Кукурудза, її походження, використання, різноманітність форм та видів - Біологія - Скачать бесплатно

 Кукурудза - сама древня хлібна рослина Землі, і вже точно кукурудза - сама велика з зернових. У 1954 році в Мехіко під час археологічних розкопок на глибині 70 метрів знайшли незвичайну знахідку. Це були не злитки золота і не зашифровані послання сусідніх цивілізацій - учені знайшли шар окам'янілого пилка дикої кукурудзи.
 Над цим знаходженням "почаклували" за допомогою радіоактивного вуглецю і визначили вік знахідки - 60000 років. Що це значить? А те, що батьківщиною сучасної кукурудзи є Мексика.

У мексиканській долині Ріо-Гранде витягли більш 750 качанів кукурудзи: вони знаходилися на різній глибині. Ніж глибше залягав шар, тим менше по розмірі були качани кукурудзи, а у верхніх шарах вони нагадували качани, що багато хто з нас гризли, присоливши, де-небудь на строкатому південному ринку... Учені зробили висновок, що людина здогадалася займатися вирощуванням кукурудзи приблизно 10000 років тому.

Після другої подорожі Колумба вона з'явилася в Іспанії, потім "завоювала" Італію, відтіля рушила на Схід. У більшості країн кукурудза зветься "маїс".

Застосування людиною кукурудзи надзвичайно багатогранне. Це і національні кухні: з неї готують італійську поленту, іспанську тортіллу, румунську мамалигу, грузинську мчяди і так далі. З кукурудзяних зерен готують кукурудзяні пластівці, крохмаль, патоку, спирт, пиво, а ще - чудодійна кукурудзяна олія, здатне знижувати кількість холестерину в крові.

Оболонка кукурудзи вірою і правдою служить медицині. Вона дозволяє приготувати лікувальні чаї, таблетки, порошки.

Кукурудзяні стебла і качани - чудовий корм для домашніх тварин. З кукурудзи одержують амілазу, що служить людині при виробництві фото- і кіноплівки і синтетичних тканин. Сорти восковидної кукурудзи йдуть у промисловість, де виготовляють пластичні маси, синтетичні плівки, целофан... А оболонка кукурудзяного качаеа застосовується там, де виготовляють папір, кошики чи капелюхи.

Міф про походження кукурудзи

 У полях ставало усе менше і менше тварин. У ріках і озерах усе рідше і рідше можна було побачити спини сріблистих риб. Дерева вже не приносили плодів, зникли і великі звірі: ягуари, гризуни капивари, таніри, олені, муравьеди. У вечірнім повітрі вже не чувся переклик птахів жаку і птахів макуко: фруктові дерева засохли. Індіанці, що у ту пору ще не обробляли землю, зовсім зубожіли. З їхніх селищ пішла радість, що приносило їм достаток колишніх часів. Смутно виглядали їхньої хатини. Засмучені старі цілий день спали на циновках, вони сподівалися, що бог Туна зішле їм барило меду. Жінки сиділи в колі на землі і скаржилися на свою бідність. Сумні юнаки дрімали з порожніми шлунками. А чоловіки від нічого робити бродили але лісам, де вже потрібно нікого було ловити за допомогою ласо, пастки чи капкана. Навіщо вони були тепер їм потрібні?       

 Люди так жахливо страждали, що один раз на лісовій галявині два друзі-індіанці з племені гуарани вирішили попросити допомоги у Великого духу – у Ньяндейари. Обоє добре знали, що для того, щоб дух почув їх благанням, необхідно принести жертву. Але яку? Вони готові були піти на найстрашніші іспити, аби не бачити, як їхнє плем'я, їхній родичі помирають від виснаження через те, що в них немає їжі

 Прийнявши таке рішення, обоє індіанця розтяглися на випаленій галявині і стали чекати. Настала ніч. На землю спустилася тяжка тиша, тяжка, тому що не чутно було голосів живих істот. Раптово в двох кроках від наших індіанців виник посланець Ньяндейари.

 – Чого ви хочете від Великого духу? – запитав він.

– Ми просимо якої-небудь нової їжі для нас самих і для наших родин, тому що дичина, риба і плоди зникли з лиця землі.

– Добре,– мовив посланник.– Ньяндейара згодний почути ваше благанням. Але для цього ви повинні боротися зі мною доти, поки найслабший з нас не розстанеться з життям.

Обоє індіанці прийняли ці умови і кинулися на посланця Великого духу. Спочатку чувся тільки важкий подих борців, глухі удари падаючих на землю тіл так шурхіт піску, що розкидається ногами і сиплеться на траву. Незабаром, однак, слабший з індіанців підняв руки, схопився за голову і повалився на землю...

Він був мертвий. Його друг у глибокому горі поховав його неподалік від місця сутички.

Наступила весна, і, немов силою чарівництва, на могилі загиблого індіанця по імені Ауаті виросла прекрасна рослина з великими зеленими листами і золотавими колоссями. У пам'ять індіанця, що пожертвував собою для блага свого племені, гуарани назвали цю рослину – свою нову їжу – кукурудза ауаті.

Список використаної літератури