, доля перших на ринку дуже суттєво зменшується (хоча поки ще залишається дуже великою ), доля других - зростає. В решті решт рахунку виробників стає все більше й більше.[1]

В галузі будівельних матеріалів працює біля 1000 підприємств, з яких приблизно 90% не належать державі. Вони в минулому році виробили 80,4% всіх будівельних матеріалів ( дані Держкомстату). У середньому рентабельність виробників у 2000 році становила 14%. За останні п’ять років це найкращій показник: у 1998 він складав мінус 1,5%. Але у 1993-му році – 34,4%.

Обсяг виробництва галузі будівельних сумішей України за 2000 рік складав 3799,6 млн. грн. – на 15% більше ніж у 1999 році. Але цінина ці товари за рік зросли майже на 20%.

По натуральним показникам за рік відбулось зниження в середньому на 9%. Найбільший спад був підкреслений під плиткою фасадною – 43,1%. Були також й позитивні кроки, на приклад, виробництво гіпсокартона зросло у два рази.

Дуже показовою для розгляду й аналізу є цементна промисловість. Сьогодні в Україні працює 16 підприємств, що виробляють цемент. Їх потенційна потужність складає 26 млн. тон. 3 з них загальною потужністю 23 млн. тон об’єднані в державний концерн “Укрцемент”. На долю підприємств цього концерну приходиться 89% загального обсягу виготовленого в країні цементу. Загальновідомо, що якість цементу повинна відповідати міжнародним стандартам. Виробництво цементу в Україні відрізняється однаковими стандартами і обмеженою номенклатурою. Це підтверджує той факт, що 75% всього виробляємого цементу є портландцементом. Решта 25% мають в собі портландцемент з різними домішками, сульфатостійкий портландцемент, швидко стверджувальний портландцемент і шлакопортландцемент. [2]

Встановлена виробнича потужність цементної промисловості становить 26 млн. т. У східній Європі й регіонах колишнього СРСР вищі показники лише у Росії (89.6 млн. т.) та Польщі (53 млн. т.).

До 1990 року всі підприємства працювали на повну потужність і готове споживання цементу в Україні становило 460 кг. в рік на душу населення. Спаду будівництві, більше ніж трикратне підвищення цін на основне технологічне паливо – природний газ, розрив економічних зв’язків, експортні бар’єри на кордонах нових країн призвели до того, що з 1991 до 1996 роки виробництво цементу в Україні скоротилося до 4,8 млн. т., а саме 92 кг на душу населення. У 1997 році відбулось зростання виробництва до 4937 тис. тон, що на 118 тис. т більше ніж у 1996 році.

Однією з основних причин різкого зниження виготовлення цементу є значне зменшення будівництва в Україні й країнах-сусідах (Білорусь. Росія, Молдова). Лише в Україні зупинено 80 будівельних компаній, що являють собою основних споживачів українського цементу. Ще одним важливим фактором є те, що український цемент не є конкурентноспроможним за ціною, він дорожчій ніж в деяких країнах СНД і Центральної Європи. За 1997 рік співвідношення цін становило 1,625. Різниця в ціні цементу пояснюється ціною палива, що використовується для його виробництва (Україна – газ, інші країни – вугілля, відходи вуглезбагачення, відходи нафтопродуктів).

Для розвитку галузі дуже важливим є експорт продукції. За останні 8 років найбільший обсяг експорту українського цементу було досягнуто у 1993 році, що становило 13% від загального обсягу його виробництва. За даними Держкомстату, обсяг експорту цементу у 1994 році становив 1 млн. тон, а попит іноземних фірм на закупівлю цементу був 5 млн. тон.

В 2000 році українські цементні заводи виробили 6676,3 тис. т. “сірого порошку” (в 1999 році – 7441,1 тис. т, тобто виробництво скоротилося на 10%), з яких 1365,1 було вироблено “сухим” способом і решта 79,6% було виготовлено “мокрим” способом. Але, нажаль, спад виробництва відбувся не лише за рахунок “мокрого” цементу (якого зробили на 8,9% менше), але і за рахунок “сухого” (на 15,4% менше).[3]

Далі, наведу коротенький аналіз інших важливих підгалузей.

Лакофарбова промисловість. Річний обсяг продажу за оцінками становить більше 300 млн. доларів, в середньому на кожного громадянина України припадає 3 кг. фарби на рік. На ринку представлено 40 вітчизняних виробників і більше 20 іноземних. Доля імпорту на вітчизняному ринку складає 40%, 60% - вітчизняної. Лакофарбовий бум, що спостерігався в 1997-1998 роках, дещо притих. Проте сам ринок не втратив комерційної привабливості - принаймні, за підрахунками експертів, середній тижневий виторг магазинів, що спеціалізуються на фарбі та лаках, становить близько 2-5 тис. грн. А от структура попиту змінилась. Ринок, і нині спроможний поглинути загалом до 100 тис. т фарби на рік (лише столиця використовує понад 3 тис. т лаків та фарби щороку), став шумливішим до ціни пропонованого товару.

