Соціальний комплекс

До соціального комплексу належать виробництва товарів народного споживання (насамперед легка промисловість), а також сфера послуг (усі види підприємств обслуговування, діяльність яких спрямована на задоволення духовних і матеріальних потреб людей: мережа закладів культури, освіти, охорони здоров'я, торгівлі, сфери побуту тощо).
'Дегка промисловість охоплює текстильну, трикотажну, швейну, шкіряну, взуттєву та деякі інші галузі (мал. 83).
При розміщенні підприємств легкої промисловості орієнтуються на споживача, жіночі трудові ресурси і джерела сировини.
Найважливіша галузь легкої промисловості — текстильна, продукція якої створюється на бавовняних, вовняних і лляних підприємствах.
Процес виготовлення тканин складається з кількох стадій. Спочатку сировину піддають первинній обробці на бавовноочисних, льонопереробних, вовномийних підприємствах. Потім з волокна виробляють пряжу (прядіння), яка йде на виготовлення сирової тканини (ткацтво). Сирову тканину фарбують, наносять малюнок (оздоблення).
Бавовняна промисловість України працює на девізній сировині. Найбільші підприємства знаходяться в Херсоні, Донецьку, Тернополі (бавовняні комбінати), Нікополі (прядильно-нитковий комбінат), а також Києві, Харкові, Львові, Полтаві, Чернівцях та ін.
Вовняна промисловість країни представлена великими підприємствами в Чернігові, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах. Працюють вони на місцевій та імпортній сировині. Виробництво килимів зосереджено в Києві, Черкасах, Богуславі, невеликих містах Чернівецької та Закарпатської областей.
Підприємства лляної промисловості в основному знаходяться в Житомирській, Рівненській, Львівській і Чернігівській областях, що постачають льоноволокно. У Житомирі і Рівному працюють великі льонокомбінати, на менших заводах Житомирської і Рівненської областей виробляють тканину для одягу І взуття, брезент та пожежні рукави (мал. 84).
Конопледжутова промисловість дістала розвиток у нашій країні, її продукція — мішки, канати, мотузки, шпагат. Майже все виробництво зосереджено в Одесі (джутова фабрика).
Трикотажна промисловість країни випускає верхній одяг, білизну, панчохи, шкарпетки. Підприємства галузі є в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Луганську, Житомирі.
Швейна промисловість розвинута в багатьох містах України, особливо у великих — Києві, Одесі, Харкові, Львові, Луганську, Сумах та ін.
Підприємства шкіряної й взуттєвої промисловості також розміщені переважно у великих містах — Києві, Луганську, Одесі, Львові, Дніпропетровську, Миколаєві, Запоріжжі. Проте якість вітчизняного взуття та його зовнішній вигляд ще не відповідають сучасним вимогам, що особливо прикро, оскільки в нашій країні є всі умови для цього — кваліфіковані кадри та якісна сировина (натуральні і штучні шкіри). Потрібно тільки забезпечити підприємства сучасним високопродуктивним обладнанням.
У країні дістало розвиток хутрове виробництво. Підприємства галузі розміщуються здебільшого у невеликих містах — Балті Одеської, Жмеринці Вінницької, Краснограді Харківської областей. Значними центрами хутрового виробництва є Тисьмениця на Івано-Франківщині і Харків.^]
До закладів освіти належать насамперед середні загальноосвітні, вечірні (змінні) і заочні школи. Зростає мережа приватних навчально-виховних закладів, гімназій і ліцеїв, де поряд із загальноосвітніми дисциплінами (математика, фізика, хімія, географія, біологія) вивчають гуманітарні і технічні предмети.
У 1993 р. забезпеченість країни дитячими садками становила 46,8 %. Найвищі показники у східних і південних областях, найнижчі — у західних.
Близько 15 тис. дітей виховується і навчається у дитячих будинках, будинках дитини, школах-інтернатах для дітей сиріт і дітей, які залишилися без батьків.
У підпорядкуванні Міністерства освіти знаходяться також позашкільні установи (будинки школярів, станції юних натуралістів, техніків, дитячі спортивні школи тощо). (Чи є ці заклади у вашому районі? Чи користуєтеся ви їхніми послугами?)
У 1994 р. в Україні нараховувалося 159 вузів, де навчалося близько 830 тис. студентів.
Найбільша кількість вищих навчальних закладів зосереджена у Харкові та області (22), Києві і області (20), Одесі і області (15). У країні понад 750 коледжів і технікумів (680 тис. студентів).
Професійні навчально-виховні заклади Міністерства освіти та професійно-технічні училища (ПТУ) готують кадри робітників для промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства, сфери послуг тощо. Найбільше їх у Донецькій, Дніпропетровській і Луганській областях.
