Геоекологічна ситуація в Україні

За тривалістю життя населення (середній вік 69 років, в тому числі у чоловіків — 64 роки, жінок — 74 роки (1992 р.) Україна посідає 52-ге місце в світі. З 1991 р. вперше в країні зареєстровано зростаюче природне скорочення населення: перевищення кількості померлих над народжуваними збільшилось від 32,2 тис. чоловік у 1991 р. до 97 тис. чоловік у 1992 р. Особливо вражаючими є показники смертності дітей на першому році життя: 13,6 на 1 000 народжених (1991 р.), що в 1,5—1,7 раза більше, ніж у розвинутих країнах.
Постає справедливе запитання: що стало причиною цього? Відповідь фахівців — забруднення навколишнього природного середовища. Розглянемо коротко стан його забрудненості в Україні.
Відомо, що рівень забруднення атмосфери залежить від об'ємів неконтрольованих промислових викидів у повітря. Це спричинюється концентрацією промислових підприємств у містах. Найзабрудненішими є промислові центри Донецького та Придніпровського районів. Особливо небезпечним є забруднення повітря канцерогенними речовинами. Лише в трьох містах України з 52 обстежених вміст бензпірену в повітрі не перевищує ГДК.
Забруднення атмосферного повітря спричинює зміну термічного режиму (підвищення середньої температури повітря біля поверхні Землі при збільшенні запиленості атмосфери). Зростання концентрацій парникових газів (СО2, СЇЦ, N20) призводить до підсилення глобального парникового ефекту.
Атмосферні забруднення завдають шкоди здоров'ю людини, будівлям, матеріалам, покриттям, обладнанню, потребують додаткових затрат праці й матеріалів на очищення та фарбування, зміну тканин. Крім того, збільшення вмісту сірки та інших сполук в атмосферних опадах, так звані кислотні дощі, негативно позначається на сільському, лісовому і рибному господарствах.
За аналізом даних мережі спостережень Держкомітету з гідрометеорології України, середньорічні концентрації шкідливих речовин у повітрі 49 міст України в 1992 р. перевищували санітарні норми: бензпірену — у 5 раз, формальдегіду — У 4, фенолу і аміаку — у 2, діоксиду азоту — у 1,5, фтористого водню — у 1,2 раза.
Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії (30,7 %), енергетики (28,9 %), вугільної (17,2 %) та нафтохімічної промисловості (5 %). Зокрема, найбільше оксидів азоту (72 %) викидають підприємства енергетики та металургії, сірчистого газу (82,4 %) — підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості. У 1992 р. у Донецькій області підприємствами енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості викинуто в атмосферне повітря 1 998 тис. тонн шкідливих речовин. Причому найбільший «внесок» у забруднення зробили підприємства Маріуполя, Макіївки, Дебальцевого.
Як уже зазначалося, потужним забруднювачем повітря є автотранспорт. Понад 40 % від загальної кількості його викидів припадає на оксиди вуглецю і вуглеводні, більш як 30% — це оксиди азоту. Частка викидів автотранспорту в Донецькій області становить 13%, в Івано-Франківській — 24, в Криму — 80%. Найбільша вона у великих містах — 75—90%.
Забрудненими є також атмосферні опади. Так, вміст у них сульфатів у різних областях коливається в межах 6—24 мг/л, а максимальні значення (19—24 мг/л) виявлено в Донецькій, Львівській, Луганській, Миколаївській, Херсонській областях. Вміст нітратів в опадах змінюється в межах 0,4—2,5 мг/л, з найбільшими значеннями у Волинській, Донецькій, Львівській, Хмельницькій областях та в Криму.
Максимальні значення азоту амонійного (2—3 мг/л) зареєстровано в опадах Дніпропетровської, Миколаївської, Харківської, Херсонської та Черкаської областей. У випаданні кислотних дощів (рН 5,5) та лужних опадів (рН 8,3) спостерігаються сезонні зміни. Так, у холодний період року (жовтень—березень) кислотні дощі спостерігаються у 10 % випадків, у теплий (квітень—вересень) — у 7,5 %. Велика повторюваність кислотних опадів припадає на Волинську, Кіровоградську, Київську, Одеську області, Крим (Ялта, Ка-Радаг), лужних — на Донецьку, Тернопільську області, а також на такі міста, як Кривий Ріг, Одеса, Рівне, Чернівці, Ялта та ін.
Дуже забруднені річки України. В басейнах Дунаю і Західного Бугу трапляються випадки забруднення азотом амонійним та нітритним, сполуками цинку та марганцю. Річка Латориця біля міста Мукачевого забруднена сполуками міді, цинку, марганцю, а річка Уж біля міста Перечин — сполуками цинку. Вміст легкоокислювальних органічних речовин, азоту нітритного, нафтопродуктів, сполук міді у воді більшості при-дунайських озер перевищує ГДК.