Якщо раніше продукція з Німеччини, Швеції, Англії, Польщі, Чехії, Болгарії, Туреччини, Естонії та інших країн швидко набирала популярності, впевнено відтісняючи лакофарби 30-ти вітчизняних виробників, то нині цікавість до недорогого українського товару відновлюється. З широкого цінового діапазону - $1-80 за 1 літр (залежно від виробника, призначення фарби, її якості) - найбільший попит на дешеву вітчизняну продукцію. Обсяги імпортних поставок в Україну істотно зменшились ще й тому, що іноземні компанії-постачальники після осінньої кризи віддають перевагу роботі за принципом "вранці - гроші, ввечері - стільці". В результаті більшість вітчизняних імпортерів або взагалі припинили поставки з-за кордону, або пропонують покупцеві товар зі старих запасів. Але можна відверто сказати, що вітчизняний виробник не в змозі повністю забезпечити попит на фарбу.

Важливою проблемою багатьох підгалузей є те, що нестача обігових коштів підштовхнула підприємства до використання псевдо ринкових форм розрахунків – бартеру, давальницької сировини, взаємозаліку боргів, “тонізації” економічних відносин, що ще більше обмежило можливості суб’єктів господарювання і бюджетів всіх рівнів. Через це, бартеризація економіки набула загрозливого характеру. В 1998 році у промисловості будівельних матеріалів був най вищий показник серед усіх галузей промисловості України – 65,8%.

Промисловість будівельних сумішей здебільшого оснащена застарілими технологічними лініями, неефективними тепловими агрегатами.

До цього часу використовуються сезонні заводи, побудовані на початку XX століття, із застарілим енергетичним обладнанням, без застосування будь-яких контрольно-вимірювальних приладів та засобів автоматичного регулювання. Через низькі темпи оновлення основних фондів стан теплотехнічних агрегатів погіршується, збільшуються енерговитрати.

Підприємства будівельної індустрії порівняно більш сучасні, але під час їх проектування застосовувались здебільшого найдешевші технології, що не спрямовувались на енергозбереження.

Висока енергоємність вітчизняних будівельних матеріалів та сумішей значно впливає на їх конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Тому вирішення проблем енергозаощадження в будіндустрії та промисловості будівельних матеріалів є завданням номер один.

З цією метою розроблено галузеву програму "Енергозбереження-98". Її виконання дало змогу в 1997-1998 рр. скоротити обсяги споживання природного газу на підприємствах корпорації "Укрбудматеріали" на 20,4%.

Ситуація в інших підгалузях не набагато краща. Для аналізу проблеми варто розглянути сферу торгівлі будівельними матеріалами. [4]

Торговці будматеріалами спеціалізуються і від гурту переходять до роздрібу.

• Криза кризою, але й нині лише в столиці можна нарахувати близько 1000 фірм, які доволі успішно торгують різноманітними будматеріалами і в тому числі будівельними сумішами. Секрет успіху - у вмінні передбачати зміни в настроях ринку і вчасно реагувати на них. Зокрема, практика свідчить, що виконати забаганки найпримхливішого споживача, водночас підвищивши цінову конкурентоспроможність власної продукції, нині дозволяє вертикальна спеціалізація торгових компаній у вузьких товарних сегментах строкатого будівельного ринку.

• Досвід лідерів також підказує: в умовах "охолодження" ринкової кон'юнктури підтримати продажі почасти вдається за рахунок освоєння нових регіонів. А гнучкості в роботі оптовикам додає власна крамничка з недорогим ходовим товаром, в купівлі якого споживач не відмовить собі й в умовах після кризової депресії.

У ціновому протистоянні виручає спеціалізація. Висока конкуренція на ринку будівельних сумішей та ослаблений кризою попит не дозволяють продавцям розраховувати на високі прибутки. Для багатьох підприємців прибуток у межах 10-15% вважається пристойним, хоча один-два роки тому рентабельність оптової торгівлі була вдвічі вищою.