Важливу роль у соціальній сфері відіграють заклади культури. В Україні в 1994 р. працювало 1234 музичні школи, 190 шкіл мистецтв, 135 художніх шкіл. У країні понад 24 тис. бібліотек, де зосереджено близько 400 млн примірників книжок і журналів. Багато бібліотек працює у Львівській, Вінницькій і Донецькій областях. Найбільшою бібліотекою в країні є Центральна наукова бібліотека імені В. Вернадського НАН України у Києві, де зберігаються унікальні пам'ятки української культури — Київські листки X ст., універсали Б. Хмельницького тощо.
Центрами відпочинку людей, особливо у сільській місцевості, є клуби, їх в Україні понад 23 тисячі, з них 20 тисяч у сільській місцевості. Найбільша кількість клубів у Львівській, Житомирській та Хмельницькій областях. За кількістю театрів попереду знаходяться Київ, Львівська, Одеська області та Автономна Республіка Крим. Багато музеїв у Києві, Криму та Вінницькій області.
У 1993 р. у країні діяло 26 державних телерадіоорганізацій та 787 недержавних телерадіокомпаній.
Система закладів схорони здоров'я, відпочинку і фізичної культури працює на профілактику захворювань, здоровий спосіб життя, відновлення здоров'я людей, їхній активний відпочинок.
Нині найбільша кількість лікарів усіх спеціальностей зосереджена у Києві (понад 76 на 10 тис. чоловік), Севастополі та Автономній Республіці Крим. У Сумській, Чернігівській, Житомирській областях ці показники майже вдвічі нижчі.
Проте, незважаючи на профілактику захворювань, їх кількість продовжує зростати. В окремих областях періодично виникають вогнища інфекційних хвороб. (Які це хвороби? Де вони трапляються в Україні?)
Високим залишається травматизм на виробництві. Найвищі його показники в Донецькій і Луганській областях.
Майже третина населення країни активно займається спортом. В Україні діє значна кількість спортивних споруд, спортивних організацій, товариств, клубів тощо. Кількість стадіонів становить понад 1 тис., спортивних залів — 15, футбольних полів — 20 тис. Найбільшого поширення набули ігрові види спорту, в яких українські спортсмени мають європейську і світову славу,— футбол, баскетбол, ручний м'яч тощо.
У соціальному комплексі важливе значення має рекреаційне господарство (рекреація — відновлення фізичних і духовних сил людини, які вона витратила в процесі праці). До закладів рекреації належать санаторії, курорти й пансіонати, будинки і бази відпочинку, санаторії-профілакторії, туристичні бази тощо.
У структурі рекреаційного господарства країни переважають лікувально-оздоровчі заклади. Розвиток рекреаційного господарства відбувається на основі використання рекреаційних ресурсів. (Назвіть їх. Які мінеральні води є в Україні? Де зосереджені запаси лікувальних грязей? Яка цінність, на вашу думку, пляжних ресурсів?)
Найбільше рекреаційних закладів у Криму, Карпатах, на узбережжі Чорного і Азовського морів.
Україна багата на історико-архітектурні пам'ятки світового значення. Це храми Києва, Чернігова та інших міст України, що були збудовані ще за часів Київської Русі.
Важливу роль у соціальному комплексі відіграють побутові послуги (житлово-комунальні, побутового обслуговування, торгівлі й громадського харчування тощо).
Щоб відремонтувати телевізор, автомобіль, годинник, черевики або просто підстригтися, ми звертаємося до однієї з спеціальних майстерень, ательє чи перукарні або ж до ремонтного заводу.
Кожний з нас щодня користується електроенергією, холодною і гарячою водою, каналізацією, сміттєпроводом, газом тощо. Щоб все це безперебійно працювало, в країні склалася мережа житлово-комунальних підприємств і організацій. Проте до цього часу все ще зберігаються значні територіальні відмінності у рівнях благоустрою міст і сіл. Найвищий він у нових містах, санаторно-курортних центрах, Києві і обласних центрах. Найнижчий — у сільській місцевості.
Підприємства торгівлі й громадського харчування є практично в кожному населеному пункті країни. Торгівля поділяється на оптову і роздрібну. Підприємства оптової тор-
гівлі закуповують у виробників великі партії товарів і тому концентруються у великих містах і промислових центрах. Крамниці роздрібної торгівлі продають товари безпосередньо кожній людині. В останні роки їх мережа різко зросла.
Проте крамниць, їдалень і ресторанів, барів і кафе в Україні все ще недостатньо. Як показує світовий досвід, збільшити їх кількість, покращити культуру обслуговування можна тільки за допомогою механізму ринкових відносин.