Значно забруднений басейн Дністра азотом амонійним і нітритним, фенолами, сполуками міді та цинку.
У басейні Південного Бугу спостерігається забруднення азотом амонійним і нітритним, сполуками міді, цинку і марганцю.
Річка Дніпро й каскад Дніпровських водосховищ переважно забруднені азотом нітритним, сполуками важких металів. Крім того, водосховища Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніп-родзержинське забруднені азотом амонійним; водосховища Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське — фенолами, водосховище Дніпровське — нафтопродуктами. Київське, Канівське, Кременчуцьке водосховища забруднені азотом нітритним, сполуками важких металів.
Більшість приток Дніпра забруднені переважно азотом амонійним і нітритним, фенолами, нафтопродуктами, сполуками важких металів.
У воді більшості річок і водосховищ Криму вміст основних забруднюючих речовин не перевищує ГДК, за винятком легкоокислювальних органічних речовин, вміст яких у воді річок становить 1—2 ГДК. Такі річки, як Альма, Дерекойка, Де-мерджі, Таракташ, Салгир, забруднені азотом амонійним і нітритним.
Річки Приазов'я Кальміус (Донецьк, Маріуполь), Кальчик (Маріуполь), Кринка (с. Новоселівка), Булавинка (Єнакієве) забруднені переважно фенолами, нафтопродуктами, сполуками азоту та важких металів.
Річка Сіверський Донець і його притоки (Уфа, Лопань, Казенний Торець, Кривий Торець, Бахмут, Лугань) забруднені легкоокислювальними речовинами, нафтопродуктами, фенолами, сполуками азоту та важких металів.
Помітна тенденція до зростання забруднення морських вод біля дельти р. Дунай, у Дніпровсько-Бузькому лимані нафтопродуктами.
У Чорному морі найбільш забрудненими є морські води порту Одеса, де середні концентрації за об'ємом фенолу досягають 8 ГДК.
За вмістом кисню у водах Азовського і Чорного морів їх стан може вважатися задовільним, зміни у насиченості води киснем визначалися тільки залповими скиненнями стічних вод та сезонною динамікою. Міжрічна зміна концентрацій
розчиненого кисню найбільш характерна для поверхневої і придонної частин Дніпровсько-Бузького лиману, північно-західної частини Чорного моря (Сухого лиману і порту Одеса), Азовського моря (порт Маріуполь).
Води Чорного моря найбільш забруднені міддю, ртуттю, марганцем, цинком, нікелем, але їх середні річні концентрації не перевищують ГДК (за винятком Ялтинської і Гурзуфської заток).
Крім негативних змін гідрокліматичних умов помітні тенденції погіршення геологічних умов, їх істотні зміни відбуваються під впливом інженерних споруд, промислових об'єктів великих міст. Порушення рівноваги гірських поверхневих порід через проведення гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегульованого поверхневого стоку (створення більш як 24 тис. ставків і водосховищ) з величезними водними масами призвело до активізації несприятливих фізико-географічних процесів — зсувів, карсту, просідання, провалів, підтоплення. Погіршення геологічних умов зумовлюється також зниженням сейсмостійкості порід на ділянках підтоплення. Сучасним вимогам щодо рівня сейсмічного ризику не відповідають ЗО—50 % житлових, промислових, енергетичних та інших об'єктів України за своєю сейсмостійкістю.
Внаслідок господарської діяльності зменшуються запаси та погіршується якість підземних вод. їх інтенсивне використання для промислових потреб, зрошення, відкачування в шахтах призвели До значних і глибоких просідань гірських порід у Кривбасі, Західному Донбасі, в долині Сіверського Дінця, на територіях Криму, Запорізької області. Водночас збільшується вміст у підземних водах солей важких металів, органічних речовин, нафтопродуктів, нітратів, пестицидів, підвищується їх загальна мінералізація.
Особливо погіршується якість підземних вод в економічно розвинутих районах, у районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розміщення військовий частин і об'єктів військово-промислового комплексу.
За останні десятиріччя істотно змінилась якість ґрунтів України, зменшилась кількість гумусу, збільшилось забруднення. В результаті непродуманої зрошувальної та осушувальної меліорації (перезволоження, заболочування, засолення, закислення, висушування) відбувається водна і вітрова ерозія ґрунтів. Недосконала технологія використання і зберігання мінеральних добрив і отрутохімікатів призводить до порушення балансу хімічних речовин, що входять до складу добрив, наприклад до збільшення азоту нітратного в рослинах і отруєння тварин і людей. Хімізація землеробства пов'язана з широким застосуванням пестицидів, що є мутагенними чинниками.