Ще одна істотна особливість сьогодення - спеціалізація. Якщо в минулі роки активно розвивалися фірми-продавці, які охоплювали широкий спектр матеріалів, створюючи своєрідні будівельні супермаркети, то тепер - усе навпаки. Більшість оптовиків скоротили асортимент до 1-2 видів будівельних матеріалів. [5]

Сучасні торговельні фірми пішли шляхом вузької спеціалізації, бо приваблювати клієнта лише великим вибором товару на складі дедалі складніше, та й дорожче. Споживачі вже віддають перевагу не тим фірмам, у яких багатий вибір усіляких товарів, а радше тим, у яких широкий спектр продукції певного виду (наприклад фарби). Крім того, і в ціновій конкуренції спеціалізовані фірми мають більші можливості. А це - плюс в умовах, коли дедалі більше операторів ринку у боротьбі за клієнта "скидають" ціну, жертвуючи власними прибутками.

Для торговців будматеріалами сьогодні "життєдайними" є лише великі міста: Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя. Але й на цих потужних ринках за деякими найменуваннями будівельних сумішей продажі скоротилися приблизно на 40%-50%. Зменшилися обсяги реалізації - фірми-оптовики почали торгувати вроздріб. Віддавати товар під реалізацію стало невигідним. Тож характерна особливість сучасного ринку будівельних матеріалів - збільшення кількості спеціалізованих фірмових магазинів.

Для ринку будівельних сумішей характерна сезонність розвитку. Після періоду затишшя, що триває з жовтня до березня, починається справжній сплеск попиту на всі види будівельних матеріалів.

Попри пізній початок будівельного сезону 2003 року (лише в квітні) у зв’язку із затяжною зимою, голова Асоціації виробників сухих будівельних сумішей Юрій Спектор констатує, що за перші сім місяців року вітчизняне виробництво зросло на 20—25% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Враховуючи те, що основну масу сухих будівельних сумішей, що випускають в Україні, становлять суміші для внутрішніх оздоблювальних робіт, сезон активного попиту на які триває до листопада-грудня, загальне зростання ринку нинішнього року може сягти 30—40%. Відтак уже більшість експертів вважає, що обсяги використання сухих будівельних сумішей в Україні перевищать 500 тис. т, а вітчизняне виробництво сягне 300 тис. т.

Ринок зосереджується в руках провідних фірм Деякі великі підприємства говорять про 50-60% зростання виробництва порівняно з минулим роком. Отже, паралельно зі зростанням ринку починається процес його концентрації, що цілком природньо — наприклад, у Польщі, як і в Україні, працює 100 виробників будівельних сумішей, але тільки 10 з них роблять погоду на ринку.

За вітчизняний ринок змагаються насамперед підприємства, що входять до Асоціації виробників сухих будівельних сумішей («Хенкель Баутехнік (Україна)», «Фомальгаут», Павлограджитлобуд, «Геліос», «Біон-Імпекс», «Полірем», ТММ), а також — «Атлант», «Артіль», «Лідер», «РосКат», «Акваліт», «Мастер» і «Керамікс». Інші фірми, за даними операторів ринку, працюють в основному на свій регіон і виробляють не більше 2,5—3 тис. т сумішей на рік.[6]

Ввезення сумішей на цементній основі майже припинилося, на гіпсовій — незабаром зменшиться Великі, а тим більше дрібні, вітчизняні виробники зосереджуються на сумішах на цементній основі. На ринку сумішей на гіпсовій основі (штукатурки, шпаклівки, затірки для швів, анкерні суміші) домінують закордонні виробники — турецькі, молдавські (завод «CMC-Knauf»), французькі (Semin), польські (Atlas) та фінські (Optiroc). Також в обсягах понад 1000 т за рік, за даними операторів ринку, імпортують суміші марок Litokol і Mapei (Італія) та Sopro (Польща). Серед них найбільш представлені турецькі виробники, що працюють у нижньому ціновому сегменті, від них набагато відстає Knauf, що представляє суміші середньої і дорогої категорії, далі з чималим відривом — вітчизняна продукція цієї ж цінової групи. Трохи менше, ніж усі вітчизняні виробники, разом узяті, продають сумішей на гіпсовій основі представники верхньої цінової групи — Semin і Optiroc (TM Vetonit).

Завдяки панівному становищу в гіпсовому сегменті ринку на імпорт припадає 40% усіх сухих сумішей, що використовуються в Україні. Однак вітчизняні виробники впевнені, що й цей сегмент ринку їм вдасться частково відвоювати. За словами директора львівської фірми «Атлант» Олега Конопацького, половину турецьких сумішей завозять контрабандним шляхом. Утім, очікуване посилення митного контролю після недавнього засідання Ради нацбезпеки і оборони, присвяченого цій темі, дозволить скоротити обсяги контрабанди, зокрема, турецьких гіпсових сумішей. А з офіційно завезеними турецькими сумішами вже зможуть конкурувати за ціною вітчизняні виробники, принаймні розташовані подалі від південних морських портів.[7]

