Предмет і метод правового регулювання, на яких ґрунтуються поділи системи права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право є стосовним до становища держави, приватне — до користі окремих осіб.
Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн грунтуються на принципі поділу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним.
Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них:

Публічне право Приватне право
— підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. — підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають і* приводу духовних благ і пов'язані з особистістю їх учасників. Предмет регулювання публічного права Предмет регулювання приватного права
Z- сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д. — сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.

Ознаки публічного права: Ознаки приватного права:
1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою;
2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою;
3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права;
4) припускає широку сферу Розсуду;
5) містить норми загальні й безособові, що мають норматив но-орієнтувальний вплив;
6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів;
) Широко використовує новіт-технічні прийоми.
1) регулює відносини приватних осіб між собою;
2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави;
3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав;
4) припускає широке використання договірної форми регулювання;
5) містить норми, які є зверне ними до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист;
6) характеризується переваженням диспозитивних норм, роз
рахованих на самовідповідальність за свої обов'язки тa дії;
7) зберігає класичну юридичну техніку.
Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:
1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічного права, приватний — галузь приватного права);
2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немайнові);
3) метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у приватному — координації);
4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне — приватних осіб між собою).
Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є характерним імперативний (супідрядності) метод правового регулювання, для других — диспозитивний (автономії).
Переваження у галузі права начал публічного (або приватного) права "не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права.
Приміром, підприємницьке право — система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других — імперативний (у відносинах підприємців й органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям — у межах компетенції управлінського органу).
Екологічне, аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета правового регулювання потребують суміщення кількох методів правового регулювання.
В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення, необхідний для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості навколишнього середовища.
Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.
Процесуальним галузям права — цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву — властиві елементи як диспозитивного, так й імперативного методу, з превалюванням одного з них. Зрозуміло, що система методів правового регулювання перебуває у постійному русі, динаміці.