Ґрунти забруднюються також промисловими викидами, що найбільші • біля підприємств чорної та кольорової металурги,
хімічної та вугільної промисловості, теплоенергетики та будіндустрії. Радіус зон з особливо високим вмістом елементів-забруднювачів змінюється від 3 до ЗО км. Так, околиці Комунарського металургійного комбінату Луганської області, площею понад 22 тис. гектарів, забруднені марганцем, хромом, залізом, свинцем, нікелем, околиці заводу «Укрцинк» Донецької області — свинцем, цинком, хромом, міддю. Зони забруднення Луганської та Зміївської ДРЕС, що працюють на вугіллі, досягають ЗО км.
Значні земельні площі зайнято під звалища промислових і побутових відходів. Горіння териконів, пилоутворення над вийнятою з шахт породою, підвищення мінералізації ґрунтових вод є додатковими чинниками негативного впливу на якість ґрунтів України.
Найбільшої шкоди природному середовищу завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС, що набула глобального характеру. Під час вибуху четвертого реактора виділилося 10—12 % летких радіонуклідів йоду, цезію і телуру, 3—6 % тугоплавких радіонуклідів барію, стронцію, плутонію. Викид 50 млн кюрі техногенних радіонуклідів, у тому числі довгоживучих — цезію-137, стронцію-90, радію-226 — у повітря, водойми (переважно річки Прип'ять та Дніпро), на поверхню ґрунту призвів до радіаційного забруднення майже 20 % території України. Наявність стронцію-90 виявлено на тих же територіях, де і цезію-137, з тією різницею, що стронцієві плями трапляються, крім того, ще і в східному напрямі від Чорнобильської АЕС.
Радіоактивні опади випали переважно в Білорусі, Україні і Брянській області Російської Федерації. Радіоактивність поверхні зафіксовано у багатьох інших країнах. В Україні дуже забрудненими є 5 млн гектарів. На цій території проживає 2,4 млн чоловік. У 18 областях України в окремих пунктах у ґрунті виявлено дуже великі концентрації плуто-нію-239, -240. Найбільша кількість таких точок у Чернігівській області.
На екологію півдня України впливає надходження радіонуклідів із зрошувальними водами р. Дніпра, в донних відкладах водосховищ якого вони накопичились.
Внаслідок радіоактивного забруднення великих площ на території України виник регіон, у межах якого є загроза довгострокового надходження радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію, поверхневі й ґрунтові води, загроза вторинного забруднення атмосфери, довгострокового опромінювання населення, що там проживає.
У Законі «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» визначено категорії зон радіоактивне забруднених територій: 1) відчуження, звідки населення евакуйоване в 1986 р.; 2) безумовного
(обов'язкового) відселення; 3) гарантованого добровільного відселення; 4) посиленого радіаційного контролю.
Зона обов'язкового відселення охоплює 92 населених пункти, зона гарантованого добровільного відселення — 835, зона посиленого радіоекологічного контролю — 1 288 населених пунктів.
Отже, техногенний вплив на довкілля України значний і різноманітний за видами, інтенсивністю, поширенням по території. Для його оцінки застосовують метод картографування. На карту наносять показники забруднення окремих компонентів природного середовища. Це дає змогу виділити території з різними сумарними показниками їх еколого-географічного стану. ^ Забруднення повітря оцінюється за основними забруднювачами (пил, сірчаний газ, оксид азоту (IV), оксид вуглецю) і специфічними забруднювачами. Забрудненість поверхневих вод обчислюють за басейнами основних річок з урахуванням стану вод, їх токсичних властивостей і санітарних характеристик. Під час визначення стану ґрунту до уваги беруть умовну дозу пестицидів з урахуванням здатності ландшафтів до самоочищення, а також кількість внесених пестицидів і мінеральних добрив.
Вивчення забрудненості повітря, води, ґрунту за картою (мал. 120) з урахуванням можливого його впливу на життєдіяльність людини дало змогу виділити такі регіони:
1) відносно екологічно комфортні території з невеликим перевищенням нормативів забруднення природних ресурсів (а — умовно чисті; б — помірно забруднені);
2) екологічно некомфортні території з перевищенням допустимих нормативів (в — забруднені; г — дуже забруднені);
3) екологічно дискомфортні території із значним перевищенням допустимих нормативів (д — надзвичайно забруднені з посиленням ризику для здоров'я людей; е — екологічної біди).
Картографічний аналіз показав, що території з характеристикою д займають близько 15 % території країни. Це — південь Херсонської області і північна частина Автономної Республіки Крим. Території екологічної біди (е) охоплюють 30-кілометрову зону ЧАЕС. Характеристика д стосується в основному територій постійного радіоактивного контролю місцевості, а також Донецької, півдня Луганської, Дніпропетровської, східних районів Кіровоградської, значної частини Чернівецької областей, південного узбережжя Миколаївської, Херсонської, Запорізької та східних районів Криму.
Таким чином, карта відображає геоекологічну ситуацію на території України в цілому, а також в окремих її регіонах.