Виробникам замало одних сухих сумішей. Хоча левова пайка попиту на сухі будівельні суміші, як і раніше, припадає на три групи — клеї для плитки, наливні підлоги й гіпсові шпаклівки, виробники цього року продовжують невпинно розширювати асортимент. Але найактивніше розширюють асортимент фірми, які вже зараз мають сильні позиції на ринку і широкий асортимент. Великим і середнім компаніям, таким як «Хенкель Баутехнік (Україна)», «Полірем», Павлограджитлобуд, «Атлант», «Геліос», «Артіль» уже став тісним сегмент власне сухих сумішей. Вони освоюють виробництво рідких речовин, необхідних для будівельних робіт: грунтувальних емульсій, гідроізоляційних мастик, полімерних штукатурок, різноманітних грунтовок і спеціальних клеючих розчинів.

«Зараз ми виробляємо і реалізовуємо матеріали практично під усі види робіт й елементи конструкцій», — повідомили представники «Хенкель Баутехнік (Україна)», вивівши цього року на український ринок групу матеріалів для укладання підлоги Thomsit, де серед 24 позицій лише 6 є власне сухими сумішами, а також рідкі матеріали для монтажу облицювальної плитки і затирки швів для слабких основ і агресивних середовищ.

«Ми уникаємо розробки універсальних матеріалів, бо це економічно невигідно», — пояснив головний технолог ТОВ «Хенкель Баутехнік (Україна)» Євген Карапузов. Схоже, нішу «універсальних» матеріалів, які в будь-якій сфері застосування поступаються за характеристиками спеціальним, провідні виробники залишили невеликим фірмам, які випускають менше десятка видів сухих сумішей «на всі випадки життя» і досі збивають одна поперед одної ціни так, що конкуренція вже йде за кожну копійку на кілограмі.

Найбільші виробники вже випускають не 1—2, як у 1998—2000 роках, а 5—9 видів самого тільки клею для плитки — залежно від матеріалу (кахель, мармур), розміру, місця монтажу (стіни, підлога), сфери застосування (кухня, ванна, фасад) і основи (міцна чи слабка).

Активно вітчизняні виробники освоюють і суміші для монтажу теплоізоляції. За даними Асоціації виробників сухих будівельних сумішей, їх випускають вже 10—15 фірм. Нагальна потреба утеплення фасадів, яку до того ж стимулюють нові норми теплоізоляції споруд, фактично не залишають будівельникам іншого вибору, як застосовувати сучасні утеплювачі і, відповідно, сухі суміші для їх монтажу. «Річ у тім, що утеплювачі мають низьку адгезію і через це погано кріпляться до звичайного розчину — тут потрібні тільки спеціальні сухі суміші», — пояснює Ольга Ступіна. Це зумовлює значний потенціал цього сегмента ринку, який, за різними оцінками, наразі становить від 2 до 5% обсягів реалізації всіх сухих сумішей. Деякі виробники вже зараз відзначають активізацію попиту на них. «Порівняно з минулим роком обсяги реалізації сумішей для монтажу теплоізоляції у нас зросли у 6 разів», — говорить Олег Конопацький.

Найбільші виробники навіть розробили спеціальні системи утеплення фасадів, які включають мінераловатну або пінополістирольну теплоізоляцію, спеціальні суміші для монтажу того чи іншого виду утеплювача, армувальну сітку зі скловолокна, грунтовки, чорнову та фактурну штукатурку.

Наразі все, крім утеплювача й армувальної сітки, випускає один і той самий виробник сухих сумішей. На сьогодні, окрім іноземних виробників, такі системи сертифікували всі члени Асоціації виробників сухих будівельних сумішей. Ціни на системи утеплення фасадів коливаються від 6 до 13 у. о. за кв. м — залежно від марки сумішей і утеплювача, а їх монтаж обійдеться ще у 8 у. о. за кв. м. При цьому ефект від утеплення фасадів досить відчутний: за даними фірми «Фомальгаут», тепловтрати цегляної стіни знижуються вдвічі, а залізобетонної — втричі.

Крім того, деякі виробники сухих сумішей пропонують інший варіант утеплення — шпаклівки, штукатурки, наливні підлоги й клеї для облицювальної плитки з доданням перліту — природного теплозвукоізолятора.

Для західних хімічних компаній український ринок поки що мало привабливий через невеликі розміри, адже вітчизняне виробництво сухих будівельних сумішей тільки розпочинається. Проте тут вже присутні представництва найвідоміших у світі продуцентів полімерних добавок. Зокрема активно діють інформаційні центри потужних хімічних концернів "Байєр", "Ваккер", "Родіа", "Акзо-Нобел", "Кларіант". Компанія GR-Line представляє в Україні полімери французького концерну "Родіа" та швейцарського "Акзо-Нобел".

