Правовий режим майна державних підприємств. Особливості правового режиму майна державних бюджетних установ

Держава здійснює належні їй повноваження власника майна, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, зокрема, у формі нормативно-правового регулювання. Зміст останнього розкриває категорія правового режиму майна.
Під правовим режимом майна підприємства звичайно розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.
Майно державних підприємств поділяється на різні фонди, тобто групи однорідних за економічними ознаками матеріальних цінностей або грошових коштів, що мають спільне цільове призначення і підпорядковуються встановленому для кожної з цих груп особливому правовому режиму. Закон України "Про підприємства в Україні" (п. 1 ст. 10) називає три такі групи - основні фонди, оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства.
Слід, проте, мати на увазі, що перебування майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою наявності у цього підприємства права повного господарського відання державним майном.
Баланс підприємства чи організації є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав перебування майна у володінні підприємства.
Як роз'яснив Вищий арбітражний суд України, одним з основних критеріїв визначення законності володіння державним майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізовані або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.
Так, перебування будинку, що належить до державної власності, на балансі одного підприємства (організації) не означає, що останнє має виключне право користування всіма приміщеннями цього будинку. Якщо будинок збудований за рахунок державних централізованих джерел фінансування і власник (орган, уповноважений управляти державним майном) визначив належність спірного приміщення кожному з підприємств (організацій), то факт перебування будинку на балансі одного з підприємств не є підставою для визнання його єдиним законним володільцем усіх приміщень цього будинку. Аналогічні питання виникають і тоді, коли будинок збудовано за участю кількох підприємств (організацій). За таких обставин підтвердженням права одного підприємства на користування і розпорядження конкретним нежитловим приміщенням, яке перебуває на балансі іншого підприємства, є документи, що підтверджують участь підприємства у витратах на будівництво будинку, для визначення його частки приміщення або рішення власника (органу, уповноваженого управляти державним майном) про закріплення за ним певної частки будинку на праві повного господарського відання (оперативного управління).
Основну і визначальну частину становлять виробничі фонди - майно, призначене для безпосереднього використання у вироб-
ничому процесі. Залежно від їх ролі у цьому процесі та від способу перенесення своєї вартості на продукцію виробничі фонди поділяються неосновні та оборотні фонди (засоби).
Основні засоби підприємства - це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу. Погашення їхньої вартості здійснюється шляхом віднесення зносу (амортизаційних відрахувань) за затвердженими нормами на витрати виробництва, обігу протягом терміну, за який первісна вартість повністю переноситься на витрати виробництва та обігу. До основних засобів належать будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, продуктивна та робоча худоба, багаторічні насадження тощо.
Оборотні засоби (сировина, матеріали, паливо та інші предмети праці) кваліфікуються як матеріальні витрати (витрати на обслуговування виробничого процесу), що їх відносять на собівартість продукції (робіт, послуг). Вони споживаються протягом одного виробничого циклу, трансформуючись у виготовлену продукцію (роботи, послуги).
Крім основних та оборотних засобів, до виробничих фондів підприємства можна віднести нематеріальні активи, у складі яких відображаються придбані підприємством права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Погашення вартості нематеріальних активів здійснюється щомісяця нарахуванням зносу, виходячи з їхньої первісної вартості та строку корисного використання, але не більше як десять років, або строку діяльності підприємства. Не нараховується знос на ноу-хау, гудвіли, знаки для товарів і послуг, вартість яких не зменшується у процесі їх використання.
Основним повноваженням державного підприємства стосовно виробничих фондів є повноваження користування, здійснюючи яке підприємство забезпечує раціональну організацію процесу виробництва. Підприємство зобов'язане:
o додержуватися встановлених державою або самим підприємством норм та нормативів; вести облік належних йому фондів; закріпити за внутрішніми підрозділами виробничі фонди засобами бухгалтерського обліку;
o організувати і здійснювати облік руху майна між своїми підрозділами;
o забезпечити ремонт та зберігання матеріальних цінностей, Що належать до виробничих фондів.
Щодо основних фондів підприємство зобов'язане проводити амортизаційні відрахування їхньої вартості на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, обчислені за балансовою вартістю цих фондів відповідно до встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію їхньої активної частини.
Підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Водночас слід мати на увазі, що відчуження від держави засобів виробництва, які є державною власністю і закріплені за державними підприємствами, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, визначеному Положенням про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, затвердженим Фондом державного майна України 30 липня 1999 р. Чинність цього Положення поширюється на майно, яке віднесено до основних засобів (фондів) та перебуває на балансі державних підприємств на правах повного господарського відання, оперативного управління, державного майна інших суб'єктів підприємницької діяльності та державного майна, наданого в оренду.