Однак жодна з хімічних компаній не випускає повного асортименту добавок для будівельних сумішей. Тому вони одна для одної не тільки конкуренти, але й партнери. GR-Line не обмежується лише поставками в Україну полімерів "Родіа", намагається співробітничати з іншими виробниками хімічних добавок. Досить привабливою видається схема, коли вся імпортована з різних країн полімерна продукція зосереджується на одному складі, звідки дрібними партіями розходиться поміж вітчизняними виробниками сухих будівельних сумішей.[8]

Формування споживчих властивостей будівельних сумішей

1.2.1. Сировина

Склад будівельних сумішей в залежності від виду суміші може бути різним.

В загальному до складу будівельних сумішей входять наступні компоненти:

— в’язка речовина — цемент, гіпс, вапно або полімер,

— мінеральні наповнювачі для забезпечення міцності,

— пісок, мелений мармур, мелений кварц, вапняк та інші домішки, що власне і створюють високотехнологічний продукт — суху будівельну суміш.

Розглянемо детальніше ці складники. Основними матеріалами для виробництва бетонної суміші є цемент, заповнювачі і вода. При виборі цементу враховують основні показники бетону: міцність, морозо- та корозійну стійкість, а також технологію виготовлення виробів чи умови бетонування монолітних споруд. Для важкого бетону застосовують здебільшого портландцемент та його різновиди, рідше — глиноземистий цемент та інші в'яжучі.[9]

Заповнювачами для важкого бетону є сипкі суміші мінеральних зерен природного чи штучного походження, певного гранулометричного складу в установленому діапазоні розмірів. Заповнювачі в бетоні займають 80...85 % його об'єму і; скріплені затверділим цементом, утворюють каменеподібний конгломерат. Речовинний склад заповнювачів, їхня форма, стан поверхні, поєднання різних фракцій істотно впливають на технологічні показники бетонної суміші, технічні властивості бетону (міцність, усадку, повзучість, довговічність), а також на економічність матеріалу.

Залежно від розмірів зерен заповнювачі поділяють на дрібні (піски) крупністю 0,16...5,00 мм та крупні (щебінь чи гравій) крупністю 5... 70 мм.

За мінералогічним складом розрізняють кварцові, польовошпатні, карбонатні піски. Кварцові піски придатні для бетонних сумішей будь-яких марок, оскільки власна міцність кварцу дуже велика (до 1000 МПа). Решту пісків, зокрема вапнякові, належить перевіряти на міцність у бетоні потрібної марки.

За походженням піски бувають яровими (гірськими), річковими та морськими. Ярові (гірські) піски містять більше за решту пісків / глинястих та органічних домішок, зерна переважно кутасті, що забезпечує добре зчеплення з цементним каменем. Річкові й морські піски містять менше органічних домішок, але зерна мають обкатану форму й гладеньку поверхню внаслідок перенесення водою. У морських пісках іноді є уламки вапнякових порід, черепашок, які легко руйнуються й можуть знизити міцність бетону. Штучні піски одержують подрібненням гірських порід або супутніх продуктів промисловості, наприклад металургійних шлаків. Вміст глинястих, мулистих та пилуватих домішок, який визначається відмучуванням, неповинен перевищувати 3 % за масою. Глинясті та мулисті часточки вкривають зерна піску, перешкоджаючи зчепленню їх з цементним каменем. Тонкі пилуваті часточки мають розвинуту питому поверхню й для рівномірного закріплення їх у структурі бетону потрібна підвищена витрата цементу. Промивання піску від цих домішок спричинює його значне подорожчання, а тому слід надавати перевагу застосуванню річкового піску.

Вміст органічних (наприклад, гумусових) домішок обмежується тому, що вони містять органічні .кислоти, які руйнують цементний камінь. Наявність органіки визначають колориметричним (кольоровим) методом— обробкою піску 3 %-м водним розчином NaОН. Колір розчину після обробки піску не повинен бути темнішим за еталон який готують у лабораторії за відповідною методикою.

Зерновий (гранулометричний) склад піску має велике значення для виготовлення бетонної суміші й бетону із заданими властивостями. Він характеризується процентним вмістом зерен різних розмірів і так званим модулем крупності Мк. Щоб визначити ці показники, використовують ситовий аналіз.

Гравій — це сипкий матеріал, утворюваний в результаті природного руйнування (вивітрювання) вивержених чи осадових гірських порід.

За походженням розрізняють гравій яровий (гірський), річковий та морський. Яровий гравій більше забруднений домішками.

За розмірами зерен розрізняють гравій: рядовий — 30...70 мм; фракціонований особливо дрібний — 5...10 (3...10); фракціонований дрібний — 5...20; середній — 20....40; крупний — 40...70 мм.

Зерна гравію розмірами 5...70 мм мають округлу, обкатану форму з гладенькою поверхнею. Поряд з міцними зернами (граніт, діорит) у ньому можуть бути слабкі зерна пористих вапняків, а також домішки пилу, глини, піску. Якщо вміст піску 25...40 %, то матеріал називають піщано-гравійною сумішшю.[10]

Щебінь — це сипкий матеріал, одержуваний подрібненням гірських порід, які мають границю міцності при стиску від 20 до 120 МПа. Зерна щебеню мають кутасту форму й більш розвинуту, ніж у гравію, шорстку поверхню, а тому міцність зчеплення з цементним каменем у щебеню вища, ніж у гравію.

Придатність крупного заповнювача для бетону, як і піску, також визначають у лабораторних умовах за комплексом показників: істинна, середня та насипна густина, міжзернова пустотність, вологість, водопоглинення, вміст пилуватих, мулистих, глинястих, часточок та органічних-домішок, міцність зерен, вміст голчастих та пластинчастих часточок, зерновий склад. У разі потреби з урахуванням цільового призначення бетону визначають міцність вихідної. гірської породи, стираність, опір удару та морозостійкість.

Зерновий склад крупного заповнювача, так само, як і-піску, істотно впливає на властивості бетонної суміші та бетону. Оптимізація зернового складу має ґрунтуватися на такій умові: одержати найменший об'єм мілізернових пустот, тобто забезпечити мінімальну витрату розчинової частини, а отже, й цементу.

Воду під час бетонних робіт використовують для приготування бетонних сумішей та поливання відкритих поверхонь і тверднучого в літній час монолітного бетону. Іноді виникає потреба застосувати її для промивання заповнювачів. Для-всіх цих робіт без, попередньої перевірки придатна питна вода. Річкова, озерна та вода із штучних водойм придатна також, якщо вона не забруднена в неприпустимих межах стічними викидами, солями, мастилами тощо. У морській воді у великій кількості містяться розчинні солі, сульфат-іони, хлоріони.

Можна застосовувати воду, яка показує, слабокислу чи слабколужну реакцію, що визначається значенням . водневого показника рН у межах 4,0... 12,5, і відповідає технічним умовам. На застосування стічних вод, крім того, потрібно одержати дозвіл санепідемстанції.

Шкідливі домішки у воді можуть перешкоджати нормальному, тужавінню й твердненню цементу або спричинювати появу-в бетоні сполук, що знижують, його міцність та довговічність.

Органічні речовини у воді, особливо такі, що містять цукор та феноли, сповільнюють процес гідратації цементу й знижують міцність бетону. Вміст кожного з них не повинен перевищувати ,10 мг/л

Домішки нафтопродуктів, мастил, жирів, осідаючи на, поверхні цементних зерен, вповільнюють гідратацію їх, а вкриваючи заповнювачі, перешкоджають їхньому зчепленню з цементним каменем і знижують міцність бетону. Тому на поверхні води замішування не повинно бути плівок цих домішок.

Добавки до бетонної суміші. Для регулювання властивостей бетонної суміші та бетону, а також для економії, цементу, все ширше застосовують різного роду добавки, які вводять .у суміш.

Розрізняють два види добавок: - тонкомелені,; які, вводять, у кількості 5...20,% до маси цементу для його економії й одержання щільного та стійкого бетону при малих витратах цементу, і хімічні, які вводять у невеликій кількості (0,1...2,0 % до маси цементу) для змінювання властивостей бетонної суміші та бетону в потрібному напрямі. За тонкомелені добавки беруть золу - винос теплових електростанцій, одержувану як високодисперсні відходи від спалювання вугілля, мелені шлаки тощо. Проте все більшого поширення набувають численні хімічні добавки, які класифікуються за функціональним призначенням та основним ефектом дії.

Пластифікуючи добавки збільшують рухливість, тобто знижують жорсткість суміші, не знижуючи міцності, бетону. Як пластифікатори широко використовують поверхнево-активні речовини (ПАР), часто одержувані з вторинних продуктів та відходів хімічної промисловості. За характером дії розрізняють гідрофільно та гідрофобно-пластифікуючі добавки.