Разом з тим дія цього Положення не поширюється на:
а) цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи, об'єкти незавершеного будівництва, законсервовані об'єкти та інше майно, яке підлягає відчуженню шляхом приватизації відповідно до законодавчих актів України з питань приватизації;
б) цілісні майнові комплекси підприємств, їхні структурні підрозділи та інше майно, які є предметом застави згідно з договором застави і відчуження яких здійснюється з урахуванням вимог, що визначаються Законом України "Про заставу";
в) державне майно, порядок відчуження якого визначається окремими нормативно-правовими актами України (майно, на яке звернено стягнення за рішенням суду, арбітражного суду; майно Збройних Сил України та інших військових формувань та інше).
Відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном (далі - орган управління майном), за погодженням з Фондом державного майна України або його регіональними відділеннями, Фондом майна Автономної Республіки Крим.
Початкова ціна продажу майна визначається підприємством на підставі висновків звіту про експертну оцінку майна.
Експертна оцінка майна, яке підлягає відчуженню, проводиться відповідно до нормативно-правових актів та міжнародних стандартів оцінки, що діють на момент її проведення, юридичними особами (експертами), які мають угоду з Фондом державного майна України на право проведення експертної оцінки майна.
Одержані внаслідок відчуження державного майна кошти (за вирахуванням плати за послуги) зараховуються до позабюджетного Державного фонду приватизації.
Державному підприємству також надано право, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, продавати, передавати безоплатно, обмінювати, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавчих актів України не можуть перебувати в їхній власності. Декретом Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 p. № 8-92, підприємства, засновані на загальнодержавній власності, позбавлені права передавати безоплатно громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності.
Другу велику частину майна державного підприємства становлять спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва, а слугують іншим спеціальним цілям, перебаченим чинним законодавством або статутом підприємства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається.
Серед фондів підприємства передусім слід виділити статутний фонд, що являє собою сукупність вкладів (у грошовому вираженні) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами.
На відміну від законодавства про господарські товариства, яким визначається мінімальний розмір статутного фонду та порядок його формування як щодо господарських товариств взагалі, так і щодо окремих їх видів (банків, інвестиційних компаній та інвестиційних фондів), нормативні акти, що регулюють діяльність державних підприємств (як, до речі, і приватних та індивідуальних), не лише не визначають мінімального розміру статутного фонду державного підприємства, а й взагалі не визнають його наявність обов'язковою для цього виду підприємства.
Підприємство, якщо це передбачено законодавством, створює з прибутку резервний фонд для покриття непередбачених втрат і збитків. Залишки невикористаних коштів цього фонду переходять на наступний рік.
Відповідно до ст. 21 Закону України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. на підприємствах створюються фонди охорони праці. Формування їх здійснюється у порядку, встановленому Положенням про державний, галузеві, регіональні фонди охорони праці та фонди охорони праці підприємств, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 жовтня 1993 р., та Інструкцією про порядок перерахування, обліку та витрачання коштів державного, галузевих, регіональних фондів охорони праці та фондів охорони праці підприємств, затвердженою наказом Держнаглядохоронпраці і Мінфіну України від 25 січня 1994 р. Кошти зазначеного фонду використовуються тільки на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві.
Підприємство може створювати резерв сумнівних боргів для розрахунків з іншими підприємствами з віднесенням суми резерву на результати фінансово-господарської діяльності. Сумнівним боргом визнається не сплачена у встановлені договором терміни і не забезпечена відповідними гарантіями дебіторська заборгованість підприємства за відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у разі зарахування її до обсягу реалізації та визначення за нею прибутку. Резерв створюється на основі результатів інвентаризації дебіторської заборгованості підприємства окремо за кожним сумнівним боргом залежно від фінансового стану (платоспроможності) боржника і оцінки можливості погашення боргу повністю або частково.
Крім зазначених, з метою рівномірного включення наступних витрат до витрат виробництва та обігу звітного періоду, підприємство може створювати й інші резерви: на наступну виплату відпусток працівникам, включаючи відрахування на державне соціальне страхування з цих сум; на ремонт основних засобів (у межах норм амортизаційних відрахувань на їхнє повне відновлення); на виробничі витрати для підготовчих робіт на підприємствах промисловості з сезонним виробництвом; наступні витрати для ремонту предметів прокату.
Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток підприємства. Правовий режим прибутку державного підприємства охоплює: поняття прибутку, порядок та методи його нарахування; зобов'язання підприємства щодо сплати податків з прибутку та механізм їх здійснення; права підприємства щодо використання прибутку.