Представником гідрофільно-пластифікуючих добавок є ЛСТ (лігносульфонат технічний, колишня назва СДБ — сульфатно-дріжджева бражка). Як у рідкому, так і в твердому вигляді легко розчиняється у воді. До гідрофобно-пластифікуючих добавок належать милонафт, гід-рофобізуючі сполуки ГКЖ-10 (етилсиліконат натрію), ГКЖ-11 (метилсиліконат натрію), ГКЖ-94 (етилгідросилоксанова рідина). Прискорювачі твердіння призначаються насамперед для наближення строків розпалублення при монолітному бетонуванні, а у виробництві збірного залізобетону — для скорочення режимів теплової обробки виробів та збільшення оборотності борт-оснащення. Найпоширенішими в практиці прискорювачами є: хлорид кальцію СаСl2, сульфат натрію Na2SО4, поташ К2СО3, нітрати кальцію Са(NO3)2 та натрію NaNО3. Дія цих прискорювачів полягає в тому, що вони знижують розчинність гідроксиду кальцію Са(ОН)2, який утворюється при гідратації цементу. Цим стимулюється подальша гідратація клінкерних мінералів і збільшується кількість новоутворень, що зумовлює підвищене зростання міцності в перші 3...7 діб.[11]

Іноді застосовують і комбіновані добавки, наприклад нітрит-нітрат кальцію, нітрит-нітрат-хлорид кальцію. Щоб сповільнити тужавіння цементу, застосовують добавки, які одночасно зменшують водопотребу суміші та витрату цементу.

Суміші на основі вапняних в'яжучих.

Сировиною для виготовлення цих матеріалів і виробів є будівельне вапно чи в'яжучі, які містять його, а також заповнювачі, що містять кремнезем. Виробництво їх ґрунтується на гідротермальному синтезі гідросилікатів кальцію, здійснюваному в автоклаві при підвищених значеннях тиску й температури водяної пари. Тому такі матеріали й вироби дістали назву автоклавних силікатних.

Як в’яжуче для автоклавних силікатних матеріалів звичайно використовують повітряне кальцієве негашене вапно, яке містить не менш як 70% активних СаО+МgО і не більш як 5% МgО. Аби підвищити міцність готових виробів, замість вапна застосовують вапняно-піщане в'яжуче, виготовлене одночасним помелом грудкового негашеного вапна та кварцового піску. Змінюючи співвідношення між Як заповнювачі автоклавних силікатних матеріалів найчастіше використовують кварцові піски. Можна застосовувати також польовошпатні та карбонатні піски, проте фізико-механічні властивості виробів при цьому погіршуються. Значно рідше застосовують гравійно-піщані суміші, а також пористі заповнювачі (керамзит, аглопорит, шлакову пемзу, спучений перліт тощо).

Вода для виробництва матеріалів та виробів на вапняних в'яжучих має задовольняти ті самі вимоги, що й при виробництві бетонних виробів на основі цементних в'яжучих.

Добавки, застосовувані у виробництві автоклавних силікатних матеріалів та виробів, призначаються для регулювання властивостей формувальних сумішей та готової продукції. Це .можуть бути ущільнювальні (тонкодисперсні мінеральні порошки), укрупнювальні (крупніші за зерновим складом заповнювачі), пластифікуючі, пороутворювальні добавки, а також пігменти, що надають виробам забарвлення й декоративних властивостей.

Суміші на основі гіпсових в'яжучих.

Для виготовлення зазначених вище сумішей залежно від їх призначення використовують повітряні низько- та високовипалювані гіпсові в'яжучі, а також гідравлічні гіпсоцементнопуцоланові в'яжучі.

Як важкі заповнювачі застосовують природні гравій та пісок, а як легкі — щебінь з вапняку-черепашнику, вулканічного туфу, вулканічної пемзи, керамзит, аглопорит, шлакову пемзу, спучений перліт, доменні та паливні шлаки й золи, а також органічні заповнювачі — деревну стружку й тирсу, солому, очеретяну січку, лляну кострицю, паперову макулатуру тощо. Заповнювачі поліпшують пластичні властивості формувальних сумішей, зменшують питому витрату в'яжучого, знижують формувальну вологість суміші та усадку.

Щоб мати задані технічні та фізико-хімічні властивості формувальних сумішей та готових виробів, до гіпсових композицій уводять добавки, які можна поділити на дві групи. Добавки першої групи регулюють строки твердіння й пластичність формувальних сумішей, добавки другої групи змінюють властивості затверділих виробів.

Як добавки першої групи звичайно застосовують: тваринний клей, ЛСТ, вапно, лимонну кислоту та її солі— для сповільнення строків тужавіння в'яжучих; кухонну сіль, сульфат натрію, двоводяний гіпс — для прискорення строків тужавіння.[12]

Найважливішими добавками другої групи є пороутворювачі, гідрофобізатори, гідравлічні добавки тощо.

Пороутворювальні добавки, застосовувані для виготовлення високопористих виробів, поділяють на газоутворювачі (їдкий натр, пероксид водню, розведена сірчана кислота, вуглекальцієві солі) та піноутворювачі (клеєканіфольний, смолосапоніновий).