Прибуток (дохід) є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності на всіх (у тому числі і державних) підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку підприємств, а також організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві вживається термін "балансовий прибуток", під яким розуміють загальну суму прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отриману як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), у тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.
Для більшості підприємств переважну частку в балансовому прибутку становить прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто виручка від реалізації продукції (робіт, послуг), зменшена на суму нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість (за винятком товарообмінних операцій з нерезидентами), акцизного збору, ввізного мита, митного збору та інших визначених чинним законодавством обов'язкових зборів і платежів, а також на суму витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг). Порядок використання прибутку визначає власник підприємства або уповноважений ним орган згідно зі статутом підприємства та чинним законодавством. Державний вплив на вибір напрямів та обсягів використання прибутку здійснюється через установлені нормативи, податки, податкові пільги, а також економічні санкції відповідно до законодавства України.
Законом України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 3 березня 1998 р. та Положенням про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 встановлено, що об'єктами передачі згідно з цими актами є:
а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства). Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його у встановленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу;
б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання у встановленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими ба-лансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і при-будинкової території);
в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації);
г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації;
д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію;
е) інше окреме індивідуально-визначене майно підприємств (крім нерухомого).
Передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:
- Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених пунктами "а" і "в";
- органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених пунктами "б" і "е";
- засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених п. "г";
- органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та Фонду державного майна - щодо об'єктів, визначених п. "д".
Передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління того самого органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 затверджено також Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об'єктів у державну власність.
Передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за рішенням:
сільських, селищних, міських рад - щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад;
районних, обласних рад - щодо об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад.
Передача об'єктів з комунальної у державну власність здійснюється за наявності згоди на передачу:
а) Кабінету Міністрів України щодо:
цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства). Згода на передачу структурних підрозділів дається після виділення їх у встановленому порядку в цілісні майнові комплекси на підставі розподільного балансу;
нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі об'єктів незавершеного будівництва, а також нежитлових приміщень після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання у встановленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території);
акцій (часток, паїв), що належать суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;
б) органів, уповноважених управляти державним майном, - щодо іншого окремого індивідуально-визначеного майна підприємств (крім нерухомого майна).
Майнові фонди державних бюджетних установ складаються з основних засобів та матеріалів і належать їм на праві оперативного управління. Обсяг прав таких установ значно вужчий порівняно з госпрозрахунковими підприємствами, оскільки вони фінансуються з державного бюджету і, як правило, не займаються виробничою чи іншою господарською діяльністю. До них входять державні установи у сфері культури, охорони здоров'я, освіти, адміністративного управління.
Правовий режим майна таких установ (організацій) визначається, зокрема:
Інструкцією з обліку основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управління Державного казначейства України, Мінекономіки та Держкомстату України від 12 грудня 1997 р. № 124/136/71;
Типовою інструкцією про порядок списання основних засобів бюджетних установ, затвердженою наказом Головного управління Державного казначейства України та Мінекономіки від 12 грудня 1997 р. № 126/137;
Порядком дооцінки матеріальних запасів, малоцінних і швидкозношуваних предметів бюджетних установ, затвердженим наказом Головного управління Державного казначейства України та Мінекономіки від 12 грудня 1997 р. № 127/138.
Державні бюджетні установи витрачають виділені їм кошти за бюджетними кошторисами відповідно до призначення конкретних цільових коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 164 затверджено Положення про порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи (організації), згідно з яким єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи та організації є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження, використання і поквартальний розподіл коштів установи. Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується, як правило, керівником відповідної вищестоящої організації не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого фінансується установа. У процесі виконання кошторисів керівники установ мають право в межах затвердженої загальної суми видатків на оплату праці самостійно перерозподіляти кошти між фондом заробітної плати за основним окладом, фондом заробітної плати з доплат і надбавок та фондом на преміювання. Зазначені зміни можуть вноситися лише за наявності відповідних підстав згідно із законодавством з питань оплати праці. У разі внесення таких змін обгрунтування пояснювальною запискою подаються установою до квартальних та річних звітів про виконання кошторису доходів і видатків.
Якщо ж державним бюджетним установам (організаціям) дозволено певну господарську діяльність (як правило, йдеться про платні послуги, які можуть надаватися державними навчальними закладами, державними закладами охорони здоров'я та вищими медичними закладами освіти, закладами культури і мистецтв, заснованими на державній та комунальній власності, органами реєстрації актів громадянського стану, державними архівними установами), то доходами, отриманими від такої діяльності, вони розпоряджаються самостійно.