Мастики

Мастика — це суміш нафтового бітуму чи дьогтю (відігнаного й складеного) з мінеральним наповнювачем, емульгатором та добавкою антисептика. Для приготування мастик використовують: пилуваті наповнювачі—тальк, магнезит, вапняк, доломіт, крейду, цемент, золу; волокнисті заповнювачі — азбест, мінеральну вату тощо.

До бітумних матеріалів належать природні бітуми, асфальтові породи, нафтові бітуми.

Природні бітуми — це в'язкі рідини та твердоподібні речовини. Природні бітуми утворилися внаслідок природного процесу окислювальної полімеризації нафти. Вони зустрічаються в місцях нафтових родовищ, утворюючи лінзи, а іноді й асфальтові озера. Проте природні бітуми в чистому вигляді зустрічаються рідко, найчастіше вони містяться в осадових гірських породах.

Асфальтові породи — це пористі гірські породи (вапняки, доломіти, піщаники, глини, піски,, сланці), просочені бітумом; Із цих порід виділяють бітум або їх розмелюють і застосовують у вигляді асфальтового порошку.

Нафтові (штучні) бітуми, здобуті переробкою нафтової сировини, залежно від технології виробництва можуть бути: залишковими, одержуваними з гудрону за допомогою подальшого глибокого відбирання з нього масел; окислені, одержувані окисленням гудрону в спеціальних апаратах (продуванням повітря), крекінгові, одержувані переробкою залишків, утворюваних при .крекінгу нафти.

Гудрон — це залишок відгонки з мазуту масляних фракцій; він-є основною сировиною для одержання нафтових бітумів (використовують його як зв'язуючу речовину в дорожньому будівництві).

До дьогтьових матеріалів належать сирий .кам'яновугільний відігнаний дьоготь, пек, складений дьоготь

Фарбові суміші.

Зв'язуючі речовини: Призначення зв'язуючих речовин полягає в скріпленні часточок пігменту й наповнювача із зафарбовуваною поверхнею.

Зв'язуючими речовинами у фарбових сумішах є такі матеріали: полімери — у полімерних фарбах, лаках, емалях; каучук — в каучукових фарбах; оліфи — в олійних фарбах; клеї (тваринний і казеїновий) — у клейових фарбах; похідні целюлози — у нітролаках; неорганічні в'яжучі речовини — у цементних, вапняних, силікатних фарбах.

Полімери застосовують у фарбах і лаках разом із: розчинником, а також у поєднанні з-оліфою чил цементом1 (полімерцементні фарбові суміші). Використання синтетичних полімерів ; значно скорочує витрату рослинних олій на виробництво фарбових сумішей, розширює асортимент довговічних та економічних фарбових сумішей нових видів.[13]

Зв'язуюче вибирають з урахуванням міцності його зчеплення з основою (адгезії) після затвердіння. Для безводних сумішей зв'язуючими є оліфи та синтетичні водонерозчинні полімери, що забезпечують водостійке покриття, як цементи та рідке скло.

Пігменти: пігментами називають тонкодисперсні порошки, нерозчинні у зв'язуючій речовині й розчиннику і здатні в суміші з ним утворювати непрозорі покриття різних кольорів і відтінків. Вибір того чи: іншого пігменту й фарбового складу зумовлюється насамперед призначенням фарбованого покриття та вартістю фарбової речовини.

Білі пігменти. Крейду як пігмент і наповнювач використовують для розбілювання кольорових фарбових речовин. її застосовують також для виготовлення клейових та силікатних фарб. Для олійних фарб крейду не використовують, оскільки в суміші з оліфою утворюються плівки з жовтим відтінком. Вапно повітряне застосовується Для того, Щоб білити фасади промислових га громадських споруд.

Серед штучних білих пігментів, одержуваних хімічною переробкою мінеральної сировини, найчастіше використовують цинкові, свинцеві, титанові білила та літопон (сірчисті білила).

Чорні пігменти. Сажі мають високу барвну здатність, покривність і стійкість щодо дії лугів та кислот.

Діоксид марганцю МgО2 у тонкодисперсному стані має хорошу покривну здатність. Його здобувають із природної марганцевої руди.

Графіт — це пігмент сірувато-чорного кольору; за хімічним складом має високий вміст вуглецю (до 95%). Використовується для виготовлення олійних фарбових сумішей, має стійкість до дії кислот та високих температур.

Червоні пігменти. Залізний сурик випускають у вигляді тонкого порошку оксиду заліза цегляно-червоного кольору або інших відтінків, залежно від співвідношення складових частин Рb2О3 і СаSО4.

Свинцевий сурик — порошок червоно-оранжевого кольору, який містить в основному РbО та Рb2О3. Токсичний і досить важкий пігмент (істинна густина